Розділ 51: Прокляття та Павуки.
1
Вона ліниво посміхнулась, наче кішка, і потягнулась, зі всіх сил намагаючись імітувати рухи кошеняти, та притиснулась ще ближче до Джоффрі, насолоджуючись відчуттям атлетичного тіла долонями.
- Хтось прокинувся із чудовим настроєм, - мовив юнак із доброю посмішкою, обійнявши її однією рукою, а іншою ніжно торкнувшись її обличчя.
- Тепер ми можемо займатись цим хоч щоночі і ніхто у всіх королівствах не скаже кривого слова, - сказала вона із нескінченним задоволенням.
- Ну не знаю, той відтінок забороненої любові додавав всьому певного шарму, - задумливо промовив Джоффрі, дивлячись на корони, що лежали біля ліжка.
- Не важливо, це ліжко вартувало цього, - сказала Санса, - В тих невеличких кімнатках та покинутих коморах було насправді незручно, - додала вона, перш ніж легко посміхнутись, наблизившись до джоффриних губ. - Зачекай, це тепер я маю називати тебе моїм чоловіком? - запитала вона.
Джоффрі пирхнув, здуваючи потоком повітря пасма сансиного волосся, котре прикрило одне з її очей: - Здається ти не мала з цим проблем, називаючи мене так в Браавосі, - нагадав він.
- Гм. Але зараз це насправді законно. Чоловік, - промовила вона повільно, насолоджуючись звучанням слова.
- Одна ніч в ліжку і ти вже підкорилась, дружино, - сказав Джоффрі, ледь приховуючи посмішку.
- О, то я підкорилась? - запитала дівчина, вилазячи на нього, - Здається ми маємо це виправити, любий, - додала вона із задоволенням.
Джоффрина посмішка зникла, коли він зауважив щось позаду неї: - Сансо... - його перервало сплетене з тіней щупальце, що виросло з його грудей, і Санса заверещала, обертаючись, і неймовірно велика тінь поглинула кімнату; сотні відростків пробивали її наскрізь, наче сокири, списи та стріли, а Пурпур на диво не втручався, застиг нерухомо, поки вона вмирала остаточною смертю...
Санса злякано моргнула. Вона одразу розслабилась, побачивши Джоффрі біля себе; змарнілий юнак вже став навколішки біля ліжка та обережно взяв її за руку.
- Гей, чоловіче, - прошепотіла вона, насилу рухаючи губами. Горло відчувалось таким пересохлим, а чи то була голова? Вона почувалась захмеліло, свідомість все сприймала повільно та ліниво.
- Гей, дружино, - сказав він злегка приглушеним голосом та легенько погладив долоню. Юнак мав вигляд, ніби не спав десь з тиждень.
Санса почувалась дивно, одночасно легенькою та надзвичайно важкою. Вона ледь-ледь могла поворухнути головою, а тіло так заболіло, що вже й перехотілось рухатись.
- Ми... виграли? - запитала вона, коли в глибинах розуму повільно виринали спогади.
- Так, Сансо, - відповів він ніжно, - Ти виграла, місто наше, а всі інші "королі" загинули. Все скінчено, - сказав він.
Санса повільно моргнула, навколишній світ знову потемнів, як вона відчула запах чогось солодкого та хворобливого.
Макове молочко, подумалось посеред туману, і вона спробувала зосередитись, адже все навколо почало розмиватись.
Ні... стільки всього потрібно зробити... думала дівчина із якимось лінивим гнівом, поки джоффрине обличчя зникало, і вона заплющила очі.
2
Повернення в світ живих виявилось досить нудною справою, як виявила Санса. Видавалось, що вона тимчасово поверталась до тями та одразу непритомніла вже протягом цілих тижнів, борючись із серйозною інфекцією, поки місто повільно оговтувалось після битви.
Бій тривав протягом цілої ночі; Вовчої Ночі, як ту подію тепер почали називати жителі столиці. Більш ніж половина золотоплащників загинула чи стала каліками, і втрати серед гвардійців та рекрутів виявились ще гіршими.
