Розділ 53: Невмируща.

1

Джоффрині лицарі вихором пронеслись північним берегом Крабової затоки, вирізаючи дезертирів та окремі, досі стійкі, ворожі залоги, просуваючись до Мартинова. Проте вони швидко зрозуміли, що облоги не знадобиться: місто вже палало. Ейгонові найманці першими тікали з поля бою, і тому й найменш постраждали поміж інших сил. Після отримання новин про поразку вони майже одразу зрадили своїх працедавців, пограбували місто і спробували захопити все, що хоч якось могло плавати, щоб втекти назад до Ессосу, подалі від джоффриного гніву.

Йому це нагадувало хаос, побачений по прибуттю в Фортецю Світанку; юнак рухався на чолі колони військ, першим виявивши те цілком рукотворне божевілля. Приблизно так, як і попереднього разу, Джоффрі розпочав різню панікуючих найманців, як тільки в'їхав в місто крізь відчинені ворота; королівський флот переслідував ті кораблі, котрі вже встигли покинути гавань.

Він дечого навчився зі своєї помилки в Просторі, витративши більше часу для вирішення проблем з бунтівними лордами, котрі вже здались на його милість. Заручників повезли в столицю, замки та землі міняли власників, і в Долині запанував Королівський Мир, хоча частина королівства й лежала в руїнах.

Лорда Ройса призначили Захисником Сходу, поки малий Робін Аррин не досягне повноліття. Ройсів з Руннокаменю вирізали впень під час несподіваної атаки Золотого Товариства, і цей лорд, представник єдиної вцілілої гілки роду, з тих пір став палким джоффриним прихильником... Долина має бути убезпечена під його захистом.

Поступово байки та розповіді про те, як в момент найбільшої потреби з'явився Світлорев, ставали все більш фантастичними, і Джоффрі щиро веселила реакція співвітчизників на такий кричущий прояв магії. В той час, під час бою, його це не турбувало анітрішки, коли вражений побаченим солдат запитав, як король це зробив. - Мені просто був потрібен меч для перемоги над узурпатором, - прозвучала така невміло продумана відповідь, але його вояки проковтнули ту брехню, не сумніваючись ані миті.

Суперечки на рахунок магії навіть не починались. Звичайно, що наш добрий король Джоффрі, воїн та вчений, аж ніяк не може бути таким, як Кровокрук*, проклятий богами чаклун. Кожен вестеросець знав, що хтось, вбраний в блискучі лати, котрий веде свої війська за собою, аж ніяк не здатен на потойбічну чорну магію... Ні, валірійський меч доброго короля Джоффрі мабуть був дарунком самих небес як знак прихильності до його діянь та родоводу.

Джоффрі припускав, що вже виробив певну репутацію, ще до прояву надприродного. Мордування ворогів насмерть парою бронзових оленячих рогів мабуть теж доклалось до цього образу... Врешті-решт, хто би міг навіть подумати, що син Роберта Баратеона має хоч якийсь стосунок до магії?

Він не знав, чи така реакція була спричинена фактом того, що він тепер став беззаперечним королем Вестеросу, або люди й справді повірили в його пояснення того видовища...

І знову ж, прихований візит Санси до септи Бейлора та наступне твердження Високого Септона про явлення "чуда" мабуть теж дещо допомогли в цій справі.

Самого Джоффрі в столиці привітали як героя, проте пелюстки квітів та юрби веселого простолюддя не змогли повністю стерти шок від виразу обличчя Міри; її порожній погляд закарбувався в пам'яті юнака, коли вона дивилась на джоновий шолом та змарнілого Привида, котрий з того часу не полишав короля.

Сансу та новина якось незвично вразила. Вона ніколи раніше не була близька з Джоном в попередніх життях і не могла докладно пояснити причину цього. Її дещо приголомшило, коли дівчина дізналась, що він загинув, захищаючи її чоловіка; Санса пригадувала спогади раннього дитинства у Вінтерфеллі, де фігурував брат: вплив Кейтлін постійно переслідував її, змушуючи відчувати незаслужену зневагу до хороброго хлопця.

Лансель та Олівар писали, що Робб гірко сприйняв величну перемогу на Півночі через звістку про загибель єдинокровного брата, і що він перервав святкування, щоб повернутись у Вінтерфелл та поховати мерця в старківському склепі. Манс Наскочник та більшість інших вождів загинули, і орда, зібрана з протиборних племен, розкололась. Ті щасливці, що пережили битву, схилили коліна перед лордом Вінтерфелла й нарешті отримали дозвіл проходу на південь, осівши на самому півдні королівства, подалі від старих чвар. Півничанські лорди переважно ігнорували чутки про білих блукачів, і Джоффрі знав, що невдовзі настане час оприлюднення правди щодо одвічного ворога.Вторгнення мало початись за шість чи сім років після чергового воскресіння, враховуючи присутність фреївських віхтів під час облоги Фортеці Світанку та деяких непевних розрахунків...

Невдовзі мав початись п'ятий рік цього життя.

Невдовзі їм доведеться розповісти всьому Вестеросу правду про майбутнє, і Джоффрі побоювався, яку це спричинить паніку та зневіру. Склад Королівської Варти поновили, сер Джеймі зайняв місце сера Баррістана, перейнявши всю славу та обов'язки тієї посади. Мала рада повнилась лордами з коаліції, котра підтримувала королівську пару з самого початку; річкоземці, півничани та західноземці формували міцну основу, а долиняни та штормоземці скупчувались навколо них на другорядних позиціях. З боку Простору були лише заручники, а Дорн звично мовчав, ніяк не реагуючи, ставши постійним джерелом тривоги для Санси... Залізні Острови так само зберігали мовчанку, їхні лорди принишкли після якогось своєрідного зібрання на Пайку, тоді як найбільш радикальні розбишаки вирішили грабувати береги Ессосу.

Останньою потенційною проблемою перед настанням власне Довгої Ночі, на думку Джоффрі, була Дейнеріс, але розрізнені чутки, що долинали зі сходу, повторювали одне й теж саме - що вона безнадійно застрягла в Рабовласницькій затоці, проголосивши себе королевою всіх трьох гіскарських міст, та розпочала їхнє завоювання. Біля Юнкаю та Мієріну точились постійні битви, так як коаліція рабовласників посилала армії проти неї; війна плюндрувала ті землі, не показуючи жодних ознак припинення принаймні в наступні п'ять років.

Але в той час весь світ перейматиметься іншими проблемами... ну, якщо взагалі хтось залишиться живим, що перейматись.

Війна на західному континенті закінчилась, принаймні на даний момент. Тепер настала пора мирної праці: зібрати якомога більше врожаю, розширити мережу доріг та підсилити Стіну...

2

- Я іноді й досі її відчуваю. Леді, - відсторонено промовила Санса, коли вони обіймались в ліжку, відкинувши тягар правління на певний час.

- Як так? - запитав Джоффрі, ніжно пестячи її волосся однією рукою.

- Так наче... вона й досі десь тут, біля мене. Але коли я пригадую, що її насправді немає, то це наче фізично мені болить, - відповіла вона задумливо.

Джоффрі й далі гладив їй голову, думаючи про своє із відсутнім поглядом: - Це нагадує мені, як відчувалось, коли я втратив руку, там, в Потойбіччі, - мовив він через хвильку.

Санса повернула обличчя до нього, легенько вхопила його долоню і пройшлась пальцями по контурі руки. - Воно... сильно пекло, так? - запитала вона.

Джоффрі злегка нахилив голову, перш ніж повністю покласти її на подушку; - Ага, можна й так описати те відчуття, - сказав він.

- Варг, - промовила вона повільно, - Маю припущення, що варг без свого компаньйона почувається, як людина, що втратила кінцівку, - додала дівчина, обмацуючи джоффрине передпліччя, роздивляючись шрами.

- Я й досі не можу звикнути до цього, - мовив Джоффрі із ніжною посмішкою, - Моя власна чарівниця, - пожартував він.

- Якби ж то. Все ж, можливість дивитись очима орла чи сови, чи й іншої істоти, хіба це не вартує тисячі солдат на полі бою? Принаймні для компетентного командира, - запитала вона.

- Швидше вартує тисячі колібрі, - зауважив юнак пустотливо; Санса вже переконалась, що йому той жарт ніколи не набридає. Вона стиснула його руку, поки посмішка на вустах юнака не зникла. - Ой. Ага, дуже корисно. Як мільйон солдат, - буркнув він.

- А-ай! Я ж серйозно, Сансо, - додав він із пирханням, коли вона стиснула ще сильніше, - Якщо ти зможеш завести мишу чи щось подібне в намет ворожого полководця... - сказав він з ентузіазмом, так наче от-от збирався зжерти копчений рулет після напруженого тренування.

- Мені більше до вподоби ідея вдягнути на Леді велику кольчугу, щоб виїжджати на ній верхи разом з тобою на поле бою, - почулось у відповідь.

Джоффрі зареготав, але проблиск в сансиних очах змусив його занепокоїтись: - Сансо, поле бою...

- Що, Джоффрі? То не місце для жінок? Серйозно? - завелась вона.

