Розділ 44: Маска, частина третя.
1
Санса монструозно позіхнула, потягуючись, повільно моргнула та спробувала відігнати залишки сну з очей. Вона не справилась з цим, зітхнувши, і притиснулась ближче до Джоффрі; моргнула знову, зауваживши, що він вже прокинувся, із лагідною посмішкою на вустах, та легенько торкнувся її спини. - Тобі варто ще поспати, тобі це корисно, - прошепотіла вона, насолоджуючись ласкою його мозолистої руки.
- Це все через довбане ліжко, занадто м'яке, як на мій смак, - прошепотів він у відповідь, поїдаючи поглядом вигини її тіла.
- Знову спиш на підлозі? Це пояснює, чому це ліжко таке тверде, - пожалілась вона, притискаючись ще ближче, переплітаючи їхні ноги та примушуючи Джоффрі відкинутись на спину, щоб використати його грудну клітку як подушку. - Його рідко використовували по призначенню, - додала дівчина, роздивляючись джоффрину кімнату та підозрілу, схожу на гніздо, купу ковдр в кутку.
- Наступного разу можемо використати твою кімнату, - запропонував Джоффрі, масажуючи її спину обома руками.
Санса голосно видихнула, кидаючи поглядом на протилежний бік, дивлячись на зачинені двері: - Але то так далеко, - пожалілась вона, просуваючи руди до джоффриних стегон.
- Все ж краще... - Джоффрі затнувся, - аніж їдальня Морського Лорда, - сказав він поспішно, видихнувши все повітря з легень.
Санса зненацька завмерла та повільно відкрила рота: - Морський Лорд... О, Седмице... - прошепотіла вона шоковано, пригадавши останні події попередньої ночі.
- Так, Морський Лорд, - сказав він, стримуючи сміх.
- Нам потрібно тікати з Браавосу, Джоффрі, прямо негайно, - мовила вона нажахано.
- На жаль це вимагатиме покинути це ліжко, - задумливо відповів юнак, мандруючи долонями по сансиній спині.
Вона зітхнула, шкодуючи про втрачену можливість, обійняла джоффрину шию і дзьобнула його в губи, раз, двічі: - Не можу повірити, що ми просто втекли, - промовила дівчина в проміжку між поцілунками, але враз знову завмерла, - Ой, а в гондолі... - пригадала вона, миттєво зашарівшись. - Нагадай, скільки ми платимо Іннео? - запитала вона серйозно.
- Вочевидь недостатньо, - захихотів Джоффрі, вже не маючи сили стримувати себе.
- Джоффрі, чому ми раніше так не робили? Щодня? - запитала вона ошелешено, зненацька.
Юнак мовчки прогудів, піднявши її і розвернув, поклавши біля себе, та поглянув прямо в очі: - Насправді не знаю, я міг би провести решту цього життя, дивлячись в твої чудові блакитні очі, і вважав би це життя гідно прожитим, - мови він, перш ніж поцілувати її.
Іноді його промови звучали заплутано, наче вузли. І зараз він виявив, що сансин язичок виявився значно ефективнішим в розрізанні тих вузлів, аніж будь-які ножиці.
- О, та тут народжується ціла поема, - зауважила Санса, перериваючи поцілунок, - Ти повністю переплутав порядок дій, Джоффрі, - пожалілась вона, обвиваючи руками його спину, - Спершу має бути поема, потім незручні погляди, після того - освідчення в кохання, і лише по тому борсання в ліжку, - пояснила вона, вхопивши його за сідниці. Вона вже давненько бажала отак зробити, хоча й не признавалась сама собі в цьому бажанні раніше, так наче примарний голос матері шепотів "сором!" щоразу, як її бажання відхилялись від того, що вважалось "гідним".
- Гмм, - пробурмотів Джоффрі, - Здається щодо останнього ти помилилась, хіба там не мало б бути "і тоді вони ніжно поцілувались?" - прошепотів він, повторюючи її рухи, й погладив її стегна.
Санса скрикнула, дивлячись на нього, вилізла зверху і схопила його руки. Вона притиснула їх по боках до матрацу, нахиливши голову: - Юні діви можуть робити це ніжно, - сказала вона з нажимом, перш ніж поцілувати його так, наче від цього залежали їхні життя.