Лорди Вузького моря просто... зникли безвісти. Під час перших тижнів її одужання Сансі не раз хотілось звернути йому шию, і він намагався приховати те, що накоїв, як нашкодивший кіт, що напівщиро закопує щойно задушену пташку. Видавалось, що її майже-смерть та жахіття битви зробили хлопця дуже... мотивованим.
Він спробував підкупити Редвінів половиною тиреллівських маєтностей, якщо ті відправлять свої кораблі до Королівської Гавані "просто негайно, трясця!", як про це розповідав Пес. Інакше він відішле їм одного з редвінівських близнюків - замкнутого у в'язниці Червоного Замку від початку заколоту Ренлі - порубаного на частини, щоб прискорити прийняття рішення.
Редвіни погодились, і з двома сотнями бойових галер в кишені - Джоффрі пройшовся Вузьким морем як берсерк. Він висвятив в лицарі Марка Пайпера за видатну звитягу під час Вовчої Ночі, а тоді одразу наказав йому зібрати якомога більше піхоти та лицарів, менш ніж за три дні. Сусідня залога річкоземців, що одразу після битви взялась за виловлювання мародерів та дезертирів, а також станнісових недобитків, аж горіла бажанням допомогти. Зграя штормових лордів та лицарів слідувала за королем, наче побиті пси, вони також стали в нагоді...
Запізніла тайвінова кавалерія прибула якраз вчасно, щоб Джоффрі міг додати їх до свого війська, і він мав приватну розмову з володарем Західних земель на рахунок своєї матері. Після того юнак взявся за взяття кожної-кожнісінької твердині та замку, що підтримали Станніса, спалюючи їх на попіл, якщо вважав ціль не вартої облоги. Розповідали, що рибалки й досі знаходять наштрикнуті на палі голови вздовж всього узбережжя Чорноводної затоки...
Таким чином Санса прокинулась в дивному новому світі, де славились нові доми, на кшталт "Пайперів з Припливу", "Мутонів з Гостроклішні" чи "Бракенів з Гострокігтя". Джоффрі пішов навіть трохи далі і утвердив "Блеквудів з Камнетанцю" для симетрії, щоб безкінечні чвари між останніми двома домами могли б продовжитись лише морськими боями на кораблях замість звичних та нудних річкоземських набігів.
Санса насправді й не знала, чим він думав, роблячи оте останнє рішення.
Якщо коротко, то була різня. Вузьке море було спустошене, і простий люд тихо бурчав на рахунок "іноземців", поки Простір сповзав у приховану війну інтриг та підступу, адже джоффрині наполовину виконані умови були саме тим, чим і здавались - наполовину незакінченими. Хоча джоффрині каральні вимоги до дому Тиреллів були очевидні та чіткі від дня після бою, де його проголосили "Штормовим королем" - тепер Тирелли правили менш ніж четвертою часткою своїх довоєнних маєтностей, а саме Хайгарденом та дещицею менших земель - він не висував вимог до інших домів, і навіть не забрав право протекторату над Простором; в той час він занадто переймався на рахунок повернення до столиці так швидко, як лише міг, а потім вирізав всіх лордів Вузького моря до ноги. Невизначеність зараз відігравала роль отрути в рані, поки вся ситуація була невирішеною, і Простір потонув у тихій (а часами й не дуже тихій) війні інтриг та прихованого насильства, де менші васали безпорадно перебігали між тими, кого вважали менш винними в очах короля, а більші доми напружено вираховували, кому посеред них варто колективно всадити ножа в спину, так би мовити.
