Розділ 54: Ніхто.
1
- Вона мабуть заспала, - мовила мати, злегка спохмурнівши, і поглянула до зачинених дверей на протилежному кінці їдальні.
- Ну, їй вартувало б поспішити, якщо бажає поснідати, - відповів батько, дивлячись у вікно, крізь котре проникали промені вранішнього сонця.
Ар'я приховала задоволену посмішку, але Бран й так міг передбачити хід її думок і захихотів.
- Чому смієшся, Бране? - запитав Робб із знаючою посмішкою.
- Ар'я, - невинно відповів хлопчик, вказавши на неї виделкою.
Сестра показала йому язика, коли мати невдоволено обернулась до неї. - Ар'є, - почала вона незадоволено, - Тобі не варто кпинити з сестриних проблем, - вона зітхнула, і це виглядало, наче мати сварить доньку через щось більше, аніж ту маленьку посмішку.
- Мені шкода, що вона прийде до столу із розпатланим волоссям, - м'яко відповіла Ар'я, але це вочевидь не задовольнило матір, котра похитала головою.
- Слухайся своєї матері, Ар'є, - мовив батько, зауваживши доньчин благальний погляд, перш ніж приховати натяк на посмішку жуванням скибки хліба. Він продовжив поїдання своєї яєчні, коли мати подивилась на нього із черговим зітханням.
Джон - як завжди - сидів за протилежним кінцем столу, якомога далі від мачухи. Проте не настільки далеко, щоб не мати змоги перекинутись словом з Роббом.
- Є якісь новини щодо дезертирів? - Робб спробував змінити тему розмови, нудячись від такої звичної рутини.
- Поки що ані слова, - батько відповів через хвильку.
- Сер Родрік каже, що вони зазвичай помирають ще до того, як проходять повз Останній Притулок, - втрутився Бран.
Мати вже збиралась вклинитись в розмову, але батько одним лише поглядом змусив її зберегти тишу. Ар'я мріяла отримати таку ж силу, ну хоча б на один день...
- То правда. Втікачі з Нічної Варти рідко від кого отримують допомогу, чи від шляхти, чи від простолюддя... - він перервався, злегка кивнувши, - Якщо його знайдуть, то ми будемо змушені виконати свій обов'язок, - додав він, обернувшись до Брана.
- Він ще замалий, Неде, - спробувала мати, та Бран перебив її.
- Аж ніяк! Я впораюсь, батьку! - малий вигукнув зухвало, виструнчивши спину. Ар'я лише щось буркнула, також дивлячись на батька.
- І я можу також! - сказала вона, та враз усвідомила, на яку тонку кригу зайшла, бо материн незадоволений вираз обличчя перетворився на роздратування.
- Категорично ні! - прозвучав вердикт, від котрого Бран завив від люті і вдарив сестру по руці.
- Для чого ти все зіпсувала?! - лютував малий, і мати вже збиралась підвестись і навести лад, коли відчинились двері і Санса зайшла до їдальні. Ар'я відчула певне мстиве задоволення, зауваживши стан сестриного волосся. Та, вочевидь, навіть секунди не витратила на приведення його до ладу; наскільки Ар'я знала - це буде муляти сестрі протягом всього цього дня.
- В когось сьогодні були певні проблеми з прокиданням, - мовив батько.
Санса наче й не почула його слів, майже сліпо крокуючи до столу, одночасно потираючи праву сторону обличчя. Ар'я всміхнулась знову, готуючись до цілого дня, сповненого насмішок. Сестра ненавиділа оті кпини на рахунок своєї зачіски, особливо, коли вони були заслужені!
Санса сіла біля неї, повільно моргаючи, і втупилась поглядом в тарілку. Вона мала майже змучений, виснажений вигляд, потираючи очі.
- Забула про гребінець? - запитала Ар'я, звівши брову; тон питання звучав ідеально невинним, не даючи матері жодної зачіпки для невдоволення.
- Гей, - прошепотіла Санса, наче щойно зауваживши присутність сестри; дівчина проігнорувала питання, ще раз моргнувши. - Гей, - прошепотіла вона знову, міцно обійнявши її. Ар'ю наче заціпило, протест застряг в горлі, коли сестрині обійми ще зміцнішали.
Та що ж це коїться?! Думала дівчинка із зачудуванням, розмірковуючи, чи не варто смикнути Сансу за пасмо волосся, щоб вирватись на волю.
Вона почала пручатись, коли зрозуміла, що це ідеальний момент для сестри вимастити їй голову кашею чи ще якоюсь липкою субстанцією... Проте Санса майже миттєво відпустила її, незвично неохоче. Ар'я відчула полегшення та якесь збентеження, коли не виявила жодних слідів мстивого розіграшу на волоссі чи одязі... не те щоб Санса була відома як жартівниця, але останній вчорашній ар'їн жарт в кімнаті сестри дещо непокоїв дівчинку, і вона очікувала на можливу помсту.
Сестра неначе вперше усвідомила, де зараз знаходиться; на обличчі змінився з десяток виразів емоцій за якусь секунду, перш ніж запанував дивний ввічливо-нейтральний вираз. - Доброго ранку, Джоне, - сказала вона, розвертаючись до юнака, і майже вибачально посміхнулась, коли підійшла впритул та стиснула плече, із якимось проблиском визнання в погляді. Напівкровний брат - котрий до цієї миті й сам усміхався з цієї незвичної поведінки - вочевидь почувався надзвичайно незручно, застигши із задерев'янілим обличчям, поки вона коливалась ще з секунду.
- Вибачте, просто... я бачила страшний сон, - мовила вона, намагаючись пояснити, бо зараз всі присутні за столом дивились на неї із зачудуванням.
- Мабуть й справді сон був поганим, - зауважила мати із збентеженням та симпатією. Робб перервав споглядання цього видовища і з недовірою поглянув на Джона. Той незграбно знизав плечима у відповідь, коли Санса повернулась вліво, міцно обійняла Брана та полоскотала його.
- Привіт, малий лицарю, - вона тепло привіталась, скуйовдивши його волосся. В голосі чулись незвичні нотки, так наче їй щось стискало гортань.
- Гей! - пробурмотів Бран, і Санса засміялась від його реакції. Вона привіталась з Роббом та матір'ю, коли батько підвівся та поклав серветку на стіл, перш ніж рушити навколо стола. Сніданок закінчився і на лорда Вінтерфелла очікував довгий день.
- Радий, що ти сама змогла вчасно прокинутись. Це мабуть вперше за цей рік, - сказав він, проходячи повз неї, та торкнувся плеча. Нед здивувався, коли Санса підскочила ближче, навіжено обійнявши його.
- Батьку, - видихнула вона із вимученою посмішкою. Батько видавався таким же збентеженим, як Ар'я перед тим, коли поплескав дочку по спині, озирнувшись до дружини, так наче це вимагало якогось пояснення.
