Розділ 50: Виття.
1
Сансина прихована тінева війна з Варисом виявилась надзвичайно корисним - та принизливим - досвідом; це було однією з причин, чому той чоловік досі був живим. Окрім слугування своєрідним тренувальним манекеном для Санси - майстер-над-шептунами виявився дуже помічним джерелом знань щодо їхніх радників та навіть сторонніх учасників в цій громадянській війні. Хоча всі його слова й були перемішані із суттєвою часткою брехні, Санса дізналась про Залізні острови за місяць більше, аніж за цілий попередній рік, присвячений планомірним дослідженням... І то був лише один з яскравих прикладів того, яким корисним помічником в керуванні державою виявився Варис.
Звичайно, чим довше він залишався живим – тим небезпечнішим ставав для її та джоффриних планів, але з іншого боку, тим більше були шанси дізнатись про його секретні контакти в Ессосі та конкретно в Пентосі і решті Вільних міст. То була гра на витривалість, щоб побачити, хто з них першим перерве цей взаємно вигідний обмін інформацією, і мабуть саме тому Сансу так приголомшила перша серйозна смерть в Грі Престолів, адже жоден з них здається не був причетним до цього.
Санса зітхнула, відшовхнувши набік сера Баррістана, що спробував вивести її; вона продовжила споглядання нажаханий вираз обличчя Тиріона, що навіки застигло в гримасі болю. Карлик досі перебував в своєму ліжку, а тіло повії-отруйниці аж на диво підозріло лежало в кутку кімнати; білі бульбашки досі пінились біля її рота, хоча смерть настала чимало годин тому, якщо вірити оцінці грандмейстера. Санса знайшла порожню ємність в кишені дівки, і різкий запах дигіталіса красномовно говорив сам про себе, принаймні так проголосив Пицель...
- Леді, - прошепотіла Санса, і насторожена лютововчиця підійшла до неї впритул. Дівчина заплющила очі, опустивши ємність нижче, та дозволила вихованці понюхати залишок рідини. Пицель раніше показав їй цілу пляшчину з аналогічним зіллям, як зразок, і...
Ах-х... ідентично, подумала вона, розплющивши очі, та зморщила ніс; Леді із цікавістю дивилась на свою господарку.
Отже це таки й справді дигіталіс, грандмейстер не збрехав... але для чого Серсеї робити так, наче Тиріон помер від серцевого нападу, і одночасно влаштовувати смерть очевидної вбивці в тій самій кімнаті? Ще й використовувати для цього ще більш очевидну отруту?! Запитувала вона в себе знову і знову.
- Сер Баррістан, - покликала вона.
- Моя королево? – запитав суворий захисник.
- Замкніть браму Червоного Замку, підніміть по тривозі півничанський гарнізон та заберіть зброю з рук червоноплащників, що несуть службу на брамах та зовнішніх стінах, - наказала вона.
На обличчі вартового читався очевидний конфлікт, коли він подумав, що буде змушений покинути її, та лицар поглянув на сера Мандона Мура та сера Престона Грінфілда; обидва ствердно кивнули. – Так, ваша милосте, - нарешті погодився він.
- Центуріоне Хольт, - покликала Санса, виходячи з тиріоновох покоїв.
- Ваша милосте! – вояк вгатив ратищем алебарди по підлозі та виструнчився, вісім алебардників позаду нього повторили його рухи.
- Зберіть свою центурію всередині Мейгорової Твердині і стійте на чатах, ніхто не має покинути її чи зайти всередину, - наказала королева.
- Так, ваша милосте! – сказав він, перш ніж розвернувся до своїх людей, та вибухнув шквалом наказів до підлеглих, що різко розбіглись в протилежних напрямках. Санса рушила в справах, в супроводі сера Мандона та сера Престона, котрі тримали долоні на руків'ях мечів. Вона швидко дійшла до септи, зітхнувши від полегшення, коли побачила знайомі силуети Вілли Мандерлі та Спритно-Пальця, що стояли біля вівтаря Невідомого, напівприховані від сторонніх поглядів.
- Чекайте тут, - наказала вона своєму супроводу; двоє вартових стали обабіч дверей, коли вона рушила до вівтаря. – Вілло, Спритно-Палець. Рада знову вас бачити, - промовила вона швидко.
- Сансо, - Вілла нервово посміхнулась, а Палець ледь кивнув; кремезна статура юнака відкидала чималу тінь.
- Отже Серсея? – запитала вона в них.
- Так, - просто відповіла Вілла, - Ми знали, що вона намагалась отримати вплив серед суддів Комерційного Суду...
- Радше з мінусовим результатом, мушу зауважити, - прогуркотів Палець.
- Поки Тиріон не втрутився і абсолютно поламав той невеличкий здобуток, котрий вона змогла отримати поміж меншості суддівства, - закінчила Вілла, кидаючи на Пальця косий погляд.
Санса вилаялась, спершись на статую Старої, що стояла напроти них: - Я ж казала вам обом пильнувати за нею, вона ж просто мусила неадекватно відреагувати після такої поразки, - дівчина напосілась на них.
- Ми ніколи й подумати не могли, що королева вб'є власного брата! Може вдарить по ньому політично, а чи спробує вигнати зі столиці, але не труїтиме на смерть! - пробурчала Вілла. Дівчина виявилась неоцінимо вагомою помічницею, коли сансині королівські обов'язки вже загрожували поховати молоду королеву під своєю масою; вона слугувала в якості тимчасової майстрині-над-шептунами, котра могла проводити нагляд над активними сансиними схемами, коли королеві бракувало часу. – Принаймні не таким способом, - додала вона, хитаючи головою.
- І що ж ви дізнались? – запитала Санса в здорованя, що мав лютню на спині.
- Дівка отримувала платню від Серсеї. Королева влаштувала її та ще п'ятьох інших в заклад Чатай'ї,- прогуркотів бард, розминаючи пальці, що надали йому таку кличку. Оточення просто не розуміло, чому Санса тримає при собі такого нікчемного співця в своєму почті... на це вона зазвичай відповідала, що терпить його не через відсутність голосу, а через небесне вміння гри на улюбленому інструменті. Звичайно ж, м'язисті пальці барда також були дуже помічними в несподіваних нічних бійках.
І ніхто навіть і не підозрював, що незграбний придворний музика служить королеві шпигуном та правою рукою в потаємних інтригах, чи не так? Принаймні, ніхто, окрім самого Павука...
- Дозвольте здогадатись, все це вказує на Серсею, котра особисто вибрала їх серед ланністерських підданих в Ланіспорті, - буркнула вона.
- Не зовсім, - сказав Палець, - Але все ж її слід майже такий же очевидний, адже задіяний також сержант червоноплащників, котрі, як відомо, у всьому їй підкоряються.