Він пирхнув у відповідь, підвівши погляд набік, перш ніж почати знову: - Моя сильна сторона це війна і все пов'язане з нею, твоя ж - в правлінні. Хтось має займатись політичною стороною, поки я там трощитиму черепи, - юнак спробував переконати її.

- О, який чудовий та зручний розподіл обов'язків ти придумав, любий мій, - відповіла вона сухо, - Проте ця теорія не переживе й одного нашого життя, перш ніж провалиться остаточно, - додала вона, - Вестерос не є безпечним місцем. Та й решта світу в загальному також. Обставини змінюються, плани ламаються, і врешті-решт я таки опинюсь посеред бою, рано чи пізно... тож тобі варто звикнути до цього, - закінчила вона з викликом.

Джоффрі зітхнув, ліниво моргнувши, та подивився в її блакитні очі: - Знаю, - пробурмотів він.

Вони провели так трохи часу, дивлячись один на одну і пригадуючи, яке колосальне завдання лежить на їхніх плечах. Було не важко про це забути в гущавині нагальних справ, і тягар місії здавався ще важчим, коли вони нарешті про це згадували.

- Чи колись стане трохи легше? - раптово запитала Санса, пригадуючи обличчя Ліри, як та скорчилась від несподіванки, коли меч сера Давоса пройшов крізь тіло.

- Ні, - прошепотів Джоффрі після тривалої паузи, - Боюсь, що ні, - сказав він.

- Добре, - пробурмотіла вона у відповідь, обіймаючи його, - Разом, - прошепотіла королева.

- Разом, - поклявся він.

3

- Я добре розумію ваші аргументи, ваша милосте, але й досі не до кінця розумію необхідності таких дій, - сухо мовив Тайвін, дивлячись на свого сюзерена.

- Будьте певні, лорд Тайвін, не можна недооцінювати важливість цієї справи, - Санса обачно перебила Правицю.

- Важливість, що вимагає зборів Великої ради? Сподіваюсь, ви усвідомлюєте наслідки зібрання такого масштабу, після того, як всі повстання були придушені, - суворо відповів Тайвін, досі стоячи посеред зали Малої ради. Решта радників вже давно покинули нараду, і Джоффрі зітхнув, поглянувши на діда.

- Ми маємо повідомити вас, що в нас є вагомі причини на таке рішення, про що ви дізнаєтесь незабаром. А поки що зберігайте терпіння, - він серйозно звернувся до нього.

- Що ж, гаразд, - врешті Тайвін зітхнув, визнаючи поразку, виструнчився і вклонився. Він вже майже дійшов до дверей, коли раптово зупинився та якось дивно, маже механічно, обернувся, дивлячись на Сансу. - Дозвольте запитати прямо, це пов'язано із тим, що держава досі не отримала спадкоємця трону? - запитав він похмуро, наче закам'янівши на місці, дивлячись на неї.

Санса поклала долоню на джоффрине плече, перш ніж той встиг зробити крок вперед, і заговорила, випереджаючи вибух гнівливих слів: - Звичайно ж ні, мій лорде, можете відкинути ці побоювання, - сказала вона.

Тайвін знову вклонився, практично випромінюючи приглушені полегшення та підозри, перш ніж вийти із зали.

- Чесне слово, спілкуватись з ним ще важче, аніж витискати сік з пустельного кактуса, - розлючено пробурмотів Джоффрі, - А ще той сік добряче отруйний, - додав він із буркотом.

Санса знову поплескала його по плечі: - Та годі, не ображай Правицю держави, якщо не бажаєш знову зачепити його гордість, - сказала вона із глузливою посмішкою.

- Та просто... він має талант дратувати, починаючи від цього питання і до таких дріб'язкових справ, як починати обід останнім, коли вже всі радники повсідались за стіл, - буркнув Джоффрі, коли вони вийшли із зали, крокуючи одним з довгих коридорів Червоного Замку. - Я віддав йому Чорножар, щоб він припинив пиляти мене на рахунок Світлорева, але це наче підживило його кляту гординю, - юнак додав похмуро, перервавши скаргу на глибокий вдих, - Та й грець з ним, як пройшов твій ранок? Не міг поцікавитись раніше, поки лорд Мандерлі займав весь стіл, розкидуючись пергаментами як мідяками, - запитав він в неї.

- Насправді досить спокійно, - відповіла вона, поправляючи невеличку корону на голові, - Поснідала з Маргері, обмінюючись посмішками та компліментами, - сказала вона.

- Все так погано? - запитав він.

- Ти згадав про кактус, так ця дівиця така ж колюча, як і вони, - мовила вона, здаючись.

- Я ж казав. Яблуко недалеко падає від яблуні... чи пилок недалеко відлітає від троянди... хоча Оленна родом з Редвінів, тож мабуть це пилок** з винограду? - він наче замислився вголос.

- В тебе виходить якась маячня, Джоффрі, не бути тобі бардом, - весело зауважила дружина.

- Як же я це переживу, - пожалівся він.

Вони звернули в черговий коридор, де кілька слуг вклонились їм з повагою, одразу продовживши свої справи, несучи брудну білизну чи їжу. - Штормовий король! - вигукнув вояк-штормоземець, і ще більш виструнчився - якимось чином - несучи варту біля наступних дверей.

Джоффрі кивнув вартовому, проходячи повз нього, і Санса перевела погляд на чоловіка, аж поки він не посміхнувся у відповідь. - Накажи їм припинити, я вже не можу це чути, - сказала вона йому, не маючи сил втамувати смішок, коли вони наблизились до наступного коридору, на цей раз безлюдного, що вів їх до зовнішнього подвір'я.

Джоффрі не зважив потрібним відповісти на ту вимогу, лише набурмосився та продекламував: - Чи вбраний у злато, чи вбраний в чорне, - почав він різко, поспішаючи вимовляти слова, поки Санса не встигла перервати його, - Олень має роги, довгі-та-гострі-мій-пане-довгі-та-гострі-як... - його перервала жовтий зяблик, що вилетів з найближчого вікна наче метеор, врізавшись юнаку прямо в середину лоба затупленим дзьобом.

- Ой! - буркнув Джоффрі, намагаючись зловити зяблика, і Санса засміялась знову, направивши пташку до його волосся.

- Щось він не може знайти там ніяких рогів, - промовила вона невинно, не зупиняючи ходи, поки Джоффрі намагався наздогнати її, одночасно відганяючи птаху, котра наче загорілась бажанням звити гніздо поміж волосся.

- Та припини, Сансо! Хороша ж пісня! - пожалівся він, догнавши дружину; зяблик підлетів та сів на її випростаний вказівний палець.

- Аж ніяк. То вульгарна копія без крихти оригінальності, - пирхнула вона, витягуючи кілька дрібних насінин із прихованої кишені біля талії. - Так і не знайшов тих рогів? - запитала вона в симпатичної жовтої пташки, посміхнувшись, коли та проковтнула насінини.

- Байдуже, то є якийсь прогрес з нею? - запитав юнак, косо дивлячись на зяблика.

- Я вже ознайомилась з характером тієї жінки. Вона досить вправна... хоч і не настільки, як сама себе оцінює, мушу зазначити. Їй явно бракує певної твердості, - відповіла Санса, коли зяблик замахав крилами, летячи геть через вікно в коридорі.

- Може мені варто самому зустріти її, пройшло чимало часу... - замислено промовив Джоффрі, кутиком ока спостерігаючи за Сансою.

- Ні, немає потреби. Я тримаю її під контролем, - відповіла вона поспіхом.

Занадто поспішно.

Між ними запала важка мовчанка, перш ніж Джоффрі нагородив її кривою посмішкою, і Санса внутрішньо напружилась.

- Сансо... - почав він неквапно, насолоджуючись словами. - Тебе щось турбує? - запитав юнак, піднімаючи брови все вище та вище.

Вона достатньо добре знала свого чоловіка, щоб навіть не робити спроби заперечення очевидного. - Ні, не турбує, це інше, - майже буркнула вона.

Джоффрі й далі дивився на неї, і Санса набурмосилась, перш ніж продовжити: - Вона гарненька, - додала дівчина через мить.

Джоффрі не відводив погляд, дражнячи її тією довбаною посмішкою.

- Вона розкішна, Джоффрі, я ж не сліпа! - нарешті призналась дружина. - Вишукана і вбрана як пава, ще й пихата так само як пава! - пробурчала вона.

- Боїшся, що вона звабить мене як дурне кошеня, котрим ти мене вважаєш? - припустив він.

- Я знаю, що це дурниця, - пробурмотіла Санса напівнесвідомо, уникаючи його погляду.

- Гм, в неї таки є деякі очевидні... принади, - додав він, підходячи ближче.

- Той зяблик й досі літає поблизу, - попередила Санса.

- Не переймайся, Сансо, в тебе все одно кращі сідниці, - підколов він, злегка стусанувши її стегно своїм.

- А, то ти знаєш, так? - мовила Санса, відповівши йому таким же стусаном, штовхаючи до стіни, і продовжила тиснути. - Ти певен, що помер ще до консумації того конкретного шлюбу? - запитала вона, пронизуючи поглядом наскрізь.

