Розділ 58:
Вереск.
1
Чорні вартові довели свою дисциплінованість та якість муштри, але результати попереднього бою говорили про зворотнє. Нестача важких обладунків та незграбний командний ланцюжок - для Джоффрі стало очевидним, що їх не готували до боєзіткнень в чистому полі. Вони не були лінійною піхотою, хоча матріархи не дуже й переймались чималими втратами серед своїх рабів під час навіженої різні.
Було очевидним, що справжньою цінністю всіх чотирьох Палат, з точки зору Каркоси, була не міць їхніх одурманених охоронців та не сумнівна вартість їхніх кораблів, а радше сила та кількість їхніх тінеплетів. Списи з тіней та темряви, котрі могли збивати крилатих віхтів прямо в небі, були лише найочевиднішою з їхніх сил; за таким захистом проходили дивні ритуали та заклинання, від котрих самі кораблі вібрували; магія змушувала живих мерців завмирати на місці або розпадатись на попіл, розвіюючись під найменшим поривом вітру.
Джоффрі вирахував, що об'єднана міць становила близько ста п'ятдесяти тінеплетів. Трохи менш, аніж двадцять з Палат Півдня, тридцять з Півночі, сорок чи п'ятдесят зі Сходу та трішки більше за шістдесят із Заходу... принаймні Захід мав стільки членів перед недавнім "приниженням". Зібрані докупи та добряче підготовлені, тінеплети з Асшаю становили потугу, котра могла посперечатись в силі з невеличкою армією, і так їх і сприймав їхній ескорт з крилатих людей, коли маги продовжували подорож рікою вверх по течії.
Жовті Крила були своєрідною присяжною вартою лорда Каркоси, хоча Джоффрі припускав, що вони були швидше невеличкою армією. Біля п'ятисот цих істот супроводжували кораблі протягом решти плавання. Він часто ловив себе на тому, що спостерігає за їхнім ширянням, захоплюючись рівнем розвитку тактичного маневрування в повітрі, з військової точки зору.
Спочатку юнак порівнював їх з кораблями, але це лиш виказувало його вестероське походження. Мистецтво бою на драконах, чи під час Танцю Драконів чи під час нечисленних громадянських війн в старій Валірії, мало значно більше з морською тактикою; громіздкі, зазвичай масивні дракони прикривали сліпі плями в полі зору своїх товаришів, поки ті спускались нижче для спопеління полум'ям цілей на землі.
Крилаті люди відносились до мистецтва повітряного бою в зовсім іншому стилі, принаймні наскільки Джоффрі міг це бачити. Чудова індивідуальна мобільність означала, що вояків мали б муштрувати на повну в маневруванні, щоб досягти такої ефективності, включно із чималою пропорцією еквіваленту сержантів для координування рухів загону. Він двічі мав приємність побачити їхні дії на практиці. Одного разу то була засідка звичайних віхтів, коли кораблі зробили зупинку біля покинутого рибальського містечка, а іншого - коли вони перетинали Світанкові гори. Переважна більшість жовтокрилів відносилась до підрозділів шаблекрилів; швидкі, вбрані в легкі обладунки, озброєні шаблями літуни, що спеціалізувались на бою з аналогічними повітряними цілями. Вони відрубували крила противникам, і по суті слугували в якості легкої піхоти, коли ситуація вимагала цього; хоча на землі їхня ефективність була низькою в порівнянні із іншими легкоброньованими загонами.
Кожен п'ятий літун входив в число еліти війська: списокрилів. Середня броня, сувора дисципліна та довгі списи; цю ударну формацію муштрували в атаках наземних противників згори, використовуючи одночасно і сталь, і терор. Після приземлення вони також могли слугували в якості досить гідної важкої піхоти, як це невдовзі дізнались віхти, що сиділи в засідці біля Світанкових гір.
Все ж, вони просувались далі, і сяйво Червоної Комети в небесах спричиняло дрижаки по шкірі від трепету та підозри серед тінеплетів. На цей час навіть найменш вмілі серед викликачів вже знали, що наближається щось величне та жахливе, а матріархи практично відчували запах чистої сили в повітрі. Мати справу із таким колосальним об'ємом магії було б небезпечно, принаймні так вони це пояснювали... Юнак сказав Сансі, що звісток про ожилі орди, що поглинали континент, було достатньо, щоб зрозуміти це, але мабуть "вони сприймають все по-іншому"... щось таке вона йому відповіла.
Приховане море* відрізнялось від того, що Джоффрі очікував. Море та навколишні долини розташувались між Світанковими горами, а власне Приховане море було глибоким розломом, подібним на Суху Безодню, проте наполовину заповненим бурхливими водами. Там панували безперервні шторми; постійно величезні хвилі виринали з глибин та проносились поверхнею наче кракени, розбиваючись об скелясті береги й змиваючи в море віхтів.
Сама Каркоса розташовувалась біля входу в річкову дельту, котра продовжувалась на південний схід; поблизу міста лежала невелика, проте родюча долина Улан, що простягувалась до Розколотого мису: місця, де води Шафранової протоки зустірчались із Бурхливим морем... принаймні так розповідав Махіл Суул. Столиця Лорда-Чаклуна височіла на острові, що виринав на поверхню з глибин Прихованого моря; чорна латка землі, не більша за Тірош, з'єднана двома величними кам'яними мостами з обома берегами дельти.
По суті це все слугувало найбільшим оборонним ровом зі всіх, коли-небудь бачених Джоффрі, хоча сама природа місцевих мешканців нівелювала цю стратегічну перевагу, як він припускав. Місто виглядало одним суцільним шпилем на чорній скелі, широка основа поступово витончувалась в гостру вершину, витесану із суцільного топазу, звідки, як розповідали, Жовтий Імператор правив своїм доменом, постійно наглядаючи за підвладними землями.
Їхнє прибуття до міста пройшло без пригод; вони хутко просувались до величної міської брами, хоча Джоффрі й міг бачити зграйки крилатих віхтів на чималій віддалі. Його щиро вразив сам міст, котрий насправді виявився підйомним - чимала секція мосту була піднята вверх, коли масивні противаги на протилежному боці стін лежали внизу. Вони просувались до центрального шпилю колами, по спіралі, і чималі вулиці, що слугували основними транспортними артеріями міста, здались Сансі досить залюдненими, про що вона одразу й запитала в Махіла.
- Багато людей з півночі знайшли прихисток, тікаючи від погані, що спустошила Потойбіччя, відчувши гостинність Жовтого Імператора, - пояснив Суул, - Його милість переконався, щоб всіх новоприбулі отримували харчі, поки вони будуть допомагати в міру власних сил у захисті нашого міста.
Що ж, це не звучить вже аж так зловісно, подумав Джоффрі.
- Тут не було жодних заворушень через нестачу їжі? - запитала Санса.
- Лише мінімальна паніка, та й ту швидко пригасили. Жовтий Імператор, в його безмежній мудрості, впевнився в тому, що міські запаси харчу будуть посилені, ще за декілька місяців до появи першого віхта.
- А скажіть-но, шановний Махіле, як просувається зараз війна, котру веде Імператор? - запитав Джоффрі. Якщо хтось і мав би знати, так це Суул. Якщо юнак все правильно зрозумів, то Махіл служив свого роду кастеляном та лордом-командувачем всіх військ, що присягнули на вірність Жовтому Імператору.
Крилатий чоловік здається роздумував над тим питанням, поки вони продовжували рух по великій дорозі; люди навколо низько вклонялись їм та паланкінам, котрі рухались позаду. Джоффрі зауважував різноманітних персонажів, від безкровних людей та крилатих до ї-тійців та блідих мешканців Потойбіччя; всі перемішувались в цьому місті, слідуючи сторожкому ритму непевності. - Прогрес сповільнився, - нарешті промовив вояк, - Жовтокрили справляються із зачисткою навколишніх земель на сході, але Ворог досягнув певних успіхів на протилежному боці моря протягом останніх кількох місяців, намагаючись повністю відрізати нас від заходу, - продовжив крилатий, спостерігаючи, як списоносці, що розчищували шлях перед процесією, були змушені силою зсунути воза на узбіччя дороги.
- Отже Місто Крилатих Людей впало перед ворогом? - запитав Джоффрі.
Суул захихотів: - Яка дивна назва. Маю припущення, що ти говориш про Зеннібір? - мовив він.
Джоффрі відповів сором'язливою посмішкою: - Карти, доступні в мене на батьківщині, стають дуже схематичними щодо цієї частини світу, на жаль, - відповів він.
- Тоді твоя батьківщина й справді знаходиться далеченько звідси, Джоффрі Баратеон, - мовив той, похмурніючи й знову демонструючи довгі ікла, - Зеннібір було знищено з місяць тому, і фінальний результат тієї облоги став постійною загрозою нашому існуванню.
Джоффрі подумав, як дивовижно все повернулось, в самому кінці, коли всі раси людей поділяли одне й те ж саме відчуття, чи то крилаті, чи плямисті, високі, бліді, врешті-решт різниця вже була несуттєвою.
- Чесно кажучи, мені важко в це повірити, після того, як я побачив Жовтих Крил в дії, - зауважив юнак, спостерігаючи за тренуванням солдат біля основної цитаделі, котрі строєм летіли в повітрі.
- Припини, в тебе ледь слина не тече, - звернулась Санса із кривою посмішкою.
- Мені б лише двох отих списокрилів, Сансо. Лише двох, - відповів він, відчувши, як серце запекло від гіркої заздрості, - Із ними, рейдерами та кращою половиною королеземської лицарії я міг би знекровити ренліне військо за тиждень, - додав він вестероською мовою.
- Імператору було б приємно почути таку оцінку, але в лавах Жовтих Крил служить лише біля семи тисяч вояків. Решта нашої сучасної армії складається із Допоміжних Крил, зібраних із втікачів з загиблого Зеннібіру та прибережних містечок, що існували на північному березі Прихованого моря. Вони швидше почнуть тікати, аніж підуть в наступ на ворога, - сказав Суул, перш ніж скривитись, - Зазвичай це й добре, щоб вони летіли геть, принаймні так вони не додадуть власні тіла до військ Ворога, - мовив крилатий, рушаючи вперед.
- Пробачте мене, шановні. Мою присутність вимагають деінде, - сказав він, піднімаючись в повітря двома потужними помахами м'язистих крил, набираючи швидкість до запальної сварки біля перекинутого воза попереду.
- Трясця, я вже хотів знову розпитати його про Імператора, - сказав Джоффрі.
