Розділ 49: Магнар.
1
- Але це все, ваша милосте, вона взагалі нічого не заплатила! - лементував купець, очевидно невдоволений тим, як швачка різко захитала головою.
Жінка ще раз похитала головою, дивлячись на Сансу: - Якби той одяг був ще б на дрібку більш зношений, то звідти б і миші повистрибували! Ви казали, що...
- Закрий пельку, брехлива шльондро! - чолов'яга різко перебив її, - Я таки переконаюсь, щоб тебе за це відшмагали! Закарбуй собі на...
- ТИША! - проревів сер Баррістан, отримавши косий погляд від Санси; Тронна зала потонула в благословенній тиші, що надало дівчині можливість подумати.
Санса глибоко вдихнула, відкидуючись на спинку того клятого кутастого крісла, та зручніше вмостилась на жовто-червоному плащі, на котрому сиділа. - Пане Тобіасе, - почала вона спокійно, неквапно роздивляючись прохача з ніг до голови, - Лише Корона та наділений довірою майстер-над-законами мають право карати мешканців цього міста. Наскільки я пам'ятаю, останній зараз відкрито бунтує проти Корони, а власне Корона... що ж, це ви щойно проголосили своє право на Залізний Трон, пане Тобіасе? - запитала вона звичним тоном, котрим могла б поцікавитись, що саме він полюбляє їсти на сніданок - шинку чи сир.
Чолов'яга незграбно проковтнув слину, озираючись Тронною залою до половини центурії королівських гвардійців, що нерухомо стояли в шерензі, обличчями до рядів людей, що очікували на свою чергу в аудієнції. - Ах, ні, ваша милосте, - забубнів він.
- Чудово. Тому що таке карається значно, значно суворіше, ніж звичним шмаганням, пане Тобіасе, - мовила вона, дивлячись купцю прямо в очі, - Так, здається я вже почула він вас на рахунок якості тканини, але ще не бачила її своїми очима. Чи у вас є зразок? - запитала дівчина, переводячи погляд на швачку, котра миттєво знітилась.
- Б-боюсь, що ні, моя пані...
- Ти маєш звертатись до королеви Семи Королівств, як до "вашої милості" чи "моєї королеви", - її перебив сер Баррістан гучним голосом.
- Ваша милосте... якщо дозволите... - незручно запитав купець, порушивши короткотривалу тишу, переминаючи долоні.
- Так, пане Тобіасе? - запитала вона.
- Я можу впізнати свій товар будь-де... та намітка в неї на голові пошита з моєї тканини, - сказав він безнадійно.
Вона знову перевела погляд на швачку: - Це правда, що він каже? - запитала вона.
- Звичайно ж н... - та затнулась під тиском сансиного погляду, через силу щось проковтнула і кивнула, - Так, - кивнула вона знову.
- Сер Баррістан, - дівчина попрохала в королівського вартового.
Закутий в біле лицар впевнено рушив до швачки, незвично обережно взяв той головний убір, перш ніж повернутись назад, піднявшись сходами до трону. Люди, що очікували на аудієнцію, зашепотіли між собою, коли Санса взяла намітку і оглянула тканину, роздивляючись її проти яскравого світла з великого вікна.
- Виглядає досить поношеною, проте не критично... недбала обробка після збору врожаю волокна, та це й не дивно... - сказала вона вголос, повертаючи річ серу Баррістану, - Очевидно довго не прослужить, але це й так очевидно, враховуючи низьку ціну, котру ти заплатила за це, - звернулась вона до швачки, перш ніж легко кивнули, - Тобі варто оплатити повну вартість, плюс ще половину від того поверх, через затримку та гаяння часу пана Тобіаса, - проголосила королева, обертаючись до усміхненого купця, та нахмурилась, - Тобто вартувало б оплатити, якби цей пан не прийняв свавільні міри і не розтрощив двері твоєї майстерні в намаганні забрати товар назад, - додала вона похмуро, розпинаючи чолов'ягу словесно.