Вони провели решту дня в джоффриній кімнаті; Іннео лише похитав головою, криво посміхнувшись, коли зауважив нез'їденим сніданок, принесений ним раніше під двері.
Він стиха засміявся, коли знайшов обідню порцію в такому ж стані, а двері міцно зачиненими.
Безумовно це затягнеться, подумав стюарт, повертаючись на кухню. Йому доведеться завтра сходити на могилу Адаро й залишити там двійко залізних марок; старий безумовно виграв цей заклад.
2
Наступні шість місяців виявились незвичним досвідом для Джоффрі. Жоден ворог не загрожував їхньому становищу в Браавосі, за винятком звичних махінацій та дрібних інтриг, котрі в місті вважались звичною політикою. Розбещений надлишком золота, Джоффрі практично перетворив найкращих браавоських вчених на своїх приватних консультантів, використавши їхні знання для прорахунку міріадів різноманітних планів, котрих він мав намір втілити, сівши на трон Вестеросу, як і годилось. Юнак вів дискусії з дослідниками історії війн про ефективність легіонів Старого Гісу, проводив цілі дні, обговорюючи з майстрами та інженерами свої плани та креслення, розраховував теоретично побудову обложних механізмів, з котрими познайомився в П'яти Фортецях, модифікуючи їх з метою спрощення побудови та легкості перевезення. Він звернувся до Залізного Банку, щоб дослідити стан вестероського боргу, також вивчаючи характери впливових ключеносців та бюрократів, котрі виконували рутинну роботу. Юнак мріяв про флоти та водяні млини, дороги та підприємства, а його кохана надала свіжої перспективи та точки зору на давно запилені плани, котрі формувались в його свідомості протягом сотень попередніх життів.
- Королівська Гавань буде ключовим місцем, - сказав він Сансі, коли обоє роздивлялись карту Вестеросу, поки дощ накрапав за вікнами Дому Дуре. - Зазвичай нею легковажили через її нетрі і сморід, королі нею нехтували, натомість надаючи перевагу політичній метушні за кордоном... - пробурмотів він.
- Півмільйона людей стануть нашою опорою та підтримкою, - зачудовано промовила Санса. Напружена концентрація та зосередження її очей налякали б ту юну наївну дівчину, котрою вона колись була, роки тому.
- Чинбарі, шевці, ткачі, ковалі, пекарі, рибалки, чимало з них є справжніми майстрами своєї справи... і всіх них завжди зневажали та утискали для вигоди шляхти... - прошепотів він із заплющеними очима, витягуючи з пам'яті відомості про ціни товарів та темпи повернення інвестицій.
- Їхня праця живитиме наші починання, дасть нам гроші, потрібні для поширення нововведень для загального добробуту, як і мало би бути, - погодилась Санса, зауваживши звичну тему розмови, та почала вивчати дорожнє з'єднання з рештою Королівських земель.
- Гроші для створення гідної армії... - додав Джоффрі зловісно. Санса подивилась на нього з цікавістю, схиливши голову на бік.
- До речі про армію, ти вже визначився щодо свого маленького кишенькового легіону? - запитала вона.
- Кишеньковий легіон? - перепитав він обурено. - Сансо, моя Гвардія буде найсмертельнішою бойовою потугою в цілому Вестеросі. Це зробить революцію у військовому ремеслі континенту... принаймні якщо ми доживемо до того часу, - додав він.
Дівчина підвела брову, дивлячись на нього: - Так ти вже визначився? - запитала вона в нього.
Джоффрі кивнув з переконанням: - Лише три інструменти: алебарда, арбалет та лопата. Це як мінімум спростить логістику.
- Я думала, як ти й казав раніше, що списи чи піки будуть кращим варіантом? - запитала вона здивовано.
На віддалі почувся приглушений грім, коли Джоффрі підвівся і підійшов до дерев'яної шафи, щось шукаючи там. - Взагалі-то так. Проте алебарди додають певної універсальності, і можуть бути майже так само ефективними, як і фаланги пікінерів, якщо правильно використовувати місцевий рельєф, - мовив він повчальним тоном, - Я б вибрав піки, якби є не ті довбані білі блукачі. Віхтам до сраки, якщо їх прохромлять списами, вони просто завалять стіну пікінерів своїми тілами, перетворюючи поле бою в хаос та різню притул... також будь-яке використання пікінерів в умовах міського бою є фантастикою, особливо проти самих блукачів, - пробурчав він, наливаючи вино в два кухлі.
