Purple Days (український переклад)

by Labinnac

Автор - Baurus, Переклав - Олександр Малярчук

47. Розділ 39 Лицарі та Діви

Розділ 39: Лицарі та Діви.

1

Дівчина повільно розплющила очі, лише щоб побачити напівголого Джоффрі без сорочки, що сидів біля багаття з її боку, зоряне небо над головою проглядалось між гілками могутнього дуба.

- Ааах, - прохрипіла вона, відчуваючи таку сухість в горлі, як ніколи в житті.

Джоффрі шикнув на Сансу, рушив до неї і напоїв водою із якоїсь дивної чаші з листя та шкіри. - Зберігай сили, вони ймовірно знайдуть нас до ранку, - сказав він, сідаючи біля неї. Хлопець поклав теплу долоню їй на чоло і подарував їй стривожену посмішку.

Санса викашляла ще трошки води та злегка усміхнулась. Їй було тепло і зручно в коконі з листя та ганчірок біля відкритого вогнища. - Кахи-кахи... а ти ще кажав... що че... не дівоча... балада... - ледь вимовила вона гугнявим голосом, одразу заскочена приступом сміху, відчуваючи, наче в грудях провертають лезо ножа. Дівчина застогнала від болю, котрий аж занадто повільно відступав, так наче його відлуння не бажало відпускати її з гострих пазурів, спричиняючи до появи сліз в очах.

Джоффрі ще раз зашипів до неї, тримаючи пальця біля рота: - Кілька твоїх ребер зміщені відносно норми і опинились там, де не треба. Зараз просто помовчи... - сказав він, і вона знову всміхнулась від того звернення, хоча посмішка швидко трансформувалась в гримасу болю. Його слова звучали так, ніби принц звертався до Рікона. - Ти навіжена, тобі це відомо? - юнак мав достатньо нахабності сказати це їй прямо, - Що це в біса на тебе найшло? - запитав він, перш ніж знову приставити пальця до губ, - Ні, зажди. Не відповідай, - додав він із веселою нахабною посмішкою.

Йому таки вартує частіше посміхатись, подумала Санса, намагаючись вивільнити потік словесних образ на нього, але спромоглась лише на монументальне позіхання, від чого очі остаточно заплющились.

2

Їй снився величний ліс із густим підліском, переповнений смачнючою дрібною дичиною, котру вона могла б із насолодою поїдати після нетривалого переслідування та ламання карків. Проте зараз на це не було часу, адже вона вловила запах сестри і загавкала до двох знайомо пахнучих ніг позаду неї, перш ніж помчати до них через підлісок; запах добре тримався в повітрі після дощу, що забрав одну з її зграї. Інша її сестра завила на віддалі, почувши гавкання, обидві чули взаємні пахощі, коли вона прошмигнула під поваленим деревом із простягнутими по землі гілками в напрямі тих знайомих ніг, та враз почула віддалені крики.

- СЮЮЮДИИИ! ЛЕЕЕЕДІІІ! НІІІМЕРІІІІІЯ! - почула вона, продовживши обнюхування, та петляння лісом, ті звуки мало чим допомагали у визначенні напряму. Тепло близького вогню підсилило її пошуки, коли вона нарешті дісталась галявини і зауважила дві знайомі ноги, що тримали небезпечне полум'я над їхньою головою, розмахуючи ним по колу.

- Леді! Чудово! Приведи нас до решти! - проревіли ноги.*

3

Коил Санса знову розплющила очі, то побачила декілька солдатів із суворими обличчями, що несли її на якихось ношах; сонце ледь визирало з-за обрію, а кожен найменший поштовх нош призводив до зойку від болю. - Не переживайте, леді Сансо, ви в безпеці, - звернувся один з тих, в кому вона впізнала батькового вояка.

Вона спробувала запитати про те, де зараз Джоффрі, але лише знову моргнула і знову ж потонула у пітьмі.

Коли дівчина опритомніла знову, то виявила, що знаходиться в таборі, посеред батькового тенту. Батько спав, схиливши голову на плече, сидячи в кріслі та загорнувшись в просту ковдру; Нед мав вигляд, наче постарів на десяток років з моменту їхньої попередньої зустрічі. - Ба... Батьку? - пробурмотіла вона, знову відчуваючи надзвичайну сухість в роті, коли спробувала проковтнути неіснуючу слину.

- С-Сансо? - запитав він, одразу прокинувшись, та заморгав: - Сансо! - повторив Нед, тягар зайвих років на очах почав спадати з його обличчя, коли він обережно обійняв дочку, зважаючи на стан грудної клітки.

- Вибач, батьку, через це... - вона затнулась, батько похитав головою.

- Це моя вина, що не приставив до тебе належного супроводу, більше цього ніколи не трапиться, Сансо, - пообіцяв він.

Кілька непроханих сліз витекли з очей, коли вона обійняла його у відповідь, але якось змогла стриматись від приступу ридання.

Я мушу повернутись до Джоффрі, не можна випускати його з поля зору.

Те, що вона побачила... цьому не було жодного пояснення. То була магія, прямо як в легендах про Вік Героїв.

Хіба що Джоффрі був одночасно і божевільним, і чаклуном... але якщо він сказав правду... то він воював проти білих блукачів самі боги знають як довго. Висновки з цього факту мали нескінченну кількість варіантів, і вона приклала зусилля, щоб зупинитись на визначеній лінії думок.

- Сансо, якщо бажаєш повернутись у Вінтерфелл, просто скажи, і Джорі відве...

- Ні, - вона й сама здивувалась тим, як швидко відповіла, не виказуючи ані дрібки сумніву, так що батько подивився на неї дивним поглядом.

Заради Богів, Старих та Нових... якщо Джоффрі сказав правду... не дивно, що він такий зламаний, бо воює в безнадійній війні проти оживших потвор з легенд та дитячих казочок.

Кожна мить, що він проживає наодинці, є миттю, під час котрої він й далі потопає у приватній чорній безодні, а якщо зануриться туди занадто глибоко, то може вирішити вбити себе й оновити світ, і тоді вона забуде про це все назавжди. Цього нізащо не можна допустити.

- Батьку, я можу... - вона пискнула від спроби підвестись, сильна недова рука обережно штовхнула її назад в ліжко. Треба змусити його відшукати Джоффрі та втримати того від імпульсивних дій.

- Тобі варто відпочивати, - почав повчання Нед, - Мейстери сказали, що ти зможеш знову стати на ноги десь за тиждень, - додав він.

- Тиждень?! - вигукнула вона. Зайвого тижня в неї не було в запасі!

- Батьку, будь ласка... принаймні дозволь поговорити з Джо... принцом Джоффрі, це важливо, - заголосила вона.

Нед усміхнувся на те: - Невдовзі ти побачишся із своїм рятівником, але зараз поспи, - наказав він.

Вона косо поглянула на нього, бо те слово спричинило до чергового нестримного позіхання, і дівчину поглинула нестримна сонливісь, очі почали заплющуватись.

4

Санса різко прокинулась, нажахана дивним моментом невпевненості, бо в ту мить не була певна, що саме пам'ятатиме.

Чи я забула?! Забула те все?! Думала вона, й досі в тумані сонливості, і спробувала виборсатись з-під стосу ковдр.

Джоффрі... срібний лев, річка... боги... пригадувала вона, швидко моргаючи та дивлячись на стелю тенту.

Він ще не зробив те, що запланував, добре... подумалось, коли вона повернула голову набік і побачила Джейні Пуль, що вишивала оленя Баратеонів. - Джейні! - сказала вона, знову моргаючи.

- Санса? Ти прокинулась! - вигукнула та радісно, і поправила матрац, підтягнувши стілець ближче, - Як себе почуваєш? - запитала вона.

- Ніби все добре, - швидко відповіла Санса, - Я хочу попросити тебе про послугу, можеш привести Джоффрі сюди? Це важливо, - сказала вона подрузі.

- А-а, він тепер просто "Джоффрі", так? - перепитала та із пустотливим виразом обличчя.

- Джейні, прошу тебе, це важливо, - сказала Санса.

- Гаразд, але пізніше ти мені все розповіси, все про те, як напівголий принц виловив тебе з Червонозуба, наче місцевий рибалка - форель, - промовила та мрійливо.

- Добре! Просто приведи його! - різко мовила Санса.

Джейні вийшла з тенту, полишивши Сансу наодинці зі своїми роздумами... думками, що постійно важчали та ускладнювались.

Як же це він може якось повертатись в часі назад? Де він цього навчився? І як викликає того здоровенного лева, як містичного захисника? А той меч з валірійської сталі?! Як давно він б'ється з... Іншими?

Всі ці питання вона бажала озвучити особисто.

Пройшло декілька годин, і Санса вже переймалась, що Джейні якось змогла провалити завдання чи відволіктись на щось інше, іноді її найкраща подруга поводила себе дуже легковажно, і Санса це визнавала перед собою, хоча завжди ревно заперечувала таку оцінку з вуст Ар'ї. Врешті Джоффрі таки прийшов. Він виглядав дещо заспаним, наче почувався трохи некомфортно, повільно підходячи до ліжка, не певний, як поводити себе. Вона зауважила, як Джейні підглядає в щілину на вході в тент, але суворий вираз сансиного обличчя змусив дівчину зникнути, полишаючи їх наодинці, хоча вона встигнула підморгнути наостанок.

- Леді Сансо, - привітався принц Джоффрі із кивком, зберігаючи нейтральний вираз обличчя, так наче той епізод на річці був лише хворобливим маренням.

- Джоффрі, - відповіла вона просто.

- Будь ласка, дозволь мені вибачитись за...

- Вибачення не приймаються! - вигукнула вона, набурмосившись, - Я подумаю на рахунок вибачення, коли ти розповіси мені, у всіх деталях, все, що знаєш про... бі...

Джоффрі зашипів на неї, швидко пролетівши останні два кроки до ліжка, тримаючи руки в напруженні. - Не тут, адже намети теж мають вуха, - сказав він серйозно.

- ... Гаразд. Коли ми будемо в безпечному місці, - вона погодилась, суворо дивлячись на нього, - Навіть і не думай про використання того кинджала! Джоффрі, клянусь, якщо ти це зробиш, я... я... - вона затнулась, гарячково перебираючи версії того, як могла б загрожувати йому в іншому часі, - Я дуже розсерджусь на тебе, - закінчила вона свою погрозу, Джоффрі дивився на неї задумливо.

- Дуже розсерджусь, - додала вона, намагаючись зберегти серйозний вигляд, як лише могла.

Джоффрі дивився на неї, аж враз зареготав, хитаючи головою з недовірою: - О-ох, а-ха-ха, боги... я, а, чому б і ні? - нарешті сказав він сам собі, знизуючи плечима. - Це викличе чимало нічних кошмарів, Сансо. Це... досить довга історія... - сказав він, стискуючи кулаки.

- Тоді я очікуватиму з нетерпінням, - відповіла вона виважено.

Він зітхнув і нахилився ближче: - Знайдеш мене в Божегаю, коли прибудемо до Королівської Гавані, - прошепотів юнак, приховавши той рух легким поцілунком в чоло, від чого шкірою пішли лоскотки.

- Знайду, - прошепотіла вона, коли він вийшов з тенту, востаннє глянувши на неї, перш ніж закрили завісу.

5

Сни виявились надзвичайно бентежливими та ставали все дивнішими, чим ближче караван наближався до столиці; видіння великих крижаних потвор верхи на здоровенних павуках, що видирались стінами Вінтерфеллу, а вона кричала на них, намагаючись прогнати геть. Іншим разом їй снились похилі пагорби та пласкі пшеничні поля, увагу привертали смачнющі кролики, котрих вона переслідувала між збіжжям. Вона завжди ламала ї шиї, перш ніж починала їсти, вона ж не дикунка. Було актом ввічливості надати їм швидку, чисту смерть, перш ніж роздерти теплі тільця.

Королівська Гавань була всім, про що вона лише коли-небудь мріяла, три величні пагорби домінували над ландшафтом, несучи сліди живої історії у формі вражаючого Червоного Замку, блискучої септи Бейлора та зруйнованого Драконячого Лігва. Вулиці переповнювались людьми, крамарями та вояками, возами та крикливим простолюдом; тут було більше людей, ніж вона бачила за все життя, у Вінтерфеллі чи деінде.

Прибуття до Червоного Замку було гарячковим, батько та король одразу кудись відбули разом, а септа Мордена повела її, Брана та Ар'ю до їхніх покоїв, та переконалась, що їхні речі занесуть куди треба.

Пройшло небагато часу, коли Санса вже блукала безлюдним Божегаєм, шукаючи Джоффрі. Септа Мордена стала для неї звичним супутником, як власна тінь, після того інциденту на березі Червонозубу, але добра септа трималась на певній відстані, коли дівчина наблизилась до чардерева; серце билось все сильніше з кожним кроком, а Леді поважно чимчикувала біля неї збоку.

