Автор - SkorpionWinz

Додаток 5: Білий Плащ.

1

- Як на рахунок сера Рейнальда Вестерлінга? - запитав сер Балон Сван по праву руку.

- Гмм.. - Джеймі дещо помовчав, роздумуючи над ім'ям, - Він таки має чималий потенціал. Але... занадто юний. І незрілий. Він досі не бачив війни і бійні, жаху, котрим вона і є. Ми потребуємо більш досвідчену людину на те місце.

- А як щодо... сера Лайла Кракенхола? - запропонував сер Арис Оукхарт, що стояв зліва.

- О, це якраз та людина, що треба, - Джеймі кивнув на згоду, - І він має сили на таку посаду. Кажуть, що він може зрубати зрілу корабельну сосну лише трьома ударами сокири. Проте, не певен, що він насправді бажатиме зайняти посаду вартового. Той чоловік цінить власну свободу.

- Тоді... сер Бріднен Таллі? - запитав Балон.

- Чорнориб? - уточнив Арис, - Він старший за мого лорда-батька. І мабуть давно змарнів. Не матиме достатньо спритності, щоб захистити королеву в битві, як тоді, коли Станніс намагався взяти столицю.

- Мабуть ви жартуєте, - відповів Балон, дещо розлючено, - Сер Баррістан був старшим за нього, і вам знадобиться чимало зусиль та часу, щоб знайти більш вмілого воїна в Семи Королівствах. Таллі може стати гідним вартовим. Чи ви чули, як він та Робб Старк вирізали цілий загін найманців та домів Вузького моря, розтрощивши їхні сили біля Божого Ока?

- Мушу погодитись із Балоном відносно можливостей Чорнориба, - Джеймі втрутився, перш ніж Арис встиг відповісти, - Може він і постарів, але досі є бувалим, вправним та має шляхетну репутацію. Також має загально відому репутацію: бувалий ветеран Війни Дев'ятигрошових Королів та Робертового Повстання. Його слава також додасть Королівській Варті певного додаткового визнання. Молода кров завжди потрібна, але зі смертю сера Барірстана нам потрібна певна мудрість та досвід від старшого покоління.

Той аргумент завершив суперечку. Джеймі повернув погляд до Хроніки Братерства, продовживши роздуми про наслідки прийняття Чорнориба до Королівської Варти. Він завжди захоплювався тим лицарем-Таллі та його діяннями, що були основним джерелом натхнення для нього самого в дитинстві, коли він тренувався, щоб стати лицарем. Брінден по правді був чудовою кандидатурою для поповнення ордену, але найбільшою проблемою була його честь та почуття справедливості. Старий був досить привітним під час кількох їхніх зустрічей, коли залога Таллі з'єдналась із Королівською Гвардією наприкінці війни, і продемонстрував тактичні вміння та бойову майстерність під час кількох битв, де річкові лорди та півничани добряче допомогли, але одночасно належав до товариства тих, хто зневажав Джеймі за вбивство короля Ейриса Таргарієна...

Він не буде першим серед братчиків, хто називатиме мене Царевбивцею, подумав Джеймі похмуро, але безсумнівно буде значно обачнішим в цьому. Сумніваюсь, що мені потрібна така людина як підлеглий.

Він край вуха слухав дискусію сера балона та сера Ариса на рахунок інших кандидатів. Джаселин Байвотер (загинув під час атаки Станніса), Лукас Блеквуд (недостатньо вмілий), сер Робар Ройс (один із ренліних веселкових вартових, вбитий королем), Берік Дондарріон (вже лорд Чорносхову), один із багатьох Фреїв (Га!), і так далі, знову і знову, аж поки хтось не постукав в двері, і Джеймі закликав заходитити.

Його новий зброєносець, незграбний та невпевнений хлопець на ймення Подрік Пейн, зайшов та звернувся до сера Джеймі. - Пробачте, лорде-командувачу. Король та королева збирають малу раду і ваша присутність є необхідною.

- Так, звичайно. Ми невдовзі приєднаємось до них.

Двійко інших білоплащників рушили за Подріком крізь двері, полишаючи Джеймі наодинці задумливо роздивлятись Білу Книгу; він й досі ще не звикся з новими обов'язками через підвищення.

Стати лордом-командувачем Королівської Варти... він мріяв про білий плащ ще з раннього дитинства, гадаючи, що то буде найкращим свідченням його вмінь та переконань, стати величним воїном, що носитиме такі ж самі лати, як живі легенди на кшталт Білого Бика*, Меча Світанку, Баррістана Зухвалого та інших, захищати короля і переконуватись, що король зможе правити державою та її людом. Ті мрії розвіялись як порох, коли Ейріс Таргарієн зробив все, що міг, аби довести, що король не вартий захисту. Легенди, котрих він колись боготворив, також змарніли в його очах, коли нічого не зробили, не зупинили підлого монарха від знущань та примусу над своїми підданими. Люди, котрих він врятував, вбивши Божевільного Короля, продовжували сипати йому сіль на рани, вважаючи, що він має гівно замість честі.

Але зараз, все те розчарування та гіркота повільно розчинялись, ховаючись в куточках свідомості. Все змінилось. Тепер Джеймі мав владу, щоб перетворити зганьблений орден на щось знову гідне поваги, і з якоїсь причини, він відчував глибоке та нестримне бажання виконувати свої обов'язки із максимальною відданістю та щирістю. Щоб реформувати Королівську Варту в силу, таку ж потужну та гідну, якою вона й має бути. Щоб переконатись, що король, котрому він служить, та лицарі, котрі служитимуть під його керівництвом, не підуть шляхом, котрим він сам та Ейріс пройшли в минулому.

Болючі спогади та перспективи майбутнього кружляли в джейминій голові, коли він швидко крокував з Башти Білого Меча до зали малої ради в головній твердині. Він кивнув Балону та Арису, що стояли на чатах назовні зали, і зайшов всередину.

Двоє легатів джоффриної Королівської Гвардії, Лансель Ланністер та Ренфред Райккер, стояли біля дальньої стіни, оглядаючи зібрання із розслабленням, котре, як Джеймі знав, маскувало їхню пильність. Лорди сиділи за столом, включно з грандмейстером Пицелем, що виглядав уважним та жвавим, на відміну від звичного вигляду старигана; біля нього сиділи Варис**, незвично похмурий та навіть більш пильний, ніж завше, та дядько Кеван, що виглядав абсолютно спокійним та впевненим; Робб Старк в дальньому куті зосереджувався на словах, наче придавлений тягарем свого титулу; а ще кількох присутніх він не впізнавав.