- Присягаюсь! - вигукнув Джоффрі, та дружина й далі дивилась з підозрою. Клята пташка знову влетіла через вікно, приземлившись на її плече, та втупилась в нього поглядом маленьких, схожих на бісер, очей.

- ...Я бачив її оголеною... один раз... гаразд?! - признався він. - В неї і стегна гірші, ніж в тебе, - додав він через мить, торкаючись довгих ніг своєї дружини обома руками.

Вона видавалась невблаганною, пирхнувши; зяблик знову дзьобнув юнака по лобі. - Ти невиправний, любий, - сказала дівчина, перш ніж міцно його поцілувати.

- Оце була твердість, - реготнув Джоффрі, перш ніж відповісти їй тим же самим; сансині руки сковзнули до його пояса, поки вони важко дихали. - Здається на нас зараз чекає лорд Даррі біля септи, так? - запитав він неохоче.

- В чому сенс буття монархом, якщо не можеш трохи розважитись, коли того бажаєш? - зауважила Санса, і Джоффрі визнав цей аргумент дуже переконливим, рвучко крутанувши її і притиснувши до стіни.

- Підданий може й почекати, - сказав він поміж поцілунками, - А ще в монарха є чимало ліжок, - нагадав юнак, поки бідолашна пташка наче сказилась, пурхаючи навколо них ще декілька секунд, перш ніж вилетіти назовні крізь вікно так швидко, як лише могла.

- Тут поблизу є комора, - прошепотіла дівчина йому на вухо, застогнавши, коли джоффрині руки помандрували вище.

- Як в старі добрі часи? - погодився Джоффрі із хтивим смішком.

Санса враз наче задерев'яніла в його руках. - Припини, - сказала вона.

- Чому? В сраку лорда Даррі, - видихнув він спересердя та спохмурнів. - Зміна планів, - додав король із черговим смішком, цілуючи її шию та вдихаючи аромат мірійських парфумів, котрі їй так подобались.

- Джоффрі, зупинись, - повторила вона із панічним відтінком в голосі, міцно хапаючи його за плечі.

- Та що таке? - запитав він, озираючись, переводячи погляд з одного кінця безлюдного коридору до іншого, - Сансо? - додав він, коли її обличчя зблідло наче молоко.

- Птахи... птахи нажахані, Джоффе, - відповіла вона, затинаючись, і потерла шию наче від болю; короткі руді волосинки на її руці стали дибки.

- Нажахані? Сансо, про що ти... які ще птахи? - запитав Джоффрі, витягуючи меча; він заступив її спиною та простягнув вільну руку набік, вже готовий викликати в реальність Світлорев при найменшій ознаці небезпеки.

- Всі птахи, - прошепотіла вона із переляканим трепетом, і тоді громоподібне ревіння поглинуло її слова; саме каміння Червоного Замку затрусилось від вібрації.

Вони підбігли до найближчого вікна і побачили чорну тінь, що знижувалась до гавані, залишаючи за собою море яскраво-червоного полум'я, що поглинало пристані; кораблі Королівського флоту згоряли на місці, коли дві інші тіні з'явились в полі зору, підпалюючи сам порт і частину мурів; сотні рибалок та моряків волали, як полум'я пожирало їх заживо, перш ніж вони встигали добігти до води.

- Ні... - пробурмотів Джоффрі, витріщаючись на трьох драконів; срібний довговолосий силует сидів верхи на чорному. Дзвони Королівської Гавані навіжено калатали, все місто кричало, коли чорна тінь заходила на черговий проліт. Крила простягались більш ніж на десять метрів від кінця до кінця, чорна луска та очі, червоні як те вогняне пекло, що тварюка вивільнила на септу Бейлора, розплявляючи величні бронзові дзвони на шлак, що потік донизу з найвищої дзвіниці, підпалюючи все внизу.

- Дейнеріс... вона ж мала зараз бути в Мієріні... - прошепотів юнак, шокований від жаху, спостерігаючи, як його місто палять на попіл три дракони. Зелені луски Рейгаля відблискували, коли звірюка низько пролітала над Насіннєвою вулицею, видихаючи рідкий вогонь і залишаючи за собою червоний слід. - Вона збирається спалити все місто... - пробурмотів він з жахом, поки полум'я піднімалось все вище, і пригадав інший випадок, коли Королівська Гавань горіла від руки Червоного Вовка.

Він перевів погляд до Санси, котра тихо загарчала. - Та хвойда не знищить все, чого ми тут досягли, - мовила вона, хапаючись за підвіконня обома руками, опустивши донизу погляд і різко дихаючи, так наче на її плечі раптово звалилась вага всього світу.

Джоффрі висунувся з вікна біля Санси, дивлячись вниз на хаос, що вирував на подвір'ї. Люди навіжено гасали на всі боки, дехто намагався принести відра з водою, а інші мчали подалі від башт, вбрані в обладунки, розштовхуючи переляканих служників зі свого шляху.

- ДО ЗБРОЇ! ЛЮДИ, ХУТКО ДО БАЛІСТ! - заревів він, матеріалізуючи Світлорев у спалаху потойбічного сяйва, - АРБАЛЕТНИКІВ НА СТІНИ! НАМ - ЛЮТЬ! - його крик лунав понад бедламом, прорізаючись крізь паніку, і люди обертались, вирячаючись на короля.

Санса застогнала, повільно схиляючи голову, коли Дрогон заколихався в повітрі; її стогін переріс у крик, як дракон заревів в небесах і втупився поглядом прямо на них з протилежного боку міста.

Санса знову закричала, кров полилась її з носа; Джоффрі зловив дружину за плече, коли дівчину почало немилосердно трусити і вона ледь не випала з вікна. - Я, я не можу... він такий розлючений... занадто сильний... - застогнала вона напівнепритомно, важко дихаючи, коли Джоффрі рвонув назад до коридору, поклавши її руку собі на плече і практично несучи королеву сходами, поки віддалене ревіння посилювалось, і десь зверху долинув потік тепла; крики ззовні посилились в тисячу разів, а Санса дико замахала головою, опановуючи себе.

- Ти якось змогла його приголомшити! - заволав Джоффрі крізь ту какофонію, поки вони бігли сходами вниз, - Можеш зробити це знову? - запитав він, коли пара вибігла на подвір'я. Та частина замку, де вони щойно перебували, тепер палала, і Санса рішуче кивнула, вдихнувши свіжого повітря.

- Я... я можу спробувати! - сказала вона, моргнувши, і біле більмо зійшло їй з ока, - Ти матимеш лише трішки часу! - додала дівчина із зростаючою впевненістю, поки вони бігли через подвір'я.

- Той зелений заходить на черговий проліт! - заверещав гвардієць, коли Джоффрі вхопив неборака за плече.

- ПРИВЕДИ АРБАЛЕТНИКІВ НА ЗАХІДНУ СТІНУ! - проревів король вояку прямо в обличчя, перш ніж штовхнути його в тому напрямі. Люди репетували, дзвони дзвеніли і гвардійці разом з червоноплащниками мчали на стіни; офіцери волали команди до бригад, що несли розібрані легкі балісти догори сходами, а слуги відчайдушно гасали в пошуках відер.

Джоффрі з Сансою також помчали сходами догори; тінь Дрогона зникла на віддалі, а Рейгаль вже заходив на нову атаку, пролітаючи повз палаючі руїни септи Бейлора, прямуючи до Червоного Замку. Арбалетники мали занадто переляканий вигляд для притомного бою, блідолиці наче молоко, але все ж корились наказам завдяки багатомісячній муштрі.

Джоффрі підбіг до парапету башти, зупинившись лиш за крок від бійниць; місто палало і купка перестрашених старківських сіроплащників перезаряджала балісту поблизу, з котрої стирчав довгий та гострий залізний болт. - Матимемо лише один шанс! - заволав король, піднімаючи Світлорев догори і крокуючи поміж солдатів до найзахідніших бійниць; він дійшов до Санси, котра підбігла до краю стіни та вдивлялась на мерехтливий згусток зелені, що звався Рейгалем. - Чекайте мого сигналу! - проревів він, як все нові та нові солдати вибігали зі сходів, вклякаючи біля бійниць; клацання перезаряджувальних механізмів арбалетів майже заглушило хор криків з міста, і Санса важко вдихнула.

- Цей слабший, - прошепотіла вона, напружено дихаючи, поки Джоффрі міцно її обіймав, досі тримаючи в руці Світлорев. - Той інший... Дрогон... я відчувала в ньому... лють... божевілля... - шепотіла королева, хитаючись, так наче кожен подих розхитував її вперед і назад, поки вона швидко моргала.

- Ти відчуваєш цього зеленого? - запитав Джоффрі, коли Рейгаль залив рештки септи Бейлора полум'ям, кожен помах його крил чувся гучніше та гучніше, як тварюка наближалась до Червоного Замку по прямій, наче стріла.

- Так, - прошепотіла Санса; її очі повністю побіліли, а дихання стало регулярним та наче механічним.

- Чекай на сигнал, - прошепотів юнак у відповідь, роздивляючись зеленого ящера, що якраз пролітав над Гаком.

