Книга 5: Партнери.
Розділ 41: Сильніше.
1
Джоффрі прокинувся з криком.
Він впав на підлогу, задихаючись, поки Сандор не допоміг обережно стати на ноги, і тоді юнак вдихнув на повні груди свіжого повітря.
- То був лише нічний кошмар, мій принце, - мовив Пес, злегка буркотливо.
Джоффрі проігнорував ті слова, хитаючи головою, та зупинився, масажуючи пульсуючі скроні. Він крадькома кинув погляд на ліжко, напівщиро очікуючи побачити там заспану Сансу, що важко моргала під вранішніми променями.
То було би реально важко пояснити родичам, подумалось несподівано, коли він побачив лише пом'яту постіль.
...
Санса...
Заради Богів... подумав він гарячково.
- Принце Джоффрі? - запитав Пес, зачудований всім, коли долоні юнака почали дрібно тремтіти.
Зроблено, що зроблено...
- Сандоре, приготуй двох коней, - наказав принц, стаючи на коліна біля ліжка і частково залізши під нього рукою, де він швидко матеріалізував Світлорева, захованого в покритих рунами піхвах з драконячої кістки.
- Ми відбуваємо до Вінтерфеллу за двадцять хвилин, - сказав він впевнено, центруючи свою свідомість; сумніви та надія вирували в животі, та він приховав ті емоції під нейтральною гримасою.
2
Подорож пролягла по Королівських та Річкових землях, вони мчали так швидко, що були змушені міняти коней що три дні. Сандора поглинуло щире збентеження, і Джоффрі чесно не міг винуватити його за це. Адже юнак пригадав, що дуже прохолодно віднісся до робертової ідеї щодо подорожі на Північ, тоді, в своєму першому житті... така різка зміна точки зору очевидно збивала Пса з пантелику, особливо враховуючи інтенсивність подорожі. Зараз вже було важко пригадати, чому саме принц так опирався перспективі візиту у Вінтерфелл... тепер можливість подихати свіжим повітрям, подалі від смороду Королівської Гавані, сама по собі видавалась достатньою причиною для мандрівки.
Він доїхав до Вінтерфеллу менш ніж за два тижні; ціла зграя метеликів запурхала в животі юнака, коли перед ним раптово з'явився величний сірий силует стародавньої фортеці, виринаючи з-за порослого лісом пагорбу. Йому довелось приділити зусилля, щоб опанувати дихання, поки він проїжджав крізь відкриту браму Зовнішньої стіни; старківські вартові спостерігали за подорожнім із цікавістю та раптовим усвідомленням...
Мабуть зі столиці вислали крука, подумалось, коли сіроплащники дозволили йому вільно проїхати до стайні, не зупиняючи та не питаючи, лише нагородивши кількома зацікавленими поглядами та вимушеними поклонами. Виявляється, що на нього очікували.
А можливо це кранножани*, вони завжди тримались сторожко, коли Роберт пересікав Перешийок... мабуть і цього разу вони стежили за мною.
- Принце Джоффрі! - вигукнув Родрік Кассель, швидко спускаючись сходами з Південної башти, - Вітаю у Вінтерфеллі... Ми не очікували на прибуття королівського каравану так швидко, - додав він із легким натяком на роздратування, підходячи ближче, та вклонився.
Я певен, що не очікували... подумав Джоффрі, коли сер Родрік кивнув Псові з повагою. Сандор відповів тим же, сприймаючи це все, як звичну витрату часу.
- Сер Родрік, вибачте за незручності... Мені набридли постійні затримки, тож я просто поїхав вперед поперед батька, - сказав йому Джоффрі, також киваючи, перш ніж зістрибнути з коня. Він з хвильку оглядав Вінтерфелл, неквапний та тихий в порівнянні із моментом прибуття королівського почту, і виявив, яке це насправді спокійне місце. Слуги чистили конюшню поблизу, двійко з них підійшли забрати виснаженого коня, виконуючи роботу десяти служок в Королівській Гавані. Вартові продовжували свою варту із майже нудною рутиною, а майстер-по-ловах годував мисливських гончаків на псарні.
Джоффрі ледь стримував себе, щоб не помчати на всій швидкості до Головної твердині.
- Набридли настільки, щоб загнати свого коня майже до смерті, мій принце? - запитав Родрік із тонким натяком, проте так і не перейшов межі неповаги. Сер Родрік Кассель виявився людиною, знайомою із "вишуканими" манерами Півдня... шкода, що Нед завжди залишав його на Півночі, задалеко, щоб лицар міг допомогти своєму панові.
- А-а, так, останнім часом я рідко маю можливість їздити так швидко, як бажаю, - відповів принц. Відмовка здавалась такою нікчемною, що юнак практично відчув, як Сандор закотив очі догори, хоч і стояв позаду свого принца.
... Хіба я мав би знати, що його звати сер Родрік, адже я тут вперше?
- Обов'язки, пов'язані з вашим статусом, займають чимало вашого часу, мій принце? - запитав сер Родрік, злегка піднявши брови, коли Джоффрі рушив повз нього, та трішки скривився.
- Щось типу того. Чи не в тому напрямі розташована головна зала? - юнак наполовину запитав - наполовину мовив ствердно, вказуючи жестом напрям. Незграбне та дивне питання все ж спрацювало, нагадавши серу Родріку про його обов'язки, і чолов'яга ствердно кивнув із дещо вибачливою посмішкою.
- Саме так, мій принце. Вибачте мені за мої манери, ви мабуть вмираєте з голоду після такої напруженої подорожі, - проголосив лицар, закликаючи жестом прибульців за собою до Головної твердині.
Сандор із вдячністю кивнув принцу, отримавши наказ "йди відпочинь", щасливий нарешті залишити позаду ту навіжену гонку на північ. Якийсь слуга повів Клігана до його покою, де той житиме, неподалік від джоффриної кімнати.
Голос сере Родріка потрохи затихав на тлі, коли Джоффрі сконцентрувався на своєму диханні, намагаючись опанувати свої почуття та заспокоїтись. Нетерплячка виявилась такою потужною, що він не міг сфокусуватись на словах співрозмовника, котрий вів юнака до головної зали; принц врешті майже врізався в леді Кейтлін, коли сер Родрік різко зупинився.
- Леді Кейтлін Старк, мій принце, - проголосив майстер-над-зброєю, і Джоффрі вклонився матріарху Старків, котра, як видавалось, зараз витратила весь запас пудри та помади, щоб надати собі південницького шарму.
- Це честь для нас - приймати вас, мій принце, - сказала вона із щирою посмішкою.
- Це честь і для мене, леді Кейтлін, - відповів він із змішаними відчуттями, - Лорд Еддард зараз відсутній, як мені сказали? - продовжив він.
- Так, його відволікли певні справи в одному з віддалених селищ. Чи не відмовитесь приєднатись до нашого обіду? - запитала вона.
- Із радістю, моя пані, - відповів юнак, киваючи з подякою.
Імпровізований міні-бенкет в присутності Старків цього разу виявився досить розчаровуючим видовищем. Робб, Бран та Ар'я приєднались до леді Кейтлін в незграбній грі на кшталт "спробувати справити враження на дорогоцінного юного принца", та Джоффрі був занадто збуджений, щоб гідно відіграти свою роль.
Санса не приєдналась до них. Леді Кейтлін вибачилась за відсутність дочки, пояснивши, що та погано себе почуває останніми днями... чим ще сильніше підживила джоффрині нетерпіння та тривогу.
Нарешті, коли він вже ледь стримувався, щоб не вибухнути, частування підійшло до завершення. На вулиці вже панувала ніч, коли юнак нарешті опинився на самоті, і його ноги хутко привели свого власника до покоїв Санси.
Він коливався протягом секунди (що здавалась безкінечністю), перш ніж постукати в двері, не так тихо та спокійно, як йому б це хотілось.
- Так? - пролунав голос з іншого боку.
Чи це спрацювало? Заради всіх богів, чи це спрацювало?! Він гарячково запитував сам себе, не певен, яку саме відповідь бажав би почути.
- Це Джоффрі, - відповів він, власний голос незвично пролунав у вухах.
Почувся звук якогось руху, і двері раптово відчинились, вивільняючи здивовану Сансу, що шоковано дивилась на нього.
- Джоффрі?! - затинаючись вигукнула дівчина, і якщо в нього й були якісь сумніви, то одразу зникли від інтонації та виразу її очей.
- Сансо, - прошепотів юнак, перш ніж вона раптово обійняла його, сильно здригаючись.
- Седмиця небесна... Джоффрі... - зашепотіла вона шоковано, - Спочатку я думала, що то все мені наснилось, але в глибині душі...
- В глибині душі ти знала, - сказав він, розслабившись, наче втративши якусь твердість, та ніжно обійняв її у відповідь, намагаючись опанувати почуття. - Нам варто переговорити всередині, - додав юнак, відчуваючи неймовірність всього, що з ним трапилось.
Санса відступила на крок, опановуючи себе, і швидко кивнула.
3
- Я вважала, що це займе цілий місяць, - сказала Санса, коли вони гуляли божегаєм, - Маю на увазі подорож зі столиці сюди, - додала вона запізніло.
- Зазвичай так є було... але я не міг чекати на постійні затримки Роберта, а особливо на ту кляту карету... - відповів Джоффрі та пирхнув, хитаючи головою, повною важких дум.
