Розділ 57:

Жовте.

1

Здавалось, що поступки з боку Палат Заходу (якими б вони не були), котрі Каліннія отримала від недругів, надовго ввели її в доброзичливий настрій, так що вона навіть дозволила Джоффрі відвідувати їхню святиню, власне самі Палати в межах Асшая. - Моя Сансо, ти чудово себе показала! - сказала вона із таким нехарактерним, щиро вдоволеним настроєм.

- Дякую, моя матріарх, - відповіла Санса. Тепер вона носила свою власну зелену маску, сумну необхідність їхніх клятих традицій.

- І ти також, хлопче, - чаклунка додала майже автоматично, - Молодець, що випатрав тих хвойд, Тахсію та Мегісу. Тепер Вілла втратила двох досвідчених викликачок, ще й порушила традицію, втрутившись в ритуал Виклику... кривавий викуп, що ми витягнули з них після кінця церемонії... - вона затнулась, зітхаючи від насолоди, - Сансо, люба, ти ще навіть не почала служити мені і вже настільки допомогла...

Шкода, що цих двадцяти років вірної служби так і не відбудеться, подумав Джоффрі. Палати зазвичай зберігали запаси взятої в своїх викликачів крові на випадок зради, але Джоффрі сумнівався, що вони бодай подадуть найменший привід отримати таку реакцію, перш ніж загинуть. З далекої півночі вже надходили варті довіри звістки, що П'ять Фортець вже впали перед ворогом... їм не допомогли і листи від юнака, де він описував те, що бачив в попередніх життях.

Видавалось, що його відсутність від всіх тих подій, починаючи від участі в Експедиції і закінчуючи останньою битвою під Фортецею Світанку, прискорила просування білих блукачів принаймні на рік чи навіть на два; розповідали, що легіони "зголоднілих мертвих" вже плюндрували північні провінції Ї-Ті, а новини із заходу були навіть ще більш фрагментарними; чутки, перекручені багаторазовим переказуванням між купцями, розповідали про страшних потвор та чуму, що вибила до ноги центральні частини Сутінкових земель.

Коли вона зустрічалась з такою інформацією - Каліннія лише знизувала плечима, приблизно так, як (Джоффрі мав підозру) само, як реагували інші матріархи, дізнавшись про "прокляття немертвих", що розповзалось тими віддаленими землями: Асшай в минулому переживав й гірші часи, і досі гордо стоїть.

Джоффрі стежив за Каліннією, котра сиділа на розкішному килимі, відкинувшись спиною на подушки. Викликачки знімали свої маски лише наодинці чи в компанії інших повноправних членів їхніх Палат, і навіть зараз літня матріарх не знімала своєї... хоча це не заважало їй відкрити в масці невеличкий отвір, якраз достатній, щоб мати змогу сьорбати те, що, як Джоффрі сподівався, могло б було вином, але швидше за все не було ним.

Він неуважно вистукував пальцями, розмірковуючи над можливими варіантами. Санса розповіла чоловіку, що вже вивчила все необхідне, щоб мати змогу самотужки продовжувати навчання, так що подальше послушництво вже було непотрібним... проте й залишитись тут не зашкодило б. Магічні містерії були складними та заплутаними, і він був свідком всього, від воскресіння мертвих тіл до неприродних маніпуляцій погодою біля П'яти Фортець... або принаймні стримування таких маніпуляцій з боку білих блукачів, завдяки зусиллям нефритових писарів. Його відірвали від роздумів, коли викликачка у масці, ідентичній до сансиної, зайшла до кімнати, тричі вклонившись: - Пробачте мені, матріарх...

- Фікуя, маю припущення, що ти маєш вагому причину для вторгнення? - запитала Каліннія, досі зберігаючи розслаблений стан після важкого удару по престижу та позиціям Палат Заходу. Поступки, отримані з їхнього боку, також були чималими, згідно слів Санси.

- Матріарх! Я прибула так швидко, як лише могла, але він...

- Що це все означає?! - вигукнула чаклунка, підводячись; тіні в кутках кімнати затремтіли, коли вона прийняла варіацію стійки з Кхаї, котру Джоффрі не зміг опізнати. Він також скочив на ноги, сягаючи рукою до Світлорева, а Санса плавно підвелась, злегка підігнувши коліна, готова до всього. Фікуя відступила вбік та прихилила коліно у виразі глибокої пошани, і Джоффрі збентежено оглянув незнайомця, котрий крокував кімнатою з таким виглядом, наче був власником цього маєтку.