- Чомусь мене це все не дивує, якщо добре про це все подумати, - мовила Санса, - Адже вона мала вигляд, наче от-от вибухне, коли Тиріон напівжартома пригрозив відіслати її до Кастерлі-на-скелі, подалі від дітей... Він мав би знати, що не варто провокувати таку імпульсивну жінку, - вона затнулась, вперше відчувши удар втрати від смерті Біса. Думка про всю його допомогу із створенням Торгової Компанії та судів, Чорноводних цехів та безлічі інших починань... їй не вистачатиме приязної посмішки чи дружнього жарту після напружливого ранку при дворі...
Вона відкинула ті думки, втамувала непрохані сльози, перш ніж повернутись до нагальної справи: - причини, мотиви та можливості, все сходиться, але й досі щось не сходиться. Для чого було труїти отруйницю в тій самій кімнаті? Якби вона просто наказала перерізати горлянку тій дівці і викинути тіло в Чорноводну, то отримала б хоч якесь алібі, - зауважила дівчина.
- Боюсь, що детальне розслідування займе більше часу, аніж ми маємо зараз, - сказала Вілла, хитаючи головою.
- Гаразд, ви двоє, продовжуйте пошуки; мені потрібні відповіді, - наказала вона їм та швидко пішла геть з септи.
Трясця, як же не вистачає Джоффрі, подумалось примхливо, коли лицарі супроводжували її; невдовзі до них приєдналась Ліра, що очікувала біля дверей. – Будемо трощити черепи? – запитала та із ентузіазмом.
- Не кожна проблема вимагає удару молотом, - відповіла Санса із задоволеною кривою посмішкою, рвучко крокуючи до Мейгорової Твердині, вже зайнятої гвардійцями, що без бою захопили підйомний міст.
- І я це чую від жінки, що збирається взяти штурмом твердиню, - додала та жваво, вже тримаючи напоготові щита та булаву.
- Ану цить, - мовила Санса, перш ніж кивнути центуріону.
- Хольте, наказую роззброїти червоноплащників, а королівську рідню - помістити під варту. Королеву-мати заарештувати, - вона промовила швидко, не уточнюючи менші деталі. - І будь ласка, якомога менше кровопролиття, - додала вона.
- Так точно, ваша милосте, - відрізав центуріон, перш ніж розвернутись до п'ятдесяти з гаком вояків. - Увага, гвардійці! Виступаємо, маємо роззброїти червоноплащників, арештувати королеву-мати, а дітей розмістити під наглядом. Фіне, Гавальде, візьмете керування своїми підрозділами! Алебардники в перший ряд! - заволав він.
Невдовзі вони вже марширували Мейгоровою твердинею, і хоча окремі червоноплащниками намагались чинити опір тут і там, та переважна більшість вартових була застана в цілковитій несподіванці і мудро вирішила не опиратись сталевому припливу, що затопив саме серце Червоного Замку.
- Що це все означає?! - заверещала Серсея, відходячи в кут своєї кімнати, міцно затиснувши в обіймах Томмена та Мірцеллу; малий розплакався, а його сестра навпаки застигла із хоробрим виразом.
- Тітонько Сансо?! Щ-що коїться?! - заголосила дівчинка з-під серсеїних обійм, коли алебардники розійшлись півколом кімнатою.
Санса вийшла на крок вперед, заспокійливо піднявши руки догори: - Все буде добре, Мірцелло, невдовзі все скінчиться, - вона спробувала заспокоїти малу.
Серсея виглядала розлюченою: - Скінчиться?! Мені варто було б здогадатись, що ти спробуєш провернути щось подібне, коли мій син буде далеко, ти, зрадницька хвойдо! - заверещала вона, знову відступаючи на крок назад, небезпечно близько до вікна.
Санса заплющила очі, Леді понюхала повітря і безпомильно повернула морду до Серсеї. Руки королеви просто смерділи дигіталісом.
То вона навіть не ризикнула довірити цю справу Пицелю, як обачливо з її боку...
- Серсеє Ланністер, вас звинувачено в отруєнні та вбивстві Тиріона Ланністера, майстра-над-монетою Семи Королівств, - проголосила дівчина, нахмурюючись з того, як королева все ближче підходила до вікна, тримаючи дітей залізним хватом. На мить жінку наче заціпило, але вона майже одразу повернула маску люті на обличчя.
- Брехня та наклеп! Це нікчемна відмовка, щоб приховати старківський заколот! - вона ще встигла вигукнути, перш ніж крізь вікно пролетіла сітка, замотуючи її та дітей в клубок.
Санса зітхнула з полегшенням, коли гвардійці рвучко рушили вперед та вивільнили Ланністерів з путів; вона посміхнулась, коли Міра прослизнула крізь вікно всередину.
- Це мабуть найдивніший улов у твоєму житті, га? - запитала Санса в діви з роду Рідів, що демонструвала таку широку посмішку, котра швидше б личила коту, що нашкодив.
- Аж ніяк, моя королево. Аж ніяк, - відповіла та з жалем; обидві дівчини одразу приховали посмішки, коли знову відчули всю вагу цього моменту.
2
Батько повернувся невдовзі по тому, як тільки новини досягнули його, навіжено женучи Королівським шляхом до Королівської Гавані. Перед тим він перевіряв сили річкових лордів, убезпечивши Бронзову Браму, щоб впевнитись, що ренліне військо не зможе наскоком прослизнути в Королівські землі, якщо й зможе якимось чином вислизнути з джоффриних лещат. Без сумніву для того він провернув оманливий маневр, але лінії зв'язків у спустошених Штормових землях були досить порушені, тож Санса й досі не знала напевне, що ж там відбувається. Їй було відомо, що Джоффрі напосівся на обоз заколотників, і що він не буде вступати в прямий лобовий бій, аж поки не отримає локальної переваги, знекровлюючи величезне вороже військо з кожним їхнім кроком... коли все це закінчиться, штормоземці отримають необхідну допомогу, щоб не вимерти з голоду після війни.
Батько взявся за керівництво справою з розслідування смерті Тиріона, і хоча все видавалось досить очевидним, Санса й досі не могла звести всі фрагменти мозаїки докупи. Кухар, що нагодував отруйницю, і тим самим вбив її, також помер, йому врізали горлянку у власному помешканні. Майже безсумнівно це саме Серсея отруїла Тиріона, враховуючи їхні постійні чвари та зростаючу напругу між обома через втручання в справи Комерційного Суду, але смерть безпосередньої винуватиці була спланована третьою стороною... найочевиднішим кандидатом на цей титул був - безсумнівно - Варис... Але її агенти не могли довести цього, їм бракувало доказів. З плином днів вона все більш переповнювалась тривожною впевненістю, що її гра з Павуком невдовзі завершиться, так чи інакше...
Серсею ув'язнили в одній з башт Червоного Замку, розмістивши в покоях, гідних матері короля, хоча її істеричні крики все одно якось можна було чути з будь-якого куточку замку.
Тиріонова смерть потужно вдарила по їхніх планах, затоплюючи й так напружені дні лавиною рутинних справ та спричиняючи затримки у виконанні доброї дюжини різноманітних починань. Звичайно, батько чимало допомагав зі свого боку, зваливши на свої плечі безліч типових судових та офіційних справ, котрі й личило скидати на Правицю короля, але все одно вона відчувала чималу напругу...