Тепер вони й насправді переплели свої долі, на добре чи на зле. Тепер він має компаньйона в безкінечній боротьбі проти Циклу, завдяки махінаціям Пурпуру. Це настільки його вразило, скільки наслідків випливало з цього факту, що він і не міг все одразу осмислити.
- Що трапилось... коли нас розлучили, - нарешті принц озвучив питання, що муляло його весь цей час, та уважно поглянув на неї, коли вони присіли на опалий стовбур в божегаю.
Санса зморщила ніс, відвівши погляд набік, і Джоффрі відчув, як в шлунку відкрилась чорна прірва. - Було трохи боляче, - сказала вона, постукуючи коліном об коліно, - Здавалось, наче Світлорев пронизав все тіло наскрізь, вогняний шторм пожирав плоть, коли я... - вона затнулась, позираючи на нього протягом секунди, перш ніж похитати головою, - Зі мною все буде добре, - дівчина спробувала заспокоїти його.
Мабуть принцове нажахане обличчя було ще тим видовищем.
- Сансо, я...
- Навіть не починай! - вона перебила його, показуючи сталеву твердість, котру він вже колись зауважував; сталеву твердість, котра домінувала в останніх годинах її попереднього життя. - Що було, те було, Джоффрі, і забудьмо про це. Тепер варто рухатись лише вперед, - додала вона владно.
Джоффрі вдихнув на повні груди, беручись рукою за підборіддя, поки розмірковував. - Як це було? Коли ти знову побачила свою родину? - запитав він.
Санса голосно проковтнула щось, моргнувши. - Важко, - сказала вона просто. Дівчина продовжила через кілька хвилин тиші, червоні листочки мерехтіли навколо неї. - Я плакала... чимало... не могла стриматись... я... - вона перервала сповідь, заплющивши очі.
То було монументальним зусиллям, як Джоффрі враз усвідомив, для Санси - показати вразливість, після всього, через що вона пройшла, щоб він не думав про не ї як про тягар, а радше - як про помічника, когось, кого не треба підтримувати, але хто сам може тебе підтримати. Це прояв довіри.
Отож він промовчав, дозволяючи їй самотужки подолати мовчазний біль, та стримав бажання обійняти її та заспокоїти.
- Я якось справилась, коли побачила Брана, але Ар'я... не могла пригасити спогад про те, як її горло... - вона перервалась, шмигнувши носом, глибоко вдихнула, перш ніж похитати головою, - Врешті-решт я справилась, - закінчила дівчина, зморгуючи сльози.
Джоффрі обережно взяв її долоню, дивлячись на свіжий літній сніг та мовчки підтримуючи її.
Він міг би зауважити, як їм тепер обом доведеться справлятись з цим всім, як тепер він буде з нею, як вони разом підуть шляхом, повним темряви та поневірянь... але це все залишилось невисказаним. Вона й так це знала, і вона знала, що він знав. Не було потреби в словах, тож вони сиділи мовчки, готуючись зустріти невідворотне.
- То який в нас план? - запитала Санса з натяком на посмішку, перериваючи мовчанку.
Це відбувається насправді, трясця... здивувався Джоффрі, почуваючись злегка враженим.
- Повернемось в столицю, як завжди. Я вже вбив Бейліша, але не чіпав Слинта, тож цього разу Ренлі не злетить з котушок, як минулого разу... принаймні маю надію... - сказав він, перш ніж враз замовкнути, відчуваючи звичну тривогу.
- Це завжди так виглядає? - запитала Санса.
- Як так? - запитав він у відповідь, здивований.
- Як спроба дії та реакція на помилку, - відповіла вона.
Джоффрі повернув голову вліво та вправо, перш ніж здригнутись: - Ага... зазвичай. Немає іншого шляху, окрім як рухатись вперед, - сказав він їй, наче переконував сам себе, повторивши її власні слова, почуті раніше.
- Але хіба існує лише один шлях вперед? - запитала дівчина із дивною інтонацією.
Джоффрі зацікавлено поглянув на неї.
- Я ж казала тобі під час... мого першого життя.. - вона так промовила останні слова, наче якесь заклинання, перш ніж швидко похитати головою, - Я казала тобі тоді, що ти не можеш продовжувати все як завше...
- Це єдиний варіант, - наголосив він із силою, проте дівчина знову його перервала.
- А якщо ні? Джоффрі, ти... ми ж тепер безсмертні... нам не варто сліпо кидатись в гущавину бою в Королівській Гавані, проти ... Циклу. Ми ж можемо зачекати, спостерігаючи на віддалі... - вона перервалась багатозначною паузою.
- І полишити всіх на вірну загибель? Залишити твого батька та братів перед столичними інтригами? Віддати їх всіх на поталу блукачам? - запитував Джоффрі, відчуваючи лють в голосі.
Санса поглянула вбік, моргнувши: - Вони знову будуть тут, коли ми помремо, Джоффрі... і тобі це потрібно, - сказала вона.
- Що потрібно? - вигукнув юнак, намагаючись зрозуміти.
- Тобі потрібно відпочити. Зробити перерву від... усього, - мовила вона, жестикулюючи руками в бік галявини, - Ти ж розповів мені з третину, та ні, мабуть не більше чверті того, через що пройшов. Я бачила особисто лише одне, твоє попереднє життя... та більше й не треба, щоб зрозуміти, яким зламаним ти є зараз, - вмовляла вона.
Джоффрине обличчя скривилось від гніву, і Санса зрозуміла, що було помилкою таке казати. Правдивою, але таки помилкою. - Не потрібен мені відпочинок. Я спочину, Сансо, коли Цикл припиниться. Я спочину, коли помру остаточно, - відрізав він рвучко.
Після того вибуху знову запала мовчанка, і Санса вирішила зайти з іншого боку: - То ти збираєшся отак просто кинути мене в нетрі столиці, га? Без жодних підготувань? - запитала вона, відчуваючи вину через таку очевидну маніпуляцію.
Юнак прекрасно усвідомлював, що вона задумала, це було видно в його погляді. Проте він не заперечив її слів.
- Зроби перерву від цього божевілля, Джоффрі. Повези нас до... не знаю, може до одного з вільних міст, проживи одне життя, не намагаючись врятувати світ, - сказала вона. Як би їй не боліло залишити своїх родичів позаду на півдні та холодному півночі, та все ж вони знову опиняться тут, у Вінтерфеллі, в ту ж мить, коли вона помре, а з їхньої пам'яті милосердно зникнуть всі спогади про жахіття, що трапились з ними... чомусь Джоффрі абсолютно забув про це після десятиліть боротьби.
Санса нервово стукала колінами одне од одне, розмірковуючи, як переконати його взяти паузу, щоб юнак міг відновити душевний стан. - Не сприймай це як втрату часу, розглянь це як можливість навчити мене всьому, що варто знати... сприйми це як спосіб підготувати мене до майбутньої війни, - мовила вона.
Джоффрі глибоко вдихнув, не дивлячись на неї.
- Окрім того, ти ж сам говорив, що твоє знання подій на Заході простягається максимум на два роки після пробудження... як ми взагалі можемо планувати щось, якщо не знаємо, що станеться перед приходом блукачів? - додала вона, маючи рацію, і майже наяву бачила, як уявні коліщатка зарухались всередині його голови; Джоффрі поглянув на неї із цікавістю, наче цей аргумент таки перетнув межу між персональною примхою та стратегічним міркуванням.
- Це... що ж... - він здригнувся, хапаючи руками повітря та постійно моргаючи, - ... Витратити одне життя на розвідку, так би мовити, щоб дізнатись, що станеться в світі, якщо ми не втручатимемось... я вже планував щось подібне, правда із певними контрольованими діями... це більш всеосяжний, проте не такий прямий шлях до отримання знань... - він затнувся, нахмурившись, - Але всі ті люди...
- Будуть живі-здорові в ту ж мить, коли ми переродимось, Джоффрі. Ти ж не спробував допомогти їм після ренліного заколоту в Червоному Замку, насправді ти сказав, що сам забереш своє життя, якщо я забажаю перервати страждання, щоб прокинутись знову вдома без болючих спогадів. Це ж не сильно відрізняється від моєї пропозиції, якщо оцінити все в більшому масштабі, - додала вона із раціональним наголосом в інтонації.
Джоффрі помовчав хвильку, напружено дивлячись на землю, перш ніж кивнути, визнаючи рацію: - Гаразд, так і вчинимо, - сказав він зненацька. Юнак намагався не думати про те, що саме було головним рушієм в прийнятті цього рішення, адже сансині аргументи переконали його лише наполовину. Перспектива полишити все як є, хоч і на певний обмежений час. Щоб прожити життя, відповівши від тягаря всього світу на плечах.
Санса мала вигляд, наче збирається з силами, перш ніж запитала, дивлячись хлопцю прямо в очі.
- То куди ми поїдемо? - запитала вона.
Джоффрі лише злегка посміхнувся.
4
Було щось поетичне в цій ситуації, так наче вихори долі не могли остаточно стерти лінії, накреслені та забуті вже цілі епохи тому. Видавалось підходящим, подумав Джоффрі, що сансина пропозиція отримала відповідь мовою кораблів та моря, колисковою хвиль та віддаленим кряченням мартинів.