- І я теж, проте маю сумнів, що він би розказав ще щось, окрім вже обридлої відмовки на кшталт "він очікує на вас".
Санса досі мала зелену маску на обличчі, і цей факт позначав її як тінеплетицю для мешканців міста; вони низько вклонялись їй, виказуючи навіть більше поваги, ніж до сусідніх жовтокрилів.
Каліннія була порівну заінтригована та стурбована, і вона практично наказала їм обом діяти з максимальною обережністю. Родовід Жовтих Імператорів простягався в сиву давнину, і сучасного монарха не можна було трактувати, як другорядну фігуру, принаймні на схід від Світанкових гір.
Вони продовжували підйом містом по спіралі, зауваживши, як навколишні будинки стають все більш вишуканими, хоча іноді зауважити різницю між будинком та баштою було досить складно. Видавалось, наче будівлі виростали із самої скелі, будучи частинами однієї величної конструкції, котрою було місто... так наче самі будівлі були витесані із суцільного шматка породи. Архітектурні стилі суттєво змінювались, чим вище вони піднімались до шпилю, і верхні яруси будинків демонстрували чимале ігнорування здорового глузду; на кшталт головних вхідних дверей на другому поверсі, широких вікон чи навіть величезних дір в стінах найбільших маєтків.
- Більшість крилатих людей мешкає біля вершини Шпилю, - зауважила Санса, - Зазвичай ті, хто живе ближче до володаря міста, й самі володіють вищим соціальним статусом та престижем.
Джоффрі буркнув: - Ти вважаєш, що він використовує крилатих для пригнічення мас звичних людей, котрі живуть в нетрях нижніх рівнів? - запитав він.
- Можливо... та швидше за все він покладається на них в якості бюрократів та елітних військових одиниць, - відповіла дружина.
- Це звучить розумно. А також відповідає тому, що ми бачили внизу... Ніхто з Прихованої Варти, здається, не мав крил, і вони виглядають добряче тренованими та озброєними, як на міську варту столиці. Сумніваюсь, що Імператор пішов би на такий крок, тренуючи та озброюючи юрбу, котра бажала б його вбити.
Санса кивнула, озираючись назад до переднього паланкіну. Невдовзі вони дістануться Топазового палацу, резиденції Жовтого Чаклуна і одночасно Жовтого Імператора. - Ти й досі вважаєш, що ми потрібні йому в якості палива?
- Не знаю, Сансо, але якщо я щось та навчився, маючи справу з тінеплетами, звичайно ж не враховуючи сучасну нашу компанію, - додав він із хитрою посмішкою, - так це те, що вони непередбачувані. Якщо він матиме відверто голодний вигляд, жадаючи потужну кров, то ми негайно спорожнимо мішечки. Зрозуміло? - запитав він тоном, що не передбачав заперечень.
- Та знаю, знаю, - сказала вона, піднімаючи руки догори. Ще з моменту першої зустрічі з матріахом Заходу, Джоффрі кришталево чітко висловився, що вони мають мати при собі невеличкі ємності, замасковані під амулети; ємності, в котрих зберігались крихітні кристали ніамби. Джоффрі перетворив сік рослини на надзвичайно потужну та швидкодіючу отруту завдяки складним алхімічним маніпуляціям. Ця штука має вбити їх навіть швидше, ніж укол лезом в серце.
- Здається ми прибули, - сказав він, кидаючи погляд догори. Дорога закінчувалась перед величною площею, що оточувала вхід в Шпиль; золотиста арка з блискучих топазів та смарагдів накривала вхід, а сам шпиль продовжувався вгору, як височенна вежа, із великим балконом на чималій висоті.
2
- Шановні гості, я маю приємність представити матріархів Асшаю та їхню свиту, нехай вони будуть благословенні кров'ю, - мовив крилатий чоловік, вбраний у вишукані жовті шати, вклоняючись майже до самої землі, тримаючи одну руку на серці, а іншу - простягнувши в бік, сигналізуючи новоприбулим.
Вони пройшли в залу Жовтих Імператорів під шепітливий гомін голосів, і чимале розмаїття людей обернулось, дивлячись на них. Сама зала мала більше спільного із браавоськими шляхетними зібраннями, аніж з королівськими прийомами у Вестеросі; гості Жовтого Імператора розміщувались групами на першому поверсі, а на другому стояв масивний трон, декорований топазами, звідки над ними наглядала затінений силует. Він був вбраний в інкрустовану самоцвітами туніку, що спадала з пліч широкими хвилями тканини, котрі виглядали переплетеними в місці з'єднання на грудях. Голова правителя майже повністю ховалась під каптуром, відстань та кут освітлення не дозволяли Джоффрі роздивитись риси обличчя монарха.
Чотири матріарха зробили крок вперед, як одна, вклоняючись з щирою повагою. - Слався, Імператор Ї-Ті та благословенний правитель Каркоси, - привіталась Каліннія.
- Ми прибули на ваше запрошення, - додала Кіджіма.
- Щоб вдовільнити врочисто дані обіцянки, - мовила Джія.
- Щоб надати взаємну допомогу в ім'я Угоди, - закінчила Вілла.
Імператор застиг нерухомо, і лише після хвилини тиші зробив непримітний жест долонею.
Далі наступила черга дарунків. Вілла презентувала оздоблений топазами меч, виконаний з неймовірною майстерністю, його руків'я закінчувалось імітацією Шпилю, настільки детальною, що навіть на віддалі - стоячи разом із Сансою біля бічної стіни в оточенні решти тінеплетів - юнак міг бачити вирізьблені вулиці та вхідні брами величного міста.
Джія поставила на підлогу невеличку скриню, перш ніж плавно відкрити її: там знаходилась одна-єдина погнута, вивітрена бронзова маска, від вигляду котрої чимало тінеплетів обабіч Джоффрі злегка заворушились. Маска виглядала настільки прадавньою, що здавалось - найменший вітерець розвіє її на попіл, але це лише додавало виробу певної цінності.
Він вже бачив такі маски раніше; Каліннія мала дві такі в Палатах Півдня, гордо демонструючи їх як стародавні артефакти своїх предків... знайдені посеред руїн Стігаю сотні років тому. Після своїх коротких, сповнених жахів, особистих відвідин Міста Ночі, Джоффрі був практично переконаний, що творці згаданих масок не мали нічого спільного із будь-якою з гілок людства. Швидше за все вони існували за десятки тисяч років до того, як перша людина зачудовано подивилась в нічне небо.
Кіджіма принесла з собою майстерно оброблений рубін, розміром з джоффрин кулак; тисяча граней переломлювали світло, так що здавалось, наче камінь світиться внутрішнім сяйвом, заворожуючи видовищем багатьох глядачів в залі.
І тоді настала черга їхньої пані. Каліннія щось зробила із складками накидки, і через мить вже тримала в руці валірійську скляну свічку, ту саму, котру вони викрали в чорнокнижників та передали їй в якості передплати за сансине навчання. Тінеплетиці знову зашепотіли, вочевидь шоковані побаченим, а Жовтий Імператор витягнув руку вперед на дюйм чи на два.
Сіхуа - вишукано вбраний герольд, що оголосив їхнє прибуття - миттєво рушив вперед. Він шанобливо взяв скляну свічку в руки та поніс догори овальними сходами до топазового трону. Царедворець зігнувся в поклоні, тримаючи свічку на витягнутих руках та відводячи погляд від імператора, котрий взяв артефакт з рук. Він потримав її протягом кількох секунд, повільно обертаючи, перш ніж повернути жовтого каптура до Каліннії. - Палати Півдня дуже щедрі, - сказав він низьким, ледь чутним голосом.
Каліннія вдячно кивнула, і тоді Імператор зробив новий жест. Герольд хутко вернувся на перший рівень, двічі плеснув долонями, і одразу крізь бічні двері вийшли служники, несучи розмаїття страв та напоїв.
- Його божественна величність, Жовтий Імператор, бажає відсвяткувати прибуття наших давніх союзників. Нехай всі гості під його дахом приєднаються та відсвяткують разом з ним, підіймаючи наші мрії до небес, - вигукнув герольд. Каліннія вже підійшла до пари, швидко щось шепнула Фікуї та ще одній зеленій масці, перш ніж обернутись до них.
- Поспілкуйтесь з гостями, вивідайте якомога більше про них та про стан міста. Будьте обачні, - наказала вона, перериваючись на мить та кинувши косий погляд на Жовтого Імператора з кутика маски. Він й далі сидів непорушний, зберігаючи такий же нерухомий стан, як на момент їхнього прибуття.
- Це мені здається, чи в нього є інше розуміння слова "спілкування"? - запитав Джоффрі.
- Не будь таким зухвалим, - відрізала матріарх, - Він може вбити половину присутніх в залі одним клацанням пальцями, включно з тобою та твоїм зникаючим мечем.
- Він буде обачним, матріарх, - втрутилась Санса.
- Переконайся, щоб так і було, - мовила та, перш ніж повернутись до компанії решти матріархів, котрих щедро обслуговували зграйки слуг, підносячи перекручені скляні кухлі, заповнені червоною рідиною.
Джоффрі мав сумніви, що то було арборське червоне.
- Цей чоловік справляє певне враження, - сказала Санса, коли вони взялись під лікті і пішли подалі від матріархів в пошуках цікавої групи для проведення часу. Вони мали чимало досвіду в таких справах, і Джоффрі вже зауважив, як її погляд кружляє поміж гостями. Його особисто більше цікавили декорації палацу; юнак роздивлявся чималі листи пергаменту, що звисали з другого поверху; величні та інтригуючі креслення цілком абстрактного призначення, що лоскотали джоффрине відчуття цікавості.
- ...Ага, репутація короля-чаклуна говорить сама за себе, - відповів він неуважно.
Є щось дуже знайоме у всіх цих схемах, подумав він.
- Маєш якісь думки щодо вибору співрозмовників? - запитала Санса.
- Гмм... ну, ти ж мене знаєш.
Вона награно зітхнула та повела чоловіка між групами гостей, киваючи простолюдинам, котрі прислужували вельможам. - Як щодо тих солдатів? - запитала вона юнака, дивлячись на купку з десяти чи близько того вбраних в обладунки чоловіків виразно ї-тійського походження.
- Ага, я... зажди, я знаю цей знак, - мовив він, роздивляючись трійки перехрещених кісток, прив'язаних до їхніх залізних пластинчатих обладунків, - Безумовно я вже зустрічав їх раніше... - додав він, коли пара підійшла ближче.
