Purple Days (український переклад)

by Labinnac

Автор - Baurus, Переклав - Олександр Малярчук

53. Розділ 43: Маски, частина друга

Розділ 43: Маски, частина друга.

1

- Здається, в мене є план, - мовила Санса, коли він керував нею крізь швидкий, бурхливий шторм рухів з її кинджалами. Самі рухи не були чимось складним, лише звичними подвійними уколами кожною рукою, всі націлені в одну точку на тренувальному манекені, задумані, щоб прибрати зі шляху мало захищеного противника, коли слабкі місця не було видно або вони знаходились за межами досяжності кинджалів. Джоффрі міцно водив її руками, дівочі м'язи опирались тиску досить брутального тренувального режиму, котрий він сам відточив протягом сотні життів, щоб якнайшвидше повертати собі належну фізичну форму. Юнак розповів їй, що тепер точно знає, як саме має боліти кожен м'яз тіла після кожного "нового" пробудження. Він навіть вирахував, наскільки варто збільшувати навантаження в тренуваннях кожного нового дня в новому житті, і зараз вони обоє працювали над адаптацією цих знань на її користь.

- О-о? - запитав він, стоячи ззаду, тепер вже майже не керуючи її рухами, адже визнав швидкість уколів достатньою. Так як мечі виявились очевидним провалом, а спис цікавим, проте повільним знаряддям, Санса знайшла себе в ножовому бої з двома кинджалами, і це чомусь не здавалось "безглуздим", як в попередніх спробах. Знайти певну точку і прикласти достатній тиск... звичайно, стиль, котрого Джоффрі її навчав, був значно складнішим, аніж прості уколи, проте вона виявила це на диво інтуїтивним та знайомим.

- Нам варто повернути собі ініціативу в справі проти Марелоса, і я гадаю, що знаю як саме, - мовила вона.

Це одразу призвело до різкого закінчення їхнього тренування, Іннео швидко підійшов вперед і передав обом по рушнику, а також по чашці холодної води.

- Я весь в увазі, - сказав їй Джоффрі із характерною гордовитою посмішкою.

- Ти ж навіть не знаєш, про що йдеться, - вона м'яко запротестувала.

- Наперед знаю, що це буде цікаво. В тебе зараз той самий погляд, - додав він задоволено.

Вона лише похитала головою, перш ніж зробити довгий ковток з чаші, поки Джоффрі витирав піт з чола: - То який там в тебе план? - запитав він.

- Він радше простий. Ми перехитримо виродка, - сказала вона, кладучи кинджали на лавку біля себе.

- Як? - запитав Джоффрі.

- Ми поставимо на це статки всього Консорціуму, а якщо програємо... ну, тоді в нас та решти родин просто не залишиться грошей, - попередила вона.

- Заклад на все, - пробурмотів Джоффрі, - Я вже погоджуюсь, - додав він із небезпечним оскалом.

Консорціум Тремтливого Моря ослабнув через марелосову інтригу, але вони й досі мали чимало сумарної ваги на ринку. Хоч це й не сталось через чисту необачність, та Санса знала, що їм варто вдарити якнайшвидше, адже чим довше вони чекатимуть, тим слабшими стануть. Марелос повільно витискав соки з менших торгових домів, ведучи справжню економічну війну на виснаження.

- Ми поведемо весь Консорціум до Мороша*, одночасно. Велика торгова експедиція, де будуть задіяні майже всі наші кораблі. Це якраз такий крок, котрого Марелос буде очікувати від купки купців у відчаї: великий маневр, щоб об'єднати доми, і чимало золота, якщо все пройде як задумано. З такою кількістю кораблів ми отримаємо перевагу в тоннажі, та зможемо запропонувати морошійцям такі знижки, що вони не зможуть опиратись, - сказала Санса, концентруючись на калій карті Тремтливого моря, котру вони вранці винесли із собою на патіо.

- Така експедиція потребуватиме певної попередньої роботи в самому Мороші, щоб принести прибуток. Марелос буде добре знати всі кроки експедиції... - Джоффрі затнувся, - Він не зможе опиратись такій очевидній можливості, - враз юнак усвідомив, - Він посуне більшу частину своїх активів, щоб замкнути Морош, наче скойку устриці. Склади, порт, вартові, хабарі. Особливо хабарі магістрам... та він підкупить чи не все місто. А коли наш флот дістанеться призначення, морошійці просто ігноруватимуть нас і нічого не куплять, тягнутимуть час, поки логістичні витрати та наші борги не з'їдять наші статки... Він зможе таким чином проковтнути весь Консорціум, такими слабкими ми станемо в той момент.

Санса нагородила його хижою посмішкою: - Саме так, ось чому ми маємо зробити так, щоб кожна-кожнісінька власність, корабель чи корумпований вартовий, котрих він підкупить - мають згоріти чи померти до часу прибуття нашого флоту, - сказала вона із такою нехарактерною жорстокістю, - А тоді флот рушить на Ібб і продасть весь вантаж там.

Джоффрі схвально кивнув, його власна посмішка повільно зростала на все обличчя: - Мені це до вподоби... але ми майже не отримаємо зиску з того. Без попередньої розвідки та комунікації з місцевими, продатись в Порт Іббені... ми ледь вивищимось над нульовим балансом, - додав він задумливо, - А якщо почнемо попередню роботу на Іббі, Марелос рознюхає пастку і не встряватиме взагалі... - юнак задумливо закінчив.

- Не важливо, що прибутку майже не буде. Головне, що ми здихаємось Марелоса, - сказала Санса.

- І все ж це не буде для нього фатальним, - зауважив Джоффрі.

Тепер Санса вже не могла стримувати ентузіазм, і вона легенько засміялась, а голос перейшов на шепіт: - Буде фатальним, коли ми займемось Соррерісами. Після невдачі з Белано, я рознюхувала щодо інших двох сімей, що стримують дії Морського Лорда щодо Марелоса. Нілона керує Домом Сорреріс після смерті свого чоловіка, що помер минулого року, і вона безумовно найбільш ризикова в тій групі. Якщо ми запропонуємо їй суттєву частку марелосової імперії, ще й натиснемо на болючу точку, вона може змінити сторону. Якщо вона покине Марелоса одразу після приходу новин про його невдачу в Мороші... - Санса зловісно перервала речення.

- Люди подумають, щоб там не трапилось в Мороші - насправді то було значно гіршим, аніж офіційно проголошено. Якщо один великий дім кине його, і через ту всю невпевненість, що вируватиме в місті, Морський Лорд накладе на нього руки, перш ніж Оніраси та Мофіри встигнуть відреагувати, - закінчив Джоффрі. - Ризиковано, але якщо це все спрацює, то ми нарешті його здихаємось. Морський Лорд порве його на клапті за все, що Марелос все встиг накоїти, це вже напевне, якщо матиме вільні руки... Проте є одна проблемка, адже ми не можемо бути в двох місцях одночасно, - сказав він, хитаючи головою.

- Не можемо, але ж нас двоє, - додала Санса задумливо.

Джоффрі нахмурився, і зростаюче заперечення померло в горлі, коли він поглянув в сансині очі.

Партнери, знову пролунав потойбічний голос всередині голови.

Він набрав повні легені повітря... і злегка кивнув.

- Рушай до Морошу, дочекайся прибуття Марелоса, поки він витратить значну частку багатства, щоб зробити нам пастку... - сказала Санса, перш ніж затнутись, її очі розширились, - А тоді вчини з ним те, що ти зробив з імперією Петіра Бейліша в Королівській Гавані, - закінчила вона.

- Він і не дізнається, що по ньому вдарило, - додав Джоффрі, хитро посміхаючись, проте посмішка зникла, як він й далі дивився на неї, - Ти будеш мати небагато часу, щоб переконати матрону Соррерісів змінити сторону, і коли Марелос повернеться в Браавос, то жадатиме крові, він не зійде зі сцени по-тихому...

- Я буду готова до неї і до нього, - вигукнула дівчина з викликом.

Джоффріні руки зарухались наче по власному бажанню, обіймаючи її, але враз самі опустились. - Тільки... будь обережною, гаразд? - запитав він.

- Буду, - відповіла вона просто, відчуваючи присутність Леді біля себе, так наче її переконання пробудило сплячу лютововчицю.

2

Зібрати всіх партнерів, щоб втаємничити їх в свої плани, виявилось чи найважчою справою, за котру Санса бралась в цілому житті. Страхи варто було пригасити чи поламати, угоди та вигідні торгові преференції варто було узгодити для загальної вигоди, і вона б ніколи цього не змогла без допомоги Джоффрі. Його чудові знанні та практичний досвід в торгівлі надали їй таку необхідну підтримку, щоб вона могла рухатись далі, а регулярні "екскурсії" нічним Браавосом показували, що юнак грає в гру, значно небезпечнішу, аніж пригоди звичайного брава**. Поки ті розбишаки метушились в своїх розфарбованих шатах, б'ючись між собою за честь їхніх улюблених куртизанок, Джоффрі дряпався стінами наче кіт, перестрибував з даху на дах, вламуючись в захишені маєтки і будівлі, де копіював безцінну інформацію щодо їхного плану, тікаючи геть при ознаках викриття з надприродною швидкістю.

Завдяки використанню економічних знань, підсилених сумарною політичною вагою спілки торговців, величний торговий флот вирушив до Мороша в пошуках великих баришів. Марелос покинув місто за декілька тижнів до того, проковтнувши наживку завдяки кільком, дуже точно вивіреним витокам інформації в правильні вуха та у відповідний час... але це все буде намарно, якщо вона напартачись тут, сьогодні.

Леді Нілона поводила себе як побожна жінка, щовечора навідуючи Храм Місяцеспівів, щоб помолитись за душу її померлого любого чоловіка. Санса б менш цинічно сприймала це, якби не знала, що жінка одразу по тому навідує одного зі своїх трьох коханців, щоночі після молитви, але саме це надало таку вигідну можливість...

Храм являв собою величну масу білого мармуру, увінчану масивним посрібленим куполом, помережаним віконцями молочного кольору, що символізували різні фази місяця. Санса підійшла до краю могутньої будівлі, рухаючись так, щоб ніби невимушено підійти до маленького вівтаря, присвяченого Аспекту Повного Місяця, де пані Нілона Сорреріс молилась навколішки. Вдова виглядала як ідеально змальований образ шанобливої браавоської дружини, що ретельно дивиться в порожнечу, розмірковуючи над несподіваною смертю свого чоловіка та смертністю людини в цілому.

Санса стала навколішки в кількох метрах від вдови, дівоче обличчя застигло у виразі суворого зосередження. Нілона навіть на мить не перевела погладу в її бік, і Санса робила так само.

Проте обидві знали, що відбувається, обережно роздивляючись одна одну куточками очей.

Обережно, Сансо, обережно...

Так пройшло біля сорока хвилин, в мовчазному протистоянні, тихій битві сили волі, поки священники приходили та йшли в справах, оновлювали свічки навколо вівтаря і в храмі в цілому. Санса відчувала, що її дослідили від ніг до голови, не промовивши ані слова, але знову ж, вона робила те ж саме відносно Нілони. Жінка тримала спину виструнченою, міцно притиснувши руки до тіла, але її напівпримружені очі виказували жагу до життя, далеко за межами допустимого для вдови суму. Її консервативна сукня мала декілька заколок-фібул, забравши котрих можна було б перетворити строге чорне вбрання на вільно звисаючу, фрівольну сукню, що цілком би підійшла для нічного бенкетування.

Дівчина пригасила ірраціональний укол заздрощів через той чудово придуманий дизайн та майстерне виконання, перш ніж зауважила гостру заколку, що тримала докупи відносно просту зачіску у вигляді хвостика. Зброя останнього шансу, а також виклик решті гравців, все в одному... Враховуючи все сказане, Нілона мала вигляд жінки, котра слідує власним шляхом, в успіхом уникаючи зашморгів, що мали б стримувати її відносно статусу...

Чутки щодо її ролі у раптовій смерті чоловіка, що впав зі сходів та зламав карк, зненацька отримали нове значення... Подумала Санса, заново обчислюючи план наближення. Вона мала підозру, що доведеться діяти дещо прямолінійніше, ніж передбачалось з самого початку...