- Мабуть то був насправді жахливий сон, - сказав він незграбно. Санса міцно зчепила руки в нього за спиною, наче намагаючись переконатись, що він справжній. Вона важко дихала, зарившись обличчям йому в плече, так наче знову стала п'ятирічною дівчинкою. Ар'я із здивуванням усвідомила, що сестра плаче.
Звуки були нечіткі та тихі, але й те приглушене рюмсання було безпомильним, перш ніж вона відпустила батька, незручно всміхнувшись, і витерла вологі щоки рукавом сукні.
- Сансо, що трапилось...
- Та просто... то й справді був жахливий сон... - відповіла вона, вгамувавши черговий приступ плачу, - Я просто рада, що з тобою все гаразд, - додала донька м'яко, перш ніж повернутись до свого місця, і глибоко вдихнула, знову кинувши погляд на стіл. - Я рада, що ви всі тут, - сказала вона, пригасивши останній потяг до плачу, та взяла з тарелі буханець свіжо випеченого хліба. Дівчина швидко почала жувати, ігноруючи бентежливі погляди зі всіх боків.
2
Джоффрі протиснувся повз останні кущі, просковзнувши на звичну галявину біля чардерева Вінтерфелла. Санса спиралась спиною на стовбур, роздивляючись криваво-червоні листочки, поки юнак швидко крокував до неї.
- Я вже почав трохи хвилюватись, коли не побачив тебе на подвір'ї, - мовив він, обійнявши її ззаду.
Боги, як я за нею скучив, думав юнак, вдихаючи її запах. Проте сансина свідомість наче продовжувала ширяти десь далеко, коли вона вхопилась за одну з джоффриних рук і поклала собі на живіт, продовжуючи споглядати чардерево.
- З тобою все гаразд? Не болять колишні рани? - запитав він, занепокоєний тим, як Санса наче не реагувала на його присутність.
- Ні, насправді ні, - відповіла вона через хвильку.
- Це не звучить переконливо, - сказав Джоффрі, м'яко всміхнувшись, як зауважив Леді, що сиділа біля дружини. Мале цуценя виглядало незвично спокійним; звір подивився на Джоффрі ще з секунду, перш ніж позіхнути.
Санса зітхнула, не відпускаючи джоффрину руку, і вони обоє сіли на білий корінь. - Я почувалась такою безсилою... - мовила вона, намагаючись висловити словами відчуття, що вирували в голові протягом останнього місяця.
- Цього разу ми підготуємось краще, - Джоффрі звернувся до неї щиро, - Я вже підготував кілька попередніх планів щодо побудови швидкострільних баліст, це будуть варіації артилерії, котру використовували в Фортеці Світанку...
Санса посміхнулась, коли Джоффрі стиснув її руку, жестикулюючи, й продовжив: - Доведеться спалили декілька комор, але коли я підберу правильний склад пороху, то ми запалимо землю під ногами тієї суки... чи радше небо навколо неї, - сказав він.
- Га? - запитала Санса, розсмішивши його.
- То такий трюк, котрого я навчився в Легіонах. Запалити небо червоним завдяки запальним сумішам та шрапнелі; ми зможемо дістати Дейнеріс на самому початку битви, якщо правильно вирахуємо час для першого залпу. Коли вона загине, то дракони почнуть себе вести як звичайні дурні тварини, і ми зможемо заманити їх на заздалегідь підготовлені майданчики, де...
- Ми можемо просто послати по неї найманого вбивцю, професіонала своєї справи, з числа тих, котрі не годуються з руки Вариса, - зауважила вона.
Джоффрі перервав речення посередині, застигши з піднятою рукою, котрою показував великий повітряний вибух. - Та-а-ак, можемо й так вчинити, - відповів він після чималої паузи.
Санса тужливо посміхнулась, перш ніж похитати головою, дивлячись на свіжий літній сніг: - Я кажу не лише про драконів, - нарешті промовила вона, - Про них, про тінь, про загибель Ліри, про війну, що почнеться... про Інших... - вона затнулась на мить, та враз її голос напружився, - Я бачила, як мого власного батька на моїх очах заколола в серце тінь, і не мала ані найменшої крихти ідей, як це зупинити...
- Десь за п'ять місяців я зможу відплисти на Дракон-Камінь, - зауважив юнак, - Заріжу Мелісандру в ліжку під час сну і одразу чкурну звідти, ніхто й не дізнається.
- Ти знову верзеш дурниці, коханий, - мовила Санса із таким знайомим зітханням. - Збираєшся гасати світ за очі, щоб вилікувати мої страхи, - додала вона тепло, торкаючись його долоні.
Джоффрі зухвало посміхнувся: - Це насправді не допоможе подолати те відчуття безсилля, так? - запитав він через хвильку самоаналізу. - Боги свідки, раніше мені в цьому не допомагало й те, що держава перебувала під моєю владою, - сказав він.
- Це не лише через мене, а в загальному... про всі інструменти та важелі впливу, що ми матимемо під рукою, - заперечила вона, хитаючи головою, - Це через мою половину нашого спільного тягаря, через бажання провести моїх родичів та друзів живими крізь весь цей хаос, через потребу зупинити червоних жерців, драконів та білих блукачів... а може й ще чогось жахливого, що в майбутньому прийде по людей, котрі мені дорогі, - сказала вона.
- Ти запланувала щось особливе в цьому житті, - зрозумів Джоффрі, і це не було питанням.
- Магія, - сказала Санса. Джоффрині брови поповзли догори, заховавшись між пасмами довгого волосся.
- Я ніколи не міг заставити себе розібратись в цьому, - прокоментував він ліниво.
- Але я зможу. Як ти це тоді озвучив? "Моя власна чарівниця"? - запитала вона із хитрою посмішкою.
- Щось таке, - юнак відповів тим же.
- Я знаю, що є варгом, але також знаю, що можу досягнути значно більшого, - прошепотіла вона, - Кров Перших людей аж бринить в моїх жилах. Я це знаю точно, Джоффе... Що, як замість витрачати цілу купу золота на приготування гостинця для Дейнеріс... натомість я зможу напряму контролювати її розум, вже не кажучи про драконів? Що як я зможу проводити розвідку поперед твоєю армією, виявляючи ворожих розвідників та плани ворога? Що як ми зможемо... поглянути крізь кригу та мороз прямо на лігво головного ворога? - останні слова вона промовила стишено, із натяком на побоювання в голосі.
- Тобі потрібен наставник, - сказав він.
- Так, - погодилась дівчина.
Він мовчки сидів, досліджуючи тихе переконання, що відкрито читалось з виразу обличчя дружини. - Я бачив магію, Сансо. Що вона робить з людьми, на що вона може їх перетворити, якщо легковажити... - промовив юнак, дивлячись їй прямо в очі.
Їй не потрібно було просити чоловіка, щоб юнак був там з нею. Був її власним охоронцем від божевілля та шаленства.
- Партнери, - додав він через хвильку.
- Партнери, - погодилась вона.
Боротись вогнем проти вогню, подумав він, відкинувшись спиною на стовбур, дозволяючи напруженню цієї миті відступити.