Санса легко кивнула, дивлячись у вікно, розмірковуючи. - Хіба ті потвори не є вразливими до обстрілу здалека? Адже вони не носять щитів, здається, - запитала вона.
Джоффрі посміхнувся, коли дівчина підійшла до нього, та передав їй кухля. Він обожнював такі повороти розмови, бо хоч Сансі й бракувало знань у військовій справі, щоб суттєво змінити його рішення, все ж вона слугувала чудовим слухачем, так само як і він для неї у всьому, що стосувалось інтриг.
- Тому й я вибрав арбалети за їхню силу і легкість навчання. Якщо врахувати чудову муштру, тактику артилерійського обстрілу перед атакою, а також добру розвідку, то моя армія буде чимось на кшталт швидконогого їжака, вона буде диктувати ритм зіткнення блискавичними марш-кидками або тактичними відступами, виснажуючи ворогів арбалетними залпами, мінімізуючи власні слабкі сторони... - він затнувся, посмішка стала більш хижою від доброго передчуття, - Маючи таку потугу, із вишколеними гінцями та сигнальниками... ініціатива буде моя, я формуватиму її, наче глину в руці, - додав він майже мрійливо. Санса ледь приховала посмішку, дивлячись на нього... Джоффрі промовляв слово "ініціатива" з таким же пафосом, як вестероські лорди - слова "Королівська варта".
- Гадаю, що зможу скомбінувати переваги легіонів Старого Гісу, потужну перевагу у дальньому бої як в пластунів Світанку, а ще й лицарські наїзди у вестероському стилі, щоб створити військо, здатне знищити будь-якого ворога, чи то в придушенні повстань, чи то в трощінні віхтів в чистому полі, а чи й в міських умовах... Звичайно ж, згодом доведеться половину арбалетників перевчити на щитоносців, бо стріли й болти не дуже добрі проти мерт... - він знову затнувся, зауваживши вираз Санси; вона задумливо чухала носа, одночасно повільно обертаючи вино в кухлі.
- Що таке? - запитав він в неї.
- Забагато стратегії, Джоффрі. Як щодо людей? Тобі ж будуть потрібні віддані і перевірені офіцери, щоб це все спрацювало, - пояснила вона.
Джоффрі роздратовано пирхнув: - Такі люди зустрічаються рідше, аніж взаємна довіра поміж Ланністерами, - мовив він, хитаючи головою.
- Шляхта старшого віку неохоче перейме твої нововведення, - сказала вона, ігноруючи його роздратування.- Тобі потрібно працювати з благородною молоддю, і чим молодші вони будуть, тим краще, - додала вона задумливо.
- Щоб вони могли захоплюватись моєю величною персоною? - питання прозвучало як знущання.
- Так, - відповіла вона серйозно.
Юнак захихотів, але Санса й далі зберігала серйозний вигляд, нахилившись вперед, та продовжила: - Я не жартую, Джоффрі. Я бачила, як ти бився в Червоному Замку, бачила, як ти тренуєшся із манекенами... Вестероські хлопчаки обожнюють війну. Ти станеш для них живим богом, - закінчила вона із нажимом.
Джоффрі скривився, несхвально крутячи головою: - Є й кращі воїни, ніж я, Сансо, наприклад мій справжній батько чи сер Баррістан, - сказав він.
- Може й так, - погодилась вона, досі не переконана до кінця, та продовжила дивитись йому у вічі, - Але чи кращі солдати? - запитала дівчина, і між ними запала мовчанка; врешті вона підвелась і схопила його за плечі: - Ти ж розповідав, що робив в Фортеці Світанку, у Річкових землях, я бачила, як ти бився на герці проти Гори, - вона говорила повільно, намагаючись пробитись всередину тієї впертої голови. - В тебе є ота палаюча впевненість, коли ти певен, що справа варта зусиль, і тоді наче якась матеріальна сила заморожує повітря та примушує оточуючих зупинитись і дивитись... - сказала вона, ніжно масажуючи його шию, - Випусти це назовні. Випусти все назовні. Знайди собі юних потомків великих домів, других та третіх синів, котрі не знайшли собі місця в системі, вимуштруй їх так, щоб вони стали справжніми солдатами. Зроби з ними те, що збираєшся робити зі своїм легіоном, зроби їх своїми, - додала вона.