Нарешті, Нілона підвелась і вийшла назовні спокійною ходою. Санса зачекала ще зо дві хвилини, перш ніж піти за нею, і коли дівчина вийшла надвір, то сонце вже почало вечірнє сходження за скелясті пагорби, котрі оточували Браавос, порослі високими соснами, що захищали Потаємне Місто від холодних вітрів Тремтливого моря.

- Пане Селіє, - привіталась Нілона, коли дівчина підійшла до матрони. Вона сиділа на простій лавці під перголою, споглядаючи хвильки на внутрішньої лагуни, як вони ніжно накочувались на береги острову, де знаходився храм. Декілька охоронців стояли в дюжині метрів від неї, сторожко оточивши перголу, але роблячи вигляд, наче вони лише звично патрулюють, вбиваючи час перед заміною на нічну зміну та відпочинок.

- Пані Нілоно, - гречно відповіла Санса, сідаючи біля неї на лавку, їхні долоні одразу переплелись.

Нілона наче мала достатньо впевненості, щоб віддати ініціативу початку розмови дівчині, і Санса напружено думала, поки браавоська аристократка спостерігала за хвильками із злегка примхливою посмішкою. Вона точно знала, чому Санса була тут, і почувалась достатньо готовою допомогти тій самій викопати собі могилу.

- Марелосові кораблі потонуть невдовзі, - мовила Санса чітко.

- Це так незвично контрастує із вашою милою розмовою з паном Белано. Прямо, зухвало. Зовсім не схоже на той довгий оманливий танець, під час котрого ви вибовкали всі секрети йому та Марелосу, - сказала пані Нілона, так наче говорила про погоду. - Цікаво, ви втратили схильність до м'якого підлещування через те, як він випустив вам кишки, наче рибині? - запитала вона з вдаваним співчуттям.

Санса прикусила язика, перш ніж змогла відповісти щось розумне, та просто всміхнулась, роздивляючись високу аристократку.

Проте в тій посмішці відчувалось щось хиже.

- Аж ніяк. Насправді це був цінний урок, - відповіла вона.

- О? - запитала Нілона із посмішкою, що містила натяк на поблажливість.

- Щоб навчитись бачити за межами гри, чи радше крізь неї, швидше так... - Санса наче розмірковувала вголос, - Щоб бачити правду за масками, котрі самі ховаються за іншими масками... і навчитись планувати свій підхід до правди, захованої за масками. Ну і дрібка приниження, звичайно ж, - додала вона із самооцінуючим пирханням.

Пані Нілона й сама пирхнула, продовжуючи спогялдання моря, так наче Санса була кимось маловагомим, на кшталт вуличної продавчині устриць. - Це добре. Дрібка приниження добре послужить у справі виживання, коли ставки такі високі... хоча я маю зауважити, люба Селіє, що ваше осоромлення виявилось недостатнім, - вона прокоментувала їдко.

Санса проігнорувала шпильку, заходячи з іншого боку: - Можливо, все ж я лише юна дівчина, новачок у вашому світі. Все ж, я гадаю, що вам більше сподобався прямий підхід...- сказала вона.

- Отже ти спостерігала за мною, - Нілона визнала цю маленьку поразку, перш ніж піти далі, ігноруючи сансину атаку, - Мушу похвалити тебе за обережність. Гра в імітацію сумирної браавоської вдови зазвичай видається нудною, особливо при ділових переговорах. Звичайно, будь-хто, хто має вагу в цій помийній ямі, що зветься містом, знає, що це хитрість, тож ти не єдина дійшла до такого висновку, моя люба, - продовжила матрона, тиснучи на Сансу посмішкою, котра ледве приховувала нудьгу.

Санса зробила хід, не гаючи ані миті, перевівши погляд на ту саму віддалену точку , котра наче притягувала погляд пані Нілони наче магнітом: - Це був вагомий урок, - вона продовжила попередній удар в їхній словесній боротьбі, перш ніж злегка відкинутись спиною на лавці, опершись об перила, - Звичайно, за кожною маскою ховається дещиця правди, достатня, щоб повести до наступної, - сказала Санса, завершуючи поворот розмови, - Сильна, незалежна жінка ховається за маскою скорботної вдови. Проживає життя так, як сама того бажає, не переймаючись ніким іншим, вільна від всіх типів сильної любові, окрім інтрижок з коханцями. Міцна маска, навіть чудова, якщо придивитись... - мовила Санса задумливо, перервавши фразу в кінці.

- Я думала, що мені сподобається твій більш прямий підхід, але на жаль тобі це не пасує, моя люба, - відповіла Нілона, злегка похитавши головою, вона наче приховувала зневагу... зневагу, котра не проглядалась навіть найменшими проблисками в міміці, проте очі виказували справжній вихор думок в її голові.

Санса щиро посміхнулась на це все, зберігаючи ідеально вивірену позу, та продовжила тим самим тоном: - Я насправді здивувалась, коли дізналась, що ти таки переймаєшся, але коли побачила його, то зрозуміла чому саме, - сказала вона, перш ніж легенька нахилитись до вуха співрозмовниці, - Він такий милий хлопчик, нагадує мені мого молодшого брата, - прошепотіла вона, імітуючи комплімент, - Сповенений енергією, ще й завжди готовий посміхатись... Вважаю, що тобі варто гордитись ним, - додала вона, пробиваючи останню маску і вивільняючи кровотечу.

Нілона й справді зойкнула, стиснувши кулаки та виструнчивши спину, цей удар виявився майже засильним. - Це почалось як обіцянка помираючому другу, проте визнаю, що дещо прихилилась душею до малого байстрюка після всіх цих років догляду за ним... - відповіла вона тим самим вивіреним голосом, котрим говорила й до того, лише постава спини та напружені руки зраджували її вираз, коли матрона поспішно зірвала другу маску і безнадійно намагалась убезпечити третю.

- О, тобі не потрібно прикидатись в моїй присутності, люба Нілоно, - почала Санса, ніжно беручи нілонину руку, наче намагаючись підтримати стару подругу. Жіночі очі розширились через порушення персонального простору, але Санса продовжила говорити, безжально та безтурботно зриваючи третю маску, - Я знаю, що ти нічого не обіцяла Робату, він був лише черговим коханцем, як-не-як, невпізнанним на тлі решти, мабуть і забутим невдовзі після шторму, що забрав його життя... проте те, що він тобі залишив... - вона затнулась, із розумінням перевівши погляд на жіноче лоно, і та не змогла стримати зойк, що вирвався із раптово пересохлого горла.

- Мій чоловік подарував малому кілька іграшок, коли відвідав той маленький будиночок, де ти його виховуєш, - Санса неквапно прокрутила уявного ножа в рані, коли нілонині руки продовжили стискатись, а з-під нігтів пішла кров, - Він розповів, що хлопчик має сильні руки, а статура гідно воїна. Ти гордитимешся ним, коли він виросте, - сказала вона солодко.

Пані Нілона Сорреріс вишкірилась, обернувшись і нарешті вперше подивившись Сансі в очі: - Якщо ти хоч щось посмієш зробити йому, то я знищу тебе, Селіє Старс! - вигукнула вона, болюче вивертаючи сансине передпліччя, а вартові поблизу перголи напружились, поставивши руки на руків'ях мечів, відчувши хід думок своєї господині.

Санса й виду не подала, усміхаючись, наче й нічого не трапилось. Вона проігнорувала біль в руці, дозволяючи йому без шкоди пробігти тілом, як цього її вчив Джоффрі перед кожним тренуванням. Після місяців брутальних, безпаузних тренувань, котрим він піддав її, Санса виявила, що Нілоні банально бракує фізичної сили. Повітря аж засмерділо насильством, коли один з нілониних вартових зайшов задалеко, оголивши рапіру, та зробив крок д оперголи, великодушно надаючи свої повелительці можливість прибити наглу дівку тут і зараз. Вони могли б навіть просто втопити її в лагуні, адже ця частина осторова майже завжди була безлюдною.

Сансина посмішка сяяла тріумфом, а вдовиний відчай поглибився, і висока аристократка відпустила руку дівчини, перш ніж повернутись до попередньої пози, посунувшись на лавці. Її уявний фасад виглядав пошматованим, і якщо врахувати, що в Браавосі інтриги заміняли справжню битву, то це пошматування приблизно відповідало б силі фатального удару, котрий би відчув генерал, спостерігаючи за різнею своїх найкращих військ в оточенні ворогів.

Джоффрине розуміння інтриг почало непогано зростати раз за разом після того, як вона порівняла їх із військовими маневрами, з полем діяльності, де юнаку не було рівних. Проте це був двосторонній обмін, і вона дізнавалась про війну не менше, аніж він дізнавався про шпигування та змови, коли вони обоє обмінювались ідеями довгими ночами, переплітаючи алегорії та порівняння, врешті-решти визнавши, що обидва тили діяльності по суті мало відрізнялись між собою.

Санса підвелись і підійшла до огородження перголи, використавши цей рух, щоб приховати нудоту, що поселилась в її животі. Хоч вона не промовила й слова, хоч значення невиказаної погрози можна було б повернути сотнею різноманітних способів, та вона й досі бавилась із самим цінним в житті цієї жінки, так наче то було лише вишивання чи гра на лютні. І що гірше - так це відчуття гіркої сатисфакції, приховане нудотою, коли її інтрига наблизилась до кульмінації. Дівчині подумалось, чи не так почувався Марелос, коли зловив Сансу в пастку на бенкеті Оніроса, та вона хутко позбулась тієї думки через страх, що її зараз знудить.

Так само, як Марелос вчинив з нею, так і Санса зараз озвучила чимало погроз та наслідків одним-єдиним ходом. Пані Нілона тепер знала, що вона була на межі вильоту з великої гри, ризикуючи більшим, ніж простою втратою престижу, як Старси в маєтку Онірасів. Санса також довела, що її інформованість була здатна проникнути глибоко в невиказані секрети, ігноруючи захисні маски, не зважаючи на величезні купи фальшивих документів і таємних схованок, що мали приховати сам факт існування Арессо з Браавосу, веселого та невибагливого десятирічного хлопчика, що мешкав у непоказному будиночку в Південному районі, секретного спадкоємця імені Соррерісів та всіх їхніх статків. Малого що два тижні відвідувала офіційно бездітна, турботлива "тітонька", котра була "подругою" матері Арессо... хоча насправді матір та її подруга були однією особою, а дитя було наслідком роману, котрий призвів до народження першої та єдиної дитини в житті Нілони. Санса також показала одночасно її бажання перенести гру на вищий рівень, та можливість маніпуляції, коли мило озвучила те, як Джоффрі подарував хлопцю ляльку.

І нарешті вона таки змогла розтрощити нілонину непохитну впевненість, полишаючи її беззахисною перед пропозицією, від котрої не можна було відмовитись.

Вдова заплющила очі, важко дихаючи, перш ніж втоплено поглянути на Сансу; - Одинадцять років я зберігала це в таємниці, і тепер нахабна молодь, котра прибула в місто ледь два роки тому, розтрощила її на друзки, - прошепотіла вона гірко, - Я вважала, що була безплідною, - продовжила вона після хвильки тиші, - Більш ніж два десятиліття спроб в ліжку з отим імбецилом, любим чоловіком, а також безліку коханців, кожен з котрих був гіршим ідіотом за попереднього... нарешті я знайшла надію... - шепотіла вона, перш ніж перерватись.

- Вибач мене, але я на це не куплюсь, бо бачила, як ти покинула малого рости без матері, - сказала їй Санса, розвертаючись до співрозмовниці.

- Так, тобі безумовно бракує додаткової солідної порції приниження, - відрізала Нілона, підводячись та підходячи до Санси: - Ти знаєш, щоб вони зробили, якби дізнались, що він є моїм незаконнонародженим сином? - запитала вона різко, - Вони б подерли його на клапті та викинули жебрати на смітник менш ніж за тиждень, а всі статки, отримані мною від мого померлого жирного козла-чоловіка, забрала б собі його загребуща рідня, - додала вона, перш ніж Санса встигла відповісти.

