Інтерлюдія VIII: Черепаший Лорд.
Лорд Елдон Естермонт зітхнув, вочевидь це нікуди б не привело...
Величний павільйон виглядав таким же розкішним, як і попередній, вигадливо прикрашений та багатий на майстерно виготовлені столи та крісла... це його теперішні відвідувачі наче скисали на очах, погіршуючи й так вже зіпсований настрій.
- Це чистий хаос, - мовив лорд Арстан Селмі*, хитаючи головою. Чимало молодших штормових лордів поділяли симпатію до володаря Врожайної Зали протягом останніх кількох тижнів, котрий виділявся спокійним характером, та не приховував гнів, коли образа була відкрито озвучена. Штормові лорди мали потребу в такій фігурі після низки поразок, від котрих страждало все військо, що збільшувало увагу до них всіх... на жаль лорд Естермонт** був застарий, щоб вдовільнити ту потребу.
- Королева Маргері мала заспокійливий вплив на людей, королю не варто було відсилати її додому, - сказав йому Естермонт, витираючи краплі води зі свого жупана. Назовні злегка дощило, і виглядало на те, що навіть цей розкішний запасний ренліний павільйон починає відчувати напруження останніх тижнів. Насправді шкода, що попередній просто згорів...
- Війна то не місце для жінок, особливо така важка, як оця, - відповів Селмі, знизаючи плечима.
- Гм, тільки не кажи цього нашій любій леді Брієнні, - сказав Естермонт, приховуючи посмішку, кидаючи погляд на вбрану в блакитні лати фігуру, що завжди стояла поруч свого короля, постійно тримаючи долоню поблизу руків'я меча.
- Ха! - буркнув лорд Селмі, - В старого Селвіна немає гідного спадкоємця? Побий мене Семеро, він виростив дочку як власного сина! - додав він із сміхом.
- Ще й такого, що б'є всіх наших хлопців до втрати притомності, - захихотів Естермонт, кидаючи погляд на Ломаса***, що сперечався про щось із кількома просторянськими лицарями. Без сумніву, в спробі захистити свою заплямовану гідність після того, як комбінована кавалерійська ватага витратила цілий день, ганяючись за тінями. Ломас недавно відсвяткував свої дев'ятнадцяті іменини, будучи другим сином, несподіваним подарунком після того, як лорд Естермонт вже змирився, що його дружина не в змозі народити дитину. Його первісток, сер Еймон, вибрав коротку соломинку і зараз вартував периметр табору на західному боці.
- Це ж просто довбана втрати часу, - пробурчав лорд Лестер Морріген****, що сидів по праву руку від Естермонта.
- Маєте на увазі сьогоднішню безглузду погоню чи це все божевілля в загальному? - запитав юний лорд Лонмаут, котрий сидів збоку від Моррігена, вказавши жестом на хаотичне зібрання лордів, що сперечались по всьому павільйону.
- І те, і інше, і все взагалі, - буркнув Морріген, - Вся ця довбана втрата часу, втрата людей та їжі, і заради чого? Щоб довбана дівка Тиреллів могла стати королевою, - мовив він із зневагою.
- Обережно, Лестере, ці слова можуть бути небезпечними, - обережно втрутився лорд Селмі.
- Але це ж правда, чи не так? - той пробурчав знову, хитаючи головою, - Все це марширування, і смерті, і прожирання фуражу, щоб ми могли замінити старківську королеву на тиреллівську, - сказав він.
- Штормові землі завжди стояли за Оленя, - зауважив лорд Естермонт, - Немає причин, щоб...
- Олень і так вже сидить на Залізному Троні, так що навіть не починайте! - люто забубнів лорд Лонмаут, - Більш ніж просто Олень, це наче сам довбаний Роберт Баратеон переродився по смерті. Може він і виглядає як Ланністер, але якби в його жилах була б ще додаткова дещиця батареонової крові, то в малого б виросли оленячі роги, - сказав він, перш ніж похитати головою, - Ви всі його бачили. Єдина причина, чому він не б'ється дворучним молотом, як його батько - бо бажає тримати зброю в кожній руці, щоб вдвічі швидше вбивати ворогів, - додав він із ледь стримуваним розчаруванням.