- Мені ще й маніпулювати ними, га? - запитав Джоффрі із скупою згодою, розуміючи логічність таких дій, хоч і в душі ненавидів таке.
- Ні, Джоффрі, - перебила Санса, - Допоможи їм. Дай їм те, чого потребують всі чоловіки. Родину, котру вони зможуть називати своєю. Братерство. Велич.
- Мету, - пробурмотів Джоффрі, загубившись в бездонній блакиті очей.
3
Вони разом проводили цілі ночі, розмірковуючи та обговорюючи все підряд: від торгових шляхів Семи Королівств і порівняльних переваг, що ті мали перед Вільними Містами, до негнучкої політики, що заважала портам та кораблям; від впливових персон та королеземських дворян до їхнього впливу, сили та слабкостей... принаймні вони обговорювали це, коли не були зайняті взаємною насолодою.
Проте всі ті планування та розрахунки видавались юнаку побічним заняттям, лише одним із аспектів їхнього життя, адже вони проводили час у веселощах, насолоджуючись всім тим, що Приховане Місто могло їм запропонувати. Вони сміялись і плакали в великих театральних залах, що оточували багряну гавань; танцювали і посміхались на розкішних вечірках Лазоно, реготали, співаючи, чи радше перекривлюючи, відомі опери в приватній обстановці Дому Дуре, коли вистави їм набридали. Вони теревенили й цілувались в тіні дерев браавоських пагорбів, поки Леді ганялась за зеленими ширококрилими дятлами, що загрозливо низько ширяли над землею.
Та більш за все Джоффрі насолоджувався приємним відчуттям спокою всередині душі, що звивалось, коли він розплющував очі щоранку; осередок тепла, котрим була Санса, приємно лежав на його грудях, а його руки обережно обіймали її, поки вона спала.
Юнак завжди прокидався першим, незвично-приємне відчуття їхнього ліжка відвертало його від нічних жахіть, котрі й досі його переслідували протягом тих всіх років. Проте вони одразу забувались, коли він споглядав сплячу Сансу, і хоча й не міг знову заснути після пробудження, він полюбив таке ліниве лежання на світанку, повільно дихаючи, заплющивши очі і дозволивши уяві ширяти, як вона забажає.
Санса поділяла ті ж враження, проте замість бенкетів та фестин вона радше почувалась найкраще, коли вони проводили вечори, затишно влаштувавшись на довгому дивані біля каміну, накрившись важкою ковдрою: вона читала цікаву книжку, а Джоффрі спокійно дрімав без сновидінь.
То була одна із таких приємних днин, коли Джоффрі виринув із легкої дрімоти, побачивши Сансу, що читала щось легковажне, лежачи на боку обличчям до каміну, і усвідомив, що інколи ще не почувався щасливішим.
- Гмм? - запитала вона безслівно, відчувши його рух за спиною, не відводячи очей від захопливої розповіді.
- Я кохаю тебе, - прошепотів молодик, завершивши невелике переміщення на дивані; тепер його руки обійняли її зі спини, зустрівшись на животі, і він знову заплющив очі. І враз усвідомив, що ще ніколи цього не говорив вголос... Санса мала рацію, він мав талант робити все не в тому порядку, як годиться.
Вона ніжно посміхнулась, посовавшись в обіймах, перевернулась спиною до каміну та повільно падаючого снігу за вікном, забувши про книгу. - Я теж тебе кохаю, - прошепотіла вона у відповідь з переконливим виглядом, торкнувшись його лоба своїм. Леді нагородила свою власницю монструозним позіхом із свого лігва біля вогню; звірина голова піднялась над пухнастим клубком біло-сірого хутра й подивилась на диван, перш ніж лютововчиця знову скрутилась у великий клубок, знову нагадуючи виглядом сіру сплячу скелю.
Санса й сама позіхнула, повільно моргнувши; Джоффрі практично випромінював сонливість, коли перебував у такому стані. Вона сумнівались, варто чи не варто дочитувати про Велламо та Сміхотливого Солов'я, та врешті знову позіхнула і нарешті вирішила заплющити очі, лише на кілька хвилин...
4
Джоффрі криво всміхався, перечитуючи листа від інформатора в Залізному Банку. Виявилось, що Бейліш зробив затишне гніздечко для золота прямо тут, в Браавосі, в основному у формі нерухомості та тих же золотих драконів в сховищах Банку.