Там вона його й знайшла. Юнак сидів в дивній позі, заплющивши очі і так перекрутивши ноги одна навколо іншої, що аж боляче було дивитись**, тримаючи спину прямою як дошка, а долоні тримаючи на колінах, з'єднавши вказівні та великі пальці кільцями.

- Леді Сансо, - мовив він, розплющивши очі, відчувши її присутність, так наче використав магію... і наскільки вона знала, так це й було.

- Джоффрі. Ти можеш облишити те "леді"? Інакше мені доведеться звертатись до тебе як до чарівника Джоффрі, - запитала вона в нього, абсолютно ігноруючи все, що її вчили щодо вихованості.

Ця задумка спрацювала і Джоффрі швидко заморгав: - Авжеж, - сказав він, очевидно виведений цим з рівноваги, хоча й спробував тепло посміхнутись.

Треба й далі збивати його з пантелику, подумала дівчина сама до себе, проте щоки зрадливо почервоніли, неприйнятна поведінка змушувала зашарітись. Це єдиний спосіб витягнути його з мушлі, подумалось зненацька.

- Де ти навчився того... що ти зараз робив? - запитала вона, коли Джоффрі підвівся одним плавним рухом, тіло наче саме підскочило за секунду як пружина. Він запросив її прогулятись за компанію, крокуючи повз чардерево, і Санса одразу пішла за ним, септа рушила також, тримаючись на достатній віддалі. Достатній, щоб наглядати, але не для підслуховування.

- Медитація... насправді я навчився цього в твого батька, хоча він ніколи це так і не називав, - сказав він, посмішка на обличчі набула щасливого відтінку.

- ... Що? Я точно ніколи не бачила батька в такій перекрученій позі, - заперечила вона, крокуючи збоку від хлопця, поки Джоффрі вів її між деревами та кущами з ретельно доглянутим листям.

- А, лотос? - запитав він.

- Е-е-е... - вона заколивалась, перш ніж Джоффрі нахилив голову.

- Моя, е-е, позиція? - запитав він знову, і Санса кивнула. - Ні, того я навчився від друга в Ї-Ті, де удосконалював це вміння в загальному. Проте це твій батько навчив мене базовим принципам... він медитує досить часто прямо перед чардеревом у Вінтерфеллі, чистить там меча чи просто дивиться на вирізьблений лик на стовбурі, - пояснив він, хоча Санса досі була вражена тим, що Джоффрі просто там між іншим згадав про відвідини напівлегендарної Ї-Ті. - Це найменш важлива частина вправи, головним є правильний тип мислення, стан свідомості, котру потрібно очистити від думок та емоцій, - додав він.

Санса переступила через великий корінь, що видерся з-під землі, уважно вивіряючи кроки, щоб уникнути зайвих рухів та болю в ребрах: - Ти часто цим займаєшся..? Ну, очищенням свідомості? - запитала вона його.

Джоффрі нахилив голову туди й сюди, мабуть намагаючись сказати щось відмінне від того, про що думав. Врешті він здався: - Все частіше в останні роки. Залежно від конкретного моменту часу, іноді доволі часто, - сказав він дещо оманливо.

Мабуть він проводить цілі дні отак, витріщаючись на дерева, якщо каже мені таке...

- Гаразд, можемо зупинитись на хвильку, - сказав він, сідаючи навпроти якогось дерева, - Шпигуни майстра-над-шептунами тут не не зможуть нас підслухати, - продовжив юнак, переконавшись, що септа зупинилась також на певній віддалі.

Сансине серцебиття прискорювалось з кожним кроком, і вона відчула піт на бровах, коли сперлась на стовбур біля нього. Прийшов час.

- Перш ніж я почну, маю дещо прояснити зразу, Сансо, - мовив він, останні залишки веселощів покинули його голос, - Насправді ти ніяк не можеш мені допомогти, так що навіть не пробуй. Не суши собі голову у відчаї, як би придумати спосіб, щоб зупинити потвор, чи щось таке. То лише мій бій, - відрізав він, наголошуючи на останніх словах.

Він бреше, підказав їй якийсь прихований інстинкт, і дівчина глибоко вдихнула повітря. Вона не знала чому саме, та щось в цьому ствердженні чулось фальшиве.

- Добре... але й ти маєш погодитись на мої умови. По-перше, не вкорочуй собі віку, - вона ледь втримала себе в руках, озвучуючи цю абсурдну умову, - Якщо по якійсь дивній причині тобі таки доведеться це зробити - спочатку принаймні переговори зі мною... адже знищення чиєїсь пам'яті в такий спосіб є досить жорстоким, - продовжила Санса.

Джоффрі затримав на ній погляд, перш ніж кивнути ствердно: - Гаразд... це справедливо, - сказав він.

Це мабуть найабсурдніша вимога зі всіх, котрі я виголошувала за життя... подумала вона, схиливши голову.

- І ти маєш пообіцяти бути чесним. Не перекручуй правду лише для того, щоб мені не снились жахіття, - наголосила вона, дивлячись хлопцю прямо в очі.

- Гаразд, - відповів він, не вагаючись.

- ... З тебе поганий брехун, Джоффрі, - мовила вона із зітханням.

- Не можу заперечити цього, - погодився він, відводячи погляд вбік. - Ну добре, не обіцятиму нічого, але принаймні постараюсь казати все як є, - нарешті промовив він.

Доведеться цим задовільнитись... поки що.

- Ти ще маєш знати дещо дуже важливе, Сансо, - продовжив він, дивлячись їй в очі.

- Що? - запитала дівчина, прочищуючи горло.

- Життя на Півдні аж ніяк не є дівочою баладою, - сказав він серйозно, знову повчаючи її, наче говорив до п'ятирічної дитини.

Вона похитала головою в неприйнятті та почала протестувати: - Звичайно ж я це знаю, Джоффрі! Я ж не тупа, я...

- Так, ти знаєш, - погодився принц, перервавши вибух заперечень, - Свідомо ти вже знаєш, що не все тут є тим, чим здається, і якщо є якась небезпека, навіть якщо ти переоціниш її масштаби, то завжди бажано сприймати її як реальність. Але емоційно ти й досі вважаєш, що потрапила в землі, заселені одними Джейні*** та принцами Дунканами, шляхетними лицарями та різнобарвними турнірами, вихованими леді та праведними королями та лордами...

- Від тебе це звучить так, наче я якась простачка неотесана... - Санса слабко запротестувала, адже деякі слова її боляче вразили, в те місце, де досі жила маленька дівчинка, що мріяла покинути свій самотній, сірий дім і втекти подалі від набридливих зимових хуртовин.

- Ти нею не є, - сказав Джоффрі, виправдовуючись, - Просто недосвідчена відносно справжнього світу, і вихована леді Кетлін та тією септою цілковито неправильним чином, - додав він із несподіваним гнівом.

Не кожного дня Сансі отак прямо в очі казали, що вся її освіта та виховання в цілому нічого не варті, тож її щоки залило багрянцем через таку глибоку образу. - Дякую, Джоффрі. Мабуть мені варто прямо зараз втекти в пошуках якоїсь діри, де я плакатиму, аж поки не засну? Чи може натомість споглядати дерева разом з тобою? - визвірилась вона у відповідь, відчуваючи лють в інтонації.

Джоффрі стиснув рота, зітхнув і відвернувся: - Вибач, це було трохи занадто, - визнав він.

- Але й не було брехнею, - сказала вона.

- Ні. Слухай, Сансо, - він здригнувся, тримаючись за голову, - Боги, чому це так важко? Дивись, твоя сім'я виростила чудову людину, добру та хоробру, здатну на несподівані висновки, що дивувало мене протягом сотень життів. Ти приховуєш в собі сталевий стержень, котрий ніколи не ламався, не зважаючи на всі ті жахи та труднощі, з котрими ти стикалась в мене на очах, знову і знову. Проте є певні нюанси, що потребують пильної уваги, - сказав він.

Санса дивилась на нього із виразом обличчя, неможливим для прочитання: - Мабуть краще записати це у формі поеми, - ледь чутно промовила вона, відводячи погляд, бо зашарілась ще сильніше, - Я рада, що принаймні щось варте поваги в мені таки є... - пробурмотіла вона їдко, перш ніж знову поглянути на нього, - Просто скажи вже, що збирався, - додала дівчина.

Джоффрі підвівся і покликав жестом її за собою, вони продовжили прогулянку стежкою. - Турніри та лицарі і одягнуті в розкішні шати діви є лише тонким шаром, що приховує жорстокий світ ударів в спину та війни. Всі ті різнокольорові знамена існують лише, щоб приховати факт - лицарі є лише трохи більшим за звичайних горлорізів та вбивць, котрі слідують наказам їхніх зверхників, котрі самі заслабкі фізично, щоб убезпечити свої позиції, або через збочене розуміння лояльності. Дворяни плетуть інтриги та змовляються через особисті інтереси, і їхні змови приводять лише до війни та розрухи, врожаї та цілі поселення перетворюються на попіл через нікчемні амбіції та славу, через ницу зміну того, хто сидітиме на вершині влади протягом дрібного проміжку історії, але королівства витрачають цілі десятиліття, щоб повернутись до попереднього стану. Діви та леді займаються тим же самим, обмінюючись плітками та інформацією в жалюгідній грі інтриг, щоб тимчасово підняти свої родини ближче до вершин влади - а чи й щоб особисто побачити їхню поразку та повне знищення, вони використовують невинних та наївних в своїх цілях. Небезпека чатує всюди, Сансо, зайве слово не в тому місці та не в той час може призвести до падіння цілих династій з тисячолітньою історією, а озброєне насильство завжди витає між нами, і потрібно лише найменший привід, щоб кровопролиття почалось прямо тут, в Червоному Замку, або й будь-де в Семи Королівствах, - закінчив Джоффрі із апломбом, маючи похмурий вираз.

Санса просто крокувала, не підводячи очей від землі, і повільно дихала: - Здається ти найбільш цинічна людина зі всіх, бачених мною, - прокоментувала вона їдко, намагаючись приховати зростаючий неспокій.

- Мабуть ти права, врешті-решт людський розум не призначений для безсмертного існування. Ти ж сама сказала - я зламаний. Частково тому, що я особисто тисячі разів бачив все, щойно описане, і тепер це вся метушня здається мені безглуздою, - сказав він відверто, не маючи змоги приховати емоції, котрі було важко розшифрувати, - Але це не важливо, - буркнув він, хитаючи головою, - А що важливо, так це те - хочеш ти цього чи ні, але ти лише пішак в тому, що моя матінка любить називати "Грою Престолів". Це те, чим і здається, Сансо, підла гра, що поглине тебе, як би ти не опиралась, - він й далі наполягав.

Принц зупинився біля малого природного рову, сівши на похилий схил. Санса сковзнула вниз біля нього, не зважаючи на бруд на сукні. - Отже ти кажеш, що світ був жахливим місцем ще навіть до того, як дізнався про... Інших, - мовила вона, відчуваючи в душі порожнечу. Думка про те, як вона розповість Джейні деталі своєї "романтичної" зустрічі з принцом, вже видавалась гірким жартом. - То до чого ти ведеш? - запитала дівчина, несвідомо обійнявши Леді, руді локони перемішались із біло-сірим хутром. Ніколи в житті вона ще не так говорила з ким-небудь, дворянином, нареченим чи принцом, а там більше зі всіма трьома в одній особі. Куди й ділись намертво завчені патерни поведінки та галантності, гідної шляхетної леді; в цю мить вона про те й не думала.

- А, так. Знаю, що це суворо, але ти маєш зрозуміти. Ніколи і нікому не розповідай про те, що я зараз розкажу, інакше все стане ще небезпечнішим. Тут в столиці і стіни мають вуха, і шпигуни від десятка різних "гравців" бажатимуть підслухати будь-яке слово, що ти промовиш за межами безпечних місць, котрих в Червоному Замку майже немає. А ще... що б ти чи я не робили, завжди є шанс, що все навколо піде шкереберть наче саме по собі... - він затнувся, витягнувши кинджал, і Санса вже приготувалась стрибнути до нього. Вона аж ніяк не може дати йому вбити себе і полишити отак саму, із збереженою пам'яттю чи ні, не важливо... їй і досі було важко осягнути розумом ту концепцію.

Він здивував дівчину, коли витягнув зброю з піхов, одразу запхав її назад і передав їй. - І що мені з ним робити? - запитала вона, обережно тримаючи кинджала, а рана на руці запульсувала від болючого спогаду.