Проте, навіть не зважаючи на згадану напругу, її тернування з Мірою продовжились та посилились; Сансі здавалось, що дівчина щиро здивувалась швидкості прогресу. Джоффрі часто розповідав про свій досвід із дослідженням "самого себе зсередини" та безмежних структур, що він бачив посеред Пурпуру, що вели до самої серцевини його душі. Вона чимало разів медитувала разом з ним, і невдовзі усвідомила, що її тренування в бутті... варгом по суті почалось задовго до того, як дівчина взагалі взялась за цю справу. Самої можливості володіння таким вмінням було достатньо для неї, щоб свідомо поглибити зв'язок, котрий - вона це знала - завжди існував... і результат прийшов майже миттєво. Перспектива володіння магією дещо збивала з пантелику, і вона відчувала, що здатна на значно більше, що зможе досягти значно більших вершин, якщо буде мати достатньо часу та доступ до джерела знань...
Тим рідкісним спокійним ранком вона насолоджувалась спокоєм під променями вранішнього сонця, коли почула калатання дзвонів. Спочатку чувся голос лише одного з них, але все більше та більше його побратимів приєднувались до навіженого дзеленчання; Санса зрозуміла, що щось трапилось.
Дівчина покинула таку болісно порожню кімнату, котру разом із Джоффрі зробила своєю спальнею, та рушила вниз подалі від Мейгорової твердині, аж поки не досягнула нижніх рівнів та зовнішнього подвір'я. Від виду батькового обличчя, що напружено вислуховував переляканого кінного посланця, в неї побігли мурахи по спині.
Батько вже рушив назад, коли вона наздогнала його; сансине серце несамовито закалатало в грудях, як дівчина схопила його за руку: - Батьку, що трапилось?! Невже щость с-сталось із Джоффрі?! - запитала вона тонким голосом.
Еддард збліднів, повільно хитаючи головою, та відповів: - Ні, ні, - мовив він, забираючи свинцевий тягар з дончиного серця, перш ніж повісити туди нову ношу. - Це Станніс... він відчалив до столиці на чолі цілого флоту... і я сумніваюсь, що він збирається прихилити коліно перед королем, - додав батько, знову похитав головою і хутко рушив до двох старківських вояків, що вартували неподалік, і заволав до них, наказуючи взяти коней і помчати до залоги річкових лордів до Бронзової Брами, не гаючи ані секунди.
- Скільки ми маємо часу? - запитала вона сторожко, наздоганяючи батька.
- Рибалка бачив кораблі біля Припливу*, тож вони прибудуть десь під вечір, а може й наступним ранком, якщо нам пощастить, - сказав він швидко. Старківські вояки та їхні товариші-півничани із інших загонів вже вибігали з башт та казарм по всьому подвір'ю.
Недостатньо часу, щоб річкові лорди зі своїм ополченням встигли дістатись сюди, вони нізащо не встигнуть, подумала Санса, обертаючись, та почала й сама волати до слуг навколо.
Доведеться збирати військову раду.
3
Здавалось, наче залу малої ради затопило аурою приглушеного жаху; практично кожен з присутніх сидів, зчепивши пальці чи чухаючи лоб. Серед звуків переважало скреготіння броні, коли лицарі та командири переминались, перешіптуючись, поміж собою, перш ніж батько закликав їх зберігати порядок. Всі ті нагальні приготування, що могли бути втілені за такий короткий проміжок часу, вже були здійснені, і залишалось лише очікувати на початок битви... передові кораблі станнісового флоту вже бачили біля гирла Чорноводної; сонце хилилось за обрій, наче тікаючи від королівського флоту та лордів Вузького моря. Санса відвела погляд від балкону, коли батько заговорив; вона так і не змогла зором виявити прояви ворожого флоту.
- Сер Джаселин, чи міська варта готова? - запитав батько, виструнчений та імпозантний в своєму півничанському обладунку; Лід висів в піхвах на стегні з боку стола.
- Готова настільки, наскільки це можливо за такий малий проміжок часу, пане Правице, - відповів високий чолов'яга з кутастою щелепою, новий командир міської варти. Санса відіслала Слинта на Стіну, одночасно за корумпованість та некомпетентність, і недавня чистка поміж офіцерів та рядових золотоплащників залишила по собі шрами, котрі досі не загоїлись на повну... якраз вчасно, трясця, щоб ще й Станніс вдарив по ним як молотом по ковадлу. - Вони вже зайняли місця на стінах та баштах коло брам, проте північно-західна частина мурів залишається недостатньо захищеною... - сказав він, перш ніж затнутись, - Лорд Старк, я... більшість кращих солдат вже приєднались до Королівської Гвардії, а ще реформи після заслання Слинта... я не можу гарантувати, що вони вистоять під ворожим натиском, - врешті признався вояк, вочевидь думаючи, чи не коштуватимуть ці слова йому втрати голови прямо тут і зараз.
Якщо чесно, це й було однією з причин, чому Тиріон рекомендував його на цю посаду... подумала Санса з сумом; живіт проштрикнуло уколом болю від втрати радника, перш ніж вона змогла вгамувати те відчуття. Останнім часом їй доводилось робити отак все частіше та частіше.
- Ніхто не ставить під сумнів щирість ваших зусиль, сер Джаселин. Ми очікуємо від ваших людей лише, щоб вони протримались на своїх постах якомога довше, більш нічого, - вона спробувала заспокоїти солдата, кладучи долоню на його броньоване плече.
- Я... дякую, ваша милосте, - відповів він, дещо з полегшенням. Батько негайно прийняв командування міською обороною по прибуттю в столицю, але це не означало, що Санса не могла втрутитись, допомагаючи в міру сил.
Батько повільно кивнув, дивлячись на Патрека Маллістера. Той був найвидатнішим з-поміж молодих лордів-спадкоємців та лицарів, котрі добровільно погодились екскортувати Еддарда, як тільки новини про столичні негаразди досягли Бронзової Брами, декілька днів тому. - Зрештою маємо майже тисячу п'ятсот списів, а ще й ваші сили, лорд Патрек, - сказав він.
- Саме так, мій пане. Зі мною сотня річкових лицарів та зброєносців, що горять бажанням прохромити мечем живота зрадника, як тільки він ризикне тут з'явитись, - проголосив той з бравадою; юнак гордовито виструнчився в своєю полірованому обладунку. Проте Санса відчувала запах страху, так наче він звивався в приміщенні наче як туман, як фізична пелена. Вона злегка схилила голову, майже бездумно чухаючи голову Леді.
- Сьогодні ви ще покажете честь та мужність Річкових земель. Трибуне Вінс? - Еддард запитав похмурого чолов'ягу, чи радше хлопця, що стояв по інший бік столу. Центуріон Хольт сидів біля свого старшого офіцера, і вони разом перестали перешіптуватись, коли батько звернувся до них.
