Розділ 47: Рейдери.
1
Їхнє весілля було поспішним. Високий Септон ледь встиг закінчити проголошення обітниць, коли вперед винесли дві корони; весілля перетворилось на коронацію через двадцять хвилин після того, як Нед врочисто зняв старківську накидку з сансиних плечей.
Весь той день здавався Джоффрі суцільним калейдоскопом подій. Сансина прихована тривога була очевидною для нього, коли Високий Септон ставив корону їй на голову, хоча ніхто окрім юнака й не був здатний зауважити це. Її пустотлива посмішка... коли він різко перервав ентузіазм навколо неминучої церемонії вкладання в ліжко, розштовхав в сторони дворян, підняв її на руки і поніс до їхньої нової спальні...
Джоффрі та Санса були втіленням одного голосу та одного бажання, керуючи подвійною церемонією, щоб закінчити всі справи за два тижні, і напружено працювали, намагаючись стримати Сім Королівств від сповзання у велику громадянську війну. Серце краялось від вигляду обличчя Неда одразу після того, як він знайшов свого найкращого друга на тренувальному майданчику, тим більше що видавалось, наче Роберт помер щасливим, або принаймні в доброму хмільному настрої, що так контрастувало із всіма попередніми життями, баченими Джоффрі, в котрих король помирав.
Лишень подумати... що юнак якось зміг зробити батька щасливим протягом останнього року, не докладаючи до цього ніяких додаткових зусиль поза запланованим, виявилось жалюгідним втішенням. Одразу по пробудженні в цьому житті він переконався, що Роберт не буде вживати щотижневі дози коагулянту від Пицеля, але шкода, вже нанесена до цього моменту, виявилась фатальною, а та інтенсивна сутичка лише прискорила настання неминучого.
Нед виділив один день на жалобу, перш ніж повернутись до своїх обов'язків із рішучим переконанням. Коли він зайшов до Тронної зали через день після смерті Роберта, то вкляк на коліно і проголосив Джоффрі королем, похмуро всміхнувшись до Санси, що сиділа на додатковому троні біля юнака. Коли Старк почув новини про Ренлі, що проголосив сам себе правдивим королем Вестеросу, то скликав знамена Півночі, щоб знову виступити в бій проти півдня. Джоффрі запитав його, чи той погодить продовжувати виконання обов'язків перед короною, і Нед лише кивнув на згоду.
На цей момент вже вдалось втілити в життя чималу кількість схем та планів. Санса стискувала кільце шпигунів навколо варисової шиї, намагаючись наколупати якомога більше інформації про те, як саме він керує найбільшою у Вестеросі мережею шпигунів. Тиріон зарився в роботу з головою, практично безконтрольно випускаючи монети для підсилення робочих підприємств навколо Чорноводної, і роблячи приготування до джоффриних планів щодо створення величезної морської торгової компанії.
Потужний порив бризу вивів Джоффрі з роздумів; знамена майоріли всюди на подвір'ї.
- Джоффрі, хіба це насправді необхідно? Сер Джеймі принесе тобі ренліну голову, тобі варто лише попросити, - благала Серсея, приміняючи весь свій шарм та занепокоєння, поки прапори та знамена звивались на вітрі. - Місце короля в столиці, він має правити, - сказала вона йому майже безнадійно.
Він не відповів, лише коротко її обійняв, припиняючи потік нових аргументів; нагрудна кіраса зробила цей рух незграбним. Вона глибоко вдихнула, напівщиро кивнувши, коли її остання спроба зупинити сина від походу на війну провалилась.
Він відступив на крок, віддаючи шану решті присутніх у дворі Червоного Замку, і кивнув, коли Нед ступив на крок вперед. - Ми переконаємось, що держава повернеться під ваше правління, ваша милосте, - сказав правиця врочисто. Очевидно було, що йому це боліло, відпускати свого зятя, але він розумів логічні причини за цим рішенням... принаймні ті, котрі Джоффрі йому озвучив.
- Я переконаюсь, щоб коліщата й далі крутились, хоча це невеличке повстання таки сповільнить твої проекти, - Тиріон промовив наступним, тримаючи себе гідно відносно своєї посади, і Джоффрі був радий побачити таке відношення.
- Дякую тобі, дядьку, - король посміхнувся, переводячи погляд на свою королеву.
Санса мала справді монарший вигляд в тій зелено-червоній сукні, з'єднаній в єдине смужками золота та срібла. Руде волосся підсилювалось короною на голові, золотою діадемою із трьома сапфірами в трикутній фігурі, одразу над її блакитними, схвильованими очима.
Вона міцно обійняла його, і Джоффрі повернув ті обійми в повну силу, важко дихаючи із заплющеними очима, через силу тамуючи спогади.
- Хоча б сера Баррістана візьми із собою, - прошепотіла дівчина.
- Ми про це вже говорили. Він залишиться тут, з тобою. Я бажаю, щоб тебе весь час оточували вірні мечі, - прошепотів Джоффрі у відповідь.
Він розплющив очі, і Санса відійшла назад; аромат троянд та Дому Дуре й досі запаморочував його свідомість, коли вона порухала один з наплечників, поправляючи позицію броні. А потім просто втупилась поглядом в його очі, не бажаючи відпускати.
- Вбий його, виріж всю ту південницьку шляхту, і повертайся до мене, - наказала вона.
Він відповів глибоким поцілунком, та мить промайнула, як вони розійшлись, і вона передала юнаку синю стрічку.
- Знак уваги від моєї леді? - запитав він з посмішкою.
- Тобі краще б повернути її мені, інакше пожалкуєш в наступному житті, коли зустрінемось знову, - відповіла вона з посмішкою, що дублювала його власну.
- Будь обережна з Варисом, а також з матінкою, - прошепотів він, перш ніж Санса встигла шикнути до нього.
- Я з ними справлюсь, а ти сконцентруйся на Баратеонах, - сказала вона серйозно, - І тоді ми поведемо ці королівства туди, де їм і належить бути, - закінчила Санса.
Джоффрі пішов до свого коня, в оточенні чималої купки охоронців та Сандора, звісно ж, а сер Джеймі вже очікував на нього, коли король виліз на Місячне Сяйво. Вони не перекинулись ані словом, коли рушили на вихід з Червоного Замку, а згодом і з міста, прямуючи на війну.