- Я хочу навчитись боронити себе, - зненацька вона порушила мовчанку, поки вони споглядали морські простори з палуби Духоловця.
Джоффрі не відповів, пригадавши давно забуті часи, коли маленький, переляканий хлопчак благав Пса навчити його битись, показати знання сталі та смерті, із чистою люттю в голосі та нічними жахіттями вночі. Він пригадував часи, наче віддалені цілими сторіччями, коли хлопець зійшов на борт корабля і почав свою подорож в становленні чоловіком.
Юнак швидко пригасив відчуття вини через те, що покинув Сандора в Королівській Гавані. Присяжний оборонець та будь-хто інший, кого мала рада пошле на лови за принцом-втікачем, витратять роки, слідуючи за ретельно вивіреною брехнею, котру Джоффрі приготував на цей випадок. Згідно всіх наявних доказів - корабельних записів, фальшивих свідчень очевидців і такого іншого - Джоффрі Баратеон та Санса Старк втекли з Королівської Гавані до Лісу, а звідти помандрували до Міру, Пентоса, Тироша, назад до Міру, і нарешті до Волантису, де мали б загубитись на верхів'ях Ройни.
- А як же щодо присяжних оборонців та лицарів? - нагадав він їдко, продовжуючи споглядання моря.
- Лицар спробував згвалтувати мене, а мої присяжні оборонці всі загинули, - відповіла Санса монотонним голосом, так що Джоффрі відчув, наче щойно отримав ляпаса.
- Сансо, вибач. Це було дурне питання, - він швидко вибачився та обернувся, лише щоб побачити, як вона також дивиться на море. Дівчина стояла мовчки, поки корабель розхитувався на хвилях, а моряки драїли палубу позаду них, поки вартовий на верхівці щогли викрикував показники інструментів, закріплених на ній.
- Я почувалась такою безсилою, - врешті прошепотіла вона, стиснувши руки на перилах, що аж кісточки на кулаках побіліли, - Не має значення, що я тоді думала, байдуже, як різко життя змінило напрям плину, не зважаючи на мою силу, чи бажання, чи слова... все, що я могла зробити, то лише дозволити нести себе на плечі наче мішок із збіжжям, - пробурмотіла дівчина із порожнім поглядом.
Джоффрі відчув, як його живіт захолов, і проблиск червоного зблиснув на межі поля зору: - Я мав би бути там, я мав би встиг...
- Ні, - різко перервала Санса, - Ти не мав би, - продовжила вона, обернувшись, і поглянула йому прямо у вічі; почервонілі очі дивно виглядали в контрасті з її суворим виразом обличчя. - Я не бажаю бути дівою, котру потрібно рятувати, котра може лише чекати на сяючого принца, - проголосила вона.
Джоффрі застиг мовчки, розмірковуючи, поки корабель скрипів та просувався крізь хвилі.
- Ну, мабуть "сяючий" це занадто сильне слово, а от "сталево-сірий" тут би краще пасувало, здається, - запропонував він із незграбною посмішкою, але Санса навіть не відреагувала на жарт. Вона підійшла на крок до Джоффрі, не відводячи погляду: - Я не бажаю бути тягарем, не для цього я пішла з тобою, Джоффрі. І не бажаю бути дівою, котру ти рятуватимеш знову і знову... Я вже казала перед смертю, що ми разом пройдемо це все, - закінчила дівчина із таким переконанням, що юнаку залишалось лише кивнути в згоді.
- Я хочу бути партнером, а не дівою, - додала вона, перш ніж вдихнути на повні груди і видихнути, так наче ця промова виснажила її самою інтенсивністю переконання.
- ... Це буде важкувато, - нарешті відповів Джоффрі через певний час, спостерігаючи сталеві проблиски в її очах.
Санса пирхнула, хитаючи головою: - Я завжди кпинила з Ар'ї, з її ігор із мечами та луком... принаймні, коли настав час, вона змогла сповільнити одного з них.. я натомість змогла лише отримати перелом зап'ястку, - сказала вона гірко.
- Ніхто й не сподівався чогось більшого від тебе, - Джоффрі спробував заспокоїти її, поклавши долоню на плече, але вона одразу скинула її вбік.
- Але так не має бути, хіба ні? - аж загорілась дівчина, - Я хочу стати кращою від того, що вони від мене очікували, у всіх аспектах. Їхні сподівання не допоможуть проти того, про що ти розказував, не допоможуть й проти того, що я сама бачила, якщо ми й справді збираємось перемогти, - сказала вона палко, - Тож коли ти кажеш, що це буде важкувато... я кажу, нехай! - вихопилось в неї, - Я вибираю "краще" замість "простіше". Я хочу стати кращою, аніж просто тренованою. Я хочу бути...
- Моїм партнером, - Джоффрі закінчив речення.
Санса мовчки кивнула, і юнак видихнув, навіть не зауваживши, що власне затримав дихання.
Партнери, подумав він із сумішшю жаху та трепету.
Коли юнак знову заговорив, його голос звучав напружено. Від часу чи захоплення, він так і не міг визначити.
- Перше, що варто опанувати, так це рухи ногами, - сказав він.
5
Острівне місто виглядало незвично тривожним, в порівнянні із попередніми джоффриними візитами. Коли він побував тут вперше, як член команди капітана Накаро, то його зачарувала старовинна, проте розкішна, велич міста, його обширних ринків та широких каналів, дощенту заповнених гондолами та малими човнами. Зараз, після цілих десятиліть мандрування світом, досвідчені очі хлопця вловили розпливчаті контури, що оточували місто, наче темне дзеркало, що лежало нижче враження першого погляду; як натяк на щось, приховане прямо на виду. Браавос був містом секретів задовго до того, як став містом торгівлі, і Джоффрі був щиро здивований, виявивши запах прихованих в тінях справ, аромат інтриг настільки витончених, що це місто в порівнянні з метушнею Королівської Гавані видавалось тим, чим лев був в порівняні із мишею.
- Тут все таке... живе, - просто мовила Санса, мандруючи поглядом по п'ятиповерхових будинках, що оточували Тандитну гавань. Браавоські ворота в білий світ, Сміттєва гавань, вирувала диким калейдоскопом барв та звуків від тисяч мореходів, броварів, повій, пекарів, линварів та представників інших професій, що блукали навколо і волали на всі легені про свої товари чи послуги, поки вперті моряки та вантажники тягали, здавалось, безкінечний потік товарів від та до армади різноманітних кораблів, котрі простяглись вздовж західного краю Острівного Міста. Від лебединих суден до пентошійских кочів та іббенійських китобоїв і всіх інших, розмаїття кораблів було таким же строкатим, як і людська мозаїка в Тандитній гавані.
- Так ї є, хіба ні? - сказав Джоффрі із легкою усмішкою. Їхня гондола, середня за розміром, колихалась на малих хвильках, поки вони проминали чергового моста, просуваючись все далі вглиб міста. Гондольєр наче нікуди й не поспішав, і двоє вестероських втікачів використали додатковий час, щоб насолодитись атмосферою цього яскравого, хоч і трохи завологого міста.
- Чи не будете ласкаві розказати, куди ми прямуємо, пане Йоннеле? - запитала Санса, її обличчя наче закам'яніло від довгого очікування.
- Селіє, люба, запевняю тебе, що це буде розкішно! - відповів Джоффрі, ледь стримуючись, щоб не зареготати на повний голос.
- Ти цим насолоджуєшся, - усвідомила Санса із докірливою посмішкою, і Джоффрі був змушений прикрити рота й відвернутись, щоб стримати емоції.
Грати роль Йоннела Старса, скромного купця, що ймовірно походив від маловідомого шляхетного роду, чоловіка, що збирався твердо стати на ноги й показати себе світові... ну, Санса була права. Він вже насолоджувався цим лицедійством.
Санса зі свого боку здається ідеально імітувала дочку безземельного лицаря, видану заміж за торговця "із шляхетного в свій час роду" радше через золото, ніж через престиж; її щоки густо вкривала дешева пудра, а красиве руде волосся вигравало скромною заколкою, помережаною дешевими напівдорогоцінними каменями.
Вона виглядала старшою, більш бувалою, якщо це правильне слово... і Джоффрі мав сумнів, що це лише через такий вдалий камуфляж.
Гондольєр продовжував обережно відштовхуватись жердиною, штовхаючи гондолу подалі в міські нетрі, на північ повз Місто Наббо і прямо в гущавину скромного, проте в міру заможного передмістя, де розташувались двох- чи трьохповерхові будинки із невеликими внутрішніми патіо, замощеними сірим каменем.
- Ми прибули, пане Йонелле, - мовив човняр вестероською мовою із сильним браавоським акцентом. Гондола зупинилась, і чолов'яга швидко почав прив'язувати судно до маленького причалу під їхнім новим будинком.
- Щиро вам дякую, - відповів йому Джоффрі торговим суржиком Вільних Міст, додаючи легкий тирошійський акцент. Він виліз із гондоли та подав руку своїй "молодій дружині", обережно допомагаючи їй зійти на твердий грунт... чи радше тверду деревину. Юнак ледь стримався, щоб не сказати нічого, коли Санса зойкнула, вдарившись рукою об дерев'яне перило. Він бачив довгі протяжні синці багряного кольору, що покривали її руки, спину та груди, зараз приховані під одягом, і він знав, як це мало б боліти... місяць постійних тренувань виявився таким же брутальним, як Джоффрі й пообіцяв... і невдовзі стало очевидно, що з Санси не вийде вправної мечниці.