Нілона напружено дихала, і дюймі від сансиного обличчя: - Одна справа, коли стара вдова передає своє шляхетне ім'я та багатство в руки молодика, що радуватиме її зір, таке вже траплялось, на щастя були прецеденти... але щоб залишити добре ім'я та спадок сину-байстрюку? Залишити прізвище, котре навіть не було її власним до весілля?! Забудьте назавжди! - вона знову оскалилась, поки її маска остаточно розпадалась.

Сансу насправді зачепила щира злість в словах жінки, вона інколи й не очікувала, що та відреагує так сильно. Мабуть щось з тих думок таки показалось на її обличчі, бо Нілона посміхнулась зневажливо: - Ти сама ще не мала дітей, чи не так? - запитала вона спокійно, - Ні, гадаю, що ні, - вона продовжила, не даючи Сансі відповісти. - Якби таки мала, ти б зрозуміла... - матрона наче вже була на межі пояснення, що саме Санса мала б зрозуміти, проте натомість просто похитала головою.

- Жодних масок вже не залишилось, ніщо вже не приховує правди, але не тієї правди, що ти шукала, так? Здається тобі ще багато чого вартує навчитись, - додала Нілона із скривленою посмішкою. - Гаразд, озвуч свої вимоги, - сказала вона, заново збираючи потрощені фрагменти своєї постави, відбудовуючи з них сумний фасад, насмішку над тим, що було до того.

Санса легко кивнула: - Ти отримаєш повну четверту частину від марелосових статків, коли Морський Лорд...

- Ой, залиш свої отруєні дари собі, просто назви умови, і покінчимо з цим всім, - відрізала та суворо.

Санса моргнула, дивлячись на Нілону, поки та жінка нетерпляче перебирала пальцями. Не хочеш як хочеш, подумала дівчина, уважно оглядаючи жінку.

- Марелос повернеться до міста через кілька тижнів. Ти привселюдно назвеш його монополістом і живою образою браавоським традиціям... ще до того, як новини про його злу невдачу на сході стануть надбанням публіки, - сказала Санса, приховуючи окремі деталі.

Вона чимало часу провела, розмірковуючи над своїм уроком, отриманим від Белано та самого Марелоса.

- Дуже розумно, - зауважила Нілона, промовивши комплімент так, наче то була образа, - Решта родин, що підтримують Марелоса, одразу вирішать, що я маю таємні джерела інформації, і щоб там за халепа не трапилась із Марелосом на сході, то було лише публічна частина якогось грандіозного плану, такого ефективного, що змусив мене поміняти сторону... дехто одразу його зрадить, принаймні найбільш полохливі з його прибічників, але цього вистачить, щоб спричинити лавинний ефект і змусити їх всіх покинути його, одного за іншим, - вона миттєво вирахувала сансин план, так само, як Белано попереднього разу... таки правда, браавоську гру не можна було недооцінювати.

Звичайно, через саму часову структуру плану та затримку в доправленні новин до Морошу, Нілона аж ніяк не могла би попередити Марелоса, це якщо припустити на мить, що вона є найкращою актрисою на білому світі, і що вся ця попередня сцена була лиш черговою виставою.

- Я провели чимало часу граючи в цю гру, - відповіла Нілона, випереджаючи саме сансине питання, - Я погоджуюсь на ваші умови, - сказала вона, відходячи від огорожі та темніючого обрію, відкинула верх своєї строгої сукні і витягнула одну з так стратегічно припасованих шпильок, вивільняючи приємні оку складки.

Проте перш ніж вона пішла геть, то втупилась крижаним поглядом прямо в сансині очі.

- Якщо хоч щось трапиться із моїм сином, я звернуть до послуг Чорно-Білого Дому за помстою. Вас було попереджено, - сказала вона таким тоном, наче коментувала другорядний страховий контракт, - Доброї ночі, пані Селіє, - додала жінка, перш ніж рушити геть, її озброєні охоронці одразу оточили матрону, наче прочитавши думки своєї працедавниці щодо маршруту до наступної точки.

Санса провела решту вечора під тою самою перголою, мовчки стискаючи долоні, поки температура навколо падала і темрява охоплювала Потаємне Місто; її свідомість вирувала клубком неспокою.

Тепер все залежить від Джоффрі.

3

Їхній невеличкий "військовий кабінет" наче посвіжів оманливо свіжим повітрям, коли Санса перекреслила ім'я Белано Оніраса з невеличкої карти міста, легка крива посмішка запанувала на її обличчі, віддзеркалюючи події минулих тижнів.

Виявилось, що Джоффрі взявся за свою частку втілення плану... з надлишковим ентузіазмом. Як би її несправжній чоловік не полюбив звичне спокійне життя в Браавосі, заповнене рутинною працею, відвертими виставами та теплими вечорами біля каміна, все ж Джоффрі досі зберігав авантюрну жилку, котра час від часу вимагала відчайдушних дій... на кшталт тих, котрими він збурхав нещасний Морош, практично насолоджуючись процесом. Склади згорали на попіл, підкуплених чиновників перекупали, а ті, що відмовлялись, інакше "зникали", кораблі зненацька отримували діри в борту і тонули в порту, все більше та більше марелосових активів сходило на пси, коли він нарешті прибув до міста маючи намір зустріти їхній торговий флот. Змушений вивільнити деякі приховані активи, невдовзі знищені зусиллями Джоффрі, Марелос врешті дійшов до кількох ризикованих позик в місцевих морошійських лихварів, але й ті кошти вислизали йому крізь пальці, поки Джоффрі продовжував плюндрувати кожну річ, до котрої Марелос торкався, і купець здогадався, що став жертвою невідомого ворога, не гребувавшого легальними, корумпованими чи відверто вбивчими методами.

Санса почувалась дивно від того об'єму сатисфакції, котру вона отримувала від процесу розорення противника. Суттєва частка марелосової імперії вже була втрачена, поки він намагався повернути хід подій, майже як гравець, що програє та вірить в останній рятівний виграш. Вона мала припущення, що частка сатисфакції полягала в тому, як точно вона змогла передбачити дії противника, про котрі раніше розповідала юнаку. Марелос поводив себе як людина, що фізично не здатна визнати поразку, вона зауважила таку його рису із попередніх діянь купця, як і те, що він ніяк не міг зупинитись, весь час підвищуючи ставки в надії добитись успіху. Після скручування рук Морського Лорда це видавалось надзвичайною завзятістю, адже його нестримна діяльність в Браавосі продовжувала процес скупання все більшої кількості власності (а отже і впливу). Проте в Мороші, та ж сама завзятість не давала купцю вчасно зупинитись та відійти вбік із незначними втратами, змушуючи натомість битись далі, що приводило до значно більших втрат.

Марелос повернувся в Браавос два тижні тому, і до того часу його щасливий талан наче випарувався в ніщо. Нілона відкрито покинула його в ту мить, як він зійшов на сушу, а коли новини про "Тіневу війну" в Мороші поширились містом - менші родини почали тікати з потопаючого корабля... Що ж такого знають Сорреріси? Люди запитували самих себе.

Та швидко вирішували - що б там не сталось насправді, воно мабуть було значно гірше за втрату суттєвої частки золота, престижу та активів, втрачених Морелосом в Мороші... І що настав час хутко відступити від нього.

Коли Морський Лорд використав зростаючу паніку та нілонину неспродівану зраду для посилення тиску на Мофірів, доля Марелоса вже була визначена. Очікувана декларація від Мофірів про їхню підтримку Бравоса та його гордих традицій, а особливо справедливості їхнього славетного Морського Лорда, виявилась останнім цвяхом в труні. Активи та маєтності, марелосові та дому Онірасів заразом (адже останні не встигли вчасно зіскочити вбік), частково перешли у власність Залізного Банку в якості сплати за борги, частково були реквізовані Морським Лордом для зберігання "в спокої", аж допоки справжній потік судових справ, що вирішувались в Палаці, не розподілив рештки між позивачами.

В Браавосі не існувало такого поняття як зрада. Банальне логічне поєднання контрактів, законів та податків, творчо змішане наказом Морського Лорда, могло зробити громадянина жебраком, якщо той не мав достатньо впливових друзів... або якщо згадані друзі не були аж так зайняті спихуванням невдахи вниз зі стрімкого обриву.

- Про що думаєш, Леді? - запитала жартома Санса у своєї вовчиці. Тварина чимало виросла за попередні місяці, до такого розміру, що вже почала почуватись незручно та стиснено в межах малого внутрішнього подвір'я. Може вона й була великим звіром, та Санса відчувала, що Леді ще не доросла до стану, котрий Джоффрі називав "клаустрофобією". Все ж, вона нудилась із тихою гідністю, її поведінка майже ідеально вкладалась в сансині ідеали. Пропорційна та ладно зшита, біло-сіра лютововчиця, лише ледь менша розміром за робочий стіл, підняла голову і майже делікатно обнюхала Сансу, наче сприймаючи цей ритуал своїм правдивим обов'язком... а по тому знову лягла, позіхаючи.

- Гаразд, завтра зводжу тебе на прогулянку в плавні, - пообіцяла дівчина своїй компаньонці, закочуючи очі, і Леді відповіла тоненьким, приємним муркотом.

То ти кішка чи вовчиця? Запитала Санса із мовчазним, награним роздратуванням, відкриваючи останнього джоффриного листа.

... врешті-решт прибутки виявились мізерними, купці в Порт Іббені просто проігнорували майже чверть наших товарів... але, якщо врахувати те, як це відсвяткували капітани торгових кораблів, то ти б не здивувалась, якби побачила, як вони святкувала, наче королі! Твої новини про стрімке падіння Марелоса наче запалило весь флот полум'ям, вигнало всі екіпажі на берег в обійми таверн, алкоголю та жінок. Це виглядало, наче ми щойно виграли велику війну.

Хай там як, я збираюсь відчалили додому через декілька днів, тож цей лист прибуде до тебе якраз перед моїм прибуттям.

...

Санса задумливо дивилась на невелику пляму чорнила на початку останнього речення, так наче Джоффрі довгенько тримав перо над папером, коливаючись.

Я скучив за тобою, було там написано, далі йшов розлогий різкий підпис, так наче він раптово вирішив просто закінчити листа.

Щось тепле поширилось сансиним животом, коли вона читала ті останні слова, відчуваючи солодко-сумний укол, коли спробувала уявити, що б Джоффрі міг ще дописати, якби не перервав листа так різко.

Вона відкинулась на спинку крісла, почуваючись ніяково від таких думок, спробувавши розкласти по поличках бурхливі відчуття.

Самоаналіз перервався, коли Леді зненацька повернула голову до дверей, хутро в неї на карку стало дибки, і вовчиця тихо загарчала.

- Леді? - запитала Санса, підводячись, наче відчувши напругу звіра, коли її компаньонка підвелась із свого невеликого лігва і загарчала голосніше.

Вигляд Леді прямо кричав про небезпеку, і Санса сахнулась назад, руки засудомило, коли на мить вона побачила двоє дверей одночасно, так наче дивилась одночасно двома парами очей замість одної. Вона різко захитала головою та кинулась до невеликої скрині збоку, відчуваючи підганяння через якусь невимовну поспішність, її рухи ставали все впевненішими та різкішими, коли дівчина відчиняла скриню, підживлена якоюсь незвичною рішучістю, і чіпляла на талію пояс з кинджалами, руків'я котрих блищали під світлом лампи.

Раптовий стукіт в двері майже змісив її підстрибнути на місці, і вона доклала зусиль, щоб зберегти звичний тон, запитуючи вголос: - Хто там?

- Це Адаро, Селіє. Можете вийти на хвильку, якщо ваша ласка? - запитав голос керівника прислуги Дому Дуре, як завжди незворушний.

Санса коливалась, дивлячись на незаряджений легкий арбалет в скрині, перш ніж поглянути на двері: - Все гаразд, пане Адаро? - запитала вона. Його голос звучав розслаблено, проте він завжди звертався до неї, вживаючи звернення "пані", не зважаючи на чисельні спроби переконати старого полишити це.

- Звичайно, просто є певна справа, що потребує вашої уваги, - прозвучав переконливий голос з-за дверей.