2
Ренлі знову проголосив сам себе правдивим королем Семи Королівств, і видавалось, що Тирелли знову ж підтримали його й цього разу. Джоффрі не знав, чи це відчайдушний крок в спробі поновити вплив в державі, що поступово танув, а чи просто жага до влади з боку Мейса Тирелла... але він цим не переймався насправді. Нед і Серсея разом благали його дочекатись прибуття підкріплень з Півночі та Західних земель, трясця, та хоча би з Річкового краю.
Він відмовився. То не було би тим посланням, що він бажав донести Вестеросу та всім за його межами. Юнак бажав продовження мирного часу, і якщо це вимагало персональної присутності на чолі незначного за чисельністю війська, щоб знищити цвіт південного дворянства власною рукою, то саме це він і збирався зробити. Якщо йому й доведеться правити Вестеросом, то також доведеться заслужити повагу держави.
Він не стане новим Ейгоном П'ятим, котрий ховатиметься від битви під сміх шляхти. Йому доведеться виробити собі репутацію короля-воїна та генерала, винищувача армій та втіленого жаху війни, і чим швидше це вийде досягнути, тим більше часу залишиться для приготувань до прийдешньої Довгої Ночі. Він вже досягнув певних успіхів в цьому за час після пробудження в цьому житті, і це вже проявилось в меншій підтримці штормовими лордами вимог свого лорда-протектора. Більшість все ж виступила на боці Ренлі, але менше, ніж дядько очікував, і значно менше, ніж у всіх попередніх життях, коли Джоффрі бував свідком ренліного заколоту в Штормових землях.
П'ять тисяч вояків Першого полку Королівської Гвардії вже виступили в похід. Його легати вели армію із карколомною швидкістю - принаймні по вестероським стандартам - пожираючи милю за милею в своєму марші на південь, до Бронзової Брами*.
Санса не гаяла часу, продовживши свою працю над потомками королеземських родів; на щастя більшість з котрих перебували в столиці, коли Роберт помер. Вони одразу приєднались до Гвардії, навіть не покликавши своє маловажливе ополчення, натомість надали таку необхідну підтримку лицарською кавалерією.
Все ж, навіть така швидка хода війська не вдовольняла його потреб, тож лицарська кіннота мала сама наздогнати королівське військо вже в самих Штормових землях.
- Рейдери! - прогуркотів Джоффрі, коли Місячне Сяйво різко зупинився посеред хмари пилу, а люди навколо в невеликому похідному таборі різко зривались з місця.
- Щоб мене грали, це ж принц повернувся, - вигукнув один з них, підводячись на ноги; то був пошрамований одноокий чолов'яга.
- Він вже король, ти, гівноїде! - заперечив інший, котрий одразу рвонув до маленького намету, тримаючи в кулаці повну жменю мідяків; зграя протестуючих картярів погналась за ним, вже витягуючи кинжали до того нахабного виродка. Проте вони швидко позапихали їх в піхви, коли побачили Джоффрі, як він в захопленні спостерігав їхні фальшиво-невинні вирази облич.
- Слухайте сюди, негідники! Ми виїжджаємо на лови! - закричав Джоффрі із кривою посмішкою.
- Кого будемо ловити?! - вигукнув один із новоприбулих, серед котрих виднілось навіть кілька жінок.
Сер Джеймі нахмурився, коли під'їхав до джоффриного коня, роздивляючись неохайний табір, заповнений сотнями відвертих бандюків та іншої погані, котрій би більше личило сидіти в найглибших норах Блошиного Дна.
- Зрадників, заможних зрадників, - проголосив Джоффрі самовпевнено; крива посмішка перетворилась на оскал, коли присутні загукали в захваті. Сансині шпигуни провернули чималу роботу, нишпорячи в Блошиному Днів і вишукуючи в тавернах та корчмах саме такий тип людей, котриз Джоффрі потребував в цю мить.
- Якраз вчасно, щоб пролити дещицю крові! - вигукнув інший, - Ага, бо ловити й лупити посланців вже якось приїлось, - зауважив інший із нудьгою в голосі, коли решта почала згортати табір. Вестероська шляхта перебувала в омані, вважаючи, що злочини чинились лише через одну, монолітну причину, через жагу до вбивства, збагачення чи хіті. Він вже бачив, як подібні думки виказували себе на обличчі його справжнього батька, очі Джеймі вже ігнорували всі інші приховані причини такого життя, центруючись навколо однієї оцінки: розбійники, боягузи та злодії... якщо коротко: покидьки.
- Ми збираємось пошарпати кількох лордів на півдні, спалити трохи тут і трохи там, навести трішки страху на тих просторянських товстопузів, - пояснив їм Джоффрі, викликаючи появу кровожерливих посмішок. Зневага між тими суспільними станами була взаємною.
Де більшість вестероських дворян бачили лише людське сміття, він вже давно навчився розділяти чоловіків та жінок, що належали до найнижчих верств населення. Не всі горлорізи були нерозкаяними гвалтівниками чи скаженими виродками, котрим були чужі звичні позитивні емоції. Серед них були й ті, хто слідував своєму власному коду честі; ті, хто цінував товариські зв'язки та дружбу; ті, хто впав на дно суспільства і був змушений поводити себе відповідно вже так давно, що це вже перетворилось на звичку... вони досі були групою людей, котру ще можна підняти вище їхнього рівня до нових висот за допомогою обіцянки певної мети...
А також за допомогою обіцянки ще чогось іншого.
Він спускався на саме дно, так би мовити, Блошиного Дна в пошуках того конкретного типу людей протягом останніх місяців. То були вбивці та злодії, так, зазвичай нерозсудливі, зневажливі до вищої влади; вони не мали ані граму поваги, котру можна було б очікувати від простолюдина при розмові з нащадком шляхетного роду. І все ж вони мали свій власний кодекс честі. Побиті життям чоловіки та жінки, що не опустились на помийний рівень навіть через важкі життєві поневіряння; крадії-втікачі та лісові браконьєри; загартовані небезпеками повії, котрі знали, як врізати горлянку тому, хто занадто розпускає руки; рядові члени банд, котрі якось зберігали межу між грабунком через злидні та бездумним руйнуванням. Із допомогою сансиних інформаторів він знайшов їх всіх і повільно переплавив у загін з іменем, котре буде перетворювати сни бунтівних лордів на жахіття; небораки труситимуться від страху ще до того, як почують гучне марширування Королівської Гвардії.