- Завжди носи його при собі, бажано десь приховано, - сказав він, і вони обоє підвелись; Джоффрі підійшов до неї ззаду, обійняв і трохи повернув направо, так як вирахував, під яким кутом септа не зможе їх побачити: - Якщо противник зауважив зброю, то тримай його ось так, наблизивши до грудей, вістрям донизу, - сказав він, взявши її за руку, і продемонстрував як треба, лоскочучи шию подихом, - Інакше, тримай його догори ногами, плоским краєм вздовж зап'ястку, приховуючи в руці та довгому рукаві твоєї сукні.

- Джоффрі, це ж абсурдно, для цього ж існують вартові та присяжні воїни...

- Чи ти мене взагалі слухала? - він майже виплюнув слова, - Вартових можна підкупити, присяжних воїнів можна зарізати. Якщо я вже втягую тебе у це все, то зроблю це як має бути, трясця! - він оскалився, в голосі почувся відтінок відчаю, поки юнак шепотів їй це все на вухо.

- Добре, добре... я... що... що мені робити далі? - запитала вона, налякана силою переконання в його голосі. Якщо ігри з кинджалом допоможуть розговорити його, то вона це зробить, чорти б його забрали.

- Тримай міцно, але так, щоб суглоби пальців не побіліли. Навіть не намагайся чинити опір на відстані, бо не матимеш жодного шансу на успіх, і швидше за все загинеш від того. Хто б не спробував на тебе напасти, він ймовірно захоче захопити тебе живою і очевидно сильно недооцінить тебе, що можна зробити фатальною помилкою і перевагою в бою на нашу користь, - пояснював Джоффрі, ведучи її руку і показуючи рух, рухаючи її вбік чи вперед на рівень шиї. - Якщо він схопить тебе, матимеш кілька секунд щоб вгатити йому лезо в шию... він не очікуватиме цього. Роби це зі всієї сили, але все ж так, щоб не втратити рівноваги та точності. Лезо сковзне всередину із напрочуд малим опором плоті, - сказав він, малюючи уявні лінії пальцями на власній шиї, - Якщо він матиме повний латний обладунок та шолом, встроми лезо під нижню щелепу, - юнак й далі пояснював базові принципи вбивства, Санса почала відчувати нудоту, слідуючи наказам наче як в тумані.

- Не коливайся, - сказав він, перш ніж передати їй кинджал остаточно, і відступив вбік, обережно ведучи її поміж купок кольорового каміння; Леді зацікавлено обнюхувала шматки жовтого вапняку.

- ... Не... буду, - відповіла вона, поправляючи складки на сукні. - А тепер можеш нарешті пояснити, що з тобою сталось? Інші, магія і це безсмерття, я, я просто не розумію, - сказала вона.

Джоффрі поглянув на неї із симпатією, поправляючи пасмо волосся, - Це складно... стільки всього трапилось, стільки жахливих речей... - прошепотів він, заглибившись в спогади.

- Ну то почни із самого початку, - наполягала вона, маючи намір витягнути з нього все.

- З початку? А-а... це займе не один день... може навіть декілька тижнів, навіть якби я мав той час, та котрого в мене немає, - сказав він загадково.

- Тоді розкажи стисло, все одно батько залишиться тут на декілька років. Я маю час, - продовжила вона.

- Я... - юнак затнувся, дивно порухавши губами, - Я ще ніколи нікому це все не розповідав... - він раптово усвідомив, сідаючи на чималу кам'яну брилу.

- Завжди щось відбувається вперше, - зауважила Санса, сівши коло нього і практично тиснучи на хлопця; дівчина зосередила всю увагу на ньому, не відволікаючись ні на що інше. Цього разу він вже не викрутиться.

Принц зітхнув, світло-зелені очі набули якось дивного блиску, коли він перевів погляд вдалину, далеко за межі божегаю, далеко за межі часу: - Я був придурком в своєму першому житті. Уникну деталей, але я був жорстоким та дурний, і коли прийшов час правити... менш ніж через рік від сучасного часу, то Вестерос загорівся у полум'ї громадянської війни, де всі воювали зі всіма, - він проголосив пророцтво похмурим голосом.

Сансине дихання зупинилось, долоні проти її бажання піднялись до рота: - Але... але як? Як зараз може статись повстання проти законного короля? І менш ніж за рік? В королівствах панує мир! - вигукнула вона різко, приголомшена новиною.

- З багатьох причин, але зараз це несуттєво. Мене отруїли на власному весіллі, і коли біль пройшов, я опритомнів на своєму ліжку в Червоному Замку, за три дні після смерті Джона Аррина, - сказав він.

- Тебе отруїли?! - вона майже заверещала, понизивши голос лише після джоффриного жесту, - ... І... на весіллі? То було наше..? - дівчина здригнулась незручно.

Джоффрі ніби боровся сам із собою протягом секунди, перш ніж похитав головою: - Ні. Наші заручини вже давно були розірвані до того часу, - пояснив він.

- О... і хто то була? - запитала Санса.

- Справді, Сансо? - Джоффрі запитав у відповідь, нахмурюючись.

- Я тут намагаюсь прийняти факт того, що ти вмер від отрути і воскрес через якусь зловісну магію! Хіба зайвим буде уточнити трохи більше? - відрізала вона.

Це наче подіяло, хлопець виглядав приголомшеним, але швидко опанував себе; - Ну, то була Маргері Тирелл, - сказав він, так наче незграбно виправдовувався.

Санса поглянула на нього із зростаючим задоволенням: - А вона гарненька? - уточнила вона із хитрою посмішкою, що точно не пасувала шляхетній леді.

- Е-е-е, я, е-е... - забелькотів він.

Санса заплющила очі, хитаючи головою.

Джоффрі поклав долоню їй на плече, нахиляючись ближче: - Так, але вона виявилась підступною інтриганкою і маніпуляторкою, запевня...

Його перервало нестримне сансине хихотіння, вона дивилась на нього очима, повними не сліз, а веселощів. - О, Джоффрі, виявляється ти надзвичайно наївний як на безсмертного воїна із Віку Героїв! - пояснила вона, не маючи сил стримати сміх, від самого звуку чого почала реготати ще сильніше. Джоффрі просто вирячився на неї, похмурий та серйозний вираз обличчя поступово змінювався на посмішку.

- Ти сприймаєш це незвично спокійно, - зауважив він.

Сансине хихотіння припинилось: - Спокійно? Спокійно?! - перепитала вона, підводячи брови, - Це не те слово, що я б використала.. я би... бачити твоє зніяковіння після всього пережитого... - вона похитала головою. - Дякую, мені цього бракувало, - додала вона із неспокійною посмішкою.

Тепер багато чого стає зрозумілим... Не знаю, чи та тиреллівська леді була щасливою чи проклятою... подумала вона, відчувши несподіваний гострий укол. Санса злегка схилила голову, відганяючи ту думку. Вона вже навіть не переймалась щодо анульованих заручин, все, чого вона бажала в цю мить - зрозуміти, що ж коїться, і допомогти Джоффрі подолати це. Ця... ситуація вбиває його, навіть більш жахливим способом, аніж просто звичним фізичним болем. Він потребує допомоги, і вона єдина, хто може витягнути з нього більш ніж два десятки слів. Ані дядьки, ані брат та сестра, навіть батько чи мати, ніхто взагалі не здатен підтримати юнака, не кажу чи вже про просту розмову.

- Гадаю, що мені теж, - прошепотів він через хвильку, повільно нахиляючись до неї, наче знову загубившись в спогадах, - Якщо максимально скоротити... я спочатку не знав, що коїться. Я одразу спробував помститись кривдникам, точніше тим, кого я вважав кривдниками, намагався змінити хід подій, щоб опинитись на вершині влади, як і решта гравців... от лише я був найменш компетентним зі всіх них, - сказав він з пирханням, - З часом я почав досліджувати причину, мету мого стану, і врешті дізнався, що я був... створений для виконання єдиного завдання. Маю зупинити Другу Довгу Ніч, - додав хлопець потойбічним голосом, - З того часу я намагаюсь зупинити їхній прихід... - закінчив він.

Намагаюсь, те слово звучало відлунням всередині сансиної голови. Він програвав, потужний та безстрашний король-чаклун програвав раз за разом, життя за життя, програвав знову та знову проти найбільш жахаючих потвор з легенд та казок, споконвічного ворога, котрий знову прокинувся.

- Отже ти фактично обраний самою долею і маєш самотужки зупинити кінець світу, - почала Санса, в голові гупало, коли вона моргала.

- Ну, з одного боку так і є... - пробурмотів він.

- ... І ти же мав нахабність стверджувати, що моє життя то не дівоча балада... - сказала вона, дразнячи гримасою, та живіт на мить скрутило у вузол, як вона уявила Брана та Ар'ю, що перетворились на, на... на віхтів. На оживші тіла, що повернулись з того світу лише для вбивства її друзів та родичів.

Джоффрі безпорадно здригнувся, і Санса ледь змогла стримати черговий небажаний приступ сміху. Останнім часом це ставалось все частіше та частіше.

Це все якось нереально, подумала вона, роздивляючись тремтливі долоні.

- Я... Мабуть мені знадобиться трохи часу, щоб... обдумати це все... - пробурмотіла дівчина, коли долоні затремтіла так, як ніколи раніше навіть під час зимового сніговію.

Джоффрі схопив її долоні, дивлячись просто в очі: - Розумію. Якщо буде важко, то можу навчити тебе очищувати свідомість. Це допомагало мені так часто, що вже й не порахувати, - сказав він лагідно; тремтіння долонь ще посилилось і перейшло на тіло, тому вона була змушена вхопитись за його руку, щоб не втратити рівновагу.

- Т-ти маєш на увазі - навчиш витріщатись на дерева? - вона спробувала вколоти, але шпилька прозвучала глухо, як уявився крижаний апокаліпсис, що поглинав світ знову і знову, поки Джоффрі безнадійно боровся проти цього, наче моряк посеред неймовірного шторму.

Принц швидко закотив очі, так ніби сказав сам собі "так і знав, що це станеться", перш ніж знову поглянути на неї: - Мабуть на сьогодні вже досить, - почав він, проте Санса підняла голову з його плеча і втупилась поглядом прямо в очі.

- Ні, - прошепотіла вона люто, - Навіть не думай про те. Ти не зможеш сам винести той тягар, - додала дівчина, наче просверлюючи його поглядом наскрізь.

Неподалік почулось кахикання септи Мордени, і Сансі ледь вдалось стриматись, щоб не підстрибнути на місці. Вона озирнулась, побачивши кислий вираз обличчя септи, котра з обуренням спостерігала таку неналежну для леді поведінку.

- Я вже збирався йти, септо, - сказав Джоффрі нейтральним голосом, підводячись.

- Джоффрі! - Санса підвищила голос, знову хапаючи його руку: - Ми ще поговоримо пізніше? - запитала вона.

Юнак злегка кивнув, наче відчуваючи біль, перш ніж швидко піти з галявини. Полишаючи її наодинці з септою та ймовірним повчанням для юної леді від її виховательки.

6

Принаймні на рахунок одного Джоффрі не помилявся, але вона інколи йому про це не розкаже.

Нічні жахіття.

Вона виявила, що все частіше прокидається посеред ночі, серце дико калатало в грудях, коли вона намагалась пригадати щось окрім всепоглинального відчуття жаху. Простирадла намокали від поту, а горло хапали спазми. навіть в ті дні, коли вона не спілкувалась з Джоффрі. З часом все стало настільки погано, що вона була змушена пускали Леді в кімнату, адже краще засипала, відчуваючи теплу вагу біля ніг.

Він живе посеред цього жаху роками... може навіть десятиліттями... Мої сни то ніщо в порівнянні з тим, що він бачив на власні очі, думала вона про себе посеред глупої ночі. Я маю бути сильною.

Щоб там він не казав то те, яким був зайнятим, та це виявилось правдою. Вона часто зауважувала юнака верхи на Місячному Сяйві, він мчав самі боги лише знають куди, щодня, а іноді й посеред ночі.

Декілька тижнів промайнули як один, за той час вони зустрічались лише кілька разів. Джоффрі пояснив, після її постійного набридання, як працює Довга Ніч, намагаючись підібрати менш страшні описи та слова, так їй здалось. Якщо такою був його задум, то він провалився повністю. Довга Ніч насправді виявилась величною, нематеріальною машиною, схожою на механічний годинник, створеною для знищення всього життя, і вона невпинно працювала протягом мільйонів та мільйонів років, знищуючи сотні могутніх та жахаючих цивілізацій. Пурпур, магічна сила, що зробила юнака відносно безсмертним, була створена, щоб зупинити геноцид (але ким, того він не пояснив, і Санса й сама не знала, чи бажає дізнатись); та сила також постійно пробувала та провалювала спроби виконати завдання через своїх "носіїв", скільки раз - годі й порахувати.

Санса швидко виявила, що занурилась в незвичний світ, котрий не розуміла й не могла осягнути, ар'їні дитячі витівки та погоні за котами мало чим могли допомагали з відверненням уваги.