Санса вже почала закривати ляду, коли Леді глухо загарчала, і дівчина ледь не задихнулась від запаху страху та фальші в чоловічому голосі. Санса повторно моргнула, хитнувши головою, схопилась рукою за носа в збентеженні та ледь не звалилась на підлогу; все хутро на тілі Леді миттєво наїжачилось.

Вона використала скриню як опору, стаючи на ноги, не відводячи очей від дверей, та почала заряджати арбалет; серце несамовито тупотіло в грудях, і вона покликала його знову: - Пане Адаро, чи ви певні, що все гаразд? - запитала дівчина.

Пауза тривала трохи довше, ніж зазвичай, та враз впевнений голос Адаро відповів: - Звичайно, моя пані. Три вбивці з ножами, може й біль-а-а-агрр... - він замовк, так наче чолов'язі не вистачило повітря, і щось впало за дверима, майже одночасно з сильними ударами по дверях, з-за яких чулись приглушені прокльони.

Санса ледь не задихнулась, навіжено вдихаючи повітря, і весь світ наче почав розчинятись в полі зору. - В мені тече кров королів Півночі, - прошепотіла вона самій собі, коли щось врізалось в замкнені двері, і дівчина глибоко вдихнула, намагаючись опанувати панічний страх.

- Мене створено, щоб зупинити довгу Ніч, - прошепотіла вона знову, коли щось знову вгатило по дверях; мала завіса майже зламалась від сили поштовху. Повільно, та її руки припинили тремтіти, арбалетний приціл розмився, коли вона перевела погляд на двері, трохи послабивши захват зброї в руках.

Двері перехилились десь на півсекунди, перш ніж розламатись, за ними стало видно трьох чоловіків в каптурах зі стилетами, двоє стояли попереду, і один ззаду. Вбивця закричав, коли арбалетний болт вцілив йому в плече, та впав додолу.

Я є та, хто полює в заметілі, подумала вона та загарчала, а може то була думка Леді?

Решта нападників кинулась всередину. Їхні стилети не відблискували в світлі, вочевидь покриті бурою олією, що поглинала світло. Санса жбурнула арбалет набік і витягнула кинджали, обидва мали широкі леза у вестероському стилі.

- Леді, вбий, - наказала вона, хоча слова були зайвими, бо Леді вже стрибнула, ледь Санса подумала про це, кидаючись на ворога зліва і полишаючи дівчину один-на-один з третім вбивцею, котрий одразу кинувся на неї та спробував заколоти в живіт.

Вона відступила назад, як її вчив Джоффрі протягом цих двох з половиною років постійних тренувань, відхилила укол одним кинджалом і вгатила іншого ворогу прямо в трахею на чистому рефлексі. Чоловік виглядав здивованим, заточившись назад, майже таким же здивованим, якою була сама Санса, коли вона витягнула зброю з рани в супроводі жахливого звуку порізаної плоті.

Отже це так просто, вона щойно вбила свою першу людину.

Найманий вбивця впав на коліна, обома руками намагаючись затиснути рану й стримати кровотечу, та не справлявся, і Санса спостерігала, як він нажахано стікав кров'ю насмерть. Гострий біль налякав її, і вона різко повернула голову, виявивши чергового ворога, що вгатив їй стилет в бік. Дівчина напів заплакала-напів загарчала, різанувши його по зап'ястку, примусивши кинути зброю та відступити на крок. Санса майже зомліла, поглянувши на ніж, котрий досі стирчав з рани одразу під ребрами, але якось змогла зберегти достатньо притомності, щоб відступити на крок, коли той спробував висмикнути стилет з рани; її власні кинджали відреагували в автоматичній контратаці, знову різанувши вбивцю по руці, проливаючи кров на мірійський килим.

Санса заточилась назад, важко дихаючи і концентруючи увагу на ворогу. Я не помру ту, нізащо, думала вона знову і знову, оцінюючи ворога, що хитався перед нею. Арбалетний болт досі стирчав в його плечі, і він притискав одну руку до грудей, спливаючи червоним. Інша рука одразу з'явилась в полі зору, вилетівши з-за спини із новим стилетом, і він вже збирався стрибнути на неї, коли Санса відреагувала.

- Здавайся і я збережу тобі життя, - промовила вона швидко; чоловік коливався ще декілька секунд, хитаючись, його руки трусились. Він наче знову підійшов до межі, готуючись стрибнути та вбити її, але ті коливання надали Леді додаткового часу; вовчиця нарешті зімкнула щелепи на шиї третього вбивці і крутанула головою. Брутальний звук, наче щось порвалось, залунав кімнатою, і вбивця озирнувся, вирячившись на Леді, що спокійно підкрадалась до нього; вовчиця сіла та втупилась на ворога холодним поглядом із червоною мордою.

- Звичайно, ти можеш піти на корм моїй Леді, - Санса солодко звернулась до чоловіка, зберігаючи бойову стійку, хоч і відчула, як кров витікає збоку, намочивши нічну сорочку, - Ціни на якісне м'ясо в Браавосі й справді кусаються, - додала вона, задумливо роздивляючись нападника.

Чоловік кинув кинджал, і Санса ледь чутно зітхнула з полегшенням, розвернулась до ліжка та хутко порізала на смужки шматок якісного тирошійського оксамиту. Вони зойкнула, перев'язуючи рану, переконавшись, що кровотеча зупинена, перш ніж обережно витягнути довге, тонке лезо кинджала, котрі так полюбляли браавосці.

Дівчина закричала, витягнувши його, замотала рану і закінчила останні приготування. Джоффрі мав сталеву впевненість, що їй необхідно вивчити мистецтво першої допомоги, і вона пообіцяла собі ніколи більше не дражнити його порівняннями з мейстерами та їхніми учнями-послушниками.

- Наймані вбивці, скільки вас було? - запитала вона в асасіна-невдахи, важко моргаючи.

Чолов'яга коливався протягом секунди, менш ніж кивнути, нервово позираючи краєм ока на Леді: - Лише ми троє, моя пані, присягаюсь всіма місяцями, - сказав він швидко. Санса нахмурилась, відчуваючи запах брехні та облуди, та враз похитала головою з роздратуванням.

Вона не сказала нічого, коли Леді стрибнула на нього, хапаючи зубами за руку із голосним, диким гарчанням, і чоловік закричав. Леді відступила назад через декілька секунд, затиснувши два пальці в зубах, проте вони майже одразу зникли в її пащі.

- Скільки вас? - вона запитала знову, борючись із нудотою.

Пальці смакували чудово.

- Ще один! Є ще один, пані! - заверещав невдаха, притискаючи обидві руки до грудей, долі лежачи на підлозі. Їй здалось, що зараз він не збрехав, чи то так здалося Леді? Єдине, чого вона зараз бажала, так це прилягти на хвильку...

- Поклич його сюди. Зрадиш мені - і наступними втратиш свої яйця, - наказала вона.

Чоловік хутко кивнув, ледь стримуючи сльози, і різко покликав "Феоро". Черговий вбивця в каптурі забіг в кімнату та ще вптиг озирнутись, не вірячи очам, перш ніж болт вцілив йому в кишки. Він притулився до стіни, вирячившись широко розкритими очима, коли Санса опустила арбалет, задоволено кивнувши.

Лише коли дівчина переконалась, що небезпеки більше немає, то кинулась до дверей. Там вона знайшла Адаро; легеню старого пробили ударом стилета. Він вже майже не дихав, коли вона допомогла йому спертись на стіну спиною.

Санса здригнулась, ледь стримуючи плач, коли головний служник поглянув їй у вічі. - Арадо, старий дурню, чому? - запитала вона.

- Хніколи... зхнову... - прохрипів він, через силу відкриваючи повіки.

Стюарт Іннео, як пізніше виявилось, був тихо закритий в своїй кімнаті, в пастці, разом з Феролою-покоївкою. Він витратив майже весь час на спроби вибити власні двері зсередини, підперті меблями ззовні. Коли Іннео нарешті вибрався та добіг до кімнати пані Селії, то виявив, що вона охороняла вдох полонених в каптурах, котрі виглядали значно гірше за неї; досі тепле тіло Адаро лежало на ліжку. Дивний пес пані-власниці принюхався до нього, схвально гавкнувши, і пані Селія посміхнулась, вказавши на двох полонених... один з котрих вже знаходився на межі смерті від втрати крові.

- Вони потрібні мені живими, - проголосила вона, важко моргнула і виблювала згусток жовчі на підлогу. Дівчина зомліла перш ніж Іннео встиг добігти до неї.

4

- Я особисто заріжу його, - Джоффрі повторив вже вшосте.

- Ти стаєш таким нудним, коли починаєш повторюватись, - зітхнула Санса, вже змучена від логічних вмовлянь. Вона досі почувалась знесиленою, не маючи достатньо сили навіть на базові рухи, на кшталт ходіння, і це зводило її з розуму.

Звичайно ж, це мало і деякі переваги.

Джоффрі постановив вже ніколи не полишати її без нагляду, і видавалось, що через її жахливий стан він непохитно вирішив скласти їй компанію біля її власного ліжка, і вдень і вночі. Зберігаючи межі пристойності, звичайно ж, і переважно через бажання доглянути за нею, аніж з інших міркувань... про котрі Санса й досі не знала, що думати, окрім як замкнути конфліктуючі почуття і роздуми всередині уявної скриньки в своїй голові і поки що ігнорувати їх.

- Ти знаєш браавосців краще за мене, Джоффрі, як гадаєш, Морський лорд дозволить Марелосу просто вислизнути від покарання через спробу вбивства? - запитала вона гірко.

Джоффрі не відповів, відкидуючись спиною на малий диван, котрого притягнув до її ліжка. - Окрім того, він і так вже йшов на дно, перш ніж вчинив ту дурість. Втратив більшість прихильників, половину залишків його статків забрав суд, і тоді він чинить таке... Маю підозру, що він отримає сповна, не лише очікуване жебрацтво, - сказала вона йому. Перший Меч Браавоса особисто прийшов забрати двох бранців-невдах, і Санса не мала сумнівів, що той чоловік вирахує слід прямо до Марелоса Гартіоса.

- Я мав би передбачити це, - мовив Джоффрі, - Незважаючи на всі продумані плани, та Марелос таки має імпульсивний характер. Це було однією з причин, чому він так напосівся на Морош, не зважаючи, які втрати я причиню його грошам, скільки вкраду, спалю чи перекуплю... все ж, він би це пережив, якби не зрада Нілони. Чудова робота, до речі, - сказав він їй із вдячним поглядом.

- Дякую, - Санса розцвіла, ігноруючи біль, - Нілона мабуть гадає, що ми володіємо найбільшою, найкомпетентнішою шпигунською мережею у всьому Браавосі, - додала вона із пирханням.

- Замість купки посередніх інформаторів та одного дуже вправного спеціаліста? - запитав Джоффрі, дражнячи.

- Саме так, - вона погодилась. Вони трохи помовчали в тиші, перш ніж Джоффрі прочистив горло.

- Похорон Адаро... відбудеться завтра, - нарешті промовив він.

- Я піду, - проголосила Санса, тільки й чекаючи, що він почав сперечатись.

Її здивувало, коли він промовчав, лише кивнувши їй. - Наші мерці заслуговують шани, - мовив юнак похмуро.

Санса зберігала тишу ще протягом хвильки, перш ніж озвучити те, що наче пекло їй зсередини весь цей час. - Чому він це зробив? Якби він мене не попередив, то мабуть вбивці залишили би його живим, - запитала вона тихенько.

Джоффрі дивився на неї із сумною посмішкою: - Дуре, пам'ятаєш? Адаро також служив і їм, - пояснив він.

- Ніколи знову, то були останні слова, котрі він промовив, перш ніж його легені залило кро... - Санса не витримала, застогнавши від болю, відчуваючи холод.

Джоффрі й сам глибоко вдихнув, перш ніж продовжити: - Він вже бачив, як Марелос занапастив одну родину, котрій старий служив. І не міг дозволити статись такому ж вдруге, - пояснював він.

- Це нечесно, - прошепотіла Санса.