- Рейдери! Рушаємо! - вигукнув він, і розбишаки так і зробили. Батько зневірено дивився на тих людей, котрі хутко згортали табір і готувались до рейду на південь. Вони сідали на коней, перевіряючи свої нові шаблі та стоси смолоскипів.
Звичайно ж це не Дальні Пластуни, але трясця, як же добре знову вирушати в похід, подумав Джоффрі, пришпорюючи Місячне Сяйво; Сандор і сер Джеймі докладали зусиль, намагаючись не відставати, і рейдери формували колону позаду них, женучи на південь.
3
Ренліне сто тисячне військо було видовищем, гідним поваги. Їхній табір радше нагадував обширне місто, таким здоровенним та протяжним він був. Там знаходились турнірні поля і величні павільйони, розкішно вишиті зеленню та золотом, розкішні приватні шатри та широкі імпровізовані дороги. Табір переповнювали великі склади із збіжжям та намети з припасами, привезеними з Простору, дощенту забиті їжею та ретельно доглянуті, під охороною чималого обозу, коли табір щодня повільно перевозили на північ; табір був створений для зручності централізованого керування та перевовнений вартовими, що слідкували, аби потенційні дезертири не вислизали за межі табору після останнього ситного обіду.
Незважаючи на всю цю велич та розкіш, це наметове місто було безладно організованим, чим далі намети розташовувались від ренліного центру влади, прямо від центральної частини табору, де він розмістив свій двір, знаменосців та просторянських союзників і виливав на них всіх справжній дощ із дарунків та пишних промов. Зберігати порядок та дисципліну поблизу королівських наметів бул однією справою, а от забезпечувати порядок поміж майже сотні тисяч присутніх людей, більшість з котрих були нетренованими та немуштрованими фермерами - виявилось зовсім іншим в порівнянні. Провулки петляли, перемішуючись, тренувальні майданчики захаращувались ящиками та сміттям, намети розміщувались без врахування протипожежних проміжків, змішуючись в один величезний ярмарковий балаган.
Але що найбільше привертало джоффрину увагу - так це знамена... він насправді й не розумів, чому саме. Їх було так багато, всі розвівались та лопотіли між собою під потужними поривами вітру, котрий був вічним прокляттям Штормових земель. Гордовиті помаранчі та яблука та все розмаїття їстивних фруктів, пихаті мисливці та простягнуті долоні. Зранку вони знову зрушать з місця, рухаючись до Штормокраю, а згодом до Бронзової Брами, і нарешті до самої Королівської Гавані. Маючи намір принести славу своїм лордам-правителям та самому королю, маючи намір принести війну і наслідки битв та інтриг.
- Ваша милосте? - пробурчав Хорвік.
- Просто Джоффрі чи патрон, як забажаєш, - неуважно нагадав йому юнак, продовживши спостереження за морем прапорів, що майоріли в цій темній та безмісячній ночі.
- Ага, ваша милосте, - відповів той, киваючи, - Ми готові, - додав чолов'яга.
Джоффрі злегка кивнув, продовживши дослідження табору: - Вирушай до лучників, виберіть собі цілі, - сказав він, перш ніж обернутись, і тихо поповз вниз з того невисокого пагорба, повертаючись до лісу, де заховались п'ять сотень важко озброєних, проте взагалі не броньованих рейдерів; їхні обличчя та шаблі вкривав шар бруду та багна, щоб приховати непотрібні відблиски, лише ясні очі виказували їхню присутність. Коні лежали перед ними, прихилені до землі, тварини повільно дихали. Джоффрі нишком поповз до трьох силуетів на краю лісу, що уважно спостерігали за купками патрулюючих лицарів; шляхтичі повільно пішли далі периметром, вбрані в лати та кольчуги, повністю сліпі в темряві через світло своїх смолоскипів. Ренлі вочевидь почувався безпечно, тут, посеред Штормових земель, ще й з підтримкою всього Простору; його військо було таким величезним, що більш полохливі люди трусились від страху, як тільки бачили ту армію у всій красі.
- Додайте ще чотири хвилини до тривалості рейду, той табір охороняється ще гірше, ніж ми вважали, - прошепотів Джоффрі, отримавши у відповідь мовчазне кивання. - Як ми й домовились минулої ночі: вибирайте цілі по ситуації, в першу чергу знищуйте намети з їжею та стайні. Відхід в два етапи, Хорвік вже чекатиме зі своїми лучниками. Пам'ятайте про необхідність тримати шляхи відступу убезпеченими, - сказав він.
- Ще щось додасте, ваша милосте? - сардонічно запитав Гаманець.
- Так, тримай свої злодійські руки при собі і навіть не думай обтяжити свого коня здобиччю, - Джоффрі серйозно звернувся до нього, проте так і не зміг приховати натяк на хитру посмішку на вустах.
- Там буде чимало здобичі, коли вони всі здохнуть, - погодився Дарил, ще раз перевіряючи, як виходить лезо з піхов, наче виконуючи складний ритуал підготовки, і моргнув, що на його думку було єдиними способом убезпечитись від неминучої загибелі.
- Саме так. Дариле, рушиш направо і спричиниш хаос поміж піхотинців, спалиш їхні тенти, ще й постарайся вигнати їх на вулиці. Вони будуть перелякані та осліплені, і ймовірно перекриють собою шлях південницькій кавалерії, - сказав Джоффрі.
- Так, патроне, - відповів той, рушивши до своїх людей.
- Гаманець, проб'єшся крізь центр із мною та Глірою, тоді рушиш наліво і попалиш ті похідні комори з припасами їжі біля тренувальних майданчиків, - наказав він.
- О, я вже давненько чекаю на таку нагоду, - прошепотів злодій без жодного проблиску своєї звичної бравади та рушив назад, аж поки тіні не поглинули його.
- Гліра, проб'ємось разом в центр, прямо до стаєнь. Вбий якомога більше коней, скільки зможеш, а тоді підпали запаси сіна, - звернувся король до дівки.
- А ви? - прошепотіла вона; довгі шрами на обличчі стали чітко видимі, коли вона набурмосилась.
- Маю там певну справу, біля головного павільйону... він затнувся, коли кутики його губ почали рух догори.
- Король має перебувати в гущавині бою, так кажуть всі балади, - мовив він із вовчою посмішкою.
Вона сковзнула геть із легким кивком, і Місячне Сяйво вже рушив до свого господаря, коли решта людей сідала на коней.