Королева Санса непримітно сиділа по ліву руку від чоловіка, зберігаючи красу, незважаючи навіть на червонястий слід під порізу на лівій щоці, а її права рука, замотана бинтами, звисала з перев'язі; наслідок ран, що вона отримала в тому видатному бою під час атаки Станніса. Його батько, лорд Тайвін, виглядав як завжди, суворим та показним, сидячи по праву руку від короля, дивлячись на стіл з паперами і час від часу кидаючи оцінливий погляд на присутніх в залі. І звичайно ж король Джоффрі за дальнім кінцем столу, котрий неначе випромінював дисципліну, владу та розважність, підперши кулаком підборіддя; юнак роздивлявся всіх своїми зеленими очима. Король мав впевнений та поважний вигляд, гідний його влади, котрим не могли б похвалитись ані Роберт, ані Ейріс за всі ті роки, що сиділи на тому ж самому кріслі.

- Лорде-командувачу, - Джоффрі звернувся до нього, - Дякую, що прийшли. Маю надію, що не відірвав вас від нагальних справ.

- Не дуже, ваша милосте, - відповів Джеймі та сів біля Кевана. - Я досі роздумую над найкращою кандидатурою для поповнення Королівської Варти, за вашим наказом.

Кілька днів тому він запитував Джоффрі, чи не можна взяти когось з гвардійців-офіцерів в лави білоплащників, але король наполягав, що гвардійці мають бути відділеними від інших військових підрозділів, і що вони не увіллються як належне в товариство, просякнуте традиціями та ідеалами лицарства. Джеймі був розчарований тим, скількох гідних кандидатів щойно втратив, але розумів й джоффрині резони. Ті гвардійці володіли знанням, що було прокляттям бувалих бойових ветеранів . Війна не була для них спортом, на відміну від лицарів, котрі зазвичай так і вважали.

- Повідомте мене, коли складете докладний список потенційних братчиків, - тоді Джоффрі обернувся до здоровенного чоловіка із неймовірним пузом, вбраного в зелені шати із вишитим золотим тризубом спереду. - Лорд Мандерлі, вам передали всі записи попереднього майстра-над-монетою, а також мою власну документацію щодо всіх проектів, котрі зараз втілюються на берегах Чорноводної. Ви певні, що хочете зайняти цю посаду, взявши в руки всі ті обов'язки? Я не гніватимусь на вас, якщо ви виявили цей об'єм праці завеликим.

- Не переймайтесь на рахунок мене, ваша милосте, - лорд Білої Гавані відповів бадьорим тоном із сильним північним акцентом, - Я не претендую на титул фінансового генія, котрим був ваш недавно померлий дядько, але запевняю вас, що можу і зможу справитись з обов'язками, наданими мені, із максимальною відданістю.

- Радий буду це побачити, - привітно відповів Джоффрі. Тоді юнак обернувся до не дуже літнього королеземського лорда, що мав зображені золоті оленячі роги поверх чорно-синього обладунку: - Лорд Баквелл, ви приймаєте призначення на посаду майстра-над-війною? Це місто відчайдушно потребуває постійної присутності вмілого бойового командира після мого маршу та станнісової атаки.

- Я приймаю цю відповідальність, ваша милосте, - лорд Оленячих Рогів злегка вклонився, - Проте маю визнати, що почуваюсь радше... керівником допоміжних сил. Чесно кажучи не бачу, чим зможу підсилити військові сили цього міста, враховуючи те, як віртуозно ви та ваша Королівська Гвардія вийшли переможцем в цій війні.

- Ви себе недооцінюєте. Ви ж найбільш відомий та успішний королеземський командир зі всіх, хто відповів на мій заклик, і довели свою лояльність. Як показала Вовча Ніч - я не завжди буду мати змогу захистити столицю від зовнішньої загрози, і не збираюсь залишати місто без адекватного захисту та командування. Чи можу розраховувати на вас в такій ситуації?

- Можете, ваша милосте. Даю вам своє слово.

- До речі, на рахунок збройних сил, - Джоффрі повернувся до Кевана, - Скількох ваших вояків ми можемо очікувати в лавах оборонців міста?

- Вісім тисяч, ваша милосте, - відреагував сер Кеван, - Всі вони треновані, скуштували крові і погодились зайняти місця в міській варті. Є й інші, але таку кількість можу прямо зараз передати в даний момент.

- Цього має вистачити, - король вдячно кивнув двоюрідному діду, - А тепер, як розібрались із цим питанням, пропоную перейти до решти справ держави. Лорд Варис, які новини з Долини та Дорну?

- Князь Доран з Сонцеспису досі не відповів на заклик про надання військ, - плавно мовив Павук, - І не відповів щодо вашої пропозиції заручити принцесу Мірцеллу з принцом Трістаном. Пробачте, ваша милосте, але я б не розраховував на співпрацю з Дорном в найближчий час.

Джоффрі буркнув на згоду. Вочевидь він очікував таку відповідь. - Це не те, на що я сподівався, але зрозуміло, враховуючи... складну історію відносин між Дорном та Короною, - король поглянув на Тайвіна із знаючим виглядом, отримавши у відповідь невдоволену гримасу.

Батько був не з тих, хто легко сприймав критику за, з його точки зору, необхідні та законні дії. Він був впертим та непорушним на вибраному курсі, не зважаючи на обставини, доходячи в цьому до межі, за котрою вже слідувало відчуження від всіх оточуючих. Джеймі міг лише нагородити батька власним невдоволеним косим поглядом. Він досі вважав вірним своє рішення вбити Божевільного Короля, але згвалтування принцеси Елії та звіряче вбивство її дітей...

Джеймі проковтнув щось їдке, пригадавши понівечені тільця, котрих батькові люди принесли в дар Роберту того жахливого дня. Він не раз замислювався, чи не почав батько втрачати здоровий глузд в тому літньому віці. Видавалось, що старий міг піти на будь-яку підлість, лише щоб захистити та примножити свій спадок, як він це уявляв.