Санса віддавала перевагу в передачі права на протекторат над Простором дому Флорентів, адже їхні відносно потужні володіння плюс колишні тиреллівські землі на додачу балансували нестачу династичних шлюбів з іншими вельможними просторянами, роблячи той рід достатньо сильним, щоб правити цілим краєм, але також залежним від впливу Корони... але вірний час вже промайнув, поки вона лежала в ліжку, майже непритомна. В загальному Флоренти були в найменш вигідній позиції серед всіх просторянських лордів, тож вцілілі бунтівні роди, що пережили Ніч Оленячих Рогів, швиденько вирізали їх, як тільки Джоффрі вирушив до столиці... або, якщо сказати це вишуканою мовою: хоробрий лорд Флорент та його спадкоємець звитяжно загинули в бою з підлими дезертирами-простолюдинами. Попередні шлюбні альянси, втілені домом Тиреллів до війни, гарантували їм виживання в ролі меншого партнера в своєрідній коаліції поміж Хайтауерів та Редвінів. Хайтауери вийшли впевненими переможцями з прихованої тіневої війни, завдяки відсутності втрат в людській силі та впливу, отож Санса не мала іншого вибору, як офіційно віддати їм те, що й так було їхнім по факту: панівну позицію в Просторі. Принаймні, передавши їм титул лордів-протекторів, Санса виторгувала певні концесії, включно з окремими шматками Простору - до слова, майже одну п'яту всіх земель - і передала ті маєтки Штормовим та Королівським землям, чого мало б з головою вистачити для убезпечення продовольчої безпеки Вестероса, адже вона мала сумнів, що та внутрішня боротьба, спричинена падінням Тиреллів, припиниться в найближчому майбутньому... прокляття отрути та змов швидше за все буде панувати в Просторі ще декілька років.
Вона спробувала полегшити процес передачі влади, але все ж було чимало васальних домів, котрих треба було замінити лоялістами, викликаючи цим бурчання шляхти та простолюду. Королева врешті переконалась, що Простір не бунтуватиме і тим більш не потоне в братовбивчій громадянській війні - чимала кількість заручників в Червоному Замку однозначно допоможе в цьому - але це не означало, що вони таки підтримають Корону при потребі, чи радше не означало, що їхня підтримка буде сильною та відповідною до ситуації.
Все ж між повстанням та співпрацею пролягав довгий шлях, і вестеросцям це було відомо чи не краще, аніж комусь іншому.
- Ну вибач, гаразд? - Джоффрі знову сказав напівжартівливо, втрачаючи терпець від її мовчанки.
Санса злегка похитала головою, виринаючи на поверхню з думок, і скривилась від болю, потягнувши якийсь шов в животі.
Джоффрі хутко підвівся, проте Санса жестом зупинила його. Вираз такої миттєвої турботи дещо вгамував гнів на юнака... ну, принаймні в деякій мірі.
- Це ж цілковитий хаос, Джоффрі. Знаю, ти бажав кривавої помсти всім у Вузькому морі, але хіба ти не міг принаймні трошки попрацювати із просторянами, перш ніж забратись геть звідти? Ми ж навіть обговорювали це все перед війною! - запитала вона жалібно, перехиляючись через стіл.
- Вибач, - він знову повторив, і те, що це прозвучало щиро, чомусь ще більше розлютили її, - Не все так вже й погано. По-перше, річкові лорди боготворять тебе, - мовив юнак, звівши брови.
І не дивно, враховуючи те, як в рази виросло їхнє число в легенді після Вовчого Виття.
Кляті вестеросці та їхня жага до красномовних назв. Це ж абсурд, подумала вона із уявним пирханням. Було ще неясно, яка назва переможе, "Вовча Ніч" чи "Вовче Виття"... хоча це не зупиняло бардів.
Звичайно, до цього додавався невеличкий факт, що тепер чи не половина річкових лордів матимуть потомків, що правитимуть Вузьким морем. За таке вони підуть із Джоффрі хоч в саме пекло.
Вона зітхнула, дражливо посміхнувшись: - А штормові лорди боготворять тебе. Хоча це волання "Штормовий король!" вже починає набридати. Вони й справді мають отак волати на весь голос щоразу, як бачитимуть тебе? - запитала вона, перш ніж вколоти виделкою шматок салату.
Дівчина досі мала проблеми з м'ясом - чи будь-якою іншою їжею, якщо чесно - після...
Вона поклала виделку на стіл, впевнено відпихнувши таріль подалі.
- Хто б казав, - зауважив Джоффрі зі свого боку невеликого столу, - Проте титулування магнаром додає певного чуттєвого шарму в ліжку, - додав він, шкірячись на всі зуби.
Санса напівщиро пирхнула: - Все ціною однієї маленької різні... - промовила вона тихо, набурмосившись, коли Джоффрі таки почув ті слова.
Його обличчя скривилось в гримасі: - Сансо, вибач...