- Мені не подобається напрям цієї розмови, - Естермонт сказав йому прямо.
- Тоді я звільню вас від моєї присутності, - відповів Лонмаут, спорожнивши кухоль, і вгатив ним по столі. Він підвівся і вийшов з павільйону, весь час буркочучи під ніс.
- Олень є Олень, - заявив лорд Селмі після непевної паузи в цій розмові; його голос звучав так, наче він намагався переконати сам себе. Вони всі старались уникати поглядами їхнього короля, що сидів за головним столом; той намагався і одразу провалював спробу підвищити голос над всім зборищем, перекричати вигуки і сварки доброї сотні лордів та лицарів.
- Поділишся з нами ше якоюсь прихованою мудрість, Арстане? - запитав лорд Морріген, втомлено посміхнувшись.
- Не з тобою, - відрізав Селмі.
- Кляті Селмі, ви всі такі з часів сера Баррістана, - продовжив той із пирханням, - Чи не так, Елдоне? - він стусанув ліктем лорда Естермонта, одночасно наливши собі ще трішки того солодкого вина, чиї запаси так швидко закінчувались.
- Ану замовкніть, здається король вже втомився від цієї вистави, - сказав Елдон, перш ніж вкрасти моррігеновий кухоль собі.
- Прошу замовкнути! Тиша для короля! - заволав сер Лорас, перетворюючи цим некерований гомін в ледь чутне обурене буркотіння.
- Дякую тобі, сер Лорас, - мовив король, кладучи долоню лицарю на плече і підводячись; лорди та лицарі притихли, коли їхній король нагородив їх норовливим поглядом.
- Мої лорди, будь ласка, якраз отакого хаосу та безладу і бажає досягнути мій племінник-горлоріз. Давайте збережемо спокій та нагадаємо самим собі про нашу гідність та честь, - сказав він із злегка розчарованим відтінком в голосі. Люди злегка забуркотіли на ті слова, усвідомлюючи здоровий глузд в голосі короля, хоч й далі дивились один на одного із гримасами чи похмурістю.
- А тепер, здається, лорд Касвелл щойно виголошував промову? - запитав він, знову сідаючи на місце.
- Дякую, ваша милосте, - відповів присадкуватий лорд, озираючись павільйоном із ледь стримуваним гнівом, - Остання нічна так звана битва виявилась останньою соломинкою. Люди ще можуть опанувати себе після атаки кишенькових бандитів пранца, навіть якщо обсиратимуться від страху, почувши совине пугукання чи оленячий рев посеред ночі, але знову і знову потерпати від нападів тих клятих простолюдинів, навіть не маючи шансу на гідну відповідь... це неприпустимо... - його ледь шляк не трафляв під час тієї промови.
- Принц Джоффрі та його так звана "Королівська Гвардія", - лорд Крейн вишкірився на цих словах, переймаючи естафету гніву від лорда Касвелла, - Не знають честі, не знають ані крихти шляхетності! Вони вдаряють посеред глупої ночі і переривають битву, відходячи назад, перш ніж вся наша армія отримає змогу вдарити по ним! А ті його арбалетники розстрілюють коней під нашими лицарям, спішуючи їх, коли ті намагаються пробитись крізь стрій тих клятих алебард! Ми вбиваємо одного довбаного алебардника ціною життя одного лицаря! І це ще якщо вдача на нашому боці! - проревів він.
- Кавалерія практично не може атакувати стіну алебард та арбалетів, якщо її не підтримуватиме піхота, лорде Крейн... і за це несе відповідальність лорд Касвелл! - вигукнув лорд Маллендор, підводячись.