Що ж може людина зробити проти такої потойбічної сили?!

Джоффрі лише кисло посміхався на те питання.

Навіть її уроки з септою Морденою, що раніше були приводом для гордості для них обидвох, втратили свою принаду. Вона часто виявляла, що дивиться з вікна на подвір'я, розмірковуючи про таємничі джоффрині плани та забувши про вишивку в руках. Вона також не могла вже співати, як раніше, власний голос звучав приглушено для її вух.

Джейні вважала, що це все побічні наслідки її "кохання" до Джоффрі, а Ар'я здається насолоджувалась на повну тим, як її сестра, раніше "бездоганна", тепер постійно провалювала звичні досягнення. Невдачі Санси змусили септу поговорити з її батьком, але вся його увага була прикута до майбутнього Турніру Правиці.

Турнір... Турнір Правиці був тим, про що вона мріяла все життя, і навіть більшим. Великі прапори та знамена майоріли на вітрі, розвіваючись над веселою юрбою містян та простого люду, що кричали та гуділи в унісон зі звуками лицарських ударів. Власне лицарі демонстрували розмаїття емальованих обладунків, від старовинної на вигляд бронзи лорда Йона Ройса до облямованої золотом білої кіраси сера Барірстана. Здається кожен дім Семи Королівств відповів на заклик короля, і ціле містечко з наметів, більше за Вінтерфелл, враз виросло навколо турнірних полів.

Окрім захоплення та радості від видовищ, Санса все ж не могла повністю приглушити ті ростки неспокою, посіяні Джоффрі; вона споглядала лицарів та шляхетних леді із незвичною тривогою. Чи то насправді був лише тонкий шар цивілізованості над варварським світом, як він це описував?

Проте вигляд сера Джеймі Ланністера в його сяючій золотій броні, що зіткнувся з лицарем дому Редвінів, вбраного в яскраві червоно-сині барви, і ревіння натовпу, таке сильне, що майже оглушило її... це все ніби заперечувало його слова.

Її тривоги поступово відступили геть, як дівчина потонула у захваті; це невинне захоплення відчувалось як бальзам після всіх тих безсонних ночей. Джоффрі кудись зник, вибачившись, кілька днів тому, пояснивши, що має певні "справи" вище по течії Чорноводної, і Санса не мала достатньо мужності, щоб попросити його взяти її з собою.

Тож вона сміялась та жартувала разом із Джейні на лицарських герцях та бенкетах, насолоджувалась нічними балами, де зграйки панянок танцювали та кружляли з лицарями та зброєносцями шляхетного роду в пошуках кохання та пліток. Проте ті проростки сумнівів та недовіри саме тут проявляли себе на повну, і вона не могла опанувати себе, хмурячись на певні дивні фрази від інших леді, в загальному зауваживши як чимала частина лицарів-штормоземців дивиться на свої колег із Західних земель із взаємною малоприхованою зневагою.

Вона вперше побачила смерть людини, коли сер Гью з Долини отримав списа від сера Грегора Клігана прямо в шию. Вона ледь не розплакалась в заспокійливих обіймах батька, слухаючи його заспокійливі дурниці, та ніяк не могла прогнати видіння про кров сера Гью, що нескінченним фонтаном виливалась з його горла. Жахливий епізод промайнув без особливої реакції решти глядачів, і Сансу добряче вразив цей факт. Вона не могла зупинитись, уявляючи джоффрине обличчя на місці обличчя молодого мерця, що лежав та спливав кров'ю, поламаний після тисячі битв.

Оце і є війна? Питання наче саме виникло в свідомості, одразу уявились тисячі лицарів з обох боків, що мчали лава на лаву із сталевими списами, їхні шиї та груди вибухнули кров'ю, так як це вийшло з сером Гью, різнокольорові знамена почервоніли від крові.

Та навіть зважаючи на такі думки, цей турнір був видовищем, не подібним ні на що, бачене у Вінтерфеллі, чимось, про що вона ніколи й не мріяла. Турнір тривав протягом трьох днів, проте весь попередній тиждень був заповнений дружніми сутичками та бенкетами, де вона губилась між розмаїттям південницьких барв, так само як і її мати в тому ж віці, про що розповідала дочці в дитинстві.

- Як гадаєш, хто виграє герць? - зненацька запитала Джейні, відриваючи Сансу від її думок, зранку другого дня змагань.

- Гмм... Мабуть сер Джеймі, здається він ніколи не вагається, а ще він не програв жодного заїзду, - відповіла вона, повертаючись подумки до реальності, коли лицар Королівської варти, сер Арис Оукенхарт, збив з коня фреївського лицаря. Вона аплодувала разом з рештою своєї родини біля королівській ложі, де сидів король власною персоною; він волав накази, щоб принести ще вина.

- А от я певна, що виграє Лицар Квітів, він наче летить до перемоги щоразу... і ще він такий гарний, - мовила Джейні із зітханням.

Санса кивнула на цю репліку із легкою посмішкою. Сер Лорас Тирелл звичайно ж виглядав як втілена мрія кожної дівчини: зухвалий, гарненький та сильний лицар, схильний до веселощів. Великодушний до переможених противників та величний після перемог, він мав вигляд, ніби вже виграв турнір; його власні майстри викували обладунок у вигляді поля квітів, що надавало юнаку героїчного вигляду.

Бран скривився біля неї збоку: - Срібний Лицар виб'є його з сідла! - сказав він із абсолютною впевненістю, - А ти будеш плакати, бо троянда не встоїть проти лева! - підступно додала Ар'я ззаду них, скорчивши мармизу до Джейні.

В сансиній голові наче задзвонили великі дзвони, коли вона озирнулась до Ар'ї, Брана та Джейні по черзі, перебираючи три варіанти питання до всіх них, але її рот відкрився беззвучно, наче в дурнуватої риби на березі.

- Ти навіть не можеш заперечити цього! - тріумфально вигукнула Ар'я.

- Що за Срібний Лицар? Про що в біса ви говорите?! - запитала вона, заскочена жахливим передчуттям.

- О, це просто якийсь нікому невідомий заплотний лицар****, - мовила зверхньо Джейні, косо зиркаючи на Ар'ю, - Вчора по обіді він виграв всі заїди, коли ми вже повернулись до Червоного Замку, - продовжила вона, ніби щось пригадавши, - Сер Арис неодмінно переможе його, вже не кажу про сера Лораса! - додала дівчина, очевидно роздратована.

- Кажуть, що він походить із бокової гілки Ланністерів, що пішла у вигнання ще до Завоювання, і він повернувся, щоб повернути славу свого дому! - підтримав Бран, усміхаючись в захопленні.

- То всього лиш заплотний лицар, котрому трохи поталанило. Будь-хто може приїхати на турнір та набрехати, що має якесь відношення до великого дому, - пирхнула Джейні.

- Заплотний лицар, котрому поталанило?! - Бран аж загорівся, - Він вже виграв змагання поміж лучників, навіть не знявши обладунку та шолома! - вигукнув хлопчак до Джейні таким тоном, наче вона була дурепою.

- Бо він мабуть гладкий, та жир йому сьогодні знадобиться, щоб менше відчувати удари в бугурті, сьогодні, - огризнулась вона.

- Він і в пішому бугурті буде битись також? - запитала Санса, дивлячись на Джейні.

- Вчора про це згадувала Лолліс Стоукворт, здається її досить зацікавив той сірий лицар-неборак, - відповіла та, закотивши очі догори, - А чого ти так допитуєшся? - запитала подруга.

- Що в нього за герб? - Санса почула власне питання, що проти волі вихопилось.

- Срібний лев на горі, сидить під зорями, - відповів Бран автоматично, - Може він і бугурт виграє! Одночасно майстерний лучник та боєць ближнього бою! - вигукнув він в захоплені.

- Ха, Сіріо може всіх їх побити на раз, - пробурчала Ар'я.

- Твій вчитель з танцю навіть хвилини не протримається! - вибухнув Бран, але Санса далі не слухала, бо підвелась і хутко рушила вниз сходами. - Сансо, куди ти йдеш? - запитала септа Мордена, підозріло зиркаючи.

- Я...я забула доглянути Леді, я скоро повернусь! - гукнула вона у відповідь, підхоплюючи поділ спідниці, і побігла, оминаючи здивованих зброєносців та служок із напоями та смаколиками. Вона одразу зрозуміла, що не знає точно, де знаходиться поле для бугурту, тож була змушена запитувати в слуг, і напівдорозі зауважила, що Леді біжить повз неї. Сьогодні вона взяла її з собою на турнір.

Мордену не вийде обдурити, подумала дівчина, і її вкололо від почуття вини, але те відчуття миттю зникло, як вона дісталась рингу. Санса протиснулась через на диво мовчазний натовп простолюдинів та лицарів, Леді гарчала на кожного, хто заступав дорогу.

Вона дійшла до огорожі і побачила чималу купу чоловіків на землі, котрі стогнали чи просто лежали нерухомо, окремі очевидно непритомні; деякі намагались відповзти за межі кола. П'ять лицарів переминались з ноги на ногу, оточивши шостого, озброєні булавами, мечами, щитами та двуручниками, всі весь час хитались з боку на бік, наче на щось терплячи очікували.

Прямо по центру стояв той ,в кому вона зразу впізнала опис Срібного Лицаря. На перший погляд то не був такий аж показний чолов'яга, він мав дещо погнуту кірасу, котра тьмяно виблискувала сірим під сонячними променями, і в загальному виглядав дещо меншим, аніж решта лицарів, більших, проте нерішучих та наче наляканих, от дивина.

Лицар ліниво обертав одноручними бойовими молотами в кожній руці, постійно розвертаючись навколо осі, так ніби намагався одночасно тримати в полі зору всіх п'ятьох противників; він постійно робив натяки на рухи ухиляння, міняючи напрям обертання раз на дві секунди. Юрба глядачі застигла в трепеті майже беззвучно, про щось перешіптуючись між собою, та чомусь ніхто не освистував ту п'ятірку через їхню боягузливу та безчесну тактику.

Один з тих лицарів, вбраний в ліврею Хайтауерів, зробив несміливий крок вперед, аж враз Срібний Лицар стрибнув на нього, ревучи від люті на весь голос; молоти в руках розмились через швидкість руху, коли він відбив щит ворога вбік одним, а меч - іншим, полишаючи ворога незахищеним для удару шоломом по шоломі, від чого неборак захитався і впав на спину. Інші лицарі також зарухались, але Срібний виявився швидшим. Він одразу кинувся до одного зліва, ледь ухилившись рукою від замаху двуручника. Натомість блискавично швидко вгатив одночасно обома молотами по схожому на відро шоломі, від чого вуха Санси задзвеніли наче від дзвону. Проитвник звалився на землю наче дровиняка, а Срібний крутанувся на місці і ухилився від удару мечем, котрий летів прямо йому в спину.

Він кинувся до краю арени, його переслідували два лицаря в лівреях абсолютно протилежних кольорів, намагаючись вдарити його в спину, коли враз Срібний добіг до огорожі поля бою і використав дерев'яну горизонтальну балку в якості імпровізованої опори, дивуючи своїх опонентів; він видерся догори та стрибнув вниз, ревучи в падінні, відбиваючи рух ворожого меча одним молотом, а іншим брутально вгатив лицаря по голові. Той полетів назад, а Срібний Лицар по інерції прокотився по землі, підвівся одним плавним, таким знайомим рухом прямо перед другим ворогом і врізався в нього, вдаривши по шоломі. Вони обидва звалились на землю, і третій лицар з гербом дому Коннінгтонів відчайдушно заревів, використовуючи цей шанс для удару сокирою.

Срібний Лицар досі лежав на збитому з ніг противнику, але Санса ледь змогла зауважити легкий рух головою, перш ніж він перекотився набік за півсекунди, використовуючи тіло ворога як живий щит, в броньовану спину котрого прилетіла сокира Коннінгтона. Лицар-невдаха закричав від болю, мабуть благаючи про пощаду, жбурляючи зброю вбік, і Срібний відштовхнув його в сторону, поки Коннангтон знову замахувався сокирою. Він перекотився вбік, ледве ухиляючись від другого удару, врізаючись тому в ноги, від чого лицар заточився і впав на нього зверху. Срібний кинув молоти та захопив противника в захват дивними рухами ніг та рук, припинаючи того до землі.

Лицар Коннінгтонів безпорадно намагався дотягнутись до своєї сокиру, котру впустив при падінні, та закутий в сірі лати монстр не дав йому жодного шансу. Він зірвав шолом ворога одним рухом, схопив того за волосся і вдарив його прямо по обличчю сталевою рукавицею раз, двічі, тричі, щоразу спричиняючи зойки від юрби глядачів; нечисленні присутні леді закривали обличчя, а лицарі та зброєносці витріщались із захопленням. Санса почула, як Лолліс Стоукворт виблювала свій сніданок коло неї, коли кров почала бризкати з обличчя нещасного вояка.