- Благословенна пані, прошу вибачення за незручності, - мовив крилатий чоловік архаїчною версією ї-тійської мови, злегка вклонившись і торкнувшись підлоги кінчиками довгих крил. Він був вбраний в легкий тканинний обладунок, зшитий із надзвичайно коштовного та міцного асшайського шовку; середина нагрудника була пофарбована яскраво-жовтою фарбою, де красувався прямокутний медальйон.

На диво, та замість перетворення його в криваве місиво... Каліннія здається роздивлялась крилату людину із якоюсь шокованою зневірою. Він поглянув на Сансу, але вона видавалась такою ж збентеженою, як і Джоффрі.

- Жовтий Чарівник, володар Каркоси та шістдесят дев'ятий імператор Ї-Ті, кличе всі Палати Асшаю по допомогу, - сказала крилата людина.

-...Чи Імператор скликає Угоду Світанку? - запитала Каліннія, чий голос відчутно ламався.

- Саме так, матріарх, - відповів посланець; під час промови довгі ікла виступали за межі широкого рота.

Каліннія двічі низько вклонилась: - Тоді Палати Півдня відкликнуться, - сказала вона.

- Дякую вам, благословенна пані, - закінчила крилата людина, перш ніж розвернутись на місці і рушити назад, звідки прийшла.

2

- Звісно ж, Каркоса, чому б і ні? - буркнув Джоффрі, роздивляючись нічне небо та Червону Комету вгорі. Санса закотила очі, поки корабель злегка розхитувався під ногами; чорна галера була жалюгідним судном, призначеним лише для річкових подорожей Примар-річкою.

Джоффрі рахував на пальцях, продовжуючи бурчання: - Кістяне Місто, Стігай, К'Дат, Каркоса... може ми ще й попросимо Жовтого Імператора позичити нам яхту для круїзу по Прихованому морю, заодно ще й відвідаємо міста крилатих людей. Це здається єдине місце з нічних жахіть, де я ще не бував, - сказав він.

- Бачу, що ти мало зацікавлений в цьому всьому, - кинула Санса, знову продовжуючи ту саму розмову.

- Ми можемо знайти там дещо цікаве. Але це не відміняє того факту, що я вже перевищив норму лайна в цьому житті.

Санса захихотіла, знову хитаючи головою: - Що ж трапилось із твоїм потягом до вражень, Джоффе?

- Мій потяг до вражень настільки розмитий, що я вже починаю вважати розглядання листя дерев як захоплююче заняття. Кохана, здається, що я невдовзі знову зійду з розуму.

- Ти завжди сприймав розглядання листя як захоплююче заняття... Може краще повернись до мовчазного настрою? Це тобі більше личить, - вколола Санса із бісівською посмішкою.

- Дружино, присягаюсь, - мовив він, припинивши спиратись на перила корабля, натомість зловивши її ззаду, - Якщо я ще раз побачу в цьому житті, як реальність тане, наче віск в руці... - заторохтів юнак скоромовкою, та в кінці сповільнився, посміхаючись, - То викраду тебе з Вінтерфеллу і замкну разом із собою в гарненькій комфортній хижі десь посередині Літніх островів, - пообіцяв він.

- Гм, мені подобається ця ідея, - сказала вона, потягуючись і насолоджуючись обіймами.

- Шість років раювання посеред чудової погоди та тропічних фруктів, як це звучить? - запитав він.

- Насправді чудово.

- Майор Ягам розповідав мені про чимало ритуалів, котрі практикують в нього на батьківщині, - прошепотів він на вушко, змушуючи дівчину зашарітись, - То дуже побожні* люди, ті збочені літньоострів'яни, - додав він, легенько кусаючи її за вухо.

- Звісно, - відповіла Санса, штурхаючи його ліктем, - Можемо бенкетувати із тими "богинями вина та цицьок", про котрих завжди торочив Тиріон, - сказала вона, обертаючись, і вдоволено всміхнулась, спостерігаючи, як Джоффрі масажує сонячне сплетіння.

- Можемо чудово провести час, - сказав він, зводячи брову.

- Чудово провести час зі мною чи з кількома хтивими аборигенками?

- ... А можна це поєднати?

- Ох, то от чого ти хочеш, - буркнула вона, знову обертаючись спиною до юнака.