- Не смій перекидати свої невдачі на мою піхоту! Наші хлопці не встигають догнати того довбаного принца, ті гівнюки відступають щоразу, як ми пробуємо нав'язати їм бій на наших умовах! - закричав лорд Касвелл, червоний як буряк, - І вони марширують швидко, маю визнати, та їх можна було б суттєво сповільнити, якби кавалерія виконувала б свої обов'язки і загрожувала виродкам на флангах замість тих ваших герців та танців із в сраку граними королеземцями! - заволав він, також стаючи з-а столу.
- Мої лорди! Заради любові до Седмиці Небесної, опануйте себе! - закричав Елдон, вже не маючи терпцю це все слухати, - Вочевидь ця сварка нікуди не приведе, лише сильніше образить короля, в чиїй присутності ми сваримось як перелякані діти, - вигукнув він до зборища лордів, трошки приводячи їх до тями, коли різноманітні лорди посідали, топлячи свій гнів в залишках своїх запасів хмільного. Елдон навіть не хотів і думати, що ж станеться, коли весь алкоголь остаточно закінчиться.
- Ваша милосте, замість продовження взаємних звинувачень, я пропоную переглянути в загальному ситуацію щодо нашої армії, щоб приготувати майбутню гідну відповідь на принцовий... незвичний спосіб ведення війни, - запитав він в свого сюзерена.
- Дякую вам, лорд Естермонт, будь ласка продовжуйте, - мовив король доброзичливим тоном. Він мав звичний впевнений та вишуканий вигляд, вбраний в зелений емальований обладунок, але темні мішки під очима одразу заперечували цю брехню.
- Чудово, - сказав Елдон, рухаючи плечима, - Поки дехто з присутніх витрачає весь свій час на чвари та звинувачення, особисто я та лорд Тарлі використали цю нагоду, щоб оглянути весь табір, стан війська та наші припаси, - сказав він, кидаючи погляд на суворого володаря Рогошпилю на протилежному боці павільйону, котрий легко кивнув.
- Те, що ми виявили, не надає нам впевненості. Ситуація стає критичною, - мовив лорд Тарлі, від того короткого ствердження чимало лордів відчули холодок по спинах.
Лорд Маллендор не йняв віри тим словам: - Але, мій пане, звичайно ж п'ять тисяч піхотинців, купка королеземських лицарів і зграя приручених бандитів аж ніяк не може становити суттєву загрозу нашим сотні тисяч...
- Може і становить... Та й на даний момент в нас значно менше за сто тисяч вояків. Якщо не відреагуємо належним чином, то ця армія розвалиться на частини, а разом з нею і вся наша справа, - сказав лорд Тарлі, не виказавши жодної емоції в голосі.
Тиша наче оглушувала всіх присутніх.
Лорд Естермонт прочистив горло: - Вся суть проблеми полягає в нечуваній швидкості руху та мобільності військ принца Джоффрі, - сказав він, - Поки він керував своїми так званими "рейдерами", то вже спричиняв нам незручності, але коли до нього приєдналась Королівська Гвардія, то ситуація почала складатись не на нашу користь. Він вбиває наших розвідників і б'є точно та без попередження, іноді на світанку, в сутінках чи навіть посеред ночі. Його люди чудово муштровані, і вони вміють швидко відступати, зберігаючи стрій, тримаючи нашу кавалерію на віддалі списа, одночасно маршируючи швидше, ніж це взагалі личить піхоті, - він закінчив похмурий звіт із апломбом. - Він ловить нас на них, наче на наживку, зберігаючи достатню віддаль, щоб наше військо витягнулось наче змія під час переслідування. Тоді він проводить маневр, розвертається півколом і б'є по тій секції, котру вважає найслабшою, спричиняючи непропорційні людські втрати. Обдумавши це все, лорд Тарлі та я прийшли до висновку, що стримувати всю масу кавалерії під централізованим контролем було помилкою; не зважаючи на її переважаючу силу, це робить вжиток наших лицарів непрактичним в ролі бойової одиниці, щоб оточити джоффрину піхоту.