- Он він наближається! - заверещав хтось з арбалетників.

- ЧЕКАЙТЕ НА МІЙ СИГНАЛ! ЦІЛЬТЕСЬ В ПАЩУ ТА КРИЛА! - заволав він; звідусіль чулось калатання болтів в підсумках, там людей трусило від жаху, а окремі покидали арбалети на землю, тікаючи куди очі бачать.

- ЧЕКАЙТЕ!.. ЧЕКАЙТЕ! - заволав Джоффрі, коли здійнявся сильний вітер, і сансині пальці увіп'ялись в стіну, ламаючи нігти до крові.

Рейгаль заревів, відкривши пащеку, звідти вивільнився потік багряного полум'я, заливаючи пагорб Ейгона, і Джоффрі з силою стиснув руку дружини.

Санса рвучко крутанула головою набік, і зелений дракон враз сахнувся в повітрі на мить із відкритим ротом, розправивши крила на всю довжину, наче йому запаморочилось в голові на якусь секунду.

- СТРІЛЯЙТЕ! - прокричав Джоффрі, рубанувши повітря Світлоревом; арбалети заспівали свою пісню, а балісти проскрипіли в незгоді, і повітря переповнилось залізом та деревиною. Десятки болтів матеріалізувались по всій площі рейгалевих крил, а товсті балістні стріли пробили діри в пащі тварюки. Потвора заверещала, втрачаючи висоту; люди також закричали, тікаючи навсібіч, коли дракон врізався в стіну із брутальним хрускотом.

- ДОБИЙТЕ ЙОГО! ДОБИЙТЕ ЗВІРА! - заревів Джоффрі, вириваючи заряджений арбалет із рук заціпенілого від переляку гвардійця, та піднявся над бійницею, цілячись вниз. Рейгаль тепер застряг в секції стіни якраз під тим місцем, де вони стояли; одне крило перетворилось на купу потрощеної плоті, і дві ноги вочевидь також були поламані. Тварюка виглядала приголомшеною, навіжено смикаючи шиєю, намагаючись вивільнити голову з пролому в стіні.

Джоффрі міг присягнутись, що лише на дюйм не вцілив в око, інші арбалетники також перехилялись через парапет та розстрілювали потвору без особливого ефекту.

- Сансо! Можеш втримати його нерухомо на дві секунди?! - запитав він в неї, беручи черговий болт в солдата; наконечник болта слідував за головою тварюки, що трусила шиєю, намагаючись стати на ноги.

- Йому боляче... він переляканий... чує на віддалі поклик своєї матері... - бурмотіла Санса, опершись на Джоффрі і дивлячись на звіра. Вона заплющила очі, нахмурившись: - Це буде важко, - відповіла королева із роздратуванням, так стиснувши повіки, що аж сльози покотились щоками вниз, і Джоффрі глибоко вдихнув; навколишні звуки наче розчинились в ніщо, коли він прицілився з арбалета в око дракона.

Ну давай, Сансо, ти можеш, кохана, молився він; юнака охопив білий шум, коли Рейгаль майже зміг підвестись; його рухи раптово перервались, і звір рвучко повернув довгу голову набік, зафіксувавши погляд прямо на Джоффрі десь на секунду.

Дзіііінь.

Болт втонув в плоті повністю, навіть його оперення майже заховалось всередині черепу, поки тварюка верещала передсмертним криком. Санса закричала, тримаючись за око, несамовито здригаючись, перш ніж Джоффрі жбурнув арбалет на підлогу та підхопив її, намагаючись заспокоїти; двері до башти поблизу них розчинились від удару, і крізь них вилилась чергова хвиля арбалетників.

Вона не могла змусити себе перестати обмацувати ліве око, і Джоффрі міцно схопив її руки, притиснувши свого лоба до її чола. - Ти тут, Сансо! Ти тут! - заволав він їй в обличчя, і навіжене дихання поступово сповільнилось, поки дівчина швидко моргала.

- Я... зі мною все добре, - прохрипіла королева, щось болісно ковтаючи, та обійняла його; враз вітання солдат змінилось панічними криками.

- Прямо над нами, - прошепотіла вона, моргнувши, і Джоффрі рвонув вперед, тримаючи її, прямо крізь відчинені двері до башти, ледь-ледь уникаючи потоку полум'я, що спопелив його солдат.

- РЕЙГАЛЮ! - здалеку долинув навіжений крик, підсилений оглушуючим ревінням, і сама башта почала нагріватись.

- Треба забиратись звідси! - вигукнув Джоффрі, допомагаючи Сансі рухатись, тягнучи напівнепритомне тіло дружини, спускаючись сходами вниз; каміння навколо них почало тріскати. Сама башта зловісно заскрипіла, коли вони відчайдушно мчали до нижніх поверхів, кам'яна кладка навколо почала світитись від жару, і вся споруда наче трішки нахилилась набік. Ревіння та гудіння потоку полум'я о башту посилилось, коли Джоффрі поглянув догори; вся башта ходила ходуном, як потоки вогню проривались всередину із новостворених отворів в стінах. Цегла падала наче град навколо них, одна з них вдарила його по передпліччю, аж враз вся будівля полетіла вниз на них, коли він намагався дотягнути Сансу до дверей прямо перед ними...

4

...

...

...

Рот був переповнений присмаком попелу. І відчувався пересушеним, це аж навіть боліло.

Джоффрі спробував розплющити очі, силою долаючи дивний опір, що тримав їх закритими. Він повільно моргнув, намагаючись відкинути залишки запаморочення, і порухав рукою, перш ніж тихо закричати, кусаючи губу від болю.

Він злегка повернув голову і виявив, що наполовину засипаний камінням та цеглою, а праве передпліччя очевидно зламане. Іншу руку завалило уламками, разом з обома ногами та половиною грудної клітки. Юнак обережно порухав праву руку до обличчя, намагаючись піднести п'ятірню поближче. Він ігнорував уколи болю, нарешті зміг стерти бруд з очей і трішки збільшив поле зору, оглянувши оточення.

Важка пелена попелу наче поглинала зовнішнє подвір'я, простягаючись за його межі. Попіл прилипав до обличчя, гарячий та липкий, і він трішки повернув голову, оглядаючи руїни навколо себе. Всюди лежало каміння та уламки кладки, окремі спалахи полум'я вирували тут і там навколо стаєнь та божегаю позаду Мейгорової твердині. Ціла секція Червоного Замку, як видавалось, розвалилась від дії драконячого полум'я, напіврозвалені будівлі показували назовні свої почорнілі дерев'яні ребра.

Його оточували тіла; вартові та гвардійці лежали наче розкидані дітьми ляльки, купами потрощеної скривавленої сталі. Слуги лежали тут і там по подвір'ю, чи звисали з вікон та проломів; багатьом бракувало частин тіла, окремі були спалені на вугілля.

Джоффрі натужно закашлявся, спробувавши порухатись, ледь маючи силу дихати під тягарем, що придавлював половину грудей.

- Гей, Джоффе, - почувся слабкий голос з правого боку.

Джоффрі повільно повернув голову в напрямі звуку.

Він ледь проковтнув згусток жаху, що здавив гортань, та ніжно посміхнувся, виявивши джерело голосу. - Гей, Сансо, - юнак повільно прошепотів, споглядаючи поламане тіло його дружини, що лежала збоку, лише в кількох метрах від нього.

Вона дивилась на нього, ліниво блимаючи одним вцілілим оком на необпаленій половині обличчя. Десь із третину скривавленої грудної клітки придавив великий камінь, обидві ноги вигинались під неприродними, жахаючими кутами, біліючи кістками в місцях, що не були прикриті почорнілою від сажі цеглою, котра колись була червоною.

Мабуть цегла була розжарена до червоного світіння, коли завалила її.

- Це не так сильно болить, як може здаватись, - заспокоїла вона, голос тремтів, поки вона повільно моргала.

- Не бійся, Сансо, не бійся, - захрипів Джоффрі, намагаючись викопатись з-під уламків. Він посунув потрощене каміння, буркнувши від зусиль, але той тягар майже не поворухнувся. Він закричав від натуги, пробуючи знову; кров полилась з правої руки, як юнак спробував вивільнитись, приклавши всю силу.

- Джофф... будь ласка, не треба... - пробурмотіла дружина, не відводячи від нього погляду. Виглядало, наче єдиною частиною тіла, котрою вона могла рухати, були її очі. Темрява поступово огортала Червоний Замок, неприродну тишу порушували лише спорадичні вибухи істеричних голосів, що долинали з міста, проте й вони замовкали з плином часу.

- Ми прямо зараз закінчимо це життя, Сансо, не переймайся, - пообіцяв Джоффрі, знову пробуючи порухатись, та закричав, змушуючи тіло діяти. Декілька цеглин скотились набік, але він досі перебував під завалом, прикусивши губу; пекуча агонія проштрикнула кожен м'яз тіла, так наче щось всередині грудей порвалось. Він закашлявся кров'ю, майже захлинувшись насмерть, перш ніж зміг виплюнути її в сторону.

- Будь ласка, зупинись... я не хочу бачити, як ти страждаєш, - бурмотіла Санса; туга та сум в її голосі зламали його потуги, і вона й далі дивилась на нього.