Вони ще трохи посиділи посеред тиші, аж враз Санса зморщилась, перевертаючись в ліжку, правий бік наче пік вогнем, коли вона спробувала заритись глибше в ковдри. Клімат в Браавосі поступово холоднішав з кожним новим днем.

Джоффрі набурмосився, подивившись на неї, так наче щойно скуштував чогось огидного на смак: - Я...

- Заріжу його особисто, я чула! - сказала Санса роздратовано, - Ти вже взяв собі за звичку такий спосіб вирішення проблем, це недобре, - мовила вона, по секрету рада через легку зміну теми.

- А ти маєш звичку повчати мене, якщо щось йде не по твоєму плану, - сказав він із характерною нестримною кривою посмішкою.

Санса вже хотіла відрізати у відповідь, але виявила, що занадто стомилась, щоб перейматись. - Мені занадто холодно, щоб ще сперечатись, - пробурчала дівчина, перевертаючись на інший бік.

Вона затривала подиз, відчувши вагу на ліжку, і обернула голову, побачивши Джоффрі біля себе; його приємне тепло огортало її, хоча він коливався, лише злегка обійнявши її руками. Не зважаючи на його посмішку, Санса подумала, що наче може бачити шось ламке всередині нього.

Вона нічого не сказала, натомість розвернулась в його обіймах і притулилась до грудей, безсоромно крадучи чуже тепло.

5

Санса обережно бавилась з Леді посеред внутрішнього дворику, насолоджуючись поверненням сили, коли Джоффрі прибув із добрими новинами. Вона виробила новонабутий потяг до атлетизму власного тіла, і важко працювала над поверненням у норму, в той стан, котрий Джоффрі визнав достатнім після місяців важкої праці над собою.

- Сансо, все скінчено, - вигукнув він, шкірячись на всі зуби.

Все раптово закінчилось. Змови та маніпуляції, переляк та сюрпризи, інтриги, котрі зайняли більшу частину цього року. Різко та несподівано.

Джоффрі вважав це прийнятним, і в загальному в руслі звичного плину подій, хоча мав сумнів, чи Санса не сприйме новину, радше розчаровавшись.

- Що? Як? - запитала вона поспіхом.

- Вони знайшли Марелоса догори пузом в Каналі Героїв, із дюжиною колотих ран на спині, - відповів Джоффрі, навіть не намагаючись приховати тріумф в голосі.

- Як іронічно, - їдко прокоментувала Санса, досі оговтуючись від несподіваної новини, поки Джоффрі не схопив її та почав кружляти з нею, як з лялькою. Вона засміялась проти бажання та подивилась на Джоффрі з підозрілим вогником в очах, коли він нарешті поставив її на землю. Юнак швидко прибрав руки, так наче засоромився своєї поведінки, і Санса відвела погляд. Вона й сама не знала, чому почала тримати між ними дистанцію після його повернення, але виявила, що ніяк не може нічого з собою вдіяти.

- А ти часом до цього не причетний? - запитала вона з докором.

- Анітрішечки! Якби то був я, то тіло б взагалі не знайшли, - сказав він, піднімаючи руки в удаваному захисті, аж болісно чесний.

- І це лише робить все ще кращим? - запитала вона, проте не змогла втриматись, і сама всміхнулась.

- Прошу? - запитав юнак у відповідь.

Санса лише пирхнула у відповідь, розвернулась навколо і взяла невеликий предмет, обгорнутий шматком білої тканини. - Вважаю, що це тепер має хоч якийсь сенс, - сказала вона, передаючи згорток Джоффрі в руки.

- Га? - запитав Джоффрі, розвертаючи тканину.

- Перший Меч приніс ось це зранку, сказав, що це дарунок від Морського Лорда, - пояснила дівчина, поки Джоффрі роздивлявся дивний, вигнутий кинджал. Вона відверто здивувалась, коли юнак почав реготати на весь голос.

- Це ж танто, - сказав він, перериваючись черговим приступом сміху, так наче це щось пояснювало.

Мабуть Джоффрі зауважив вираз її обличчя, бо одразу пояснив, тримаючи довгий кинджал наче дорогоцінну реліквію: - Це ї-тійська зброя... мабуть найкраще перекласти назву як "короткий меч". Ї-тійська. Розумієш? - запитав він у захваті.

Санса роздивлялась меча ще з кілька секунд, перш ніж підвести догори брову: - Вони вбили його зброєю з його ж власної колекції? - нарешті запитала вона.

- Ніхто не може звинуватити браавосців у відсутності почуття гумору, - сказав Джоффрі із захопленням.

- Як мило, - Санса чомусь образилась.

6

Смерть Марелоса не спричинила справжньої тіневої війни в місті, чого боялась Санса. Хоча Джоффрі припускав, що це через те, як саме розвивались події після загибелі монополіста-невдахи. Те, як Перший Меч Браавоса, зазвичай спокійний як слон, зараз бундючно крокував вулицями, не залишало інших здогадок щодо того, хто саме виконав смертний присуд. Посмішка, котра в швидше пасувала нахабному браву, не сходила з обличчя Першого Меча ще не один тиждень по тому, і якщо хтось і мав якісь сумніви, то вони швидко розчинились, коли той самий чоловік зробив широкий жест, подарувавши зразок ї-тійської зброї кожній родині, зацікавленій в марелосовій долі.

Зброї, взятої прямо із приватної колекції торгового короля.

Сталось що сталось, і без політичного тиску з боку Соррерісів (а пізніше й Мофірів також) виглядало на те, що Морський Лорд сповна вивільнив всі п'ятнадцять років ледь прихованого гніву на того чоловіка, використавши невдалу спробу вбивства Санси як привід отримати те, чого давно прагнув. Син Марелоса та декілька останніх союзників сидіти нижче трави, тихіше води, намагаючись діяти якомога непомітніше, але було сумнівно, чи навіть це могло їм допомогли, адже син успадкував й батьковий борг, як єдиний нащадок... і морошійські лихварі вже не один тиждень вимагали його голови. Джоффрі припускав, що той чоловік врешті-решт втратить останні залізні марки.

Життя поступово повернулось... не зовсім до норми. По-перше, Консорціум Тремтливого Моря вийшов на передній план як головний гравець у північній торгівлі, поглинувши місце Марелоса, як іронічно. По-друге, як найвпливовіша сім'я серед засновників, вони разом, Джоффрі та Санса, раптово опинились в зоні інтересів та уваги чи не половини міста... а також отримали таку неймовірну кількість залізних марок, що Джоффрі вже й не знав, що робити з ними, окрім придумування навіжених нездійсненних схем на кшталт якось "викарбувати" всі ті гроші у власній душі, щоб забрати їх в наступне життя.

Також сталось дещо... дивне на рахунок його відносин із Сансою, від часу смерті Марелоса та повернення з Морошу, щоб не було причиною. Мовчання неприродно розтягувалось, і вони часто уникали зустрічатись поглядами... іноді вони навіть по черзі ловили одна одного на тому, що потайки дивляться на свою пару, думаючи, що їх не бачать... це насправді тривожило, та Джоффрі не знав, що з цим робити.

Новини з Вестероса постійно обновлювались, і Джоффрі із здивуванням дізнався, що "лорди-рокошани Долини", коаліція наймогутніших васалів Арринів, прихилилась на бік короля Станніса. Король вийшов із Долини разом з цілим пішим військом та кількома тисячами лицарів, котрих він повів у бій з чималою ефективністю, напосівшись на Королівські землі і взявши в облогу саму Королівська Гавань. Жодного слова про долю Лізи Аррен не було чути, проте чутки розповідали, що лорд Ройс став лордом-протектором юного Робіна Аррина... з усіма зловісними висновками від цього факту.

Облога виявилась короткотривалою, бо Станніс почав натиск на стіни майже одразу, як прибув до мурів міста. До того часу Річкові землі перетворились на сплюндровану пустку, вимордовану голодом, і Ріверран впав перед ворогом. Захистом керував Робб Старк, і він повів рештки своїх людей у збройний прорив на північ того королівства...

Джоффрі мав визнати перед самим собою, що Станніс таки й справді є власником сталевих яєць, бо останній Баратеон пішов ва-банк на столицю за всією міццю Долини замість втрати часу в тій багнистій смертельній пастці, котрою стали Річкові землі. Згідно всіх доповідей, всі села там були попалені та спорожнілі, твердині зруйновані чи пограбовані, а річки текли не водою, а гниллю та брудом... здається там вже не залишилось нічого вцілілого взагалі, чи принаймні такого, за що б вартувало проливати кров.

Як би там не було, облога столиці виявилась вдалою, і коли Станніс натиснув на лордів-королеземців, їм не залишалось нічого іншого, окрім як скоритись, додавши свої сили до його власних. Взяття Королівської Гавані було справді геніальним ходом, хоч це й призвело до розділення станнісових сил навпіл, та все ж він тепер мав в руках обох дітей-Старків, Ар'ю та Брана; хлопця негайно заручили із леді Ширін Баратеон, навічно зцементовуючи лояльність Півночі, єдиного королівства, котре одразу й беззаперечно виступило на його боці.

Проте доля була не така прихильна до короля Томмена та його сестри... чутки були... неоднозначними. Єдине, в чому Джоффрі був певен на всі сто, так це те, що вони були мертві. Дехто казав, що Серсея особисто влила їм отруту до рота, щоб Станніс не захопив їх, інші ж стверджували, що Станніс та його руда відьма спалили їх всередині септи Бейлора...

Джоффрі... сумнівався, що Станніс так вчинив цього разу. Маючи стількох лордів під своїм прапором, видавалось, що Мелісандра з Асшаю не мала б мати такого сильного впливу на короля... але з магією все було можливо. Наскільки він знав, існувало закляття, котрим вона контролювала майбутнього короля об'єднаного Вестеросу, проте він він старався думати про це якнайменше.

Хай там як, та без очевидної фігури на троні, видавалось, що Ланністери балансують на межі колапсу. Західні землі досі тримались докупи завдяки залізній руці Тайвіна, але юнак підозрював, що це триватиме лише до смерті його діда... одна випадкова стріла на полі бою і західна потуга розвалиться, наче замок із дерев'яних кубиків. От сила Тиреллів, безперечно, вже почала розвалюватись, їхні васали тікали з табору та повертались до своїх замків глупою ніччю. Після того, як Станніс захопив одразу Магрері Тирелл та Королеву Шипів - видавалось, що Тирелли не мали жодних сил зупинити паніку васалів-втікачів, окрім як напустити на них гнів лорда Ренділа Тарлі, що дало лише короткотривалий ефект, як Джоффрі дізнався. Авторитет Тиреллів, здається, ще більше захитався після того, плюс після смерті Томмена Маргері стала вдовою, а отже жодних династичних зв'язків з Ланністерами вже не залишилось... і, враховуючи репутацію того дому, сама можливість їхнього аль'янсу зі Станнісом зменшувала їхні сили, навіть якщо насправді таких перемовин і не велось... звичайно, фатальним ударом для їхньої влади була сама можливість того, що Королева Шипів вже змовилась із Станнісом. Оленна Тирелл безперечно була здатна вести перемовини за спиною власного сина, не зважаючи на його думку, а Станніс мав її при собі...

Перспективи закінчення Війни Чотирьох Королів вже проглядались, але переможець ще не був очевидним. Проте ніхто не міг такого сказати про Бейлона Грейджоя; той і далі плюндруватиме західні береги Вестеросу, аж поки вцілілі доми не об'єднаються і не зітруть Залізні острови до скельною основи в океані...

Джоффрі похитав головою, заходячи до кравецької крамниці. Він почувався, наче заходить в зброярню Фортеці Світанку перед початком чергового бою...

7

Він спробував заспокоїтись, дивлячись в дзеркало та проводячи рукою по чорній камізельці, котру вдягнув поверх вишуканого жупана. Срібні гудзики видавались чудовим додатком, хоча загальне враження від одягу було аж занадто показним, як на його смак, незважаючи на те, що там переважали в основному чорна та синя барви... Браавоські швачки вміли зробити навіть чорне занадто яскравим, як йому здавалось. Все ж, показний вигляд якраз пасував до сьогоднішньої події, і він рішуча схопив маску, прив'язавши її нитками до обличчя.

