— Куоне, швидше ходи сюди! — почувся схвильований голос Кьоко із кухні. Чоловік миттєво відклав сценарій і швидко попрямував у сусідню кімнату.
— Що сталося, люба? — стурбовано спитав він дівчину. — Тобі десь болить? Тільки не мовчи, кажи чесно! Я зараз же викличу лікаря!
— Ні-ні, коханий, що ти! — розсміялася Кьоко. — Я просто хотіла, аби допоміг мені дістати каструлю з верхньої полички.
Куон полегшено зітхнув.
— Казав же я тобі, давай опущу їх понижче. Даремно лякаєш мене тільки.
— Щоб ти пальці собі позбивав? Мені вистачило твого куховарства. Ніколи не забуду того "неперевершеного" смаку!
— А ти казала, що тобі сподобалося, — вдавано насупився Куон. — У тебе точно нічого не болить?
— О Господи, Куоне, ні!
— А чого ж тоді так схвильовано гукала?
— Бо вже вечоріє, і я боюся лишити свого чоловіка голодним.
— Точно тільки тому? — не здавався він.
— Куоне, любий, не хвилюйся так, — Кьокозаспокійливо посміхнулася і поцілувала його у губи. — Бо іноді мені здається, що вагітний ти, а не я.