Було вже цілком темно, коли він відпустив холодне тіло Серсі і невпевнено звівся на ноги. Його бік ще досі кривавив, хоча рана виглядала на неглибоку. Та Джеймі не відчував болю. Тепер він взагалі нічого не відчував.
Він не міг довше залишатися в тих покоях. Перев'язавши рану шовковистим шарфом знайденим у кімнаті, він прихопив покинутий ніж і відшукав потаємний хід, яким вони колись так охоче користувалися з Серсі. Коридори виявилися порожніми, мусила вже бути глибока ніч. Легко заточуючись, Джеймі попрямував перед себе. Він ще мав дещо зробити перед тим, як урветься його жалюгідне життя і лише ця думка просувала його вперед.
Все, що діялося потім Джеймі пам'ятав неначе в тумані. Чи то від втрати крові, чи від потрясіння тим, що накоїв, йому здавалося, що весь світ вирує. Він начебто покинув своє тіло і дивився на себе з боку, як сторонній спостерігач. Йому пригадувалися лише несуцільні уривки подій тієї ночі…
Ніж на Кайберновому горлі…
Прибуття командувача золотих плащів, сера Адама Марбранда…
Зшивання рани…
Незліченну кількість висланих листів…
Перенесення тіла Серсі…
Нескінченні розмови з вирваними зі сну командувачами частини ланістерівської армії, яка залишилася у Королівському Причалі...
На світанку ціла Червона фортеця шепотом переказувала новини про несподівану смерть Серсі Ланістер. Таємничі обставини тієї події, підсичувані соковитими плітками про королеву, які роками були на язиках мешканців замку, стали невичерпним джерелом натхнення для всіх слуг, покоївок, робітників. Вони охоче переказували все, що знали про колишню королеву, все, що коли-небуть вдалося підслухати чи підглянути. Історія про її кінець начебто жила своїм життям, з кожною розповіддю вона змінювалася так, що після третього кола неможливо вже було сказати, де правда, а де вигадки, а Кайбернові довірені люди лише все це заохочували. В замку відчувалося загальне збудження від неочікуваних новин, однак ніхто не здавався надто засмученим втратою королеви. Навпаки всіх переповнило полегшення перемішане з нервовим очікуванням. Очевидним було, що померла королева не тішилася любов'ю своїх підданих, однак ніхто не міг мати впевненості, чи її місця не посяде хтось гірший. Ніхто достеменно не знав, що відбувалося. Всі входи у Червону фортецю перекрили й ніхто не мав права покинути замку. Всі в напруженні очікували на дальший розвиток подій.
Джеймі був виснажений до меж, але він вперто відмовлявся від сну, ігноруючи прохання сера Адама подбати за себе. Сон це було останнє чим він переймався. Він мусив зупинити знищення, яке розпочала сестра, тільки це зараз важило. Треба було діяти. Швидко і рішуче. Джеймі і незчувся коли все перед очима почорніло і він повалився до долу.
Він марив. Картини хаотично мінялися перед очима. Ні то сни, ні то спогади.
Вчувалася метушня довкола нього. Віддалені голоси, швидкі кроки. Та все байдуже. Він не відкриватиме очей.
Він мусив зупинити її. Він був так само винуватий. Він не зробив нічого. Все потонуло в зеленому полум'ї.
Джеймі не знав скільки часу пробував на межах свідомості. Мусило минути декілька днів, поки він оклигав від отриманої рани і звівся на ноги. Тоді почалося його покарання.
-Це маєш бути ти—вкотре доводив сер Адам, коли вони вдвох сиділи в одній зі світлиць.—Престол не може далі залишатися пустим. В місті нестабільно. Золотий загін…
-Знайдіть когось іншого. Я своє зробив. Дайте всі мені спокій—відрізав Джеймі відвертаючись від друга. Армія зупинила похід на північ. Забезпечили решту дикополум'я. Юрона Грейджоя захопили, коли той повернувся у Королівський Причал і тепер тримали в заручниках. Небезпеку цілковитого знищення було відстрочено. Навіть якщо тільки тимчасово. Та нехай інші займаються розгрібанням того лайна. З Джеймі було досить.