- Щодо Долини, - продовжив Варис, - Леді Аррин також зберігає мовчанку, причому навіть більше, аніж дорнійці. Вона наказала всім васальним лордам обмежити спілкування із рештою королівств, дозволивши лише торгові перемовини та обмін новинами. Проте лорд Редфорт та лорд Ройс продовжили непомітне листування зі мною.

- І що ж вони можуть сказати щодо дій їхньої леді-регента? - запитав Тайвін.

- Вони стурбовані та розчаровані тим, як леді Ліза поводить себе останнім часом. Перенапруження та страхи після смерті її чоловіка та зникнення старого друга, лорда Бейліша, вочевидь позначились на здоровому глузді. Як кажуть, вона передала всі нагальні справи щодо правління в руки кастеляна та його слуг, а сама весь час проводить бавлячи свого хворобливого сина Робіна. Який жаль, що це трапилось із такою ніжною жінкою. Так раптово втратити тих, кого любиш...

- Все ж це не виправдовує її відлюдництво та накази лордам сидіти без діла, поки решта її родичів бореться за свої життя, - невдоволено втрутився Робб Старк, - Її швагро був убитий тут, в столиці, племінниці та племінник ледь не зустріли таку ж долю, і доми її батька та сестри воюють, поки вона...

- Роббе, припини! - наказала Санса, - Ліза в свій час відповість перед Короною за відмову підкоритись, але зараз нам варто зберігати холодну голову та зосередитись на більш нагальних проблемах.

Робб наче змарнів на очах та зітхнув, визнаючи владу сестри: - Пробач мені, Сансо. Пробачте, ваша милосте. Я невдало втрутився, дозволивши своєму розчаруванню взяти гору над собою.

- Не переймайтесь, лорд Старк, - Джоффрі звернувся до Захисника Півночі, - Всім нам відомо, які зараз настали важкі часи для вас та вашої родини.

- Боюсь, що невдовзі Північ зіткнеться з новими викликами, - прокаркав грандмейстер Пицель, тримаючи сувій, і передав його Молодому Вовку, - Зранку прилетів крук із Чорного Замку. Чорні слова на чорних крилах, мушу попередити одразу.

- Лорда-командувача Мормонта було вбито під час великої розвідувальної операції на північ від Стіни, - Робб зітхнув, читаючи листа, - Величезна орда дичаків йде на південь. Принаймні сто тисяч дикунів, згідно оцінки Нічної Варти.

- Неможливо, - вибухнув Пицель, - Здичавілі ще більш дикі, недисципліновані та некеровані люди, аніж навіть гірські племена Долини. Жодна людина не змогли б забрати таке військо з тих дикунів.

- Острах через прийдешню зиму є достатньою мотивацією для півничан, грандмейстере, - відповів Робб, - А тим більше для здичавілих. Після такого довгого літа... ця зима буде довгою та важкою. Та орда вдарить по Стіні ще сильніше, якщо я не повернусь на Північ із своїми людьми для її захисту.

- Північ поклялась виступити на війну і битись там, де накаже король, - Тайвін нагадав очевидні речі своєму колезі-протектору, - А якщо ще врахувати, що північна армія майже запізно прибула, поки війна вирувала на півдні...

- Мушу нагадати, що люд Західних земель не прибув на заклик свого короля вчасно, а лише тоді, коли суттєва частка битв вже була виграна, - джоффрині слова прорізались крізь зростаюче напруження, наче як ніж, припиняючи промову батька, перш ніж той почав знову. - Вам також варто пригадати це, лорд Ланністер, а також й те, що я не потребую від вас вчити інших лордів щодо їхніх обов'язків.

Повітря в залі наче миттєво закрижаніло, поки король та його правиця дивились один на одного протягом хвильки. Всі присутні застигли в шокованій тиші від того, як грізного Тайвіна Ланінстера перервав король - вчорашній підліток. Батько дивився на Джоффрі зі знаменитим холодним поглядом, що зазвичай примушував лордів з вельможних родів та бувалих лицарів тремтіти з жаху, але Джоффрі прийняв той виклик, кидаючи у відповідь погляд, сповнений сталевої дисципліни, чим наче відбивав тайвінове бажання залякати юнака.

Джеймі вже й сам не знав, в який раз його приголомшило те, яким могутнім та самодостатнім виріс його племінник. Він ніколи не робив спроб зблизитись із будь-ким з ... серсеїних дітей, поки вони підростали, але бачачи Джоффрі протягом всього його життя, він вже починав потаємно тривожитись того дня, коли малий успадкує робертову корону й сам стане королем. Звичайно, він кивав та сухо погоджувався із тією маячнею, що Серсея плела про хоробрість, силу волі та ідеальність її золотого принцика, і про те, як вона не може дочекатись, коли Роберт нарешті уп'ється до смерті, щоб Джоффрі вже міг зайняти законний трон... але в потаємних думках Джеймі лише підраховував всі вади хлопця, іноді навіть дивуючись, скільки спільних рис малий поділяє з Божевільним Королем. Серсея могла наполягати на своєму хоч до скону, але Джеймі мав мало причин вірити, що держава краже житиме за правління Джоффрі, ані Роберта, і не важливо, чи буде перехід влади мирним, а чи й ні.

Але побий мене Седмиця, Джоффрі таки змінив ту оцінку. Наче за одну ніч хлопчак просто... подорослішав. Став гідним втіленням воїна, мудреця та морального авторитету, котрим й має бути король, з точки зору Джеймі. Він часто замислювався, що ж спричинило такі кардинальні зміни. Вочевидь Санса добре впливала на хлопця своїми харизмою, інтелектом та непередбачуваною силою, але зміни почались ще до того, як вони зустрілись. Невже все це приховано сиділо в ньому всі ті роки? Якщо й так, то чому він це приховував під пеленою дурості, боягузтва та жорстокості? Для початку, звідки Джоффрі взагалі набув того дивовижного характеру? Це вочевидь не могло прийти від Роберта, чи від Серсеї, чи... від будь-кого іншого. Стільки запитань, і так мало відповідей.

Джоффрі продовжував зорову дуель з Тайвіном, аж поки старий врешті визнав поразку і висловив найбільш наближену до виразу покори фразу, яку лише міг. - Зрозуміло, ваша милосте.

