Автор - redlorry
Інтерлюдія VI: Протидія Шторму
1
Нарешті вони дізнались правду.
Робб відсторонено почув, як його матір впала позаду нього із зойком; Стара Нен схилилась, щоб підхопити її, навіть швидше, ніж мейстер Лювін встиг кинутись до своєї пані.
Чоловік перед ними незручно переминався з ноги на ногу, дивлячись на Робба, та продовжив опис подій.
- ... вони знайшли лише тіла приручених вовків, але від самих дітей й сліду не залишилось.
- Ти кажеш, що вони шукали леді Ар'ю та лорда Брана? - гостро втрутився сер Родрік. - А що з леді Сансою? Про неї ти й слова не промовив.
Від цих слів чолов'яга скривився, гримаса спотворила одну половину його обличчя, перш ніж він неохоче відповів: - Леді Санса загинула, тут сумніву немає. Вони знайшли її тіло разом із вбитим принцом.
Матір застогнала в муці, і він почув ім'я сестри вперемішку зі зверненнями до Седмиці в її голосінні.
Санса. Батько. З надлюдським зусиллям юнак відкинув вбік своє горе, натомість дозволив запанувати гніву, що кипів в його судинах, наче жива істота - але то була холодна лють. Вона поступово зростала з часу, коли чорні чутки та непевні розповіді досягли Вінтерфеллу, щодо того, що ж трапилось в день смерті короля, про різню в столиці. Надія, що його батька захопили в полон, а не вбили, танула з дня на день, наче сніг, тиждень за тижнем, як круки з пропозиціями переговорів все не прилітали. Проте прилітали інші - з вимогами, звинуваченнями у зраді та королівським наказом особисто прибути в Королівську Гавань.
- Баратеон, - він повільно видихнув, Сірий Вітер загарчав збоку, синхронно із своїм господарем.
Абсурдність цієї ситуації виходила за межі людської уяви. Заколот був безжальним, миттєвим та на диво дурним. Чи Штормовий Лорд справді вірив, що йому це пробачать? Вбити лорда-протектора, котрий також служив правицею короля, вбити майже всіх королівських вартових, королеву, коронного принца, може й самого короля - і себе самого проголосити королем? Себе, наймолодшого брата короля, третього сина їхнього батька, в обхід спадкоємного права живих дітей короля та свого старшого брата?
Божевілля.
- Мейстере Лювін, - почав юнак, підводячись; старий одразу підняв голову, й далі схиляючись над непритомною матір'ю. - Відішліть крука лорду Станнісу Баратеону. Сер Родрік, скликайте знамена.
- Як щодо пропозиції мого пана? - різко запитав Пес, роблячи крок вперед під звуки скрипіння криці оголених мечів в неспокійних руках вартових навколо нього.
Робб відповів йому поглядом очей кольору зимового неба. - Ми погоджуємось на альянс дому Старків з домом Ланністерів. Передайте лорду Тайвіну, що фальшивий король сповна заплатить за свої злочини, - проголосив юний лорд, чиє серце гупотіло в грудях ритмом помсти. - Ми вчинимо правосуддя.
2
Тиріон слідував за дядьком, поспішаючи, як засуджений на страту, що прямує до ката. Вони йшли повз солдатські табори, прямуючи до більш коштовних шовкових тентів, дядько Кеван озирався до небожа, самим поглядом стимулюючи швидше перебирати ногами, але карлик аж ніяк не міг змусити себе прискорити ходу.
Зараз, після Кривавого Бенкету - коли його старе життя пішло шкереберть, розвіяне вітром в ту мить, коли він сам із насолодою сцяв з самої верхівки Стіни - батько постійно тримав його біля себе, не відпускаючи далеко. Не тому, що старий став краще ставитись до сина, ні, а лише через очевидний факт, що Біс залишився єдиним спадкоємцем, останнім пагоном на головній родовій гілці. Тиріон бачив, як це ненависно пану-батьку, як обличчя старого кам'яніє, проте яке б горе той не відчував - Тайвін поховав його під бажанням принести дощі над Кастамере черговому шляхетному дому.