Трибун Вінс був, як і більшість джоффриних офіцерів, аж занадто молодим. Проте цей молодик був серед першого призову рекрутів, і мав одночасно виснажений та впевнений вигляд. - Гвардійці досі прибувають крізь Божу Браму, трохи більш за тисячу вояків, від тренерів до новобранців. Проте в середньому вони треновані лише наполовину, мій пане, - відповів офіцер похмуро, - А ще й стомлені після швидкого маршу з Табору та Рестону. Я б не очікував від них нічого більшого, аніж простого стримування ворога в звичних терціях, - він майже вибачався на останніх словах.
Батько кивнув на це, підперши підборіддя рукою, а іншою - поплескав по столу: - В загальному це означає, що маємо біля трьох тисяч людей, переважно непридатних ні до чого іншого, як просто стояти на позиціях і намагатись стримувати наступ... - промовив він задумливо, роздивляючись карту Королівської Гавані по центру стола.
- Якраз це від них і вимагається, мій пане, непорушно стояти на позиціях. Мури виконають решту роботи, - пробурмотів сер Баррістан із впевненістю, наданою довгим досвідом.
- Батьку, додай ще додаткові дві сотні мечів з мого почту та тих червоноплащників, котрим можна довіряти, - звернулась до нього Санса.
Еддард знову кивнув, перш ніж перевести погляд на Вариса, збентежено звівши брови догори: - Як сталось, що ми не були готові до такого? - запитав він прохолодно.
- Лорд Станніс уважно стежив за своїм замком та островом, мій пане. Навіть мої маленькі пташки не можуть налаштувати листування зі мною... все ж вказувало на те, що король вірно передбачав: блискавична експедиція до Штормових земель, щоб набрати додаткові сили поміж симпатизуючих штормових лордів, - зауважив євнух з невинним виглядом.
- Що на рахунок військової сили лорда Станніса? - запитав батько.
- Невідомо, щось між чотирма та сьома тисячами солдат, мій пане-Праваце, залежно від того, на скількох найманців йому вистачило золота, - пробурмотів Варис.
- Жодна орда заморських найманців не зможе взяти нашу столицю, можете в цьому покластись на нас, лорд Старк! - вигукнув Патрек.
- Шанси вистояти в нас є... поки люди не зламаються. Та якщо ворог проб'ється крізь браму чи захопить стіну, ситуація зміниться, наших вояків зможуть оточити та вирізати до ноги... - пробурчав батько. Санса ще ніколи не бачила його таким - справжнього воїна та командира, справжнього ветерана повстання Роберта.
- Чому він зробив такий хід? Адже річкові лорди знаходяться занадто близько, і йому не вийде навернути на свій бік королеземських лордів, навіть якщо він і візьме місто штурмом... - Санса запитала сама в себе, нахмурюючись.
- Мабуть він певен, що військо Річкових земель зараз зайняте війною в Штормових землях, б'ється разом з королем Джоффрі проти молодшого брата. Сумніваюсь, що він зміг передбачити... унікальний план короля, - задумливо промовив Варис.
- Не можна недооцінювати підсилення легітимності від факту володіння столицею, - втрутився грандмейстер Пицель; старий аж наче позеленів через таку навіжену зміну подій. - Якщо він втримає столицю, то отримає чималу підтримку від королеземців, а також всіх тих, хто не підтримує ані короля Джоффрі, ані узурпатора Ренлі, - сказав він повільно.
- Все ж він і далі перебуватиме в хиткій ситуації, - мовила Санса.
- В менш хиткій, ніж перебуває зараз, - втрутився батько, - Я досі його не розумію. Як Станніс міг купитись на таку очевидну брехню. Вочевидь він в це насправді вірить, бо аж ніяк не порушив би лінію спадкоємності таким способом, якби не був певен в тому обвинуваченні, - додав він, схиливши голову.
Через хвильку тишу порушив сер Баррістан: - Не раз я був свідком, як достойні мужі гинули за хибну справу, мій пане, - сказав він, порухавши плечима, - Лорд Станніс не буде першим таким, очевидно не буде й останнім, - похмуро закінчив лицар.
- Добре сказано, сер Баррістан, - погодився батько; він підвівся, оперши Лід об плече, і решта воїнів за столом зробила так само.
Вони всі разом вийшли з твердині: зовнішнє подвір'я повнилось посланцями та похмурими золотоплащниками, посеред котрих старківські вартові очікували на свого лорда. Люди й досі гострили стріли і відчайдушно переносили балісти з башт Червоного Замку до Багнової Брами, поки сонце ховалось за горизонтом; різні командири сідали на коней чи швидко крокували до своїх підрозділів. Річкоземці влаштували справжню виставу, коли молодики-шляхтичі хизувались показною хоробрістю та плескали один одного по плечах, намагаючись цим приховати свій страх.
- Прошу тебе, батьку... будь обачним, - звернулась до нього Санса, поки вони разом крокували подвір'ям. Він вже вдягнув шолом, коли обернувся до неї.
- Якщо Станніс таки зможе захопити стіни, тобі доведеться тримати оборону Червоного Замку, поки Едмур та твій двоюрідний дід Брінден** не дістануться сюди з військом, - сказав він, ігноруючи її слова.
- Еддарде, прошу тебе, - наполягала Санса, вхопивши бітька за руку, і він зупинився; вона відчула дивний холодок, перш ніж похитати головою.
- Війна то найгірше прокляття цих земель, Сансо, - мовив він із такою нехарактерною пристрастю, що звичний крижаний фасад на обличчі, що домінував там під час наради, майже розтанув за кілька секунд. - Я сподівався, що ти ніколи не зіткнешся з цим, але я помилявся, як чимало разів у своєму житті. Якщо зі мною щось трапиться, ти мусиш подбати про брата та сестру. Сансо, зробиш це? - запитав він з нажимом.
- Я... так, батьку, - прошепотіла дівчина у відповідь, ковтаючи щось їдке. Їй хотілось лише піти за ним, не випускати з поля зору ні на мить... але вона знала, що найкращим буде забратись з його шляху й не заважати.
- Добре, - сказав він із гордою посмішкою, перш ніж повернути той крижаний фасад; поблизу них вояки шикувались в шеренги, завершивши одягання обладунків та зброї.
Санса глибоко вдихнула, коли батько пішов до свого коня, й сама рушила назад до Червоного Замку. Доведеться ще опікуватись пораненими, і вціліли в битві лорди повернуться до неї, коли все закінчиться...
Вона раптово зупинилась, коли волосся на шиї стало дибки, і нахмурилась.
- ААААААУУУУУУУуууууууууууууууу... - долинуло виття Леді з Божегаю, до неї майже одразу приєднались Німерія та Літо.
- Щось не так! - вигукнула дівчина, розвертаючись до подвір'я, лякаючи сера Мандона та кількох золотоплащників поблизу себе, що несли якісь ящики та припаси.
Лоскотливий холодок посилився, як вона озирнулась навколо, перш ніж обернутись до Еддарда: - Батьку! Я... щось не так! - заволала вона до нього.