- Ні, ні, все гаразд, - відмахнулась вона, дивлячись у вікно.
Просто забудь. Відпусти спогаді, думала вона безпорадно, повільно моргаючи.
-... Сансо... - - пробурмотів він після хвильки болісної тиші, - Тобі потрібно розповісти про все як є. Ти ж знаєш це краще за всіх у світі, - сказав він, і вони вже не могла витримати тієї жахаючої чесності.
Дівчина повільно дихала, злегка переминаючи кулаки під столом, щоб Джоффрі того не побачив.
Все гаразд. Я лиш трішки потренуюсь з сером Барр... з Джоффрі, лише трішки розрухаюсь, думала вона навіжено, поки тиск в горлі продовжував зростати, але ті думки не могил відігнати густі міазми дискомформу, що заполонили легені.
Вона зі всіх сил спробувала вгамувати себе, але не змогла втримати самотній, зрадницький плач, що злетів з вуст.
- Зі мною все добре, все добре! - сказала вона, встаючи з-за столу і сахаючись подалі від Джоффрі, але він безжально зробив кілька кроків назустріч і міцно її обійняв, прирікаючи. Саме в цю мить зовнішній фасад тріснув, подумала Санса, вивявиши, що нестримно плаче, притиснувши обличчя до джоффриного плеча; ридання наче витягало все повітря з легень.
- З-зі м-м-м-ною в-все д-д-д-добре, - плакала вона, відчувши, як підгинаються коліна; Джоффрі підтримав її вагу, віднісши порожньою невеличкою їдальнею до найближчого дивану.
- Ми ж можемо бути сильними один для одної по черзі, - він ніжно прошепотів, садячи її на диван і сідаючи також. Санса зробила напружений подих свіжого повітря та спробувала пригорнутись ближче до нього, відчуваючи холод, не зважаючи на промені ранньо-вечірнього сонця, що заливали кімнату крізь вікно поблизу.
- О Джоффрі... то було так жахливо, - прошепотіла вона те слово, знаючи, що воно не здатне передати всієї потуги значення тих подій, - Ті крики... - ледь промовила вона, хапаючись за хлопця так сильно, що аж злякалась, чи не порве йому жупан.
- Я знаю... - ніжно прошепотів він у відповідь, злегка колисаючи її. В голосі хлопця чулась правда, спокій та кришталева впевненість, за котру Санса вхопилась як за опору, плачучи.
- П-пожежі і-і-і той с-с-сморід, - вона намагалась пояснити, жалюгідно провалюючи ту затію, бо плач повністю захопив контроль над нею. Проте Джоффрі здається зрозумів правильно, що вона намагалась передати, що вона намагалась пояснити, хоч ті слова мали мало сенсу.
Він шепотів якісь милі дурниці, і вони провели так решту вечора, міцно обійнявшись, а решта світу наче розчинилась на віддалі.
3
Тижні, що пролітали, поки Санса одужувала, можна було б описати як "розрубування вузлів", принаймні так це називав Джоффрі. Ренлі був одним з них, і зробив капость навіть фактом своєї смерті, коли його знайшли мертвим всередині розкішної камери. Джоффрі вже роздумував, чи не послати дядечка у заслання до Нічної Варти, то було б гідним покаранням для хвалькуватого гівнюка...
Хай там як, видавалось, що втрата коханця та трощення всіх мрій - це все виявилось заважким тягарем для Ренлі. Вид несправжнього дядька, що звисав з петлі, прив'язаної до канделябру, вразив хлопця більше, ніж він бажав би визнавати - більше, ніж деякі дивні та потойбічні речі, котрим від був свідком під час свого довгого життя - і він не знав, чому саме. Можливо це було через незвичне відчуття та подібність того видовища до одного спогаду, що повертав пам'ять про відчай та серію самогубств, коли Пурпур врешті зламав хлопця, багато-багато років тому. Та як би не було, цей чоловік мав нахабність вчинити таке в стінах Червоного Замку, спричиняючи появу чуток про вбивство родича між окремими придворними, котрі й так не були у захваті від правління юного короля, а також поміж тих, хто щиро вірив у кляту Седмицю. Джоффрі сумнівався, що вони сприйняли б його виправдання - що він аж ніяк не міг бути вбивцею родича, бо насправді був байстрюком - належним чином...