- А що на рахунок зоряних таборів? - запитав якийсь лицар, що стояв за межами поля зору, з боку павільйону, де в основному перебували просторяни. Питання звучало невинним, але лорд Естермонт мав підозру, що воно слугувало шпилькою для пониження його статусу в очах самого короля. Останнім часом монарх все більше та більше опирався на сили просторянських лордів, і Естермонт особисто був одним з небагатьох старших штормовиків, котрим король досі довіряв на повну, привселюдно показуючи, що прийме поради від будь-якого васала. Просторянська шляхта не покидала своїх інтриг в грі престолів навіть тоді, коли все військо балансувало на межі розпаду... нехай Семеро поб'ють їх, та вони ж не зможуть припинити свої махінації навіть тоді, коли їхні життя від цього залежатимуть.
- На мій превеликий жаль, та королівська стратегія не принесла... очікуваних результатів, - мовив він обережно.
- Не грайтесь словами, лорде Естермонт, мій план виявився цілковитою поразкою, і я сам один несу за це відповідальність, - сказав король Ренлі, порушивши короткотривку тишу.
Лорд Естермонт вишукано вклонився із щирою подякою: - Так є, ваша милосте. Замість взаємної допомоги, всі семиконечні табори лише призвели до втрати людей під атаками Джоффрі. Тренування його військ включали в себе й блискавичні наступи. Поєднайте це із винятковою мобільністю Королівської Гвардії, і в результаті, коли новини про початок битви досягали сусіднього табору - то королеземська кіннота вже добивала нашу втікаючу піхоту, поки джоффрині гвардійці марширували до наступного, - мовив він, наче злегка вибачаючись, - Замість взаємної підтримки, щоб припнути сили хлопця на певному місці, наші люди почали вважати ті табори смертельними пастками.
Ряди лордів зберігали мовчанку, лише крижаний, дещо розчарований голос лорда Рандила Тарлі переривав обачну тишу.
- Ми маємо вжити певних заходів, - сказав він прямо, дивлячись на короля, - Із допомогою лорда Естермонта я взяв на себе відповідальність окреслити план того, як нам варто перебудувати бойову стратегію. Для початку, якщо король не заперечуватиме, - ті слова прозвучали, наче все вже було вирішено наперед, - командування нашим авангардом, флангами та тилом більш не буде щоранку призначатись особисто Короною, натомість буде передане незалежним командирам, хто має відповідний досвід на полі бою, - сказав він, і видавалось, що навіть суворого вигляду лорда Тарлі не вистачить, щоб стримати лордів ще з хвильку; вони повставали з-за столів, волаючи, перекрикуючи один одного й навіжено жестикулюючи. Ті керівні позиції були надзвичайно цінними для кожного лорда у війську, якраз вони й були рушійною силою, що змушувала їх всіх викладатись на повну в погоні за престижем. Забрати в них те, що практично вже стало щоденним ритуалом, коли король Ренлі призначав обраних посеред галасу лордів та лицарів... Король набурмосився від цих слів, сер Лорас щось поспішно зашепотів йому на вухо, коли добра дюжина лордів навколо монарха спробували звернутись до нього одночасно.
- Мораль війська пробиває чергове дно, - лорд Тарлі намагався підвищити голос, щоб перекричати галас, холодно хмурячись через негідний безлад навколо, - Більшість піхоти не придатна для підтримки ритму, котрого дотримується принц, - сказав він прямо, із ледь помітним проблиском поваги до ворога, повертаючи собі увагу більшості лордів, - Кількість дезертирів зростає щодня і навіть суворі покарання не справляються з цією ситуацією. Нормування пайків тепер дійшло навіть до професійних вояків, і нам не вистачає стріл, щоб озброїти більшість наших лучників, - проголосив він. - Ополчення знесилюється від постійних маршів та маневрування, і абсолютно не придатне для надання опору, коли Джоффрі вдаряє по ним своєю піхотою. Наші вояки не мають відповідного фізичного стану для такого бою, тим більше враховуючи нові проблеми з харчуванням, - відрізав він, намагаючись достукатись до їхнього здорового глузду.