- ...Та припини, Сансо, я ж лише пожартував! - вигукнув Джоффрі, стаючи збоку біля неї, і вона відвернула голову набік, роздивляючись безмежне море примар-трави, що росла по обидва боки річкового русла.

- Я дуже, дуже вибачаюсь за образу, м'я пані, - додав він вестероською мовою, надаючи словам дещо селянського акценту.

- Варто тобі втяти язика за такі слова до своєї пані... - сказала вона, й далі споглядаючи примар-траву.

- Краще я вдягну чорне**, якщо ви підете зі мною, м'я пані, - юнак прохрипів гугнявим голосом, тепер вочевидь наслідуючи стереотипи тирошійських вистав.

- Яка нахабність! Яка безсоромність! Я покличу мого вірного лицаря, щоб той розтяв тебе навпіл, ти, підлий нікчемо! - вигукнула Санса вголос.

- Тоді я краааще пооооомру, аніж-побачу-як-моє-серце крається! За все-е-хмхмхм... - Джоффрі намагався закінчити пісню, та Санса прикрила йому рота долонею.

- Джоффрі, ні.

- Аммле Шмамшо!

- Джоффе, краще вже померти, аніж вислуховувати тирошійську оперу, а ще краще придушити чоловіка, щоб уникнути такої долі, - сказала вона.

Він щось пробурчав, коли вона забрала долоню, схрестивши руки на грудях. - Мабуть ти не захочеш почути мою адаптацію наших пригод?

- ...О, Джоффе, тільки не кажи, що таки зайнявся цим.

- Я назвав її "Проблиском Пурпуру", - він признався в тому страшному гріху, - Я й досі намагаюсь підібрати вірну риму, але перший акт вже майже готовий.

- Я аж ніяк не зможу уникнути цього, чи не так?

- Ні. Насправді, ти допоможеш мені з другим актом.

- Хіба що в твоїх мріях, любий.

Він захихотів: - Ну, ми ще побачимо... хіба що ти маєш кращі ідеї, чим зайнятись, поки ми тут гибіємо без діла на цьому кориті?

Санса пирхнула, озираючись через плече на верхню палубу, де знаходились двері до внутрішнього святилища. - Не дай боги Каліннія почує твої слова, вона й справді гордиться своєю Ї-кейїн.

- Це лише показує, наскільки мало вона тямить в кораблях. Це судно слугує лише одній цілі, заради котрої його й побудували, а саме: стояти на причалі в гавані та нагадувати всіх торговцям, що Палати Півдня завжди знаходяться поруч. А от справжнє плавання на цій штуці... - він затнувся, кидаючи погляд вниз на чудово оздоблені, проте жахливо неефективні ряди гребців. Весь корабель радше нагадував плавучий палац, оздоблений золотим та срібним орнаментом, ще й мав чорні вітрила із асшайського шовку. Хоча щодо останнього - Джоффрі визнавав, що вбив би за такі для кораблів Королівського флоту.

Санса неохоче прогуділа на згоду. Можливо, якби вона підтримала його тоді, то результат не був би таким жахливим? - Що скажеш про інші кораблі? - запитала вона через хвильку.

- Палати Сходу єдині, хто хоч щось тямить в цьому; вони володіють справжнім бойовим кораблем... мабуть тому, що насправді час від часу використовують його за призначенням. Вони мають якісь справи з церквою Ра'Глора... чи принаймні із відколотою сектою тієї віри чи щось таке. І їм насправді потрібно використовувати кораблі на регулярній основі, хоча б для комунікації, - сказав він, спершись на поруччя і дивлячись вперед. - Принаймні їм вистачило глузду плисти першими.

Санса подивилась також і зауважила фарбований в червоне корпус Сонцелова, здоровенної бойової галери у власності Палат Сходу. Одразу за нею плила Обіцянка, судно Палат Півночі. Позаду їхнього власного корабля, останнім в череді, плив Джак, двопалубна галера Палат Заходу. Досить було лиш сказати, що то було єдине судно, урухомлене гребцями зі всіх чотирьох ковенів, не лише командою його власників.

- Оця "Угода Світанку"... скільки разів її було задіяно взагалі? - Джоффрі запитав в дружини; він знову почав нудитись після оглядання кораблів.

- Лише двічі в історії, якщо вірити Каліннії, - відповіла Санса, - Обидва рази за покликом Палат з Асшаю. Востаннє десь із шість сторіч тому, коли "отруйні люди" з Ультосу вторгнулись через море, і навіть Палати тоді перелякались.