Проте він таки захопив у полон Мелісандру - "кишенькову" чаклунку Станніса та мага-вбивцю - коли брав штурмом Дракон-Камінь. Вона була майже непритомною, коли він вкинув її в кам'яний мішок під замком, але коли він почав.. ну...
Ці крики вже з тиждень як почали набридати, подумав юнак, зітхаючи.
Мелісандра намагалась розбитись об стіну, коли він зайшов до камери; вона безпорадно верещала, закочуючи очі, і гриміла ланцюгами.
- Седмиця Небесна! Джоффрі, що ти зробив з нею?! - запитала Санса, ошелешена тим, як чаклунка продовжувала кричати, як божевільна, тягнучи ланцюги зі всіх сил, намагаючись заховатись в кутку камери.
- Та нічого! - бовкнув юнак, піднявши руки догори, - Вона завжди так себе поводить, коли бачить мене, - він почав виправдовуватись.
- Нічого? - скептично запитала Санса, роздивляючись свіжі синці на закованій в залізо вбивці.
- Ну-у... - Джоффрі тріски нахилив голову набік та замовк.
- Джоффрі... - Санса зітхнула.
- Іноді я приходжу сюди, і світло смолоскипів... воно наче... - він перервався, врешті здригнувся, коли Санса й далі дивилась на нього, - Ну, це зводить її з розуму, - сказав він, вибачаючись. - Вона з самого початку не була достатньо притомною для допиту, тож я подумав, що можу... - він затнувся, перевівши погляд на руку, вказавши напрям на божевільну чаклунку.
- То чому ти просто не вбив її? - жалібно запитала Санса.
- Е-е, я подумав, що ти захочеш отримати сатисфакцію, після всього того, що ця сука зробила з Недом, - відповів юнак із незручною посмішкою.
Санса просто дивилась на нього, повільно хитаючи головою: - Джоффрі, просто вбий її. Я скоро оглухну від тих криків, - сказала вона.
- А, ну гаразд, - відповів він сором'язливо, рушив до Мелісандри і скривився, коли її лемент посилився. - Заради Старих Богів, жінко, що в біса не так з тобою?! - буркнув Джоффрі, матеріалізуючи Світлорев в руці, і перерізав їй горлянку. Вереск припинився за якісь півсекунди до того, як Джоффрі закінчив справу.
- Ні... це неможли... - забулькала вона, витріщаючись широко розплющеними очима на скривавлене лезо Світлорева. Чаклунка стікала кров'ю, заціпеніле здивування змінилось жахом на обличчі, перш ніж вона схилилась вперед і застигла нерухомо.
- Чому взагалі ця тінеплетиця працювала на Станніса? - Санса озвучила питання, що вже давно їй муляло, неспокійно роздивляючись мертве тіло. Вона дозволила собі видихнути з полегшенням після смерті недової вбивці, перш ніж нагальна справа взяла гору в свідомості.
- Коли ми захопили її - вона верзла якусь нісенітницю, наче Станніс був обраним тим Червоним Богом, - пояснив Джоффрі, повертаючись до дверей, - Дракон-Камінь нам майже не опирався, коли ми прибули; гарнізон острова ледь не прохав нас почати штурм замку, коли ми зійшли на берег, - сказав він, хитаючи головою, так наче не ймучи віри власним словам, - Та скажена хвойда насправді зійшла з розуму, коли повернулась на острів з дрібкою фанатиків, вцілілих після битви, бо її обраний загинув від твоєї руки. Вона спалювала невинних жертв як дрова, вичакловуючи самі боги знають що, коли ми зупинили ритуал, - додав він тихо.
- Мені відомо, що вона спалила Селису та Ширін, - промовила Санса, шокована розповіддю, - Але я й не знала, що там було так погано, - прошепотіла дівчина.
- Ну, скажу так... тіні навколо виглядали дуже дивними, перш ніж я вирубив її ударом по голові, хоча нічого такого особливо магічного не трапилось, перш ніж ми припинили ритуал чи чим там в біса вона займалась, - сказав він.