-Ти маєш підтримку ланістерівської армії. Ти, як брат попередньої королеви, маєш найбільше прав на пре…
-Чужі б узяли всі права! Я його не хочу. Про мене хай хоч Кайберн полірує трон своїм задом. Мені все одно. Залиште мене подалі від цього.
-Джеймі, невже не розумієш? Якщо нічого не зробити зараз, то почнеться ще одна війна. Країна виснажена, скільки людей вже втратило життя? Скільки ще втратить, поки настане мир? Ти ж не війни хочеш. І не думай заперечувати, я знаю, що тобі небайдуже.
-Я не вмію правити. Навіщо вам ще один бездарний король?
-Ти природжений лідер. Я знаю тебе з дитинства. Я служив поруч з тобою в армії. Ми пліч-о-пліч йшли у бій. Коли хочеш, ти вмієш надихати людей. Я бачив, як до тебе ставились солдати. Вони йшли за тобою і готові були померти за тебе.
-Це не поле бою. Там все інакше. І ти забуваєш, що я Царевбивця, клятвопорушник, кревногубця і людина з лайном замість честі. Мені не місце на троні. Я не хочу влади.
-А чого ти хочеш, Джеймі?
Того, чого ніколи не отримаю…
Коронація відбулася наступного дня. Корона була огидно тяжкою, а трон такий же незручний, як і першого разу, коли він зайняв його після вбивства Ейриса. Тоді він зігрівав його для Роберта чи якого небуть іншого охочого. Тепер на ньому приземлився він сам. Його покарання.
Так як і передбачалося—мало хто з високородних лордів підтримав його. Ланістери і їхнє правління всім зайшло вже за шкіру. Тепер на вершині був найгірший з них. Однак не вперше Джеймі переконався, що репутація Царевбивці і найбезчеснішого негідника може чинити чуда. Незважаючи на загальне невдоволення, ніхто таки не наважився відкрито піти проти нього. Його боялися. Він мав за собою підтримку армії і золотого загону. Такий, як він міг вчинити найжахливіше звірство і оком не кліпнувши. Від нього чекали найгіршого. Та нехай…
Чутки про загадкові обставини смерті королеви Серсі, які поширилися недовго після коронації, не допомагали його справі. Кревногубство вважалося ще гіршим за Царевбивство. Однак крім пліток, не існувало жодних доказів його злочину. Зате це була нагода, щоб позбутися мерзенного монстра, яким був Грегор Кліган. Як винному у смерті королеви йому знесли голову з плечей.
Набрати малу раду виявилось чималим викликом. Правицею тимчасово став сер Адам. Тільки йому Джеймі хоч трохи довіряв. Залишився теж Кайберн, який в минулому водився з кривавими лицедіями, проводив страхітливі досліди на людях і сприяв у всіх божевільних планах Серсі. Була б воля Джеймі, Кайберн закінчив би так само як і монстр, якого створив. Однак знеславлений мейстер виявився неоціненним, як головний нашіптувач і людина, яка знала все про всі справи попереднього монархи. Решта позицій припала значним лордам з інших королівств—Дорну, Розлогів, Приріччя і Видолу. Джеймі знав, як вони зневажають його, але перспектива здобуття влади і впливів переважала навіть ненависть до Царевбивці.
Правління виснажувало. Не дивно Роберт волів запивати і розпусничати свої королівські обов'язки. Джеймі вибрав меч і тренування.
В замін за відданість Короні, Залізним під командою Яри передали незаселені землі на півночі. На додачу, їй видали також Юрона Грейджоя, щоб племінниця вчинила з ним на свій розсуд. Всім Залізним, які брали активну участь у розбої Тарту, присудили п'ять років робіт у відбудові острова.
Правління виснажувало. Державні справи поглинали його повністю. Щовечора Джеймі тільки й мріяв, аби все це закінчилось. „Як помру, то прийде спокій"—думав він кожного дня покидаючи свої покої.