Вона звичайно ж також не виказала того, що їй боляче, і Джоффрі знав - краще не привертати до цього увагу, щоб не злити дівчину, тож він мовчав, поки вони неквапно підіймались дерев'яними сходинками, аж поки не досягли верху каналу та малої брами до їхнього нового маєтку, оточеного подібними за розміром та висотою будинками. Леді зійшла на берег останньою, тримаючи себе як справжня шляхетна леді, і акуратно понюхала повітря, перш ніж терпляче сісти поруч з Сансою, поки молодята оглядали свою власність.
- Узріть Дім Дуре, - гордо промовив Джоффрі, вказуючи на двохповерховий будинок, вимуруваний із здоровенної сірої цегли і прикрашений маленькими балконами та скромною кладкою у вигляді фігурних фризів, що нагадували собою тритонів та сирен.
Санса відповіла стриманою посмішкою, оглядаючи її новий дім критичним поглядом: - Він має дещо пошарпаний вигляд, - прокоментувала вона їдко.
- Тобі не подобається? - запитав Джоффрі, набурмосившись. Він і справді виглядав трохи недоглянутим, проте...
- Джоффрі, це ідеально, - відповіла вона із пирханням, - Як на мене, якщо там є дещиця вільного місця та затишку зі спокоєм, то це краще, ніж ховатись в переповненій блохами таверні в Вінтертауні**, - сказала вона із щирою посмішкою, котрою приховала болючі спогади.
Дівчина щиро сумувала за своєю родиною, навіть простий спогад про Вінтертаун змусив її відчувати дивну суміш болю та туги. Вона вдихнула і одразу видихнула, саме так, як Джоффрі вчив її. Врешті вона знову їх побачить, і вони всі будуть в безпеці завдяки знанням, котрі вона та Джоффрі разом можуть здобути в цьому... житті.
Трійко служників, що працювали в маєтку, вже чекали на них - це була мінімальна необхідна кількість обслуги, необхідна скромному торговому дому, котрий бажав зберігати гарну репутацію (хоча це й могла здатись маловагомим для іноземців) в Остівному Місті.
- Пане Йоннел, пані Селія, - привітався один з них та виступив на крок поперед інших, - Моє ім'я Адаро, старшина обслуги Дому Дуре, - сказав він із елегантним поклоном в браавоському стилі. То був літній чоловік п'ятдесяти з гаком років, сивувате волосся досі кущилось на його голові, гармонійно виглядаючи разом з малою еспаньйолкою. - По праву руку від мене стоїть Іннео, стюарт, - додав він, подаючи сигнал здоровенному чоловіку, вбраному в неохайну ліврею, котрий також вклонився, - А по ліву руку - Ферола, наша покоївка, - продовжив Адаро, вказавши до простої на вигляд жінки, що також привіталась з використанням браавоського етикету.
- Приємно познайомитись з вами, - відповів Джоффрі, киваючи кожному члену обслуги у відповідь, - Мені відомо про важкі часи, котрі пережив Дім Дуре, і я певен, що завдяки нашим об'єднаним зусиллям цей дім знову підніметься до вершин достатку та визнання всіма браавосцями, - додав він делікатно, зауваживши тінь, що пробігла обличчям Адаро. Попередні власники цього дому привели його до банкрутства через втрату торгівельного маршруту в Тремтливому морі, і Залізний Банк забрав маєток собі та звільнив більшість обслуги, залишивши лише незначний кістяк, необхідний для утримання дому від повного занепаду.
- Запевняю вас від імені всієї обслуги, хоч якою малою вона зараз є, що ми докладемо зусиль до ваших задумів, якнайкраще використавши наші можливості, - відповів формально Адаро, злегка кивнувши.
- Покажете нам дім зсередини? - запитала Санса з посмішкою, запрошуючи його. Адаро хутко повернувся до неї із черговим кивком, віддаючи накази своїм підлеглим, перш ніж повести пару нових власників до будівлі; він провів їх повз невелику ковану браму та крізь скромне патіо до власне будинку.
6
- Це був останній список, - сказав писар, перевертаючи останній пергамент, та записав щось на зворотному боці.
- Чудово, Варгано, - мовив Джоффрі до жилавого чолов'яги, враз почувши віддалене ревіння рогу Титану Браавоса. - А це вже сигнал для мене. Будь ласка передай мої вітання капітану Торраро і купи йому та його команді по кухлю файного сидру, - додав він, забираючи чорно-сірого плаща з великої дубової скрині, та вдягнув його на спину.
- Так і зроблю. Доброї ночі, пане Йоннел, - відповів Варгано із невеликим поклоном, отримавши аналогічного від Джоффрі, котрий одразу рушив сходами вниз повз зграю писарів та обліковців, котрі переповнювали будівлю, всі вони вклонялись чи кивали до нього, виказуючи повагу своєму роботодавцю.
Джоффрі тихо чхнув, вийшовши через головні двері; гучний гомін Тандитної гавані вдарив по ньому наче фізичний удар, із силою сотні портових робітників, зайнятих своїми справами, помережаний криками торговців рибою та устрицями, що вихваляли свій товар. Острівне Місто ніколи не спить, і також ніколи не сплять його купці та корчмарі.
Юнак попрямував мальовничим маршрутом до Дому Дуре, не поспішаючи та оглядаючи величні маєтки, котрі поступово зростали та набували все більш розкішного вигляду. чим ближче він підходив до Багряної гавані. Проте Дім Дуре не вважався таким вже відомим, і невдовзі монументальні силуети на віддалі змінились "скромними" двох- чи трьохповерховими маєтками із внутрішніми двориками та тьмяно-сірими залізними брамами, гондоли рухались вздовж внутрішніх каналів без кінця-краю в ритм диханню та пульсу економічного серця західного Ессосу.
Він прибув додому, зауваживши незвичне видовище, коли Іннео, стюарт, вибіг із будинку з повним води відром.
- Що таке, Іннео? - вигукнув Джоффрі, напружившись, рука сама торкнулась довгого стилета, захованого в складках купецького жупана.
Здоровань лише кинув на нього поглядом, перш ніж випорожнити відро і чкурнути назад в будівлю, - Це підвал, пане Йоннел! Нас затоплює! - заволав той, вже зникаючи в глибинах будівлі.
Джоффрі тихо матюкнувся і рвучко кинувся за ним, слідуючи за брудними слідами, що вели до підвальних сходів. Він збіг вниз і побачив Адора і Сансу, що намагались затулити великими мішками з піском довгу тріщину на стіні, що простягалась горизонтально на кілька метрів справа наліво.
- Боги, що сталось? Са... Селіє! З тобою все гаразд?! - вигукнув юнак, роблячи останній крок зі сходів і заходячи у залиту водою кімнату.
- Північна стіна от-от завалиться, і не гараздай тут мені! - відрізала Санса із виявом роздратування, кидаючи мішок на підлогу, та поглянула на нього.
Останнім часом її постійно дратувало оте відношення на кшталт "я ж тобі не скляна лялька", і Джоффрі це дещо виводило з рівноваги. - Північна стіна... мабуть нам зараз цілий канал увіллється в будинок, - сказав він швидко, уникаючи того неприємного моменту. Зараз не час сваритись.
- Чому вона не витримала? Через високий рівень води чи через її сморід? - буркнула Санса, піднімаючи черговий важкий мішок, намагаючись поставити його навпроти тріщини.
- Точно не через сморід, проте мабуть він спричинив твій похмурий настрій, - сказав Джоффрі, криво посміхнувшись, пробіг останні декілька метрів і вхопив інший кінець мішка. Разом вони розмістили його навпроти стіни, нарешті зупинивши основну міць потопу.
- Мабуть я тепер знаю, чому ціна була такою вигідною, - пробурмотів Джоффрі, обмацуючи неміцну на вигляд стіну та мішок, що прикривав пролом за собою.
- Вибачте, ласкавий пане Йонелле, але архітектор, присланий Залізним Банком, переконував нас, що будівля міцна й неушкоджена... - втрутився Адаро із всією повагою та спокоєм людини, що подає сніданки. - Це моя провина, що не повідомив вас щодо їхньої оцінки стану, а може вони й прибрехали вам. Я звільнюсь одразу, як ця ситуація вирішиться, - мовив він з апломбом лицаря, що відмовляється від титулу через порушену обітницю.
- Не кажи дурниць, - сказала йому Санса, перш ніж він додав ще чогось зайвого, - Ми й досі потребуємо твоїх послуг, не думай, що так просто втечеш від нас! - додала вона гостро, проте її усмішка згладила враження від фрази.
7
- Бідолашний Іннео збирається махати відром протягом всієї ночі, - зауважив Джоффрі, відволікшись на звуки важкої роботи стюарта за дверима. - Мені варто допомогти небораку, - додав юнак, вже стаючи на ноги, та сансина рука зупинила його рух, схопивши його за кисть і смикнувши вниз.