- Важко очікувати від людей, що вони добре битимуться з порожнім пузом. Можливо ситуація була б кращою, якби штормові лорди підтримали свого короля чимось вагомішим, аніж порожніми словами, - зауважив лорд Фоссовей, котрий щойно допив повний кухоль медовухи.
Лорд Арстан Селмі підвівся, приймаючи виклик, озвучуючи колективну думку багатьох штормових лордів, котрі відчували себе об'єктами постійної неповаги з боку просторян. - А можливо, якби славетна міць Простору убезпечила наші тили від нападів бандитів, тоді б це величне військо не спустошувало б кожне зустрічне поле та комору на шляху від Врожайної Зали до Штормокраю! - вигукнув він.
- Їжа?! Ти переймаєшся своїми спорожнілими коморами, коли військо, в десять разів менше за наше, лупить по нам, наче по малим дітлахам?! - заволав лицар в лівреї дому Ашфордів.
Король Ренлі знову підвівся, як зазвичай, коли його лорди починали сварку, та спробував вгамувати їх тоном розчарованого батька: - Мої лорди, наша перемога стане ще величнішою, коли...
- Звичайно ми переймаємось клятою їжею! З такими темпами спустошення наших запасів харчу Штормові землі вимруть від голоду ще до закінчення зими! - проревів лорд Морріген, заглушивши слова свого сюзерена, так само підводячись, і підняв руку догори, - Моя леді-дружина написала мені листа вчора, що сховища Воронячого Гнізда вже майже порожні! І ми ще навіть не дійшли до Бронзової Брами! - відрізав він люто.
- Хоробрі слова ви кидаєте тим мужам, котрі проливають свою кров за вас! - вигукнув один із Фоссовеїв, гілки Зеленого Яблука, коли лицарі Бісбері та Флорентів загрюкали порожніми кухлями по столах, посилюючи глибину образи в очах присутніх штормових лордів.
- Можливо справи б пішли інакше, - глумливо закричав лорд Селмі в адресу просторян, - Якби лорд Фоссовей послав побільше своїх лицарів-розумах назад для захисту шляхів постачання замість посилати їх вперед, бездумно гасати порожніми полями в спробах наздогнати королеземців! - сказав той червонолиций, зазвичай спокійний та виважений володар Врожайної зали.
- Мої лорди... - знову почав король, але лорд Фоссовей скочив на ноги, перш ніж той встиг продовжити; обличчя просторянина спотворилось від люті.
- А ще можливо справи пішли б інакше, якби більше вас, зрадницьких псів, підтримали свого сюзерена, замість як ховатись у своїх залитих дощем норах! - проревів він, жбурляючи кухля на землю. Син та спадкоємець лорда Фоссовея загинув минулої ночі в сутичці біля Широкої Арки. Дім Стедмонів відмовився виводити війська зі свого замку, проголосивши, що допоки носій баратеонової крові сидітиме на Залізному Троні - вони зберігатимуть нейтралітет. Число штормових домів, котрі проголошували щось подібне, зростало по експоненті останніми днями, ще більше погіршуючи в загальному негусту підтримку королівством їхнього власного лорда-протектора.
Обличчя лорда Селмі набуло відтінку свіжого м'яса, коли він оголив меча, і вся штормоземська сторона столу скочила на ноги, киплячи від гніву; вони вимагали негайної сатисфакції, шарпаючи руками до руків'їв мечів. - Вороги вважатимуть нас негідними для чесної битви на полі бою, звичайно ж ми не дамо їм причин так вважати?! - запитав король, чий голос відкрито виказував ступінь зневіри, коли ніхто не звернув на нього уваги; лорд Фоссовей і сам витягнув меча та рушив прямо до лорда Селмі.