Юнак кивнув, перевівши погляд до решти радників: - Незалежно від їхнього розміщення, можливостей чи впливу, орда здичавілих наскочників ще більше пошкодять державу, якщо зможуть пробитись за Стіну, котра, мушу зауважити, вже роками недостатньо убезпечена людьми та припасами. На це Корона мусить відреагувати негайно, - він обернувся до Робба, - Я даю вам дозвіл повернутись на Північ та підсилити Нічну Варту, але натомість попрошу залишитись тут ще принаймні на кілька тижнів, поки ми не вирішимо всі питання щодо відбудови та наведення ладу. Я також планую провести публічну панахиду за вашим батьком та іншими півничанами, що загинули, боронячи місто від Станніса. Звісно вам варто бути тут, щоб віддати їм належну шану, перш ніж повернути їхні тіла до Вінтерфеллу.

Роббове обличчя пом'ягшало при згадці про батька та загиблих товаришах: - Звичайно, ваша милосте. Дякую за співчуття, що виказали їм.

Джоффрі кивнув та підвівся з-за столу: - Гадаю, що варто цим закінчити наше зібрання. Ви можете йти. Грандмейстере, лорд Тайвін, ви двоє будь-ласка залишіться. Маю приватну справу, котру бажаю обговорити з вами обома.

Решта присутніх хутко покинули приміщення. Тайвін шепнув Джеймі зачекати на нього, тож лицар вийшов назовні, зайняв пост біля дверей і дочекався виходу батька та Пицеля десь за двадцять хвилин.

- Що ви обговорювали з його милістю? - запитав Джеймі, слідуючи за ним.

- Твою сестру, - Джеймі одразу напружився від згадки про неї. - Королева Санса та Пицель довели, що вона стоїть за вбивством Тиріона, а після допитування Томмена та Мірцелли щодо її поведінки в ту ніч, стало очевидно, що ми мусимо зробити з нею.

- Ти ж не має на увазі засудити й покарати її, так?

Тайвін поглянув на сина, наче той був недоумком: - Публічно звинуватити матір короля та єдиного спадкоємця дому Ланністерів жіночої статі у вбивстві родича та зраді? Чи чесно вважаєш, що я б це дозволив? Ні, звичайно ж ні. Хоч вона й збезчестила родинне ім'я та похитнула владу свого сина, але й досі може виконувати свій обов'язок в якості покарання. Джоффрі наказав відіслати її до Кастерлі-на-Скелі, а ще через рік я отримаю дозвіл організувати черговий шлюб для неї.

Джеймі завжди було важко зберігати нейтральний вираз обличчя, коли батько згадував про серсеїн сімейний статус, але тепер це було простіше, після того, що вона вчинила з Тиріоном. - Вона не зрадіє від того, що втратить всю владу в столиці.

- Вона втратила право на владу, коли прийняла те кляте ідіотське рішення. Може собі плакати, верещати чи благати як заманеться, та вона повністю провалила свій обов'язок перед Короною. Принаймні дещо вона ще може зробити для дому Ланністерів - народити кількох нащадків, адже досі молода та плідна, і саме такою і буде її доля.

Джеймі ледь втримався, щоб не зауважити їдко про те, наскільки суттєво шлюбні перспективи Серсеї зменшились в порівнянні з її молодістю, але мабуть краще про це помовчати, враховуючи, в якому похмурому настрої перебував батько. Так наче цього останнього удару по репутації Ланністерів було недостатньо, Джоффрі ще й підвищив Джеймі до лорда-командувача Королівської Варти, намертво цементуючи його присутність в ордені та руйнуючи тайвінові плани проголосити Джеймі спадкоємцем Кастерлі-на-Скелі, ще більш підсилюючи роздратування. Джеймі міг сказати точно, що Тайвін тихо скаженів від того, як король не коливався щодо вирішення долі останніх двох дітей, і той факт, що син не бажав докладати жодних спроб відмовитись від посади, навіть погіршував ситуацію.

Яка ж це жорстока, проте саркастична іронія - коли найзаможніший, найбільш впливовий дворянин Весетросу ніколи не зможе отримати те, чого бажає найбільше, незалежно від того, як би він не намагався це втілити.

- Я мав бути тут, - бурмотів Джеймі, - Я мав би зупинити її від чогось подібного. Свого власного брата...

- Ти виконував свій обов'язок, служачи та охороняючи короля. Тиріон занадто захопився своїми хвойдами та вином, не зауваживши небезпеки, і це його власна провина.

Джеймі стиснув кулаки від гніву. Навіть зараз, після смерті, менший брат в очах батька був лише нікчемою. Врешті-решт Старому Леву таки бракувало таких почуттів, як совість чи сентиментальність.

- Ой, тільки не починай квохтати. Ти чоловік, а не дурнувате дитя. Це факт, що твої брат та сестра занапастили один одну своїми діями. Ти мій єдиний живий потомок та єдиний продовжувач спадку Ланністерів, незважаючи на те, що не можеш успадкувати все по праву через свою посаду. Тримай голову високо та не лови гав, виконуй обов'язок із всією тією пильністю і тактом, котрих так бракувало твоїм суроженцям.

- Звичайно, - пробурмотів Джеймі. По тому Тайвін рушив далі, і Джеймі роздратовано зітхнув. Могутній Тайвін Ланністер, найвеличніший король-без-корони. Він бажав залишити за собою величний спадок...

2

Велична труна була чудово декорована, облямована золотими язиками та вигинами, мала по центру гравірованого ланінстерівського лева. Ємність була такою коштовною та майстерно виготовленою, що можна було подумати - мабуть створили її для збереження останків самого лорда-протектора Західних земель, а можливо й короля-на-скелі давно забутих часів.

Батько переконався, що тиріонове тіло відішлють до Кастерлі-на-Скелі в найкоштовнішій з ємностей. І не тому, що Тиріон заслужив хоч якусь вартість в очах батька, звичайно ж ні, боги бороніть. Незважаючи на чисельні вади карлика та розчарування Тайвіна - курдупель все ж був левом з дому Ланністерів. Золото оточувало його в момент появи на світі, і золото ж буде його останнім притулком для вічного відпочинку.

Джеймі повільно торкнувся стінки з слонової кістки; свічки, запалені ним в септі, майже не відганяли прохолоду повітря, що наче пронизувала його до самих кісток. Очі зволожились і запекли, коли він схилив коліно перед тілом меншого брата. Жахлива нудота наче охопила все тіло, так наче він намагався підсвідомо заперечити страшну правду, на котру прямо зараз дивився; що він втратив одного з небагатьох людей, з котрим був близький протягом всього життя, і що зараз по суті він залишився самотнім в цьому жорстокому світі.