- Не мели дурниць, - практично повторила вона свої ж слова, раніше сказані в підвалі, - Він сам справиться, - додала дівчина. Вони обоє сиділи на довгій лавці, обличчами до запаленого вогнища посередині маленької вітальні, в компанії поступово зростаючої сплячої Леді.
- Але він же працюватиме всю ніч підряд поруч з нами, поки ми сидітимемо тут, в теплі та затишку, - запротестував юнак. Щось було глибоко неправильне в цій ситуації, і він це знав.
- Так, і ми йому за це добре платимо. Навіть щедро, маю зауважити, якщо вірити розповідям про звичні розцінки на працю служників у Браавосі, - сказала вона у відповідь, відпускаючи його руку та нерішуче поклавши її назад на своє коліно.
Джоффрі промовчав, та його обличчя красномовно виказувало його незгоду... проте він залишився сидіти.
- Не сприймай слуг як особисту образу, Джоффрі, - мовила Санса за хвильку, провертаючи ножа в рані, як це зазвичай було. Джоффрі вирішив не відповідати, натомість посовався під великою ковдрою, котру вони ділили на двох; місячне сяйво з вулиці ледь пробивалось крізь легенький дощик, що тендітно накрапував за вікном.
Тиша поступово ставала все більш незручною, поки вони просто вбивали час, і юнак виявив нестримне бажання сказати хоч щось, будь-що. То був один з тих моментів, коли він почувався особливо незручно, так наче вся кімната десь розчинялась... комбінація мовчанки та сансиної присутності завжди змушували його нервувати. Ким вона була для нього? Партнером проти апокаліптичної загрози, звичайно, але... ким ще? Вони розіграли ролі чоловіка та дружини, але він жодного разу навіть не поцілував її після того доленосного моменту в Королівських землях, і не був певен, чи варто це робити в майбутньому... бо одразу виринали примарні небажані спогади про Налію.
Вони були заручені, лише на крок від справжнього шлюбу в очах всього світу, але на щастя, не було ані офіційного вінчання, ані ритуалу укладання в ліжко... хоча вони поділяли значно ближчий спільний досвід позачасового перебування в обіймах Пурпуру, їхні думки зливались докупи, поки світ відкочувався назад у часі... Він розповів їй дещо із своїх попередніх життів, а вона йому - про життя у Вінтерфеллі, але це досі відчувалось дивним, так наче він не міг знайти відправної точки. А думки про це змушували хлопця почуватись ідіотом, спричиняючи ще більший неспокій.
- Це було б вбивчою образою, - буркнув він раптово.
Санса заворожено спостерігала за вогнем, перш ніж кілька разів моргнути, і задумливо поглянула на нього із певним збентеженням. Видавалось, що не його одного зараз бентежили роздуми.
- Що ти маєш на увазі? - запитала вона з цікавістю.
- ... Я пригадав Світанкову Фортецю. Бездумна витрата такої кількості дров для особистого використання призвела би до вбивства солдата, що зважився б на таке. Деревина там просто занадто цінна. - сказав він їдко, дивлячись вбік, так наче це все пояснювало.
Знову повернулась тиша, але цього разу Санса порушила її: - Твоє перебування в... Легіоні Світанку... ти майже нічого про це не розповідав, - зауважила дівчина, навіть не роблячи спробу розпитати про деталі.
- Це... це не те, про що я б радо розповідав, - відповів він приглушеним голосом, дивлячись на вогонь, - Мене завжди аж дрижаки беруть, як лише починаю пригадувати, - додав він після чималої паузи.
Юнак відчув, як сансина рука ніжно торкнулась його долоні під ковдрою. Він не ризикнув подивитись не неї, намагаючись відігнати нав'язливий холод від спогадів. - Ми розпалювали величезні вогнища під час нападів, коли блукачі намагались прорвати оборону... це завжди відчувалось таким неприродним, бачити бурхливе полум'я, і одночасно не відчувати його тепла вже в двох кроках від вогнища, - пояснив він, його губи рухались майже наче по власному бажанню.
Юнакове дихання стало напруженим, він повільно моргав: - Ми використовували вогнища не лише для обігріву, але й щоб спалювати тіла загиблих. Любі товариші віддавали своїм братам останні рештки тепла, перш ніж зустріти таку саму долю... можливо саме тому вогонь здавався таким холодним, а не через вплив магії блукачів, - він затнувся, коли усвідомив, що здригається; холод глибоко проник в його кістки, не зважаючи на тепле багаття поблизу і ковдру зверху.
Він здивувався, відчувши джерело тепла біля себе, і повернув голову, виявивши Сансу, що лягла на нього, досі тримаючи його за руку. Здається вона дивилась прямо йому в обличчя, в її очах вирувала нерішучість, перш ніж вона притиснулась ближче, обіймаючи його обома руками, і застигла біля його грудей, розкидуючи пасма рудого волосся по ковдрі.
- Сансо...
- Ш-ш-ш. Ти не мусиш завжди бути сильним, іноді варто розслабитись, - прошепотіла вона, і Джоффрі відчув, як неспокій кудись зникає, майже проти його волі. Його лякало, що може прийти навзамін.
Врешті-решт, чим би воно не було, та було воно теплим та досить приємним, надлишкова напруга відпустила його, і він злегка розслабився під зручною вагою Санси. Вона трохи посовалась, коли він обійняв її у відповідь, поправив ковдру і накрив їх обох зверху.
8
Життя в Браавосі досить швидко перетворилось в рутину, як місяці проминали один за одним. Джоффрі щодня ходив до праці в свою контору, пов'язану з морською торгівлею, вживаючи драконів, вкрадених ним зі скарбниці Червоного Замку, для втілення своїх задумів, і частково завдячував своїм успіхом сансиній допомозі. Вона чудово грала свою роль, організовуючи невеликі обіди чи бенкети в Домі Дуре, розширюючи їхній вплив серед купців та налагоджуючи нові контакти поміж дружин інших купців, що мали такий же статус, як "Йоннел Старс", онук торговця, котрого колись врочисто посвятив в лицарі один з Блекфаєрів***. Можливо її успіх у відіграванні тієї ролі грунтувався на тому, якою подібною та роль була до обов'язків вестероської леді, якщо замінити критерії вибору оточення з родової шляхетності на багатство; як-не-як, та її від народження готували до такого...
Або можливо це стало можливим завдяки ненаситному апетиту до читання книжок.
На відміну від Джоффрі - Санса насолоджувалась читанням всього підряд, і так було завжди. Де Джоффрі втрачав уважність і всіма способами намагався покинути обридливий текст, Санса могла продовжувати читання протягом цілих годин без упину.
- Я мушу наздогнати тебе, - вона просто пояснила, коли він запитав її про мотив одного дня; юнак вийшов зі своєї кімнати і знайшов її в малій бібліотеці, де дівчина поглинала цілий том, присвячений життям та інтригам давно померлих видатних браавоських Морських Лордів.
- Наздогнати? Сансо, та немає що наздоганяти, - сказав він їй, але дівчина лише набурмосилась, дивлячись на юнака.
- Ой, таки, ще й багацько, Джоффрі. Я ж казала, що ми будемо партнерами... і як я можу стати... як я можу стати твоєю королевою... - промовила вона із сталевим акцентом в голосі, металевим відтінком з проблиском гордості та напівнесвідомих амбіцій, - Якщо я не розумію й половини твоїх планів? Нові податкові закони і торгові шляхи, величні інженерні майстерні, котрі якось мають живитись силою Чорноводної, армії та дороги, зерносховища та придворні інтриги, - додала вона гарячково, - Ти ж розповідав мені про це все, але я мало що розумію.
- Кожен з нас має свої сильні та слабкі сторони, Сансо, та ми зі всім справимось, - сказав він їй, але то очевидно були зайві слова, бо вона наче пронизала його наскрізь поглядом, як гострою рапірою.
- Так, Джоффрі, і моєю силою очевидно не є володіння зброєю та обладунками, - мовила вона із приглушеним болем. В ці дні Джоффрі вже покинув ідею вивчити її на мечницю, натомість почав навчати основам кинджального бою та стрільби з арбалета, маючи надію, що це дасться їй легше. - Не лялька, Джоффрі, а партнер, - повторила вона з нажимом, ця фраза стала для неї своєрідною мантрою, що надавала сил під час безсонних ночей зі свічкою та книгою та під час довгих тренувань у внутрішньому дворику, подалі від сторонніх очей.
Що ж можна сказати супроти цього?
Отож, місяці проходили один за одним, а згодом і цілий рік; новини із Весетросу ставали все більш тривожними, поки врешті не запалала Війна Чотирьох Королів. Джоффрі міцно її обійняв, коли Санса почула про долю Неда, про те, як він гордо проголосив свою вірність королю Станнісу перед септою Бейлора та половиною мешканців Королівської Гавані... і одразу втратив голову від катівського меча. Вона проплакала тоді цілий день, ігноруючи будь-які заспокійливі слова від Джоффрі наче порожній вітер, щоразу як він намагався заспокоїти її, тож він міг лише обняти її і намагатись бути таким же сильним для неї, як вона була для нього.
Наступного дня він знайшов дівчину у внутрішньому дворику, міцно зашнуровану в тренувальний обладунок; вона виконувала виснажливі вправи, котрих навчилась в Джоффрі, на повну.