- Гаразд, гаразд, - Джоффрі ледь вимовив поміж важкими вдихами, випльовуючи ще більше крові. Він заплющив очі, намагаючись вгамувати біль в грудях, спробував зосередитись на глибинах душі і тій сутності, котрою був Зоря.

Ніжне скрипіння гілочок... вихор червоного листя... думав він розосереджено, намагаючись викликати срібного лева.

Він знову закашлявся кров'ю, голова гуділа, наче по ній Коваль Небесний вгатив своїм молотом; він намагався знову і знову, щоразу з меншим успіхом, аж поки не втратив здатність контролювати навіть власне дихання.

- Чи... чи є тут ще хтось?! - слабко вигукнув король, знову кашляючи, бо гарячий попіл потрапив йому в легені. - Ваш монарх потребує допомоги! - заволав він ламким голосом, - Я знаю потаємний прохід під замком, можу допомогти вам втекти... КАХИ! - він перервався приступом кашлю, на мить поклавши голову на землю, просто щоб відпочити на кілька секунд.

Юнак поглянув на Сансу, намагаючись відновити дихання, і вона відповіла йому поглядом. - Невдовзі все закінчиться, кохана, вже недовго чекати, - сказав він із зболеною посмішкою.

- Як гадаєш, Бран та Ар'я... згоріли? - запитала вона після хвильки тиші, затнувшись перед останнім словом.

- Вони були разом з Мірою на внутрішньому подвір'ї, навчались... - Джоффрі боровся із нудотою, намагаючись пригадати, - Алин був з ними. Той чоловік має добру голову на плечах, надійний муж, - відповів він.

- Бран вочевидь захотів битись, Ар'я також. Вони такі хоробрі... - прошепотіла Санса.

- Алин не дозволив би цього. І Міра знає майже стільки ж, як і ми, про тунелі попід Червоним замком... - Джоффрі перервався, кашляючи та борючись за подих свіжого повітря. Те кляте тепло душило його, і він ледь міг дихати, стільки в повітрі літало попелу.

- Ар'я ховалась в підземеллях з тиждень, коли дізналась про Джона, - прошепотіла дружина. Її очі виглядали розфокусованими, коли вона поглянула на нього: - Пам'ятаєш, як ми знайшли її? - запитала вона.

- Напівзаморена від голоду, вона ще колола дерев'яні ящики отією своєю рапірою, - пригадав Джоффрі із похмурою посмішкою.

- Вона хотіла втекти, щоб повбивати тих багатіїв в Ессосі, що підтримували Ейгона... - прохрипіла Санса. Вона злегка зойкнула, набравши більше повітря в легені, та кашлянула тихенько декілька разів. - Ми раніше так часто билися... так по-дурному... я ніколи... ніколи не казала їй, що люблю її... - вона сказала майже неохоче, так наче сповідалась у скоєнні жахливого гріха.

Її голос зламався, як дівчина здригнулась: - Як гадаєш, чи вона знала? Перш ніж... - Санса почала плакати, швидко моргаючи, від жалоби та болю; стрес змусив її дрібно тремтіти, від чого одна з цеглин скотилась вниз, зупинившись на купі уламків на її грудях.

- Невдовзі ти знову її побачиш, - Джоффрі перебив дружину, - Всіх їх. Джона, Брана, Неда... - сказав він, як Санса скрутилась спазмом від жахливого болю, спричиненого тим падінням цеглини, сліпо дригаючись під купою уламків. Вона почала неритмічно дихати, коли біль пройшов, знову переводячи погляд на чоловіка.

- Вибач... що ти казав? - перепитала вона.

- Невдовзі ти їх зустрінеш, всіх їх, - повторив він.

Вона всміхнулась йому: - Обійматиму її протягом цілого дня, ми разом втечемо від септи Мордени... - промовила дівчина щасливо, проте з куточка рота почала дзюбоніти цівочка крові, - Буду тренуватись разом з Браном... може навіть зможу... вкрасти кілька лимонних пиріжків... для Джона... - її мова ставали скупою, повільною.

Вони замовкли на певний час, поки на замок опускалась ніч. Юнак дивився на Сансу, злегка борсаючись під завалом уламків, дозволивши свідомості ширяти деінде. Він не міг звільнитись з-під завалу, хай як би не намагався.

Наших сил недостатньо... нам було потрібно мати принаймні вчетверо більше артилерії... думав він розлючено. Вона ж здавалась досить розсудливою, там, в Кварті... вона мала б почати з переговорів... так думалось посеред вихору люті та відчаю.

В темряві Червоний Замок виглядав майже як Харренхол; потрощені форми та силуети, що розчинялись в темряві, коли безмісячна ніч поглинула небо. Головний біль змушував Джоффрі думати про щось стороннє, пригадуючи часи, коли він бачив ту величезну фортецю на віддалі. То була регулярна кінцева точка його уявної подорожі річками по Річкових землях; спокійний вітерець рухав невелику яхту, де перебували би лише він з дружиною та можливо ще один чи двоє друзів за компанію, подалі від негараздів цього світу.

- Джоффрі... скільки ще в нас є часу... як гадаєш... - зашепотіла Санса. Джоффрі враз усвідомив, що вона вже давненько тихо плаче, приглушуючи агонію, котра чітко читалась на необгорілій половині її обличчя. Джоффрі здригнувся, уявивши рівень розпачу, котрий вона мала б відчувати, щоб взагалі озвучити таке питання.

- Ще недовго, кохання моє, невдовзі ти зомлієш, втратиш свідомість, - мовив Джоффрі хриплим та різким голосом, - Завелика втрата крові. Недовго чекати, - додав він з силою, буркнувши від чергової спроби звільнитись.

- Я була такою дурною... - шепотіла вона, - Треба було послати по неї найманих вбивць, ми були занадто зарозумілі... - сказала дівчина поміж спазмами, від котрих цокотіли зуби.

- Не думай зараз про це, - сказав їй Джоффрі, - Просто розслабся, відпочинь, - прохав він.

- Тут занадто холодно, трясця, щоб розслабитись... - буркнула вона, - Половина міста палає, а мені так холодно, - прошепотіла дівчина, на її обличчі чітко читалась зневіра.

- Подивись на мене Сансо, зосередься на моєму голосі, - мовив Джоффрі, намагаючись відволікти її.

Її погляд знову сковзнув до нього, повільно фокусуючись на обличчі чоловіка. - Розкажи мені знову ту історію... про сутінькота і Місячні гори... - прошепотіла дівчина, здригаючись.

Джоффрі хотілось більш нічого, окрім як знову зігріти її, щоб припинити біль... але навіть виклик Світлореву зараз був за межами ментальних можливостей, тож він повільно моргнув. - Тиріон підкинув мені ту ідею... - прошепотів він із натяком на посмішку, - Це прозвучало як жартівливе змагання, щось неймовірне, щоб я міг досягнути власними зусиллями... що я сам можу контролювати власну долю... - сказав він, в очах з'явились видіння та спогади. Він розповів їй про напружені тренування, про дике алкогольне змагання проти Умберів, про неймовірно холодні сніговії та грози з громовицямии, від котрих майже зупинялося серце, що оглушували його, поки юнак ховався в печерах та попід скелями, як сама Доля лютувала, розшукуючи його.

Юнак вже дійшов до середини розповіді про першу зустріч з сутінькотом, коли відчув, як сама душа защемила. То було незвичне, глибоке відчуття порожнечі, котре не можна було пояснити, не можна було озвучити словами. Він моргнув, дивлячись на Сансу; цівочка крові досі стікали з кутика роту, формуючи калюжу біля голови. Очі застигли нерухомо, груди не рухались.

Джоффрі зітхнув, знову поклавши голову на каміння. Він дивився в нічне небо, очікуючи на прихід Пурпуру й споглядаючи зловісну багряну смугу, що звалась Червоною Кометою; її потойбічний вплив затоплював весь світ і особливо далеку північ потоками чистої міці.

Завжди пізніше, ніж його очікували, завжди зарано, коли несподівано. Й справді, Пурпур то найгірший з гостей, подумав він із докором, важко моргаючи - навіть нетерпляче - аж поки темрява не поглинула його.

4

Щось не так, такою була перша думка, котра промайнула в голові, коли він спробував підвестись з ліжка. Він відчував дві сильні руки, що несли його, тримаючи по обидві сторони. Юнак важко моргнув, роздивляючись на те, як його ноги тяглись по підлозі, нерухомі, поки короля несли вперед. Він впізнавав оздоблення стін Червоного Замку, звичні візерунки переривались мертвим тілом чи шматком побитої кладки; черевики потопали в попелі, що наче суцільним шаром вкривав всю підлогу.

Юнак підняв голову, дивлячись на солдата, що ніс його. Той був вбраний в легкий обладунок, крокував впевнено, та йому бракувало якоїсь... уважності. Воїн навіть не поглянув на Джоффрі, крокуючи таким самим кроком, як і його напарник: обидва несли короля над потрощеними порогами та розбитими брамами.