Північ не хотіла коритися. Вони б могли взяти їх силою, але Джеймі був проти зайвого кровопролиття. Неохоче північани погодилися на переговори в Річкорині, вимагаючи присутності самого короля.
Річкорин був пасткою. Інстинкт Джеймі не підвів. Змова Санси Старк, її брата-зведенюка і дядька з метою полонити Джеймі і захопити трон для Джона Сноу, який виявився законним сином Рейгара Таргарієна, який чудом вижив різню, яку влаштувала Серсі. План провалився, коли по дорозі у Річкорин люди короля випадково перехопили посланця, який зізнався про засідку, яка чекала на них попереду. Далі все вже було просто. В столиці віддані люди сера Адама вбили змовників, яким спершу дозволили проникнути у палац, а самого Джона взяли під варту. На переговорах Санса Старк не мусила вже приховувати своєї відрази побачивши його. Якби всі козирі не були в нього в руках, Джеймі не сумнівався, що вона просто плюнула б йому в лице і кинула собакам.
Північ залишилась в межах Семи Королівств. Джон Сноу мав залишитися у Королівському Причалі, як заручник. Так само й присутність сина Едмура Таллі мала зупини наступні спроби батька збунтуватися проти Корони. Санса залишилась леді Вічнозиму, але хранителем півночі призначили Cноу.
Джеймі готовий був добровільно віддати корону чи то Сноу, чи то Таргарієнові, чи ким він там був. Хай, в біса, бере той проклятий трон. Однак Сноу виявився ще впертішим від самого Джеймі. „Я його не хочу. Ніколи не хотів"—Сноу повторював немов заведений. „Тоді якого милого ти опинився тут? Виконував веління сестри? Виходить в нас більше спільного, ніж тобі гадалося". На це Сноу відповів лише понурим поглядом з під лоба і Джеймі не лишилося нічого окрім як остатися на зненавидженій позиції. А щоб Сноу не було за легко, він призначив його своєю правицею. Не хочеш мене замінити, то хоч правицю позич. Мені своєї бракує.
Настав мир. Крихкий і нестабільний, але всі зітхнули з полегшенням. Ніхто не хотів ще одної війни. Навіть якщо мало хто підтримував Царевбивцю на троні, то всі вони, хай і неохоче, визнавали, що справи йшли на краще від початку його правління. Королівства поволі ставали на ноги. Зима минула, села, міста, замки відбудовувалися, земля відроджувалася, люди осідали і починали нові сім'ї.
Дні Джеймі минали на нескінченних нарадах, зустрічах і тренуванні. Внутрішні справи королівства були у страшному безладі і навести порядок виявлялося не так вже й просто. Ночі натомість не приносили ані відпочинку, ані полегшення. Його постійно навідували кошмари. Зелене полум'я топило шкіру і м'ясо людей, а їхні обличчя викривляв біль і страждання. Обличчя сестри з посинілими губами повторювало йому „Це ти зробив, це ти їх спалив". Він бачив себе з Клятвохранителем у руці. Він піднімав меч угору, щоб відрубати голову Тиріону. Але котилася завжди Брієннина голова. ЇЇ пусті холодні сині очі дивилися на нього і він чув її благальний голос „Залишайся зі мною… Благаю… Залишайся". Він тоді будився вкритий холодним потом.
Голова, яку обіцяла сестра, не приходила. Це давало надію. Можливо Серсі збрехала, можливо Брієнна жива. Кожного ранку його скручувало від страху, що сьогоднішній день розтрощить ті крихти надії, які були всім, що в нього залишилось.
Одного дня він сам пішов до Кайберна. Той зберігав всі листи і повідомлення, які приходили у Червону фортецю. Джеймі боявся почути відповідь на своє запитання, але він мусив знати правду. „Так, так пригадую. Приходили звістки. З Білої Гавані, якщо не помиляюся—бурмотів Кайберн перекидаючи аркуші пергаменту.—О так, є." Джеймі стримав подих. За мить він знатиме. „ЇЇ бачили в Білій Гавані, сіла в корабель у Браавос. Звідти теж прийшла звістка. ЇЇ вислідили і схопили". „Живу?" Кайберн зміряв його оцінюючим поглядом перед тим як відповісти. „Наказ був таким, але я не можу підтвердити, що так саме сталося. Більше звісток не приходило". Джеймі не відповів, а лише обернувся і покинув Кайбернові покої.
