Розділ 42: Маски, частина перша.
1
Переконати інші торгові доми об'єднатись проти Марелоса буде неабияким по складності завданням. Питання полягало не в тому, чи варто було організовувати спільний спротив, це було само собою очевидним для всіх причетних - а в тому, чи такий альянс виявиться достатньо потужним, щоб протистояти поганцю. Чимало домів віддавали перевагу іншому варіанту - заздалегідь продати Марелосу свої активи в Тремтливому морі, поки вони ще чогось варті, поки їх не примусили віддати їх за копійки, за п'яту-шосту частку справжньої вартості, ще й тягарем боргів на додачу. Інші розглядали варіант з переходом діяльності на зеленіші поля, чи на більш теплі моря в цьому конкретному випадку. Для чого ризикувати всіма статками за право торгівлі в Тремтливому морі, коли натомість можна досить гідно заробляти й на безпечніших, хоч і більш ризикових через конкуренцію, маршрутах у Вузькому морі?
Якщо Торговий дім Старсів збирався очолити коаліцію проти Марелоса, то їм доведеться виступити в ролі найсильнішого зі всіх партнерів... іншими словами, вони мають показати себе з кращого боку, сильними та компетентними.
Близькі зв'язки із Лазоно Пархааном та його торговими контактами в Лораті і Білій Гавані лише зміцніли... гладкий торговець аж кипів ентузіазмом через можливість нарешті помститись за смерть родича, доведеного до зубожіння та самогубства з десяток років тому, коли Марелос вперше спробував монополізувати ринок.
Джоффрі розривався між чисельними справами, і все ж і цього виявилось замало. Їм бракувало чималих статків, і, що важливіше, вони мали віддати все, що мали, на втілення цієї ідеї. Вони мали поставити на карту все, повністю перевести торгівлю на ресурси Тремтливого моря, щоб не мати можливості відступити у випадку марелосової перемоги, інакше втратять статус торгового дому та розоряться.
Врешті Сансі спала на думку чудова ідея першими дістатись до Трегідоса Санатіса, до того, як Марелос остаточно знищить торговця. Трегідос був відносно крупним гравцем на північних шляхах, але скидався радше на привида, аніж на живу людину, коли Джоффрі зустрівся з ним. Марелос вирвав серце з трегідосових торгових операцій, за допомогою комбінації недружніх захоплень, погроз постачальникам та хабарам. Саме цей купець був тим, хто повідомив Лазоно про повернення Марелоса Гартіоса до старого заняття, і він доплив до Браавоса через тиждень після голлвинового бенкету. Всі очікували від нього, що невдаха просто продасть за безцінь рештки своїх кораблів та складів Марелосу... врешті-решт, Залізний Банк вимагав повернення боргів, і єдиною людиною, що в даний момент скуповувала активи, хоч віддалено причетні до північних торгових маршрутів, був Марелос.
Ось чому виродок так сильно здивувався, дізнавшись, що трегідосовий борг був сплачений до останньої копійчини, а статки перейшли у власність дому Старсів. Коли Санса почала обережно та непомітно братись за справу, то першим чином "випадково" зустрілась із дружиною купця в Багряній гавані, а згодом через свого сина пан Трегідос із задоволенням вхопився за цей благословенний шанс та продав їм всі свої статки в обмін на постійне чимале грошове забезпечення та обіцянку поглянути в лице Марелосу, коли той втратить все.
Тепер доля дому Старсів напряму переплелась із торговими маршрутами Тремтливого моря, і програш в цій боротьбі зараз означав би повне банкрутство замість терпимої фінансової втрати, як було би до початку їхнього втручання. Завдяки трегідосовим порадам, контактам та окремим залишкам його фінансової імперії, а також завдяки міцним зв'язкам із домом Пархаан - Старси почали згуртовувати навколо себе всі менші торгові доми, котрі мали хоч якийсь інтерес в північній торгівлі.
Санса примусила Джоффрі тимчасово збільшити число домової прислуги, хоч йому це не сподобалось. Він сприймав це проявом поганого смаку, бачачи зграї покоївок та стюартів, рої слуг, що метушились та обслуговували чисельних гостей на проханих вечерях...
- Це Тихо Іннарінос та його дружина, - прошепотіла Санса йому на вухо, відриваючи юнака від роздумів і повертаючи на землю, прямо до яскравої події, що перетворила Дім Дуре на суцільний великий танцювальний та бенкетний зал.
- Іннаріоси... Вони володіючи чи не однією п'ятою всіх устричних промислів на північно-східному півострові, - зауважив Джоффрі, нахмурюючись. Він вже ознайомився із більшістю браавоських виробництв та промислів, навіть завівши непогані відносини з власниками деяких з них, але досі бентежився через присутність Тихо на бенкеті.