- Так що я не бачу потреби в подальшому вимаганні компенсації з обидвох сторін, адже ви взаємно причинили грошові втрати один одній, приблизно однакові по вартості. В майбутньому я маю надію, що їхні прохачі з подібними справами не тринькатимуть час Корони, а натомість шукатимуть правосуддя в Королівському Комерційному Суді, або ще краще, шукатимуть істини в Королівській Палаті Мір та Ваг, де отримають поради щодо якості та звичних ринкових цін... перш ніж піддатись спокусі на підозріло вигідну угоду, - прогосила вона.
Найближчі до неї алебардники тричі вгатили тупими кінцями алебард по підлозі, і королівський герольд повів засмучених позивачів до виходу з зали, коли ті незграбно вклонились на прощання.
Сер Баррістан косо поглянув на неї, і Санса майже непомітно кивнула. - На сьогодні суд закінчив свою роботу! - вигукнув лицар, - Всі прохачі із червоними пропусками матимуть перевагу в черзі завтра зранку. Якщо ваш пропуск іншого кольору, приходьте після обіду, - наголосив він жорстко; в голосі вартового чулись нотки розчарування.
Санса підвелась, коли зала спорожніла, глибоко вдихнула і поправила зачіску. Вона вдягнула маленьку корону і рушила вниз сходами, відганяючи жестом заспаного королівського герольда.
- Пробачте, моя королево, я не знаю, як вони прослизнули через ці двері! Я...
- Не переймайся, Кірте, - вона вдавано насварила його, коли сер Баррістан приєднався до неї збоку, - Просто переконайся, щоб в майбутньому такого не було. В добі просто не достатньо годин, щоб розглянути всі ті позови, тому витрачання важливого часу на справи, що можуть бути розглянуті судами нижчої ланки, просто нівелює всю цю затію із розділенням правосуду, - терпляче пояснювала вона.
- Звичайно, моя королево, такого більше не станеться, - вибачився той, раз за разом киваючи головою.
- Маю на це надію, - сказала вона, перш ніж піти із зали через бічні двері, вітаючи Міру посмішкою, - І давно ти спостерігаєш? - запитала королева.
- З півгодини, не знаю, як ти можеш витримувати цілий ранок, просто сидячи на місці, - зачудова відповіла дівчина, крокуючи біля неї; сер Баррістан йшов за ними на крок позаду.
- Не повіриш, але я й саме не знаю, - зітхнула Санса, так наче все виснаження, що вона приховувала під час аудієнції, раптово напалилось одразу, тож вона на мить зупинилась, спершись на стіну коридору.
- Мабуть тобі вартувало б трохи порухатись, розім'яти м'язи, - скупо мовила Міра.
Санса подивилась на неї із зростаючою посмішкою, та обернулась до вартового: - Що ви на це скажете, сер Баррістан? Не проти невеличкого спарингу? - запитала вона, обдаровуючи лицаря найбільш королівським поглядом зі всіх.
Сер Баррістан схилив голову із напівширим буркотом: - Як забажаєте, ваша милосте, - мовив він із вимушеною посмішкою.
2
Ритмічне клацання списа по турнірній сталі сприймалось сансиним розумом наче дар від самих богів. Після обтяжливих годин судових справ, що продовжились місцевою політикою та одночасним вирішенням з півдесятка різноманітних інтриг... проста реальність хорошого бою відчувалась як розкіш, котру варто було цінувати та насолоджуватись кожною секундою.
Сер Баррістан виявився винятково вмілим вчителем, і вона й гадки не мала, чому Джоффрі так ніколи й не звертався до лицаря на рахунок тренувань в своїх перших життях. Він обмежував власний рівень лише трішки вище за її власний, показуючи себе як ідеального опонента, котрий постійно випереджав її на крок вперед, якраз достатньо, щоб вичавити останні краплі поту та вмінь з її тіла, перш ніж впевнено перемогти, виснаживши достатньо, щоб дівчина була змушена відкласти продовження тренувань на наступний день.