- Вони небезпечні? - запитала Санса, зводячи дві руки докупи. Та група була озброєна, більшість з них мали заховані в піхви важкі шаблі, проте один чи двоє тримали на плечах якісь бамбукові палиці.
Примітивні вогняні списи, здогадався Джоффрі, все ближче підбираючись в здогадках до вирішення питання.
- Я так не думаю, - заперечив він, коли пара підійшла до них. Вояки мали досить пошарпаний вигляд, вочевидь як наслідок перебування довгими днями під потужними вітрами. Один з них, чолов'яга із найдовшими кістками на нагруднику, обернувся та вклонився, коли пара приєдналась до кола.
- Дозвольте особисто виразити вам вдячність від нашої Гільдії за ваше прибуття, - звернувся вояк, дивлячись на Сансу, - Маючи підтримку тінеплетів на нашому боці... це суттєво сповільнить просування воскреслих, - він говорив досить виховано, проте й далі сторожко дивився на Сансу; на правій стороні обличчя вояка набрякли шрами.
Сповільнить... не зупинить? Джоффрі подумки запитав сам себе, досі не відводячи погляду від трьох перехрещених кісток.
- ...Солдатська Гільдія, - почав він, киваючи до чоловіка із впізнанням, - Ви пройшли чималий шлях від Кістяного Міста, гільдмайстре... - сказав юнак, перш ніж затнутись.
- Гуоїн. Гільдмайстер Гуоїн, - відрекомендувався той, трішки всміхнувшись, коли Джоффрі простягнув руку для привітання, і вони потисли долоні.
- Джоффрі, - відповів юнак, кидаючи погляд на Сансу, - І моя дружина Санса.
Якщо Гуоїна й здивував факт одруження з тінеплетицею, то він не виказав цього.
- Тобі знайомі ці гідні воїни, любий? - Санса запитала в нього.
- Їх було частенько видно, коли я добирався на далекий схід до Кістяного Міста, продаючи свої товари, - відповів він.
- А, торговець кістками? Ви покинули місто раніше за відбуття караванів? - запитав Гуоїн, а інші учасники групи підійшли ближче із зацікавленими поглядами.
- Не зовсім, хоча я чув про те, що трапилось після вашого відходу, - відповів Джоффрі, не маючи сил стримати натяк на легке несхвалення в голосі.
Гуоїн спохмурнів, проте Джоффрі здалось, що він побачив миттєвий проблиск сорому в очах вояка, перш ніж той знову опанував себе.
- Не було жодних шансів захистити місто... Ти б також втікав би звідти, якби побачив їх... - втрутився інший вояк, наймолодший на ви-гляд серед них, досить порожнім голосом, перш ніж його товариші стишили його несхвальними поглядами.
Але я не втік... я не втікав, подумав юнак, відчувши раптовий тягар втрати від невчасних спогадів.
- Вибачте нас, - сказала Санса, - Мій чоловік не мав на меті образити вас. Після того, як я особисто побачила воскреслих на власні очі, то й не знаю, що ще ви б могли зробити.
Гуоїн схилив голову: - Дякую. Пробачте, що ми почуваємось досить сторожко у вашій присутності, адже попередній досвід із шептунами коштував нам.. чимало, - признався він.
- Запевняю вас, що божевілля тих культистів не має нічого спільного із дисципліною чотирьох Палат, - мовила Санса.
- Саме так, і враховуючи те, що я в свій час вбив не одного шептуна, то щиро кажу, що розумію вас, гільдмайстре, - додав Джоффрі.
Один з вояків недовірливо скривився, проте Гуоїн нагородив юнака знаючим поглядом: - Ризикована торгівля?
- Аж до самого К'Дату, - відповів він із посмішкою.
- Цікаве ж у вас мабуть життя... - зауважив Гуоїн, переводячи погляд на Сансу, а потім назад до Джоффрі із примруженими очима.
- Можливо нам варто обмінятись розповідями про наші подорожі? Його Жовта Високість наче не поспішає, - сказав Джоффрі, кидаючи погляд на застиглого, як статуя, правителя Каркоси. Окремих солдат аж пересмикнуло від страху через богохульство, але Гуоїн - і це дещо означало - сприйняв це значно спокійніше.
- А мабуть таки варто, - відповів він, сміючись. Якийсь служник підійшов ближче, і хто ж, як не Санса використала цю можливість взяти їм обом по дрібній вареній рибі, настромленій на малі дерев'яні шпичаки.
- То як ви тут опинились? - запитав Джоффрі в гільдмайстра, насолоджуючись пряними приправами, котрих йому так не вистачало у Вестеросі.
Гуоїн негайно скривився: - Ми рушили на схід навколо Сухої Безодні; більше й не було куди тікати. Щоб досягти міст безкровних людей - нам довелось пересікти Людожерські піски на південному сході... - він затнувся, а декілька його людей незручно заворушились, - Ми взяли із собою досвідчених торговців, людей, що змалечку навчались слідувати тому ж маршруту по пустелі, як це робили їхні батьки та діди... і все ж піщані бурі осліплювали нас, не менш ніж чотири рази збиваючи зі шляху... Ми стали легкою мішенню для людожерів; іноді цілі зграї дикунів вибігали з-за дюн і нападали на нас, перш ніж ми встигали замкнути вози колом в табір, то були криваві бійні... а потім прийшли мертві людожери... - він знову затнувся, різко захитавши головою, - Лише половина з нас змогла дістатись до Блхадхахару.
Джоффрі кивнув із співчуттям. Він аж занадто добре міг уявити ту важку подорож...
- Безкровні дозволили вам зайти в місто? - запитав він із полегшенням, що не доведеться вислуховувати деталі.
- Гм. В обмін на кращу половину нашого запасу кісток. Десятиліття збирання гільдійної каси були втрачені через забаганки прикордонного лорда... з іншого боку, це йому не пішло на користь, коли слід за нами прибули мерці, - сказав вояк, недбало знизавши плечима.
- Хіба безкровні люди не готувались до приходу мертвих? - запитала Санса.
- Вони вважали, що вже достатньо підготовлені, - поглузував наймолодший з солдат.
Гуоїн пирхнув, кидаючи погляд на молодика, що мав найменші за розміром кісточки в тій трійці на грудях: - Капітан Зенім має власну точку зору на ті події, - сказав він, жестом заохочуючи вояка продовжувати.
- Ми просто продовжили відступ на південь, - мовив Зенім, - Коли нас дістались чутки про падіння бундючного Блхадхахару, то ми вже підходили до Бол-Кобаму**, і безкровні із майже всіх тих їхніх міст-держав прибули туди зі зброєю та обладунками. Дурні вважали, що зможуть зупинити мерців в чистому полі.
- Маю припущення, що це не спрацювало, - зауважив Джоффрі. Звичайно, він сам не вивів би війська проти блукачів за межі стін, хіба що на попередньо підготовлені позиції... або у випадку неймовірної скрути.
- Не через брак затятості, врешті-решт вони таки зібрали там могутню армію... - втрутився гільдмайстер, - Високий вождь Ка-Джан майже зміг призвати нас до війська, але ми рушили далі раніше, ніж він встиг подвоїти силу своїх "аргументів".
- Здається й це б їм не допомогло, - сказав Джоффрі юному солдату, перш ніж кинути поглядом назад.
От тобі й "вільне спілкування", подумав юнак, адже групи присутніх відчутно розділились. Більшість крилатих людей скупчились в одну юрбу, витримуючи дистанцію між безкровними та новоприбулими тінеплетами. Іншою цікавою особливістю була відмінність між самими крилатими; здоровані із потужною статурою майже не спілкувались із тими, хто мав значно тендітніший вигляд. "Великорождені", котрі переважно служили в якості списокрилів та займали провідні посади у військовій ієрархії Жовтого двору, самі по собі були окремим соціальним класом.
- Ми протягом цілих місяців без упину, напружено рухались в напрямі Зеннібіру, коли врешті дізнались, що ж там трапилось. Вони провели три величні польові битви, намагаючись відвоювати недавно захоплений Бол-Калаяк, перш ніж їх затопило лавиною мерців. Високий вождь Ка-Джан віддав перевагу битві до смерті замість "безчестя", полишаючи своє державу без воєначальника в той час, коли мерці розривали його людей. Показово, що нестача крові робить з розумом людини, - мовив Гуоїн, перш ніж похитати головою.
- Ті ідіоти досі ненавидять нас за це, - додав капітан Зенім.
- Чому ж так? - запитала в нього Санса.
- Всі потребували цапа-відбувайла, і ми були найлегшою ціллю для цього, - відповів Гуоїн.
- Три тисячі піхотинців та дрібка броньованих сандрейків не си-льно б змінили баланс сили. Розповідали, що під час облоги Бол-Калаяка там вирувала орда чисельністю з двісті тисяч мерців, щоб їх побрав Лев Ночі! - буркнув один з офіцерів.
- Ми взагалі майже не зупинялись в Зеннібірі, одразу чкурнувши по Скельному шляху прямо до Каркоси, - сказав Гуоїн.
- І тепер вони теж стали втікачами, такими ж, як ви, - проголосив Джоффрі, знову озираючись по залі. Безкровні люди складали суттєву частку присутніх, більшість з них концентрувалась навколо молодого блідого чоловіка могутньої статури. На ньому був обладунок, що нагадував кольчужний хауберк, підсилений залізними пластинами, і так само були вбрані десь із половину його товаришів. Проте, на відміну від інших, тюрбан того молодика був яскраво-червоним; головний убір ледь коливався, коли його власник різко жестикулював широкими замашними рухами. Він про щось сперечався із Махілом Суулом, чиї крила були складені в позі, здається, щирого заціпеніння.
- Тьху, знову починається... - пробурмотів Гуоїн, сторожко дивлячись на групу безкровних та одночасно пережовуючи свою рибу на шпичаку, як це личить людині, знайомій з похідним життям.
- То чому ви зупинились в Каркосі? - запитала Санса офіцера, що раніше встрявав у розмову.
- Далі на південь вже немає інших твердинь, де можна було б чинити опір. Гірські перевали на заході повняться воскреслими, щойно приведеними із самого центру Ї-Ті, і я певен, що вам це вже відомо. Повести такий невеликий загін на південь крізь Край Тіней - це було б самогубством... єдиним варіантом залишається долина Улан на південному сході.
- Володіння Жовтого Імператора.