- Цікаво, що вони тут роблять? - запитав він в Санси. Врешті-решт, в них не було власних кораблів, а основним замовником продукції був неблизький Мартинів, найбільше місто та найбільший порт в Долині Арринів, доволі віддалене від вод Тремтливого моря.
- Я переконала пана Тихо, що Марелос, захопивши контроль над північними шляхами, також матиме цілковиту монополію над іббенійськими молюсками. Що ж тоді зможе зупинити його, скажімо, від зниження ціни на власні перлини, аж поки Тихо не програє остаточно? - відповіла вона, щиро посміхаючись.
- А-а, - сказав Джоффрі схвально, - То от чому ти втекла з тим чоловіком на добрих півтори години під час святкування в Лазоно вдома, минулого тижня, - прокоментував він легковажно, - Визнаю, що вже почав був хвилюватись, куди ж це ви двоє поділись, - подражнив він її, не дуже вдало імітуючи довірливий вираз.
Пан Тихо прожив більш ніж сімдесят років, врешті-решт.
- Хвилювався? Чи ревнував? - прошепотіла вона, нахиляючи голову набік та показуючи довгу білу шию. Цей рух личив би й досвідченій куртизанці, але легкий багрянець на щоках і швидке моргання зрадили їй, вказуючи на хвилювання.
- Безумовно ревнував, - мовив Джоффрі, зменшуючи відстань між ними на крок, на прихилився до неї.
Вона вважає, що єдина може грати в цю гру, га? Подумав юнак, коли Санса злегка примружила очі.
- Надзвичайно ревнував, - прошепотів він їй на вушко, насолоджуючись тим, як вона повільно видихнула повітря, наче щойно засапалась.
- Нам варто зосередитись, - сказала дівчина, дивлячись вбік.
- ... Ага, таки варто, - відреагував Джоффрі, раптово відчувши легку нудоту.
- Ц-це Дракаріо Винеріс та його дружина, Тейя. Вони володіють дюжиною суден, переважно міняють залізо на хутра з Морошу, - пояснила Санса, дивлячись на чоловіка, що йшов прямо до них, в компанії розкішно одягнутої жінки. - Нам варто бути з ним обережними, він зустрічався с представниками Марелоса протягом всього цього тижня. То гордовитий і дещо злопам'ятний чоловік, наскільки я чула, тож поводься із ним чемно, - додала вона швидко, бо прибулець та його компаньонка вже підходили.
- Пан Йоннел, пані Селіє, - кивнув злегка розповнілий чоловік із суворим обличчям.
- Дякуємо за запрошення, - додала Тейя Винеріс; розкішна сукня із білого хутра контрастувала із сапфірами та нефритами на сірому вбранні її чоловіка.
- Немає за що, - відповів Джоффрі із поклоном, - Чи таланить вам останнім часом в північних морях, пане Дракаріо? - запитав він новоприбулого.
- Не існує такої речі як талан, лише вміння та використання можливостей, - різко відповів той, примружуючи суворі очі.
- Звичайно, - погодився Джоффрі із незручною посмішкою, - Тоді, чи вміння ваших клієнтів не ускладнюють вам вашої роботи? - запитав він.
- Так, - відповів Дракаріо, дуже повільно похитавши головою, - Війна у Вестеросі займає весь час в ковалів та рудокопів Білої Гавані, вони працюють виключно над замовленнями дому Мандерлі, і працюватимуть так ще довгенько, наскільки відомо. Мої морошійські замовники вже починають шукати інші джерела озброєння, - продовжив він з кислим виразом.
Джоффрі схилив голову набік, відчуваючи можливість: - Дім Старс, звичайно ж, буде більш ніж радий тимчасово допомогти вам з поставками сталевих злитків...
- Я не потребую, та й не просив вас про поставки сталі, пане Йоннеле, - різко перебив чолов'яга.
Джоффрі вдихнув свіжого повітря, дивлячись на співрозмовника: Мої вибачення, я лише подумав...
- Що ми потребуємо вашої милості? Ви помилились, пане Йонелле, - торговець знову перебив юнака, а дружина Дракаріо поглянула на нього із прихованим роздратуванням.
Та що ж таке з цим чоловіком?! Думав Джоффрі, піднімаючи підборіддя: - Мабуть ваші справи йдуть досить напружено, якщо ви вважаєте, що я роздаю милостиню, пане Дракаріо. Видається, що ваша ситуація сама про себе красномовно говорить , - сказав юнак із натяком на криву посмішку, вловивши гнівні іскри в його очах.