Астапорський обладунок... подумалось наче в хмелю, Це Бездоганні, зрозумів він, різко моргаючи: сліпучі промені оранжевого післяполуденного сонця засліпили юнака на секунду, перш ніж вояки занесли свою ношу в чергову будівлю. Він звузив повіки, намагаючись прикрити очі, в роздивлявся те, що, як виявилось, було його власною тронною залою. В західній стіні виднілась здоровенна діра; величезний чорний дракон зробив собі кубло на купі побитої цегли біля пролому. Звір ненависно зашипів, побачивши наближення бранця, і юнак скривився у відповідь до бридкої потвори, коли бездоганні раптово зупинились, на віддалі двох третіх зали від власне Залізного Трону.

Джоффрі буркнув, намагаючись стати на ноги. Нерухомі вартові на реагували на його спроби знайти опору, підтримуючи з обидвох боків, як він нарешті зміг роздивитись все перед собою.

Зала повнилась якимись вояками, наче ессоськими найманцями, що чітко відрізнялись від значно професійніших на вигляд бездоганних; та різномастна юрба була озброєна всілякою зброєю. Вони відтягували залишки людей, щойно (як припустив Джоффрі) згодованих Дрогону; скривавлені гамбезони та геральдичні накидки лежали повсюди на підлозі.

Обабіч Залізного Трону стояло декілька дотракійських крововершників, що тримали скривавлені аракхи в руках, роздивляючись залу. Одразу біля трону стояла жінка... як припустив Джоффрі, то могла бути лише Дейнеріс Таргарієн... проте вона виглядала... дивно.

Волосся було довгим, спадаючи значно нижче талії, майже торкаючись підлоги; яскраво-срібний колір, котрий вразив його ще в Кварті, перетворився на тьмяний, майже сірий. Нігті також були довгими, покрученими огидними виростами, котрими вона постукували по трону, тримаючи над ним руку; інша рука була притиснута до грудей. Її наче зачарував вид Залізного Трону, майже загіпнотизував, поки вона обходила його по колу, і зупинилась прямо перед сидінням, перш ніж нарешті сісти туди.

На обличчі жінки застиг дитячий вираз відчуття чуда, може навіть і трепет. Вона широко посміхнулась і сльози потекли щоками додолу; потім зручно вмостилась на троні, не зважаючи на гостряки, що трохи її подряпали, спричиняючи появу дрібних кривавих цівочок з рук та спини. - Я це зробила... - прошепотіла вона із безмежною самовпевненістю, - Я вдома... - прошепотіла Дейнеріс в екстазі.

- Кхалісі... - пробурмотів масивний, світловолосий лицар, що стояв на декілька сходинок нижче, з осторогою споглядаючи появу крові. Чоловік виглядав виснаженим, мав потомлені очі і широкий шрам, що починався біля кута рота й тягнувся до самого вуха. Віін видавався знайомим для Джоффрі; глибокі мімічні складки біля рота та потужна статура змушували юнака пригадати одну конкретну фрейліну із булавою в руці...

- Мормонт?! - шоковано запитав Джоффрі через мить.

Вираз очей Джораха, сповнений порожнього відчаю, кудись знак, як чолов'яга розвернувся й оглянув юнака, скривившись. - Привели Узурпатора, ваша милосте, - мовив він втомлено, даючи знак бездоганним, що досі тримали бранця попід руки.

Джоффрі пригасив крик, коли майже механічні солдати потягнули його вперед; праве передпліччя та поламані ребра протестували проти такого поводження, коли вояки змусили його схилити коліна ближче до трону.

- Дейнеріс... - пробурмотів Джоффрі, дивлячись на жінку, чия щира посмішка повільно перетворювалась на чисту лють, - Що вони вчинили з тобою..? - прошепотів він, роздивляючись її руку, почорнілу та погнилу. Дивні покручені тяжі деформованої плоті закінчувались якраз на рівні плечі, майже сягаючи шиї.

- О, ти про це? - запитала вона, опустивши погляд на руку, що висіла на пов'язці, - То дарунок від чорнокнижників Кварта. Думали, що можуть вбити дракона простою отрутою***... - відповіла вона, так наче спілкувалась із дитиною. - Вони помилялись, - продовжила дівчина; хворобливий оскал домінував на обличчі, коли вона знову відкинулась на спинку трона, - Астапор, Юнкай, Кварт, Толос, Новий Гіс... Я показала їм, я показала їм всім, як сильно вони помилялись, - сказала вона, киваючи головою.

Вона ж не могла... вона ж не насправді... джоффрин розум здригався від усвідомлення наслідків.

- Ти божевільна... - сказав він, перш ніж Дейнеріс вибухнула.

- ЗАКРИЙ ПЕЛЬКУ! - заверещала вона. Дрогон проревів, а бездоганний збоку юнака викрутив зламану руку, сильно стискаючи і змушуючи бранця скривитись від болю.

- Замок ваш, моя королево, - мовив великий, жирний воїн із темно-брунатною шкірою, котрий щойно зайшов крізь одні з бічних дверей, тримаючи здоровенний аракх в одній руці, і вклонився. Він жбурнув голову Ланселя на сходи біля трону, наче як кіт, що приніс здобич господарю. - Ось один із дядьків фальшивого короля. Він добре бився, - сказав воїн.

- Ти, сучий сину... ти здохнеш через це, - розлючено пообіцяв Джоффрі.

- Дякую, Бельвасе****, - Дейнеріс звернулась до здоровила, вираз її обличчя знову змінився від люті на приязнь за якусь секунду.

- Ти, дурепо... ти, божевільна ідіотка... - бурмотів Джоффрі, спльовуючи кров та дивлячись на Дейнеріс, а потім на сера Джораха. - Ти розумієш що ти накоїла?! - запитав він лицаря, - А як ти міг дозволити цьому всьому статись?! - він продовжив тиск, - Божевільний Ейріс переродився на Залізному Троні! - заревів юнак, коли бездоганний знову крутанув його зламану руку.

Сер Джорах не відповів, мовчки дивлячись на бранця, та неспокійні очі зраджували показний стійкий вираз.

Вочевидь Бельваса це менше вразило, й він рушив до Джоффрі, врешті вгативши жирного кулака юнаку в живіт. Джоффрі захлинувся, спльовуючи кров та слину, а Бельвас зневажливо похитав головою.

- І це славетний воїн-король Сутінкових Земель? - запитав він розчаровано химерним валірійським суржиком, вживаючи акцент, що більше б личив уродженим гіскарцям.

- Того досить, Могутній Бельвасе. Ми маємо зараз вирішити справу з фальшивим королем, - почала Дейнеріс, дивлячись на противника, знову широко всміхаючись. - Божевілля... таке жалюгідне слово для опису драконів, - промовила вона задумливо, мацаючи рукою руків'я одного з мечів на Троні, - Можливо я такою і є. Божевільною. Це мені личить, адже що таке дракони, як не божевілля? Могутність... величність... Смертним якраз личить називати нас божевільними, як інакше вони можуть дивитись на володарів Вогню та Повітря, як не з відчаєм? - пояснила вона. - Ми є прозвісниками магії, сили, наше переродження віщували самі небеса... - дівчина продовжила грайливо, переводячи погляд на гігантську діру в залі, крізь яку виднілось сяйво Червоної Комети.

Джоффрі це приголомшило. - Ти спалила Королівську Гавань, місто, побудоване твоїми предками. Як...

- І Я СПАЛЮ ЩЕ БІЛЬШЕ МІСТ, ЯКЩО ТРЕБА БУДЕ! - заверещала вона; Дрогон почувався неспокійно через роздратування своєї володарки. - Сини Гарпій*****! Чорнокнижники та Чистокровні та Скорботні Люди! Залізні Легіони та їхні гіскарські правителі! Червоні Жерці та їхня червона брехня, і всі вони згоріли, бо не схилили коліна! - лютувала королева, - Я буду правити та зламаю колесо з престолів! Я розтрощу цикл! Вони вже не зможуть відмахнутись від мене. Вони не зможуть заборонити мені повернутись додому! - продовжувала вона, вочевидь заводячись від власних слів.

- Кхалісі... - сер Джорах втрутився з повагою в голосі, - Місто ваше і вже пізня година, можливо нам варто відкласти судовий присуд на зав...

- НІ! - заревіла вона, - Вони забрали в мене мого брата та моє сонце-і-зорі! Вони вбили мою любу Міссандею! Вони навернули мого Дааріо проти мене своєю брехнею! - вигукнула вона із сумішшю гніву та розпачу, що краяв серце; та обличчя дівчини змінило вираз на сатисфакцію, коли сер Джорах зблід, і вона рішуче кивнула. - Так... Я вчиню правосуддя! - сказала королева із тріумфом, відкидуючись назад і дивлячись на свого лицаря.

Сера Джораха вочевидь схвилювали останні слова, і він озирнувся назад до бездоганного, що непримітно стояв за колоною; наче то був якийсь командир тих рабів, котрий відповів Джораху швидким поглядом; вони наче розмовляли безслівно, дивлячись один на одного.