- Котрі не дають Каркосі вимерти від голоду, - сказав Гуоїн, озираючись до екзальтованих безкровних, - Проте й там немає як тримати оборону. Лише на Розколотому мисі є такі-сякі стіни, та й вони не дуже вражають. Ми мали б збудувати кораблі, щоб якось пересікти Бурхливе море і швидше за все потонути в недосліджених водах, чи поплисти на південь до Ультоса і задихнутись там в джунглях насмерть, або й поплисти на захід, молячись, щоб не померти від цинги, в спробі дістатись Асшаю. Ні, стіни Жовтого Імператора є досить надійними, як і його платня також, ось чому ми тут залишились, - він пояснив із рішучим кивком, проте Джоффрі зауважив, що окремі офіцери-гільдійці поділяли менше ентузіазму, особливо юний Зенім.
- Пробачте, ми на хвильку, - сказав Джоффрі, обережно тягнучи сансин лікоть й самому відходячи від групи.
- Маю надію поговорити з вами пізніше, гільдмайстре, панове офіцери, - мовила Санса, киваючи присутнім, наче вибачаючись.
- Ви розповісте вашу історію, маю надію, - відповів здивований гільдмайстер, піднімаючи келиха.
- Звичайно, - сказала вона, і купка гільдійців розчинилась поміж метушіння інших гостей. - Це було надзвичайно грубо, Джоффрі, вони вже не відкриються так просто наступного разу.
Її чоловік не відповів, практично тягнучи її за собою до лівого боку великої зали. Він зупинився перед одним із звисаючих сувоїв пергаменту, простягнувши вперед тремтячу руку, слідуючи перекрученим лініям, що загинались навколо самих себе, постійно повторюючись в менших завитках.
- Сансо.. це ж... - він перервався, сухо ковтаючи щось, і поглянув на інші пергаменти. - Це креслення моєї душі... - прошепотів юнак.
- Як... Як на кістяній табличці? - запитала вона в нього.
- Ага... вони неповні, і окремі частини виглядають безглуздо, але... - він затнувся знову, торкаючись пальцями поверхні грубого пергаменту, - Я думаю, що це зображення чергового модуля...
- Вам подобається? - запитав чийсь голос позаду них. Джоффрі крутанувся на місці за півсекунди, рука застигла біля руків'я Світлорева, і він відчув, як сансина долоня одразу потепліла; її власна кров бриніла в жилах. Незнайомець був вбраний в просту жовту туніку прислужника, лише одна-єдина дрібна чорна відмітка посередині туніки вказувала на вищий статус, аніж в слуг.
- Це й справді чудове зображення, - почала Санса, поки Джоффрі відновлював контроль над серцебиттям.
- Ці копії прадавнього мистецтва були зняті з великих обелісків, що колись всіювали долину Улан, тисячі років тому. Перший з числа Жовтих Чаклунів вирішив скопіювати ці шедеври... чи принаймні те, що від них залишилось, - сказав челядин.
- Тоді він й справді був надзвичайно мудрим, - зауважила Санса, - Пробачте, здається я не розчула вашого імені...
- Називайте мене Вайулом, - відповів він. Наступний поклон був таким глибоким, що чоловік ледь не торкнувся чолом підлоги.
- Чи ви маєте якесь відношення до решти слуг? - запитав Джоффрі, досі тримаючи руку біля Світлорева.
- Так. Мені доручили слідкувати, щоб всі гості почувались якомога зручніше та спокійніше... Маю надію, що в вашому випадку це вже досягнуто? - запитав він, перш ніж кинути на Сансу злегка шокований погляд, - Будь ласка, пробачте мою недбалість, - додав він швидко, подаючи сигнал слузі.
Служник прибув із перекрученим скляним кухлем та передав його Сансі, схиливши голову.
- Я... дякую вам, - сказала вона, приймаючи напій. Дівчина уважно роздивлялась темно-червону рідину, що ліниво оберталась всередині ємності.
- Ви віддаєте перевагу таким напоям, чи не так? - запитав Вайул. Він зиркнув на служника й нахмурився, той аж зіщулився на місці.
- Так, так. Це підійде, - відповіла нерухома маска, хоча кухоль в руках злегка затремтів. Джоффрі ніжно стиснув її руку, і вона відчутно зітхнула, перш ніж відкрити невеликий отвір в на нижній частині маски. Джоффрі нехотячи зауважив, як кров вже підіймалась догори по спіралі, сама по собі долаючи силу тяжіння, досягнула сансиних губ, знову ж таки, сама по собі потекла в рот, не залишаючи в кухлі ані краплинки. - Це ж... ох... - прошепотіла вона, на мить опускаючи погляд, та враз опанувала себе, - Ваш пан має... чудові запаси, - врешті закінчила дівчина.
- Саме так, - відповів Вайул, маючи задоволений вигляд.
Санса була потомком прадавніх родів з числа домів Перших людей, котрі існували ще в часи Доби Героїв: Старки, Таллі та Блеквуди, всі відомі за величні та жахливі магічні діяння, якщо розглядати старовинні перекази як щось більше за прості легенди. Це робило її потенційно могутньої тінеплетицею, тому що, на відміну від більшості з них, вона насправді могла використовувати власну кров як пальне для чарів... проте це не означало, що випадкове поповнення було б зайвим.
Джоффрі вже збирався розпитати Вайула щодо обелісків, коли почув якийсь гамір з центру зали: молодий безкровний тепер відкрито волав, йдучи геть від Суула, та знову повертався до нього, лютуючи. - Я сказав годі, Махіле! Гостинність Каркоси не знає собі рівних, але вже настав час діяти!
Його озброєні товариші як один забурчали на згоду, вдаряючи закутими в сталь рукавицями по щитах, повішених за плечі, а ті, що були беззбройні, просто кивали.
- Як на безкровних, ця поведінка дорівнює божевільному воланню інших людей. Зазвичай вони дуже стримані, - мовив Вайул, котрого це наче розважало.
- Скажи-но мені, Вайуле, хто той молодик посередині? Ну, з червоним тюрбаном на голові, - запитала Санса.
- То Високий вождь Ка-Міл. Він керує військом безкровних з часу загибелі його батька в битві... принаймні залишком війська, якщо по правді, - сказав той.
- Якщо ви бажаєте атакувати віхтів власними силами, тоді і ви, і ваша армія можете вирушати хоч негайно, вас не спинятимуть - мовив Суул із зростаючим роздратуванням.
- І майже одразу загинути?! - скривився Ка-Міл, - Ми майже нічим не займались, окрім кількох дрібних наскоків на проклятих, від часу нашого прибуття сюди! Необхідно змінити стратегію, якщо ми хочемо вижити перед цією навалою!
- Ви мусите зберігати терпіння, юний вождь, - сказав Суул, - Імператору відомо...
- Терпіння? Махіле, я терпів донесхочу, - вигукнув юнак, - Бол-Калаяк лежить в руїнах, Йємек перетворився на купу попелу та уламків, вулицями священного Бол-Кобама бродять орди проклятих! Дев'ять десятих мого народу загинули, а чи й спізнали гіршу долю! - він заволав, - Час очікування закінчився!
Суул вгатив ратищем списа по підлозі: - Коли Палати Асшаю поновлять сили після їхньої важкої подорожі, тоді...
- Я плюю на тих кровопивць! - юнак перебив Махіла, одразу підкріплюючи свої слова діями, і плюнув в напрямі чотирьох матріархів - від чого майже всім присутнім перехопило дух, окрім безкровних, котрі навпаки завелися ще сильніше від цього. - Деякі із найзахідніших залог біля Священного Міста досі можуть бути живими, очікуючи на підкріплення! Зараз, коли ми зібрали сили, то нам варто всім разом виступити на північ; відбити з лап віхтів свіжі тіла! - загарчав вождь.
- Декілька шахтарських містечок та прикордонних башт, що притулились до Світанкових гір. Всі вони загинули за тиждень-два після падіння Бол-Кобама, - мовив Вайул.
- Звідки тобі це відомо? - запитав Джоффрі.
Вайул лише вимучено посміхнувся: - Я бачив це. Ка-Міл - ні, але навіть йому відомо, що шанси на виживання хоча б одного з тих поселень практично нульові.
- Отже це лише вистава, - зауважила Санса, маючи на увазі Високого вождя, - Проте принаймні дещиця його гніву не є награною.
- Саме так, - погодився Вайул, - Він щиро бере до серця втрати свого народу, але юний воєначальник не такий профан в політиці, як багато хто тут вважає. Він успадкував батькову статуру, але також і материний розум, - додав він із схваленням.
- Зрозуміло... - сказав Джоффрі, більше фокусуючи увагу на Вайулу, аніж на Ка-Мілі.
- Він бажає таким чином зміцнити свою позицію, - здогадалась Санса.
- Так і є. Його позиція як лідера захиталась, особливо коли він покинув найпівденніші містечка напризволяще. Після катастрофи в Бол-Калаяку то було єдиним можливим способом дій.
- Ти був тоді з ними, з безкровними? - запитала Санса.
- Ні, особисто ні, - відповів він.
Вона озирнулась до Джоффрі, котрий ще з мить дивився на неї у відповідь, перш ніж перевести погляд на юного вождя. Він пропустив відповідь Махіла Суула, але одна з матріархів злегка відпихнула крилатого воїна вбік, перериваючи сварку.
Кіджіма колихала в руці кухля з кров'ю, обабіч неї стали дві тінеплетиці з червоними масками. - Ти вже опустився до образ? - сказала вона, вочевидь роздратована. Матріах дивилась на Високого вождя, наче на якусь почвару, оглядаючи його з ніг до голови й далі перемішуючи кров в ємності рухами руки. - Ось, здається ти потребуєш цього більше за мене, - мовила вона, перехиляючи кухля та виливаючи рідину на підлогу.
- ...Ти смієш... - майже нечутно прошипів молодик. На відміну від попереднього показного гніву, цей новий приступ люті видавався в тисячу разів реальнішим, на думку Джоффрі. Озброєні безкровні також відреагували, хапаючись за руків'я довгих булав з кулеподібними билами, котрих мали на поясах. Вояки сформували шеренгу перед їхнім воєначальником, мовчки обмінюючись поглядами і готуючись до бою, коли дві тінеплетиці разом з Кіджімою перестали стискати кулаки й прийняли захисні стійки, піднявшись на кінчиках пальців ніг.
- ...Наскільки болючою була ця образа? - запитав Джоффрі.