Вона підтримувала форму та набувала нових сил, займаючись так часто, як тільки могла, в основному використовуючи це для зняття стресу від тягаря правління, і що ще гірше, від тягаря правління без присутності Джоффрі. Дівчина відбила мечевий удар і крутанула списом під ним, обертаючи ратище, щоб поцілити серу Баррістану в стегно, але він без особливих зусиль ухилився вбік та зменшив відстань, зачепивши її руків'ям меча.
- Тримайте дистанцію, ваша милосте. Кожен списник, що досі дихає, вивчив напам'ять цю істину, - повчав він неквапно, коли вона відійшла, поправляючи тренувальний шолом, що прикривав частину її волосся, котре так лише очікувало на можливість виборсатись назовні.
- Я вже й сама ледве дихаю, - відповіла вона у відповідь, кидаючись на нього із коротким криком, маючи намір в стрибку вцілити старому прямо в груди. Він зміг закритись своїм щитом, спробував рубанути мечем по спису, перш ніж Санса потягнула зброю назад, готуючись до наступного уколу. Вона встигла першою, двічі вколола його в захищені щитом груди, відволікаючи від справжнього наміру вдарити по гомілці. Вартовий не купився на цей трюк та пішов в наступ, відбивши мечем рук списа набік. Вона відступила, вдаряючи списом по землі та захищаючи цим рухом стегно від мечевого замаху, перш ніж використати списа як опору… Санса перенесла всю вагу тіла на списа і вдарила що щиту обома ногами.
Старий заточився назад, коли вона приземлилась в напівприсяді і рвонула до нього, вивільнивши шквал легких ударів, щоб не дати вартовому прийти до тями. – Іноді мене бентежить питання, де ви вивчили таку техніку бою, моя королево, - сказав він, відбивши її атаку координованими ударами меча та щита.
- Мій чоловік володіє різноманітними талантами, - вона нахабно відповіла в перерві між подихами, але сер Баррістав вже й сам перейшов у наступ. Цього разу він фехтував на повну силу; Санса зробила блок проти замаху, що так і не прилетів, натомість отримала болючий удар по передпліччі.
- Зараховано, - пробурмотіла вона.
- Ти все одно можеш продовжувати бій із однією рукою! Ще принаймні з десять секунд! – вигукнула Міра з-за огорожі.
- Одного разу я був свідком, як один чоловік протримався десь із півхвилини, - додав сер Баррістан; його обличчя скривилось в задумливій, повній спогадів гримасі.
- Ну, я не зможу стільки, - буркнула Санса, знімаючи тренувального шолома, і сіла на стілець біля огорожі, розвернувшись, щоб оглянути присутніх на головному подвір'ї, що витріщались на тренувальний майданчик; слуги та вартові дивно дивились на неї. – Це через мене чи може то якийсь чаклун заморозив час? – запитала вона вголос.
Глядачі одразу повернулись до виконання попередніх обов'язків, ведення перерваних розмов та інших занять, наче якесь закляття було зняте з них.
- Здається той чаклун тебе злякався, - сказала Міра, підходячи ближче; вона оперлась на огорожу зразу біля неї.
- Я скажу кілька слів центуріону, - сер Баррістан неначе вибачався, похмуро знімаючи з себе тренувальні лати.
- Не переймайтесь, мені байдуже на їхні перешіптування, - сказала йому Санса, а Міра щось прогуділа.
- Як на рахунок спарингу? – запитала діва-Рід.
- Майданчик весь твій, - відповіла Санса, піднімаючи руку.
- Ти знаєш, як я ненавиджу це подвір'я, - заперечила та.
- Гаразд, - буркнула Санса, - Сер Баррістан, йдіть вмийтесь та відпочиньте, ми будемо в цілковитій безпеці у Божегаї, - звернулась вона до вартового.
- Як забажаєте, ваша милосте, - відповів він із ідеальним поклоном, звично нахмурившись в адресу Міри, котра із щасливим виразом пішла за своїм тризубом.