Командир бездоганних повільно кивнув, і сер Джорах відчутно зітхнув. Коли він перевів погляд на Джоффрі, то мав винуватий вираз обличчя. - Джоффрі Баратеон, тебе звинувачено в найвищій зраді. Твої підлі дії були направлені на знищення всього, що миле серцю нашої королеви, Дейнеріс Таргарієн, Штормонародженої та Матері, Руйнівниці кайданів, Невмирущої Дракониці та Погибелі Рабовласницької затоки, - він цитував титули по пам'яті, ті слова здавались дивно знайомими для його губ. Не було жодних вагань чи сумніві, так наче лицар читав той текст з сувою паперу.

Він вже робив так протягом цього дня. Чимало разів.

- Згодуйте його вашому Дрогону, моя королево! Дракон вже полюбив смак Ланінстерів! - загукав Бельвас, кидаючи погляд на потрощені уламки червоного обладунку поміж чималої купи інших біля Дрогона.

Чи це... подумав Джоффрі, роздивляючись знайому накидку.

Тайвіна Ланністера зжер дракон.

Було щось неймовірно веселе в тій думці, і юнак був змушений прикусити язика. Безумовно, така реакція була результатом струсу мозку.

- Ні-ні, Могутній Бельвасе. Джоффрі мій бранець. Спочатку його потрібно випробувати, - вона насварила здорованя, наче той був малою дитиною.

Джоффрі пирхнув, хитаючи головою від зневіри. Це... це щось інше. Він й справді вважав, що вже побачив достатньо на цю мить.

В сраку вас всіх, в сраку все, розлютився юнак, відчувши кислий присмак. Він виплюнув згусток крові, перш ніж посміхнутись до Дейнеріс скривавленими губами.

- Срати я хотів на твоє правосуддя, ти, навіжена хвойда! Ти ще маєш нахабство проголошувати королівський присуд?! Чудово! - виплюнув він, - Я вимагаю найвідомішу з правових традицій у Вестеросі! Суд Двобоєм! - вигукнув юнак.

Бельвас вже рушив, щоб знову вдарити бранця, але Дейнеріс зупинила його одним словом. Вона зачудовано дивилась на Джоффрі, так наче він щойно зайшов до її пастки.

- Ну гаразд, - погодилась королева із дикою посмішкою, - Тоді я іменую Дрогона своїм чемпіоном, це сам Чорний Жах, перероджений у плоті! - проголосила вона, насолоджуючись кожною миттю промови.

Дрогон, га? Подумав Джоффрі з буркотом, роздивляючись зубату потворну рептилію. Луски мали вугільно-чорний відтінок, а подих тварини відгонив особливо мерзенним смородом. Ніколи й не подумав би, що вони ростуть так швидко, подумалось, пригадавши час, коли юнак бачив дракончиків в Кварті; тоді вони були ледь більші за маленьку собаку.

Він вдихнув на повні груди, готуючись до неминучої загибелі. Принаймні він покаже їм ще ту виставу... і хто знає, він планував використати декілька реально навіжених ідей...

Юнак набурмосився, коли нічого не трапилось; бездоганні досі тримали його попід руки, а Дейнеріс продовжувала просвердлювати в ньому діри тим порожнім поглядом; вираз її обличчя поступово змінювався на збентеження.

Джоффрі озирнувся назад, роздивившись напівпрочинені двері та потрощену кладку, солдатів та перестрашених слуг, що метушились на віддалі, уникаючи поглядів дотракійців. Отже, це вже почалось... подумав він; гнів почав зростати в середині при уявленні насильства та гвалтування, що вже заполонило столицю... принаймні щодо тих небагатьох вцілілих мешканців. Місто мало досить мало талану, і наскільки юнак знав - може й все місто вже було спалене на попіл.

Джоффрі обернувся до Дейнеріс знову, побачивши той самий зацікавлений вираз на обличчі. - Вибач, - сказав він, ще раз озирнувшись назад, а потім на всі боки, - Чи ми на когось чекаємо? Абоооо...? - запитав він невпевнено, повільно роблячи жест здоровою рукою. Юнак зауважив тут декількох дворян на протилежному кінці зали, оточених пильними бездоганними. Мабуть їх визнали достатньо лояльними, щоб поки що залишити живими, і всі вони мали поважний вигляд, максимально намагаючись відігнати хоч який натяк на підозру. Здається він побачив попелисто-білі обличчя лорда Даррі та Маргері Тирелл, котра ледь стримувала сльози; адже її маска, що мала зображувати дівчину могутньою леді, котра сповна володіє своїми помістями, зараз дала тріщину. Через цей суд вона втратить весь прогрес від попереднього лицедійства...

- Ти будеш битись проти Дрогона! - Дейнеріс проголосила знову, нахилившись вперед на троні.

- ... Так, ти вже казала це, - погодився Джоффрі, киваючи, - Я буду битись самотужки. Напевно всі, хто міг зробити це за мене, вже загинули, - додав він сардонічно, так наче пояснював очевидні речі якомусь придурку. Коли виявилось, що цього не достатньо для отримання реакції, він поглянув на сера Джораха із нерозумінням: - Це якийсь гіскарський ритуал чи щось подібне..? - запитав він, перш ніж затнутись; усвідомлення щойно виникло в голові, і приглушений смішок вилетів із пересохлого горла.

- А! Так-так... зрозуміло... - сказав він, намагаючись пригасити сміх, - Ти очікувала не на таку реакцію, га? - мовив він поміж приступами реготу.

- Ти БИТИМЕШСЯ з Дрогоном! - заверещала вона.

- Ой, ні! Пробачте мене, добра королево Дейнеріс! - пронизливо вигукнув юнак, - Будь ласка, не дайте тій бридкій крилатій потворі наблизитись до мене! - він перейшов на крик, - Прошу вас, не дайте йо-йо-йо-му... - Джоффрі знову перервався на нестримний регіт, тримаючись за живіт, і його ребра горіли вогнем. Він реготав, поки Дейнеріс шоковано хитала головою в зачудуванні; люди в залі дивились на нього, як на божевільного. - Ти й справді думала, що твоя приручена ящірка налякає мене?! - заволав він, аж виючи від сміху.

- Ну ж бо! - зненацька юнак загарчав; бездоганні силою втримали його на місці, тримаючи за руки, коли він спробував рвонути вперед, чоботи сковзали по попелу. - Давай це зробимо! Прямо тут! Прямо зараз! - сказав він, відчуваючи, наче сама кров заспівала.

Сер Джорах спохмурнів: - Кхалісі, Джоффрі Баратеон може слугувати чудовим заручником, можливо...

- НІ! - Дейнеріс перекричала слова лицаря, - Червона Комета привела нас сюди, провіщаючи поновлення правління володарів Вогню та Повітря! Вона проголосила, що полум'я поглине потомка Узурпатора...

- ЧЕРВОНА КОМЕТА?! - Джоффрі заволав нестримно, - Ов-ва. Яке невігластво! Та червона ємність сили в небі не провіщає нічого, окрім загибелі всьому живому, ти, дурепо! - ревів він до неї, вже донесхочу нагодований її ідіотизмом. Яку б симпатію він раніше на відчував до Дейнеріс, та вона випарувалась в ніщо, і він почав вважати її дурепою, котрою вона й була. - Народження твоїх тупих крилатих вилупків є не більш як побічним ефектом космічної сили, живленим від сховища потойбічного жаху, що пролітає над нами, - пояснив він їй, - Чи ти справді думала, що народження цих прославлених рептилій спричинило до повернення ритуальної магії від Асшаю до Півночі та Потойбіччя? - він вже кричав, зневіра була завеликою, щоб контролювати її, - Тіні густішають під сірими пірамідами страхітливого К'Дату, тому що твій Дрогон вилупився завдяки жалюгідному кривавому жертвоприношенню..?! - він затнувся, хитаючи головою, й сам себе перервав. неприродна тиша простяглась тронною залою, і Джоффрі просто засміявся знову.

- Гаразд, це просто втрата часу. Ось що ми зараз зробимо, - сказав він терпеливо, - Я прохромлю мечем око твоєї ящірки, а потім ним же проб'ю тобі груди і пришпилю до трону, котрий так тобі сподобався, зрозуміло? - пояснив юнак.

Дейнеріс заверещала від зневіри та люті: - ДРОГОНЕ! ДРАКАРІС! - почувся крик. Це спричинило реакцію від бездоганних, їхні руки враз ослабли від здивування. Джоффрі використав ту мить, щоб вивільнитись, та покотився підлогою, бо дракон заревів і залив полум'ям місце, де юнак щойно стояв, спалюючи двох бездоганних на вуглики, поки король чкурнув за найближчу колону.

Струс мозку недостатньо порушив роботу свідомості, щоб заборонити появу з'єднувального модуля, і юнак закричав, оббігаючи колону з іншого боку прямо до Дрогона, коли пурпурні фрактали прорвались в реальність, безкінечно подвоюючись та формуючи контури Світлореву; даркон інстинктивно зреагував, спробувавши розірвати людину пазуром навпіл.

Джоффрі крутанувся вбік, із Світлоревом в одній руці, коли пазур ледь не відірвав поранену руку. Він промчав повз нього, глибоко різонувши по драконячій лапі, фарбуючи підлогу чорною кров'ю. Дрогон заревів від болю й спробував відступити назад, відкривши пащу, щоб спопелити ворога вогнем майже впритул.