Проте Санса не могла відвести погляду.

На шостому ударі Срібний Лицар закричав, а після восьмого його противник вже не ворушився, мертвий чи непритомний, того вона не знала. Він повільно підвівся, дивлячись на останнього ворога, з гербом дому Хайтауерів на грудях, котрий досі не до кінця оговтався від удару по голові.

Хайтауер поглянув на глядачів, очевидно про щось думаючи, перш ніж вирішив, похитав головою і рушив у бій. Він заревів, досягнувши беззбройного Срібного Лицаря, розмахуючи мечем з боку в бік та тримаючи щита напоготові для удару по ворогу. Срібний Лицар зробив крок уперед прямо під мечовий замах, злегка буркнув, відбивши меча броньованим наручем, а іншою рукою вхопився за ворожий щит і потягнув убік, уникаючи удару щитом. Там вона застигли на місці протягом кількох секунд; лицар Хайтауерів заревів, ще два рази вдаряючи мечем по противнику, кожен удар був зупинений об сталевий наруч, аж врешті Срібний схопив меча за лезо.

Срібний Лицар відпустив щита і вхопився обома руками за ворожий меч, незвично затиснувши лезо долонями, аж враз смикнув його вниз та вбік. Хайтауерівський вояк закричав, і меч вилетів з його рук, Санса також почула неприємний хрускіт. Срібний знову кинувся вперед, роблячи щось незрозуміле своїми ногами, що призвело до падіння його противника на коліна. Він зірвав шолом з голови ворога та схопив того за горлянку знизу, а Санса лише могла з жахом дивитись на перекривлене в агонії обличчя молодого лицаря; одна рука неборака звисала наче поламана, іншою він безуспішно намагався відірвати ворожі пальці з шиї, без особливого ефекту. Обличчя Хайтауера потемніло, очі налились кров'ю, як Срібний стискав шию залізним хватом, не видаючи ані звуку; монстр просто стояв посеред рингу, повільно вичавлюючи життя з лицаря голіруч.

Санса приглушено видихнула посеред абсолютної тиші, і Срібний одразу повернув шолома в її напрямі із неприродною швидкістю. Здається він дивився прямо на неї через проріз в глухому шоломі, перш ніж раптово не відпустив напівмертвого лицаря; той впав на землю, навіжено вдихаючи та кашляючи.

Суцільну тишу порушували лише ті хрипучі звуки та стогін переможених. Срібний Лицар розвернувся і рушив подалі від Санси, забираючи свої молоти.

- ...І-і переможцем проголошено л-лицаря з дому Зорі! - затинаючись прокричав герольд, маючи приголомшений вигляд.

Поступово натовп почав оживати, нерухомі лицарі та зброєносці плескали долонями в щирому захваті, можливо й з відтінком страху. Леді Стоуквотр гарячково рушила подалі звідси, її охоронець обережно плескав по спині, оминаючи калюжу блювоти під ногами.

Срібний Лицар ще з мить роздивлявся бурхливий натовп, перш ніж повільно похитати головою; він підійшов до помосту і щось сказав герольду, котрий стояв біля скрині з двадцятьма тисячами золотих драконів. Герольд кивнув, і лицар пішов геть, рухаючись крізь юрбу глядачів, що намагались триматись від нього на віддалі.

Санса задумливо почухала щоку, досі вражена цим феєричним спектаклем, котрий щойно побачила. Чиста лють, сама напруга ударів лицаря вказувала на дуже знайомий відчай... або принаймні так це їй здалось.

В голову прийшла ідея, коли дівчина звернула увагу на герольда; той вів за собою чотирьох вартових, що повільно несли скриню, протискаючись в натовпі. Вона рушила за ними, зберігаючи дистанцію, одночасно позираючи по сторонам, чи не з'явилась часом септа; Леді слухняно чимчикувала біля її ніг.

Врешті-решт вони підійшли до непоказного на вигляд намету посередині секції, де розташувались заплотні лицарі. Один із них хтиво всміхнувся до неї та рушив, хитаючись, із плящиною вина в руці, але враз впав на дупу, як Леді загарчала на пияка. - Молодець, дівчинко, - пробурмотіла Санса, почухавши лютововчицю за вухом, одночасно намацавши прихований кинджал іншою рукою, коли заплотний лицар матюкнувся і пішов геть.

Невдовзі турнірні вартові вийшли з намету, вже без тієї скрині, і дівчина вирішила діяти, як тільки вони зникли з поля зору. Вона підійшла впритул до намету, котрого охороняв самотній вояк в кольчузі та з мечем, він мав якийсь обгорілий шмат деревини на шия, наче оберіг. Вояк дуже здивувався, побачивши її, і заступив дівчині шлях.

- А-а, моя пані, тут приватні покої, - сказав він незграбно.

- Це не займе багато часу, - відповіла вона, намагаючись пройти, але солдат схопив її за руку.

- Моя пані, я... - вояк заточився, як Леді загавкала на нього, наїжачивши хутро, та стрибнула, зупинивши оскалену пащу в міліметрі від його паху.

- Я...а... - забелькотів він, відпускаючи дівчину, проте Санса вже рушила всередину.

В наметі дівчина виявила цілий склад тренувальних манекенів, окремі частини обладунків, кавалеірйські списи, декілька стійок із зброєю та три невеликих ліжка. Срібний Лицар схилився над простим дерев'яним відром, повним води; він ще не знав обладунку й просто дивився на воду. Біля нього стояв ще один вояк, що якраз знімав наруча.

- Леді Сансо, - сказав Сірбний, обертаючись, - Ви вторгнулись до мене, - додав він просто.

- Ой, Джоффрі, припини! Ти не надуриш нікого... - вона зупинилась на секунду, хитаючи головою, - Ну, ти якось зміг обдурити всіх навколо, але не мене, - проголосила вона.

- Леді Сансо, боюсь, що ви...

- Леді, де Джоффрі? Покажи, де заховався Джоффрі? - перервала його дівчина, схилившись над лютововчицею, та почухала її розкішне хутро. Леді гавкнула двічі до лицаря, перш ніж почати бігати навколо нього колами; звір грайливо розмахував хвостом, наче проста собака.

Він застиг на місці, а Санса підвелась, прорізаючи поглядом дірку в його обладунку: - Джоффрі. Зніми. Того. Шолома! - наказала вона зухвало.

Срібний Лицар дивився на неї ще з мить, та враз підняв руки та зняв шолома. Джоффрі виглядав доволі змученим, очі запали в череп, облямовані темними мішками. На обличчі виднілись два синці, а також кілька порізів... а усмішка пасувала б і оживленому скелету. - Привіт, Сансо, - мовив він тихим голосом, уникаючи очима її погляду.

- Джоффрі, тебе ж поранено, - сказала вона, підходячи; гнів кудись зник, як вона роздивлялась поранене обличчя. Вояк закінчив свою працю, знявши з принца кірасу; юнак мав під нею гамбезон. - Дякую, Баррете, - сказав Джоффрі, вартовий вклонився і вийшов з намету.

- То лише кілька синців, - запротестував він, коли Санса підійшла ближче.

Їй на хвильку відібрало мову, коли відсутність обладунку виявила море порізів та гематом, синє та бордове покривало шкіру в багатьох місцях. - Джоффрі... ти, ти ж міг загинути там, - сказала вона з жахом, несміливо торкаючись побитого плеча, та він спробував ухилитись від її долонь.

- Неважливо, - відповів він, і Санса гнівно натиснула пальцем на синяк. - А-ай! Я не це мав на увазі, Сансо! - вигукнув юнак, в голосі почулись нотки гумору, і він сів на сусідній стілець, - Це не так небезпечно, як здається, я переживав і гірше... звичайно, більшість інших лицарів лише граються у війну на турнірі, проте я... - він здригнувся, - Якщо вже йду в бій, то воюю як годиться, - закінчив він.

Санса дивилась на хлопця з щирим нерозумінням, перш ніж похитала головою і взяла до рук губку. Вона намочила її водою, тривожно оглянула хлопця і почала протирати рани. Джоффрі не спинив її, але одночасно й наче не зважав на стан свого тіла. - Мабуть збоку це виглядало приголомшливо... - раптово мовив він, наче сам до себе.

- Так, це було... - Санса затнулась.

- Брутально? Криваво? Жахливо? - хлопець пропонував версії, поки вона прочищала поріз біля лоба.

- Всі три варіанти одночасно, - погодилась вона, і Джоффрі ніби зіщулився від тих слів. - Де ти навчився отак битись? - швидко запитала вона, вже добре навчившись одразу розпізнавати його приступи меланхолії.

- На полях тисячі битв, від сотні друзів та божевільних по всьому світу, від грізних морських капітанів та тренованих пластунів, безстрашних солдат та мудреців... - сказав він трохи примхливо, - Можливо колись я таки напишу поему про всіх них, - юнак зареготав з власного жарту.

- Ти, напишеш поему? О, я б її послухала, - додала вона, приєднавшись до сміху.

Тисяча битв... Свята Седмиця. Потрібно й далі підтримувати розмову... подумала вона сама до себе, уявивши той жахливий тягар, що придавлював юнака, так що навіть зараз гострі уламки душі відчувались в його словах.

- То скільки ж часу ти мандрував світом, що зараз вже майже не відчуваєш біль? - запитала вона, зауваживши, як хлопець майже не реагує на її очевидно болючі маніпуляції.

- Не менше п'яти десятків років, після того перестав рахувати... хоча я жодного разу не доживав до свого двадцять четвертого дня народження, - відповів Джоффрі, так наче то був якийсь хороший жарт.

Санса глибоко вдихнула, моргаючи. Їх розділяла безодня часу, але Джоффрі не поводився, як літня людина... радше як молодик, котрий приховує від всіх такі глибини особистості, котрі можна досліджувати протягом всього життя, так і не пізнавши його на повну.

- Ти злякалась? Ну, коли дивилась на мене під час бугурту? - запитав він зненацька, коли дівчина зайшла йому за спину та тихо зойкнула, побачивши стан плоті.

- Чого б мені це робити? Ти ж лютий вояк на полі бою, хіба не цього шукають всі діви в чоловіках? - запитала вона у відповідь.

- Ха, хитро сказано, але це не відповідь, - мовив він, набираючи трохи води в невеличке відерце з барила, та почав вмивати обличчя.

Цікаво, як би заверещала септа Мордена, якби прямо зараз зайшла до цього намету, подумала вона із усмішкою. Вся ця ситуація була неприйнятною, навіть скандальною. Категорично й безперечно скандальною. Чому я раніше ніколи не мала такого досвіду? Мабуть там почувалась Ар'я, щоразу, як прослизала у вінтерфелльську зброярню, щоб викрасти меча... це пояснювало, чому вона робила це так часто.

- Ти натякаєш, що я не діва? - Санса зробила словесний випад у відповідь, насолоджуючись словесною грою, що відволікала від важких роздумів.

- Що? Ні! Я мав на увазі... - він затнувся на секунду, перш ніж відкинутись назад та злегка захихотіти, - А в тебе таки є талант виводити мене з рівноваги, - проголосив юнак із визнанням.

Санса зашарілась від незвичного компліменту, хоча на щастя Джоффрі не міг цього бачити, тож вона знову намочила губку і стала змивати бруд з потом з його волосся: - Я ж стараюсь. Зараз я настільки віддалилась від пристойної, гідної леді поведінки, що переважно на ходу придумую такі приводи, - призналась вона.

- Гм, це найбільш незвичні відносини, бачені мною за всі життя, мабуть барди не знали б, їм реготати чи плакати з того... - зауважив він, сміючись.

- О, то в нас таки відносини? - запитала вона.

Виявилось помилкою запитувати таке. Джоффрі застиг на місці наче шматок деревини, перш ніж різко підвестись зі стільця та відійти від неї.

- Тобі варто піти, Сансо, турнір... - той потік дурниць припинився, коли мокра губка врізалась йому в обличчя. Він повільно моргав, поки рука піднялась та посмикала його за щоку.

- Є два можливих виходи з цієї ситуації, Джоффрі, або ти сам сядеш назад на стілець по власному бажанню, або ми з Леді змусимо тебе це зробити, - вигукнула вона, відчувши прилив адреналіну, і Леді загавкала ствердно. Догляд за коронним принцом призводив до відчуття, наче всередині щось палало. Якщо це й справді були відносини, то вони мали небезпечний і солодко-заборонений відтінок, про котрий не згадували жодні балади. А також безсонні ночі та жахіття на додачу, але хороше завжди приходить разом із поганим.