- Навчи мене чогось нового, Джоффрі, будь-чого, - практично благала вона тоном, занадто добре йому знайомим. Він чув таке від самого себе, коли прохав Пса вичавити його повністю важкими тренуваннями, щоб забутись, в одному із перших, особливо жахливих, життів.
- Гаразд, - відповів він коротко, знаючи, що продовження розмови лише сильніше її засмутить. Внутрішній дворик мав з десяток метрів з краю на край, оточений станами Дому Дуре та поки що порожніми кімнатами для слуг та гостей, цей відкритий простір був безпечним місцем для їхніх регулярних тренувань, котрі б звичайно привернули увагу (та зневагу) браавоської еліти, якби та дізналась. На щастя, стіни були товстими, а служники не патякали направо та наліво.
Джоффрі підійшов до саморобної зброярні, котру він створив протягом цього року, і витягнув пару важких іббенійських списів із затупленими вістрями. Він вирішив надати Сансі саме те, що вона прагнула, і насправді потребувала. - Гаразд, "Селіє"! - вигукнув юнак, кидаючи їй списа. Його здивувало, коли вона вправно зловила зброю та обернула в руках декілька разів, відшукуючи баланс та межі досяжності.
Джоффрі похитав головою, перш ніж хвацько закрутити списом по колу, показуючи Сансі кілька базових рухів. - Сприймай це як фундаментальні аспекти списового бою, однаково важливі як в нападі, так і в обороні. Тобі варто завжди зберігати дистанцію в бою. Спис має перевагу на віддалі, проте це не означає, що досвідчений списник не може відмовитись від згаданої переваги, якщо ситуація вимагатиме цього. Насправді майстер цієї справи нерідко наближається до ворога настільки близько, де перевага вже буде в короткої зброї на кшталт кинджала, щоб застати противника зненацька або зловити його в захваті із допомогою ратища списа та дворучного хвату, - пояснював він, одночасно показуючи рухи, вдаряючи по дерев'яному манекену вихором точних уколів, по тому крутанувся і схопив його ззаду, використавши ратище, щоб притиснути тканинні руки манекена до торсу і припнути його на місці, готового до кидка на землю та подальшого добивання зверху. Сансині очі уважно слідкували за ним, напружено запам'ятовуючи кожен найменший рух
- Тепер, це вже суто іббенійська школа: базові, потужні уколи, на котрих грунтується все розмаїття прийомів цього конкретного стилю, - сказав він, повторно демонструючи рухи. - А зараз спробуй сама, я відіб'ю тві-о-о-ой... - він зашпортався, коли Санса міцно вхопила списа руками і зробила ідеальний, потужний поштовх прямо йому в живіт без жодного попередження.
- Джоффрі! - заверещала дівчина, кидаючи списа набік і схиляючись над ним, не знаючи, що робити далі, поки Джоффрі тримався за пузо обома руками, намагаючись вдихнути повітря. - Ц-це... це було досить непогано, насправді, - ледь зміг вимовити юнак, перериваючись на спазми, ледь всміхнувшись самими губами, поки повільно сідав на землю з її допомогою.
- Ти... ти справді так вважаєш? - запитала вона швидко, переконавшись, що він не поранений, та спробувала струсити дещицю бруду з його сорочки.
- Ага, тобі варто спробувати знову, - заохотив він, шкірячись на всі зуби. Ніколи в житті він не поведе Сансу на поле бою, проте її вміння з якимось типом зброї, будь-якої зброї, суттєво би зменшило прогалину між ними, котру вона відчувала аж занадто болюче. Враховуючи , що Санса повторювала щодо його власної низької самооцінки - вона й сама видавалась сліпою до того, як сама оцінювала себе - як ненавчену дитину, лише тому, що не прожила стільки життів і не мала можливості відточити чисельні вміння в різноманітних сферах.
- Проте краще цього разу потренуйся на манекені, - додав юнак хутко, коли вона підняла списа з землі із впертим блиском в очах та хижою посмішкою на вустах.
... На мить подумалось, чи не пошкодує він про це в майбутньому.
9
Бенкет в маєтку Холлвинів змушувала Джоффрі почуватись не зовсім адекватним, так наче він лише грав роль замість... хоча, він же насправді й грав роль, чи не так?
- Чого смієшся? - запитала Санса із кривою посмішкою, ведучи його до зовнішнього подвір'я, тримаючи юнака за руку та вишукано киваючи іншим парам в бальній залі, котрі заходили всередину, щоб потанцювати, чи виходили назовні для обговорення справ... чи задоволення. Бенкети пана Холлвина славились доброю, чи радше недоброю, славою завдяки зустрічам, що відбувались в багатьох приватних покоях, що переповнювали цей маєток.
Джоффрин розум заметушився, роздумуючи, що робити, якщо Санса поверне направо до приватних кімнат замість повороту наліво, до тераси, та юнак одразу різко похитав головою, коли відчуття, котрих краще не будити, спробували вирватись на волю.
- Я почуваюсь, наче граю в дитячій постановці, - відповів він, усвідомивши, як загубився в думках, дозволяючи Сансі досі вести його впевненою, проте спокійною ходою. Вона набула чималого досвіду щодо поводження на зборищах такого штибу протягом тих вісімнадцяти місяців перебування в Браавосі.
- Ну, фактично т купцем, це не награно, - зауважила дівчина, коли вони підійшли до відкритої тераси. Вони рушили залитою місячним світлом бруківкою до найближчих перил, переплівши пальці, піднімаючись періодичними сходинками з великими проміжками.
- ... Ти забула про дитячу акторську гру, - наголосив Джоффрі, коли вони підійшли до перил і сперлись на них, споглядаючи Браавос у всій його розкоші; вид міста простягся на всі боки, куди око бачить. Веліріо Холлвин збудував свій маєток на малому острові, майже посередині браавоської внутрішньої лагуни, між Довгим каналом та каналом Героїв. Звідси можна було б доплисти до Палацу Правди на гондолі менш ніж за п'ять хвилин, і чимало вуличних ліхтарів та освітлених вікон будинків внутрішнього району оточували лагуну, віддзеркалюючись у водах.
Санса не відповіла, проте бісівська посмішка повільно з'явилась на її обличчі.
- Селіє? - запитав Джоффрі, імітуючи образу.
- Що ж, Йоннеле, іноді ти й справді поводиш себе, як дитя, - промовила вона грайливо, вириваючи руку з його долоні, та поглянула назад на терасу.
- Я? Як дитя? Мушу наголосити, що я є найменш схожим на дитя чоловіком зі всіх людей на світі, тож не знаю, готова ти чи ні, але такого мене ти не очікувала! - проголосив він могильним голосом із театральним жестом.
- Ти колись припиниш псувати ту п'єсу своїм "талантом"? - насварила його Санса із задоволеною посмішкою, невдало імітуючи роздратування.
- Та це ж я, Велламо! Чоловік! Легенда! Живий міф! - вигукнув Джоффрі, підсилюючись до крещендо в кінці та ігноруючи сторонні погляди, насолоджуючись багрянцем на сансиних щічках.
- О, то зі всіх вистав, що ми побачили, саме ця вразила тебе найбільше? - запитала вона, обертаючи головою наче в зневірі.
- Просто тобі бракує смаку, щоб гідно оцінити справжнє мистецтво, моя люба, - сказав Джоффрі , дивлячись на її губи. Санса трішки нахилила голову набік, торкаючись волоссям його шиї, спричиняючи лоскотку... і заохочуючи до наступної дурниці.
Мабуть ми таки трохи забагато налягали на те вино, подумав Джоффрі, коли Санса тихо захихотіла. Клятий браавоський напій пився, наче фруктовий сік. Він також і мав смак, як у фруктового соку, через що було досить важко... нормувати кількість випитого.
Неможливо нормувати, подумав він щасливо, нахиляючись трохи вперед, коли враз глибокий голос вивів його із витань в хмарах.
- Невже тут співають "Велламо та Три Мечі"?! - прогудів голос, коли коротун із чималим черевом та зайвою вагою майже врізався між ними. Чоловічок також мав здоровенну бороду, що продовжувалась, здавалось, до самої великої лисини на потилиці, і його розкішно фарбовані шати, пошиті з дорогої тканини, майже відблискували під місячним світлом. Дві звичні куртизанки, затиснуті в його руках, щось весело защебетали, кидаючи багатозначні погляди на Джоффрі, але це було очікувано... курдупель являв собою не настільки привабливе видовище.
- А-а, бачу що ви людина вишуканого смаку та культури, - відповів юнак із глибоким, ретельно вивіреним поклоном, ховаючи за ним суміш полегшення та раптової злості через таке втручання.
- Свій свояка впізнає здалека, чи не так? - вигукнув чоловік, також вклоняючись. На нещастя, та він виявився ще більш хмільним, ніж Джоффрі, вважаючи на те, як ледь не втратив рівновагу, тож врешті він звалився на перило, між ним та Сансою. Товсті ручиська спробували схопитись за щось, щоб підняти свого власника, проте виявились нездатними на такий подвиг.
- Шановні леді, чи не будете ласкаві? - вигукнув коротун, і дві куртизанки поставили його на ноги, посміхаючись; він хитнувся ще раз-два, перш ніж схопити обох та подарувати кожній по несподіваному поцілунку: - Ким би я був без вас? - запитав він із вдячністю.
- Був би багатшим, - вигукнули обидві в унісон, змушуючи чоловічка нестримно зареготати.