Гмм, це відкриває нові можливості в наступному житті, подумав юнак, виявивши суттєву частку фінансів, про котрі й не знав в той час, як методично знищував грошову імперію Мізинця. Те, що ці кошти були заховані аж в самому Браавосі, не в межах Королівської Гавані чи навіть Мартинова, дещо ускладнювало процес їхнього отримання, але видавалось, що можна придумати спосіб, як забрати їх собі...
Він поринув з головою в писанину, коли Санса закрила двері за собою, і юнака охопила тривога від виразу її обличчя. Востаннє він бачив її такою, коли вони обговорювали можливість завести... дітей, через декілька днів після доленосної зустрічі в палаці Морського Лорда.
То була напружена дискусія, переповнена сумнівними здогадками про Пурпур та зловісну силу, що набирала силу на півночі - живе нагадування того, що це життя не триватиме вічно. Санса вирішила почати постійно пити місячний чай, і Джоффрі зразу погодився, порившись в пам'яті про послушництво в Цитаделі за спогадами про рецепти з мінімальними побічними ефектами та максимальною ефективністю. Сама думка народити дитину, мале, беззахисне продовження їхньої крові та плоті... лише щоб залишити її у помираючому світі і ніколи більше не побачити... від того Джоффрі декілька ночей не міг заснути. Санса й досі іноді прокидалась в холодному поті, після тієї жахливої перспективи.
- Щось трапилось? - запитав він, зупинивши писанину, і поставив перо назад до чорнильниці.
- Новини з Вестеросу, - відповіла вона серйозним тоном.
Джоффрі взяв листа, хмурячись під час читання.
- Хто це в біса такий - Джон Коннінгтон*? - запитав він, одночасно шокований та розлючений, дивлячись на Сансу.
5
- От лайно, якраз цього нам ще бракувало, десяти тисяч бувалих вояків, ще й купки бойових слонів на додачу, - Джоффрі матюкнувся; браавоський ранок наче холодив самі кістки, коли він крокував по внутрішньому дворику, бездумно обертаючи списа в руках.
- Припустимо, що ми відвернемо Війну П'яти Королів, тоді десять тисяч ветеранів не створять такої аж небезпеки, ти справишся, - зауважила Санса, уникнувши замаху та тримаючи свого списа в нижній стійці, перш ніж вивільнити швидку серію ударів, котрих Джоффрі майже автоматично блокував власним списом, вдаривши її сильно по зап'ястку затупленим сталевим вістрям.
- Зараховано, - пробурчала вона, відходячи на кілька кроків назад.
- Війна то втілений хаос, - сказав Джоффрі , переходячи в наступ, переганяючи частку розчарування в агресію, і продовжив бій, обертаючи списа і наносячи "повільні", проте болючі удари, котрі вона відбивала через силу або ледь-ледь ухилялась. - Десять тисяч ветеранів можуть хутко спричинити лавину, перерісши у повноцінне повстання, якщо їх не зупинити на самому початку, особливо, якщо ними керує компетентний лідер. Щосекунди, поки та армія існує, щосекунди Королівська Гавань втрачає легітимність по краплині... - додав він, необачно розкрившись, і Санса використала ту мить, щоб відкинути його назад і перевести дух.
- І хто ними керує? Компетентний лідер? - Санса запитала його, відкидуючи пасмо рудого волосся з ока, та вивчала його стійку.
- Вони наскоком взяли Штормокрай, так що мабуть таки компетентний... проте я не можу впевнитись, не маючи нової інформації на руках. Золоте Товариство відоме одночасно за тактичні та стратегічні вміння, це вже точно... вони зможуть вчинити чимало кривавого безладу, якщо їх не розчавити одразу... і це при умові, що ніхто з наших майбутніх васалів не перейде та бік цього воскреслого "Ейгона", хай би його чорти взяли... - буркнув він, та враз виконав удар у стрибку до Санси.