- То куди ми рушимо? На далеку північ? Якщо вірити чуткам, то там збережено значно більше інформації про варгів, ніж деінде в Семи Королівствах, - почав він.
- Мені потрібно щось більше за вміння варга, Джоффе, - мовила вона, хитаючи головою, - Значно більше, - прошепотіла дівчина, піднімаючи Леді обома руками; маленька лютововчиця поважно поглянула на неї.
- Кварт? - запитав Джоффрі, зморщивши носа, - Вони знають магію, але там витає запах занепаду, вицвілих від плину часу спогадів про колишню славу... - він затнувся, перевівши погляд на Сансу, - Цього недостатньо для нашої цілі, - додав він, заперечливо похитавши головою.
- Повези мене на Схід, - пробурмотіла Санса, чухаючи голову Леді, котра знову почала позіхати, - Дозволь мені присвятити життя розумінню того, що є в мені, чим я є, - прошепотіла дівчина, зазираючи в сонливі очі цуценяти.
- Ї-Ті, пошматована імперія... земля сотень князів та безкінечної громадянської війни, інтриганів-радників та сувоїв з потаємними знаннями... - юнак розмірковував вголос, похмурніючи від спогадів.
Санса обернулась, щоб подивитись на нього, поки він пригадував про культистів та тінеплетів.
- Ні, ще далі, - сказав він, схиливши голову, - Якщо ми візьмемось за це, то вже треба робити все як годиться, - проголосив він; так наче її переконливість почала огортати його як мантія.
- Прямо до джерела всього, - всміхнулась Санса, - Ти ж ніколи не вдовольнявся напівзаходами.
- Та вже давненько, - сказав він, глибоко вдихнувши, - Якщо й є таке місце, де магія прямо вирує в повітрі, то це Тіневі землі, - додав він.
- Асшай-біля-Тіні, - прошепотіла Санса, і волосся в не ї на шиї стало дибки; хутро Леді настувбурчилось в унісон, і вовчиця завмерла на місці, тулячись до своєї господарки.
- І ще далі, якщо доведеться, - прозвучав вердикт.
- Разом, - мовила дівчина, стиснувши його руку.
- Разом, - погодився він, відповівши на стискання.
3
- Вважайте, щоб не торкнутись води, це лише викличе з пам'яті сумні спогади, - Зехіан звернувся до них, маючи вигляд, ніби знає це через особистий досвід. Вони досить швидко пройшли прадавнім на вигляд кам'яним мостом, разом з кількома іншими мешканцями міста; всі місцеві були замотані в чорне та сіре, наче ховаючи свої тіла від тьмяних сонячних променів, що ледь-ледь долітали до дороги.
- Це зайва порада, - Джоффрі прошепотів на вушко Сансі, і вона стиснула його руку в мовчазній згоді. Будь-хто, достатньо дурний, щоб випити воду з річки, котра вночі перетворюється на зеленувато-чорну рідину - на повну заслуговував на наслідки.
Асшай-біля-Тіні виявився тихим містом; лише іноді чувся приглушений шепіт, котрий долітав з тендітним вітерцем, котрому бракувало сили розігнати постійну пелену важкого туману. Розлоге місто було за розміром рівне Волантісу, Королівській Гавані та Браавосу, зшитим докупи, але людей тут жило, видавалось, раз в п'ять менше, ніж пасувало б. Силуети поміж завитків імли були нечастим видовищем, їхні маски та накидки робили своїх власників більш схожими на привидів, аніж на людей з плоті та крові.
- Що це таке? - Джоффрі запитав їхнього платного провідника, коли Зехіан привів їх на невеличку площу, де багряні кущі пробивались поміж бруківкою, проростаючи за власним бажанням в тріщинах і надаючи місцевості ілюзію руху своїм коливанням по вітру. Леді з підозрою відреагувала на примар-траву, ближче підійшовши до Санси, коли провідник кивнув.
- Це ші-фу* Хейяз, - пробурмотів Зехіан, з повагою кинувши погляд на фігуру посеред багряної рослинності. Вигляд того чоловіка повертав спогади про культистів та потаємних фанатиків в пам'яті хлопця, адже чолов'яга добряче нагадував Сіросвітних Шептунів всім, окрім кольору накидки; біла тканина замість сірої, така ж біла, як і борода мудреця. Очі чоловіка були заплющені, а спина виструнчена залізною дисципліною; перфектна постава, нерухомі руки на стегнах, пальці зведені в мудрах, а ноги переплетені в лотосі, демонструючи чимале вміння та досвід.
- Як давно він... перебуває в такому стані? - прошепотіла Санса, коли пара зупинилась, витріщаючись на добрі п'ять чи скільки там метрів порожнього повітря між левітуючим мудрецем та землею. Це виглядало, наче старий сидів на невидимому стільці чималої висоти, стійкий та нерухомий.
- Десятки років, як мінімум... Сотні, як дехто розповідає, - відповів Зехіан, щоб заохотити їх рушити далі майже безлюдною вулицею.
- Чому він це робить? - запитав Джоффрі, неохоче перевівши погляд на їхнього невисокого провідника.
- Мотиви аеромансерів простягаються за межі цього світу. Вони шукають чогось з-за краю, щоб стати єдиним цілим з вітром та розвіятись на порох, - сказав той, ведучи їх в бічний провулок. - Ходімо, день короткий і тут є ще стільки всього цікавого, - абориген зашепотів поспіхом.
Санса злегка похитала головою, коли Джоффрі підняв брови, і їхні пошуки продовжились. Її погляд ширяв поміж баштами з темної деревини та паперу, що неначе виринали з туману в кожному наступному кварталі; вишукані взірці неймовірної майстерності будівничих виростали з імли, простягаючись в небеса. На кутах кварталів світились невеличкі ліхтарі, розхитуючись по вітру; їхні стінки були вкриті старим ї-тійським письмом, що благало про милість у давно забутих богів. Замотані в накидки силуети уникали її погляду, ледь виринаючи з туману, що бмайже одразу там і зникнути. На дворі був полудень і все ж темрява домінувала в місті; наче світло тікало від тіней, поки сонце починало повільне сходження до горизонту.
- Ось Палати Заходу, нехай їх кров благословляє, - сказав Зехіан, зупинившись прямо на краю дороги. Бруківка різко обривалась, переходячи в чорну грунтову дорогу, що звивалась догори пагорбом, як слизовий слід равлика, до самої вершини, увінчаної стародавнім палацом, чиї вікна виглядали не ширшими за арбалетні бійниці вестероських замків. На відміну від решти міста будівля була побудована з потрісканого чорного каменю та граніту, прикрашена вивітреними пілонами з покрученої чорноти, чиї верхівки губились в тумані над палацом.
Санса кивнула, як Джоффрі поглянув на неї, і він кивнув у відповідь. - Я відчуваю... силу. Тягар цього місця, - прошепотіла вона, і хутро Леді стало дибки. Вони вже побачили решту Палат, і видавалось, що ці останні - якраз те, що потрібно, найпотужніші зі всіх чотирьох.