Невдовзі всі вони повільно рушили до табору, по сухому запиленому шляху, котрий дещо приглушував тупотіння копит; вимазані брудом тіла людей та коней робили їх невидимими в цій безмісячній ночі.
- Вперед, - Джоффрі сказав голосно, і Місячне Сяйво перейшов на галоп; невиразна маса вершників розділилась на три потоки без жодних криків чи кличів, коні прискорювались до величного табору із різних напрямків. В таборі не було ані воріт, ані стін, лише окремі солдатські партулі.
- Хто там їде?! - вигукнув якийсь списник, котрий вартував "головну дорогу" табору, ту, що вела прямо до центру табору. Він підняв свого смолоскипа догори, намагаючись побачити, що там за безлад, і мабуть матюкнувся через витівки перезбудженої просторянської юної шляхти.
Чоловік сахнувся назад, коли з ночі виплила здоровенна маса кінноти, із шаблями наголо.
- Якого..?! Нас атакуххрр... - він ще спробував закричати, та джоффрина шабля різонула його по горлі; кілька інших вояків, що грали в кості чи пиячили поблизу, шоковано скочили на ноги, лише щоб закінчити життя як той перший солдат; шаблі збирали кривавий врожай, коли рейдери просувались глибше всередину табору.
- Не жалійте нікого! Покажіть їм всім, чого вартує війна! - ревів Джоффрі, злегка зупиняючи швидкість Місячного Сяйва; його рука літала направо й наліво, хутко призвичаївшись до звичного ритму, котрий здавався своєрідною колисковою із напівпризабутого дитинства. З кожним замахом він рубав плоть, як панікуючі солдати вибігали з наметів та тентів, лише додаючи власну кров до новоствореної червоної ріки, що вже потекла табором. Спини та шиї, горлянки та кінцівки отримували свої порції порізів, поки рейдери гасали вулицями із запаленими смолоскипами і жбурляли їх в намети та комори із збіжжям; полум'я швидко вийшло з-під контролю, додаючи свою частку хаосу до навколишнього бедламу.
Джоффрі усвідомив, що вони випереджають наперед запланований графік, просуваючись до стаєнь на добрих п'ять хвилин раніше, ніж було передбачено. для нього стало шоком усвідомлення того, що ренліна армія не мала жодного наперед продуманого плану дій для такої ситуації, такими впевненими у власній величі були ті бундючні лорди та засліплені лицарі, котрих ті посилали в патрулі, використовуючи як розвідників; останні вважали ті обов'язки синекурою та черговою ласкою від величного короля. Професійні вояки вибігали з наметів в тому, в чому лягали спати, лише окремі з ножами чи мечами, і всі гинули на раз. Простолюдини-ополченці просто панікували, волаючи про пощаду, чи бігали колами, поки вогні розгорались, і ворожі вершники неначе з'являлись зі всіх сторін. Основні групи рейдерів поділились на трійки вершників, і тепер розпливались по всьому табору, поширюючи хаос та божевілля.
Гліра вже вела свою власну секцію до найближчих стаєнь. Серед рейдерів було й декілька кінних лучників, але запалені смолоскипи справлялись із завданням не згірш за вогняні стріли. Джоффрі вже чув дикі відчайдушні крики коней, коли полум'я поширювалось далі, і продовжив навіжений галоп вперед по такій широкій дорозі, що здавалась справжньою вулицею величного міста. Руки не сиділи буз діла, рубаючи направо й наліво збентежених чи нажаханих вояків; не було жодних слідів того, що якась згуртована сила спробує зупинити його разом з персональним загоном рейдерів, котрі прорубували та пропалювали свій шлях до центру ренліного табору.
Джоффрі ледь не знудило від шоку через щиру неймовірність, через маштаб різні, що він зміг причинити проти ворога, більшого за нього в десятки разів. Було очевидно, що заколотників було застано абсолютно зненацька... Тут і там він зауважував купки вояків, що зосереджувались й намагались сформувати хоч якісь бойові порядки, шикуючись із списами в руках... але було вже запізно, занадто пізно, адже більшу частку шкоди вже було заподіяно. Джоффрі посилав своїх рейдерів проти Королівської Гвардії під час постійних тренувань, запозичив та творчо примінив доктрину верхової їзди зі сходу, тренував невеликі загони в тактиці, аж поки їм не починали ночами снитися сни про засідки.
І зараз їх випустили на ворога, котрий був просто не готовим до такого.
Джоффрі перевів подих, коли усвідомив, що майже дістався до ренліного намету, над котрим майоріли цілі зграї знамен, найвище за решту - гордий олень Баратеонів.
Чи можу я прямо зараз припинити це повстання?! Запитував він сам себе наче як в тумані, одночасно рубаючи по незахищеним спинам вояків; він зістрибнув з коня і витягнув черговий смолоскип, хутко підпалив його клацанням кременю та сталевого перстеня на пальці. "Подвір'я" перед павільйоном виглядало зосередженням хаосу, заповнене мертвими та помираючими, поки рейдери все проривались поміж купками розрізнених оборонців, котрі лише зараз почали збиватись в групи. М'язисті професійні вояки волала команди, поки солдати метушились поміж рейдерами і нажаханими ополченцями.
Він ризикнув повірити, що таки зможе, коли жбурнув запаленого смолоскипа прямо в той павільйон. Споруда одразу розкішно загорілась, промазаний олією коштовний шовк загорівся, як порох, коли двійко озброєних лицарів вибігло назовні. Джоффрі бажав налякати Ренлі, але ніколи б і за мільйон років він би не подумав, що зможе насправді зустрітись з ним віч-на-віч в такій ситуації.
- Ренлі! - заревів Джоффрі, впізнаючи різнобарвні кольори хваленої Веселкової варти, персональних ренліних охоронців і аналогів королівської варти, а конкретно отих жовтого та пурпурного лицарів. Вони застигли із здивуванням, дивлячись на нього; обидва рушили вперед, залишаючи захищений простір за собою.
- Відведіть його звідси! Ворушіться, трясця! - вигукнув Пурпурний до входу в павільйон, оголяючи дворучника.
- Бандити насмілились атакувати самого короля? - одночасно проревів Жовтий, стрибаючи до Джоффрі із оголеним мечем-півтораком та розлюченим ревом.