- Довбана магія, - юнак сплюнув спересердя, - Завжди намагається зупинити мене, - пробурмотів він таким тоном, наче проголошував скаргу.
Санса похитала головою: - Обраний Червоним Богом... - задумливо промовила дівчина. - Азор Ахай? Ти мусиш визнати, що є подібності між тією легендою і... ну, нами... - вона затнулась, коли вони дійшли до тьмяно освітлених сходів, що з'єднували тюремні камери з рештою замку.
- Я часто й сам про це думаю, - погодився Джоффрі, - Це густо замішано на ра'глоріанському містицизмі, але основні подібності в самі суті тієї історії занадто важливі, щоб просто бути збігом. Мабуть це спогади про того, кого на Сході пам'ятають як мого попередника, котрого тут у Вестеросі називають "останнім Героєм", - промовив він, - Попередню ітерацію Пурпуру, котра змогла зупинити розвідників Циклу, - додав він тихим голосом, похмурніючи.
- Гм... можливо це й проблиск передбачення майбутнього? Було б добре мати її на нашому боці, замість допомоги Станнісу, - сказала Санса.
Джоффрі шокувало її бажання використати вбивцю Неда Старка, і це ще м'яко сказано. Він часто забував, що дівчина також суттєво подорослішала від незгод та поневірянь, спричинених Пурпуром та всі, що від цього залежало.
- Можливо, - погодився він через хвильку, перш ніж трішки схилити голову набік, - Ти вважаєш, що ми не справимось із завданням в цьому житті? - запитав він, безтурботний тон питання дисонував із важливістю питання.
Санса зберегла мовчанку, поки вони не вийшли з в'язниці, піднялись на поверхню і повернулись до царини тих, хто ще не втратив надію.
- Не знаю... - нарешті відповіла вона, - Тепер, коли батька ти Тиріона вже немає, багато чого ми не зможемо зробити, або принаймні чимало планів доведеться відкласти... - вона повільно промовила.
- Залишається лише викластись на повну, - сказав Джоффрі тоном, що виказував чималий досвід, і Санса зітхнула, посміхнулась і взяла його під руку.
- Будемо сподіватись, що цього вистачить, - мовила вона, глибоко вдихнувши.
4
Іншим вузлом, котрого довелось розрубати, був сам Варис. Джоффрі бажав вбити євнуха від тієї миті, як дізнався про існування юного претендента на престол за морем, але Санса заперечувала, назвавши декілька досить логічних аргументів, що той чоловік виявиться більш корисним живим, аніж мертвим...
Та часи змінились.
Сансині шпигуни нарешті досягли успіху, виявивши невідомі нюанси змови, що вбила Тиріона. Мати короля виявилась незнаючим пішаком для Павука, як Санса дізналась. Завдяки її дедукції, талантам Спритно-Пальця та допомозі Вілли Мандерлі, вони змогли дізнатись, що кухар, котрий нагодував отруйницю, отримував прямі накази від Вариса. Той кухар намішав суміш рідкісних отрут із тістом, щоб забезпечити смерть дівки в тій же самій кімнаті, де вона вбила Тиріона, хоча видавалось малоймовірним, що можна було так точно вирахувати дозу; швидше за все, Павук планував, щоб вона померла через кілька годин після світанку - мабуть десь в коридорах Червоного Замку - щоб убезпечити себе від будь-яких звинувачень та підозр.
Сам кухар - чоловік, що працював у закладі Чатай'ї - був знайдений з перерізаною горлянкою, але інтенсивне винюхування та нишпорення з боку Спритно-Пальця привело до підозрілого висновку; детальний опис двох сиріт, котрі якось змогли скористатись послугами розкішного борделю, оплативши цілу годину, незважаючи на наполегливі спроби охорони викинути їх на вулицю. Від цього моменту то було лише питанням часу (та чималою кількістю переглянутих звітів від шпигів по всьому місту), але відповідь була очевидною з моменту викриття тих сиріт... чи "маленьких пташок" як Варис - збочений виродок - любив їх називати.
І тепер прийшов той час.
Джоффрі дивився на Сансу, коли вони принишкли за скелею, лише в кількох кроках від хвиль Чорноводної затоки, що ревіли, накочуючись на берег.