Джоффрі моргав ще десь зо дві секунди, перш ніж мовчки сів назад на стілець. Санса тріумфально всміхнулась, взяла іншу губку та продовжила свою працю: - Було важко? - прошепотіла вона йому на вухо, не маючи сил приглушити бажання підколоти.

- Так, - відповів він монотонним голосом.

- От шкода, - сказала вона, витискуючи воду з губки йому на голову, і повернулась до попереднього заняття.

Між ними запала мовчанка, перш ніж Джоффрі знову заговорив: - Отож, ти злякалась? - запитав він знову, очевидно це питання видавалось йому важливим.

- ... Так, так. Але не це прикувало мою увагу, - відповіла вона чесно.

- Га? - запитав Джоффрі, коли вона почала терти губкою неприємний на вигляд поріз на спині.

- Те, що мене вразило найбільше... твоя чиста лють, мабуть. Щира інтенсивність... - сказала вона, - Виглядало, наче тебе щось муляє, від чого ти не можеш втекти, і я кажу не про твою... місію. Важко пояснити словами більш точно, - промовила вона задумливо.

- Й гадки не маю, про що ти верзеш, - відреагував він миттєво.

- Джоффрі, що я просила тебе на рахунок брехні? - почулось у відповідь.

- Так, я цьому я аматор, - погодився він, опускаючи плечі. - А ти іноді лякаєш мене, - додав хлопець, хоча вона якось відчувала вимушену посмішку на його обличчі, не бачачи її насправді.

- Безстрашний воїн-чаклун, принц Джоффрі, лякається дурненької дівчини, котра витає у хмарах, - пробурмотіла Санса сама до себе, знову витискаючи воду з губки йому на голову, заливаючи обличчя.

Ті слова здались принцові надзвичайно смішними, і він відповів незвичним для нього, з її точки зору, вибухом щирого реготу. Вона сприйняла це як подарунок, насолоджуючись кожною миттю, перш ніж ті звуки затихли.

Санса закінчила обмивання, але не могла приховати похмурий погляд, коли він підвівся і рушив до обладунків. - Ти збираєшся й далі змагатись? - запитала вона.

- Невдовзі прийде час наступної сутички, проти лорда Беріка Дондаріона, уявляєш? Це буде весело, - відповів він із хитрою посмішкою, вдягаючи сорочку та гамбезон.

- Чому ти взагалі затіяв цю гру з таємничим лицарем? Чи плануєш в кінці привселюдно відкритись? - в питанні чулось збентеження.

- Це було б проявом несмаку. Ні, мені просто потрібні ті дракони, - сказав він просто, закріплюючи нагрудну кірасу.

- Але ти вже виграв змагання лучників та піший бугурт... якимось чином. Для чого тобі така купа золота? - запитала дівчина, коли Джоффрі почав закріплювати наручі.

Він ніби вагався декілька секунд, затримавши погляд на Сансі, перш ніж продовжив вдягати наруча: - Щоб створити армію, - сказав юнак відсторонено.

Проти Інших, подумала вона, здригаючись. Дівчина не забула про них, проте саме уявлення про загрозу від міфічного ворога поступово розмивалось від турнірного настрою та постійних святкувань. Зараз те відчуття вдарило по ній із силою зимової бурі.

Джоффрі врочисто кивнув, продовжуючи одягання наруча: - Проти них та інших ворогів в майбутніх війнах, - прошепотів він.

- Хіба ти не казав, що ніщо не здатне зупинити їх? - пригадала вона, проте відмовлялась повірити в це насправді.

- ... Не зовсім. Я досі тримаю кілька козирів в рукаві, котрих спробую використати... і... поексперементувати. Якщо дві частини необхідні, тоді й одна може замінити обидвох, якщо я достатньо її модифікую, - промовив він, звертаючись радше до самого себе, як завжди таємничо та туманно.

- Частин? Ти маєш на увазі якесь закляття? На кшталт виклику срібного лева? - припустила вона.

Юнак виглядав дуже незручно, перевівши погляд на неї: - Щось типу того. Мені бракує однієї частини. Тієї, котру я ніколи не використаю, - сказав він із незвичною твердістю, - Отже доведеться імпровізувати, модифікувати те, що є в наявності, щоб завершити справу, - закінчив він, наче намагаючись переконати самого себе, втупившись поглядом на того наруча.

- Я допоможу тобі, чим зможу, Джоффрі, - Санса аж загорілась, крокуючи до нього, і обійняла за плечі, перериваючи процес одягання. - Вбий собі це в свою вперту голову. Я допоможу тобі, що б не сталось, - сказала вона, дивлячись прямо в очі.

- Це ж не твоя війна, - відповів він, уникаючи обіймів.

- Вже моя, - відрізала вона.

- Ти ж не розумієш, що кажеш. Коли Нед повернеться на Північ, ти вирушиш із ним. Тут тобі не місце, - наказав він суворо, проте в голосі чулась нотка благання.

- Моє місце тут. Мене не обходить, чи ти одружишся з тією дівицею Тиреллів, але хтось має допомогти тобі нести тягар, - заперечила вона люто, зберегіючи впевнений вираз обличчя, - Не знаю твоїх планів та стратегії, але ти гадаєш, що контролюєш ситуацію... а насправді досі розламуєшся під вагою всього цього. Чи ти взагалі з кимось спілкуєшся, окрім кількох слуг? Використовуючи більш ніж шість слів? - вона продовжила натиск, - З кимось окрім мене? - наполягала Санса.

- ... Я... ти ж не можеш... - почав юнак, але Санса продовжила.

- Це ти не можеш так більше ховатись від світу, Джоффрі, інакше збожеволієш. Отож, або ти відкриєшся ще комусь іншому, або я залишаюсь в столиці, - вона проголосила вердикт.

Джоффрі дивився на неї ще десь з секунду, перш ніж його обличчя перекривилось від гніву: - Відкритись?! - прошипів він зловісно, відштовхуючи її та відходячи на крок, і перевів погляд в кут намету, стоячи так деякий час, аж враз рушив до неї, - Ти думаєш, що я це все роблю, бо...

- При... сер Срібний! - відізвався вартовий назовні намету, перериваючи джоффрину відповідь, - Ваша черга на виїзд настане через декілька хвилин, пане! - вигукнув той схвильовано.

Джоффрі міцно стулив рота, глибоко вдихнув та розвернувся, беручи шолом і вдягаючи його. - Ти ж навіть нічого не їв, - сказала Санса тихим голосом, кидаючи поглядом на дошку із кількома скибками хлібу та вудженини.

- Я не голодний, - відрізав він різко; голос звучав незвично під закритим шоломом, коли юнак рушив до виходу, - Тобі варто повернутись в ложу, твоя септа мабуть зараз божеволіє від нервів, - додав він та вийшов назовні.

7

Бран верещав з радості, вітаючи "Срібного Лицаря", коли той вибив з сідла лорда Дондаріона з Штормових земель; Джейні нахмурилась, як Ар'я косо на неї зиркнула. Санса раптово виявила, що захоплення турніром різко випарувалось, джоффрині різкі слова та чималий ризик на герці примушували її пітніти від хвилювання щоразу, як він виїжджав на поле.

Принц збив ще трьох вершників протягом того дня, і щоразу як він пришпорював свого непримітного бурого коня - її серце аж пульсувало, а в пам'яті виринали спогади вбитого сера Гью. Шляхетним леді пасувало вболівати та радіти за котрогось улюбленого лицаря, і все ж Санса лише через силу зітхала з полегшенням щоразу, як він перемагав в герці.

Септа Мордена не випускала її з поля зору, і дівчина майже нічого не їла на бенкеті того вечора.

- Як вважаєш, хто виграє той приз, га, Неде? - заволав король з-за високого столу в Червоному Замку.

Хіба це не занадто... нахабно, питати таке в присутності тих самих лицарів? Подумала вона, коли батько спохмурнів

- Видається, що мабуть той, хто добряче володіє списом та конем, ваша милосте, - батько відповів невизначено, і король зареготав, оглядаючи ряди довгих столів, за котрими сиділи всі лицарі, переможці та переможені, що брали участь в турнірі.

- Ну ж бо, Неде! Маєш право висловити власну думку! Твій король наказує тобі! - вигукнув він на весь голос, хоча батько сидів майже впритул біля нього.

- Завтра вже будемо знати напевне, ваша милосте, - відповів батько, соваючись в кріслі, і король махнув рукою.

- А-а! - заволав він, - Може то Царевбивця забере ті дракони? Йому ж трохи бракує золота на обладунку, - додав монарх із гучним сміхом; решта присутніх вирішили, що то їхній обов'язок, і приєднались до короля, а сер Джеймі відповів кривою посмішкою; він стояв позаду та трохи збоку від Роберта.

- Або той заквітчаний жевжик! Достатньо юний, щоб бути моїм онуком, і все ж достатньо завзятий, щоб вибити зі сідла наймогутніших лицарів, носячи оті дурнуваті лати! - реготав він, і Лицар Квітів підняв келих, вітаючи короля.

- Я збираюсь перемогти, щоб бути гідним вашого схвалення, ваша милосте! - відізвався Лорас, його одразу підтримали вигуками інші лицарі-просторяни та навіть деякі штормоземці, що сиділи разом за тим самим довгим столом.

Король пирхнув від задоволення, вимагаючи в служки чергового кухля з напоєм: - А як щодо того "Срібного Лицаря", га? - запитав він сера Лораса, - Він пробиваєтсья з боєм крізь турнір, наче лев на його щиті! Боги, мені би вартувало побачити той бугурт, якщо про те не брешуть... - сказав він, хитаючи головою.

- Вважаю, що сер Лорас виб'є його зі сідла ще в першому заїзді, брате! - відізвався лорд Ренлі, що сидів за тим же столом, - Я певен, що в Хайгардені їх тренують краще за якогось звичайного заплотного лицаря, - додав він під стукіт кухлів просторян та більш стриманий сміх штормових лордів.

- Хе-хе, ще б ти не був певен... - король похмуро захихотів, дивлячись на брата, - Той чоловік бачив війну. Він має інстинкт вбивці, ту жагу тримати списа направленим прямо в шию іншого виродка... - сказав монарх, регочучи, цього разу наодинці, - Проте я щось не бачу його тут, це невиховано, так відкидати королівську гостинність, - додав Роберт похмуро, перш ніж враз щиро зареготати, - Мабуть знайшов собі зараз якусь кралю! - проревів він, і решта лицарів підтримали той сміх.

Санса сиділа тишком-нишком, і коли септа підійшла провести її та решту родини подалі від цього товариства (що різко п'яніло та допускало непристойні жарти), то не могла перестати уявляти ту жахливу мить, коли Джоффрі із незламною силою волі зійдеться із найкращими лицарями держави.

Тієї ночі її сни повнились смертю та кровопролиттям.

8

Вона прокинулась рано зранку, міцно обійняла Леді, привела до ладу власне волосся та вовче хутро і хутко рушила сходами Червоного Замку до турнірного поля. План зламався через дії вартових брами, і їй довелось тамувати зростаючий неспокій, чекаючи на прибуття решти вельможних глядачів. Батько поглянув на неї з німим питанням, але так нічого й не сказав, Ар'я та Бран були занадто зайняті взаємними звинуваченнями через якусь сварку в псарні, щоб звертати увагу на її стан.

Прогулянка до турнірного поля здавалась аж занадто повільною, і вона вже була готова побігти, коли батько схопив її за плече: - Сансо, що з тобою? - запитав він.

- Нічого, батьку, - відповіла вона, та ледіне наїжачене хутро якось наче зраджувало її стан перед Недом.

Батько нахмурився, проте не тиснув далі, і коли вони нарешті дістались до своїх місць поблизу королівської ложі, вона знову спробувала втекти.

Здається септа саме на це й очікувала. - Мені треба відійти до вітру, - бовкнула дівчина, септин суворий погляд заставляв її почуватись винною через брехню.

- ... Добре, йдемо, - відповіла Мордена з підозрілим виглядом та повела її до одного з королівських наметів, де знаходились нічні горщики.

Санса кивнула на згоду й наказала Леді залишатись в ложі. Септа Мордена не припиняла пильнувати дівчину протягом всього часу, поки вони йшли до намету, і Санса практично закрила вхідний клапан перед самим обличчям жінки, зайшовши всередину.

Вона негайно підійшла до протилежної стінки та спробувала пролізти під нею, та це не вдалось, тканина була міцно прибита чисельними кілками до землі.

Вона скривилась, полишивши спроби висмикнути хоч один, натомість витягла кинджал, джоффрин подарунок. Дівчина з секунду дивилась на лезо із коливанням, перш ніж невміло прорізала тканину, роблячи вертикальний проріз, та протиснулась через нього, опинившись надворі прямо перед переляканим служником.

- Вибач, - звернулась вона до нього та рушила геть, тримаючи руками поділ сукні, щоб мати можливість бігти швидше.