2
Сутичка з Мірою була значно легшою за попередній бій, вона більш нагадувала розмову із смішками, хоча мала й показала їй декілька брудних трюків, котрими славились кранножани в ужитку древкової зброї. То був звичний спосіб для їхніх розмов, адже Міра не мала стільки ж терпцю, як Вілла чи Талія, щоб шепотіти на вушко щодо справ в столиці чи просто щебетати якісь дурниці, щоб відігнати набридливу нудьгу, котра, здається, пронизувала наскрізь більшість дрібних інтриг мешканців Королівської Гавані. Невеличкі, проте постійно зростаючі в розмірі суди, котрі вона заснувала, були створені по прикладу Вищої торгової ради Браавосу, що займались вирішенням тисяч суперечок, які щодня виникали в Місті-посеред-Лагуни.
Вестеростьке правосуддя було значно менш розвинутим за браавосійське, що одночасно було й прокляттям, й благословінням. Вона мала більш-менш вільні руки, щоб мати змогу заснувати нову інстанцію, що виявилось божим даром у полегшенні тягаря відповідальності посеред системи, що базувалась виключно на ручному керуванні невеликої купки дворян. З іншого боку, особисті звернення про правосуд до Корони були стародавньої прерогативою та джерелом гордості для столичного люду, і прибрати цю традицію видавалось нерозумним. Вона через силу розплутувала пекельно складний клубок із делегацій, ефективності присуду та легітимності, що вже почало впливати на ведення її інших схем, та й відбивалось на психіці. Батько допомагав в міру своїх можливостей, але нагальні обов'язки змусили його рушити подалі від столиці для переговорів з річковими лордами, що рухались повз Королівську Гавань до Бронзової Брами.
На щастя Міра допомагала, чим могла. В основному викладаючись на повну в намаганні вгатити тризуба їй прямо в живіт… що видавалось кращою перспективою за спроби Ліри, якщо подумати. Принаймні Міра не намагалась розтрощити черепа своїй королеві.
- Уфф… - Санса задихнулась, коли затуплений тризуб врізався їй в слабо захищений живіт, відкидуючи її назад. Леді загавкала зі свого лігва між коренями чар дерева, наче розчаровано від незграбних Саниних рухів. Вона знову нишпорила в Королівському лісі, Санса була певна, але ніхто не міг би цього сказати, адже розкішне хутро лютововчиці аж сяяло чистотою під променями післяполуденного сонця.
- Ти знову відволіклась, - нахабно зауважила Міра, ухиляючись від саниного уколу, та схопила спис в замок своїм тризубом, полишаючи дівчину незахищеною від швидкого копняка.
Санса зітхнула, словесно захищаючись, - Державні справи, - пожалілась вона, - Десь за годину на мене чекатиме Тиріон. Додаткові клопоти, - додала вона, перш ніж нагородити Леді обвинувачувальним поглядом. Лютововчиця виглядала невинною, наче свіжовипавший сніг, та потягнулась в своєму невеликому гнізді, наче цуценя.
Враховуючи те, що тварина виросла більшою за будь-яку собаку в Королівських землях, то те видовище було досить смішним… для чого, як Санса припускала, вовчиця й поводила себе таким чином.
- Принаймні ти хоча б не витаєш в думках про свого коханого, - останні слова Міра вимовила нечітко, майже пробубнівши їх, перш ніж дурнувато посміхнутись на всі зуби.
- О, то тепер ти бажаєш поговорити про це? – Санса підвела брови, наносячи удар, негайно відбитий контрударом, - Свій свояка бачить здалеку. І я це розумію, справді. Хоч й Джон і є моїм єдинокровним братом, та я не сліпа, - сказала вона з широкою посмішкою.
- Я… що… що?! – Міра майже безсловесно заперечувала, одночасно відбиваючи удар за ударом своїм тризубом.
- Я зрозуміла, Міро! Тобі подобаються мовчазні парубки, і ти просто бажаєш нагородити його палким поцілунком, щоб позбавити тієї похмурості, - вона пояснила, одночасно продовживши атаку.
- Що… САНСО! – заверещала Міра, густо зашарівшись; спис майже без опору пройшов крізь її блок, вціливши дівчині в коліно.
- А-а-ай! – зойкнула Міра, кульгаючи назад, - Це нечесно! Абсолютно нечесно! – пожалілась вона в проміжках поміж нестримним, істеричним реготом.