Джоффрі відбив удар бічним блоком і витягнув свого одноручного молота, вгативши ним по забралу шолома Жовтого. Він витягнув било, спричиняючи потік крові, коли з павільйону вибіг Ренлі, оточений п'ятьма лицарями, вбраними в різнокольорові шати.
- Дядьку! А в тебе тут непогана вечірка! - посміхнувся юнак, крокуючи прямо до родича, коли Пурпурний загрозливо рушив йому назустріч із мечем в руках.
- Джоффрі? - пробелькотів Ренлі, досі вбраний в шовкову нічну сорочку; рука на руків'ї меча затрусився, коли сер Лорас та Блакитний лицар потягнули його попід руки назад, подалі від Джоффрі.
- Вбийте його! - заволав сер Лорас.
Пурпурний та Зелений лицарі одночасно атакували хлопця, волаючи могутні бойові кличі. - Вперед! - заревів Пурпурний, намагаючись перерубати Джоффрі дворучником навпіл. Зелений вже очуківав напоготові, коли Джоффрі ухилився від замаху, та спробував вгатити хлопця булавою по стегні.
Джоффрі відступав під скоординованим натиском двох веселкових вартових, ледь ухиляючись від ударів по майже не захищеному обладунком тілу. Ці вояки вочевидь провели чимало часу в парних тренуваннях, і це вилилось в справжній координований шквал ударів, котрі Джоффрі був змушений відбивати чи ухилятись без упину. - Ренлі! Ану йди сюди та бийся за свій трон! - ревів Джоффрі, пригнувшись і дозволивши мечу Пурпурного пролетіти в нього над головою, коли той трошки відкрився, залишаючи віконце можливостей. Юнак рубанув шаблею по незахищеній ступні Зеленого, перш ніж той лицар встиг відреагувати на зміну положення Пурпурного, змусивши неборака заволати від болю, а по тому одразу заїхав руків'ям шаблі в око, від чого лицар звалився на землю зі стогоном.
Юнак кинувся до Ренлі, ігноруючи попереджувальний крик Пурпурного, і хутко догнав відступаюче оточення дядька. - Він женеться за нами! Не зупиняйтесь! - заволав Помаранчевий, але важкий обладунок на мить сповільнив його рухи, і Джоффрі прохромив йому шию, перш ніж той встиг закінчити розворот в вузькому "провулку", сформованому палаючим ренліним павільйоном та прилеглим тентом.
- Лодр Брайс! - заволав Ренлі шоковано, озираючись через незахищене латами плече сера Лораса, і майже примерз до землі, коли Джоффрі витягнув шаблю із нерухомого тіла ворога і відбив удар Блакитного лицаря, що налетів на юнака із несамовитим вереском.
- Ти цього бажав, Ренлі?! Йди сюди і виріж мечем свою славу! - проревів Джоффрі, відбиваючи черговий замах нового лицаря, і вгатив того молотом по голові. Він відчув чиюсь присутність за спиною і обернувся якраз вчасно, щоб ухилитись від потужного удару дворучника Пурпурного.
Ренлі і решта його присяжних лицарів продовжили втечу, Блакитний перекрив (точніше перекрила) шлях для Джоффрі, знявши з голови пом'ятого шолома, та похитала головою, перш ніж приготувати до бою свого меча-півторака.
- Ренлі! Ану вернись сюди, боягузе! ВЕРНИСЬ СЮДИ! - заволав Джоффрі, відбиваючи верхній замах Пурпурного своїм молотом, захопив мечем ворожого дворучника в захват і відвів лезо вбік подалі від себе. Дворучний меч пропоров стінку палаючого павільйона, поки вони боролись між собою; Блакитна спробувала прохромити його спину і ледь-ледь не влучила.
Джоффрі буркнув від болю, відчувши легкий поріз її меча на спині, незначний, проте болючий. Він переплів ногу із ногою Пурпурного, перш ніж крутанутись всією масою набік, змушуючи обидвох беркицьнутись прямо всередину палаючої будівлі. Вони покотились по землі, аж поки Джоффрі не опинився зверху, відбивши укол Блакитної молотом в синхронному перерізанні шиї Пурпурного своїм мечем, залишаючи криваве булькотіння. Юнак нахилив голову, ухиляючись від другого замаху Блакитної на якийсь міліметр; лезо ворожого меча просвистіло біля вуха. Він вгатив її молотом до зап'яску, намагаючись підвестись з тіла Пурпурного, але жінка зробила несподіваний беззвучний удар, спричиняючи поріз на передпліччі.
Джоффрі перекинувся колесом назад, подалі від неї, і скривився: - РЕНЛІ! ДАВАЙ ЗАКІНЧИМО ЦЕ! - проревів він, але Блакитна виявилась досвідченим бійцем, продовживши тиснути на нього, женучи назад в глибини палаючого павільйону швидким шквалом блискавичних порізів та довгих уколів.
Джоффрі заволав від розчарування, покинувши споруду з того ж виходу, через котрий вибіг Ренлі, матюкнувся, побачивши як оборонці формують стрій посеред посічених тіл рейдерів на землі. Він свиснув і побіг вперед, майже одразу застрибнув на спину Місячному Сяйву, що мчав клусом біля нього. Юнак витягнув ріг, женучи подалі все більш залюдненими вулицями, і просурмив сигнал до відступу.
- РЕЙДЕРИ! ВІДХОДИМО! ВІДХОДИМО! - ревів він в паузах між сигналами рогу, прорубуючи собі шлях назовні, поки групи вершників рухались в його напрямку; хлопець жбурнув останні декілька смолоскипів в намети, повз котрих проїжджав. Вони всі хутко виїхали назовні табору, принаймні більша частина, десь із десяток озброєних лицарів сказали їм навздогін. Джоффрині вершники напружено мчали до точки збору, лицарі на свіжих конях без важких попон майже наздогнали їх, коли раптово дощ стріл перебив значну частину переслідувачів, зненацька матеріалізувавшись з нічної темряви і пробиваючи вершників та коней, вцілюючи в очі і пробиваючи руки.
- Хорвіку! Чудова робота! Ану сиди хлопців на коней і їдь до місця збору! - наказав Джоффрі тому чолов'язі та прискорив коня. Тепер вже можна очікувати більш організоване переслідування, проте Джоффрі планував до того часу вже від'їхати досить далеко.