Дівчина відбила той важкий удар, вцілила йому в коліно, сахнулась назад і ухилилась від джоффриного повторного замаху списом. Їхня розмова деградувала до обміну буркотом та пирханням, поки вони продовжували обмін ударами й уколами, блокуючи та ухиляючись; звуки зіткнення списів розмірено відміряли плин часу. Вона здивувалась майже так само, як і Джоффрі, коли прочитала того листа від шпигуна в столиці. Золоте Товариство було бойовим орденом найманців, потомків тих вестеросців, котрі відбули у вигнання після Повстань Блекфаєрів; військо мало добру славу, ніколи не порушувало підписаних контрактів, і в цілому було найсмертельнішою компанією найманців у всьому західному Ессосі. Той факт, що вони полишили віковічну лояльність дому Блекфаєрів, а натомість присягнули цьому "Ейгону Таргарієну", сину Рейгара Таргарієна та внуку Божевільного Короля, хлопцю із сумнівним походженням, адже він начебто загинув більш ніж десятиліття тому... це все прямо смерділо для Санси якимось підступом.
Вони скривилась, зробивши подих, поклала списа на землю і витерла піт з чола: - Це ж саме те, на що чекає Доран Мартелл, чи не так? - запитала вона у Джоффрі.
- Виглядає на те. Раніше я вважав, що він очікує на прибуття Дейнеріс Таргарієн, але видається, що вона надовго зупинилась в Мієріні, можливо й назавжди... чутки за сходу завжди такі непевні, - він сердито пробурмотів, забираючи малого рушника зі столу в куті дворика, і почав витирати піт.
- Ну хоча б за це їй можна подякувати, - сказала Санса. Той факт. що Дейнеріс та три живих, справжніх дракона наче вирішили залишитись на такій віддалі від Вестеросу, видавався благословінням, коли вона про те думала.
- Можу з цим погодитись.. - мовив Джоффрі, поновлюючи їхній спаринг, змусивши її відступити, коли почав бій швидкою серією уколів та бічних замахів, - Нам потрібно більше інформації. Як вони дістались до Штормових земель? На чиїх кораблях? Хто підтримує їх у Вестеросі? - він швидко питав, поки Санса відступала, навіжено відбиваючись.
Розмова знову перетворилась на серію буркоту та зойків болю, коли Санса спромоглась двічі вцілити в джоффрин торс, і сутичка перетворилась на шалену боротьбу. Джоффрі втратив списа, проте зміг зловитись за її зброю, рушивши навколо, і охопив її ззаду, затиснувши обидві руки, поцілувавши в шию. Видовище розпашілої та спітнілої дівчини здається дуже... заводило його.
Він не міг цьому опиратись.
- Не думаю, що то частина списового тренування... - Санса бовкнула, її щічки залило червоним. Вона наступила Джоффрі на ногу і вивернулась із захвату, спробувала вдарити його нижнім кінцем списа, але промахнулась, бо Джоффрі відступив вбік на крок, і одразу наблизився, знову цілуючи, тепер вже в інший бік шиї.
- Літньоострів'яни кажуть, що це не заважає в тренуваннях, - сказав він не дуже переконливо, уникаючи кілька вдаваних уколів списом, перш ніж знову зловити її в обійми.
- Брехун. Ти ж ніколи не був на Літніх островах, - мовила вона незадоволено, перш ніж крутанутись в його обіймах і відповісти міцним, повноцінним цілунком на те кляте дражніння; раптова зміна балансу маси змусила його впасти на гладеньку кам'яну підлогу, із Сансою зверху, забувши про списи.
- Ми ж не можемо... закінчувати кожне... тренування... таким способом... - пожалілась дівчина в перервах між поцілунками, джоффрині руки вже розшнуровували її стьоганий обладунок. - Все ж ми маємо ще зо дві години часу, - здалась вона, роблячи те саме із джоффриною шкірянкою.
- Ну вибач, - відповів він, перш ніж поцілувати її знову, і то було найменш щире вибачення, котре Санса коли-небудь чула... Проте їй було байдуже.
6
Наша пара провела наступні три місяці вишукуючи якнайбільше корисної інформації про те, що трапилось у Вестеросі - котрий, здається, досягнув якоїсь наче критичної маси самознищення. Династичний альянс Тиреллів врешті розпався під ударами, і Простір потонув у своїй власній локальній громадянській війні; найсильнішими фракціями були Флоренти, котрих підтримував Станніс, та залишки тиреллівських і хайтауерських лоялістів, ще й Грейджої додали олії в багаття, грабуючи все узбережжя. Прибуття Ейгона Таргарієна в Штормові землі надало Тиреллам свіжої надії, вони збирались запропонувати шлюб молодому королю, щоб виборсатись із безнадійної ситуації ,в котрій застрягли... аж поки не дізнались, що Дорн вже вкрав той шлюб в них. Аріанна Мартелл вийшла заміж за Ейгона Таргарієна в септі Штормокраю, під оплески золочених ветеранів та ревіння слонів, в той же час десять тисяч дорнійських списів рушили маршем крізь Принцовий перевал, спалюючи південний Простір на попіл і додаючи свою частку різні в процес самогубства Семи Королівств.