Отже сьогодні, подумав Джоффрі.
4
- Ще чаю? - запитала фігура в масці, простягнувши тендітну руку за декорованим чайничком. Єдиним фактом про її особистість, що Санса змогла вирахувати, була хіба що жіноча стать співрозмовниці, а ще чимале вміння приховувати в тіні думки та емоції. Мабуть такою й мала б бути та, що ймовірно була тінеплетицею високого рівня.
Мегіса з Палат Заходу вже чекала на них в ту мить, як Санса та Джоффрі постукали в браму палацу; із обличчям, прихованим за білою маскою, і тілом, вбраним в дивне чорне вбрання, що наче межувало між звичайною накидкою та множиною переплетених пов'язок. Вона запросила їх всередину, і те, що сталось одразу по зустрічі, виявилось однією із найбільш напружених розмов, котру Санса мала за всі свої життя.
- Так, будь ласка, - вона погодилась, зауваживши те, як Джоффрі напружився, підозріло роззираючись кімнатою, як він вже робив з дюжину разів після початку переговорів. Вони не бачили жодної іншої живої душі з моменту приходу в Палати, але юнак був переконаний, що за ними непомітно спостерігають... її коханий безслівно розповів їй це та це чимало інших думок тим своїм поглядом, а повільне моргання було очевидною ознакою хвилювання.
- Мало хто насмілюється йти шляхом тіней, а ще менше тих, хто прибуває сюди аж з самих Сутінкових королівств в пошуках такого шляху, - сказала Мегіса, перемішуючи свій чай срібною ложечкою.
- Тих, хто ризикує шукали правду цього світу, й справді мало, в моїй батьківщині чи деінде. Хіба це не в самій природі людства заплючувати очі та відмовлятись від визнання того, що знаходиться за межами? - запитала Санса.
- Гарно сказано, особливо для когось, хто настільки недавно опанував мову, як ти, - жінка дозволила собі поділитись крихітною дещицею інформації.
Санса проігнорувала ту спробу, не гаючи ані секунди, схиливши голову: - То ми дійшли згоди? Секрети в обмін на секрети, навчання за обмежену службу? - запитала вона свою потенційну наставницю, плавно промовляючи слова ї-тійською, намагаючись пробитись поглядом крізь маску й дивлячись в очі.
Мегіса на хвильку також схилила голову: - Це важкий тягар, котрого ти прагнеш, юна дівчино. І ти надала так мало крихт інформації... таку малу ціну за знання, через котрі більшість мешканців цього міста вбивали б без зайвих питань... - вона затнулась, перейшовши на шепіт.
- Знання про майбутнє заради знань про минуле, практичні інструкції за тимчасове послушництво; більш ніж адекватний обмін для обох нас, - мовила Санса, не виказуючи мімікою жодних емоцій, коли відпила чаю. Леді сиділа як статуя біля неї, слідкуючи за кожним рухом Мегіси.
- Можливо... якою ж цікавою парою ви двоє є, - сказала Мегіса у відповідь, дивлячись на сансиного "охоронця". Вона глибоко вдихнула, наче нюхаючи повітря, перш ніж видихнути його із вдоволеним зітханням: - У вас обох стільки сили в крові, в родоводах... ти ще не народжувала від нього дитини? - запитала вона Сансу, затримавши погляд на Джоффрі.
Санса на мить спохмурніла, стиснувши зуби й тимчасово ламаючи нейтральний фасад. Її розум швидко розглянув версії від відмови до відвернення уваги, перестрибуючи можливими шляхами подальших дій.
А вона одразу побачила фальш в цій грі в охоронця... Вона є потужним гравцем, щоб так швидко розібратись в Джоффрі, подумала дівчина.
- Ще ні. На даний момент мене цікавлять інші справи, - натомість відповіла вона, знову наводячи уявну маску на обличчя. Мегісина маска робила спроби прочитати емоції чарівниці вдвічі важчими, полишаючи дівчину в невигідній позиції.
Вона наче роздивлялась їх обох протягом певного відрізку часу, перш ніж злегка кивнути і підвестись: - Мені потрібно переговорити зі своїми колегами. Будь ласка, тим часом насолоджуйтесь нашою гостинністю, - сказала жінка, махнувши рукою до кімнати. Тут знаходились книжкові полиці та невеличкі шафки для вина, розташовані вздовж стін; простьогані килими та столи з тропічної деревини, заставлені виробами мистецтва та скляними кальянами. Санса проігнорувала ту розкіш, натомість вдихнула на повні груди. Вона з повагою кивнула, також підводячись, й подивилась на Мегісу, поки волосся на шиї ставало дибки, а серце несамовита калатало в грудях.
Мегіса з Палат Заходу пахнула брехнею, жагою та підлою, невідворотною зрадою.
- Джоффе, - дівчина стиха звернулась до юнака, як Мегіса обернулась до них спиною, крокуючи до дверей повільною ходою. Її чоловік зрозумів хід думок і відреагував без сумнівів; довгий крок привів його за спину господарки за якусь мить. Світлорев ще не встиг матеріалізуватись на повну, коли прохромив наскрізь спину тінеплетиці, пурпурні фрактали змішувались з її кров'ю, коли валірійська сталь вилетіла крізь серце з грудей.
- Скільки їх?! - заволав Джоффрі, витягуючи лезо із хриплячої жінки; тіні з крові та темряви вже формувались навколо вхідної рани, коли юнак рвучко обезголовив чаклунку одним чистим замахом.
- Принаймні ще шестеро, позаду, за шафою! - вигукнула Санса, коли Леді низько загарчала; згадана шафа звалилась на підлогу, вивільняючи замотаних в ганчір'я чоловіків із довгими вигнутими ножами в руках. Вони не промовили ані слова, одразу кинувшись в бій; Джоффрі сам заповнив тишу власним криком, коли Зоря матеріалізувався позаду нього в стрибку, врізавшись в першу хвилю ворогів, шматуючи людей пазурами та іклами, коли досягнув їх за півсекунди; Світлорев приєднався до нього у сяйві золотистого світла, відрубуючи кінцівки та голови.
Санса відчула гусячу шкіру на правому плечі, коли Леді крутанулась назад; дівчина пригнулась якраз вчасно, ухилившись від арбалетного пострілу. Кинджали вискочили з потаємних складок рукавів, коли вона обернулась, смикнувши набік голову, як ворожий ніж різонув її по щоці. Її атаку у відповідь була інстинктивною та миттєвою: один кинджал різонув по руці ворога, а інший втонув в його горлянці. Він забулькотів, падаючи назад, та нападника одразу замінив інший ворог, котрий щойно зістрибнув із відкритого люку в стелі. Вбраний в чорне чоловік майже беззвучно приземлився на підлозі, його ножі виблискували, з них щось скапувало на підлогу.