Він обернувся, здивований, коли дівчина побачила тінь, котра щойно перелетіла бійниці наче арбалетний болт; аморфна чорна пляма рухалась прямо до батькової спини.
- ПОЗАДУ ТЕБЕ! - заверещала Санса, і батько хутко обернувся, оголюючи Лід, на рефлексі відбив швидкий укол тіні та застиг на місці, споглядаючи видіння Станніса Баратеона, що мовчки кричало від жаху та люті; звивиста, неспокійна тінь майже зливалась із вечірніми сутінками.
- Станнісе..? - шоковано запитав батько, його голос зазвучав незвично голосно, бо всіх присутніх на подвір'ї наче заціпило. Те ім'я ледь-ледь встигло покинути його вуста, коли тінь пробила недове серце чорним згустком темряви; тоненька цівочка крові задзюбоніла зі спини, коли він буркнув від несподіванки.
Санса закричала, та тінь розтанула в ніщо; всі присутні навколо заволали чи заревіли, витягуючи зброю, і сер Баррістан хоробро кинувся вперед, але було вже запізно, занадто пізно; батько впав на коліна, стікаючи кров'ю з грудей, й одразу нерухомо звалився на землю.
- Ні. Прошу. Будь ласка, ні, - заголосила Санса, метнувшись до нього; вона впала навколішки біля тіла за мить після сера Баррістана, - Батьку, будь ласка, - благала вона, струшуючи пораненого, на обличчі котрого застиг той самий здивований вираз, що навіки викарбувався в сансиній свідомості.
Джорі Кассель приглушено закричав, оголяючи меча, і рвонув до свого пораненого пана: - Алине! Гарвіне! Приведіть мейстера! - проревів він із суцільним відчаєм, і його швидкий ривок також привів лицаря на коліна, де той схопив Еддарда за плечі і безпорадно спробував перекрити кровотечу, хоча останні проблиски життя вже згасли в очах батька.
Санса безсловесно стогнала, поки хаос вирував подвір'ям: одні люди піддались паніці і тікали крізь браму, інші розгублено обертались, тримаючи зброю в руках, наче очікуючи неминучу хвилю тіней-вбивць, що от-от мав затопити все навколо.
- Правиця загинув! - заволав якийсь золотоплащник на віддалі, поки сер Джаселин намагався повернути порядок. - Станніс привів із собою тіні на битву! - істерично заверещав інший, і гамір на подвір'ї почав зростати по експоненті; коні іржали зі страху, коли золотоплащники кидали на землю свої списи, і сер Баррістан крокував колами навколо неї, наче намагався відігнати ніч блиском оголеної сталі, демонструючи вираз зневіри та збентеження.
- Моя королево, маємо негайно забиратись звідси! - сказав він з нажимом, злегка торкнувшись її плеча, поки Санса й далі обіймала тіло батька; старківські вартові оточили їх, формуючи захисну бульбашку з сталевих мечів поміж виром хаосу на подвір'ї.
- Де той мейстер! Алине! - кричав Джорі, поки еддардова кров повільно текла йому поміж пальців. Він обернувся до своїх людей з виразом, наче не може повірити своїм очам; раптове вбивство свого пана вразило лицаря до глибин душі.
- Ваша милосте, маємо вивести вас подалі від... чим би та штука не була! - знову почав сер Баррістан. До них нарешті підбігли сер Мандон та сер Борос, оточивши королеву білим колов всередині більшого сірого кола мечів.
- Ні, - прошепотіла Санса, досі дивлячись в позбавлені проблисків життя зіниці свого батька.
Сер Баррістан знову похитав головою: - Ваша милосте, нам необхідно...
- НІ! - вигукнула вона з силою, підводячи погляд на лицаря, - Він це зробив. Він та його кишенькова чаклунка, - прошипіла вона жорстко; в крові кипіла лють з ніколи раніше не баченою силою.
Вона прослизнула повз сера Баррістана та решту лицарів, перш ніж той встиг щось відповісти, підняла низ забрьоханої спідниці, щоб мати змогу швидше рухатись до брами, в гущавину паніки, що перетворювала вояків на переляканих звірів; лише центурія Хольта та старківські вояки наче якось опирались ланцюговій реакції безладу та жаху.
- Тиша! - закричала дівчина, але вона не була своїм чоловіком, не володіла тих даром без слів привертати увагу присутніх, чи то на полі бою чи під час застільної бесіди. Вона загарчала з люті, коли ніхто не звернув уваги, а один з золотоплащників навіть пробіг повз неї, ледь не збивши з ніг. - Стійте, люди! - закричала вона, але чергова купка вартових пробігла повз неї, якийсь з них навіть відштовхнув її вбік плечем. То був чистий хаос, люди Червоного Замку тікали куди очі бачать, і невдовзі так вчинить все місто, коли новина досягне інших гарнізонів.
Я мушу зупинити це, безнадійно подумала вона.
НЕГАЙНО! беззвучно заволала королева в глибинах розуму.
- Зупиніться! - заволала вона, піднявши чийсь полишений спис з землі; серце гупотіло в грудях, коли Леді нарешті примчала до неї і визвірилась, стоячи збоку.
Наступний золотоплащник, що добіг до брами, не зупинився. Вона вгатила йому списа в шию ідеально вивіреним ударом, прокрутивши ратище, перш ніж вивільнити вістря; фонтан крові забризкав їй сукню. Чолов'яга забулькав і звалився на землю, а Санса наступила йому на груди і вдарила списом в обличчя. Червоне, матово-блискуче вістря вийшло з протилежного боку голови, коли вона навалилась на ратище із несамовитим криком.
Санса якось вгамувала нудоту та глибинний жах тієї ситуації, розширивши ментальний зв'язок з Леді, дозволяючи страху за свої дії розчинитись в лютуючій бурі, що відчувала лютововчиця до боягузів, що тікали після вбивства вожака зграї. Це була неозвучена образа - адже лютововки не знали мови - але вони все ж усвідомлювали всю вагу цього злочину.
Санса звузила очі, піднявши погляд до решти подвір'я, Леді зробила крок вперед і завила до раннього місяця, що піднімався поміж перших зірок вгору. Вона виросла за всі ті місяці, що пройшли після початку цього життя, і її виття не була ані жалібним, ані тихим. То була лють, то було насильство, поклик на полювання, що вів зграю жадаючих крові вовків, розміром з коня, крізь завивання сніговіїв північної зими з прадавніх часів, поклик на лови за людиною та оленем, велетнем та мамонтом, чи навіть тим, кого пізніше назвуть Іншим.
Літо та Німерія майже миттєво приєднались до неї, зібравшись навколо тіла батька; Бран та Ар'я щойно прибігли на подвір'я, відкинувши набік тренувальні дерев'яні мечі. Інші лютововки наче додали до ледіного виття своєрідне тло, що викликало мурашки по шкірі, додаткові обертони, що відчувались в самих животах та грудних клітках слухачів, прорізаючи хаос наче валірійська сталь та втоплюючи в собі решту звуків, окрім плачу юних Старків. Те потойбічне виття, від котрого кожна волосина ставала дибки, ставало все більш незвичним, підсилюючись в інтенсивності, і вояки застигли, паралізовані на місці, дивлячись на неї.