В іншій ситуації, в інший час, карлик би сприйняв це все як сповнення мрії, нарешті отримавши визнання батьком як законного спадкоємця, що займе своє законне місце. Але зараз...
Вуха вловили бренькання лютні барда, проте це були не обридливі, всоте повторені "Дощі над Кастамере", а щось інше, щось нове. Коли співець заспівав під мелодію, він зупинився, враз вловивши, про що ж йшлось в пісні.
... під зламаним деревом
вони перервали свій біг
перед ликом Невідомого
щоб покинути цей світ разом
Срібний Лицар та його леді-любов
в житті та в смерті разом...
- Дурні теревенять про те, про що мудреці мовчать, - пробурмотів він із трепетом, - Батько накаже повиривати язики всім, хто ризикне щось таке повторити в його присутності.
- Та це ж твій батько і затвердив слова пісні, - відповів дядько, що дещо відірвався вперед, і зараз повертався назад до небожа, - Я чув, що її вже співають всі барди на Півночі та в Річкових землях, проте в Штормових землях та Просторі вона менш відома.
Тиріон задумливо поглянув на дядька після тих слів: - А в Королівській Гавані?
- О, в столиці її виграють у всіх тавернах, корчмах та борделях, не зважаючи на королівську заборону, - той посміхнувся.
- Чому? Яка мета в розказуванні цієї історії? Всі ж знають, що їх вбили вояки Ренлі. Окрім того, Джоффрі ніколи не був романтичним дурнем, що загинув би заради кохання.
Малий був гівнюком, але полохливим гівнюком, ще й мав добре розвинутий інстинкт самозбереження. Він ніколи б не вкоротив собі життя.
- В мене інше враження про хлопця, враховуючи те, що я чув про турнір. Він незвично добре виступив, майже заплативши за це власним життям, заради коронування своєї нареченої королевою краси та кохання.
Тиріон не зміг стримати несамовитий регіт, від чого дядько спохмурнів.
- Я знаю, що ти низько оцінюєш того хлопця, але насправді вже не важливо, ким він був при житті. А що є важливим, так це те, що вони... - Кеван махнув рукою, наче вказуючи жестом на всі Сім Королівств, - думатимуть про нього, і твій батько вирішив, що краще малому бути Золотим Принцом, Срібним Лицарем. Мучеником, навколо котрого згуртується решта шляхетних домів.
- Ще б пак, батько навіть із смерті внука зможе отримати вигоду, - вишкірився Тиріон. - Золотий Принц. Щоб відтіснити на задній план згадку про срібло, чи не так, га?
- Вважаю, що тобі вартує залишити свої висновки при собі. Це неприйнятно, так говорити про померлих, - дядько серйозно поглянув на нього, перш ніж стиснути плече племінника, з осудом чи захопленням, той так і не зрозумів. - Твій батько добре приховує горе, проте він таки побивається за внуком. І невимовне горе, не виставлене на показ, є найважчим зі всіх. Будь ласкавим до нього та не зли його зараз.
- Сумніваюсь, що будь-яка ласка з мого боку чогось взагалі варта, окрім ласки, якби я не показувався йому на очі.
Вони продовжили рух, Тиріон несвідомо мугикав мелодію тієї дурнуватої, проте такої прилипливої пісеньки. - Кажуть, що ми вмираємо вдруге, коли люди про нас забувають. Але, якби мене посмертно поставили на п'єдестал чи навпаки привселюдно прокляли б навічно - я б краще вибрав повне забуття, ніж фальшиве представлення в очах нащадків, - проголосив Тиріон.
- Враховуючи те, як посередньо ти тринькаєш своє життя, сумніваюсь, що така дилема колись постане перед тобою, - з сумом промовив дядько, - Ходімо, твій лорд-батько вимагає нашої присутності в командному шатрі. Нам ще війну треба виграти.