- Ти хочеш скуштувати холодної сталі?! Я дам тобі тієї сталі! - заревів лорд Фоссовей, повністю втративши здоровий глузд від люті, смутку та випивки; одразу за ним рушив здоровенний лицар Ашфордів, волаючи, що бажає другим схрестити меча зі зрадником.
Це все виходить з-під контролю, хутко подумав Елдон, рушаючи до тих двох просторян.
- Мій пане, лорде Сидрової Зали! Подумайте лише, що ви чините! - вигукнув лорд Естермонт, спробувавши схопити лорда Фоссовея, але ашфордів лицар із силою відштовхнув його назад. Він врізався спиною в стіл, порізавши руку об столовий ніж, а його син вдарив того Ашфорда.
- Тримай руки подалі від нього, ти, просторянська погань! - проревів Ломас, котрого в свою чергу одразу відштовхнув Дікон Тарлі.
- Всі ПОЗАКРИВАЛИ ПАЩЕКИ! Діконе! Ану повернись сюди! - заволав лорд Тарлі, намагаючись повернути порядок і одночасно прибрати сина з епіцентру сварки.
- Мої лорди! Негайно припиніть цю ганебну виставу! - закричав Ренлі, почуваючись все більш безнадійно, - Мої лорди! Припинить! Я... Я наказую вам! - сказав він, не ймучи віри цьому, але його слова потонули в бедламі криків. Голоси занадто голосно підвищувались, лорди та лицарі з обидвох королівств штовхали один одного, ревучи агресивно через безсонні ночі, безперервне марширування та нестачу їжі. Навколо лорда Селмі та лорда Фоссовея сформувалось імпровізоване коло, обидва лорди волали один на одного.
- Заберіть назад свої слова, і наша честь не постраждає! - голосив лорд Селмі, озираючись навколо себе, намагаючись придумати спосіб, як відновити гонор Штормових земель та пригасити всю цю ситуацію, поки вона не переросла в щось гірше.
- Срати я хотів на ту штормоземську честь! Мій син загинув, б'ючись замість вас! - заревів Фоссовей та замахнувся верхнім замахом. Лорд Селмі відбив удар і крутанувся вбік; його серце гупотіло наче молот в кузні, коли він автоматично відповів рухом, котрого його навчив двоюрідний дід. В одну мить розлючене обличчя лорда Фоссовея вигукувало образи, коли він спробував повернутись у стійку для чергового удару. В наступну ж мить - він вже сахнувся назад, із п'ятьма дюймами сталі в лівій очниці.
- Гевіне! - закричав сер Тантон Фоссовей, що увірвався в те коло повз розлючених лордів, якраз в ту мить, коли лорд Селмі вивільнив свого меча, спричинивши кривавий фонтан.
- Гевіне! Гевіне! - волав сер Тантон, коли його брат звалився на спину, стікаючи кров'ю прямо по середині павільйону.
Я мушу припинити це божевілля, подумав володар Зеленокаменю, перекриваючи собою шлях між лордом Селмі та сером Тантоном; галас виріс до ступеню, коли вже не чулись окремі слова, коли він виставив перед собою скривавлену руку. Елдон побачив як король Ренлі поліз на стіл, намагаючись пробитись до того кола, його Веселкова варта розштовхувала в боки та била всіх лордів та лицарів, безнадійно намагаючись встигнути за своїм паном.
- Опануйте себе, сер Тантон! - застережливо почав Елдон, коли лицар-Фоссовей почав важко дихати, майже істерично струшуючи тіло свого брата, - Дуель закінчена, давайте...
- Ти, сучий сину! - заревів сер Тантон, підводячись із братовим мечем в руці, прямо до лорда Селмі.
- Сер Тантохрр... - захрипів лорд Естермонт, рушивши назустріч, дивлячись на меча-півторака, що стирчав в нього в животі. Очі сера Тантона наповнились усвідомленням, як він зрозумів, що щойно накоїв, дивлячись на скривавленого меча в руці.