- А я вважаю, що ваші манери... - голос торговця почав підвищуватись, коли Санса раптом вирішила втрутилась, поки розмова ще не встигла перерости в сварку.
- Прошу вибачити мого чоловіка, він лише заздрить вашим товарам. Бо не знає, якщо чесно, як змусити вас розлучитись із ними, - дівчина швидко мовила, кладучи долоню на руку браавосця, - Ваша пані-дружина виглядає надзвичайно в цьому хутрі, врешті-решт, - додала вона, переводячи погляд Дракаріо на його другу половинку.
- Дякую вам, люба Селіє, - Тейя відреагувала вдячною посмішкою, злегка порухавши плечима, вигідно показуючи чудове, яскраве біле хутро, там і тут місцями поплямоване дрібними чорними цятками.
- Йоннел вже давно намагається дістати мені щось подібне, - сказала Санса, кидаючи на Джоффрі погляд, сповнений прихованого значення.
- Саме так, вже давненько, - бовкнув він, вирішивши підіграти Сансі, але трохи спохмурнів, так як дівчина й далі дивилась на нього. Вочевидь вона сприйняла його відповідь як недостатню при такій ситуації.
Він коливався, розмірковуючи, що ж ще сказати, десь ще з півсекунди, перш ніж продовжити: - Сама думка, що моя пані-дружина носитиме таку розкіш, іноді примушує мене прокидатись посеред ночі, - сказав він серйозно.
Враз запанувала незручна тиша, та через якісь дві секунди пані Тейя вибухнула сміхом, регочучи як маленька дівчинка, а Санса почервоніла від шиї аж по чоло. Навіть Дракаріо здається звеселився, трохи піднявши кутики губ.
Тепер настала черга для Джоффрі побагряніти, щойно він усвідомив, що насправді сказав, і Санса захихотіла. - А-ах, як добре бути молодими, - мовила пані Тейя із ностальгічним виглядом, беручись за руку чоловіка.
- Бачите, пане Дракаріо? Мій пан-чоловік лише намагався підлеститись, щоб отримати дещо з ваших чудових товарів, - Санса імпровізувала на ходу, якось гамуючи хвилювання в голосі, коли торговець кивнув, показуючи розуміння.
- Це делікатне питання, - додав Джоффрі, знову набуваючи серйозності.
- Та я бачу, - сказав Дракаріо, досі не повністю оговтавшись. Дружина тепер тримала його за руку трохи міцніше, її посмішка стала дещо пустотливою, і він зауважив боковим зором, як Санса підкликала жестом найближчого служника: - Звичайно ж я із задоволенням надам вашій пані-дружині декілька примірників на вибір, - нарешті додав купець.
- Буду вам щиро вдячним, - відповів Джоффрі, киваючи.
- Вина? Я набридала чоловіку на рахунок цього витриманого напою днями і ночами, - сказала Санса, коли до них підійшов служник із тацею, заставленою наповненими чашами.
- Саатійське помаранчеве? - запитав Дракаріо зачудовано, скуштувавши напій з чаші.
- Саме так? Вам подобається? - перепитала Санса у відповідь, наче із здивуванням.
Принаймні вона б могла надурити Джоффрі отим здивуванням, якби він не знав, що Санса підпільно розпитувала про смаки Винерісів протягом останнього тижня.
- Визнаю, що це улюблений смак часів моєї молодості, в основному тому, що в Мороші просто не було ніяких інших напоїв, - сказав Дракаріо, його посмішка ніби поширшала. Тейя також смакувала витримане вино, посміхаючись вбік, наче то був якийсь особистий жарт.
Джоффрі повільно потягував напій. Той мав сильний післясмак та фруктовий аромат, і юнак виявив, що це йому подобається, на диво.
- Маю знову подякувати вам за те хутро, - звернувся він до сварливого торговця, продовживши сьорбати вино, котрий Санса "випросила" в нього. - Будь ласка дозвольте відповісти й вам послугою. Я знаю одну людину в Білій Гавані, котра представляє інтереси власника більш віддаленої шахти, - додав він невпевнено. Юнак намагався завести розмову на звичний грунт, і було очевидно, що співрозмовник відкине пропозицію, котру вважатиме "подачкою", навіть якщо вона зможе витягнути його з лап Марелоса... Але можливо він сприйме ділову пропозицію приязніше?
Дракаріо мав вигляд, наче от-от перерве цю промову, але Джоффрі хутко продовжив: - Не можу обіцяти щось конкретне, окрім доброго слова, але можливо той чоловік зможе допомогти вам із поставками сировини за помірковану націнку, - сказав він, так наче тут не було нічого обтяжуючого.