Юнак ще раз глибоко вдихнув, перш ніж рушити до сансиної кімнати, і заколивався на мить, перш ніш ввічливо постукати. Двері нещодавно додатково підсилили, щоб ніхто не міг зайти всередину без її дозволу.

- Заходь, тут відчинено, - пролунав її голос з-за дверей, і Джоффрі відкрив їх, побачивши Сансу, що роздивлялась себе у дзеркалі, хутко випрямляючи непомітні сторонньому оку складки на гладеньких обрисах сукні.

- Як я виглядаю? - запитала вона, обертаючись та ховаючи нервову посмішку.

- Надзвичайно, - ледь видихнув Джоффрі. Її сукня виглядала сумішшю весетроського та браавоського стилів, чорне та зелене вигравало, пересікаючись лініями срібних ниток, що зшивали сукню докупи. Руде волосся аж наче горіло вогнем у контрасті, вільно спадаючи хвилями навколо голови, а шию облямовувало...

- Дракаріо перевершив сам себе з цим хутром, - пробурмотів Джоффрі, посміхаючись та дивлячись на сліпуче-білу горжетку навколо дівочої шийки, поплямовану чорними цятками.

- Я мала довгу розмову з Тейєю, - мовила Санса із хитрою посмішкою, уникаючи поглядом його очей, поки вдягала власну маску.

- Снігова лисиця, тобі пасує, - бовкунув Джоффрі, переминаючи пальцями.

- Дякую, - відповіла вона зухвало, - Твоя тобі теж... хоча й не дивує, - додала дівчина із смішком.

- Я можу викликати містичного лева силою думки, Сансо, тож якщо і є якийсь звір, що мені пасує, то це він, - сказав він сухо.

Вона підняла руки в удаваному захисті: - Справедливо, але хіба сама ідея масок не передбачає того, щоб нас не впізнавали? Це буде важко втілити, коли ти ходитимеш з геральдичним знаком дому Старсів на голові, - зауважила дівчина.

- Та всі й так знатимуть, хто ми є, - сказав він із кривим виразом обличчя.

Санса дивилась на нього ще з мить, і таке звичне в останні дні неспокійне напруження почало огортати кімнату, перш ніж Джоффрі вийшов назовні. Вона невдовзі приєдналась до нього, зустірвши біля головної брами.

Джоффрі злегка повів плечима, дивлячись на двері, перш ніж раптово признатись: - Сансо, я... Є одна річ, котру я... - він замовк, одночасно проклинаючи та благословляючи маску. Під нею не було видно сансиного обличчя, і юнак мав припущення, що це була одна з причин, чому він мав вибовкати все прямо зараз, щоб вберегти себе від виду сансиного обличчя, перекошеного в жаху та шоці.

- Дихай глибше, Джоффрі, просто вислови, що хочеш, - сказала вона з відтінком гумору, за маскою були видимі лише її очі.

Він двічі похитав головою, відійшов від неї і втупився поглядом в стелю. Якщо подумати, то він і не знав, як же не розповів їй всього ще на тій галявині, перш ніж вона приєдналась до Пурпуру. Це могло спрацювати як шокотерапія, спосіб переконати її дозволити юнаку вчинити самогубство і стерти їй пам'ять... проте зараз він був щиро вдячний, що таки не зробив того. Врешті-решт, він і не мав підходящого моменту, щоб признатись...

Чи він просто відкладав неминуче на потім.

Відкладав те, що збирається сказати зараз.

Ні. Більше жодної брехні, це... все це... думав він хаотично, ще раз глибоко вдихаючи. Врешті, почекавши ще хвильку, він болісно прошепотів.

- Я байстрюк, - мовив він сухим монотонним голосом, не дивлячись на неї.

- Певна, що Марелос поділяв цю точку зору, - пожартувала вона.

- Ні, Сансо. Я маю на увазі, що я не син короля Роберта. Хоч Мізинець і був ницим покидьком, та його махінації грунтувались на правді. Я... Я син Джеймі та Серсеї Ланністерів, - сказав він їй, кожне нове слово наче спричиняло колоту рану в його грудях.

Санса аж задихнулась, і Джоффрі не зміг стриматись, розвертаючись до неї. Вона тримала розчепірену долоню на грудях, мовчки дивлячись на нього, перш ніж один раз голосно кашлянула.

- Здається наша Ферола додала занадто багато гострих спецій в наш обід, - сказала вона, потираючи шию рукою.

- ... Ти кепкуєш з мене, - бокнув Джоффрі ошелешено.

- Справді, Джоффрі? І це після всього, що ти мені розповів? Та ти ж практично волав про це, коли розповідав про бейлішеві інтриги і про те, як мій батько завджи ловився на гачок... чесно, я очікувала , що ти все озвучиш значно раніше, - пояснила вона роздратовано.

Джоффрі застиг нерухомо, і був вдячний масці, котра приховала обличчя, бо лише відкрив мовчки рота для відповіді й закрив, не маючи слів. І так знову і знову.

Нарешті він спромігся: - І це тебе не турбує? - запитав він, не вірячи вухам.

- Справді? - запитала вона у відповідь із натяком на справжній гнів, - Ми обоє є магічними ожившими бойовими механізмами, створеними для порятунку всього живого, безсмертними, що воскресають після чергової смерті для продовження майже безнадійної війни проти сутностей, що існують поза межами нашого розуміння... - карбувала вона слова, перш ніж різко змінити тон. - Ой, твоїм батько є Джеймі Ланінстер, йой, це ж все міняє! - закінчила вона, ляснувши себе долонею по лобі, від чого маска лисиці трошки зсунулась набік; сарказм був таким насиченим, що Джоффрі майже відчув його запах в повітрі.

Він дивився на неї протягом, як це здавалось, вічності, перш ніж промовив: - Тебе й справді це не хвилює? - запитав він знову тонким голосом.

Санса знову мовчки подивилась на нього, щось обмірковуючи під захистом маски. Вона кивнула сама собі, майже непомітно, перш ніж рушити до нього. - Забудь про Пурпур та про білих блукачів, хоч на мить. Забудь про свою кляту місію і про титули і про батьків і про все інше, - сказала вона, дивлячись прямо в очі через обидві маски, - Ти подобаєшся мені, Джоффрі, Джофф, Йоннел, Баратеон, Ланністер, Старс, - дівчина не переводила подиху, продовжуючи, - Срібний Лицар, Тінь, Генерал, Король-байстрюк, Командир Світанку, Велламо-легенда. Мені. Без. Різниці, - вона розділяла слова легкими поштовхали руки по джоффриних грудях, - Тож закарбуй цей факт собі в своїй впертій голові, візьми мене попід руку і поведи на фестиваль, поки ми ще не спізнились, - владно проголосила Санса, підставляючи лікоть і майже вдаряючи ним юнака в живіт.

Джоффрі просто дивився на неї.

- Ну ж бо? - наполягла вона, посилюючи тиск ліктем на шлунок.

Джоффрі взяв її під руку.

8

Довгий Канал був переповнений гондолами та малими яхтами, кожна екзотичніша за попередню, коли цілі родини прикрашали свої кораблики поза певну розумну межу; золоті облямівки та навіть самоцвіти рясно вкривали більші судна багатіїв (так звані "кораблі втіхи"), на чиїх палубах танцювали люди; мелодії бардів та менестрелів наповнювали повітря атмосферою веселощів. Іннео вів їхню гондолу так, наче вона була королевою посеред княжого почту, не зважаючи на її відносно скромне декорування. М'язистий стюарт зайняв місце Адаро по смерті старого, наче врочисто заступивши на пост, і з того часу намагався надавати послуги якнайкраще, як лише міг. Санса зберігала мовчанку після тієї промови в домі Дуре, наче жаліючи через це, а може й якої іншої причини, того Джоффрі не знав. Він знав одне - коли б він не поглянув на неї, то одразу відчував, наче розпечена лава починає підніматись гортанню, і Санса здається все частіше перетиналась з ним поглядом, ніж будь-коли до того.

Джоффрі відкинувся на спинку сидіння, коли вони пропливали повз переповнений "корабель втіхи", а захмелілі пасажири махали приязно до їхньої гондоли, і корабельний менестрель заспівав веселу пісеньку вульгарною валірійською мовою. Санса помахала їм у відповідь, сміючись, коли одного з тих сп'янілих добродіїв раптово схопили за плечі і потягнули до центру палуби в гущавину того, що обіцяло бути ніччю, сповненої насолоди.

Ніч і справді починалась, адже сонце якраз заховалось за вітрозахисними пагорбами, що оточували Браавос. - Їм би краще якомога швидше причалити до берега, інакше охоронці будуть мати клопіт виловлювати захмелілих гостей з каналу протягом всієї ночі, - зауважив Джоффрі.

- Вважаю, що вже запізно для цього, - відповіла Санса з пирханням, коли корабель наблизився до кількох піщаних кіс. Вони були звичною загрозою для навігації в найстаріших каналах...

- Виглядає, наче це їх не зупинить, - зареготав Джоффі, зауваживши нову порцію охочих приєднатись до свята, котрі чекали на сходження на борт, стоячи на пірсі, озброєні пляшками, винними міхами та вбрані в розмаїття масок у вигляді звірів, птахів та навіть кораблів. Якість виконання личин різнилась, але цього дня в Браавосі ніхто на це не зважав. Багатій чи бідняк, аристократ чи простолюдин, всі будуть рівними під своїми масками, коли опівночі Титан прореве свій клич.

- Може й нам варто приєднатись до них? - зненацька запитав Джоффрі, але отримав у відповідь лише заперечливий рух сансиної голови.

- Я певна, що винарня Морського Лорда є кращим вибором, - сказала вона через мить, так наче щойно вирішувала надзвичайно важливе завдання.

- ... Я знав, що недарма привіз тебе сюди, - Джоффрі відповів таким тоном, наче зробив визначне відкриття.

Вони сміялись, поки Іннео продовжував штовхати човника вперед, стоячи ззаду, проте невдовзі незручна, неприємна мовчанка знову схопила їх своїми пазурами.

Джоффрі прикусив язика, відчувши, наче зграя метеликів всередині живота розлетілась всім тілом, напружуючи м'язи, поки тиша поступово ставала все більш гнітючою. Він дивився на інші кораблі, коли вони допливли до внутрішньої лагуни, та він просто знав та й все, що Санса відчувала теж саме, піддавшись такому ж незвичному відчуттю.

Його губи зарухались швидше, ніж він встиг відреагувати: - Якби я розповів тобі... Там, на тій галявині, якби я розповів тобі правду про моє походження, ти б все одно погодилась приєднатись до мене? - зненацька вихопилось в нього.

Юнак й далі спостерігав, як кораблі пропливали повз, освітлені олійними лампами та барвисто декоровані тканинними смужками; тиша раптово вхопила його за серце, перш ніж її відігнав сансиний голос.

- Я не знаю... припускаю, що так, - в голосі чулась справжня мудрість, і Джоффрі обернувся до неї.

Санса досі роздивлялась кораблі по той бік лагуни, дослухаючись до гомону пасажирів, котрих несло тихими водами до маєтків великих домів, що оточували серце Браавосу. - Якщо чесно, мені вже важко пригадувати, як це... як все було до того, як ми познайомились, - призналась дівчина.

- Як так? - запитав Джоффрі.

- Стільки всього трапилось... а пройшло ж всього декілька років з часу, як ми прибули до Браавосу, насправді ще й трьох не пройшло... я знищувала на порох старі роди, плела схеми та інтриги, втекла від свого власного батька... я вбила людину... і все ж... - вона затнулась, дівочий голос звучав не голосніше за шепіт, - Сталось щось важливе, ще до того навіть, як ми сіли на того корабля в Королівській Гавані, - додала вона.

- Пурпур? Коли Світлорев... - Джоффрі замовк із коротким тихим зойком.

- Ні, ще раніше, - пояснила вона, розвертаючи до нього обличчя, сяючи очима крізь маску сніголисиці. - Здається, наче... здається, що справжній Сансі Старк таки врізали горло, там, попід бійницями на краю Червоного замку, її тіло жбурнули в глибини Чорноводної затоки разом з тілами брата та сестри... - промовила вона зловісно, швидко моргаючи. - Це звучить, наче якась маячня? - запитала вона глухим голосом.