- ЛЮДИ ВЕСТЕРОСУ! - заволала Санса посеред незвичної тиші, із зусиллям вивільнивши списа. - Ви ще смієте називати себе чоловіками?! Воїнами та солдатами?! - запитала вона, дивлячись по черзі в очі, крокуючи посередині подвір'я. Королева відчувала, як сльози потекли щоками, коли вона лаяла їх, майже гарчала, не відводячи погляду: - Куди поділась вся ваша шляхетність, вихваляння у володінні зброєю та сталлю?! - вона закричала розлючено.
Санса випустила з себе всю лють, дивлячись на них; ошелешені золотоплащники завмерли на місці, юні річкові лорди вгамували своїх коней, поки вона крокувала із списом в руці, відчуваючи його вагу, перш ніж нарешті оперти зброю об землю; Леді злегка загарчала, слідуючи за нею. - Гаразд! Я сама це зроблю! Магія чи ні, я збираюсь власноруч вбити Станніса за те, що він вчинив! - проголосила королева, вкладаючи в ті слова таке значення, наче збиралась особисто боронити всю стіну.
- Я піду принесу ваш обладунок, моя королево! Видається, що всі ці чоловіки погубили свої яйця, щоб було легше тікати! - прогуркотіла Міра Рід, вбрана в легку броню, тримаючи тризуба в руках; її слова спричинили до приглушеного бурмотіння, сповненого зростаючого гніву, що почало заміщувати паніку поміж вояків.
- Принеси! - наказала королева, повернувшись до попелясто-блідих старківських вартових, між котрими тут і там виднілись сансині фрейліни та їхнє оточення. - А що скажете ви, люди Півночі?! - кинула вона їм виклик, крокуючи до них із скривавленим списом в руці, - Ви також покидаєте свої мечі після вбивства вашого присяжного пана?! - вимагала вона в них, - Котрого вбили на ваших очах?! - Санса заволала. Леді підтримала господарку гарчанням, що підживлювало її лють і майже заглушило голос дівчини, коли лютововчиця також поїдала поглядом півничан; слина скапувала з її ножеподібних ікол на землю.
- Магнар! - заволала Ліра Мормонт, виходячи вперед поміж вояків, та з силою вгатила булавою по щиту.
- ЗИМА БЛИЗЬКО! - проревів червонолиций Джорі Кассель, котрий якось зміг оговтатись від шоку; лицар підвівся та підняв Лід вгору; місячне світло додавало молочно-білого відзеркалення поверх сяйва валірійської сталі. Люди заревіли у відповідь із незначною затримкою, їхня лють здавалась навіть більшою, ніж сансина, так наче королеві якось вдалось переплавити їхній страх на гнів, що зростав щосекунди. Півничани підтримали той клич, волаючи "Зима!" та "Магнар!" так гучно, що Сансі здалось - і Станніс міг би почути їх зараз.
Вона обернулась до гвардійців, щоб і їх заохотити, але вони вже вдаряли ратищами алебард по бруківці, вивільняючи крещендо звуків, від котрих наче сама земля стугоніла; жоден голос не приєднався до того хору, лише глибоке гуркотіння сталі по пилюці.
- Перевірте запаси болтів! - заревів центуріон Хольт, крокуючи позаду шеренги арбалетників, зазираючи в сумки для арбалетних болтів і перевіряючи, щоб жоден болт не випав через раптовий порух. - Готуйтесь до швидкого маршу! - офіцер віддав команду, і алебардники набували дисциплінованого вигляду.
Вони потребують мужності. Вони потребують гніву, навіжено подумала королева, рухаючись далі, із оскаленою Леді біля себе. Вона не мала такої сили переконання, як в її чоловіка, не мала й достатніх знань у військовому ремеслі, але мала потрібні слова, щоб заохотити людей, неборак, котрим одного дня доведеться зіткнутись із Довгою Ніччю.
- А як щодо вас, потомків річкових лордів?! - заволала вона, розвертаючись, і рушила до лицарів та зброєносців, чимало з котрих здригались від жаху, - Як щодо тебе, Патрек Маллістер?! Як ти вчиниш?! - той крик був адресований безпосередньо лицарю, що постійно переводив погляд між тілом Еддарда та брамою, коли вона напосілась на нього. - Про що співатимуть барди?! Що їхні пісні розкажуть про звитягу річкоземців?! - запитала дівчина.
Він аж наче роздувся в броні, коли королева підійшла до лицаря, важко дихаючи і кидаючи виклик, дивлячись прямо в очі. - СМЕРТЬ! - заволав він, так як Санса зачепила щось, глибоко заякорене в свідомості кожного шляхетного потомка ще з раннього дитинства: мрію, обов'язок, невмирущий спадок, все одночасно. - СМЕЕЕЕЕЕРТЬ! - проревів він знову, набуваючи додаткової впевненості; в очах виднівся той бойовий туман, пелена, про котру так часто розповідав Джоффрі; також там була вдячність, котра майже одразу переросла на жагу крові. Річкоземці підтримали той клич, витягуючи мечі і піднімаючи їх догори із скреготінням сталі, що не припинялось.
Санса приступила до найскладнішого завдання зі всіх, адже перелякані золотоплащники досі кидали погляди до брами і нервово переминались з ноги ни ногу, лише на крок від панічної втечі; зараз вони дивилися на неї із сумішшю шоку та остороги. Вона одразу зрозуміли, що звичні пафосні слова тут не спрацюють, адже хто співатиме про вбитих селян, котрі загинуть через амбіції королів та королев? Помста за зраду та вбивство... чи їх взагалі це обходить? Чи вони прагнутимуть відплати? Одні Правиці змінювали собою інших, але простолюд продовжував жити, як завжди.
- А як щодо вас? - запитала вона майже нечутно, лякаючи їх. То був трюк, котрого вона навчилась від Джоффрі, змушуючи вартових напружувати слух. - Яке вам до цього діло? - дівчина практично прошепотіла. Що б там вони не очікували почути, та очевидно не це. Санса пішла прямо на них, ні на кому конкретно не фокусуючись, та пройшла крізь першу розрізнену шеренгу, що радше нагадувала неорганізовану юрбу. - Ви не б'єтесь за славу, адже ніхто не оспіває вашу звитягу. Ви не б'єтесь за відплату, адже на вас й далі давитиме тягар можновладців, хто б з них не посів трон, - сказала вона, і вояки сахнулись назад, формуючи коло навколо неї, давши дівчині та лютововчиці чимало простору.