- З націнкою чи ні, та мати додаткове надійне джерело заліза було б непогано, - Дракаріо відповів гречно, зблиснувши очима.
- О, а ось і Говіни, - зненацька втрутилась Санса, - Пробачте будь ласка, пане Дракаріо, пані Тейя, - сказала вона із жалем, отримавши у відповідь кивок від купця та сліпучу посмішку від його дружини.
Санса відвела юнака подалі від тієї пари, не маючи сили більше стримуватись.
- Хутро, Джоффрі? Серйозно? - роздратовано сказала вона самим лише куточком рота.
- Гей, це ж спрацювало, - відповів їй юнак, шкірячись на всі зуби, - Окрім того, воно пасуватиме тобі, - додав він правдоподібно.
- Дякую, - відповіла дівчина, коли вони рушили залою, вітаючись із гостями і направляючи рухи незграбних служок, - Чому ти такий нетерплячий сьогодні? Те, як ти звернувся до Дракаріо... було боляче те бачити, - насварила вона його.
- Я втратив терпимість до дурості вже дуже давно, Сансо. Не варто йому бути сварливим і відмовлятись від допомоги, якщо він бажає уникнути тенет Марелоса, - відповів він, знизуючи плечима.
- Ос твоя головна проблема, тобі бракую терпцю, - сказала вона, ведучи до наступної мішені.
- Ти переймаєшся, що нас сприйматимуть як варварів? - запитав юнак.
- Ми вестеросці. Ми вже варвари з їхньої точки зору, любий чоловіче, - поправила вона.
- Радий, що ти так добре розумієш браавоський тип мислення, - відповів їй Джоффрі із пирханням.
Вони обмінялись компліментами ще з кількома іншими гістьми, промацуючи тут і там та формуючи приблизну основу групи, що була б здатна протистояти Марелосу.
- Це ж спрацювало врешті-решт, хіба ні? - запитав юнак, піднявши брову, коли вони покинули чергову купку запрошених.
Санса засміялась, а потім похитала головою: - Так, спрацювало. Ми зібрали непогану компанію, - сказала вона.
- Саме так, - відповів він із задоволеною посмішкою.
2
І таким чином, від одного бенкету до наступного, від балу до балу і від зустрічі до зустрічі, сформувалось те, що дехто вже почав називати Консорціумом Тремтливого моря. Санса в одному мала рацію - йому бракувало терпіння в спілкуванні з тими, кого він вважав дурнями та ідіотами.
Проте вона справлялась. Розквітле вміння у мистецтві придворних інтриг виявилось благословінням для Джоффрі, котрий втручався особисто лише після сансиної обробки та шарму - із десятикратним ефектом. Як тільки вона зачаровувала їх, він відкрито вступав у бій із детальними звітами та графіками, показуючи свою чималу майстерність в торгівлі, поки Санса шепотіла в їхні вуха про гріхи Марелоса.
Таким чином вони провели решту року, згуртовуючи коаліцію проти обширної торгової імперії, на побудову котрої Марелос витратив майже все життя, мріючи домінувати на північних торгових шляхах, коли не був зайнятий спорядженням експедицій до Ї-Ті.
Їхні зв'язківці у Вестеросі й далі надавали життєво важливу інформацію, не лише звіти про останні події, але й чимало інших фактів. Стрибки ринкових цін на зерно, чутки про неспокій в долині, чисельність мобілізованих селян... Санса впевнилась у бажанні бути такою інформованою щодо стану речей в державі, як лише могла, щоб справитись, коли вони нарешті спробують правити Вестеросом, Джоффрі з цим погоджувався на всі сто. Знання майбутнього буде неоціненним даром, коли прийде час, життєво важливим важелем для балансування між великими бідами, що чекатимуть на них.
Видавалось, що Тирели погодили альянс з Ланністерами, як і безліку разів в минулих життях, проте цього разу, дяка богам, не завдяки впливу Мізинця. Той отримав рутинного удару ножем в груди на початку цього життя... Джоффрі взяв собі за звичку щоразу колоти Бейліша в інший сегмент серця, щоб переконатись, наскільки точно він може вбити одним вбивчим ударом.
Звичайно ж він не розказав Сансі про те.
Видатні тактичні таланти Молодого Вовка та короля Станніса призвели до кількох справді величних перемог проти їхніх спільних ворогів, але чиста перевага Ланінстерів в числі вояків призвела до поступового завоювання Річкових земель, ціною гір з людських тіл, адже вразлива географія надавала перевагу нападникам, допоки річкові броди були перекриті чи блоковані іншим способом. Родові гнізда домів Даррі та Мутонів вже були спалені дотла, і вся Крабова затока повністю відвернулась від альянсу Старків та Баратеонів. Ходили чутки, що Тайвін купував будь-які товариства найманців, котрих лише міг досягнути, і що короля Станніса особисто бачили в Долині.