- Привіт, молодший братику, - мовив він голосом, що наче аж ламався від емоцій, - Вибач, що не зміг прибути раніше, але... ну... війна та... інші обов'язки відволікли мене від... - він затнувся. Видавалось занадто дурним та жалюгідним висловлюватись, що він був занадто зайнятий, щоб врятувати життя Тиріону, вже не кажучи про належне прощання.

- Стільки всього трапилось з часу, як ми востаннє бачились.

Востаннє бачились.

- Джоффрі убезпечив своє становище, став єдиним законним королем держави. Він розтрощив ренліну армію. Санса вберегла столицю від Станніса, особисто вбила того бунтівника, наскільки я чув. Ця пара стала потугою, з котрою варто рахуватись. Король та королева, подібних кому ця країна ще не бачила...

Трясця, чим це я займаюсь? Хіба привид потребує інформування про події, котрі стались після нього в світі живих?

Я ніколи не був вправним в сприйнятті смерті близьких, зненацька усвідомив Джеймі. Він плакав протягом тижнів, коли померла мати, народивши Тиріона, та вийшов з жалоби лише коли батько насварив його, нагадавши, що чоловіки роду Ланністерів не виставляють таку слабкість напоказ. Його майже знудило, коли лицар став свідком страти Брандона та Рікарда Старків, жахливе видовище та крики й досі час від часу виринали в пам'яті. І зараз він усвідомив, що вбивство Божевільного Короля та подальші дії протягом всіх цих років спричинені ненавистю до цього світу, що відкинув його та змусив так низько впасти; тепер він ледве міг жити в соціумі, зближуючись з людьми.

- Тепер я став лордом-командувачем Королівської Варти. Це те, про що я міг лише мріяти, і чим ділився з тобою, і лише з тобою. Чи...чи ти пам'ятаєш, як ми фантазували щодо величної спільної подорожі? Позбутись родинного імені та всього того багажу, що додавався до цього, покинути батька на Скелі і просто займатись тим, чого душа бажає? Ти бажав подорожувати світом, знайти жінку, що покохає тебе, завести власну винарню чи щось подібне, щоб було де осісти в комфорті. Я бажав стати легендарним лицарем, відомим лише своєю шляхетністю та вміннями, або й найманцем, що подорожуватиме морями, б'ючись проти всіх гідних противників на світі...

- Мені не вистачає тих днів, коли все було таким простим. Коли ми могли заховатись в підземеллях Кастерлі-на-Скелі і реготати та мріяти про те, ким так ніколи й не стали.

Прохолодний порив вітру долинув від входу в септу, змушуючи вогники свічок заколихатись.

- Я... ніколи тобі цього не казав, але... коли я розповідав, що мрію стати величним воїном, котрий мандруватиме світом... я завжди уявляв тебе і Серсею поруч з собою. Що ми зможемо разом відкривати й насолоджуватись дивами світу. Що одного дня ви двоє нарешті полюбите один одну і що ми назавжди станемо однією люблячою родиною, всі троє. Але... мабуть я завжди знав, що це ніколи не здійсниться. Ось чому я так ніколи й не розповідав тобі... стільки всього я ніколи тобі не розповідав. Тому що я... не міг...

Він затнувся на останній думці. То був важкий бій, але врешті він втратив контроль і відчув сльози, що наче рікою текли обличчям додолу.

- Вибач. Будь ласка, вибач, Тиріоне. Вибач за все. За те, що не захистив тебе від батькового гніву та розчарування, за те, що недостатньо приділяв часу, за все, що сталось із тобою та бідолашною Тішею, за те, що насправді не розумів, яким сумним та самотнім ти був...

Джеймі глибоко вдихнув і прочистив горло: - А більше за інше, вибач, що не мав в змозі побачити, чому ти так ненавидів та боявся Серсею. Я ніколи не розумів, чому вона ненавидить тебе. І ніколи не був здатен змінити її точку зору. Я намагався, справді намагався, так. Але мене завжди ловило в пастку почуття до неї, і те, що ми робили разом, незважаючи на те, як неправильно те було... і я дозволив своїй роботі, своїм мріям, гіркоті та самозакоханості і решті вад, віддалити мене від решти світу. І я знаходив розраду в її обіймах, дозволяв поринати в її ненависті, пристрасті та дурості, аж поки вона... і ти...

Чорна пульсуюча безодня, котру він відчував на серці від миті, коли дізнався новину, остаточно взяла гору, спричиняючи лавину відчаю, що наче піднімався з глибини. Він сперся на труну, плачучи, як ніколи за всі попередні роки, поки сум, зневіра, злість, ненависть, самокартання і порожнеча змішувались докупи, виплескуючись назовні. Світ за межами цієї септи наче припинив існування, поки білоплащник виливав свій біль на могилі брата.

Він не знав, скільки так простояв навколішки, але коли нарешті опанував себе, то став на ноги, витер обличчя і мовчки втупився поглядом перед собою, не певен, що та чи варто продовжувати сповідь перед духом Тиріона.

Ззаду почулись м'які кроки, і Джеймі крутанувся на місці. Позаду нього стояла королева Санса, вбрана в чорну жалобну сукню, тримаючи букет квітів неушкодженою рукою. Вона мала досить врочистий вигляд, і злегка зашарілась від сорому, адже втрутилась в такий інтимний момент.

- Ваша милосте, - мовив Джеймі, затинаючись, швидко підвівся на ноги і вклонився, як годиться, - Пробачте мене. Я не знав, що ви теж тут.

- Прошу, не треба того, сер Джеймі, - відповіла вона, - Я прийшла не як ваша королева. Я прийшла віддати шану вашому брату, хоча бачу, що дещо невчасно, і прийду ще раз пізніше.

- Ні, все гаразд. Ви прийшли вчасно. Я просто... дещо втратив контроль. Вам не варто витрачати час і повертатись. Підійдіть, приєднуйтесь, якщо ваша ласка.