- То це вперше сам володар Каркоси бажає задіяти Асшай як одне ціле? - запитав він.

- Так, хоча технічно це лише чотири ковени і не все місто загалом.

- ...Ставлю десять червоних паперчиків, що це сам Цикл стукає йому в двері, - додав він, вимахуючи чималим жмутом банкнот Золотого Банку Ї-ТІ.

- Навіть не збираюсь сперечатись, - сказала Санса, хитаючи головою.

- Буде небезпечним так наближатись до білих блукачів... ти певна, що воно того вартує?

- Можемо лиш сподіватись на краще, Джоффе. Чим більше дізнаємось про те, як вони діють, тим краще, - відповіла вона.

- Та знаю я, але це мені досі не подобається. Наближатись до тих почвар - то те саме, що максимально ризикувати справжньою смертю, - додав він, роздивляючись віддалені Світанкові гори. Менш ніж за тиждень вони мали б прибути до верхів'я річки, де доведеться пересісти з кораблів на вози і проїхати прихованими перевалами крізь гори, прямо до Прихованого моря та самої Каркоси... і якщо пощастить, не зіткнутись із ордою віхтів, хоча Джоффрі мав на це песимістичний погляд.

Посланець з Каркоси був скупий на деталі, але Джоффрі б не здивувався, якби виявилось, що блукачі вже дістались на південь аж до міст безкровних людей. Проте було відомо, що Цикл досягнув чималого успіху на захід від величних гір. Придуркуваті претенденти на імператорський трон Ї-Ті лише зараз припинили свою міжусобну громадянську війну, домовившись зустрітись в Іні та спільно втілити "Правдиві потреби Імперії та Небесну волю богів" - тепер, коли орди померлих буквально пожирали північно-східну третину держави. Варто зазначити, що генерал Пол Куо, самопроголошений "Оранжевий Імператор", Молот Джогос-нхаїв, і, згідно думки багатьох, найбільш ймовірний переможець війни, якщо зважати лише на чисту військову міць - не прибуде на зібрання. Як розповідали, він покинув свою тимчасову столицю, Торгове Місто, і рушив на північний захід, слідуючи Сталевим шляхом*** до півночі Кістяних гір та західного Ессосу, тікаючи подалі від Імперії, так швидко, як лише міг.

Той факт, що декілька орд джогос-нхаїв приєднались до його втечі, причому вочевидь добровільно, пояснив для Джоффрі все, що той бажав знати про те, хто - чи мабуть більш точніше буде сказати що - переслідував їх всіх. Джогос-нхаї, що їздили верхи на зорсах****, були трішки менш агресивними, проте значно більш технологічно розвиненими родичами коневодів Потойбіччя, і все ж те, що вони були лише трішки менш мстивими за коневодів та все одно пішли за кимось, кого ї-тійці відкрито проголошували "Молотом Джогос-нхаїв" - це пояснило для Джоффрі все, що він бажав дізнатись про розмір орди віхтів, котра гналась за степовиками.

Довбані блукачі, подумав він, вчергове оглядаючи горизонт. Санса вважала його параноїком, за ті видивляння щодо віхтів так далеко на півдні, але це лише вказувало на те, що вона ще жодного разу не жила під час Довгої Ночі.

- Невже це... - пробурмотів Джоффрі, ставлячи долоню перед лобом, вдивляючись на обрій. Будь ласка, тільки б я помилявся, тільки б помилявся... подумав він.

- Мені знайомий цей звук... - мовив він, напружуючи слух, щоб вслухатись в низькочастотне гудіння. Санса напружилась, теж щось почувши, коли Світлорев наче сам застрибнув в джоффрину долоню, і він обернувся до неї із виразом обличчя, на жаль аж занадто звичним. - Скажи Каліннії, що нас атакують з повітря! - закричав він, кидаючись до головної палуби.

- Нас атакують! Хапайте луки! - проревів він ї-тійською, і на диво чорні вартові одразу відреагували на його слова. Він не знав, чи це тому, що матріарх надавала йому та Сансі знаки уваги, а чи їх було просто треновано коритись командам таким тоном голосу, але вони відреагували.

Один з вояків почав гатити в овальний, пронизливо-гучний дзвін, не дуже відмінний на вигляд від тих, котрі аеромансери використовували, скликаючи відвідувачів храму на обід. Вояк калатав дзвоном в чіткому ритмі, видзвонюючи подвійний та потрійний сигнал, а решта чорних вартових витягували загнуті луки зі скринь, закріплених на палубі, та вдягали сагайдаки, окремі брались за катани.