- Такий непорушний, але одночасно й таким м'який! Два в одному! – сказала Санса, намагаючись стримати сміх, коли Міра прикрила рота обома долонями, пожбуривши тризуб на землю, - Той, що хмуриться від непевності, перш ніж нарешті вирішить відкласти набік свої обов'язки, - останні слова вона промовила, імітуючи низький чоловічий голос лицаря, - І дозволить самому собі зануритись в те дивний та заборонений стан, що зветься щастям… - промовила вона врочисто, перш ніж затнутись, бо Міра прямо благала її зупинитись, регочучи як навіжена. Проте Санса безжально продовжила: - Він бореться із власною совістю, коли перестає страждати хоч на хвильку, і врешті наважується відкинути свою величну мету заради… - дівчина затнулась ще раз, коли її фрейліна набрала повні легені повітря.
- Заради жалюгідного швидкого поцілунку! – пирхнула Міра, перш ніж захлинутись високим, схожим на писк, реготом. Санса також засміялась з того всього. Вони сіли разом, біля коренів чар дерева, притулившись одна до одної, відсапуючись від приступів хихотіння, що час від часу поверталось без причини.
Решту тієї години дівчата провели ось так, теревенячи про все потрохи, жартуючи про "отих похмурих", а пізніше обговорили бажані подальші кроки для Ліри Мормонт.
Пес навіть не підозрював, хто полює на нього.
- Вона насправді чудова, - ліниво промовила Міра після останньої паузи в розмові, згодовуючи Леді шматок шинки, що лежала в кошику, котрого вони принесли до боже гаю. Лютововчиця делікатно понюхала дарунок, перш ніж проковтнути його одним ковтком, і почухала голову об мірину руку, так наче відповіла справді з королівською гідністю, а тоді опустилась на землю.
- Так і є, - погодилась Санса, посміхаючись до своєї сіро-біло вихованки.
- Маю на увазі, що не тільки вона. Адже всі твої брати та сестра також мають своїх, - пояснила Міра, - І всі вони такі слухняні і так схожі на своїх господарів, - додала дівчина.
- Привид є єдиною живою істотою, що може розвеселити Джона, - жваво зауважила Санса.
Міра знову зашарілась і кашлянула: - Ага… хіба це не дивно? Цей звір також присутній на вашому родовому гербі, отже мав мати особливе значення для прадавніх Старків… - продовжила вона.
Санса злегка набурмосилась, вловивши шлях, котрим Міра намагалась вести розмову. То була тема, котру та рідко порушувала, проте коли таке траплялось, то дівчина завжди підступала з обережністю, і досить наполегливо.
- Міро, ти вже тупцюєш навколо того питання ще з дня, коли ми зустрілись біля Рову Кейлін, - королева вирішила взяти бика за роги, - Чому б тобі не сказати прямо те, що бажаєш сказати? – запитала вона.
Міру наче заціпило на місці, як перелякану оленицю. Вона мовчки порухала щелепами, наче пересилюючи себе, щоб відповісти.
- Ну ж бо, Міро, скажи все як є! - вигукнула Санса, потаємно хвилюючись через те, чому дівчина так довго перебувала в такому стані. Вона посміхнулась: - Або я розкажу Джейні все про той болісно короткий та поспішний поцілунок, котрим мій звихнутий на честі брат нагородив тебе, перш ніж рушити на війну за славою! - вона тріумфально закінчила погрозу, вирішивши зайти з іншого боку.
- Не посмієш! - вихопилось в Міри проти її бажання.
- Такий напружений! Так наче він зробив найстрашніший гріх в очах Старих та Нових богів! Я не чула, що саме він тобі сказав, але я певна, що це звучало на кшталт такого "Проживи життя на повну, якщо я загину, не чекай на мене", - Санса насолоджувалась тими словами, так наче вони були справжнім делікатесом, - Джейні мабуть миттєво розтане і розтечеться калюжею по всьому подвір'ю! Я ду...
- Я вважаю, що ти - варг! - раптово пискнула Міра, перебивши сансині слова.