Санса вдячно кивнула та стала збоку від нього, вклонилась перед труною і поклала перед нею квіти. Вона заплющила очі, шепочучи молитви, вибачаючись перед Тиріоном, що не змогла захистити, подякувала коротуну за віддану службу та щиру дружбу, і побажала миру та прийняття в посмертті, заради Старих Богів та Нових.

Вони застигли в приязній мовчанці на деякий час. Джеймі відчув незвичне відчуття комфорту від того, що ще хтось побивається за Тиріоном, розділяючи тягар його втрати. Він ще не встиг скласти остаточного враження щодо Санси Старк через відсутність в Королівській Гавані, але його брат відзивався про неї в найкращих епітетах в ті короткі моменти, коли вони мали час перекинутись словом щодо Джоффрі та неї.

- Я вдячний вам за таке відношення, ваша милосте, - Джеймі знову заговорив, не маючи й гадки чому, - Пробачте мене за такі слова, але я вважав, що ви будете зайняті оплакуванням батька та стількох ваших співплемінників, що ваша увага буде цілковито поглинута ними.

Санса здригнулась від болю при згадці про родичів та друзів: - Ті втрати й досі лежить тягарем на серці, і я досі оплакую їх всіх, але через все те божевілля, що відбулось тієї ночі, і через лавину обов'язків, що впали на мене після тиріонової смерті, я не мала можливості гідно попрощатись із ним. Він мав велике значення і для мене.

- Зрозуміло.

- Він часто згадував про вас, свого брата.

- Прошу?

- Тиріон. Він часто розповідав про вас, високо оцінюючи, коли я розпитувала його про дитинство і все дороге в житті. Він завжди цінив вас. За майстерність на полі бою, за почуття честі та обов'язку, за добре серце. Ви були захисником та героєм для нього. Ви ж знаєте, як він вас цінив, чи не так?

Черговий укол болю проштрикнув серце лицаря і поширився тілом, але він безжально пригасив його, звернувшись до своєї пані: - Так, знаю. Тиріон мав мало любові та дружніх стосунків в молодості. Майже всі оточуючі тримались від нього подалі через його ваду. Наша мати померла під час пологів, батько постійно тримався на віддалі, ніколи не виказуючи хоч якоїсь прив'язаності, наші тітка та дядьки так само були зайняти своїми справами, а наша сестра... ну...

Санса кивнула з розумінням: - Я не можу й уявити, яким самотнім він мав би почуватись. І не можу уявити, як мабуть боліло вам дізнатись, що вона йому зробила, - дівчина посовалась від дискомфорту, маючи винуватий вигляд, і спробувала приховати погляд від нього, щоб не зустрітись очима, - Маю припущення, що ви відчуваєте певну злість щодо мене. Бо я прирекла вашу сестру за скоєне і змусила вас пройти через такі страждання.

Джеймі заплющив очі, пригадуючи власну реакцію на новину декілька тижнів тому. Джоффрі покликав його до свого намету в Штормових землях, маючи блідий та виснажений вигляд незважаючи на недавню карколомну перемогу, і ледь мав сил пересіктись із Джеймі поглядом, коли передав вартовому листа від Санси.

Він досі пам'ятав вир емоцій, що вибухнули в ньому через сансине звинувачення Серсеї. Спершу він гаряче заперечив те все, несамовито волаючи і наполягаючи, що це мабуть помилка, навіть озвучив деякі серсеїні образи та звинувачення, котрі сестра вливала йому в вуха під час спільних ночей в ліжку. Що Санса і є винною, лише намагається підірвати авторитет та владу Джоффрі, так сильно він лютував та побивався одночасно. Такі зрадницькі слова в адресу джоффриної королеви та коханої дружини мали б привести до суворого покарання, але юнак сприйняв це все із похмурим розумінням і лише наказав Сандору Клігану та гвардійцям-офіцерам втримати дядька, поки той не охолоне. Він відмовлявся бачитись з королем ще протягом тижня, виливаючи свій біль на полі бою проти приречених неборак, що досі зберігали лояльність до Ренлі чи до Станніса, й далі загрожуючи армії Джоффрі.

Коли перший вибух емоцій перегорів, Джеймі почав розмірковувати і дійшов до жахаючого усвідомлення, що мабуть таки то була правда. Він своїми очима бачив, наскільки Тиріон довіряє та поважає Джоффрі і Сансу, і не раз сам чув від брата, як чудово було працювати разом з ними, і які величні сподівання Тиріон має щодо правління цієї пари. Докази, зібрані Сансою, також було важко ігнорувати. І більш за все інше, він знав Серсею.

Джеймі завжди це заперечував, намагаючись переконати самого себе, що найогидніша сторона її особистості не зможе переважити її краси. Те, що як би вона не ненавиділа, те, що якою б імпульсивною та затятою вона не була - сестра врешті вгамує це все. Навіть враховуючи, що вона наче винила Тиріона у всіх своїх бідах, часто вголос бажаючи, щоб він ніколи й не народжувався, адже накликав ганьбу та занапастив їхню родину - він не вірив, що вона впаде так низько. Джеймі завжди тягнуло до неї, і сестра використовувала це собі на користь. І тепер, його брат лежить в труні, а образ сестри так далеко віддалився від серця, що й вона вже була практично мертвою для нього.

- Тоді було... важко в це повірити, - Джеймі визнав після довгою страхітливої тиші, - Я... казав слова, котрих не варто було казати. Я повнився сумнівами. Але тепер її вина очевидна для мене. Я... вважаю, що завжди знав і в глибині душі боявся, що вона здатна на щось подібне. Проте Тиріон завжди бачив це відкрито. Якби лише я був тут, коли те все сталось. Я міг би захистити його.

- Можливо, - відповіла королева, - І можливо, якби я була більш обачною, то могла б зупинити ту спробу. Видається, наче ми завжди дізнаємось запізно.

Джеймі врочисто кивнув, спостерігаючи, як Санса обережно поклала здорову руку на труну; самотня сльоза пробігла її щокою. Джеймі повернувся подумки до миті, коли знову побачив Серсею одразу після повернення в столицю. Вона була такою ж гарною, як завжди, незважаючи на дрантя, котрим стала сукня, розпатлане волосся та маніакальний вогник в ядуче-зелених очах. І все ж та краса, від котрої завжди дух перехоплювало та затьмарювало розум - все ж цього разу вона майже не вплинула на нього, коли він дивився на неї.