- Формуємо дві шеренги! Лучники наперед, мечники позаду! - заволав юнак, вказуючи напрям Світлоревом; чорні вартові вже діставали стріли, коли він обернувся до керманича: - Гальмуємо корабель, зупини тих веслярів!

Джоффрі вже міг бачити крилатих віхтів лівіше від себе, здоровенна зграя мертвих спускалась з неба прямо на кораблі; сині очі одразу виказували, кому ті служать; мерці були озброєні поламаними мечами або й взагалі лише власними кігтистими долонями. Сонцелов вистрелив по зграї залпом бортових катапульт; підпалені заряди вибухали в повітрі, спалюючи частину крилатих віхтів та змушуючи інших збитись з курсу й розбитись об землю чи воду. Та решта бездумно поглинула хмару арбалетних болтів і обліпила корабель, переходячи в ближній бій.

Проте велика зграя віхтів розділилась на частини ще перед залпом, чотири окремих зграї розлітались, маючи намір атакувати всі чотири кораблі.

- Вони приземляться позаду лучників і спробують їх вирізати! Мечі наголо! Мечі наголо! - проревів юнак, підіймаючи догори Світлорев. Лучники не чекали на його наказ, вистреливши як один, прошиваючи віхтів стрілами наскрізь із неймовірною точністю. Проте рани виявились не фатальними, і лише один з кожних трьох вцілених мерців насправді падав додолу через пораненя.

Ще два швидкі залпи вилетіли, аж поки орда приземлилась поміж бійцями, і тоді Джоффрі вже було не до командування; він бився Світлоревом та булавою, розрубуючи віхтів навпіл та трощачи черепи, як в старі дні.

Крилаті віхти були значно слабшими та тендітнішими за віхтів, котрих створювали з мерців інших рас людства; вони слугували Циклу в якості швидких, проте ламких, штурмовиків. Команда Ї-кейїни досить ефективно чинила опір нападникам; чорні вартові формували кола та дисципліновано відбивались. Все нові та нові тінеплети приєднувались до бою також, вичакловуючи довгі списи з темряви як продовження витягнутих рук, збиваючи ними віхтів прямо в небі. Проте навала мерців була нестримна, і на палубі вже не було куди ступити, коли чергова зграя віхтів налетіла з іншого кінця корабля. Чорні вартові, що намагались зберегти стрій на протилежному боці, були зметені, їхні катани розлітались геть, а самі вояки покотились палубою, вмираючи від кігтів крилатих віхтів.

Джоффрі пробився догори на відкриті сходи, збиваючи мерця за борт ударом булави, перш ніж зауважив Сансу, що захищала подвійні двері, котрі вели до корабельного внутрішнього святилища. Ще одна тінеплетиця лежала мертвою біля її ніг, посічена на клапті, а ціла зграя крилатих мерців намагалась вбити його дружину також. Нове підкріплення віхтів вже видиралось на дерев'яний балкончик.

Він помчав туди, так швидко, як лише міг, догори сходами, що з'єднували дві секції, сбивши плечем чергового віхта, намагаючись дістатись до неї. Санса відступала назад, намагаючись вичаклувати якісь чари однією рукою, одночасно відбиваючись іншою від замахів нападників; довге димове лезо, сплетене з темряви, рубало мертву плоть, наче справжня сталь. Проте цього було недостатньо, і один віхт таки зачепив дівчину ударом легкої шаблі. Вона відскочила, коли юнак дістався до неї, перетворившись на вихор смерті, рубаючи направо й наліво та трощащи грудні клітки несамовитими ударами.

- Джоффе! - збентежено вигукнула Санса, вганяючи чорне лезо в череп однієї з істот.

- Я прикрию тебе! Роби свою справу! - заволав він. Крик перейшов на ревіння, коли юнак брутально замахнувся Світлоревом, розрубуючи навпіл одночасно двох віхтів. Меч якось застряг в другому тілі, і він використав булаву, як важіль, щоб розчахнути віхта, наче розколоте поліно. Він постійно міняв стійку та крутився навколо, стримуючи оскалених мерців на віддалі, поки Санса глибоко вдихала. Вона простягнула руку вліво, звідки вилетів потік диму, задушуючи з півдюжини віхтів за раз. Джоффрі прикривав її з правого боку, разрубавши двох легко броньованих ворогів, що намагались обійти її з боку, коли вона застогнала від болю.