Вже пройшло трохи більше за два роки після того, як вони припливли в Острівне Місто, і Джоффрі не настільки здивувався, як Санса, коли їм принесли запрошення до родинного маєтку Онірасів. Їхня новостворена спілки дозволяла меншим торговим домам піднятись вище за рівень, дозволений їхніми статками... і Марелос Гартіос врешті зауважив їхню діяльність.
- Це пастка, не варто туди йти, - Джоффрі навідріз відмовився, як лише прочитав листа, написаного із занадто очевидною невинністю.
- Але Джоффрі, ми ж можемо потрапити до самої серцевини марелосового впливу! Оніраси ж є одними з тих трьох родин, що стримують дії Морського Лорда проти нього. Якщо лише хтось один з тих трьох вмиє руки - Марелас програє, рано чи пізно, - заперечила вона.
- Ти гадаєш що Оніраси отак відкрито збираються його зрадити? Це пастка, Сансо, хоча я й не бачу поки що, яка саме, - сказав їй Джоффрі, вдячно киваючи Адаро, коли старий головний служник поклав решту листів на столі.
Він зауважив та проігнорував сліди пазурів на штанях старого. Леді призвичаїлась до поганої звички - шматувати одяг бідолахи... хоча принаймні цього разу воан не вкрала його черевика.
- Ми ніколи й не мали змоги навіть заговорити до будь-кого з тих родин. Це ж може бути шансом покінчити з ним за раз... якщо Оніраси почули запах крові, і якщо ми надамо початкового поштовху... - Санса затнулась, коли Джоффрі злегка похитав головою.
- Джоффрі, будь ласка... просто довірся мені в цьому, - попросила вона.
3
Маєток Онірасів розташувався досить близько біля Багряної гавані, порту, де лише браавоські кораблі мали право приставати до доків. Палац Морського Лорда було добре видно на горі невеличкого пагорба, та й до Місячного Ставка було не більше п'яти хвилин ходи.
Помістя було збудоване в старобраавоському стилі, виділяючись дещо приплюснутою архітектурою, котра видавалась більш вишуканою через брак зовнішнього оздоблення. Проте всередині сірі стіни були зі смаком прикрашені лісенійськими гобеленами, обрамленими напів-дорогоцінним камінням, котрі висіли рівномірно по всіх кімнатах. Вишукані декорації зі всіх куточків світу були тут, включно із підозріло великою кількістю дорогущої ї-тійської порцеляни, вартої своєї ціни в золоті.
Вони провели більшу частину вечора знайомлячись з іншими гістьми, елітою Браавоса і навіть більш віддалених міст, як от Лората та Пентоса, але коли час вже наближався до півночі, Санса вловила свій шанс.
- Он там, пан Белано Онірас... - прошепотіла дівчина до Джоффрі, коли вони поповнювали вміст своїх кухлів. Господар маєтку в цей момент був сам-один, роздивляючись велику вазу, повністю вкриту прекрасною ї-тійською каліграфією, в кімнатці, повністю прихованій від більшості місць, заповнених гостями.
- Не подобається мені це все... Може я й безнадійний тупак в маніпуляціях, проте добре навчився викривати такі речі, - юнак звернувся до неї, коли Санса почала рух до того чоловіка.
- Не дізнаємось напевне, поки не спробуємо, - прошепотіла Санса у відповідь, і Джоффрі знав, що будь-які заперечення вона б сприйняла як удар по зростаючій, справжній довірі, котра виникла між ними в останні місяці, незалежно від підступного впливу Пурпуру.
Пара підійшла до Велано якраз вчасно, коли він обернувся із сумирним виразом напоготові, вишукано кивнувши: - Пане Йоннеле, пані Селіє, маю надію, що вам сподобалась їжа? - запитав чоловік.
Пан Беламо таки має безперечний талант до применшення заслуг, подумала Санса, підходячи до високого, худого чоловіка. Навіть в Червоному Замку кухарі не могли похвалитись стравами, такими екзотичними і смачними одночасно, і гості навіть не встигли насолодитись вечерею, скуштувавши лише невеличкий обід.
- Це було справді надзвичайно, пане Беламо, вам варто передати нашу подяку вашим підлеглим, - відповіла вона удавано сором'язливо.
- Радий, що вам сподобалось, - мовив він вишукано, злегка повернувшись до вази, так наче вирішив надалі насолоджуватись її красою.