Одразу по тому, як королева побачила брата в своїй кімнаті-в'язниці, вона стрибнула до нього, рвучко поцілувала й зашепотіла, якою щасливою почувається, бо він прийшов врятувати її. Серсея не гаяла часу, одразу звинувативши Сансу, називаючи її зіпсованою, дурною, вбивчою хвойдою, котра бажає знищити ланністерівський спадок і поставити Старків тиранічними володарями Вестеросу, а ще намовляла Джеймі вбити дівку та її рідню, повернути Серсею на владний п'єдестал і допомогти витягнути Джоффрі з сансиних тенет, допомогти сину правити. Її настільки поглинула та палка промова, що сестра не зауважила холодного, повного незгоди, братового погляду, і по правді злякалась та заціпеніла, коли Джеймі відкрито сказав, що знає про її вину.

Її відповідь було чутно чи не половині Червоного Замку. Серсея люто проклинала його самого, Тиріона, Сансу, весь дім Старків, батька і всіх тих, хто змовлявся проти неї; проклинала джеймині скарги та довбані спроби вгамувати її ненависть до Тиріона; так наче жага влади та гірке розчарування сімнадцятирічного шлюбу з Робертом взяли гору над холодним розумом. Вона називала його слабовольним, легко піддатним, боягузом, ледацюгою і не гідним стати батьковим спадкоємцем. Це було боляче, але він відчував, наче вперше відкрив очі і вперше насправді роздивився свою сестру. Всі ті легкі натяки з боку Тиріона, приглушений шепіт простолюду та інших мешканців Червоного Замку, навіть гучні та регулярні образи від Роберта - тепер це все почало набувати сенсу. Джеймі не відчував нічого, окрім сорому за те, скільки людей намагались переконати його , що Серсея була безнадійною, і скільки знадобилось смертей, щоб нарешті це усвідомити.

Цей сором лише посилився, коли Санса запитала в нього: - Не хочу колупати рану, але, чи Серсея завжди так відносилась до Тиріона? Те, як він говорив про неї, таке враження, що між ними не було ані сліду звичної приязні, як між братом та сестрою.

Джеймі похмуро кивнув, коли перед очима промайнули спогади про деякі найгірші моменти тиріонового життя. - Так. Моя сестра кришталево чітко заявила, що не має до нього ані крихти приязні. Батько мав подібні погляди, і також спричинив братові чимало болю протягом життя, - тоді він коротко переповів про певні найгірші речі, що ті двоє вчиняли з карликом, почавши від серсеїного знущання над немовлям в присутності Мартеллів з Дорну, про обмани та незаслужені покарання через будь-які вигадані порушення спокою, навіть про згвалтування та оскверненя Тіші, від останнього спогаду лицар ледь стримував емоції.

Санса вислуховувала це все так спокійно, як тільки могла, але навіть вона не могла приховати вираз шоку, жаху та зневіри на обличчі, усвідомивши, наскільки жалюгідним насправді було життя її померлого друга. Джеймі не знав, чому він так вільно розповідає про життя свого брата, але зауважив, що частина болю кудись зникла, після того, як він поділився цим з кимось стороннім. Окрім того, щоб боротись із власною провиною, він зрозумів, більше ніж коли-небудь в житті, що було важливим, щоб хтось інший міг зрозуміти, якою чудовою людиною був коротун - і чому він потребував когось стороннього, щоб зрозуміти його глибоко прихований біль, котрий і сформував його як особистість.

Окрім Джоффрі, чия прихильність до Тиріона після років знущання та упереджень виявилась сюрпризом для всіх оточуючих, Санса мабуть була єдиною людиною, котра справді цінила Тиріона за гострий розум, харизму і те, ким він насправді був. Це надавало Джеймі якоїсь сили та приязності - знати, що це знання допоможе Сансі краще зрозуміти його та підтримати починання ,котрими він збирався виправити все, вчинене протягом життя.

- Здається тепер я розумію, - відповіла Санса, коли Джеймі нарешті припинив розповідь, - А також розумію, чому він так високо оцінював тебе. Ти й справді великий брат для нього, навіть тепер, після його смерті.

- Боюсь, що не такий вже й великий, - пробурмотів він, опустивши погляд.

- Тобі не варто винити себе за його долю, і не варто вважати, що ти його підвів. Ти допомагав йому, чим міг, так як це мав робити брат. Хотілось би й мені мати такий зв'язок із своїми суроженцями. Я ж ніколи насправді й не була близькою ні з ким з них.

- Справді?! Щось не віриться. Робб вочевидь любить та поважає вас, сприймає як рівну. Джон віддасть життя для вашого захисту, не вагаючись. А малі Ар'я та Брандон наче обожнюють вашу силу та чесноти.

Санса тихо засміялась: - Відносно останніх двох... це недавня зміна у відношенні. І навіть так, я не завжди... заслуговувала на таке, як здається.

Джеймі кивнув, і між ними двома знову запанувала зручна мовчанка. На диво, він почувався значно краще, відкрившись своїй невістці. Роз'ятрена рана наче дещо зажила через її присутність та симпатію. Дівчина вміла слухати та налагоджувати стосунки з людьми, як він щойно зрозумів, допомагаючи їм почуватись зручніше, будучи чесними до самих себе. Тут були й делікатність та прихована мудрість із силою та хоробрістю, розуміння болю інших і бажання допомогти. Не дивно, що Джоффрі був таким захопленим та лояльним до неї. Не дивно, що й решта придворних зауважували, якою непересічною молодою жінкою вона була. Дівчина беззаперечно буде кращою королевою за Серсею, він вже міг сам перед собою це визнати.

Невдовзі по тому розмова знову почалась, вони двоє обмінювались стислими оповідками та байками про родичів, перш ніж Санса вирішила перервати відвідини друга і повернутись до замку. Перш ніж вона пішла, Джеймі звернувся до неї, маючи ще одну думку для висловлення.

- Можу я сказати чесно, ваша милосте? - запитав лицар.

- Звичайно, сер, що таке? - запитала королева.

- Мушу в дечому признатись. Я ніколи не мав особливої поваги до вашої родини. Ваш батько і я поділяли чимало різких незгод, і я дозволяв тій оцінці його одержимістю честю та миролюбивістю хибно судити про нього, а відповідно і про вас. Я мало вірив у вашу здатність гідно виконувати обов'язки королеви.