Джоффрі не стримався і також зареготав: - Лазоно, ти, старий цапе, я гадав, що кити нарешті з'їли тебе разом з твоїм кораблем, - звернувся він до прибульця. Санса також по-доброму посміхалась, коли Лазоно набув вигляду ображеної чесноти: - Я? Щоб мене проковтнув кит?! Я не погоджусь на щось менше за левіафана, причому особливо гладкого! - проголосив він на весь голос.
Лазоно Пархаан був живою антитезою до всіх існуючих стереотипів про лоратійців. Галасливий, добродушний, хтивий, і надзвичайно приємний в спілкуванні із друзями. Єдиним спільним, що він поділяв із своїми співвітчизниками, було те, що він міг стати чудовим другом... і жахливим ворогом. Мало хто міг так вміти мстити за кривду, як лоратієць, і Лазоно плекав свою помсту вже десь з десятиліття.
- Щось чути нове з Білої Гавані, пане Лазоно? - запитала Санса, жадібно прихиляючись в надії почути новини про свою батьківщину. Товстий лоратієць часто відвідував те місто, мандруючи торгівельними шляхами Тремтливого моря. насправді це й було головною причиною, чому Джоффрі зблизився з ним: їм було варто було мати власне джерело інформації про Північ.
- Чимало бравади та дещиця прихованої паніки, - відповів капітан. - Залізороджені шастають західними берегами Півночі, і половина недоумків, що у Вестеросі вважаються купцями, переконує Мандерлі, щоб ті спорядили флот та попливли навкруги континенту для зустрічі з нападниками віч-на-віч прямо в Залізнолюдній затоці, - додав він, злегка хитаючи головою в напрямку шиї однієї із куртизанок, котрі здається завжди супроводжували його під час відвідин Браавоса.
- А що робить лорд Старк? - запитав Джоффрі.
- Послав війська назад на Північ, щоб відібрати захоплені замки на західному узбережжі, але всі погоджуються, що його справа дихає на ладан. Їх сильно знекровили після битви на Чорноводній, і ходять чутки, що король Станніс осів в Ріверрані та потребує всіх живих вояків для відбиття спільного наступу Ланністерів та Тиреллів, - сказав той, нахиляючи голову вліво та направо, - Є одна справа, котру я бажаю обговорити з вами обома, - додав він за хвильку.
Джоффрі поглянув на Сансу, і після її мовчазного кивка знову обернувся до Лазоно. Подальші новини з Вестеросу можуть зачекати.
- Що ж, ми не проти, прошу, - відповів юнак, коли дві куртизанки пішли, не кажучи ані слова, і Лазоно підійшов до краю тераси, спершись одною рукою об перило; здавалось його відчуття рівноваги одразу покращилось, коли мова зайшла про справи. Раптові важливі новини аж занадто очевидно проглядались в його погляді.
Ось це і є справжнє серце браавоського "правлячого двору". Бенкети та перемовини в темряві, на добре чи на зле, подумав він, підходячи збоку до моряка та знову тримаючи Сансу під лікоть; вони разом рушили подалі від метушні... та вух інших гостей.
- Той пес Марелос знову взявся за старе, - сказав їм Лазоно, скривившись від очевидного гніву; риси його обличчя миттєво спохмурніли.
- Він знову вийшов з тіні? Я вважав, що він спалив всі мости після того, що трапилось із Дуре та Фаеорісами? - запитав Джоффрі, злегка стривожений. Це трапилось ще до їхнього прибуття в місто, але він чимало чув про багато кому ненависного торгового короля.
- Він збирає сили, - стримано відповів Лазоно, зиркаючи поглядом вздовж перил в пошуках ймовірних слідів шпигуна.
- Ой, ні... - прошепотіла Санса, опускаючи погляд донизу, - Я чула певні чутки про "секретного" покровителя, що дарує зразки ї-тійського мистецтва та порцеляну окремим особам серед верхівки аристократії, вже не перший тиждень... Оніраси, Мофіри, Сорреріси... всі ті роди, що були нейтральними під час його попередньої спроби загарбати торгові шляхи в Тремтливому морі, або принаймні не зацікавлені в тій конкретній торгівлі... і цей чоловік має схильність до ї-тійського мистецтва. Це мусить бути він, - сказала Санса із зростаючою впевненістю.
Лазоно обернувся до дівчини із виразом поваги на обличчі, перш ніж гречно кивнути в подяці: - Не чув про це. Та це підтверджує мої підозри, отже Марелос Гартіос знову береться за старе, і він не зупиниться, поки не захопить монополію над Тремтливим морем в свої мацаки настільки міцно, що й кракен би позеленів від заздрощів... - похмуро закінчив він.
Марелос Гартіос був дуже впливовим, хоч і ненависним багатьом, торговим королем**** Браавоса. Він був сумно відомим через спробу одноосібно захопити всі торгові маршрути в Тремтливому морі, і не раз, а двічі за останні десять років. Перша спроба закінчилась невдачею через нестачу кораблів та золота, але навіть самої спроби вистачило, щоб розорити багатьох конкурентів, а окремі навіть вкоротили собі життя. Одним з таких невдах виявився двоюрідний брат Лазоно Пархаана.
- Це все пахне халепою, якщо він перетягне всі ті три родини на свій бік, то нейтралізує вплив Морського Лорда, і той не зможе виступити проти виродка, принаймні не зможе, якщо не матиме на руках доказів щодо злочинів Марелоса, - зауважив Джоффрі. Єдиною причиною другої невдачі зухвалого торговця, чотири роки тому, насправді був його успіх. Він занадто виставився напоказ, розоривши Фаеорісів, бо підкупив цілу гільдію фарбників, зупинивши цим виробництво товару на цілий тиждень; ця фатальна затримка призвела до їхнього краху, адже в спробі викрутитись з-під банкрутства Фаеоріси взялись за небезпечно ризикований (хоч і надзвичайно прибутковий) контракт з Іббом. Коли вони не встигли вчасно доставити замовлені товари, то не мали іншого вибору, як продати за безціні свої активи Марелосу. Щось подібне відбулось також із Дуре, попередніми власниками того самого будинку, де поселився Джоффрі із Сансою...
Але то виявилось занадто потужним кроком, навіть для нього. Марелоса змусили продати частину нечесно здобутих статків браавоській еліті чи на відкритому ринку, щоб пригасити гнів Морського Лорда. Виборний правитель Браавоса скаженів від споглядання такого невимушеного руйнування браавоських торгових домів, особливо тих, хто також був ключеносцями*****, як Фаеоріси... і особливо коли винуватець банкрутства поглинав статки невдах, підсилюючи власні позиції понад міру. Це не був Пентос, де один особливо могутній магістр міг примусити все місто виконувати свої примхи; врешті Морелос викликав на себе нестримну увагу Морського Лорда особисто.
Санса обернулась до Джоффрі із занепокоєним поглядом, коли всі троє продовжили прогулянку, стишуючи голоси до шепотіння, - Це лише питання часу, коли саме він знову виступить проти менших домів, відбираючи ринок. Якщо в Морського Лорда будуть зв'язані руки, то поганець зможе поїдати малу рибу одну за одною... почавши із найбільшого з нас, пана Лазоно, - пробурмотіла вона, знову переводячи погляд на лоратійця.
- А коли я розорюсь, той пес безумовно займеться вами обома. Торговий дім Старс добився неабиякого успіху за останні півтора роки, він не ігноруватиме вас, коли досягне панівних позиції, - похмуро мовив до них Лазоно.
Джоффрин розум вже вирував думками. Марелосу не можна було дати добитись успіху, інакше він зітре на порох все, чого добились Джоффрі та Санса в цьому житті. Їхні контакти та знайомства центрувались на вестероській торгівлі, це не була справжня шпигунська мережа, якщо чесно, але все ж досить інформативна система, хай там як... яка вже виказала свою корисність, надаючи точні відомості щодо руху військ, темпів мобілізації та економічної інформації зі всіх п'яти найбільших міст Вестеросу та їхніх околиць... інформації, котра стане життєво необхідною, як прийде час повести Сім Королівств проти темряви. Майже вся та мережа оплачувалась завдяки прибуткам від торгівлі, котру торговий дім Старс отримував від експлуатації північних торгових шляхів: обміну залізом, хутром, кістками, самоцвітами та барвниками по лінії Ібб-Морош-Лорат-Браавос-Біла Гавань.
- Якщо ти не знав про марелосові спроби підкупити впливові доми в оточенні Морського Лорда, то звідки ти дізнався, що він знову починає все спочатку? - зненацька запитала Санса в лоратійця.
- Бо він вже наніс перший удар. Трегідос Санатіс щойно розорився вщент. Новина з Лорату досягла мене вчора, - відповів Лазоно сухим тоном.
- Той Санатіс? - перепитав Джоффрі із відпалою щелепою.
- Той самий. Його змусили вирушити назад до Браавосу, він прибуде через тиждень і продасть решти статків Морелосу особисто за безцінь... і відтоді ріст впливу гівнюка зростатиме по експоненті, - сказав Лазоно, скривлюючись.
- От лайно... - прошепотів юнак із поганим відчуттям, подібним до попереднього досвіду, коли щойно отримував звіт про зникнення цілого патруля пластунів в глибинах Потойбіччя...