- Елдоне! - заволав лорд Морріген із шокованою люттю.
- Батьку?! Батьку, ні! - закричав його син, від перестрашеного відчаю в голосі юнака Елдон ледь не зомлів. Обличчя сина виглядало побитим та вкритим синцями після сутички з лицарем Ашфордів, котрий досі намагався стримати його, поки хлопець вирячався на свого пораненого батька.
- ЗРАДА! - проревів лорд Лестер Морріген, розрубуючи навпіл голову сера Тантона брутальним замахом свого дворучника. Лорд Естермонт впав на коліна, коли меча в животі потягнуло вниз мертве тіло сера Тантона; кров полилась йому з рота, як почулось безсловесне ревіння з боку штормових лордів навколо нього, так наче величезна хвиля вдарила по скелястому узбережжю Судноламної затоки.
- БАТЬКУ! Ану пусти мене! - закричав його син, котрий нарешті зміг звільнитись від рук ашфордівського лицаря, вгативши тому меча під пахву. - ЗЕЛЕНОКАМІНЬ! - проревів він пронизливо, витягнувши меча і добивши лицаря чистим уколом в горлянку.
- РОГОШПИЛЬ! - заволав Дікон Тарлі, стрибаючи на його сина із замахом меча-півторака; обидва тепер бились не на життя, а на смерть, поки лорд Естермонт намагався перекричати раптове ревіння битви; лорди та лицарі повитягали зброю, поки кров лилась на землю з його рота. Лестер спробував допомогти йому стати на ноги, поки лорд Селмі обмінювався ударами з яблучно-зеленим Фоссовеєм прямо біля них, а король намагався пробитись до них поближче.
- Лорд Арстан! Сер Йон! - кричав він істерично, та Естермонт ледь чув його голос поміж пісні сталі зі сталлю. Лорд Селмі випадково зачепив мечем ренліне передпліччя, залишаючи довгий поріз, коли молодий Баратеон спробував стати поміж двох бійців по центру битви.
- РЕНЛІ! - заревів сер Лорас, відбиваючи меч лорда Селмі, і вгатив своїм власним тому під пахву, прямо між пластинами обладунку.
- ЛОРД СЕЛМІ! - закричав хтось ззаду, коли опора Штормових земель ці буремні часи захиталась. Він зробив крок назад, наче в тумані, дивлячись на свого сюзерена із ошелешеним, здивованим поглядом, котрий закарбувався в пам'яті Елдона та всіх присутніх штормоземців. Лестер потягнув Елдона подалі від гущавини бою, коли лорд Селмі впав, вибльовуючи кров ротом; він впав на коліна, клацаючи броньованими рукавицями, коли Арстан спробував спертись на меча як на імпровізовану ковіньку, злегка розхитуючись із тим же виразом несприйняття зради, котре наче витріщалось Ренлі прямо в душу. Селмі володіли дивною, природною грацією у всьому, що робили, і навіть їхня смерть виглядала вишуканою.
Лорд Врожайної Зали злегка хитнувся вперед. Він плавно крутанувся, впавши на спину, і втупився поглядом догори, поки світло повільно згасало в його очах... Елдону здалось, що шум битви трішки затих в той момент, принаймні на якусь секунду.
І тоді Елдон зневірився, не маючи сил промовити ані слова, і та секунда навіки загубилася в часі.
- Лорд Селмі! Лорд Селмі! Ми маємо пробитись до лорда Селмі! ВРОЖАЙНА ЗАЛА! ВРОЖАЙНА ЗАЛА, ДО МЕНЕ! - ревів чийсь голос на віддалі, і галас битви знову заполонив павільйон з люттю тисячі штормів, сильніших, ніж грім, що було чути на віддалі, потужніших за всі, що коли-небудь були чуті будь-ким. Досі сутичці бракувало залізної певності, досі весь павільйон огортали густі міазми дивної нереальності.