Станніс був змушений виступити на південний схід, щоб відібрати родове гніздо, перш ніж додаткові штормові лорди перейдуть на бік узурпатора; він зупинив облогу Кастерлі-на-Скелі, залишаючи Тайвіна та останні незаймані рештки Західних земель заблокованими відносно невеликою військовою залогою. Доля вирішила несподівано змінити хід історії, тож Тайвіна знайшли у власному ліжку із кривавою посмішкою на шиї, саме в той момент, коли Станніс вже відійшов занадто далеко, щоб втрутитись, і якраз перед тим, як Тайвін встиг придумати хоч якийсь план окрім повторювання "якщо Скеля впаде, Станніс настромить наші голови на палі".
Коли залізна рукавиця Тайвіна впала додолу - злегка розгублені західняки, котрі досі не присягнули Станнісу, з полегшенням пристали на відносно щедрі умови Ейгона. Чимало замків Західних земель зненацька підняли стяги з драконами, майже в одну ніч, в унісон із прильотами круків.
Новини з Півночі майже не доходили, так як листи від агентів починали ставати все більш суперечливими, аж поки листування з Браавосом не перервалось остаточно. Що вони дізнались - так це те, що Робб Старк повернув на Північ менш ніж половину тих, хто вирушав з ним на південь, але Багнистий Вовк та його компактна армія гартованих ветеранів впала на здичавілих, наче зграя скажених лютововків - на стадо кіз. Він прорубав собі криваву просіку до самого пограбованого Вінтерфеллу, страчуючи кожного зустрічного залізняцька чи здичавілого на своєму шляху, і опір його наступу майже припинився. На цей момент Північ потонув у справжній катастрофі, гіршого Джоффрі ще ніколи не бачив за всі життя. Тенни намагались взяти приступом Білу Гавань, щоб захопити кораблі (із невеликим успіхом); Умбери бились до останнього чоловіка, жінки та дитини, перш ніж Останній Прихисток впав перед людожерами; також було чимало жахаючих битв в лісових нетрях, коли залізородженні загарбники та здичавілі наскочники нападали одні на одних у Вовчому лісі (це було сюрпризом для обидвох сторін) та в інших лісах трохи далі на заході. Відбулось навіть декілька кривавих "міських" боїв, коли помираючі від голоду відчайдушні дичаки штурмували кілька малих містечок біля Джерел на дальному заході Півночі... але лише виявили, що міста вже захоплені залізняцькими моряками. Виявилось, що величезна армія дичаків розпорошилась після взяття Стіни, поділившись на безліч племен та кланів, що самотужки пробивались на південь... І хоча сили Робба могли розбити будь-кого з ворогів на полі бою, було очевидно, що зачистка королівства від десятків тисяч здичавілих займе чимало років... забагато років, більше, ніж Робб міг собі дозволити, хоч він і не знав цього.
Щодо самого Золотого Товариства - чимало питань отримали відповіді одразу по тому, як Варис (котрий зник і вважався загиблим після станнісової облоги і взяття столиці) зненацька привселюдно з'явився в Штормокраї і персонально написав листи всім лордам, великим і малим, описавши "із найменшими деталями" всі свої дії перед Погромом Королівської Гавані, перед початком правління Роберта. те, як він викрав малого Ейгона Таргарієна та підмінив його срібноволосим двійником через день після приходу новин про битву на Тризубі...
Павук малював гарненьку картину навколо свого улюбленого пішака - наче хлопця від малечку ростили для повернення дідівського трону, і наче він мав правдиву таргарієнську кров, та міг повернути порядок старих днів на континенті. Наче він був шляхетним лицарем, другом усім, і лордам, і простому люду одночасно.
Виявилось, що Павуку зовсім не бракувало амбіцій, як це помилково вважала решта шляхти...