- Ти певна, що він прийде сюди? - запитав юнак.
- Майже на всі сто. Ми замапували всі інші потенційні маршрути до втечі, включно із другою пасткою, так що він має прийти сюди, - пробурмотіла вона.
Джоффрі кивнув, застигши нерухомо, і дозволив думкам ширяти вдалині, дослухаючись до звуків моря. Пройшло трішки часу, як на пляжі попід Червоним Замком з'явився сам Варис, важко хекаючи від швидкої ходи по прихованому проходу. Він ніс на спині невеличкий наплічник, рухаючись до човна, без сумніву не на жарт переляканий тим, що Джоффрі послав гвардійців арештувати євнуха. Варис добряче приготувався до такого брутального руху, адже мав з десяток інформаторів по всьому палацу й одразу дізнавався про будь-який натяк на арешт, щоб мати можливість використати згадані шляхи до відступу, перш ніж його піймають.
На превеликий жаль (для нього), Санса не сиділа без діла, поки Джоффрі поливав Штормові землі кров'ю місцевої шляхти.
- Що за..? - тихо промовив Варис, заточившись назад, коли двоє рейдерів підвелись з невеликого човна, прив'язаного до берега неподалік.
- Боюсь, що ваш план провалився, мій любий майстре-над-шепптунами, - мовив Джоффрі, підходячи з-за скелі, перерізаючи Варису шлях до втечі назад в глибини замку.
- Ваша милосте, - відповів той, негайно застигнувши на місці, переводячи погляд між ним, Сансою та рейдерами в човні. Джоффрі міг бачити, як на обличчі Вариса формувались десятки відповідей, що миттєво відкидались за долю секунди, поки той завмер нерухомо від всієї цієї ситуації, та врешті він прийняв свою долю і зітхнув. - А мені ще так хотілось все побачити на власні очі, - прошепотів він так тихо, що Джоффрі ледь зміг почути ті слова; євнух витягнув невеличку ємність, заховану в рукаві, і витягнув малесенький корок.
- Ще побачиш, ти, жирний виродку, - мовив Сандор, котрий вийшов з-за скелі з іншого боку, і вгатив євнуха по потилиці руків'ям кинджала.
Павук звалився на пісок із приглушеним гупанням.
5
- Я все владнаю, Сансо, - знову повторив Джоффрі.
- Мені потрібно бути там і також задати питання, - Санса знову наполягала.
Джоффрі вдихнув на повні груди, затхле повітря в'язниці наповнило ніздрі напівпризабутими жахами та ейфорією.
- Я краще справлюсь з цим сам один, - він знову сказав, та ця відмовка звучала непевно навіть для його вух, адже Павук почав приходити до тями, слабко борючись проти ланцюгів, що припнули його до стола для тортур.
- Тобі знадобиться очевидець, щоб переконатись, чи він не бреше, - втрутилась вона, схрестивши руки на грудях. В камері перебували лише троє людей, і лише Сандор та двійко рейдерів взагалі знали, що Павук взагалі перебував в ув'язненні, а не тікав через Вузьке море.
Врешті-решт, не личило королю особисто катувати свого бранця... особливо після того, що трапилось з Ренлі...
- Мені знадобиться більше місця... - він затнувся, ще раз набравши повні легені повітря. - Сансо, я... я справді, насправді не хочу, щоб ти це бачила, - нарешті юнак признався відкрито, відводячи погляд набік від неї та від чималого набору інструментів на сусідньому столі. Пройшло багато, дуже багато часу відтоді, як він востаннє займався такою справою... і перспектива повторення досі змушувала його кров бриніти від нетерплячки.
- Ми присягнули, що пройдемо крізь все разом, я поклялась, що буду біля тебе завжди, в біді та в щасті, - відповіла вона звитяжно, - То не було лицемірством. Я не присягала, що стоятиму біля тебе, лише щоб покинути наодинці, коли справи стануть... поганими, - додала вона із похмурим переконанням, стиснувши губи.
- Сансо, я... будь ласка, не треба, - він практично прохав її.