Вайул злегка схилив голову, й далі дивлячись на видовище: - Усні перекази безкровних розповідають, що їхні предки проливали кров та виривали жили із власних тіл у проклятих ритуалах та жертвопринесеннях, а крики добровільних жертв досі можна було чути в місті, котре вони називають Бол-Кобамом. Після Війни Світанку та їхнього подальшого вигнання з Асшаю, предки тих, хто врешті назветься безкровними, поклялись, що ніколи не дозволять використати себе як паливо чи їжу для тінеплетів.
- ...Вони робили це самі з собою?! Напевно мав же бути інший спосіб... - Санса затнулась, хапаючи руками повітря, та похитала головою. Люди навколо Високого вождя та матріарха відступили подалі, поки ті обмінювались образами, а Махіл Суул знову вгатив списом по підлозі без особливого ефекту.
- Ті, хто втік з Асшаю на південь замість півночі, точно це робили, - сказав Вайул, - На жаль, та ті, кого в майбутньому прозвали отруйними людьми, втратили здоровий глузд разом з кров'ю, - додав він, коли воєначальник вже витягував свою булаву з-за пояса.
- Це все кепсько виглядає, - сказав Джоффрі.
- Саме так, - погодився Вайул, переводячи погляд на Жовтого Імператора та топазовий трон. Володар Каркоси підняв долоню догори, і зненацька всі звуки в залі неначе вмерли. Рот воєначальника Ка-Міла й далі відкривався, але жодного звуку не долинуло звідти. Молодик обернувся із зачудуванням, його онімілі товариші перезирались між собою, а Кіджіма обернулась до Імператора та хутко схилилась перед ним, впавши на підлогу. В залі не було чутно жодного голосу.
- Прийом закінчено. Давайте подякуємо його божественній величності за гостинність, - проголосив герольд гучним та чітким голосом. Високий вождь Ка-Міл невпевнено вклонився Імператору, перш ніж крутанутись на каблуках, і пішов геть з зали, його свита наздоганяла вождя ззаду.
- Це... - Санса перервала речення, її голос зазвучав аж занадто гучно поміж навколишньої тиші.
- Ефективно, - закінчив Джоффрі; він так само вже міг говорити без перешкод, та онімілі гільдійці на протилежному боці зали обернулись, дивлячись на нього.
- Чи не відмовитесь прогулятись зі мною? Я вже досить довгенько чекаю на цю розмову, - сказав Вайул, в чиїх очах заблищали незвичні вогники.
3
Їх повели довгими тунелями та сходовими клітками, що були витесані із самої чорної скельної підоснови Шпилю; трикутний рисунок проходів вів їх на вершину міста. Врешті вони вийшли під легкий дощик, і Джоффрі ніяк не міг втамувати відчуття, що ця тераса мала доволі знайомий вигляд. Він підійшов до однієї з граней, торкнувся каменю долонею, а Санса стиснула іншу.
Джоффрі відповів таким же рухом, і вона глибоко вдихнула, перш ніж вони обоє обернулись. На вустах Вайула домінувала виснажена посмішка, коли він дивився вниз, роздивляючись місто, поки сонце майже повністю сховалось між Світанковими горами.
- Маю надію, що вам сподобалась свічка... її було нелегко дістати, - сказала Санса, майже жаліючись.
Вайул вийняв руку зі складки тоги, і мерехтіння диму та світла зависло над його долонею, перш ніж сфокусувалось в контури валірійської свічки. Насправді її тут не було, то був лише міраж, деформоване відображення справжнього об'єкту. Світло на верхівці башти дивно відповіло, кольори видозмінювались, наче підсилюючи ілюзію.
- Це не більш ніж фокусуючий пристрій для вміння, котре насправді вартує досягнути власними силами, помічний додаток для тих, хто є сліпцями до вібрацій Сонця та Місяця, - сказав він, задумливо роздивляючись свічку, - А ще він пошкоджений, - додав чоловік, і напружена посмішка зникла.
- Звідки ви про нас знаєте, і яке вам до нас діло? - Джоффрі запитав в Жовтого Імператора, тримаючи руку на руків'ї Світлорева.
Вайул легенько кивнув, наче погоджуючись із питанням: - Я полюбляю регулярно оглядати те, що мене оточує. Адже так легко втратити лік часу, роздивляючись всі чудеса цього світу, - сказав він, опускаючи руку. Проте перекручений клубок диму та сяйва нікуди не зник, а розширився. Мерехтіння оточило всіх трьох своєрідним тороподібним куполом, ілюзія валірійської свічки почала танути, аж поки не зникла остаточно. Навколишні барви змістились до інших частин спектру, синє перетворилось на червоне, а жовте на зелене, чорне стало таким темним, як порожнеча між зірками, і тераса завібрувала від притишеного гудіння. Джоффрі побачив місто, Асшай, що оточував їх, видимий з багатьох різних точок зору згори, так ніби крізь очі тисячі мартинів, що піднялись на неймовірну висоту. Він побачив кораблі біля торгових пірсів в гавані, швидку ходу вбраних в червоні маски місцевих тіневих мешканців, навіть Храм Аеромансерів, що почав збільшуватись, аж поки Джоффрі не зауважив шіфу Во-Ті, що сидів в мовчазній медитації. Мудрець розплющив очі, нахмурився і повільно озирнувся, перш ніж перевести погляд майже точно в напрямі точки огляду.
- Ви спостерігали за нами, - мовила Санса; її голос майже губився в тому потойбічному гудінні.
- Відтоді, як ви прибули до Асшаю, - сказав він.
- Чому? - запитав Джоффрі.
Інтенсивність гудіння навіть посилилась, переходячи в високочастотний шум, що почав стишуватись, як мерехтіння навколо них раптово відступило, колапсуючи до початкової точки розміщення та розміру, якого мало на початку свого існування.
Жовтий Імператор тихенько зітхнув, кидаючи погляд вдалечінь, вниз до титанічних хвиль, що періодично змивали в море віхтів, що видряпувались стрімкими схилами, далеко внизу. Звідси Джоффрі міг осягнути початкову симетрію споруди, ігноруючи пізніше додані та витесані будівлі та інші конструкції на її гранях. То був рівносторонній, масивний трикутник, що продовжувався далеко вниз, із гранями, поїденими плином часу.
- Я міг би зупинити шторм, але тоді легіони мертвих захоплять місто протягом якоїсь години, - сказав чоловік, сумно хитаючи головою, - Зазвичай Приховане місто чудово виглядає в цю пору доби, - додав він, визираючи вниз.
Але Джоффрі вже опізнав силует споруди, її початкову форму та пропорції; цей архітектурний стиль не можливо було б переплутати з чимось іншим.
- Ви бачили мене раніше. Барельєф.
- Так, - погодився Вайул.
- Покажіть мені його, - сказав юнак.
Вайул кивнув і повів їх початковими сходами, спорудженими ще Глибинними; вправо та вниз по сходах, вправо та вниз, вправо та вниз, а стіни навколо них повнились зображеннями фігур з паличок, що періодично заповнювали ордою весь тунель і змітали самотню фігуру, що охороняла його, лише щоб знову та знову розпастись в ніщо.
- Смерть та руйнування незрівнянних масштабів, цикл, що повторюється без упину... коли я усвідомив, що це прадавнє пророцтво починає здійснюватись в реальності, було вже запізно, - сказав Імператор. Санса торкнулась різьблення пальцями, слідуючи фігуркам, що періодично заповнювали всі стіни тунелю, перш ніш вони троє увійшли до величної зали із маслянисто-чорного каменю. Джоффрі не чув, проте відчував, як шторм жене величезні хвилі над ними; вся маса Каркоси нависала над ними, поки сходи вели їх вниз до дна Прихованого моря, і лише в залі він підняв погляд догори.
- Сансо, це... - Джоффрі проковтнув слину, відчуваючи запаморочення, і схилив голову, - Це... один з дороговказів, - прошепотів він.
Санса зняла маску, дивлячись вгору, і побачила першу смерть її чоловіка.
Йому ж було так боляче, подумала вона, здригаючись і дивлячись, як він роздирає собі горло, з котрого вилазять потойбічні завитки Пурпуру, простягаючись як блискавки по всіх стінах й формуючи безкінечну фрактальну рекурсію, котру вона й сама стільки раз раніше бачила. Вона також зауважила вирізьблений, вивітрений силует Джеймі Ланністера, що струшував сина; розпач Серсеї; гості поставали з-за столів в паніці, і королівські вартові оголили мечі.
Дівчина побачила саму себе, майже на самому краю грандіозного рельєфу; вона тікала із якимось наче придворним блазнем, чий силует був незакінченим, розсіченим раптовим закінченням стіни. Її очі дивились назад, на вмираючого Джоффрі, в них виднілось розмаїття емоцій, переплетених та змішаних між собою: здивування та шок, страх та тріумф, щастя та переляк; стільки різних виразів було майстерно вирізьблено на одному зображенні. Найбільше домінував щирий, нерозбавлений жах, що так її вразив; такий безнадійний відчай, що виростав із почуття безпомічності. То було відлуння того, що вона відчувала в самих глибинах душі, наче стерті спогади повертались на передній план свідомості.
- Здається я забув, як дихати, коли побачив вас двох в Асшаї, - мовив Жовтий Імператор із натяком на гумор, роздивляючись задушеного Джоффрі, перш ніж перевести погляд між гостями весілля, зупинивши його на зображенні переляканої Санси вгорі. - Стільки моїх попередників присвятили свої життя розшифруванню істинного значення цього зображення, цієї споруди, залишеної нам істотами, котрі мабуть вимерли за декілька епох до того, як перша людина вбила свого товариша загостреним каменем... - він затнувся; на його обличчі почала виростати небажана посмішка.
Це йому не личило, викривлюючи обличчя чолов'яги у вираз, котрого не мало б бути. - Яка вишукана іронія, - він реготнув, - Ключі для розв'язання загадки, що отруювали життя доброї половини Жовтих Чаклунів минулого, самі з'явились біля Безкінечного Міста якраз тоді, коли світу настає кінець.
- Ми... це ми є причиною, чому ви скликали Угоду Світанку? - запитала Санса, хоча це прозвучало швидше як ствердження, аніж питання.
- Ви знаєте, що не зможете вистояти, - зрозумів Джоффрі.