4
Табір рейдерів виглядав оманливо хаотичним: зборище невеличких тентів та звалених в купки кам'яних брил. Проте Джоффрі знав правду, зауваживши, що зброя та коні завджи розташовувались поблизу від своїх власників. Замість створювати аналог Світанкових Пластунів з нуля - Джоффрі вирішив використати те, що міг надати Вестерос, всі його сильні сторони та переваги. На відміну від пластунів - серед рейдерів майже не було кінних лучників, проте в пішому режимі колишні злодії та браконьєри стріляли з луків краще, аніж звичні замкові лучники. Замість вогняних стріл вони використовували смолоскипи, щоб поширювати пожежі та хаос, і їхнє суспільне походження робило їх здатними для проявлення персональної ініціативи... принаймні тих рейдерів, котрим можна було хоча б трішки довіряти.
Після місяців ретельного підбору і додаткових місяців тренувань... Джоффрі вже міг сказати впевнено, що їм можна довіряти. Він перекинувся жартами тут і там, сміючись та сварячись в рівній мірі, поки крокував табором, розміщеним в невеликій улоговині, захищеній від вітрів Штормових земель. Зібрати цю роззосереджену групу чоловіків та жінок докупи виявилось чи не найважчим завданням цього життя. Він крокував між шеренгами людей, котрих ніколи б не взяли до Легіону, але також не безнадійних, здатних на більше, ніж на звичний вибір - смерть чи Стіна. Вони були непокірні та погано дисципліновані по традиційним стандартам, але все ж виконували накази і підтримали б його в бою на смерть.
Він знайшов їхніх "вожаків", принаймні так їх називали їхні люди; ті сиділи навколо маленького багаття. Здається там варилось якесь вариво, чиї інгредієнти були, без сумніву, забрані у вчорашньому рейді.
- Патроне! Ви прийшли скуштувати нашої страви? - без поваги вигукнув Гаманець, продовжуючи перемішувати сумнівне вариво довгою дерев'яною ложкою.
- Черговий родинний рецепт, чи не так? - Джоффрі відгукнувся у відповідь, протиснувся та сів поміж ним та Далином, розштовхавши їх трішки. Якщо куховарить Гаманець - це завжди родинний рецепт.
- Прабабуся навчила мене, вона й сама була просторянкою, байстрючкою якогось лицаря із овочем на гербі. Здається то була капуста, - промовив той, продовжуючи натхненно перемішувати їдло.
- Минулого разу ти казав, що то була морква, - задумливо зауважив Далин.
- Сумніваюсь, що він взагалі відрізняє їх, - похмуро бовкнув Пес, пережовуючи яблуко. Він перебував в такому стані від миті, коли Джоффрі заборонив йому брати участь в нападі на ренліний табір.
- А ти відрізняєш? Собаки ж не їдять овочі, - Гаманець спробував захиститись словесно, підносячи велику ложку з казанка до свого довгого носу, - Аааааах... пахне, як вдома, - проголосив він. - Ей, Золотавий, може це й не гідне королівської кухні, але все ж поживно! - вишкірився чолов'яга, побачивши вираз обличчя сера Джеймі.
Джеймі лише похитав головою, повертаючись до свого улюбленого способу вбивання часу: гостріння меча. Він вже цілими днями займався переважно лише цим, намагаючись знайти якесь зайняття посеред цієї дивної групи людей, в котрій опинився. Джоффрі забрав його із собою переважно тому, щоб матінка не мала союзника в столичних інтригах.
Він не був певен, чи незручна мовчанка в його присутності під час їзди того вартувала, якщо чесно.
- Ми знову розділимось, - сказав Джоффрі, повертаючи їх всіх до виконання обов'язків. Вони полишили позаду ренліне військо і розтрощили його обоз, даючи Сандору та навіть Джеймі таку вагому ціль для відволікання уваги. Кілька караванних вартових, що везли врожай Простору до ненажерливої армії, були легкою мішенню для його рейдерів. Вершники практично відрізали величезну армію від постачання, аж поки наступні каравани не почали підсилювати підрозділами озброєних лицарів, зменшуючи головну силу ворога, коли час дійде до битви. Непевності з постачанням припасів також нададуть певні переваги, включно із деякими побічними ефектами,котрим бракувало трохи часу, щоб проявитись на повну і ефективно погіршувати стан ворожого війська.
- Коли? - запитала Гліра, піднявши погляд від кинджала, котрого щойно чистила.
- По обіді. Вдаримо по приморському шляху, перш як повернемось до Ренлі, продовжимо лякати та сповільнювати його рух, - сказав їй Джоффрі.
- Скоро за роботу? - запитала вона.
- Якщо місяць буде відповідно світити, - кивнув юнак.
Гліра подарувала йому перекривлену посмішку, перш ніж кивнути та рушити до своїх людей. Інші два вожаки хутко закінчили свій обід із звичним темпом, пожираючи їжу, а потім вирушили до своїх загонів, полишаючи Джоффрі в компанії двох "оборонців".
- А ти таки певен, що вони люблять жорстке відношення, - ліниво зауважив Джеймі по невеликій незручній паузі, дивлячись навздогін гліриній спині.
- Вони й не можуть бути іншими, - просто сказав Джоффрі.
Спочатку він і не планував наймати жінок в ряди рейдерів. На відміну від Гвардії, в цьому випадку не було потреби у письменних офіцерах, котрі мали б завідувати логістикою... але він не відмовився б від додаткового поповнення, якби такі знайшлись. Також він не мав проблем з дисципліною, адже рейдери самі про себе дбали. Офіційно, він і не чув про якісь згвалтування, проте пару разів знаходив посічених насмерть парубків в неглибоких ямах, котрим бракувало певних частин тіла. Ніхто нічого не бачив, принаймні ті нечисельні жінки в групі божились, що той бідний хпопчина просто зашпортався і впав на власний ніж.
- Що в неї за історія? - знову запитав Джеймі, повертаючи погляд на свого меча.
- Вона працювала в одному з борделів Блошиного Дна, коли попався занадто кровожерливий клієнт, він залишив їй ті шрами, - Джоффрі знизав плечима, - Пізніше вона випустила йому кишки в провулку, виявивши, що має потяг до кривавої помсти, і бордель найняв її для того, щоб розбиратись із іншими занадто гарячими відвідувачами, - пояснив він.
- Шкода. Мабуть вона була красунею, поки не отримала ті порізи, - нахабно промовив Джеймі.