Невдовзі дівчина вже була біля джоффриного намету, вартовий навіть не робив спроб зупинити її, коли вона влетіла всередину.

- Не роби цього, - вона заголосила до нього; другий вартовий якраз одягав юнаку нагрудника.

- Сансо... - Джоффрі зітхнув, кидаючи повний значення погляд на вартового, і той одразу вийшов.

- Просто не виходь на поле, ти вже маєш скільки, двадцять п'ять тисяч золотих драконів? - запитала вона принца.

- Тридцять тисяч, - поправив він, закріпляючи решту обладунку самотужки.

- Цього більш ніж досить, - сказала Санса, почуваючись наче дитина перед приступом істерики.

- Я вважав, що діви мають вболівати за своїх лицарів-фаворитів, - сказав він, не стримавши посмішку, продовжуючи їхній приватний жарт.

- Це не смішно, Джоффрі! - почала вона, хоча й сама не змогла стриматись від взаємної посмішки, - Окрім того, я ще навіть не дала тобі знаку моєї прихильності, - зауважила вона.

- Е-ех, шкода, - додав він із тією ж посмішкою, вдягаючи латні рукавиці.

- Та начхати мені на шляхетні звичаї та дурну честь, давай просто повернемось до Червоного Замку і... я не знаю, просто не виїжджай на поле, - Санса почала благати.

- Сансо, зі мною все буде добре... не переймайся, - юнак заспокоював її, поклавши руку на плече, - Я так зіб'ю того нахабного сера Лораса в багнюку, що він ще роками буде відчищати її від багна, чи будь-кого іншого, хто стане в мене на шляху, - сказав він впевнено.

А він таки насправді безстрашний... подумалось Сансі, одночасно із захопленням та розчаруванням.

Вона зітхнула, а Джоффрі рушив до виходу з намету. - Зажди! - вигукнула дівчина.

Принц зупинився на виході, тримаючи шолома в руці: - Так?

Санса різанула кинджалом по коштовній сукні, відрізаючи смужку тканини, та підійшла до хлопця, прив'язавши ту стрічку навколо зап'ястя. - Отже я вже отримав твою прихильність? - запитав він жартома, хоча Санса зауважила певне почуття в погляді блідо-зелених очей.

- Хочу, щоб ти повернувся цілим та неушкодженим, - сказала вона.

- Як накажете, моя пані, - погодився юнак, жартома імітуючи уклін.

- Я серйозно! - запротестувала вона.

- А зараз пасував би поцілунок, - додав він грайливо, зауваживши, як її щоки почервоніли.

- Чому б і ні, - буркнула Санса, перш ніж дзьобнути його губами в губи.

Джоффрі наче паралізувало на місці, він витріщався на неї, коли дівчина почервоніла як буряк. В погляді відчувались болісні передчуття, і він мав напружений вигляд, коли повільно похитав головою. - Тобі пора йти, - сказав юнак таким голосом, наче щойно отримав удар ножем в живіт, і вдягнув шолом, - Орланд відведе тебе назад.

Санса просто дивилась, як він пішов, і коли Орланд, один з джоффриних зброєносців-вартових, супроводжував її до ложі, то дівчина не могла перестати думати про його реакцію. Що ж це таке є в ній, що змушує Джоффрі так поводити себе? Це не пов'язане з його рішенням відгородитись від решти світу... ні, це щось має бути пов'язаним з нею, але як саме?

Зазвичай він відносився до неї із очевидною прихильністю, але іноді сама її присутність наче змушувала хлопця почуватись винним. Чи й роздратованим. Як і все, пов'язане з Джоффрі, з часом питання лише накопичувались.

Септа Мордена навіть не поворухнулась, коли Санса пройшла повз неї до свого місця.

Батько поглянув на дочку із незадоволенням, коли вона сіла біля нього; Ар'я не звернула на сестру уваги, всю увагу віддавши видовищу сутички двох лицарів під ревіння глядачів. - Я розчарований, Сансо, - сказав він могильним голосом; це була очевидна ознака прихованого гніву.

- Батьку, я лише...

- Септа Мордена сказала мені, що бачила, як ти бігла в напрямі наметів заплотних лицарів, це правда? - запитав він жорстко.

Санса нервово порухалась на сидіння, кидаючи на септу осудливий погляд: - Батьку, я можу пояснити...

- Поговоримо, як повернемось до замку, - відрізав Нед, в голосі чулась обіцянка майбутніх наслідків розмови.

Санса тихо зойкнула, зіщулючись в кріслі, і Ар'я вишкірилась в захопленні: - Ов-ва, наша Санса, така ідеальна, втекла від дурної септи. Мабуть скоро настане кінець світу, - мала підсипала солі на рану.

Якщо вірити Джоффрі, то так і є, подумала Санса, кидаючи на сестру зневажливий погляд, навіть не переймаючись відповіддю.

Невдовзі її увагу привернули інші справи. На кшталт того, як герольд оголосив виїзд Срібного Лицаря та сера Джеймі Ланністера, як наступних учасників герцю.

Джоффрі виїхав верхи на своєму непримітному конику, вбраний в непоказний обладунок, а по-королівськи вбраний сер Джеймі з'явився з протилежного боку поля. Обидва учасники виглядали майже повними антиподами, один вбраний в біло-золоту коштовну броню, а інший - в добряче пом'яту звичну сталь. Обидва вклонились королю, проте Джоффрі не підняв забрала на шоломі.

- А! Царевбивця! - вигукнув король, - Проти нашого таємничого лицаря, ти ба, це має бути цікавим! - волав монарх, поки обидва лицарі злегка переминались, ставши на стремена, на диво невловимо подібні. Вони подивились один на одного, оцінюючи, перш ніж рушити до початкових позицій, і сансине серце прискорювало биття, аж поки їй не здалось, що навіть батько міг його почути. Джоффрі проминув їхню ложу по дорозі до свого місця, його шолом на секунду зупинив погляд на неї, перш ніж юнак рушив далі. Він досі мав ту зелену смужку, міцно зав'язану на руці.

Загудів ріг, обидва вершники прискорились один до одного. Їхнє зіткнення виявилось брутальним, друзки потрощених списів розлітались справжнім дощем, ревіння натовпу враз перервалось шокованою тишею, коли сер Джеймі вилетів із сідла від потужної сили джоффриного удару.

Юнак під'їхав назад до королівської ложі, рухаючи плечем, очевидно від болю. Санса проковтнула слину, коли він вклонився; король вибухнув ревучим реготом, так наче щойно побачив найкращу комедійну виставу на світі. - Оце так лють! Цей чолов'яга знає, що до чого! - вигукнув він, - Війна! О, і панянки також... - король затнувся, зауваживши смужку тканини на руці лицаря, - Скажи-но, що то за чесна діва, котра подарувала тобі прихильність, га?! - він зареготав разом із присутніми леді та лордами, котрі вирішили підтримати веселощі свого пана.

Король зупинився, коли Джоффрі не відповів, трохи схиливши голову набік, - Ну ж бо, ану кажи! Твій король наказує тобі! - вигукнув він знову, дещо незадоволено.

- Та, котра дуже дорога мені, ваша милосте, - відповів Джоффрі смертельно серйозним голосом, його голос звучав незнайомо з-під закритого шолома.

Король пирхнув, коли Джоффрі вклонився та поїхав геть; Бран плескав в долоні в цілковитому захопленні, розвертаючись вбік до Санси: - Ти це бачила? Він збив з коня сера Джеймі! Це один з найсильніших лицарів держави! - вигукнув малий, майже не ймучи віри.

Санса змогла лиш нервово посміхнутись у відповідь, підтримуючи розмову. Після цієї перемоги Джоффрі перейшов до четвертого раунду, і ризик зростав по експоненті...

Наступні сутички пролетіли як одна, лицар з дому Крейкхолів отримав удар уламком списа в горлянку, а інший, з дому Сван, звалився з коня нерухомою купою поламаних кінцівок та металу; він ще довго не зможе стати на ноги.

Сер Джеймі знову приєднався до короля та королеви, охороняючи їх, не зважаючи на чисельні неприємні робертові питання. Джеймі визнав, що Срібний Лицар виявився досить непоганим противником, такі слова від нього насправді означали найвищу можливу оцінку. З іншого боку, королева сиділа незадоволена, їдко коментуючи тут і там на рахунок того, як невдовзі з'явиться "велич Західних земель", що розтрощить "хороброго" заплотного лицаря.

Але хіба то не сер Джеймі був "величчю Західних земель"? Адже його вже перемогли? Санса запитувала саму себе із збентеженням.

Через певний час, після тривалої перерви на обід, Джоффрі знову викликали на поле герцю...

- В четвертому раунді зійдуться сер Срібний з дому Зорі та сер Лорас з дому Тирелл, - проголосив герольд, і натовп сказився, вигукуючи імена двох найулюбленіших фаворитів турніру, котрі вже їхали до королівської ложі. Таємничий та суворий заплотний лицар проти вродливого нащадка шляхетного роду.

Лицар Квітів їхав, демонструючи грацію досвідченого вершника, вітаючи жестами навіжену юрбу глядачів та щиро посміхаючись. Джоффрі видавався повним контрастом, стримано сидячи в сідлі, проте виглядав навіть більш впевненим верхи, майже не смикаючи повіддя, його кінь наче рухався сам по своєму власному бажанню.

Сер Лорас зупинився прямо перед Сансою, подарувавши їй посмішку на всі зуби, вклонився та передав дівчині червону троянду. Вона невпевнено прийняла дарунок, не знаючи, що з ним робити, та спробувала вгамувати тривогу, опираючись бажанню роздивитись затуплені вістря кавалерійських списів.

Лораса знається дещо збентежила відсутність дівочої реакції, а Джейні ледь не зомліла від емоцій, коли обидва лицарі вклонились королю. - Сансо! Він дав тобі свою троянду! Він точно проголосить тебе королевою краси та кохання, коли переможе! - Джейні вигукнула у захваті, Ар'я ж лише закотила очі.

Сансу взагалі не зважала на щебетання подруги, вона чула лише звук рогу, спостерігаючи за зближенням двох вершників, котрі все прискорювали своїх коней, швидше та швидше, аж поки не зіткнулись, тримаючи списи напоготові... та не роз'їхались в протилежні боки, повертаючись на стартові позиції.

Вона міцно стиснула батькову руку, ледь зберігаючи контроль над диханням, коли Джоффрі вхопився за груди від болю, трусячи головою, та наказав подати новий спис. - Не переймайся, доню, сер Лорас вроджений вершник, з ним все буде добре, - батько спробував розрадити її, неправильно зрозумівши її стан.

Вона й не могла нічого відповісти, адже лицарі знову зіткнулись; та із полегшенням видихнула повітря, коли сер Лорас полетів шкереберть зі свого коня, катуляючись по багнюці. Лорд Ренлі скочив на ноги, маючи майже панічний вигляд, поки натовп ревів, а Срібний Лицар під'їжджав до королвівської ложі, кинувши на Лораса погляд, за котрим ховалась, Санса була того певна, задоволена посмішка.

Коли хлопець під'їхав, вона нагородила його осудливим поглядом, картаючи за те, як ледь не зомліла від нервів. Поглядом, повним чутних лише для нього слів на рахунок ризику та дурості. - Здається сер Лорас краще тримається в сідлі, ніж на твердому грунті, - зауважила Ар'я, дивлячись на сестру із усмішкою, і Санса відповіла тим же.

- Всім відомо, що лев чавить троянду, це природній стан речей, - відповіла вона усміхнено, не маючи сил приховати якусь дивну гордість в голосі.

Ар'я аж застигла нерухомо від тих слів, а Санса відкинулась на спинку крісла, зітхаючи з полегшенням. Джоффрі щось зробив із конем, змусивши того схилити голову перед нею, і вона почата крутити в руках лорасову троянду, набурмосившись, ніби мовчки шпетячи одночасно і коня, і вершника. Джоффрі не зміг стримати тихого сміху, проїжджаючи повз неї, і невдовзі юрба глядачів як один вигукувала ім'я "сера Срібного", поки він повертався до свого намету на коротку перерву.

Звичайно сансин неспокій повернувся, навіть подвоївся, коли вона пригадала, хто зараз має виступити проти принца.

Королева всміхнулась хижою посмішкою, звертаючись до брата: - Здається талан цього "Срібного Лицаря" от-от закінчиться, - мовила вона королівському вартовому, котрий відповів лише легким помахом голови.

Санса відчула, як задихається, коли Гора-Що-Їздить-Верхи рушив до королівської ложі. Той монстр був найбільшою людиною зі всіх нею бачених в житті, більшим навіть за Ходора, він мав при собі важкого щита та пофарбованого в чорне списа. Кінь Гори пасував своєму власнику, величезний, чорний як ніч жеребець, чиї копита потопали в землі під час руху. Джоффрі виглядав дрібним у порівнянні, коли вони обидва вклонились королю; гялдачі переважно вигукували ім'я Срібного Лицаря, коли Санса вхопилась за батькову руку, наче від того залежало її життя.