Санса перехрестила руки, волаючи крізь стиснуті зуби; ланцюг, сплетений з диму, закрутився навколо ший віхтів, різко скручуючись навколо їхніх хребтів; шиї мерців ламались одна за одною, як враз одне дівоче око побіліло.

Леді виросла справді здоровенною за ці роки й вже могла посперечатись за розміром із невеликим конем. Вона вилетіла з гущавини бою, тримаючи в пащі віхта за шию; настовбурчене хутро змушувало вовчицю виглядяти чи не вдвічі більшою за справжній розмір, коли вона вгатила мертвим тілом по палубі й роздерла його навпіл. Вона одразу випустили його з зубів, рушивши до своєї володарки, збиваючи віхтів з ніг, коли тварина застрибнула з нижньої палуби прямо на балкон, розтрощивши емальовані золотом та сріблом балясини поруччя. Тепер, коли їх вже стало троє - вони вже могли захищати ті подвійні двері, і невдовзі дивовижно велика кількість чорного диму почала просочуватись крізь зачинені двері.

- Здається вона готова! - закричала Санса.

- Що? - запитав Джоффрі, перш ніж Каліннія пролетіла крізь двері; з її спини виросли десятки тіневих щупалець, коли вона різко провела долонею по палубі.

- Помріть, - прошепотіла матріарх; щупальця рвонули вперед, наче списи, дюжинами прибиваючи мерців до палуби. Вони заверещали, коли Каліннія підняла руки до небес, і негайно задув швидкий вітер; пориви шквалу здували мерців з ніг, котячи палубою за борт, та збиваючи в воду тих, хто розпрямив крила.

Проте ворогів було просто забагато, все більше та більше проклятих істот падало з небес та приземлялось на кораблях, поки інші видряпувались догори бортами, вилазячи з води за допомогою кігтистих клешень. Джоффрі невдовзі усвідомив, що віхти намагались виснажити тінеплетів чистою чисельною перевагою, адже як тільки ті витратять запаси крові, то тіневі атаки припиняться, і їх всіх банально закидають тілами.

Власне тінеплети групувались невеликими купками, по дві чи по три, і їхні методи винищення віхтів були такими ж різноманітними, як і число самих чаклунок. Окремі діяли подібно Сансі, вичакловуючи щупальця з темряви, пробиваючи мерців чи збиваючи їх з ніг наче батогами, а інші зводили докупи руки і щось мудрували з вітрами та тінями навколо корабля, викликаючи в реальність глибокі згустки темряви, що беззвучно ковтали віхтів одного за одним.

Джоффрі невпинно оглядав своє оточення, шматуючи мертвяків булавою та мечем, і це було причиною, чому він першим їх побачив.

- Нові літаючі мерці! Наближаються з північного сходу, із значної висоти! - заволав юнак, але негайно зауважив, що було щось радикально відмінне в тій групі летунів.

Вони летіли так, наче як бойові галери, що гуртуються перед боєм; організовані в окремі формації, що заповнили небо трикутниками чи квадратами. Там було з десяток зграйок по п'ятдесят чи по сотні бійців в кожній, що зберігали дистанцію між іншими формаціями по висоті; переважна більшість летіла в формації, що нагадувала вістря стріли. Джоффрі вже міг бачити вожаків перших восьми груп, котрі повільно повертали крила в правий бік, швидко втрачаючи висоту й знижуючись до землі. Вони несли різнобарвні прапори із різною кількістю чорних відміток, і решта учасників тих груп послідовно наслідували рухам своїх лідерів, наче беручи участь в ретельно спланованому танці, що розпався, як тільки вони досягли якоїсь невидимої точки в небі.

Від пронизливого бойового кличу хребтом юнака пробігли мурашки, він дивно нагадував вереск крилатих віхтів, але все ж різнився. Клич був згуртованим, високочастотним та схожим на завивання; то був бойовий клич крилатих людей. Вони спускались з небес із довгими шаблями, налетівши наче буря на зграйки дезорганізованих віхтів, що юрмились в повітрі навколо кораблів; шаблі шматували крила мерців точними та брутальними порізами, від чого їхні жертви валились додолу в буквальному смертельному дощі.