Джоффрі щось буркнув, куштуючи юшку із своєї невеличкої миски. Тиша простягнулась ще на чергову болючу мить, перш ніж Джеймі знову заговорив.
- Я чув, що ти майже прирізав Ренлі, - зауважив він неквапно, - Тоді, під час рейду десь із тиждень тому...
- І майже закінчив весь цей ідіотизм раз і на завжди, ніколи й не думав, що зможу так далеко зайти... - вголос задумався Джоффрі, ковтаючи залишки юшки. Сонце вже майже дісталось зеніту, і він дозволив очам заплющитись, розігрівшись після досить прохолодного ранку.
- Сер Лорас спричинив певні труднощі? Маю на увазі, що вже давненько бажаю схрестити мечі з ним, - сказав Джеймі.
Джоффрі буркнув, приховавши раптовий приступ реготу: - Тобі варто бути обережним з ним, він чимало тренується з Ренлі останнім часом, - мовив він невинним голосом.
- Ренлі не виглядає досвідченим бійцем... Я постараюсь не порізатись ненароком, коли настане той день, - відповів той тим самим задумливим тоном.
Джоффрі із здивуванням виявив, що сміється разом зі своїм справжнім батьком, навіть Сандор підтримав їх звичним буркотом.
Коли сміх затихнув, тиша повернулась, проте вже без того незручного відчуття.
Джоффрі міг заприсягнутись, що Джеймі боровся сам з собою, коливаючись - задати чи ні сотні питань, що, без сумніву, вирували в його голові. Врешті-решт він вирішив повернутись до свого меча та точильного каменю.
Чррік.
Боягуз, подумав Джоффрі, перш ніж стати на ноги.
- Подивишся, чи вони нічого не залишили, Сандоре? Цю практику закопування цінностей варто припинити; якщо ми не можемо забрати чогось із собою, то маємо спалити тут і зараз, - сказав він Псові, котрий з часом став наче квартирмейстером походу під час цієї невеликої пригоди в Штормових землях.
- Я переконаюсь, щоб ці собаки зберігали порядок, - відповів той із стомленим зітханням, перш ніж також підвестись і взятись за справу.
Джоффрі почимчикував до виступу над улоговиною, щоб знову оглянути похилі пагорби; свіжий бриз повільно заморожував кістки, долітаючи від Судноламної затоки.
Невдовзі почнеться шторм, подумав він, вдихаючи солоне повітря... Тут, в Штормових землях, дощових днів значно більше, аніж сонячних... Вони вдарили по ренліному обозу ще декілька разів, перш ніж знову атакувати головне військо, щоб ще більше розтягнути логістичні маршрути і змусити його силою видирати їжу у власних підданих. Підтримка Ренлі Баратеона ставала все менш активною, чим далі він просувався від свого родового дому в Штормокраї, не в останню чергу через престиж, котрий Джоффрі та Санса змогли завоювати за останній рік перед робертовою смертю. Якщо Ренлі буде змушений грабувати власні землі, щоб прогодувати ненажерливу орду, то все більше та більше штормових лордів сидітимуть нишком по своїм замкам, замість того, щоб приєднатись до війська свого пана. Чим відчайдушнішою ставатиме ситуація з припасами - тим більш стривоженими та знесиленими ставатимуть його вояки.
Ренлі не мав іншого вибору, окрім як рухатись маршем прямо на столицю, так швидко, як лише міг, перш ніж Північ та Західний край зможуть провести мобілізацію. Якщо рахувати голими числами, то його військо могло вирізати вщент сукупні армії Королівських та Річкових земель в прямій битві, а якщо він ще й отримає величну перемогу і легітимність після взяття Короілвської Гавані, то в королеземців не залишиться вибору, окрім як схилити коліна. Більш обачні штормові лорди також приєднаються до нього, і враховуючи це все, перевага буде на боці альянсу Баратеонів з Тиреллами. Враховуючи абсолютну тишу з Долини - Ренлі має чималі шанси на перемогу у війні... Але лише доти, доки буде рухатись швидко та матиме чіткі, неушкоджені шляхи поповнення припасів, що дадуть можливість такого швидкого маршу... принаймні про вестероським стандартам.
Щодо Станніса - Джоффрі не чув від того ані слова, окрім звичних прокламацій; цей факт все більше й більше його турбував з плином часу. Передбачалось, що Станніс мав би з'явитись біля Штормокраю, щоб кинути Ренлі виклик щодо контролю над Штормовими землями, ще декілька днів тому, але видавалось, що доля цього разу вирішила змінити хід історії...
Король похитав головою, вже не було нічого, щоб він міг зробити просто зараз, принаймні без власного флоту.
- Рейдери! Вирушаймо! - заволав він, крокуючи до Місячного Сяйва.
5
Хокка вибрали за його чудовий зір та відповідальне відношення. Після того, як племінник короля особисто напав на головний табір - лорди потонули у вирі взаємних звинувачень, аж поки лорд Ранділ Тарлі взяв справи у свої руки. Він покарав вартових, котрі виконували обов'язки тієї ночі, і замінив їх людьми, котрі виявили ініціативу під час нічного нападу. Хокк був одним з них; до того він служив сержантом під владою дому Ашфордів. Після того, як він вгатив списом одного із кишенькових горлорізів, котрих Джоффрі Баратеон особисто повів в наступ тієї доленосної ночі, то отримав підвищення до капітана варти, й серйозно взявся за виконання обов'язків протягом того неймовірно напруженого тижня, що пройшов після того рейду.
Проте жодних повторних набігів не відбувалось, як виявилось - ворожі вершники вдарили по їхнім лініям постачання на півдні, від чого вояки почали почуватись більш впевнено. Нічна варта була потроєна, були продумані чіткі маршрути партулювання та розміщення вартових; трійки вояків крокували в очікуванні нападу, проте сама можливість повторного рейду видавалась все меншою з плином часу, як рейдери відступали все далі на південь.
Хокк досі сумлінно виконував свої обов'язки, не зважаючи на важкий дощ, що був їхнім прокляттям з минулого дня й зараз, протягом цієї ночі. Він крокував повз чотирьох вартових, що неспокійно переминались під дощем, виставивши списи й ліхтарі в спробі щось видивитись в безмісячній темряві за периметром. Тепер табір щоразу оточували рядом частоколу, що мав виграти дорогоцінні секунди, якщо кінні наскочники знову вдарять по ним. По тому групи вже пробуджених, озброєних та вбраних в лати списоносців мають підсилити оборону периметру і переконатись, що будь-яку атаку одразу відіб'ють.