- А він недисциплінований, - вигукнув юнак із розчаруванням, женучи прямо до тварюки. Колосальна потвора, котра охороняла руїни Старої Валірії, була мудріша за цього звіра, вочевидь чисельні роки життя навчили її більшого, аніж слідуванню базовим інстинктам. Дрогон же був щирим дикуном, а Джоффрі очікував більшого від тварини, пов'язаної з людьми.

Щоб там та тварина не очікувала, того не трапилось. Замість втечі від гострих зубів та зловісної оранжевої заграви в глибині горлянки тварюки - він скоротив дистанцію і вгатив Світлорев догори прямо крізь нижню щелепу. Валіріська сталь пройшла наскрізь із вологим звуком, і Дейнеріс запищала від жаху, коли Дрогон здригнувся. - Бельвасе! Вбий його! - заверещала королева.

Здоровань рушив, корячись наказу, але Джоффрі вже застрибнув на бік дракона, видираючись між шипами догори однією рукою, поки тварюка намагалась виплюнути Світлорев, котрий й досі стирчав зі щелепи. Він швидко досягнув спини, поки звір звивався залою, розганяючи навсібіч бездоганних та переляканих слуг і вартових.

- Тікайте, лорд Даррі! - вигукнув він, коли згаданий лорд намагався забратись подалі зі шляху оскаженілого монстра, в результаті опинившись під лапами, а Маргері закричала і помчала в протилежному напрямі. - Поганий Дрогон! Не смій чавити моїх підданих! - юнак насварив звіра, перш ніж знову матеріалізувати Світлорев, та брутально всадив меча прямо в око зверху.

Дейнеріс навіжено завила, коли звір звалився на землю, здригаючись в конвульсіях, а Джоффрі перекотився по підлозі, використавши інерцію падіння, щоб прискоритись до трону, спльовуючи кров набік. - Настав час справжньої люті, Таргарієне! - ревів він, біжучи, але Бельвас заступив йому шлях і спробував розрубати навпіл тим своїм монструозним аракхом; ззаду щось загуркотіло так гучно, що аж в вухах задзвеніло.

Джоффрі ухилився від замаху, але огрядний воїн продовжив атаку ударом бронзового баклера, вибивши юнаку з півдесятка зубів, що посипались на підлогу. Король впав на землю і ледь встиг перекотитись подалі від потужного замаху, викашлюючи кров на всі боки, і підвівся.

- ВІЗЕРІОНЕ! ВІЗЕРІОООНЕ! - Дейнеріс кричала, як перелякане дитя; дотракійці та сер Джорах стали перед нею, тримаючи аракхи та меч-півторак, поки Джоффрі відбивав удари, цілячись в збройну руку Бельваса. Здоровань відбив замах та ухилився від другого, ледь уникнувши глибокого порізу по плечі. Проте Світлорев зачепив оголену грудну клітку, наносячи невелику рану, перш ніж чолов'яга оговтався і замахнувся мечем догори із чималою силою. Джоффрі напружено дихав, спробувавши простягнути поранену руку до халяви чобота, де лежав прихований обсидіановий кинджал, але Бельвас рвучко вдарив своїм аракхом, занадто швидко, щоб зреагувати. Він відрубав мечеву руку юнака одним брутальним ударом, якраз над ліктем.

Джоффрі закричав в агонії, падаючи на коліна, та продовжив рух по інерції, врізавшись головою в кругле вороже пузо. Бельвас заточився назад від сили того несподіваного поштовху, і Джоффрі рвонув вперед як навіжений, спливаючи кров'ю, прямо на панікуючу Дейнеріс.

Він майже дістався до неї та Джораха, як враз Візеріон пробив діру в стіні тронної зали, відчайдушно просунув довгу шию всередину і вивільнив справжній вогняний шторм майже впритул. Джоффрі кричав, продовжуючи біг, залишки його обладунку та одягу майже випарувались разом із волоссям та шкірою, поки Бельвас волав від болю позаду нього; струмінь вогню також смажив його заживо разом з кількома найманцями та бездоганними.

Джоффрі відкинуло повітрям назад тим струменем, і він врізався в колону, ламаючи те,що ще залишилось від хребта. Одне око мабуть лопнуло, бо половину поля зору займала чорна пляма, і він ще зміг зробити один вдих повітря, перш ніж затрясся, задихаючись, намагаючись засміятись із неймовірно смішного виразу жаху на обличчі Дейнеріс.

Він бажав стати на ноги і вбити її, але коли спробував вдихнути знову, то виявив, що не може, і голова звалилась набік; око втупилось в підлогу, і пурпурні вусики просочились поміж кам'яною кладкою, звиваючись між різьбою по каменю, наче рідка кров, формуючи море фракталів, що постійно подвоювались, огортаючи його мантією болю.

Привіт, Сансо, подумав він, відчувши її присутність, і дозволив пурпурному припливу потягнути себе до неї, догори, поки світ навколо закручувався в спіраль.


* (від перекл.) Кровокрук - під таким іменем був відомий Брінден Ріверс, байстрюк короля Ейгона IV, єдинокровний брат Деймона Блекфаєра та двоюрідний дід мейстера Еймона (наставника Сема Тарлі). Служив Правицею своїм племінникам, королям Ейрісу I та Мейкару I. Мав загальновідому недобру славу мага та чорнокнижника. Вже в літньомі віці за безчесну страту сина Деймона, що мирно приплив з Ессосу як претендент на трон після смерті чергового короля, був засуджений на страту, але завдяки впливу мейстера Еймона (чий брат став королем) був засланий на Стіну, де став лордом-командувачем Нічної Варті - і через декілька років зник безвісти за Стіною.

Читач вже знайомий з цим персонажем - адже Кровокрук не загинув на далекій півночі, а знайшов останнє поселення дітей лісу і став Трьохоким Круком - зеленовидцем-екстрасенсом, котрий вчив Брана Старка в книжках/серіалі.

Таким чином, в основній часовій лінії одночасно жило мінімум четверо людей з роду Таргарієнів - Дейнеріс, Візеріс, мейстер Еймон та Кровокрук (плюс Джон Сноу в серіалі).

** (від перекл.) Тут йде натяк на Королеву Шипів - Оленну Тирелл - та на геральдичні герби домів Тиреллів та Редвінів - троянда та гроно винограду відповідно.

*** (від перекл.) Це мабуть найяскравіша ілюстрація ефекту метелика зі всіх художніх творів, котрі перекладач читав. Адекватний Джоффрі не проганяв сера Баррістана з лав Королівської Варти - відповідно старий не рушив на схід у пошуках останньої з Таргарієнів - відповідно він не був присутнім в Астапорі, коли квартійський чорнокнижник під личиною місцевої дівчинки спробував вбити Дейнеріс, подарувавши їй схожу на яйце ємність з отруйною потворою (мантикорою) всередині - і відповідно Селмі не мав змоги вбити згадану потвору, як це було в серіалі (в книгах Баррістан також врятував життя Дейнеріс в аналогічній ситуації, але ще в Кварті); натомість потвора вжалила Дейнеріс, від чого дівчина ледь не померла, але все ж змогла вижити, скалічена фізично та ментально побічними ефектами отруєння. Результат нам вже відомий.

**** (від перекл.) Бельвас, більш відомий як Могутній Бельвас - євнух-боєць, колишній раб-гладіатор з Мієріна, котрого купив Ілліріо Мопатіс і надіслав разом з Баррістаном Селмі служити Дейнеріс в якості особистого охоронця. Віртуозний мечник. Цей суто книжковий персонаж був відсутнім в серіалі.

**** (від перекл.) Тут йде перелік основних політичних сил, знищених навіженою Дейнеріс в даному житті.

Сини Гарпії - підпільники-повстанці гіскарського походження в Мієріні, що спробували вбити юну королеву, поваливши чужоземне панування. Саме від них Дейнеріс тікала верхи на Дрогоні з арени в дотракійські степи в книжках/серіалі.

Чорнокнижники - вже відомий читачам Піат Прей та його колеги-маги, котрих Дейнеріс знищила драконячим полум'ям в основній часовій лінії.

Чистокровні - аристократія Кварта, потомки колишніх королівських родів кваатійців.

Скорботні Люди - квартійська гільдія найманих вбивць, котрі мають ритуально вибачитись перед спробою вбивства об'єкту замовлення, проказавши фразу "Мені шкода". В книгах саме їх найняв хтось в Кварті для вбивства Дейнеріс через укус мантикори.

Залізні Легіони - армія Нового Гісу, побудована на подобі римських легіонів, складається з вільних громадян, що мають відслужити три роки на користь республіки. Саме їхню структуру Джоффрі запозичив, формуючи власні полки Гвардії.

Червоні Жерці - очевидно церква Ра'Глора, в Волантисі та інших містах сходу. Отже ця конкретна ітерація Дені умудрилась повбивати навіть своїх потенційних обожнювачів. Ну, принаймні вони загинули так, як це подобається їхньому божеству, посеред полум'я.