- Чи ти вже забув, Джоффрі? - заспокійливо запитала дівчина. - Якщо я є лише частиною зброї, то хай так і буде... але я буду там, де належить. Біля тебе... - процитувала вона м'яко, дивлячись юнаку прямо в очі.
Він проковтнув слину через силу, не маючи змоги відвести погляд від бездонних блакитних очей, борючись з ними, аж поки Варис не закашлявся, повільно моргнувши, і не почав озиратись камерою, і тоді настав час.
Час починати.
6
Він насолоджувався цим. Нічого не міг зробити з собою. Не міг приховати посмішку, коли розтинав Вариса, повільно та досвідчено, так як нюанси щодо продовження людських страждань виринали в пам'яті, наче він ніколи їх й не забував. Невдовзі він загубився в праці, поки Варис кричав, а юнак й далі різав, перекручував та трощив. Санса жодного разу не втратила самоконтролю, споглядаючи ту прокляту частинку свого чоловіка на власні очі, у всіх деталях. Невеличка частинка його свідомості відчувала її палаючий погляд, поки він продовжував шматувати євнуха, насолоджуючись видом крові, і одночасно кричав подумки; Санса працювала разом з ним, спокійно намагаючись вицідити кожну-кожнісіньку краплину інформації з Павука, поки джоффрині руки ставали слизькими від крові. Він не міг зупинитись, навіть щоб закричати.
Вони зловили облизня.
Варис опирався від зламу та плюндрування свого тіла, як ще ніхто з бачених Джоффрі людей. Коли Бейліш вже волав на весь голос, благаючи про милість, Варис продовжував повільно дихати, кричачи та волаючи від болю та відчаю, але не відповідаючи на жодне запитання; такою потужною була його сила волі та те дивне переконання, що дозволяло витримувати тортури. Джоффрі займався ним вже протягом цілої ночі, коли врешті, аж на світанку, Павук покинув цей світ. Юнак знав, що євнух не був пересічною людиною, але він все ж очікував отримати щось, хоч щось у відповідь. Ким насправді був Ейгон Таргарієн? Де його кораблі мали б поповнити припаси після зупинки в Лісі? Де вони мали б висадити війська? Як він взагалі зв'язувався з ними? Хто ще був задіяний в тій змові? Чому Варис взагалі встряв у цю змову?!
Юнак оскаженів від червоної люті, коли Варис помер; він бажав продовжити страждання хоч ще на хвильку, коли той востаннє видихнув. Джоффрі волав від люті, рубаючи тіло мечам на клапті, шматував та пластав, як Санса враз перервала останнє питання і обернулась геть від мертвого тіла, ДИВЛЯЧИСЬ ПРЯМО НА НЬОГО.
Він опанував себе, важко дихаючи, борючись за ковтки повітря, і сперся на залитий кров'ю стіл, хитаючись; груди стиснуло наче в обіймах удава, і йому здалось, що він зараз й сам помре, лише на крок стримавшись від бажання врізати собі горлянку, щоб впустити додаткове повітря, коли усвідомив, що з голови до п'ят вкритий варисовими нутрощами.
Хлопець наполовину переконав себе самого, що помирає; враз з'явився Пурпур, і він відстрибнув від столу, врізавшись в стіну; очі проти волі порухались вбік та сфокусувались на Сансі, сповнені страху.
Її сукня також була заляпана варисовою кров'ю, обличчя вимащене червоними бризками, котрі Джоффрі розбризкав по камері, коли шматував Вариса як звіра. Вона дивилась на нього, зберігаючи нейтральний вираз обличчя, поки юнак потопав у відчаї.
Вона обійняла його, не кажучи ані слова, не зважаючи на кров, намагаючись заспокоїти. Джоффрі застиг на місці, прямий як дошка, і вона міцніше прихилилась, тримаючи його, не зважаючи ні на що, опираючись невпевненим спробам звільнитись.
Він зламався.
Пройшли цілі роки з миті, коли він востаннє проливав сльози, але вони все одно якось з'явились; повільно, болісно котячись вниз щоками, поки він гамував своє прокляття всередині, потонувши в сансиних очах, і вона досі не сказала ані слова; міцні обійми припинали його наче якорем, відганяючи геть прояви Пурпуру.