- Нові вороги! - закричала Санса, відступаючи назад, уникаючи вихору ударів, в той час як Леді стрибнула, цілячись противнику в стегно. Санса ухилялась та крутилась, її рефлекси ледь-ледь справлялись із тим смертельним вихором, котрим був той замотаний в чорне чоловік, але цього виявилось недостатньо. Один з ножів різонув їй сухожилля на лівій руці, і дівчина закричала крізь стиснуті зуби, впустивши кинджал на підлогу. Вона зробила крок вперед і отримала наступний укол в плече, перш ніж змогла увігнати останнього кинджала прямо в вороже серце, завдяки відволіканню з боку Леді.
Вона відчула, наче то її власне серце пробили сталлю, коли кімнатою промайнув порив вітру, гасячи вогники свічок та ліхтарів, і тіні потемнішали. Леді завила в агонії, коли її власна тінь якось наче ожила; перекручена темна маса в'язкої субстанції зв'язала лютововчицю наче спрут мацаками, повністю поглинула її тіло і притиснула до підлоги із неприємних хрускотом, аж поки за секунду тварина не розчинилась в ніщо.
- Леді! - заверещала Санса, чомусь почуваючись сонливо, незважаючи на жахіття навколо. Джоффрі вже шкутильгав до неї, тримаючи меча напоготові, коли в кімнату повільно зайшла жінка, вбрана так само, як і Мегіса до того. Проте її маска була небесно-блакитного кольору замість білого, навколо тіла звивались прожилки темряви, поки кров зарубаних вбивць кипіла на підлозі. Рідина наче всотувалась підлогою, виринаючи на поверхню біля ніг незнайомки і піднімаючись до її рук, котрих вона щойно підняла догори.
- Мене отруїли, - ледь змогла вимовити Санса, борючись із темрявою, що з'являлась наче ззовні та зсередини тіла, - Їм потрібна наша кров, - прошепотіла дівчина, відчуваючи слабкість; тіні навколо наче знову потемніли, коли вона зауважила поріз на джоффриному плечі.
Вони бажають захопити нас живими.
- Я припиню це, - сказав юнак, підійшовши впритул, і схопив її за плече, одночасно пробиваючи Світлоревом серце дружини. Санса застогнала, кров полилась з рота, коли Джоффрі різко провернув лезо в рані, спричиняючи вибух агонії, котра майже миттєво змінилась на пурпурні фрактали. Вона впала на підлогу, коли Джоффрі витягнув меча, цілячись у власні груди.
- Ще ні, - прошепотіла блакитна маска, і власна кров юнака бризнула із зап'ясть, формуючи товсті, темно-червоні мотузки, що припнули руки до підлоги.
- З-З-Зооооооряяя.... - забулькав Джоффрі, коли Срібний Лев метнувся кімнатою, його силует танув в повітрі, наче розчиняючись в ніщо, аж поки від нього не залишився лише контур; та самотній, майже прозорий пазур все ж встиг пропороти гортань юнака.
- Ні. Ти розкажеш мені свої секрети, - прошепотіла фігура в блакитній масці, що підійшла до Джоффрі за якусь секунду; з її спини виникли сотні чорних щупалець, огортаючи хлопця наче немовля в руках матері; темрява почала проникати в понівечене горло.
НІ, подумала Санса, перекручуючись по спіралі, поки Пурпур тиснув, і потягнула себе/його ввись повз пурпурні стовпи зі всієї міці; Джоффрі аж перейняло дух від здивування, коли структура звивистого Пурпуру загуділа в стриманій гармонії, а його тіло навіжено оберталось десь на мільйонну частку секунди, поки світ навколо складався складками сам в себе, і вона відчула його наближення, його непомильну присутність; врешті вони направили свою увагу догори, і Стовпи тягнули їх ввись із неймовірною силою, купаючи в хвилях болю.
5
- Твій хід, - звернулась Санса із відвертою посмішкою.
- Ага, так, вибач, - відповів Джоффрі, злегка хитнувши головою. перш ніж повернути увагу до дошки з цивассою. Він витратив декілька хвилин, розмірковуючи над сансиною пасткою, перш ніж підступно посміхнутись, організуючи прихований удар, та порухав слона вперед, як жертву-приманку.
Санса щось прогуділа, схилившись над столом та підперши голову руками, розглядаючи дошку.
- Ще вина? - запитав засмаглий чолов'яга, і Джоффрі навіть зміг приховати гримасу, зачепившись поглядом за рабський нашийник... принаймні цього разу йому це вдалось.
- Будь ласка, - сказав він із кивком, очікуючи на сансин хід.
- Не знаю, як ти можеш пити це так зване вино, - зауважила дружина, досі досліджуючи дошку для гри та коливаючись; її рука зависла в повітрі в пошуці вірної фігури для ходу.
- Ну, наливка з хурми не така вже й погана, - відповів він, повертаючи погляд на вулицю перед невеличкою напіввідкритою таверною. Юнак спостерігав маршируючу колону легіонерів, схвально кивнувши, оцінивши їхню муштру та впевнені погляди солдатів. Вільні громадяни та раби хутко відходили вбік, коли центурія крокувала вулицею; на чолі колони йшов опціон, несучи штандарт із гарпією Нового Гісу, що затиснула блискавку в лапах; ідентичні зображення були намальовані на широких скутумах легіонерів.
Він нахмурився, знову глянувши на дошку: - Звідки ти знала, що це підстава? - запитав юнак в неї.
- Тобі ніколи не подобалось приносити в жертву власні війська, - відповіла дівчина після легкого зітхання, - А ще ти трішки примружуєш очі і стискаєш кулаки, як немовля... це тебе завжди виказує, - продовжила вона із лукавою посмішкою.
- О-о, - Джоффрі кивнув, - Тепер буду слідкувати за своїми жестами. Особливо коли твої очі мерехтять, як сп'янілі метелики.
- Та годі, - відповіла вона, злегка зашарівшись, - То був лише жарт, - уточнила дівчина, коли Джоффрі відвів слона від невдалої засідки, хутко задіявши інакший план, котрий мав привести до знищення двох обложних башт.
- Я так і подумав, - сказав він із пирханням. Гра тривала ще певний час після того, відвідувачі приходили та йшли собі, поки пара відпочивала протягом решти полудня. Більшість відвідувачів були вільнонароженими портовими робітниками, що працювали впродовж довгих змін, підтримуючи кровообіг торгівля. Окремі моряки з флоту Нового Гісу також були частими гістьми закладу Гхе'зераза, приходячи сюди із щасливими посмішками, а йдучи геть - із бійками та невдоволеними гримасами, коли в них закінчувалось золото.
- Як гадаєш, чи інші люди... бачать Пурпур, коли ми помираємо? - запитав він, поки гра тупцювала на місці.
- Не знаю... можливо, - відповіла Санса, колисаючи в долонях кухоль з міцним елем, - Вочевидь поява Світлорева щоразу стає ще тим світловим видовищем, коли ти витягуєш його зі своєї душі. Можливо якось так і виглядає зникнення наших тіл, лише в зворотньому напрямі, - вона розмірковувала вголос.
- Гм. Якщо так і є, то щоразу наші смерті спричиняють чимало загадок...