Санса тихенько проковтнула слину, підходячи на півкроку, також роздивляючись порцеляну. Джоффрі напружився, проте повторив її рухи.
Іноді він занадто поринає в свою параною, подумала Санса. Нам потрібно захопити ініціативу проти Марелоса, хоч якось, Джоффрі сам перед собою визнав це.
- Прекрасний екземпляр, - прокоментувала вона ліниво.
Белано ледь видно кивнув, але не відповів.
- "Мир та процвітання, мрія, котру поділяє кожна людина", - зненацька Джоффрі порушив тишу, роздивляючись каліграфію.
- Ви знаєте ї-тійську? - вражено запитав Белано.
- "Бажаю, щоб ти знайшов мир в самому собі, щоб твоя сім'я знала достаток і ніколи не побиралась. Нехай твоє серце ніколи не замезне, щоб вітри ніколи не дули всередині", - юнак продовжив перекладати нашвидкуруч.
Неждане-негадане благословіння, дяка давно минулим рокам, подумав Джоффрі, зауваживши тигрів за звивистих драконів, що переплітались, прикрашаючи вазу під написами.
- Видається, що ви немало подорожували, не зважаючи на ваш вік, пане Йоннел, - сказав Белано.
- Зовнішній вигляд може обманювати, - відповів Джоффрі.
- Естетична краса та ємність з мудрістю. Можливо вона також містить щось більш фізичне? - засміялась Санса.
- Поки що нічого. Я перевіряв, - відповів господар дому із легкою посмішкою.
- Такого прекрасного дарунку були б гідні лише найближчі друзі, - Санса спробувала обережно почати.
- Або ті, хто бажає ними стати, - зауважив Белано, так само обережно.
- Подарувати комусь таку красу лише в надії на дружбу... тоді ваша дружба справді надзвичайно високо ціниться, пане Белано, - сказала вона.
Белано повільно пішов навколо вази, не відводячи від неї погляду, та відповів: - Так може здаватись, коли деякі інші, значно важливіші бажання залежать від такої дружби, - красномовно пояснив він.
Санса дозволила тиші простягнутись на мить, перш ніж кивнути, розглядаючи оскалених тигрів: - Проте така річ видається слабкою основою для справжньої дружби. Радше навіть крихкою. Що ж станеться, коли те більше бажання здійсниться, можна запитати? - вона наче розмірковувала вголос.
Белано також зробив коротку паузу, наче дуже зацікавившись каліграфією: - Життя повне ризиків. Відхилити таку дружбу було б значно більшим ризиком, - пробурмотів він. Санса одразу побачила правду за маскою...
Він сумнівається, подумала вона швидко, її зіниці злегка розширились.
- Але чи справді? - запитала дівчина, так наче вони обговорювали погоду, - Недавно з'явилось чимало нових починань, починань, що можуть відкинути цю загрозу, - промовила вона дуже, дуже обережно.
Санса відчула, як Джоффрі стиснув її руку, коли Белано вперше виразив певний інтерес: - Справді? - він проковтнув наживку.
Зараз чи ніколи, подумала Санса, Джоффрі напружився біля неї.
...Проте він не зупинив її.
- Принаймні певні контакти в Лораті певні цього, - промовила вона таємничо.
- Цього не достатньо, щоб засмутити мого любого друга, - відповів Белано, хитаючи головою.
Він хоче більше, подумала дівчина, киваючи: - Важливе бажання нашого любого друга засмутило багатьох людей, там, в Лораті. Особливо власників певних складів, - уточнила вона.
Белано набув задумливого вигляду, вперше за весь час піднявши погляд від вази: - Якщо це так, тоді ризики, пов'язані зі всією цією справою, й справді змінились, - сказав він, на мить схиливши голову; не зважаючи на його спокійний вигляд, Санса зауважила напруження та сумніви. Вона бажала відкритись йому якнайменше, проте було очевидно, що Белано зрозумів її. Завдяки своїм контактам Консорціум Тремтливого Моря переконав суттєвий відсоток лоратійських власників складів (а через них, в свою чергу, менш суттєву, та все ж немалу кількість портових вантажників) приготуватись до організованого бойкоту марелосових товарів, саме в той момент, коли більша частка його торгового флоту прибуде в місто. Це не буде смертельним ударом, але достатньо вагомим, щоб (Санса та Джоффрі сподівались на це) розтрощити фасад невразливості, котрим той поганець насолоджувався протягом останнього року... це також мало б відколоти від нього інших союзників.
- Така затія має бути ретельно вивіреною в часі, - сказав Белано.
- Так і є, - обережно мовила Санса.