- То чому нам взагалі варто битись?! - вигукнув хтось з натовпу панічним та невпевненим голосом, і Санса моргала ще з секунду, перш ніж впевнено рушити до того чоловіка, покладаючись на Леді, що почула напрям. - Тому що Станніс ЗАБЕРЕ У ВАС ВСЕ, ЩО МАЄТЕ! - проревіла вона йому прямо в обличчя. Списоносець-вартовий сахнувся назад, але Санса зробила крок вперед, не відпускаючи його. - Ваші дружини та доньки працюють в нових ткацьких цехах, ваші дядьки та племінники гарують на лісопилках, перетворюючи Королівський ліс на виробничий майданчик, нові суди працюють на вас, розглядаючи ваші скарги та суперечки! Він забере у вас ВСЕ ЦЕ! - визвірилась дівчина, перш ніж обернутись і оглянути їх всіх. - Він поверне старі звичаї, традиційне патріархальне право присуду однієї людини, котра не матиме ані часу, ані бажання на вирішення проблем простого люду, котра поверне життя, де вам не світить гарантована праця та правосуддя! - Санса продовжила промову, - Протягом трьохсот років мешканці цього міста животіли в нетрях та злигоднях, і так буде в наступні триста років, якщо Станніс та його ессоська сука захоплять місто! - сказала вона їм, і безсловесне буркотіння поглянуло останні слова; невиразний злий гуркіт за якісь кілька секунд замістив собою страх.
- Ви дозволите йому зробити це?! - запитала вона вояків, розвертаючись по колу, і вояки забуркотіли ще голосніше.
- Дозволите закути себе в ланцюги і вклонитесь його Червоному Богу?! - запитала вона, підвищивши голос.
Звідусіль чулись крики "Ні!", окремі золотоплащники міцніше хапались за свої списи, а інші спересердя спльовували з відразою.
- Дозволите зробити себе рабами?! - запитала вона, і вони заволали ще сильніше.
- Знову повернетесь жебрати на помийках?! - королева зачепила найболючіший нерв, котрий найбільше болів простолюду, і вони всі зненацька заревіли; обличчя перекривились від гніву, і списи почали несамовито гуркотіти по бруківці.
- Дозволите згвалтувати ваших дружин?! Пограбувати ваші домівки?! - вигукнула вона, і дзвони Королівської Гавані знову почали дзвонити, сигналізуючи прибуття станнісового авангарду; на обрії з'явились червоно-чорні вітрила.
- Ні! - ревіли вартові, і Санса підняла спис догори.
- ЛЮДИ КОРОЛІВСЬКОЇ ГАВАНІ! ЧИ ВИ ЗАБ'ЄТЕСЬ В СВОЇ НОРИ В НЕТРЯХ?! - проревіла королева, і золотоплащники заревіли разом з нею. Вони ревіли сильніше, ніж лицарі та півничани, сильніше, ніж зброєносці та професійні воїни. Вони кричали про свою незгоду, коли великі дзвони септи Бейлора додали свої голоси до загальної какофонії; ритмічні удари здоровенних бронзових відливок лунали відлуннями по місту, поки люди озвучували незгоду із глибоко прихованою несправедливістю, до котрої вони не бажали повертатись, не тепер, коли вже скуштували натяк на свободу вперше в житті.
4
Коли окремі солдати-дезертири та перші грабіжники пересікались із колоною, що вийшла з Червоного Замку, то одразу шоковано завмирали на місці. Золотоплащники та вартові, лицарі і гвардійці, всі рухались швидким маршем, лякаючи мешканців вулиць раптовими, сповненими жагою крові бойовими кличами, котрими наче підганяли самих себе. Вони марширували прямо до Багнової Брами, під проводом світлої фігури верхи на білому коні, із сіро-білим лютововком біля себе, що час від часу завивав до неба, вимагаючи помсти.
- СМЕРТЬ! - кричали вояки, і Санса піднімала списа разом з ними, поки кінь віз її на чолі колони. Вона мала на собі обладунок, котрий придумала разом з Джоффрі і замовила в Тобхо Мотта: сталеві лати, із викарбуваним на нагруднику лютововком, спокійним на вигляд. Санса не вдягала шолома, маючи на голові одну лише корону; дівчина самою присутністю повертала мужність тим, хто коливався, перетилаша шлях відступаючим захисникам, забираючи їх разом з колоною, котра рухалась назустріч бурі, що насувалась на їхнє місто.
Спорадичний вогонь зі стін Королівської Гавані раптово посилився; жалюгідні окремі постріли з луків змінились впевненими залпами арбалетів та баліст, що дощем падали вниз. Кораблі спалахували один за одним; охоплені полум'ям силуети стрибали за борт з пекла на палубах, і все більше та більше суден врізались одні в одних, проте все нові та нові галери з'являлись на водах Чорноводної; луки та катапульти вивільняли хмари стріл та каменів, що врізались в бастіони та будинки. Станнісові люди виглядали безстрашними, коли їхні човни причалювали до берега; вони перевертали ті човни догори днищами, ховаючись під ними від дощу стріл та метальних списів, рухаючись до стін ніби величезні дерев'яні черепахи.
Санса передала командування серу Баррістану; старий ветеран розташував свої підрозділи там, де від них було якнайбільше користі під час тієї навіженої облоги. Алебардники Королівської Гвардії стояли намертво і платили за це власною кров'ю, навернуті у віру Червоного бога лицарі вдаряли тараном по Багновій Брамі, несучи вогонь та сталь в ім'я свого короля та нового бога. Ессоські найманці з Ліса та Сходинок сходили на берег та проривались крізь прогалини в обороні, жбурляючи линви з гаками, намагаючись видертись на стіни в менш захищених місцях. Обложні драбини вдаряли по мурам, похмурі вояки Дракон-Каменю видирались в гущавину бою з сокирами та щитами в руках, ополченці-піддані лордів Вузького моря йшли одразу за ними. Невдовзі все вся ріка запалала, коли з верхів'їв по течії прибули некеровані рибальські човни, завантажені сухим сином та підпалені стрілами; те полум'я лизало борти галер, лордівських чи наємницьких, без різниці; команди кораблів обмінювались залпами із оборонцями мурів, поки ніч огортала все навколо в обіймах і вогні виділялись ще сильніше.
Санса переклала тягар керування на значно досвідченіші плечі лорда-командувача Королівською Вартою, особисто виконуючи роль моральної підтримки, намагаючись надихнути людей, щоб ті не полишали рядів захисників. Вона колола списом одного ворога за іншим, коли ті намагались видертись на мури, змушуючи їх падати вниз насмерть, чи пробивала голови та руки, сповільнюючи наступ. Вона повела контрнаступ повз напів-вирізаних, знекровлених рекрутів Королівської Гвардії, коли лицарі та фанатики пробились крізь стіну алебард та арбалетів, наче осінній шквал. Королева гамувала страх та жахіття від того, що бачила, знаючи, що ніколи цього не зможе забути, її обладунок почервонів від крові та нутрощів.
Санса аж ніяк не могла похвалитись таким рівнем особистих бойових навичок, як Джоффрі, проте її присутність наче піднімала бойовий дух військ, коли королева підходила до них і морально підтримувала вірними словами; переповіді та обривки з її промов долинали до найвіддаленіших груп захисників, задовго до того, як перша обложна драбина торкнулась стін. Вони не могли, просто не могли показати себе слабаками в присутності жінки, тож чоловіки гинули, виконуючи обов'язок.