- Ти коли-небудь думав, що стається зі світами, котрі ми полишаємо позаду... щ остається з їхніми життями? - запитала вона через хвильку.
- Безліч разів думав... Припускаю, що всі їхні душі так само відкочуються в часі назад, разом із рештою космосу, та мене це досі бентежить.
- Припускати протилежне було б божевіллям, - відповіла Санса через певний час, раз за разом киваючи й не відводячи погляду від гральної дошки.
- Гм. Проте сама неймовірна потуга... для відкочування всього сущого назад, рік за роком, - Джоффрі затнувся, рухаючи фігуру вершника направо, та вбив сансиного дракона.
- Безумовно, про таку силу не можуть навіть міряти маги та чаклуни нашої епохи, це вже точно. Але як наші... творці змогли досягнути такого результату, але не змогли зупинити Довгу Ніч... це питання, котре мені муляє, іноді протягом цілих ночей, - призналась вона.
Джоффрі пирхнув: - Твої пошуки відповіді приречені на провал, - мовив він.
- Глибоководні, здається, досить добре зрозуміли природу світопорядку, і вони були смертні, як ти чи я.
- А ще вони також, е-е, розробили величезний план, що простягався на цілі епохи, передбачаючи майбутнє і вживаючи виміри поза нашим розумінням. Є різниця між смертними та смертними, Сансо, - сказав він.
- Гей! - запротестував юнак, коли відчув, як звірина морда просунулась між рукою та животом. Він не встиг зреагувати, і перш ніж порухався - Леді вже вдячно хрумкала довгий шматок вудженої шинки.
Санса усміхалась, попискуючи як до немовля та чухаючи щасливу юну лютововчицю, ігноруючи джоффриний буркіт. - Наступного разу ти будеш домовлятись з шинкарем про черговий шмат, - сказав він.
- Ой, наче це так важко. Просто трішки потрясу цими, і він продасть нам наступний шмат за ціною погнутого мідяка, - відповіла вона, злегка порухавши бюстом.
- Використовуєш власне тіло як зброю. Пані Тейя пишалась би тобою, - зауважив він із щирим сміхом.
- Її браавоські вміння виявились би зайвими серед цих мугирів, - відповіла вона, скосивши очі на огрядного шинкаря, що погрозливо махав довгою залізякою перед незадоволеним портовим вантажником.
- Ха, вона занадто витончена. А ще й тут спекотно, а вона ж так любить ті хутра песців, - додав він.
- Ти теж.
- Ну вони ж личили тобі, що ж тут сказати? - мовив він, посміхаючись.
Санса мугикнула, посміхаючись до нього, її рука зависла над піхотинцем.
- Він загине від мого дракона, - зауважив Джоффрі.
Санса зупинилась, знову поглянувши на дошку, і спробувала порухати слона.
- Він загине через два ходи. Тут лицарі сильніші, - сказав він, - Це мудрість нашої батьківщини.
Санса скривилась, відкинувшись назад в кріслі, і постукала пальцем по підборіддю. Вона ще з п'ять хвилин роздивлялась фігури на дошці, перш ніж буркнути роздратовано: - Чи є в мене хоч якийсь шанс вивести архонта з-під удару?
- Жодного.
- Але я ж виконала той подвійний обхідний маневр, приготувавши цю групу піхотинців, щоб...
- Котрих зупинить моя обложна башта, якщо я порухаю її на три клітинки догори і на дві вліво, - Джоффрі закінчив речення за неї, вказуючи на башту позаду двох піхотинців, котру стратегічно розмістив біля блокування такого майбутнього маневру.
- Не подобається мені ця гра, - сказала вона з буркотом.
- Ну, вона ж подобалась тобі у Вінтерфеллі.
- Тому що тоді ти піддавався!
- То ти визнаєш, що віддаєш перевагу піддавкам? Я вважав, що ти не бажаєш, щоб я опікав тебе, - запитав Джоффрі, високо піднявши брови і наголосивши на останніх словах.
- Ой, все, - відповіла колишня королева Семи Королівств, колишня купчиха-інтриганка та варг. Його дружина й справді зараз досягнула вершини красномовства.
- П'яту партію? - запитав він.
- О боги, ні! - сказала вона, перш ніж встати з-за столу, і потягнулась, як лінива кішка. Леді повторила її рухи, висунувши лапи вперед, повільно махаючи хвостом, моргнула й сама потягнулась із нестримним позіханням. - Хочу піти прогулятись, розім'яти ноги. Окрім того, вже вечоріє.
- Чудова думка, - погодався юнак, підводячись, і трохи зігнув шию, розминаючи задубілі м'язи.
Санса заплатила шинкарю - спокусливо нахилившись вперед, збиваючи ціну - поки Джоффрі збирав ігрові фігури. Невдовзі вони вже крокували забрукованими вулицями Нового Гісу; вигуки тисяч крамарів, що розмовляли десятком різних мов, змішувалось із пронизливими криками мартинів. Вони прогулювались крізь натовп хмільних та веселих каперів, ловців рабів та портових роботяг, що куштували свою випивку на основі скислого молока, і проходили повз величні статуї мертвих генералів та легатів давно минулих часів, що жили тоді, коли Валірійське Вільноземство ще навіть не мріялось неотесаним козопасам майбутньої Валірії. Вони рухались головною вулицею подалі від причалів, догори схилом і навколо портових порту. Звідти було видно високі ступінчасті піраміди в центрі міста; на жовтих вершинах споруд ревіли величезні багаття.
Пара йшла, переплівши пальці рук, поки Леді гасала за різнобарвними птахами, котрі час від часу сідали на землю, дзьобаючи грунт довгими дзьобами.
- Одного дня вона таки впіймає котрусь з них і отримає навзамін діру в голові як нагороду, - сказав Джоффрі.
- Черепи лютововків міцніші, ніж здаються, - відповіла Санса; прогулянка завела їх до грунтової дороги, переораної коліями від коліс возів, із кількома деревами, що нависали зверху.
- А то я не знаю, - мовив Джоффрі, приховуючи хитру посмішку. Вони сіли на чималий пеньок біля дороги, спостерігаючи захід сонця; Леді знову позіхнула, підбігши до них, і лягла на пузо.
- ...Відвідини Палат Заходу були поганою ідеєю, - сказала Санса.
Джоффрі ствердно буркнув, глибоко вдихнувши: - Ага.
- ...Я ту подумала, на рахунок спроби із Палатами Півдня, - додала вона через певний час.
- Чому ти вважаєш, що там вийде по-іншому?
- Ну, для початку, то найслабше чародійське кубло із всіх чотирьох. Щось трапилось десь із сотню років тому, що майже знищило їх, і згідно згадок, що ми знайшли в Імператорській бібліотеці, вони так і не відновились на повну.
- Йєі-Ку був менш істориком, а більш придурком. З нас тоді мало не відкрито насміхались, там, в бібліотеці Іню, коли ти попросила ту книгу, - сказав Джоффрі.