- Що ви робите, трясця?! Ану стали на ноги, а не то будете благати лорда Тарлі про милосердя! - визвірився він, проходячи повз двох списоносців, що зіщулились, стоячи на колінах, біля маленького багаття, котре майже не давало світла; дощ періщив навколо їхнього невеличкого навісу, котрим вояки прикривались від зливи.
- Але сержанте..! Ми несемо варту, просто зігріємось ще з хвильку, - пояснив один з них, стаючи на ноги.
- Можеш робити це й стоячи, - пробурмотів Хокк, повернувши голову назад, та нахмурився. Він зморгнув воду з повік, хитаючи головою: - І дослухайтесь до тупотіння копит, ми матимемо мало часу, щоб зреагувати, якщо ті в сраку грані бандити напосядуться на нас, - сказав він.
- Тут немає нічого цінного, окрім змоклих стогів збіжжя, дурнуваті фермери навіть не занесли їх всередину, - пробурмотів інший вартовий, широкоплечий чолов'яга із здоровенними руками.
- Побий мене Семеро, я б теж накивав п'ятами, якби побачив таку здоровенну армію, що рухається прямо до мене. Не поталанило їм, що це сталось під час збирання врожаю, - відповів перший вояк, кидаючи жменю багнюки в багаття, та похитав головою.
- Не поталанило, що воно все погнило до часу, як ми підійшли сюди. Нам би не завадив додатковий хліб, - пробурмотів Хокк, втупившись поглядом в темряву, зауваживши звичні тіні, що вкривали обширне поле, коли королівське військо зупинилось тут на ніч.
- Вони б просто віддали все лордам. Щоб ті могли й далі бенкетувати, поки ми тут харчуємось однією солониною, - зауважив здоровань та сплюнув на землю.
- Ану припни язика, - неуважно визвірився Хокк, виглядаючи копиці погнилої пшениці на віддалі, промоклий від дощу до самих кісток, - Королева пообіцяла додаткові порції нічним вартовим, - нагадав він, щоб припинити нарікання. Сержант постукав долонею по ліхтарю десь із секунду, перш ніж продовжити: - Ану підійдіть, обидва. Бачите щось біля тієї копиці, найлівішої? - наказав він, нахмурюючись. Він міг би заприсягнутись, що щойно зауважив там якийсь рух.
- Кажу, чи ви там щось бач... - він затнувся, обернувшись, і побачив, як обидва вартових здригаються в конвульсіях, безпорадно намагаючись відірвати гароти, що душили їх насмерть; за ними стояли фігури в чорних каптурах.
Хокк настрашено вдихнув і відстрибнув назад, але не зміг закричати, коли сильна рука скрутила йому горлянку залізним захватом з-за спини. Вбрана в рукавицю долоня закрила йому рота, поки він боровся за ковток повітря; навіжені очі ковзали між багряними обличчями вартових та мовчазними фігурами в каптурах, що нещадно їх душили. Він спробував хвицьнути ногою, закричати, вкусити, але світ поступово все тьмянішав, і його супротивник повільно поклав його на землю; сіро-зелені очі незнайомця пересіклись з хакковими, і світ навколо розмився в потоках дощу та почорнів у ніщо.
6
Джоффрі застиг навприсядки, переконавшись, що вартовий помер, перш ніж двічі клацнути язиком. Нові рейдери полізли крізь діру в периметрі, прокладаючи собі шлях поміж зігнилих снопів на полі, поміж частоколом і потім вже в сам табір.
Більше п'ятнадцяти наскочників оточили його, коли він з'єднав обидві долоні, стиснув кулаки і тоді вказав трьома пальцями на розчепірену п'ятірню. Він продовжив жест, двічі ляснувши пальцями об пальці, і вказав напрям до наметів. Рейдери закивали і розійшлись, двоє пішли на ним, коли юнак просувався поміж наметів та багнюки. Його люди йшли на звуки хропіння сплячих ворогів, заходячи в намети, а потім виходячи назовні із скривавленими кинджалами; тиша поступово розтікалась над цією секцією табору, поки вони робили свою криваву роботу. Припаси були роззосереджені поміж окремих комор після першого рейду, мабуть в надії уникнути повторення ситуації, коли кілька ворожих смолоскипів спалили дотла п'яту частку всієї їжі табору, але якраз це й зіграло на користь Джоффрі, коли він та його люди проникали в невеликі комори навколо тієї секції, залишаючи там каганці, обернені трутом, що повільно тліли; ця тактика розтягнутої в часі атаки мала б запалити віддалені комори раптово і без очевидної причини. Дощ, котрий також виявився чималою допомогою в маскуванні, з іншого боку грав проти них, пригашуючи окремі джерела вогню і не даючи полум'ю перескакувати між індивідуальними наметами.
Вони діяли швидко та ефективно, врешті розчинились в темряві, поки дощ продовжував накрапати, а окремі патрулі вартових провалювали своє завдання; їхні тіла складали навколо багать чи в наметах.
Лише незадовго перед світанком почулись перші крики, коли солдати прокидались поруч з вбитими товаришами, і вартові знайшли своїх змінників задушеними на власних постах. Невдовзі по тому почались пожежі.
* (від перекл.) Бронзова Брама - родовий замок дому Баклерів, васалів Баратеонів. Розташований біля Королівського шляху, вважається прикордонною межею на півночі Штормових земель.
Оголошення.
Окремі читачі зауважили помилки та одруки. Так, це неминуче при роботі з таким об'ємом тексту; зараз я формую перекладені розділи в повноцінні електронні книги з ілюстраціями, паралельно редагую неоковирні (зі стилістичної точки зору) звороти та виправляю помилки, і по можливості буду оновлювати існуючі розділи на виправлені версії.
Щодо бета-рідерства (коригування тексту читачами) - обома руками за, але правила цього сайту вимагають, щоб Ви:
1. Зареєструвались на сайті і були його учасником принаймні 1 місяць,
2. Опублікували принаймні 5 окремих творів АБО опублікували один (мінімум 6000 слів),
3. Точно заповнити свій Профіль та Налаштування в бета-розділі.
(детальніше в розділі Beta Reader: - Beta Profile - Beta Preferences)
Якщо бажаєте допомогти - прошу писати в приват.