Вони також отримала своє. Ворожа сокира врізалась в нагрудник, спричиняючи поріз, декілька списових ударів призвели до мілких ковзаючих ран, стріли набили чимало синців по всьому тілу. Їй здалось, що тепер можна хоч частково зрозуміти жахіття джоффриних розповідей, коли отримувала чергову рану, а друзі гинули в неї на очах. Джорі Кассель стік кров'ю від десятка ран, коли помчав до віддаленого силуету Станніса посеред секції муру, вже захопленої противниками; з півдесятка вояків Дракон-Каменю загинули перед ним, коли він потонув в люті берсерка із Льодом в руках, прорубуючи крізь лати та плоть в рівній мірі.
Ліра билась поруч з нею в тому бою, її булава та щит врізались у ворожу броню, як корабель крізь хвилі; дівчина всміхалась від усвідомлення, що встигла довести, що є гідною слави роду Мормонтів, випередивши своїх сестер. Цибулевий Лицар не закричав та навіть не загарчав в ту мить, коли вгатив їх меча під пахву, лише вивільнив лезо й нестримно рушив до Санси із похмурим рішенням. Вона вгатила йому списа в очницю, коли Міра кинула свою сітку ззаду, проте чолов'яга встиг зачепити сансину щоку, перш ніж вона добила його уколом списа.
Таки існує конкретний, спрощений до мінімуму принцип ведення бою, подумалось Сансі. Звуження свідомості на чуттях, розчинення - принаймні часткове - самоусвідомлення. Час відчутно прискорився та сповільнився одночасно, життя чомусь видавалось навіть більш реальним, кольори яскравішими.
Сер Мерин Трант впав, прийнявши удар, що призначався їй - той самий чоловік, що в віддаленому, тепер забутому минулому бив дівчину до крові через накази її нареченого. Сер Борос Блант та сер Престон Грінфілд загинули як герої, б'ючись до останнього; а з ними разом півничани, золотоплащники та декілька річкових лордів під проводом Патрека Маллістера, намагаючись прорубатись крізь нескінченну хвилю веларіонових селян-ополченців. Ауран Вотерс, байстрюк Припливу, аж загорівся від хіті, побачивши її, перш ніж сансин удар перекинув його через стіну, де йому прохромило груди шматком деревини. Сам лорд Веларіон виявився міцнішим горішком, і Леді заплатила за це своїм життям, перш ніж вони змогли пробитись до Станніса.
Самозваний король особисто вів своїх людей, підганяючи їх, коли вояки видирались на мури; він вбивав золотоплащників одного за другим, розмахуючи мечем та щитом. Він неначе здивувався, виявивши присутність Санси; вони встигли схрестити зброю, перш ніж Цибулевий Лицар втрутився, захищаючи свого пана.
Санса намагалась. Вона непередбачувано била списом, навіжено ухиляючись, перш ніж нанести потужний іббенійський укол, від чого король сахнувся назад. Вона відбивала удари та ухилялась, захищалась та колола, била та різала, але Станніс видавався невразливим наче залізо, та ще й на диво витривалим; він виснажував її рухи вже за межі самого поняття "виснаження", блокуючи та контратакуючи, спричиняючи додаткові рани за кожен недосконалий випад, наче жорстокий вчитель.
То був сер Баррістан, хто насправді зламав хід битви. Старий лицар увірвався у бій, наче білий смерч, рубаючи будь-кого на своєму шляху, та поранив Станніса двічі, спочатку в руку, а згодом вцілив по коліну... Але той навіжений вибух рухів та швидкості виявився занадто важким для старого ветерана. Наче ураган, що досягнув суходолу, він швидко втратив сили й сповільнився, відчувши тягар свого віку. Він й досі був таким же вправним, але сповільнення реакції призвело до появи дрібних помилок, що зрештою закінчилось уколом станнісового палаючого меча крізь шарнірне зчеплення латів на лікті, а по тому - через рот, коли старий впустив щита додолу.
Санса навіть не могла промовити й слова, як тиск тіл знову поніс її до Станніса, такою виснаженою вона була. Якщо попередній бій і заслуговував на оспівування в піснях бардів, то цей останній радше нагадував жорстокий мордобій; знесилений обмін замахами сталлю та хрипіння виснаження. Вони вже ледь стояли на ногах, б'ючись; палаючі кам'яні брили врізались в бійниці, змітаючи геть з цього світу простолюдинів-списоносців. Дзвони Королівської Гавані дзвеніли посеред ночі, вогні поширювались тут і там, а король бився з королевою жахливим боєм, що закінчився тим, як Санса ледь змогла прослизнути впритул і втопити одного зі своїх кинджалів в станнісовому оці. Чолов'яга скривився, потягнувши її за руку, і ще на мить схопив її за шию, ламаючи гортань сталевою рукавицею, аж враз незламний король усвідомив, що вже мертвий; вціліле око розширилось від розуміння, і він захитався. Броньоване тіло впало набік, на секунду зависнувши на краю бійниці, наче намагаючись скерувати падіння, перш ніж остаточно сковзнути вниз, залишаючи кривавий слід на каменях. Ноги ще здригнулись раз чи два, намагаючись підняти тіло, аж враз він востаннє моргнув і застиг нерухомо.
Вона провела так хвильку, чомусь розмірковуючи, якою дурепою була колись, дівою мріючи про галантних лицарів, котрі будуть битись за її честь. На війні не було нічого вишуканого, лише розтрощені мрії та загиблі друзі.
Вона обіймала Міру, коли нарешті знепритомніла. Збідла подруга шепотіла якісь дурниці, коли вони сіли разом під побитою бійницею. Санса моргнула від променів вранішнього сонця, що освітлювали залиті червоним стіни, море мерців біля неї; поблизу досі майорів прапор Старків біля стягу Баратеонів з Королівської Гавані. Видавалось, ніби поблизу не було жодної живої душі, такою глибокою була тиша, також не було видно жодних рухів. Санса здригнулась, уявивши, як мав страждати Джоффрі, пройшовши через таке мільйон разів, в тисячах різних життів. Й справді Пурпур перебував поза межами людського усвідомлення, наражаючи її чоловіка на такі жахіття.
Вона притиснулась ближче до подруги, зітхнувши, коли її очі почали заплющуватись проти її бажання. Тихий мірин голос поступово танув на віддалі, аж поки вона вже нічого не чула і просто спізнала спокій.
* (від перекл.) Приплив - острів в Вузькому морі, власність дому Веларіонів; лежить на захід від Дракон-Каменя, трошки ближче до Королівської Гавані в порівнянні з престолом Станніса і якраз на шляху до столиці.
** (від перекл.) Едмур Таллі - брат Кейтлін Таллі, спадкоємець Ріверрану.
Брінден "Чорнориб" Таллі - дядько Едмура, Кейтлін та Лізи.