- Що ти вчиниш? - Санса запитала коротуна, коли вони знову зупинились біля перил, цього разу споглядаючи іншу частину Браавоса посеред моря з вогниками.
- Задраю люки, спущу вітрила та спробую убезпечити моїх постачальників, так як лише зможу... і рекомендую вам зробити так само, - сказав той зловісно.
Джоффрі нахмурився від думок. Йому вже набридли облоги та останні бої на смерть, також його бісило, що якийсь сторонній нахабний купець міг зруйнувати так добре налаштовану мережу.
Окрім того, мені подобається тут жити, подумав він, перетинаючись поглядом з Сансою.
10
Невдовзі вони повернулись додому і витратили більшу частину ночі на обговорення плану дій.
- Ти ж не можеш просто взяти і вбити його, Джоффрі, - Санса повторила вже вп'яте, роздратовано.
- Це може значно спростити всю цю справу, - запротестував юнак, але якщо чесно, в нього серце не приставало на ту затію.
- І розтягне всю цю справу до безкінечності, - відповіла вона, сильно здригаючись, - Якщо його вбити, то все майно та вплив перейде в руки його сина, котрий зліплений з тієї ж глини, що й батько, якщо вірити словам Левілли, а я їй довіряю.
- Тоді ми і його вб'ємо! - щиро вигукнув Джоффрі, наполовину жартівливо, наполовину серйозно.
- І тоді браавоська аристократія потоне у війні найманих вбивць. Принаймні це зробить безликих людей щасливими, - відрізала вона з чорним гумором.
Джоффрі злегка засміявся, він полюбляв такі жарти... проте невдовзі набув серйознішого настрою, коли настала мовчанка. Вони перебували в малій вітальні, котра з часом перетворилась на своєрідний військовий кабінет, заповнений записами, морськими картами та іменами на папері, з'єднаними нитками між собою.
- Що ж ти тоді пропонуєш? - запитав він в неї, відчуваючи себе трохи не в своїй тарілці через всю цю інтригу.
Санса задумливо крокувала з одного кута кімнати до іншого, хмурячись. - Що як ми з'єднаємось в суцільний фронт з іншими, меншими торговими домами, що займаються шляхами Тремтливого моря? Діючи як одне ціле - ми будемо значно потужнішою силою та зможемо краще протистояти Марелосу, так? - запитала вона.
- Це не спрацює, між ними всіма забагато взаємних претензій, - відповів Джоффрі, хитаючи головою, розслабивши спину на спинці великого дубового крісла.
- Між Онірасами, Мофірами та Соррерісами також чимало ворожості, а Марелос таки зміг приєднати їх на свій бік. Порівняно з їхніми претензіями наші маленькі взаємні чвари то не більше ніж мідяки в порівнянні із залізними марками******, - вона спробувала достукатись до голосу розуму.
- І статки також не більше, ніж мідяки, - Джоффрі зітхнув, хитаючи головою, - Ну, припустимо, що ми це зробимо, так як ми тут новачки і не маємо старих сварок з місцевими... але так ми зайдемо на його поле бою. Хабарі, лестощі, приховані погрози. Ми не дуже тямимо в інтригах, - сказав він із кривою посмішкою.
-... Ти не дуже тямиш в інтригах, а от я, з іншого боку... - Санса перервала речення, піднявши брову.
- Визнаю, що ти вже більше тямиш в цьому, ніж я.. але Сансо, це ж абсолютно інший рівень проблем, - сказав Джоффрі, його голос ставав все злішим з кожним новим словом, - Це не буде схожим на шепотіння між купецьких дружин та на поширення дрібних чуток про їхніх чоловіків. Розумієш... ти збираєшся виступити проти людей, котрі займаються цим протягом всього життя, і наші ресурси в порівнянні з їхніми - то копійки. А ще бенкети та маскаради, де одне зайве слово може звести нанівець всі наші досягнення, - додав він.
Санса помовчала з хвильку, припинивши своє постійне ходіння, та застигла біля каміну.
- Як щодо Королівської Гавані, Джоффрі? - вона майже прошепотіла, - Як щодо того, що ти називаєш "Грою престолів'?
Джоффрі не відповів, і вона розвернулась до нього: - Як я можу допомогти тобі виграти у всіх Семи Королівствах, якщо навіть не посмію вплутатись в інтриги одного-єдиного міста? - її запитання пронизало його, а погляд наче пропікав діри. - Ти довіряєш мені? - вона раптово запитала.
- Так, - відповів юнак негайно.
- Тоді допоможи поховати того виродка, в переносному значенні, - мовила Санса, підходячи ближче, і сіла в крісло навпроти хлопця, беручи його долоні в свої.
Вона хоче перевірити власні сили, раптово усвідомив юнак.
- Це... це наче тренування для тебе. Ти збираєшся вийти на двобій проти Марелоса... - сказав він, це прозвучало не як питання, а як ствердження.
Дівчина поглянула на нього серйозним, твердим поглядом: - Згідно твої слів, моєму батьку вже декілька разів с-стинали голову, - бовкнула вона, її очі незвично сяяли в світлі каміна, коли вона відвела погляд.
Санса зморгнула сльозу, перш ніж знову подивитись на Джоффрі: - Я бажаю покласти цьому край, - сказала вона.
- Я покладу цьому край, - додала вона із викликом.
Вони обоє так і дивились взаємно у вічі, так наче вага тих простих слів досі давила на них.
Партнери, подумав Джоффрі, перш ніж злегка кивнути.
11
Пізніше, коли остання фаза навіженої наради закінчилась, і ніч збиралась змінитись ранком, Джоффрі коливався, стоячи біля дверей в свою кімнату.
- Сансо, - сказав він раптово, розвертаючись. Це її майже налякало, вона стояла на протилежному боці коридору, вже в своїй кімнаті, її обличчя виднілось крізь напівзачинені двері.
- Так, Джоффрі? - запитала дівчина тремтячим голосом, її очі бігали, наче вона нервувала.
Юнак поглянув на неї, обрамлену довгими пасмами рудого волосся, що проглядалось між дверима та стіною, на яскраві блакитні очі, що пересіклись з його власними.
Він глибоко вдихнув, перш ніж посміхнутись наче через біль: - Добраніч, Сансо, - сказав він.
- Добраніч, Джоффрі, - відповіла вона тоном, неможливим для розшифрування, і повільно зачинила двері в кімнату.
* (від перекл.) Кранножани (озеряни) - мешканці Перешийка, вузької болотистої смужки суші, що з'єднує Північ з Річковими землями. Займаються рибальством, живуть фактично на воді в плавучих поселеннях (кранногах), навіть їхня столиця - Сіроводна Варта, маєтність дому Рідів - часто змінює місце знаходження. Невисокі люди, часто володіють надприродними здібностями типу зеленовидства, мабуть через домішок крові дітей Лісу. Тим краєм править Хоуленд Рід, друг Неда Старка та батько Жойєна і Міри, котрі супроводжували Брана Старка в подорожі за Стіну в основній часовій лінії.
** (від перекл.) Вінтертаун - містечко одразу за мурами Вінтерфеллу. Влітку це невеличке поселення швидше нагадує звичне село, проте восени і особливо взимку (маються на увазі довгі вестероські пори року довжиною в десятиліття) воно перетворюється в одне із найбільших поселень Півночі, що може позмагатись навіть із Білою Гаванню по кількості мешканців (десятки тисяч, іноді й до півсотні тисяч доходить), адже туди переселяється значний відсоток населення всієї Півночі, забираючи із собою літні врожаї - для багатьох це єдиний шанс пережити багаторічні сніговії.
*** (від перекл.) Блекфаєри - побічна гілка Таргарієнів, походить від Деймона "Чорного Дракона" Блекфаєра, байстрюка короля Ейгона IV. Декілька разів спричиняли громадянські війни та іноземні вторгнення у Вестеросі проти законних королів-Таргарієнів, проте щоразу програвали, і були змушені втекти за Вузьке море у Вільні Міста. Довго були основною загрозою пануванню Таргарієнів на Залізному Троні. Останній відомий представник роду, Мейліс "Потвора" Блекфаєр, капітан-генерал Золотих Мечів, загинув від руки сера Баррістана Селмі за 38 років до початку подій книг/серіалу.
**** (від перекл.) Торговий король - звичний титул дуже заможного торговця-плутократа, приблизно дорівнює по значенню сучасними термінам "олігарх" та "мільярдер". Браавосом та Пентосом де-факто правили коаліції таких олігархів. Як приклад, можна згадати Ілліріо Мопатіса з Пентоса, котрий таємно стояв за Таргарієнами.
***** (від перекл.) Ключеносці - потомки та спадкоємці засновників Залізного Банку Браавоса (і власники ключів від його сховищ), по суті - акціонери. Хоча більшість із них і володіє міноритарними частками акцій (в сучасній термінології) та не має суттєвого впливу на політику Банку, проте переважає за статусом решту мешканців Браавоса і є своєрідною аристократією міста, котре було засноване колишніми рівноправними рабами.
****** (від перекл.) Залізні марки - браавоські монети квадратної форми, основна валюта міста. Їхня вартість точно невідома, але вони підсилені впливом Залізного Банку і являють собою досить потужну валюту, не зважаючи на некоштовний матеріал.