- Махіл Суул був досить вражений твоїм знанням військового ремесла, Джоффрі Баратеоне. Тож скажи мені, які шанси в Каркоси та її об'єднаної міці... чи радше недобитих залишків південно-східного Ессосу? - запитав Вайул, обертаючись до них, - Дві тисячі списокрилів, п'ять тисяч шаблекрилів, десять тисяч наземного ополчення Каркоси, а ще трохи більше п'ятнадцяти тисяч крилатого ополчення, - сказав він, заплющуючи очі. - Вісім сотень безкровних Безсмертних і трішки більше за двадцять тисяч простих вояків зі Священного Міста. Трохи менше за три тисячі ветеранів-гільдійців із двадцятьма двома бойовими сандрейками, - продовжив він, і зала дивно завібрувала, тіні поглибшали, а олійні вогники замерехтіли. - Трохи більш за чотириста чорних вартових, менш ніж сто п'ятдесят тінеплетів і чотири матріарха... - говорив імператор, поки гудіння посилювалось в гучності, і дивні викривлення повітря та диму почали формувати вікно в реальність, показуючи безкінечні колони маршируючих віхтів. Вони простяглись аж за обрій; небеса набули мертвенно-сірої барви, коли легіони крилатих віхтів закрили сідаюче сонце.
- Скажи-но, чи вони вистоять? - запитав Жовтий Імператор, дивлячись на сотні блукачів, що вели за собою безмежну маршируючу орду мертвих істот до узбережжя Прихованого моря. Там були шрайки та легіонери, вестеросці та ї-тійці, безкровні та крилаті віхти, оживші сандрейки та сотні інших типів монстрів, сплетених із кісток та сухожиль, що нестримно просувались на південь.
- О боги... - пробурмотів Джоффрі. Санса закривала рота обома долонями; забута маска лежала на підлозі, поки вона вдивлялась в їхні мертві сині очі та на відвислі, оскалені щелепи.
Джоффрі ще трохи подивився на орду віхтів, перш ніж похитати головою: - Їх забагато. Вони наваляться на нас, атакуючи, поки захисники вже не зможуть піднімати руки через знесилення, а вони й далі будуть наступати, - сказав він.
- В мене така ж думка, - сказав Імператор; сіре зображення замерехтіло, аж враз розпалось на дим. - Навіть якщо ми й зможемо якось відбитись, та від того не буде зиску. Червона штука в небесах досі випромінює магію на далеку північ, безкінечні об'єми сили, із котрими ніколи не зможуть зрівнятись смертні істоти. Стільки сили, що й смертні, й самі боги закричали б та вибухнули, якби отримали таку потугу... Стільки сили... - прошепотів він.
В його голосі не чулось ані жадоби, ані трепету, лише чистий, з розуму зводячий, жах. От стояв чоловік, що міг буквально зробити німими всіх в цілій залі одним клацанням пальців, котрий міг дивитись крізь океани та континенти, котрий міг вичакловувати шторми, що струшували ціле море... і він був переляканий до нестями.
Джоффрі відчув незвичне почуття спорідненості до нього, як до брата-спостерігача. Такого ж очевидця реальності, до котрої більшість була сліпа.
Вайул наче зміг опанувати себе, повільно моргаючи, так наче видіння закарбувалось на його сітківці, перш ніж рушити вздовж стіни, де він зупинився навпроти центральної частини рельєфу під задушеним Джоффрі. Він присів, притиснув долоню до напівстертого зображення сузір'я і вивітрених літер вестероської мови: - Я хотів би дізнатись значення цього послання, перш ніж помру, якщо буде ваша ласка. Ваші потенційні версії майбутнього звучать як якась маячня, а ваше минуле ніяк не сходиться із цією всією дилемою, - прошепотів він.
Джоффрі опустив погляд до ряду сузір'їв, ледь впізнаючи Драккар та Прапороносця, решта були вивітрені плином часу настільки, що вже не читались. - Воно привело мене до Споруди на далекому заході, подібної до початкової форми Каркоси, але значно тоншої та довшої. Вона досягала самих земних надр, містячи послання, адресоване персонально мені... послання з давно минулих епох, - сказав він.
Вайул нахилив шию, дивлячись на Джоффрі із терплячим виразом: - Що там було сказано? - запитав він.
- Там були відповіді, - сказав юнак, сідаючи на підлогу біля імператора, - Відповіді, котрих я шукав протягом довгого часу. Що я та моя дружина є лише останніми інкарнаціями своєрідної живої зброї, створеної для знищення Довгої Ночі, циклічного феномену, котрий знищує все розумне життя на нашій планеті епоху за епохою.
Вайул повернувся до різьблення, повільно киваючи: - Зрозуміло... отже ви провалили місію? Як і ваші попередники?
Джоффрі озирнувся до Санси. Вона непорушно витримувала його погляд протягом двох секунд, перш ніж кивнути один раз.
- Так... в цьому житті, - сказав він.
- Ми вже помирали чимало разів, намагаючись зупинити Цикл, - продовжила Санса, - Коли ми вмираємо, наші свідомості повертаються в літній день приблизно на вісім років в минуле, і тоді ми або намагаємось знову спинити це все, або блукаємо по світу в пошуках знання, котре допоможе це здійснити.
Вайул - вперше за час їхнього знайомства з Джоффрі - онімів. Він й далі вдивлявся у викарбувані літери, але його очі виглядали нерухомими, розфокусованими.
- Я відчуваю правду у ваших словах... але яка ж то потрібна потуга, щоб розвернути весь світ... щоб протягти два розуми крізь сам час... так... - сказав він, повільно моргаючи, - Так... така потуга й має бути в тих, хто насмілиться кинути виклик такій могутній сутності як цей Цикл, цій погані, що знищила все живе в містах безкровних, в князівствах крилатих, на половині території Ї-Ті та Сутінкових земель і багато ще де... - сказав він, перш ніж затнутись, підвівся і поправив свою жовту тогу.
- Ми всі загинемо ще до світанку, коли об'єднана орда мертвих із сотні міст вдарить по Каркосі, наче сам Лев Ночі... але ви двоє... - продовжив він, хитаючи головою, - Я міг би сказати, що заздрю вам, проте по правді... ви несете на собі найжорстокіше прокляття зі всіх, котрі може уявити смертна душа.
- Ми можемо допомогти вам, - заперечила Санса, - Якби ми могли якось зв'язатись з вами, то могли б попередити у кожному наступному житті. Ви зможете підготувати південний схід Ессосу до настання Довгої Ночі, стримуючи ворога між П'ятьма Фортецями та Сухою Безоднею.
Здається сама ідея опирання Циклу розвеселила чаклуна; він розмірковував над цим, крокуючи вздовж рельєфу, заклавши руки за спину. - Я міг би підсилити Бхладхахар своїми Жовтими Крилами, а можливо й П'ять Фортець - своїми чарами... але маю підозру, що цього не вистачить, врешті-решт...
- Не вистачить, принаймні без інших втручань, - погодився Джоффрі, хитаючи головою, - Але це допоможе нашим власним приготуванням в Сутінкових землях. Кожен віхт, що нападатиме на вас, буде черговим ворогом, що не зможе атакувати Сім Королівств. Якщо зможете втримати східний фронт, то цим ви зменшите тиск на західний фронт, де ворог не отримає підкріплень через суходільний міст, що з'єднує континенти на північний схід від К'Дату... принаймні це допоможе, аж поки Циклу не увірветься терпець і він не спричинить ескалацію сили, - сказав юнак.
Жовтий Імператор заплющив очі, повільно нахиливши голову в роздумах: - Ти вважаєш, що якось зможеш зупинити Цикл, перш ніж почнеться "ескалація", як ти це називаєш.
Джоффрі зітхнув, кидаючи погляд на Сансу, перш ніж повернути його до співрозмовника: - Насправді ми не знаємо, як саме, проте кожен віхт, що стоятиме в нас на шляху, лише ускладнить наше завдання. Спроба виконати наше призначення і так буде неймовірно важкою, навіть без того, щоб половина мертвих ї-тійців юрмилась до нас з півночі, - признався юнак.
Вайул неначе повністю потонув в глибокому зосередженні, завмерши нерухомо, аж враз раптово відкрив очі. Вони неначе майже засяяли, коли він поспіхом рушив залою: - Листування буде занадто ненадійним способом комунікації, мені буде потрібно побачити вас обох, щоб повірити вашим словам, - сказав він.
- Але Каркоса знаходиться занадто далеко, - зауважила Санса, що разом з чоловіком поспішала за ним, ледь встигаючи за швидкою ходою, - Ми не зможемо здійснити подорож сюди і одночасно втримати Сутінкові землі від сповзання в хаос, котрий настане ще задовго до початку власне Довгої Ночі.
- Ось чому ви не прибудете сюди. Є шляхи для спілкування за межами поля зору... способи навчити свідомість перетинати океани та континенти, - сказав Імператор, підійшовши до дверей, неначе витесаних із суцільного шмата топазу. Він поставив на них долоню і легенько штовхнув, відчиняючи, так наче вони важили менш за пір'їнку. Вони зайшли в місцину, дуже відмінну від грандіозної розкоші Топазового Трону; великий кабінет, переповнений книжковими шафами та сувоями; широкі листи паперу звисали із стін, містячи зашифровані руни. - Цей спосіб дивитись та відчувати крізь світ - це не те, чому можна когось навчити, якщо той хтось не бажає досягнути справжньої майстерності, -сказав він, підходячи до невеличкого стола.
- Мені здалось, що ви казали про свічку, що вона не потрібна для того... щоб бачити за обрієм, - зауважила дівчина, коли Вайул взяв той предмет зі столу і показав його їй.
- Насправді ні, і більшість тих, хто використовує подібні предмети, насправді не вміють дивитись поза обмеженнями артефакту... Але ти бачила, як сам час згортається назад, ти бачила внутрішню структуру нашої реальності, хіба ні? - запитав він.
Сансу наче заціпило від того питання, губи зарухались , починаючи озвучувати з десяток різноманітних відповідей одночасно, перш ніж промовите просте: - Так.
- Тоді використай цю штуку, як сліпа людина використовує палицю. І коли відчуєш опору, просто розплющ очі, - сказав він, передаючі їй скляну свічку.
Санса нервово взяла її до рук. Не важливо, що вона вже тримала її раніше - тоді, посеред Дому Безсмертних - та цього разу ця річ відчувалась переповненою могутністю та жахаючою новизною. - Але... все ж, як мені використати її? Як я можу... - вона перервала речення, вловивши те неспокійне, струноподібне напруження, і нахмурилась, зосередивши всю увагу на ньому. Вона заглибилась в нього, як це робила раніше із своєю власною кров'ю, і ледь не впала, заточившись, коли поле зору затьмарилось.