Тепер та нереальність деградувала до щирого, навіженого насильства.
- Покличте сара Голліса! Хай приведе ополчення! - він почув жахливо знайомий голос. - ЗА ШТОРМОВІ ЗЕМЛІ! - було чути посеред будівлі, що поступово темнішала, - Зрада! Остерігайтесь просторян! - йому здалось, що він почув ті слова, важко моргаючи; десь поблизу залізо прорізалось крізь плоть. - ХАЙГАРДЕН! ХАЙГАРДЕН! ДОМЕНЕ! - той бойовий клич звучав дивно, перекручено, нечітко.
Лорд Естермонт усвідомив, що зараз він лежить на землі; навколо нього вгорі оберталось майстерно вишите золотом та сріблом полотнище стелі павільнону. Він повернув голову набік, і останнім, що зміг побачити, було видіння його сина, що стояв над мертвим тілом Дікона Тарлі, відчайдушно намагаючись відбитись від люті лорда Тарлі та відблисків валірійської сталі меча, котрого звали Серцерубом.
* (від перекл.) Арстан Селмі - голова дому Семлі, володар замку Врожайна Зала, внучатий племінник сера Баррістана Селмі, котрий служить вартовим в Королівській Гавані. Васал Баратеонів.
** (від перекл.) Елдон Естермонт - син старого лорда Естермонта (його ім'я не згадувалось в книжках та серіалі), 70-річний спадкоємець замку Зеленокамінь. Рідний брат Кассани Естермонт, котра була матір'ю старших Баратеонів - Роберта, Станніса та Ренлі, і відповідно їхній рідний дядько, а також (де-юре) - двоюрідний дід Джоффрі. Васал Баратеонів.
Герб Естермонтів зображує зелену морську черепаху, що пояснює появу їхнього родинного прізвиська - Черепаші лорди.
*** (від перекл.) Автор очевидно помилився з іменами молодших Естермонтів. В оригінальних книжках Дж.Р.Р. Мартіна лорд Елдон мав 2 синів - старшого Еймона та молодшого Ломаса - останнього Baurus помилково назвав Алріком.
**** (від перекл.) Всі подальші роди подам в одній категорії, адже їх чимало.
Моррігени - лорди-штормоземці, володарі Воронячого Гнізда, сусіди Коннінгтонів, васали Баратеонів.
Лонмаути - лорди-штормоземці, васали Баратеонів.
Касвелли - лорди-просторяни, володарі Гіркого Мосту, васали Тиреллів.
Крейни - лорди-просторяни, володарі Червоного Озера на кордоні з Західними землями, васали Тиреллів.
Маллендори - лорди-просторяни, володарі Нагір'я на кордоні з Дорном, сусіди Тарлі, васали Тиреллів.
Тарлі - лорди-просторяни, володарі Рогошпилю на кордоні з Дорном, васали Тиреллів. Семвел Тарлі належить до цього роду.
Ашфорди - лорди-просторяни, володарі Ашфорду на кордоні з Дорном, васали Тиреллів.
Фоссовеї червоного яблука - лорди-просторяни, володарі Сидрової Зали, васали Тиреллів. Сер Тантон належав до цієї гілки.
Фоссовеї зеленого яблука - молодша гілка дому Фоссовеїв; лорди-просторяни, володарі Нової Діжки, васали Тиреллів. Гевін Фоссовей не згадувався в оригінальних книжках, але, судячи по тексту, мав би належати до цієї гілки роду - тоді дивно, чому Тантон називає його братом, адже рід розділився на 2 гілки майже 100 років тому. Сер Йон, котрого згадує Ренлі - голова роду зелених Фоссовеїв.
Бісбері - лорди-просторяни, володарі Медового Гаю, васали Тиреллів.
Флоренти - лорди-просторяни, володаря Ясноводної Твердині, васали Тиреллів.