- Ти запевняв, що його джерела інформації є досить надійними... - вона затнулась, - Принаймні відносно того дослідження, - додала дівчина, - Вони не в тій позиції, щоб мухлювати чи робити підступ, не тоді, коли ми запропонуємо їм те, що допоможе Палатам піднятись в тій їхнім місцевій версії Гри Престолів.
Джоффрі похитав головою з боку на бік, і відповів: - Нам знадобиться щось більше, аніж просто інформація про майбутнє. Всі ті балачки про "секрети в обмін на секрети" може й звучать поетично, але ніщо так не розпалює жадобу, як фізичний предмет... буде правильним прибути з дарами.
- Ти щось маєш на думці?
- Чорнокнижники, - сказав їй Джоффрі, - Я пригадав, що в башті тих виродків була валірійська свічка з драконоскла, коли я востаннє був там. Та штука просто лежала на столі, коли чаклун пробував використати її до моєї таблички... Нам варто їх пограбувати, може й спалити всю ту будівлю дотла на зворотньому шляху, зробимо послугу світові.
- Ну, це не займе багато часу. Все одно треба буде поновити припаси в Кварті, - Санса розмірковувала вголос.
Вони поринули в мовчазну тишу, обмірковуючи цей варіант; шлях, що вів в невідоме. Джоффрі дивився на Сансу із легкою посмішкою, поки вона повільно моргала, і її власна посмішка виросла поміж невизначеності. - Що? - запитала вона.
Він схопив її за плече і палко поцілував, за секунду отримавши аналогічну відповідь. Вона накинулась на юнака, поки його спина не торкнулась пенька; руді пасма розсипались по його грудях, на котрі дівчина поклала голову.
- Все буде гаразд, Джоффе, - прошепотіла Санса, засопівши йому в шию, міцно обійнявши. В грудях та нутрощах неначе загорівся палкий вогонь, і вона притиснулась до чоловіка, повільно дихаючи: - Ніхто не зупинить нас. Ані Станніс, ані Ейгон, ані Дейнеріс, ані жодні чаклуни на цілому світі.
- Ніхто, - сказав Джоффрі, роздивляючись небо, що темніло вгорі, та мартинів, котрі кружляли в вишині, наче танцюючи.
Чи ця спокійна впевненість і є тим, як має почуватись зріла людина? Юнак подумки запитував сам в себе. Доля жодного разу не дозволяла йому постаріти, побачити, як тіло миршавіє, побачити, як його потомки заводять власні сім'ї... Він не знав, що очікує на них в Тіневих землях, але курс вже було прокладено; напрям затверджено. Капітан впевнено веде судно вперед, міцн отримаючи штурвал.
Тепер залишалось лише рушити прямо в серцевину шторму, інших варіантів немає.
- Ніхто, - повторив він, міцно обіймаючи дружину. Юнак вслухався в звуки моря навколо себе, змішані із тендітними сансиними подихами. - Тільки не загубись посеред того всього, - прошепотів він, пестячи її волосся і пригадуючи верески культистів та навіжених; тіні та ілюзії викривлювали їхнє сприйняття світу в суміші чистого божевілля та жахаючої реальності.
- Ми загубимось там разом, - прошепотіла вона у відповідь.
6
Прибуття в Кварт повернуло змішані спогади про колишні дні збентеження, страху та чудес. Дейнеріс він не застав, та й почув про неї небагато; виглядало на те, що потенційна божевільна дівчина ще не дісталась до Тисячолітнього Міста. Джоффрі вже давно вивчив все можливе щодо свого відчуття цікавості, розклав все по поличкам та впорядкував те вміння; він практично жив і дихав цим відчуттям, і чудово вмів розставляти пріоритети. Незважаючи на жагу дізнатись всі нюанси про подорож Дейнеріс та про причини її сходження в божевілля - зараз на перший план вийшли більш нагальні та значно важливіші таємниці.
Коли табличка знову зникла, Джоффрі здійснив повторний візит в Дім Невмирущих. Він крокував догори сходами, повертаючи направо й знову направо, знову й знову, згідно підказок невмирущих. Врешті юнак опинився в круглій кімнаті без жодних виходів, на самотньому вівтарі посеред приміщення не було жодних слідів кістяної пластини.
- Твоя допитливість зрадила тебе, принц Джоффрі з дому Баратеонів, - почав Піат Прей, що вийшов з того єдиного входу. Джоффрі розглядав чаклуна, зауваживши, як злегка вібрують бронзові кільця на неприродно витягнутій шиї.
Чоловічок криво посміхнувся, коли ще один чаклун з'явився наче нізвідки з-за колони в кімнаті. Брови другого Піата Прея - майже відсутні на лисій голові - піднялись в очевидному здивуванні, коли він поглянув на хлопця: - А ти самовпевнений, малий принце, якщо шукаєш те, що призначене лише для великих мудреців, - сказав він.
- Й справді досить самовпевнений, - мовив інший Піат Прей, тримаючи в руці ланцюга. Джоффрі виявив, що його праву руку закули в залізний кайдан, від якого тягнувся ланцюг, котрого тут ще секунду тому не було. - Не важливо, - сказав ще інший Піат Прей, тягнучи за ланцюг, прикутий до лівої руки юнака, - Можеш радіти, бо тобі відкриються секрети, твоє тіло стане джерелом світла, щоб тіні могли стати ще глибшими, - наголосив він, коли обидві джоффрині руки розтягнулись в боки, в горизонтальній розтяжці.
Джоффрі зітхнув, роздивляючись залізні кайдани: - Колись я боявся вас, уявляєте? - сказав він, злегка нахиливши набік голову, і перевів погляд на ланцюг. Чорнокнижників ті слова наче розвеселили, і юнак посміхнувся до них.
- Я прожив стільки часу... - продовжив він, дивлячись на кайдан на правому зап'ястку, - Існує своєрідний ритм в цьому світі, ритм існування, мабуть так... своєрідна первинна енергія, що пронизує тишу та шум, сталь та камінь, воду та небо, бурю... майже як пісня... як же важко висловити це словами... - мовив він, перш ніж перерватись на хвильку, із затуманеними спогадами очима, - Чи ви хоч раз чули її? Ту... мелодію? Гармонію? - запитав він в них щиро, майже благаючи про відповідь.
Один з Преїв скривився, підходячи ближче: - Ти є всього сумішшю пилюки та снів, тимчасових та банальних. Як можна взагалі намагатись зрозуміти те, що лежить за твоїми межами сприйняття? - запитав маг, його порожній голос чувся відлунням в кімнаті.
Джоффрі задумливо кивнув, дивлячись на співрозмовника: - В тому й справа, чорнокнижнику, - сказав він, - Якщо ми є всього лиш порохом та снами, то що таке сон самого сну?
Чаклун спохмурнів, коли юнак голосно видихнув.
- Менш ніж нічого, - промовив юнак. Піат сахнувся назад із відкритим від здивування ротом, коли джоффриний погляд повернувся до правої руки.
Кайдан зник, разом із ланцюгом.