- Ні. Ні, заради богів, - відповів Джоффрі, відчуваючи, як йому пересохло горло.

Заради всіх Богів та тих невідомих, хто створив Пурпур, я розумію, подумав він.

Він взяв її за руку, їхні пальці переплелись, коли гондола повернула на північ, повз канали, що вели до багряної гавані і далі на схід, до центру сили, що домінував над Браавосом.

Джоффрі усвідомив, вкриваючись гусячою шкірою, що тиша стала ще нестерпнішою. Він не міг припинити дивитись на Сансу кутиком ока, і здавалось, що вони не може також... Але жоден із них не зміг промовити ані слова про це! Її нігті дряпали його шкіру, і Джоффрі трішки посовався, коли наче якась неприродна хвиля тепла вдарила по Секретному Місту.

- Дивись, он палац Морського Лорда! - проголосив він, наче якийсь третій син заплотного лицаря, вказуючи на величну, неймовірну споруду з мармуру та базальту, що вивищувалась на вершині найвищого в місті пагорбу, поплямована фігурними вікнами у формі кораблів. Величезні, проторі балкони оточували зовнішній фасад, і сотні ліхтарів з китовим жиром звисали з них.

- Це... він? - запитала Санса, наче з болем, усвідомлюючи на половині питання, яким дурним воно було. Її нігті ще сильніше впились в його долоню, коли гондола нарешті досягла пірсу, одного з багатьох; чи то Морський Лорд володів приватною армадою малих суден, а чи половина Браавосу припливла сьогодні сюди на фестиваль.

- Йдемо? - запитав Джоффрі, підводячись та раптово розуміючи, що вони й досі тримаються за руки, і було б зайвим запропонувати взятись під лікоть.

- Так, - просто відповіла Санса.

Що ж це в біса коїться з цим світом?! Думав Джоффрі, коли вони зійшли на бегер з гондоли.

- Я можу повести гондолу маленькою прогулянкою навколо палацу, пане Йонелл, пані Селіє, - вишукано запропонував Іннео, - Ми можемо здійснити декілька кіл, і майже не запізнимось... адже з сьогоднішнім місяцем видимісь буде... низькою... - додав він, кутики його губ піднялись у виразі задоволеної впевненості.

- Ні! - вигукнули вони одночасно, лише щоб одразу позакривати роти, подивившись один на одну.

Іннео мав збентежений вигляд: - ... Звичайно, звичайно. В палаці також знаходиться чимало кімнат...

- Іннео... - вигукнув Джоффрі.

- ...Просто рушай собі! - закінчила Санса.

- Звичайно! Як скажете! - відповів стюарт з вишуканим поклоном та відштовхнувся від берегу, пливучи геть, маючи вигляд найвеселішої людини в цілому Браавосі.

- Яка нахабність, - промовила Санса.

- А він зухвалий, - погодився Джоффрі.

Тиша наче насміхалась над їхніми нездалими спробами.

Може ще не пізно покликати його назад? Зашепотів зрадливий голосок всередині голови юнака.

Вони пішли в напрямі звуків музики, не кажучи ані слова.

9

- Йонелле! Селіє! Дайте я вас розцілую! - заволав гладкий чоловік із величезною, злегка нахиленою, перевернутою догори дригом маскою левіафана. Дві звичні компаньонки були вбрані у вільні сукні з вирізами, через що Джоффрі замислився, як це в біса вони не замерзають в такому вбранні.

Відповідь на питання стала очевидною, коли обидві ближче притиснулись до чолов'яги, коли порив прохолодного вітру обдув їхні принади.

- Це, вочевидь, Лазоно? - запитав юнак з гумором, і огрядний лоратієць зареготав гучним голосом. Морські Сади формально були приватною власністю теперішнього Морського Лорда, хоча на практиці то було місце, де він приймав закордонні делегації чи інших впливових гостей. І звичайно ж, саме тут збиралась еліта міста для світкування Фестивалю Зняття Масок. Морські Сади простяглись впритул біля палацу, але з'єднувались із ним лише одним кам'яним мостом, маючи власні пірси. Це місце буяло різноманітними дивними та екзотичними рослинами і деревами, привезеними зі всіх місцин вздовж північних торгових шляхів, тож вони могли виживати в браавоському кліматі.

- Тобі ж відомо, що твій левіафан висить догори дригом? - запитала купця Санса, і Лазоно подивився на одну куртизанку, а тому на іншу; дівиці захихотіли, ховаючись за своїми соколиними масками.

- Вони сказали, що все гаразд! Зрада! - заволав Лазоно, притискаючи дівиць ще міцніше; вони захихотіли ще голосніше від того, а Джоффрі лише похитав головою.

Видавалось, що святкування вже почалось, подумав юнак, роздивляючись чоловіків та жінок, що гуляли в глибині Садів, чисельні зграйки служниць пробігали мостом щохвилини, розносячи напої та велике розмаїття страв в малих порція, достатніх, що можна було тримати посуд однією рукою.

Санса виглядала заінтригованою, прихиляючись вперед: - Я маю спитати, чи ти й справді використовуєш того зігнутого меча...

- Танто, - Джоффрі поправив її.

- ... як столового ножа? - запитала вона в торговця, ігноруючи хлопця. Санса могла зрозуміти сатисфакцію Лазоно після мареласової смерті, але їсти з того предмету, котрим можливо й вбили їхнього ворога, здавалось дикунством, хоч її погляди й суттєво розширились за останні роки.

- Я не їм з нього, - сказав їй Лазоно ображено, - Проте я використовую того кинджала, щоб різати сире м'ясо на кухні, - пояснив він.

Санса голосно пирхнула, коли Джоффрі по-доброму похитав головою: - Лазоно, ти ще той варвар, я знаю людей, котрих би шляк трафив, якби вони дізнались, що ти зробив танто інструментом різника, - сказав він, намагаючись приховати веселощі в голосі.

Лазоно невинно знизав плечима, перш ніж підійшов на крок та прошепотів: - Якщо серйозно, щидо вдячний вам, що ви покінчили з тим покидьком. Моя вічна вдячнісь належить дому Старсів, - останні слова він проголосив наче якусь клятву, і наскільки Джоффрі знав лоратійців, так воно й було насправді.

Джоффрі та Санса кивнули з повагою, і Лазоно повернувся до звичного розкутого стану, підштовхуючи свої куртизанок перед собою: - Кажуть, що в Морського Лорда десь тут є чимала кількість зручних кімнат... - бурмотів купець, рухаючись в бік моста.

- Він такий щасливий, - Санса прошепотіла із захватом, коли вони рушили назад до зібрання гостей, рука під руку.

- Не можу винити його в цьому, - відповів Джоффрі, крокуючи; після того, як вони попрощались з Лазоно, та клята напруга знову напосілась на хлопця. Санса напружено дихала аж до того благословенного моменту, коли вони підійшли до інших гостей, з котрими могли перекинутись словом.

Вони зустріли Дракаріо та Тейю Винерисів біля садової огорожі; пані Венерис було видно здалеку завдяки коштовному розкішному хутру, що спадало їй з плечей. Дракаріо мав підозріло веселий вигляд, і Джоффрі розгадав причину цього, коли зауважив легке затинання в словах співрозмовника. Зазвичай суворий чолов'яга був незвично радий зустріти юнака, нагородивши його чималою кількістю анекдотів про свої успішні справи у Білій Гавані. Санса була поблизу, хвилюючись більше ніж зазвичай, коли та щось шепотіла дівчині на вухо.

- ... Звичайно, тепер, коли ціла армія дичаків перелилась через Стіну, видається розумнішим пошукати якихось інших портів. Зараз, після смерті Марелоса, вже мають бути доступними і лоратійські постачальники, - Дракаріо пояснював свої плани.

- Заждіть, що? - Джоффрі перебив його.

Дракаріо набув збентеженого вигляду: - Лорат. Сам острів може й бідний на залізо, але в навколишніх горах...

- Ні, ні, здичавілі вторгнулись на Північ? - перепитав юнак схвильовано.

Дракаріо знизав плечима: - Так кажуть. Декілька зграй наскочників вже просочились глибоко в королівство, а ще кажуть, що величезна потуга, десятки тисяч, налетіли на Чорний Замок наче лавина десь зо два тижні тому... чи принаймні тій новині було зо два тижні, коли вона досягла міста, - Дракаріо продовжив, - Останній Прихисток готується до облоги, і всі в Білій Гавані, що мають хоч декілька срібних оленів в кишені, зараз намагаються сісти на кораблі для втечі, - сказав він.

Джоффрі наче заціпило, аж враз нагодилась Санса разом з Тейєю, обидві хихотіли як малі дівчата з якогось жарту. Санса одразу якось змогла прочитати його стан навіть через маску, і хутко підійшла ближче.

- Що трапилось? - запитала вона.

- Нова війна у Вестеросі, здичавілі перетнули Стіну, і лише боги знають, що ще сталось, - відповів він, зітхаючи.

Санса моргнула, опустивши очі до землі, перш ніж перевести подих: - Маю припущення, що з часом ми дізнаємось більше... і будемо мати більше мороки в майбутньому, - сказала вона з натяком.

- Так, - відповів Джоффрі, скривившись. Вони знали, що щось подібне мало статись, рано чи пізно. Через натиск блукачів з півночі - здичавілі мали малий вибір дій, щоб вижити. Порівнюючи напівпризабуті спогади про Нічну Варту та про білих блукачів з їхніми мертвими слугами... Джоффрі знав точно, якого б ворога собі обрав. Принаймні тепер вони знали точну дату цієї події: рівно три з половиною роки після "пробудження".

Невдовзі Старси рушили далі, зустрічаючи інших друзів та торгових партнерів, котрих вони збирали коло себе протягом майже трьох років перебування в Браавосі... а також стали найвпливовішою з родин в складі Консорціуму Тремтливого Моря. Джоіфрі почувався злегка некомфортно, пригадуючи напівзабуті дні з перших життів і те, як він поринав на повну в бенкети та безглузді (а також часто садистичні) вистави, де всі присутні безумовно корились його слову. Санса почувалась очевидно вільніше, відсіюючи лестощі та брехню від справжніх слів, не виказуючи різкості чи образи. Здається всі присутні знали, хто є хто, не зважаючи на маски, і на цьому рівні браавоського суспільства це не було складним.

- Мушу вибачитись перед вами за те, як наше місто поставилось до вас, пане Йоннеле, пані Селіє, - мовив чоловік в масці, що зображувала суворе обличчя Титану Браавоса. В кількох кроках від нього стояв озброєний брав в масці оперного персонажа.

- Ваша екселенціє, - Джоффрі вклонився перед Морським Лордом Браавоса.

- Будь ласка, без цього всього. Сьогодні я лише ваш друг, - вишукано відповів чоловік, з розумінням подивившись на Сансу, котра не вклонилась.

- Лише черговий гість на святкування, - погодилась вона, і Морський Лорд кивнув на згоду.

- Браавос зазвичай не схвалює дії таких персон, як наш спільний знайомий, що покинув цей світ, і ваша допомога в припиненні його сходження до вищих щаблів влади була справедливо оцінена та не буде забута, - мовив Ферраго, коли Перший Меч позаду нього злегка кивнув.

Якби ж я міг похизуватись послугами цьому місту з попередніх життів, Джоффрі мовчки пробурчав в приватній тиші власної свідомості.

- Це було найменшим, що ми могли зробити для міста, котре так приязно прийняло нас, - сказала Санса.

- Ви занадто скромні, - відповів Ферраго та трішки схилити голову, - Я конфіскував певні коштовні речі з мареласової персональної колекції, прошу вас оглянути їх перед опівніччю, на верхньому балконі. Слуги вкажуть вам шлях туди, - додав він, перш ніж кивнути обом, вибачаючись через потребу рушити далі. Видавалось, наче Морському лорду бракувало вільного часу навіть під час останнього дня Фестивалю Масок.

- Як жаль, що він про все забуде в наступному житті, - зауважила Санса.

- І я про це ж подумав... - Джоффрі зітхнув.