7
Вони відчалили до Лісу, маючи намір дізнатися більше про нового ворога, котрий зненацька з'явився наче нізвідки. Правдивий син та спадкоємець Рейгара Таргарієна, а також винуватець продовження війни та плюндрування південного Вестеросу, молодий король повернувся із вигнання (де він анонімно прожив все життя посеред простого люду), в оточенні лояльних вестероських дворян, щоб дати Вестеросу гідного монарха...
Джоффрі на це не купився. Романтичні історії на кшталт такої просто були неможливі на цій планеті.
- Ми знаємо, що приплив він на кораблях з Волантісу, на двадцяти галеонах, але Гевінси були на всі сто переконані, що найдовше Золоте Товариство зупинялось у Лісі, - сказала Санса, коли їхній кораблик коливався на хвилях, ревучий пізньо-осінній шторм атакував судно, розхитуючи, наче пес - щура в пащі.
Джоффрі скривився, тримаючись за перегородку. Їхня каюта була найкращим, що він міг отримати на борту швидкоплавця, не жертвуючи швидкістю судна, проте вже починав жалкувати про такий вибір. - Це розумно, вони мали б дочекатись новин від Вариса, щоб випадково не висадитись сліпо на берег прямо перед ворожим військом. Висадка військ на сушу - то не жарти, їх могли б вирізати до останньої людини, якби щось пішло не так, - пояснив юнак, поки корабель зловісно скрипів, і він почув галас з верхньої палуби.
- То ж де - чи швидше коли - ми маємо зустріти Золоте Товариство? Коли вони висадяться на сушу? - голосно запитала Санса, схопившись за щось, щоб не впасти, коли корабель нахилило вліво.
- Так, хоча морська битва може виявитись ефективнішою... якщо ми зможемо дізнатись їхній маршрут в морі, а це складніше, ніж здається. Галеони, заповнені озброєними людьми, кіньми та слонами... - Джоффрі замовк, похитавши головою. Він моргнув, коли чималий потік морської води просочився в каюту, заливаючи підлогу. - Вони не встоять перед справжнім бойовим флотом. Віддаю перевагу втопити Золоте Товариство у морі, аніж битись з ними на суші, ді їхні важкі обладунки та коні будуть перевагою, а не слабкістю. Солдати , що загинуть б'ючись з ними - то ж солдати, котрі вже не зможуть зустріти блукачів... принаймні вже не на нашому боці... - він знову замовк, коли потік води подвоївся, а корабель небезпечно похилився вліво.
- Щось неправильно, - мовила Санса, перш ніж якась величезна хвиля вдарила по судну, перекидаючи його на бік, поки вода заливала каюту нестримним потоком.
Довбані осінні шторми, подумав Джоффрі, хапаючи сансину руку: - Маємо забират... - він не закінчив речення, як крижана вода за секунду залила всю каюту, топлячи їх на місці. Він побачив, як Сансу закрутило, а чи то сама кімната крутилася?
Він спробував потягнути її до дверей, але легені вже горіли від нестачі повітря, коли юнак загубив місцезнаходження тих дверей; темрява огорнула їх, коли олійні лампи згасли, і корабель почав тонути; темрява освітлилась прожилками Пурпуру. Він тримав її за руку, побачивши Стовби, і вона стиснула долоню в мовчазній приязні, поки їх обох тягнуло догори, все вище й вище посеред агонії...
* (від перекл.) З цього моменту стає очевидним, що автор за основу своєї книги взяв саме книжкову версію Гри Престолів - з фальшивим (а може й ні, це не відомо) Ейгоном Таргарієном, законним сином Рейгара та племінником Дейнеріс, котрий виріс інкогніто в Ессосі - а не серіальну версію з Джоном-Ейгоном Рейгаровичем Сноу...
Тож мабуть бажано пояснити для тих, хто не читав книги Дж.Р.Р. Мартіна.
Джон Коннінгтон - штормовий лорд, друг принца Рейгара, був правицею короля Ейріса II Таргарієна, проте король прогнав його за межі країни, де той приєднався до Золотого Товариства. Невдовзі Варис передав йому хлопчика, сказавши, що то врятований син вбитого Рейгара. Джон виростив його як сина, пообіцявши допомогти повернути дідівський трон, та привернув Золоте Товариство на його бік.