- А-а, торговий флот, - вирахував белано, - Звичайно ж мені знадобиться дещо, щоб переконатись, чи не дурите ви мені голову... ім'я наприклад, - додав він. Санса застигла на місці, шокована таким несподіваним і майже болючим подвійним ударом.
Це було аж занадто брутально та прямо.
Так наче його вже не хвилює більш нічого... не лише ця справа, але й ми самі...
- Я... будь ласка, вибачте нас, пане Белано, на хвильку, - сказала вона із швидким, вибачальним напівпоклоном.
- Звичайно, звичайно, - пробурмотів господар бенкету із малою знаючою посмішкою на вустах.
- Не подобається він мені, але ти здається добилась чого бажала... на диво, - пробурмотів Джоффрі, коли вони відійшли подалі, але одразу стривожився від того, як сансине обличчя зблідло.
- Він грається з нами, - зашепотіла вона швидко.
- Як, - миттєво запитав Джоффрі, кладучи руку на руків'я прихованого стилета.
- Белано, він би ніколи... - вона так і не закінчила речення, коли вони врізались в щось, а точніше, в когось.
- Я ж казав вам, не тут! - Марелос Гартіос зашепотів розлучено до них обох, достатньо голосно, щоб це почули найближчі гості, але більше ніхто.
Сасна застигла на місці наче нажахана олениця, вираз обличчя повільно перейшов від шоку до люті. Джоффрина хватка на руків'ї стилета поміцнішала, коли він усвідомив, що ж щойно трапилось. Марелос мав вишуканий вигляд у своїх шатах з хутра, змішаного з ї-тійським шовком, вся ошатність прямо кричала розмаїттям золота та срібла.
- Любі мої, я займаюсь цим значно довше за вас. Ваші спроби повеселили мене, - сказав торговий король, цього разу зашепотівши по-спражньому тихо і лише для їхніх вух. Перш ніж хтось з них встиг відповісти, Марелос зник, його швидка, проте неквапна на вигляд хода понесла його до натовпу гостей.
- Цей гівнюк... - прошепотів Джоффрі.
- Нам потрібно вшиватись, - зашепотіла у відповідь Санса, і вони швидко вийшли вхідною залою і через великі сходи, що прилягали до зовнішнього патіо маєтку.
- Белано лише виманював інформацію, він ніколи й не думав міняти сторону, - люто бурмотів Джоффрі, - Я знав, що є щось гниле в ньому.
- Джоффрі, це ще гірше. Він бажав, щоб нас обох бачили разом із ним, - додала вона напружено.
- Чутки поширяться, але то лише чутки, Сансо, - юнак спробував заспокоїти її, коил вони досягли каналів.
Санса похитала головою: - Самі по собі вони досить нашкодять нам, але якщо додати...
- Лорат. А щоб мене в сраку грали, - вилаявся Джоффрі стиха від передчуття, - Нас бачили в компанії Марелоса, як ми спілкувались, і через тиждень він обійде нашу пастку в Лораті, - мовив він, коли пара підійшла до своєї гондоли. Іннео напружився, зауваживши їхній настрій.
- Він обіграв нас, - пробурмотів Джоффрі злостиво.
- Він обіграв мене, - прошепотіла Санса, схиливши голову.
4
Вони спробували попередити своїх союзників, проте небагато встигли зробити... Белано та його покровитель були досвідченими гравцями. Як би не було неприємно, та Санса сама надала їм всю необхідну інформацію, потрібну для подальших кроків. Вже за тиждень план провалився повністю, декілька складів в Лораті перекупили, а решта закрилась через комбінацію підпалів, проблем з корумпованою міською вартою та інших подібних неприємностей.
Решта посипалась слідом.
Лазоно втратив значну частку впливу на батьківщині, і новостворений Консорціум Тремтливого Моря висів на волосині, коли окремі учасники додали два плюс два. Частина впевнилась, що вся ця схема була придумана лише, щоб обдурити марелосову опозицію, коли чутки про секретну зустріч в маєтку Онірасів суттєво пошкодили репутацію обох Старсів. Через місяць дві інші родини продали всі свої статки Марелосу, віддаючи перевагу нижчим прибуткам, аніж цілковитому банкрутству.
Санса застогнала вголос, читаючи листа від третьої родини, що збиралась покинути їхню невелику змову.
- Ще хтось? - запитав Джоффрі біля каміну. Він стояв зразу біля нього, ліниво обертаючи в руці кухоль з вином та намагаючись зігрітись після прогулянки від свого складу, що прилягав до Тандитної гавані. Браавоський клімат поступово холоднішав останніми місяцями.