- Я... зажди, що? - запитала дівчина, миттєво нахмурюючись; Леді також повернула голову до них, дивлячись прямо на Міру.
- Варг, перевертень, хтось, хто може проникати в свідомість інших живих істот і відчувати те, що вони самі відчувають, навіть керувати ними, якщо ти достатньо сильна, - пояснила та через силу.
Санса просто дивилась на неї десь із секунду, перш ніж вибухнути реготом, хитаючи головою з того дотепного жарту. Вона замовкла, коли усвідомила, що Міра сказала це серйозно.
- Ти ж не маєш на увазі... - почала вона шоковано.
- Саме так! Батько має власні підозри, і твоє запрошення було ідеальним приводом, щоб переконатись особисто...
- То ти шпигуєш за мною? - ошелешено запитала Санса.
- Аж ніяк! Ми служимо Старкам, і якщо є щось, в чому ти можеш бути певна, Сансо, так це те, що ми завжди служимо королям та королевам Півночі, - вигукнула та раптово; несподівана, залізна впевненість в її голосі переконала Сансу більше за десяток вибачень, зібраних докупи.
Вони замовкли на хвильку, кожна напружено обдумувала сказане, перш ніж Санса підвелась: - Це просто старі північні забобони, Міро, - мовила вона, крокуючи до скрині, що лежала неподалік, щоб заховати списа, - Не знаю, що за байки розповідають у вас там вдома, в Сіроводній Варті, але... - дівчина різко зупинилась, крутанулась на місці і відбила мовчазний укол міриного тризуба своїм списом, бронзові вістря ледь-ледь не зачепили її шкіру.
- Як ти змогла зупинити мене? - суворо запитала Міра.
Санса гнівливо хитнула головою, відступивши на крок: - Міра! Що ти собі надума...
- Як ти змогла зупинити мене? - дівчина знову майже викрикнула.
- Я побачила тебе! А тепер, чому...
- Дурниці, Сансо! Я вдарила тебе зі спини, ти аж ніяк не могла цього бачити, навіть кутиком ока! - вигукнула та із силою.
- Я... Міро... я знаю, що я побачила, інакше як би змогла вчасно блокувати удар? - королева запитала фрейліну, так наче та була недоумком, та набурмосилась від власних слів.
- Ти таки побачила, але не крізь власні очі, - заспокійливо мовила Міра, зупинившись, і поглянула набік. Санса зробили так само, подивившись на стурбовану Леді, що пильно спостерігала за обома зі свого лігва між коренями, досі нерухома як статуя.
- Я... Ти ж не маєш... - Санса затрясла головою, раз за разом переводячи погляд між Леді та Мірою.
- Маєш вроджений талант, Сансо, настільки природний, що навіть не усвідомлюєш його існування! Чи було хоч раз так, що ти відчувала дивний зв'язок з Леді? - запитала та поспішно.
- А, ні, так, але це ж Леді! Звичайно ж ми пов'язані! - Санса спробувала переконати, проте більше саму себе, аніж співнозмовницю.
- Так, наче ви майже поділяєте думки та емоції? - безжально продовжила Міра, - Чи тобі не сняться сни, в котрих ти є нею? - вона посилила тиск.
- Я ніко... - вона затнулась, витріщаючись на Міру, рухаючи рукою туди, де, вона це просто знала, щойно підійшла Леді, прямо до неї. Дівчина легенько погладила голову вовчиці, знову і знову, намагаючись втамувати хвилювання; міриний погляд невпинно просвердлював дірки в її власних.
- Заспокійся, дихай глибше, Сансо, - мовила та, тендітно допомігши подрузі сісти на землю, і сама сіла біля неї навпроти Леді, - Цього не варто боятись, адже Старки стародавніх часів мали певні причини для обрання лютововка своїм родовим гербом. Ти прямо зараз заново відкриваєш спадок свого роду, щось настільки прадавнє, як і гасло твого дому чи сам Вінтерфелл, - вона повільно пояснювала, знову набувши того спокійно-мудрого виразу.