- Відсутність пісні проганяє ті сни сну, - сказав він їм, - Ілюзії тіней та світла, котрі насправді не реальні... принаймні настільки, наскільки кожен з нас може переконатись, - додав він, матеріалізуючи Світлорев, і кімната освітлилась потойбічним пурпурним світлом. Юнак вдарив мечем по іншому ланцюгу, і на мить залунав різкий скрегіт валірійської сталі по тіні та фальшивій матерії, майже одразу затихнувши в ніщо.
- Що ти таке? - сахнувся назад із шепотом Прей, той, що стояв прямо перед юнаком.
- Зброя, - сказав Джоффрі, хапаючи чоловічка за плече і прохромлюючи мечем груди, - Цей меч. Моя дружина і я. Ми були створені сновидцями з вищих пластів існування. - пояснив він, поки маг захлинався кров'ю, і Джоффрі крутанув лезо, вивільняючи меч з плоті рухом догори, прорізаючись крізь плече.
- Скільки там ще існує сновидців над сновидцями? Що ми таке для них? - запитав він, коли Піат звалився на підлогу; інші Преї кинулись на нього з оголеними кинджалами в руках. Він ухилився від ударів, спричиняючи Світлоревом глибокі порізи в їхніх тілах, перерубуючи торси навпіл, коли останній Прей підняв руки до небес і жахливо заверещав, ошелешуючи цим Джоффрі.
Юнак відчув, як сама кров почала кипіти, наче невидимі руки почали здавлювати шию, і він заточився, падаючи на підлогу. Джоффрі захрипів, і Зоря заревів в унісон; Срібний Лев з'явився в реальності одразу за спиною останнього Прея і роздер голову чаклуна одним укусом масивних щелеп. Юнаку одразу стало легше дихати і він підвівся, масажуючи шию; Зоря підійшов до нього, торкнувшимь здоровенною головою стегна людини.
- Чудова робота, - сказав він, погладивши левину голову. Юнак обернувся до дверей і вийшов через них, слідуючи за покликом таблички.
- А тепер гайда на полювання, - сказав він Зорі.
Він перейшов на неквапний біг; поклик таблички чувся наче дзвін, а Світлорев сяяв в руках, коли він стинав насмерть заскочених зненацька чаклунів. Юнак прискорився, відкинувши всі сторонні думки, коли раптово повернув за ріг і врізався в трійку чорнокнижників; їхнє здивування перетворилось на зневірений біль, коли валірійська сталь окропила стіни червоним. Наступних він зловив зненацька разом із Зорею; лев врізався в людей, перш ніж ті встигли вдатись до своїх проклятих чарів; панічні крики змінювались вереском жаху, котрий застрявав в горлянках, як Джоффрі мовчки просувався вперед, дозволяючи слуху вести себе до наступної жертви. Він неочікувано вривався в їхні покої, підходячи ззаду до чаклунів, що відчайдушно хлебтали з чаш, повних вечірньої тіні**. Проте чорно-синя рідина ненадовго затримувалась в їхніх шлунках; і чаклуни із збентеженням дивились на власні животи, шоковані видовищем, як краплі їхнього благословенного пійла ліниво стікають вниз лезом Світлорева, котре припинало неборак до стін чи шаф.
Юнак метався сходами вверх та вниз, проходячи над порогами із суцільного каменю та обсидіану, повз покручених потвор, та ті ілюзії одразу починали репетувати, коли Зоря ревів та полював за чаклунами в коридорах та ритуальних кімнатах. Після протистояння жахіттям К'Дата та культистам Потойбіччя, після зустрічі із справжньою темрявою, схованою в Асшаї-біля-Тіні, після відкриття страшної правди про те, що більшість смертних називали Червоною Кометою - Джоффрі сприймав чорнокнижників Кварта ледь більшим, аніж приглушене відлуння давно забутого крику; тіні тіней плели сни зі снів, несамовито поглинаючи свої напої та настоянки у безнадійних спробах досягти апофеозу***.
Коли їхні лідери загинули, а ритуальні кола розпались - то переважна більшість чаклунів виявились не більш, ніж жалюгідними ворожбитами.
Юнак увійшов в кабінет, котрий ледь пригадав, та вклав скривавлений меч в піхви. Там він знайшов Сансу із списом, вимащеним червоним, в руках; вона роздивлялась вміст кімнати. - Відволікання спрацювало? - запитав він, закриваючи двері за собою.
- На відмінно, - відповіла вона, захоплено витріщаючись на покручену форму скляної свічки. Та штука мала надзвичайно гострі грані; деформована брила обсидіану, довжиною як людське передпліччя. і чорна, як ніч.
- Коли я востаннє був тут, то ця річ випромінювала світло, освітлюючи все навкруги кольорами, як калейдоскоп, - мовив Джоффрі, обачно наблизившись до свічки, що лежала зразу біля пластини з китової кістки. - Мала мороки з ним? - запитав він, зауваживши мертвого чаклуна.
- Та ні, він був занадто зайнятий дослідженням таблички... і скляної свічки. Вона випромінювала неприродне світло й цього разу, - відповіла вона, обережно беручи артефакт до рук. - Гадаєш, цього вистачить? Ми могли б ще на трішки затриматись тут, пошукати додаткові...
Джоффрі прикусив губу, позираючи на покручену свічку: - Давай не будемо випробовувати долю, може якраз зараз вцілілі маги згуртовують сили, - сказав він натомість.
Санса одразу кивнула, беручи в руку найближчий олійний ліхтар, і жбурнула його на купу книжок та пергаментів, що заповнювали поверхню стола. Вона вже забрала деякі з них собі, поклавши собі в торбину, але решта спалахнула одразу, а Джоффрі зробив те ж саме із килимами; невдовзі полум'я вирувало повсюди, поки вони бігли назовні через нижні рівні.
Вони зупиняться в Іні, як робили це й раніше, щоб набрати припасів та більше хоробрих моряків... а після того, настане пора знову відвідати Асшай.
* (від перекл.) Ші-фу (кит. - майстер, вчитель) - ї-тійський термін, котрим називають вчену людину, що присвятила життя дослідженню філософії, магії та окультних наук (куди зараховують всі знання, маловідомі решті населення).
** (від перекл.) Вечірня тінь - "вино чаклунів", наркотична рідина, котру маги Кварта використовують для "розширення свідомості" в якості стимулятора для посилення магії.
*** (від перекл.) Тобто стати богами в буквальному значенні цього терміну. Як мінімум отримавши демо-версію такого стану - а саме безсмертя. Цікаво, що в основній часовій лінії (принаймні в книжковому варіанті) Еурон Грейджой захопив в полон галеру з чаклунами, що пливли з Кварта в Астапор навздогін Дейнеріс (вочевидь для помсти), кількох залишив живими, зробивши їх рабами, і заставив навчити себе деяким окультним практикам, включно з поглинанням вечірньої тіні. І так, Еурон цілком серйозно сприйняв їхнє вчення, особисто збираючись набути божественного статусу.Шкода, що в серіалі цього персонажа зробили банальним піратом.