- А я була така впевнена... Белано... він вів потрійну гру, використовуючи те, що я вважала його справжнім обличчям, як третю маску, - Санса прошепотіла із сумішшю захвату та гніву, - Я вважала, що зможу прочитати його, хоч трошки, але тим не менше. Вважала, що пронизала його невпевнений, стоїчний фасад, і досягла правди за ним... але там була лише ще одна маска. Злегка невпевнений, обережний, проте з жилкою авантюризму, голова роду за тим фасадом був лише черговою маскою, - повторила вона.
- Браавосці полюбляють такі штуки. Вони обожнюють ті маски, - додав Джоффрі із тихим пирханням.
- І всі та затія... вона також була потрійною! Лазоно мав свою людину посеред онірасових слуг, і з того, що він мені розповів, там було підлаштовано додаткове дійство, щоб наче ми мали б пролити цілу амфору з вином на головний стіл... - вона пробурмотіла.
- Сподіваюсь, тому Марелосу прямо на голосу, - додав він.
Санса подарувала хлопцю роздратований і дещо безпорадний погляд, перш ніж продовжити: - Ти не бачиш, Джоффрі?! Я попала прямо в їхню пастку, коли натиснула на тебе, щоб ми туди пішли. Будь-який результат був би на користь Марелосу... Якби я не підійшла до Белано, як клята відкрита книга, готова для читання, Марелос все одно би зробив свій підлий крок біля входу в маєток, а якби ми все ж якимось чином уникнули зустрічі з ним і попали на вечерю, то все одно б виглядали парою дурнуватих вестероських варварів, проливаючи половину запасу коштовного вина на інших гостей, - сказала вона люто, - Звичайно ж, останнє було б лише ганебним, проте малим ударом по престижу, та все ж... кожен результат був би йому на користь! - закінчила вона, захекавшись, її роздратування лише зростало від джоффриної легкої посмішки. Він і досі повільно обертав вино в кухлі, дивлячись на неї.
Запала коротка мовчанка, перш ніж Санса врешті похитала головою: - Чому ти таки спокійний після цього всього?! - нарешті запитала вона в нього.
- Ти така гарна, коли злишся. Багрянець пасує до твого волосся, - сказав він жваво.
Санса схрестила руки та пирхнула, намагаючись ігнорувати, наскільки несподівано приємно той малий, невчасний комплімент відчувся. - Ти взагалі не доганяєш цього всього, Джоффрі? - перепитала вона.
Юнак й далі всміхався, перевівши погляд на кухоль, дивлячись туди ще з секунду, перш ніж зробити ковток. - Як ти гадаєш, скільки разів я падав обличчям в багно, зламаний та переможений? - запитав він, загальний настрій в кімнаті одразу набув дивного, похмурого відтінку. - Як вважаєш, скільки життів я витратив на тренування та розбудову схем, намагаючись вивчити те, як вороги танцювали навколо мене, рухаючись кільцями, ні, сферами? - запитав він додатково, перш ніж допити решту вина і сісти біля неї на довгому дивані.
- Чимало... - відповіла Санса, роздратування змінилось на те незвичне відчуття, що повставало, коли вони говорили про джоффрине минуле. Не раз вони цілі ночі витрачали, просто обговорюючи ті життя, Джоффрі розповідав історії, і малі, і величні, щасливі та жахливі.
- Це не вперше, як тебе обдурили, і не востаннє. Якщо я чогось і дізнався про життя протягом моїх поневірянь, Сансо, так це те, що цей світ живе і дихає. Кораблі пливуть, люди змовляються, гори розсипаються, коли поблизу немає жодних спостерігачів, величні лавини поглинають цілі ліси, коли цього ніхто не бачить, - мовив він, дивлячись на щось далеко за межами каміна і малого арбалета, що висів трохи вище, - Цей світ є постійним рухом... чоловіки та жінки чинять лише згідно власних бажань, завжди, завжди шукаючи їхнього втілення, і не важливо, чи ми стоїмо в них на шляху, чи ні. Я був замішаний в такій кількості змов, що вже й не зможу порахувати їх, і просто немає жодного способу просто навіть вижити у всіх них, весь час, - додав він тихо.
Санса дивилась на нього, її очі наче заслав туман від невиказаних думок: - То ж як ти тоді вигравав? Як ти жив? - запитала вона, почуваючись не в своїй тарілці.
- Ти встаєш із багна і намагаєшся знову, - просто відповів Джоффрі, беручи її за руку.
То був Сандор, раптово пригадалось, саме він навчив його того уроку.
Санса трошки розслабилась і відкинулась назад, міцно тримаючись за джоффрину руку, розмірковуючи.
Підніми дупу і вирушай знову, подумала вона, дивлячись на вогонь.