- Останнім часом таке трапляється частенько, - додала вона з пирханням, її голос відчутно напружився від дивної незручності, що знову почала огортати їх обох.

- Кажуть, що Морський Лорд має звіринець із тваринами зі всіх кінців світу, чи не бажаєш подивитись на них? - хутко промовив Джоффрі.

Санса кивнула, наче мовчки дякуючи за зміну теми, і вони провели чимало часу, роздивляючись чорно-білих смугастих коней та тигрів-переростків, сотню з гаком різноманітних звірів із всіх чотирьох сторін Планетосу. Гості з бенкету просочились навіть в це місце, завжди в супроводі чисельних слуг, що підносили напої та кухлі. Старси припинили рзмову на певний проміжок часу, мовчки оглядаючи тварин, і Санса намагалась контролювати своє дихання. Вона озирнулась до слуги, що тримав тацю з випивкою, наче як потопаючим моряк в пошуках шматка чогось, що плаває на поверхні, та різко покликала того до себе.

- Що це? - запитала дівчина в Джоффрі, коли слуга передав їм два кухлі з довгими, тонкими дерев'яними трубками.

- Трубки, зроблені з очерету, літньоострівяни полюбляють додавати їх до своїх напоїв... також ці шутки виявляються корисні, коли ти маєш маску і бажаєш щось випити, - сказав їй юнак, перш ніж потягнути рідину.

А, це непогано!... Проте мені не дуже подобається... Насправді я ще ніколи не бував на Літніх остовах, цікаво... думки вирували у свідомості, поки він безпорадно намагався сказати ще щось, а Санса дивилась на нього, потягуючи напій через соломинку. Вона швидко відвела очі вбік, зауваживши, що він знає, і його свідомість наче покрилась завісою, тож він так нічого й не відповів.

Вони отак провели десь із п'ять болісних хвилин, лише час від часу сьорбаючи напої з трубок; жахаюча тиша примушувала джоффрине серцебиття звучати як гонг в його голові. Він зауважив, що більшість відвідувачів почала виходити назовні, рухаючись до моста та палацу Морського Лорда.

- Що коїться? - запитала Санса, перериваючи мовчанку та швидко моргаючи.

- Морський Лорд казав, що запланував дещо особливе до моменту Зняття Масок, мабуть вже недовго до опівночі, - відповів Джоффрі, кидаючи погляд на молодий місяць у небі.

- Чи не варто нам піти за ними? - запитала Санса, роздивляючись свої долоні, так наче це раптово стало найнагальнішою справою в світі.

Джоффрі завмер на місці, спостерігаючи, як решта гостей покидала Морські Сади. Конфліктуючі відчуття вирували в його животі, коли він поглянув на свого партнера.

А чи варто нам?

Сади зненацька повністю знелюднились, і наче сам час застиг на місці.

Джоффрине дихання стало переривчастим... і враз повернулось до норми, коли він зауважив, як саме Санса периманалась пальцями, очевидно виказуючи тривогу... можливо й навіть страх. Вона очікувала цього, зрозумів він. Так наче це зобов'язання, що має бути виконаним. Наче спосіб допомогти йому виборсатись із колишніх поневірянь. Він міг уявити її обличчя, її покірну реакцію, коли він візьме її прямо тут ... Вона ж казала, що зробить будь-що, аби лиш розділити його тягар, але ж звичайно вона не мала на увазі...

Юнак відвів погляд, злий на самого себе.

Боги, та я взагалі не змінився, подумав він різко, відчуваючи відразу до самого себе. Мить минула, і він допив напій з кухля, перш ніж поставити його збоку. Можливо Санса й має достатньо сили та переконання зробити це для нього, але він сам не зможе пробачити собі, якщо дозволить це.

- Нам варто піти, - нарешті сказав він, ігноруючи ножевий удар гіркого жалю в районі живота. Я кращий за себе колишнього, подумав він, пригадуючи розбещеного вседозволеністю хлопця, котрий бажав лише втілювати хворобливі забаганки з тими, хто дбав про нього...

- Гаразд, - відповіла Санса тремтячим голосом. Джоффрі міг уявити вираз полегшення на її обличчі, коли вони крокували до палацу навздогін решті гостей. Тиша рвалась на клапті, розчиняючись наче завядки якимось чарам, і таке гнітюче напруження, котре мучило їх, повільно відступало. Вона також допила свого кухля, залишивши порожню ємність на забутій служником таці, перш ніж вони пішли догори сходами до широких балконів палацу. Вони підійшли до кута величної базальтової конструкції, що майже досягала даху палацу, поки решта гостей знизу гомоніла, дивлячись в порожнечу. Джоффрі зітхнув, вдивляючись в браавоську ніч з висоти балкону, почуваючись нікчемним. Санса стала біля протилежної опори, пілону, в кількох метрах від нього, і теж дивилась в далину, схрестивши руки на грудях.

Раптово величезний вибух прогримів на віддалі, і натовп гостей відізвався зойками, коли феєрверки полетіли сотнями з голови Титана і запалили нічне небо, яскраво вибухаючи та лякаючи мартинів, що гніздились по всьому місту. Птахи злітали в повітря бурею пір'я, коли все більше й більше вогневиць вилітали нестримно з голови величезної статуї, запалюючи небо барвистим візерунком індигового, червоного, зеленого та пурпурого кольорів, творячи світлову виставу високо над містом.

Вибухи гриміли в унісон з його серцебиттям, кожен наступний шквал шуму майже синхронізувався з його пульсом, залишаючи плями сліпоти на сітківці. Напруга повернулась встократ сильніше, так наче його щойно прокляли; тиша відчувалась такою щільною, що навіть долала гучність феєрверків. Джоффрі усвідомив, що він і Санса дивляться один на одну, феєрверки неначе лише незначно відволікали, коли він тонув у все більш зачаровуючому світлі її яскраво блакитних очей. Громовиці гриміли на віддалі, кожна голосніша за попередню, аж поки все небо не загорілось і все навколо побіліло від сяйва, все окрім Санси, чий силует виднівся за тінню від пілона.

Ріг Титана дзвінко ревів над лагуною, сигналячи настання півночі, і сотні морських птахів додали свої крики до загального звукового бедламу. Здавалось, що кожна жива душа в Браавосі ревіла в унісон із титаном, коли Джоффрі зняв свою маску, і Санса дозволила своїй власній зісковзнути на підлогу.

Вони врізались один в одну, Санса здригалась від глибини їхнього поцілунку, коли Джоффрі штовхнув її до пілона, використовуючи його як опору, поки тримав її голову обома руками, а його рот мандрував шиєю, цілуючи навіжено. Санса застогнала, вигинаючи спину назад, схопила Джоффрі долонями і зчепила їх з силою за його шиєю, зловивши його язика губами і повернувши туди, де йому й личило бути.

Ревіння та свист натопну надворі зростали по експоненті, коли все більше й більше вогневиць вибухало в нічному небі в чаруючому калейдоскопі золота та срібла, і Джоффрі перервав їхній поцілунок, штовхнувши Сансу об стіну, протилежну перилам балкону, його руки боролись з її сукнею, перш ніж він розірвав верхню хутряну накидку.

- Дракаріо вб'є тебе за це, - простогнала Санса, коил джоффрині руки дістались її бюсту.

- Йому доведеться стати в чергу, - буркнув він, перш ніж вона втопила свого рота в його вустах знову. Він відчув, як довгі сансині ноги обхопили його талію, її руки схопили його за жупан, і вона підняла себе та використала перевагу у висоті, щоб посилити поцілунок. Юнак й не відчував її ваги, і він відступив на декілька кроків, сліпо шукаючи двері, поки його руки відчували напружені м'язи її животика.

Сансині вуста зісковзнули джоффриною шиєю, спричинюючи справжню лавину палаючих цілунків, поки він навіжено вдихав повітря. - Іннео казав, що Морський Лорд має кімнати, - видихнула вона хутко, не маючи часу на слова.

- Я постараюсь знайти їх, - вистерлив він, нарешті спромігшись відчинити двері. Юнак напів рушив - напів сахнувся безлюдним коридором, Санса старалась зі всіх сил, щоб збити його з ніг, розірвавши верх жупана, і її довге волосся залоскотало його груди, а гудзики розлітались на всі боки.

- Що ж ти за лицар такий? Нездара, - вона вдавано насварила юнака, запускаючи руки під його сорочку та навіжено обіймаючи. Джоффрі буркнув майже як від болю, коли її цицьки торгнулись його шкіри, від вибуху насолоди майже перейняло дихання.

- Ти не полегшуєш моє завдання, - загарчав він, зупинившись, та притиснув її до стіни. - Ти хтива дівка, безсоромна, - прошепотів юнак, гуляючи руками по її животі, рухаючись догори та донизу, аж поки Санса не застогнала на весь голос. Її обличчя побагряніло наче сире м'ясо, і вони вивільнила колосальний видих гарячого повітря, лоскочучи джоффрине вухо.

- Ти відповісиш за це, - напів-простогнала дівчина, виринаючи з глибин небесного блаженства.

- Снігові лисиці не кусаються, - прошепотів Джоффрі нестримно, коли його долоні піднялись, граючись із твердими грудьми, не залишаючи їй і миті на відповідь.

Він продовжив ходу, шукаючи інші двері. Де в біса подівались всі ті довбані кімнати? Подумалось, як Санса виструнчила спину і поглянула йому прямо в очі.

Дівчина важко дихала, її обличчя палало, а волосся набуло злегка розпатланого вигляду, але вона мала більш переконливий вигляд, аніж будь-коли, схилившись до нього: - Лютововчиця, Джоффрі, не снігова лисиця, - нагадала вона йому голосом, що бринів від жаги, втоплюючи нігті в його спині, та подвоїла атаку на шию. Джоффрі застогнав, коли її ноги якось наче ще міцніше охопити його талію, а її ненаситний рот дістався вуха та різко його вкусив.

Юнак буркнув, зі всієї сили вгативши плечем по найближчим дверям, і закрив їх за собою ногою. Він дозволив сансиній вазі впасти, притиснувши її до довгого столу, що стояв по центру безлюдної їдальні. Срібні підсвічники та вишукані шафки, заповнені винними пляшками, оточували периферію його поля зору, коли він роздер навпіл таку набридливу сансину сукню.

- Як на рахунок спальні? - запитала вона, розв'язуючи пояс на його штанях.

- До сраки ту спальню, - відрізав він, видираючись на стіл, та продовжив справу, куштуючи її від верху до низу.

Санса стогнала, закочуючи очі, повернула голову набік і поглянула навколо розфокусованими очима, розглядаючи приватну обідню залу самого Феррего Антаріона. - Ой... Морський Лорд вб'є нас, - промуркотіла вона, та враз схопила джоффрину голову за волосся і повернула її до своєї.

- Він вже може займати чергу, - буркнув Джоффрі неуважно, навіжено цілуючи її.

---

* (від перекл.) Морош - місто-колонія Лората на схід від нього, на півдорозі до Ібба. Найсхідніше поселення потомків валірійців на півночі Ессоса. Поблизу, на захід від міста, між Лоратом та Морошем, знаходиться місто-держава Саат - останній залишок колись величної федерації Сарнорських королівств (котрі в загальному нагадували античних персів), повністю знищених дотракійцями за попередні три сторіччя. На схід від Мороша простяглось маловідоме королівство Омбер, що відкупається від дотракійців постійною даниною, але одночасно й служить для морошійців джерелом цінної кістки (бивнів) та самоцвітів.

** (від перекл.) Брави - своєрідна когорта людей в Браавосі, котрі нагадували одночасно французьких дуелянтів-бретерів XVII ст. та гопників 90-х чи їхніх аналогів (чавів, дресярів). Спеціально приставали до перехожих вночі (лише до тих, хто мав при собі зброю), починаючи бійку, котра часто закінчувалась вбивством жертви та грабунком тіла. Проте вони одночасно й вважались напівшляхетною кастою, з їхніх рядів вийшло чимало видатних фехтувальників (як от Сіріо Форель, ар'їний "вчитель танцю") та торговців (як от Ілліріо Мопатіс, магістр Пентосу).