Проте крилаті люди не сідали на кораблі, змінюючи кут нахилу крил, перш ніж дістатись до палуб, та по інерції пролетіли далі, знову почавши набирати висоту. Інша група шабленосців повторила той маневр, зачищуючи небо, перш ніж полетіти геть, звідки й прилетіли, так як це робить загін важкої кавалерії після вдалого чарджу.

Джоффрі штовхнув віхта, скидуючи того поверх іншого, і проколов обидвом грудні клітки Світлоревом, одразу відбивши замах катани булавою. Вестероська сталь відхилила удар й хутко розтрощила череп нападника. Санса малювала якусь лінію власною кров'ю з долоні та відступила назад, коли віхти пересікли червоний слід й одразу почали дико здригатись по палубі, даючи Леді можливість безкарно їх шматувати.

Черговий бойовий клич - такий же високочастотний, але протяжний, без улюлюкання - знову змусив Джоффрі кинути оком в небо. Крилаті люди, зібрані в квадратній формації, падали прямо до їхнього корабля, склавши крила за спиною і цілячись донизу довгими дворучними списами. Вони сповільнили падіння десь вдвічі якраз за мить перед зіткненням, широко розкривши крила й відбивши на палубі справжнє стакато сталі по кістці та деревині. Літуни вгяняли свої списи прямо крізь ребра та черепи, приземляючись на тіла віхтів зібраним строєм, перш ніж різко розбігтись в боки, дозволяючи наступній хвилі списоносців провернути такий же маневр. Коли всі вони вже поприземлялись, то похапали свої списи і перешли в ближній бій проти погнилих тіл своїх же колишніх товаришів; злагоджена дисципліна перетирала ворожу перевагу в чисельності на порохно.

Новоприбулі виглядали більш масивними за своїх товаришівшабленосців, вбрані в ламелярні обладунки замість тканинних. Вони також вочевидь були сильнішими, пробиваючи віхтів наскрізь і трощачи їх об палубу, щоб солдати позаду мали змогу добити мертв'яків. Досить швидко вони врятували загнаних в глухий кут чорних вартових, зменшивши ворожий тиск, і невдовзі один з літунів вже піднімався сходами до балкону.

Це природжений солдат, подумав Джоффрі, киваючи новоприбулому. На ламелярному обладуноку останнього був намальований жовтий прямокутник прямо по середині грудей, добряче посічений від ворожих ударів. В центрі фігури виднілась самотня чорна лінія, що означала одиницю в класичному ї-тійському письмі.

- Благословенна пані, - звернувся він, чи то кивнувши, чи то вклонившись, - Я Махіл Суул; Великорождений, Крилатий командир Перших Списів, завдяки його божественній милості Жовтого Імператора з Каркоси.

Каліннія кивнула аналогічним чином у відповідь, не виказуючи ані натяку на звичну зневагу: - Палати Півдня вдячні вам, Махіле Суул. Наша боротьба тут була би довгою, якби не допомога Крил Жовтого Імператора, - сказала вона. Джоффрі зауважив, що вона сказала "довгою", а не "приреченою на поразку".

Її гордість не знає меж, подумав він із захватом.

- А ви двоє мабуть є Джоффрі Баратеоном та Сансою Старк, - сказав він, раптово обертаючись до пари, й грюкнув списом по підлозі. - Мій пан-правитель бажає зустрітись з вами особисто, - мовив вояк, щиро посміхаючись й демонструючи довгі ікла.


* (від перекл.) Літньоострів'яни поклоняються багатьом богам, котрі мають між собою одне спільне - більшість релігійних церемоній передбачає ритуальний секс та храмову проституцію.

** (від перекл.) Тобто "вступлю до лав Нічної Варти".

*** (від перекл.) Сталевий шлях - дорога, що починається в Ваес Дотраку ("столиці" дотракійців) і простагається на схід через Кістяні гори (місцеві Гімалаї), проходить крізь Каякаянаю (одне з трьох міст-залишків знищеної держави на північ від Ї-Ті, колись відомої під назвою Вотчина Гіркуна) і далі через пустелі до Торгового Міста на північному заході Ї-Ті.

**** (від перекл.) Зорси - приручені зебри, котрих кочовики східного Ессосу використовують як аналог коней. У Вестеросі ці тварини були екзотичним видовищем, проте окремі найманці зі сходу (а точніше Кровоблазні), що воювали за Тайвіна Ланністера проти Робба Старка в оригінальній часовій лінії, привезли цих звірів з собою в Сім Королівств.