- Ні, я маю на увазі, так... - бурмотіла Санса, моргаючи, намагаючись втамувати дихання, - Ти маєш рацію, - сказала вона, сфокусувавши зір, і підняла погляд із землі до Міри, - Джоффрі має теорію щодо магічних сил найстаріших вестероських династій. Прибуття Червоної Комети мабуть якось підсилює їхні приховані сили, повертає зі сплячки, так само як із драконами Дейнеріс та чарами чорнокнижників та культистів, - промовила вона швидко; слова вилітали, наче намагаючись перегнати одне одного, і мірин вираз обличчя змінився від співчутливої підтримки до збентеження.
- Старки вели за собою війська на білих блукачів під час першої Світанкової війни, - мовила Санса, підводячись; в неї волосся на шиї стало дибки, коли вона рушила в довільному напрямі; Міра спробувала встряти в розмову, підводячись також. - Мої предки збудували Стіну, вони правили людьми, дітьми лісу і навіть велетнями, легенди кажуть, що вони й на бій виїжджали верхи на лютововках, - бурмотіла Санса майже несвідомо, повернувши погляд до Міри.
- Сансо, я... я знаю, що це може налякати, - почала дівчина, підійшовши до королеви, нахмурившись, бо наперед запланова промова вже здавалась непотрібною, - Маю на увазі, що... - вона втратила дар мови від сансиної реакції.
- Злякати? - запитала Санса у відповідь, дивлячись тій прямо у вічі, - Міро, я була такою дурепою! Звичайно ж я має мати магічний потенціал через старківську спадковість! Це мало б бути неминучим, адже вони змогли перемогти блукачів-розвідників ще в бронзовій добі. Але я ж ніколи й не думала, що я... Що мій зв'язок з Леді... - вона затнулась, обернувшись, і поглянула на свою лютововчицю, - ... може бути результатом повернення прадавнього кровного зв'язку... - тепер вона глибоко дихала, твердо дивлячись на Леді, а вовчиця відповіла тим же; вона відчувала її, навіть не торкаючись, напруживши свідомість в пошуках того надприродного звичного відчуття як ніколи до того, відчуття, що завжди було з нею. Вона вхопилась за нього, стрибнула прямо в нього, відчувши, наче щойно зістрибнула зі стіни Червоного Замку прямо в Чорноводну затоку; її злегка зсудомило.
- Я ніколи не думала, що цей наший зв'язок... - вона затнулась знову, набурмосившись, - Заради богів, Міро, це ж так очевидно... - прошепотіла вона, продовжуючи дивитись на Леді; її дихання перервалось, коли одне з очей миттєво побіліло.
Міриною шкірою побігли мурахи від трепету, коли Санса й Леді одночасно подивились на неї; одне з сансиних очей було білим, як молоко, коли вона повільно моргнула і почала втрачати рівновагу.
- Тобі поки що не можна таке робити! Потрібні тренування! - різко вигукнула вона, міцно хапаючи Сансу, перш ніж та встигла впасти на підлогу. Санса захитало головою, наче в тумані, повільно опановуючи себе, та підвелась, Міра й далі міцно тримала її за руки.
- Навчи мене, - мовила Санса, коли повністю відновила самоконтроль.
- Я на цьому розуміюсь значно менше, ніж мій батько чи навіть мій брат Йоджен! Всі ми знаємо лише дещицю з тих втрачених знань... - забелькотіла Міра, як Санса сильно стиснула її долоні, сильно, проте не болісно.
- Міра Рід, навчи мене, - наказала королева; блакитні очі, глибокі, наче зимова буря, пересіклись з міриними; її лютововчиця сиділа збоку, наче мармурова статуя, що вміє моргати, та спокійно дивилась на кранножанку.
Міра відчула щось прадавнє, забуте у віках в її погляді і впала навколішки; напівпризабуті слова Старої мови звучали незвично для її вух.
- Так, Магнар, - присягнула вона.
* (від перекл.) Магнар - слово зі Старої мови перших людей, котрою досі розмовляють за Стіною. Його можна перекласти як "вождь"; цим титулом плем'я теннів називає свого правителя.