Кутики вайулових губ злегка піднялись: - Ані миті коливань... ти й справді бачила це, відчувала це... цей шепіт...
- Мій чоловік називає його "Піснею"... він... Джоффрі? - запитала вона, обертаючись.
Юнак стояв перед великим звисаючим зі стелі листом паперу. Він проводив пальцями вздовж звивистих ліній, слідуючи захопливому рисунку фракталів та рекурсій. - Скільки ще копій ви тут маєте? - запитав він різко.
- Чимало... я так розумію, що вам відомо, що це не просте художнє зображення? - запитав Вайул.
- Ага... це... набори інструкцій... підказки, залишені попередньою цивілізацією, котра не пережила Цикл. Це діаграми моєї власної душі, креслення, щоб я міг провести власну свідомість до прихованих частин і віднайти... частинки самого себе. Частинки зброї, - відповів він.
- Архів містить сотні подібних, - мовив Вайул, і Джоффрі ледь встояв на ногах.
- Відведіть мене туди. Будь ласка.
Вайул так і зробив, ведучи їх через сходи й повз дивно розмальовані дерев'яні двері. Там знаходились десятки дерев'яних трубкоподібних пеналів, складених в стоси повсюди по архіву, і Джоффрі негайно взяв один з них і відкрив його, розклавши пергамент по підлозі.
Ліхтарі навколо загорілись наче самі собою, по власному бажанню, силует Жовтого Імператора відкидав тінь на фрактали, коли він став позаду Джоффрі. - Я вже досить давно усвідомив, що ці креслення мають щось спільне з цією баштою та пророцтвом... вони неначе шепчуть глибинну істину для тих, хто має змогу заглянути за межі реальності, і чимало з моїх попередників витрачали цілі роки, намагаючись зрозуміти це.
- Чи вам відомо щось додатково? - запитала Санса.
- Ні, - відповів Вайул, - Я в свій час цікавився діяннями інших мудреців, котрі захоплювались старими знаннями, але враховуючи те, що вони полишили після себе лише брехню та жадібність...
- Це незакінчена схема, окремі ділянки викреслені невірно... Мабуть ті обеліски були добряче поруйновані... - мовив Джоффрі, продовжуючи дослідження пергаменту. Він вилаявся: - На самому зображенні присутні декоративні елементи, мабуть щоб зробити відсутні секції приємнішими для візуального сприйняття...
- Скільки модулів тут зображено? - Санса запитала в нього, відкриваючи черговий пенал, та розмістила пергамент на підлозі впритул до наступного, котрого Джоффрі щойно витягнув із стосу.
- ...Думаю, що лише один... - сказав Джоффрі, досліджуючи ще одне креслення, - Вони знали, що обеліски швидше за все зникнуть чи будуть знищені, отже вирішили продублювати те ж саме зображення замість розміщення багатьох, котрі врешті-решт всі зникнуть у небуття... той самий візерунок повторюється на всіх обелісках... де саме перший Жовтий Чаклун знайшов їх? - запитав він у Вайула.
- На рівнині Улан, що лежить на південному сході від нас. Там були сотні таких каменюк, якщо вірити записам; більшість обелісків виглядали не більш як гладенькі брили чорного каменю. На сьогодні там вже нічого не залишилось.
- Я... Я можу спробувати зрозуміти цю схему. Скільки часу ще ми маємо? - запитав юнак.
- Лічені години. Маріонетки Циклу досі марширують зі всіма своїми силами десь в п'ятдесяти милях звідси... ймовірно вони атакують місто після опівночі, - відповів мудрець.
- Джоффрі, ні, - мовила Санса, - Це занадто небезпечно, ми ж можемо повернутись сюди в наступному житті.
- Але Сансо, це ж прямо перед нами! Компонент Пурпуру! - вигукнув він.
Вона зауважила щиру надію в його погляді, майже дитяче бажання чудес, поки він тримав вицвілий пергамент. - Сансо... це... це частинка нас самих, - сказав він повільно.
Дівчина гучно зітхнула, хитаючи головою: - Леді нагляне за нами назовні кімнати. Ми вип'ємо отруту в ту ж мить, як я скажу тобі, гаразд, Джоффе?
- Так, - відповів той миттєво.
- Як просто ви говорите про смерть, - зауважив Вайул, хитаючи головою в зачудуванні, - А я вже от думав, чи нагородити вас обох офіційними титулами, після того, як ви повернетесь проти потоку часу в цьому світі.. але, якщо по правді, ви вже й так все розумієте, - сказав він.
Санса виглядала шокованою; - Але це зовсім не так, як здається! Є ж незліченні речі, котрих я навіть не можу зро...
- Навчитись то не проблема, - Вайул перебив її своїм глибоким та потужним голосом; всередині кімнати піднявся вітер, майже здуваючи папери геть, коли Імператор заговорив. Його слова відчувались повільними та жорсткими, їхня вага наче падала тягарем на всі чуття: - Зараз більш вартує прозорливість. Ті нікчемні дурні з заходу можуть хлебтати вечірню тінь цілими бочками, приносити в жертву тисячі ємностей та втопитись в їхній крові, і все одно вони нічого не зрозуміють, - сказав він, просвердлюючи поглядом діри в них обох.
- Нічого, окрім Тиші, - вдоволено додав імператор через мить.
Джоффрі подумалось, що він може зрозуміти це шаленство, коли його очі зустрілись із очима чаклуна. Цю недовіру на рахунок інших, котрі можуть бути такими сліпими до величної реальності Космосі. Якими жалюгідними виглядають їхні амбіції перед цією грандіозністю.
- Пісня... - пробурмотіла Санса.
Вайул кивнув: - Ви вже наполовину розумієте, - сказав він, - Шукай мою свідомість, коли опануєш володіння свічкою. Шпиль Каркоси незвично сяє перед оглядом з допомогою Другого зору, використай цю різницю в якості маяка, - додав він, перш ніж обернутись, та пішов до дверей. - А ще спробуй знайти свічку, що не буде напів-поламаною, - зауважив він майже недбало.
- А як я буду знати? Чи тіні будуть виглядати іншими? Чи сама Пісня звучатиме інакше? - вигукнула вона.
- Ні, - сказав він, підійшовши до дверей, і обернувся до них. - Вона матиме зелений колір замість чорного, - додав він, і Джоффрі подумав, що це вперше за час їхнього знайомства імператор посміхнувся. Насправді посміхнувся.
- Насправді ви не бажаєте бути Імператором, - ризикнув юнак.
Вайулова посмішка виросла, так наче він сприйняв це недоречне припущення веселим, чи може просто жартівливим: - Я вважав, що мене от-от скинуть, коли почув, як Перші Списи залітають крізь вікна, - мовив він майже врочисто, - Я був би не першим Жовтим Чаклуном, кого б вбили його великорожденні... Хай там як, уявіть моє здивування, коли вони пронесли мене вулицями Каркоси на помості із схрещених списів. "Імператор" волав простолюд. "Імператор" ревіли мої жовтокрили...
Здається він на мить потонув у спогадах, перш ніж перевести погляд на них, набувши суворого вигляду володаря Каркоси.
- Закінчіть цей "Цикл". Знищіть його, - сказав він на прощання і пішов геть; саме каміння під ногами завібрувало, і Санса затремтіла, відчуваючи майбутній викид магічної потуги, поки шторми над ними вирували.
4
Вони вручну перемістили дерев'яні пенали, витягуючи безцінні пергаменти, намагаючись з'єднати їх разом наче складну мозаїку. Джоффрі взяв пера та чорнильницю з великого столу в кінці Архіву, викреслюючи широкі розмашні лінії, що з'єднували окремі секції та декорації на місці помилок. Години пролітали наче хвилини, поки вони міняли конфігурацію візерунку на підлозі; джоффрин зосереджений голос вів сансині руки, коли вона переміщувала аркуші чи додавала нові відмітки на них.
Вибухи чистої сили згори змушувало волосся на шиї дівчини ставати дибки, вона зупинялась та присідала, коли моменти тиші змінювались на викиди потуги, від котрої дух перехоплювало, від котрої весь Шпиль вібрував наче камертон; об'єднана міць сто п'ятдесяти тінеплетів, чотирьох матріархів та одного Жовтого Чаклуна випромінювала силу, достатню, щоб Сансу починало нудити, і вона втрачала зосередження.
Прояви та вібрації магічної потуги, що живились, мабуть, тисячами людських жертвоприношень, бути такі потужні, що іноді вони не могли дихати, падаючи на підлогу й почуваючись наче діти на борту корабля під час бурі в західних морях. Двічі вони втрачали свідомість, коли вся башта стогнала, наче хриплячий помираючий старий, а потім повільно приходили до тями й повертались до свого завдання.
- Воно вказує шлях, як можна обернути... як зігнути Пурпур? Поширити його за межі тіла... навколо себе? Як... - шепотів Джоффрі, зігнувшись над трьома шматками пергаменту, скріпленими докупи; очі затуманились, коли він роздивлявся візерунок. - Чи це надасть якийсь захист? А може якимось чином допоможе атакувати сам цикл..? Сансо, здається ми вже близько... залишається знайти ще декілька відсутніх штрихів... я... Сансо?
Дружина не зважала на його слова, повільно моргаючи, так наче щось нагорі змінилось. Джоффрі захитався, падаючи на коліна, знову відчувши нудоту. Дівчина усвідомила, що вони наближаються до чергової втрати свідомості, як захисники Каркоси починали черговий потужний ритуал... але цього разу щось змінилось. Джоффрі раптово схопив її за руку, наче потопаючий моряк - шмат деревини, паніка різко читалась на його обличчі. - Почалась ескалація, - прохрипів він, переконаний на всі сто.
Санса й сама це відчула, задихнувшись; так наче око Червоної Комети перевело свій погляд від далекої півночі і моргнуло в бік Каркоси. Вона закричала, коли сама навколишня реальність наче почала танути; стіни пішли хвилями, так наче вся міць Сховища почала виливатись в цей світ. На це місто. В цю конкретну залу.
Вона вдарилась руками об підлогу при падінні, бажаючи, щоб Архів зміг вистояти перед червоною навалою, що намагалась видалити саму реальність, але її власні сили виявились нічим перед всією потугою Сховища енергії Циклу. Всі міць крові з її родоводу, всієї крові, що вона безжально забрала в приречених на смерть, забрала з кривавого гарему Палат Півдня, вся та есенція магії, що вона зберігала в своїх жилах... це все виявилось нічим перед ескалацією.