- Сансо... ти знаєш цього заплотного лицаря? - запитав батько, одразу спохмурнівши, наче подумав про щось неприємне.

Вона не відповіла; противника зайняли свої позиції на протилежних краях поля, Джоффрі вихопив списа з рук Орланда і зупинився біля стовпа зі щитом, де був зображений його герб, Срібний Лев, що споглядає зоряне поле. - Сансо? - запитав батько, коли вона ще сильніше вхопилась за його руку; її долоні сильно тремтіли проти волі, аж враз заревів ріг, і вершники рушили назустріч один одному ,опустивши списи; вони подолали відстань за якісь секунди, та врізались із справжнім дощем потрощених уламків списів; коні продовжили біг, і Джоффрі зіщулився в сідлі, хапаючись за плече від болю.

Принц заволав про новий спис, розвертаючи коня, Орланд вже мчав полем із зброєю в руках, а Гора вже приготувався до сутички та пришпорив коня вперед, ревучи глибоким голосом. Джоффрі так само прискорився, ретельно та вивірено опускаючи списа, поки коні поїдали відстань, а Санса вчепилась нігтями в батькову руку.

Джоффрі скрикнув від болю, коли вони зіштовхнулись, та ледь не вилетів із сідла від неймовірної сили зіткнення, а Гора мовчки продовжив рух. Юнак злегка розхитувався в сідлі, нахиляючись вправо та вліво, але наче втримав контроль, і Орланд вже підбігав із новим списом. Санса ледь стрималась на місці під звуки рогу, коли вони знову погнали у бій, зойки шоку та захвату посеред глядачів майже заглушували вуха, коли обидва вершники безжально вдарили списами в справжній бурі зосередженої брутальності.

Вона приглушено закричала, коли лицарі зіткнулись; Джоффрі захитав головою від запаморочення, поки кінь повільно віз його вперед, а кров дзюбоніла стурмком по нагруднику. Юнак знову та знову крутив головою, аж поки не покликав зброєносця з новим списом.

- Він же там загине! Батьку, прошу тебе, зупини їх! - дівчина не стрималась, на маючи сили приховати нотки жаху в голосі, коли батько похитав головою.

- Тепер це вже не спинити, хіба що Срібний Лицар визнає поразку, - відповів він, дивлячись на неї в збентеженні. Сансу поглинув відчай, коли ріг знову просурмив, і вершники пришпорили коней.

- Але він не може здатись, він та це не здатний! - вигукнула вона, коли клігановий спис врізався Джоффрі в живіт; сила удару відчутно сповільнила швидкість джоффриного коня, і його власний спис розтрощився об щит сера Грегора, не спричинивши тому жодної шкоди. Джоффрі зупинився, перш ніж рушити назад, повільно звісився зі сідла і виплюнув згусток крові; черговий червоний струмочок витікав з-під забрала на шоломі.

- Списа! - проревів юнак до Орланда, котрий вже біг із новим в руці, коли Санса зауважила новий потік крові, що витікав з-під кіраси і фарбував в червоне буру кінську попону.

- Зупинись! будь ласка зупинись! - закричала Санса до нього, і Джоффрі зупинив на ній погляд протягом безкінечної миті, перш ніж повільно похитав головою.

- Сансо! Опануй себе! - почала сварити її септа, сусідні шляхетні глядачі позирали на дівчину із збентеженням чи розлюченням, зблідла Джейні вхопила її за руку та силою спробувала вгамувати.

Він же не знає, як це - зупинитись, подумала Санса наче в тумані, коли юнак взяв нового списа і знову помчав у бій. Сер Грегор пришпорив коня і вгатив принца прямо в груди, так що навіть король злегка нахилився вперед у захваті, коли джоффрин спис попав серу Грегору в плече й змусив небезпечно захитатись в сідлі.

Джоффрі виглядав ледь притомним, звисаючи в сідлі на лівий бік, щит злетів з руки, коли кінь зупинився. Герольд вже набрав повітря в груди, щоб проголосити переможця, але юнак зміг ледь підняти руку, зупиняючи того жестом, одночасно віддаючи наказ Орландові.

- Орланде! Неси списа та щита! - заволав він; кров витікала з тріснутої кіраси, коли він керував конем одними лише колінами. Здавалось, що лицар насилу дихає, дивлячись в небо, повільно опускаючи погляд на віддалену монструозну постать Гори на протилежному боці поля.

- Я мушу зупинити його! - закричала Санса сама до себе, скочила на ноги і спробувала зістрибнути вниз з помосту, але батько міцно вхопив її.

- Сансо, та що ж це з тобою коїться! - вигукнув Нед, хапаючи її в захват.

- Тату, тату, це Джоффрі, Гора вб'є його! - сказала вона, плачучи та намагаючись вирватись з обіймів, коли Джоффрі черговий раз пришпорив коня на Грегора, котрий заревів та підняв вістря списа вище, цілячись в голову.

Санса заверещала на повні груди від жаху, коли лицарі зіткнулись; шолом Срібного Лицаря полетів убік, вивільняючи мертво-бліде обличчя Джоффрі, кінь поніс його далі до протилежного боку поля.

Арену заполонили крики на кшталт "Принц!", "Це ж принц!", коли Джоффрі підняв руку і витягнув довгий дерев'яний уламок з-під пахви, спричиняючи справжній кривавий водоспад; волога текла по броні та сідлу, намочуючи коня, поки він озирався навколо себе із диким поглядом.

- Джоффрі?! ДЖОФФРІ?! - заверещала королева, підстрибуючи, і Санса знову спробувала вирватись із залізних батькових обіймів.

- СПИСА! - проревів Джоффрі до Орланда із перекошеним від люті обличчям, наполовину вкритим кров'ю; колишній вартовий, а тепер зброєносець підбіг до господаря, на мить зупинившись, щоб підняти щита й передати принцу.

Короля наче заціпило, та все ж він почав підніматись, королева озиралась до нього й назад до Джоффрі у вирі рухів, волаючи: - ДЖЕЙМІ! РОБЕРТЕ, ЗРОБИ ЩОСЬ! - закричала вона істерично одночасно з криком Неда; - Зупиніть бій! Зупиніть бій! - заревів він до герольда; Санса змогла вислизнути, а Орланд озирався до королівської ложі, наляканий.

Але вже було запізно, бо Джоффрі нахилився вперед, схопив списа із ослаблих орландових рук, взяв його обома руками, оперши об кірасу, і помчав у бій.

- ЗУПИНІТЬСЯ НЕГАЙНО! ЗУПИНІТЬСЯ ІМЕНЕМ ВАШОГО КОРОЛЯ! - заревів Роберт, але Гора мабуть й не почув його через прискорення, здоровенний чорний кінь вибивав цілі клапті землі копитами, женучи до противника; Кліган цілився списом в незахищену голову юнака, залиту кров'ю.

Вона не змогла дістатись до них вчасно, перестрибнувши через Брана та септу, і добігла до перила ложі якраз в ту мить, як Джоффрі заревів якийсь незвичний бойовий клич і гора відповів йому відповідно; всі глядачі заревіли в паніці і гучність їхнього зіткнення втопила її крик, адже сила удару вибила Гору з сідла, наче величного колоса, він врізався в землю, тягнучи за собою коня в місиві плоті, сталі та багнюки.

Джоффрин власний кінь помчав риссю назад до королівської ложі, юнак якимось чином досі тримався у сідлі, зупиняючи коня рухами колін; він дивився на Роберта з оскалом, поки щит знову вислизнув з поламаної руки, звисаючи на ремені під сідлом.

- Я казав тобі, що драконам місце в скарбниці, де їм і належить бути... - чистий голос хлопця прорізався крізь пандемоніум хаосу навколо, наче коса через збіжжя, наче чарами стишуючи все навкруги. - Але ти б все одно витратив їх так чи інакше... ваша милосте, - він вимовив останні слова, наче то була образа, - Віднесіть золото до моїх покоїв, - принц наказав герольду, заплющивши одне око через засохлу кров.

Король втратив дар мови, і Джоффрі розвернувся до Санса... всіх присутніх моментально шокувало мовчазним паралічем, коли він поглянув на неї: - І віддайте корону Сансі, - додав він.

Вона стояла прямо перед ним і трошки збоку, їхні очі перебували на одному рівні через висоту помосту: - Джоффрі... ти поранений, - сказала вона, дівочий голос звучав незвично гучно посеред неприродної тиші, коли Джоффрі подивився вниз на груди і побачив, як стара сталь врешті відійшла вбік, вивільняючи довгий уламок ясеневої деревини, що стирчала із живота.

- То лише подряпина, - відповів він, торкаючись колінами коня і й примушуючи звіра присісти, бо сам почав зісковзувати із сідла і врешті звалився обличчям в багно. Королева заверещала, король послав за мейстерами, а сер Джеймі відштовхував всіх з дороги, навіжено просуваючись до краю ложі.

Санса вже зістрибнула на землю, остаточно зіпсувавши сукню, і стала на коліна коло Джоффрі.

- Ти заслужила ту корону, - пробурмотів він, моргаючи.

- Не потрібна мені та дурна корона, - проридала дівчина, відриваючи шматки тканини з сукні, і почала зупиняти кров з рани на животі, оточуючи ними той шматок дерева.

О боги, так багато крові, думала вона у відчаї, поки потік крові все слабшав; батько раптово опинився біля неї, допомагаючи руками притиснути рану, та заволав щось до когось; земля стугоніла під важких кроків озброєних лицарів та вартових. Джорі Кассель підхопив її ззаду і силою потягнув назад, коли юнак заплющив очі, і вона закричала.

---

* (від перекл.) Мабуть варто пояснити для читачів, котрі бачили серіал, але не читали оригіналу - всі діти Старків тією чи іншою мірою мають здатності варгів, не лише Бран Старк (котрий максимально розвинув цю здатність лише через неповносправність та відсутність альтернативи). Вони час від часу бачили "вовчі сни" - ну, юні Старки сприймали їх як банальні сни через незнання, насправді то був прямий зв'язок свідомості варга-людини та його звіра-компанйона. Джон не раз бачив сни, пов'язані з полюванням Привида; здичавілі-варги, що прийшли з Мансом, визнавали його за рівного їм по силі брата-варга. Ар'я бачила сни з Німерією, перебуваючи навіть в Браавосі, на іншому континенті, через чимало років після того, як їх розлучили - вона несвідомо навіть вберегла тіло матері від поїдання іншими вовками після Кривавого Весілля, поки мертву Кет не знайшло Братство Без Знамен. Щодо Робба - точно невідомо про сни, але певний зв'язок з Сірим Вітром в нього таки був, це визнавали всі оточуючі.

Щодо Рікона - також точно невідомо, адже від його імені розповідь не йшлась, але віщі сни про смерть батьків та Робба він все ж бачив (про що розказував Брану).

Тож не дивно, що Санса має такий же містичний зв'язок з Леді - адже в цій конкретній версії реальності її лютововчиця залишилась живою і не загинула від руки Неда.

** (від перекл.) Очевидно тут (і чимало раз раніше в тексті) маються на увазі пози (асани) з сучасної йоги, а конкретніше - падмасана чи її варіації, та гьняна мудра (положення пальців рук).

*** (від перекл.) Джейні зі Старокаменю - коханка та дружина принца Дункана Таргарієна, діюча особа відомої у Вестеросі пісні. Дункан, син короля Ейгона (відомого читачам творів Дж.Р.Р. Мартіна під кличкою Егг чи Яйк) та племінник мейстера Еймона з Нічної Варти, спадкоємець трону, відмовився від корони на користь брата Джейхейриса заради кохання до дівчини з простого люду, чим увійшов в народну пам'ять навіки.

**** (від перекл.) У Вестеросі існує категорія лицарів, що не мають постійного господаря та власної землі; такі так звані заплотні лицарі (що часто сплять просто в полі, під плотом, огорожею) натомість блукають країною, наймаючись на тимчасову службу тому чи іншому дрібному лорду, а іноді збиваються в банди й стають розбійниками. Більші феодали як правило мають своїх вірних вояків, довічно прив'язаних клятвами та лояльністю, тож дещо зневажають цих мандрівних лицарів, зазвичай бідних та низькорожденних (адже закони держави дозволяють лицарю висвятити свого зброєносця в лицарі, якого б роду той не був). В середньовічній Європі не було точного відповідника цьому суспільному класу; найбільш наближеним аналогом можна вважати японських ронінів, проте роніни мали значно менше поваги у порівнянні з заплотними лицарями, котрих все ж простий люд любив і вважав частиною себе, на відміну від родовитих аристократів.