Вона ніяк не відреагувала (принаймні візуально) на ті слова, просто пильно дивилась на лицаря, терпляче чекаючи, до чого він веде. Джеймі не знав, відчувати від цього неспокій чи полегшення.

- Проте, незважаючи на всі мої упередження, не заперечуватиму, що ваш батько був хорошою людиною. Чесний та справедливий чоловік, якраз такого гатунку, котрого держава потребує і рідко бачить. І він виростив чудових дітей. Вас і ваших братів. Я служив трьом королям протягом життя, і перші два, Ейріс та Роберт, були цілковитим розчаруванням. Один був хворим на голову вбивцею, а інший лінивим розпустним пияком. Я вже майже покинув думку, що в наш час може бути таке явище, як хороший король. Ви з Джоффрі переконали мене, що я помилявся.

Джеймі виструнчився і високо підняв голову, набувши гордого та впевненого вигляду, дивлячись на неї: - Ви є якраз такою королевою, котру потребує Вестерос, кращою, ніж була моя сестра, і кращою, ніж бідна королева Раєлла могла б бути. Ви вже вправно справляєтесь з монаршими обов'язками після коронації, і я знаю, що ви з Джоффрі продовжите гідно правити державою в прийдешні роки. Хочу побачити, як ви двоє справитесь і поведете королівства до кращого майбутнього, і присягаюсь честю, що захищу вас обох та заслужу вашу довіру. Можу уявити, що мабуть ви сприймете такі слова від Царевбивці як насмішку, але незважаючи на все те, що наробила моя родина включно зі мною, я бажаю це все спокутувати через службу вам.

Санса зберігала мовчанку, вираз обличчя не піддавався розшифруванню протягом довгої хвилини, перш ніж вона кивнула і злегка посміхнулась: - Дякую за ті добрі слова, сер Джеймі. Дозвольте й мені відкрито висловитись у відповідь. Не думайте, що я буду так само зневажливо ставитись до вас, як це робили Роберт, мій батько та багато інших. Щоб ви не вчинили в минулому, наскільки я знаю, нехай краще в минулому і залишається. Поки ви будете зберігати вірність слову і виконувати свої обов'язки із сумлінням та завзятістю - я не бачу причин, чому б ви не змогли відновити честь свого імені.

Джеймі вклонився, дещо заскочений чималим враженням від її слів. Вона повірила в нього. Побачила в ньому когось більшого, аніж зрадливого клятвопорушника. Навіть довірилась. І не з тієї причини, що він був дядьком її чоловіка, і не тому, щоб берегти його від бою, тримаючи біля себе для власної безпеки. Чи співчуття королеви не має меж?

Вона почала рухатись до виходу з септи, але враз обернулась до нього востаннє: - Сер Джеймі. Вас призначено лордом-командувачем Королівської Варти, високопоставленим чиновником та радником короля і королеви. І як на мене, це не означає, що ви мусите обмежувати свою службу лише в якості прославленого охоронця. Маєте ж власну мудрість та досвід, щоб ділитись з нами, і тією вашою ідеєю, яким саме має бути монарх, теж. Не тримайте це в собі, особливо якщо хтось з нас відхилиться від того опису, котрий ви щойно висловили. Якщо коли-небудь побачите, що Джоффрі та я робимо щось, з чим не погоджуєтесь, або якщо ми провалимо обов'язок перед людьми, то вільно скажіть нам про це. Будьте нашим радником.

- Ви дозволите мені самотужки робити судження про те, чи ви й Джоффрі залишитесь добрими правителями? - запитав Джеймі, - Саме такі дії і привели до втрати мною довіри в короля Ейріса, і в результаті призвели до появи мого прізвиська, як-не-як.

Санса злегка посміхнулась і розвернулась до дверей: - Не лише на королю та королеві має лежати обов'язок збереження чи захисту держави та її населення, - на тих словах вона пішла геть.

Джеймі ще затримався на хвильку, обмірковуючи слова королеви. Вона бажала, щоб він наглядав над нею та Джоффрі, збірегаючи їх на правильному шляху? Санса Старк й справді була надзвичайною жінкою.

Він часто замислювався, якби це було - служити та битись за когось, в кого можна вірити. Якби це було, присвятити життя службі комусь гідному лояльності після всіх тих років розчарувань та жалю. І ось він стоїть тут, відчуваючи заспокійливе тепло в серці через ідею, що хтось досі сприймає його як людину честі, і це внутрішнє, первісне бажання нести обов'язки, викладаючись на повну, наче загорілось в грудях, сильніше ніж коли-небудь раніше.

Можливо так воно й має відчуватись, подумав він.

Лицар поглянув на свого білого плаща, котрого склав і поклав біля місця, де раніше вклякав перед тиріоновою труною. Він підняв його і вдягнув, пригадуючи все, що накоїв - і навпаки, чого не зробив - протягом всіх років з часу, коли вдягнув цього плаща вперше.

Маю другий шанс для відновлення честі та для гідної служби. Цього разу я його не втрачу.


* (від перекл.) Тут йде перелік видатних лицарів, що служили в Королівській Варті.

Білий Бик - Герольд Хайтауер, могутній лицар, котрий висвятив сера Баррістана в лицарі. Загинув від руки Еддарда Старка.

Меч Світанку - Артур Дейн. Володів легендарним фамільним мечем (власне мечем Світанку), викуваним з метеоритного заліза, котрий міг посперечатись із валірійською зброєю по міцності та гостроті. Загинув від руки Хоуленда Ріда одночасно з Білим Биком.

Баррістан Зухвалий - власне сер Баррістан Селмі. Отримав ту кличку після того, як особисто пробрався в Сутіноділ і самотужки звільнив короля (місто тоді бунтувало проти Корони, і вожді повстання навіть змогли ув'язнити на півроку самого Ейриса 2 Таргарієна, батька Дейнеріс, де він і зійшов з розуму від побоїв та знущань).

** (від перекл.) Очевидно події, описані в цьому розділі, передують вже відомому читачам допиту та смерті Вариса і навіть погрому станнісових лоялістів на берегах Вузького моря. Хронологічно це не дуже доладно, але більшість додатків та інтерлюдій написані не самим автором, а колегами-читачами з інтернету, котрі не володіли всією інформацією про розвиток сюжету цього фанфіку, тож можна пробачити їм певні неточності.