Неначе сам світ закричав, коли завихрення надприродного снігу почали просочуватись крізь стіни; червоні мацаки зі світла зростались докупи, поки загребуща рука Червоної Комети стискала Архів в своїй лапі. Санса затремтіла, усвідомивши, що ця зала була лише одним з багатьох місць по всій Каркосі, котрих зараз шматували потойбічні сили; енергія Червоної Комети наповнювала приміщення наче припливна хвиля, коли посеред завихрень неймовірно холодного повітря почали конденсуватись загострені крижані кристали.
Цього недостатньо, подумала вона, коли всепоглинальний вереск, що супроводжував погляд Комети, спричинив появу цівок крові з її вух, що накрапала вниз, торкаючись шкіри долонь.
Крові недостатньо, подумалось, коли відчуття присутності Леді за мить зникло з периферії свідомості. Вона поглянула на Джоффрі, котрий повз до неї, до крові дряпаючись пальцями об підлогу, а деформовані білі блукачі дивились на них зсередини крижаних згустків на стінах; свіжо створені руки проривались крізь заледенілу кірку, коли все більше та більше дір в реальності пробивалось крізь стіни, наче ножі крізь масло, пропускаючи всередину струмені червоного світла.
Цього видовища вистачило, щоб змусити її пригадати.
"Автономний захисний адміністратор", так Глибинні називали її, і хоча вона не розуміла й половини тих слів, та що вони означали, проте вловила саму суть.
Вона має захистити свого чоловіка.
Дівчина закричала, сягаючи глибше за сили крові, дивлячись на контури власної душі, і потягнула її у фізичний світ, намагаючись витягнути частину себе як бар'єр між ними та Кометою. Пурпурні фрактали бризнули із долонь у всіх напрямках, впинаючись в підлогу, розповзаючись по стінах та подвоюючись по експоненті, звиваючись по склепінню. Вона пригасила дисонуючі ноти та згладила кострубатості Пісні, а Червона Комета загуділа у відповідь, впізнаючи противника.
Джоффрі казав це їй чимало разів, але лише зараз вона нарешті емоційно прийняла, що вони разом й були Пурпуром.
5
Незабаром шалений тиск зник, і залишилась лише тиша. Вікна, що вели до Червоної Комети зникли, лише купки снігу всіювали підлогу, поки Джоффрі роздивлявся візерунки на чорних стінах, на підлозі, на склепінні. На камені чітко читались контури сансиної душі; відтиск Пурпуру тріумфував над міццю Циклу, фрактали та завитки помережали суцільну скелю.
Його дружина досі стояла навколішки, хапаючи ротом повітря. - Джоффе, зараз, - ледь змогла вона вимовити поміж вдихами.
- Лише... одну... хвильку... - пробурмотів він, знову роздивляючись пергамент.
- Джоффрі! Отрута! Негайно! - заверещала вона, тримаючи свою порцію в руці й підводячись.
Він ще раз кинув зором на пергамент, закарбовуючи напівзакінчене креслення в пам'яті.
Таки доведеться це зробити.
- Джоффе! - закричала Санса, коли покриті свіжим різьбленням двері зігнулись та вибухнули дощем трісок, показуючи дивно вигнутий тунель, заповнений снігом та морозом; навіть маслянисто-чорне каміння було потріскане та пошматоване. Але не сам прохід прикував джоффрину увагу, а те, що містилось всередині нього.
Блукач виглядав дещо деформованим, покрученим. Поморщена голова криво звисала набік з шиї, дивлячись на них одним-єдиним оком, а дві неймовірно здоровенні руки застрягли в дірах в камені. Воно відірвало їх, приклавши чималі зусилля, і за потворою стало видно кількох таких же покручених побратимів, що стояли позаду потвори. Вони всі виглядали дещо вищими за звичайних блукачів: стовбуроподібні ноги, наче виліплені зі снігу, підтримували масивні тіла, і їхні збройні руки втратили звичну форму, виглядаючи так, наче довгі крижані леза росли прямо з їхніх зап'ястків. Червоні прожилки, заповнені свіжою енергією Червоної Комети, пульсували в крижаних тілах, а очі світились червоним світлом, наче заглядаючи людям прямо в самі душі.
Санса рвонула до чоловіка, спорожнюючи вміст гаманця до рота, і Джоффрі хутко зробив те саме. Гірка отрута одразу пішла вниз стравоходом, і він матеріалізував Світлорев та Зорю одночасно, а зі сансиних кулаків виникли тінисті леза. Стіни зі всіх боків почали тріскати, вигинаючись, в проломах стало видно нових червоних блукачів, котрі методично руйнували каміння. Окремі з них пережили попередній вибух енергії краще за інших; їхні голови поприростали до плечей, та вони й досі мали по два ока, тоді як іншим бракувало однієї чи двох кінцівок. Покалічені конструкти використовували свої довгі кінцівки як костури, прориваючись всередину чи просковзуючи вниз крізь діри в склепінні Архіву. Їхня присутність не лише, як здавалось, заморожувала саме каміння; Джоффрі міг би присягнутись, що досі чує відлуння вереску Червоної Комети від них, як потвори наближались.
- Обережно! - проревів Джоффрі, стрибаючи вперед і вганяючи Світлорев прямо в груди одного блукача, що намагався силою пробитись крізь тріщину в стіні одразу біля них; лезо пробило зовнішню оболонку і вийшло крізь прирослий до спини череп. Потвора випарувалась із вибухом пекуче-гарячого снігу, а Санса та Зоря спробували втримати решту біля дверного пройому. Їм було потрібно виграли лише декілька секунд, поки отрута вб'є їх, чисто та невідворотно.
Вона легко різонула себе по зап'ястку тіневим лезом, проливаючи кров на потрощену дверну раму, формуючи своєрідну невидиму стіну, що змусила червоного блукача задимітись і частково розтанути, як він спробував пройти всередину. Потвора зупинилась і відійшла назад, та враз одразу троє інших одночасно кинулись вперед; Санса застогнала, кусаючи губи до крові, коли вони майже не сповільнились, пролетівши крізь двері хмарою пари та бризок. Вона та Зоря разом перетворились в вихор рухів, коли Срібний Лев хапав простягнуті з тріщин руки та ноги своєю здоровенною пащею, тримаючи, поки Санса відрубувала їх димовими лезами. Джоффрі стяв наступного монстра, що намагався протиснутись крізь отвір в стелі, пробиваючи грудну клітку і силою ведучи Світлорев вбік через плоть... але ворогів було так багато, занадто багато; врешті Зорю зарубали та посікли в ніщо, а Санса закричала в агонії, коли одна з потвор відбила замах, а інша відрубала їй руку в ідеальній синхронізації рухів, миттєво заморожуючи обрубок на лід.
- Джоффе, це заповільно, - простогнала вона поміж подихами, відступаючи назад до нього, хитаючись, поки блукачі крокували до неї. Він метнувся до дружини і міцно її вхопив, зауваживши, як Пурпур проникає в кімнату.
Занадто повільно, подумав він з відчаєм, повільно моргнувши; свідомість помирала занадто повільно. Він вирішив пробити серце дружини Світлоревом, поки Пурпур проникав в куточки поля зору, але перш ніж встиг підняти меча - товста рука блукача пробилась крізь тріщину в підлозі і вхопила за ногу крижаним захватом. Юнак закричав від болю; з сансиного носу потекла кров, її очі повільно заплющились; тиск тіл ставав нестримним, і десятки дужих блукачів пролазили в кімнату, хапаючи їх зі всіх боків. Жодна з потвор не сказала ані слова, поки їхні крижані руки зминали плоть та заморожували кров; бездонні червоні очі зазирали в самі глибини душі, мовчки роздивляючись здобич в жахаючій тиші.
Чому воно не спрацьовує? Чому так повільно? подумалось із розпачем, коли Інші повалили їх на підлогу; кожен блукач тримав за кінцівку, поки юнак слабко пручався і нарешті, нарешті видихнув повітря востаннє; його голова схилилась набік, зустрівшись поглядом із сансиними очима.
- Джоффе... - прошепотіла вона, перш ніж лезо із жорсткого білого світла пробило їй груди.
Ні, подумав він, відчуваючи непідвладну опису словами агонію всередині самої сутності, коли аналогічне лезо врізалось в нього; просування пурпурних завитків, що наче ковзали зі всіх сторін до нього, сповільнилось, з кожною секундою зменшуючи швидкість просування.
Він не міг навіть закричати, відчуваючи, як лезо неначе досягло самої серцевини душі; час навколо сповільнився, коли він відчув, як сама душа почала згортатись, дивлячись в мертві сансині очі, поки леза ставали червоними. Він відчув, як підлога під ним почала розчинятись, пурпурні Стовпи тріщали та кришились, як щось досягло їх знизу.
Крижаний Вітер, що білував душу заживо, був лише натягом на щось значно грандіозніше, що наближалось із неймовірною швидкістю; він міг відчувати ту незрівнянну присутність, що ревіла до нього; неймовірно гучний вереск, що гучнішав, гучнішав та гучнішав, аж поки Джоффрі не моргнув і не усвідомив, що дивиться на кристалічну поверхню Червоної Комети.
* (від перекл.) Географія далекого сходу Ессоса в книжках Дж.Р.Р. Мартіна описана дуже схематично, і хоч основні географічні об'єкти, згадані Baurus-ом, поіменно згадані в каноні, та їхнє взаємне розміщення не завжди точно відоме, тому тут присутній чималий елемент фантазії автора фанфіка.
** (від перекл.) Міста безкровних та крилатих людей в творах Дж. Р.Р. Мартіна згадуються, але без конкретних назв. Проте, судячи із звучання назв та імен місцевих персонажів - відчувається алюзія на тюркські та монгольські терміни. В принципі це логічно, якщо врахувати, що вказана місцевість - пустелі та степи поміж горами біля кордонів великої східної імперії - нагадує реальні локації Великого шовкового шляху в сучасному західному Китаї та центральній Азії.
Та й обладунки безкровних в загальному схожі на реальні азійські бехтерці чи юшмани, поширені в степах від Причорномор'я до Монголії в пізньому середньовіччі - і одночасно на японські карута-татамі-гусоку аналогічної конструкції. Типове озброєння - булави та шаблі - теж асоціюється із степовим світом.