Джеймі наказав по тиху розіслати запити по всіх королівствах і вільних містах. Він вислав у Браавос людей, щоб знайшли її слід. Я знайду її. Чи жива, чи мертва. Я знайду її.
Звістки не надходили. У Браавосі її каламутно пам'ятали, але потім вона наче у воду впала.
Так минув перший рік. Потім другий і третій. Пошуки були безрезультатні. Але Джеймі не здавався.
Серсі не збрехала про одне. Тарт дійсно перетворився на купу каміння серед моря, Джеймі побачив на власні очі. Він приплив особисто, щоб самому оцінити масштаби знищення. Так він заявив на малій раді. Однак насправді якась ірраціональна частина його самого плекала надію, що вона повернулася до дому і він побачить її там, цілу і неушкоджену. Живу. Тільки це важило.
Замість неї Джеймі застав на Тарті згарища і попіл. Цілковите знищення. Вцілілі втратили свої сім'ї, все своє майно. Хто зміг, той утік. Ті, що залишися, боролися кожного дня за виживання. Все перетворилося на руїну. В місці Вечірнього палацу стояли обгорілі мармурові стіни.
Не такою мала бути його перша подорож на Тарт. У Вічнозимі він уявляв собі, що вони разом зійдуть з корабля тримаючись за руки, а її дивовижні сині очі сяятимуть від щастя. Тепер Джеймі стояв посеред руїн, а по його обличчі котилися сльози. Все це його провина. „Пробач мені, Брієнно—шептав він падаючи на коліна.—Брієнно, пробач…". Його тіло трусилось від стримуваного ридання. Він ще ніколи не ненавидів себе так сильно.
Джеймі доклав усіх зусиль, аби почати відбудову острова. Це було єдине, що він міг зробити, аби хоч частково спокутувати свою провину і сплатити свій борг. Того ніколи не буде достатньо, він знав. Він теж знав, що його довіку ненавидітимуть за те, що сталося. Він заслужив на це.
Лорд Селвин Вечірниця загинув підчас нападу. Його єдина дочка і спадкоємниця пропала безвісти. ЇЇ визнали мертвою, а оскільки не було у Тартів ніяких ближчих чи дальших родичів, Подрика призначено відповідальним за острів.
Два рази в рік Джеймі припливав на Тарт, аби особисто наглянути за відбудовою і пересвідчитися, що людям нічого не бракує. Кожного разу він відбував довгу самотню мандрівку островом. Це стало для нього свого роду традицією. Мандруючи пляжами, луками, пагорбами, долинами, він уявляв собі, що в тими місцями колись ходила юна Брієнна, добра, вперта, ідеалістична дівка, яка вірила у честь і гонор. Яка вірила у мене. Джеймі вдивлявся у сапфірові води довкола Тарта і іноді йому здавалося, що він відчуває її присутність. Так неначе вона була поруч, так неначе вітер у його волоссі це її руки і її ніжний дотик.
Минали роки. Його шпигуни розійшлися по цілому Вестеросі і Ессосі, але жоден з них не натрапив на її слід.
Його постійно оточували люди, але ще ніколи в житті Джеймі не почувався таким самотнім. Навіть неочікувана дружба з Джоном і присутність вірного приятеля Адама не були в змозі заповнити пустоту, яку він відчував.
Ще з самого початку Джеймі наказав усунути всі речі, які коли-небуть належали до Серсі. Однак сестрине обличчя далі переслідувало його в кошмарах поруч із Брієнниним. Дві жінки, які він кохав за все своє життя. Обидві покинув, обидві підвів, обидві убив.
Так минуло десять років, а залишки надії далі тліли в його серці. Вона мертва. ЇЇ нема. Така була реальність. Він знав, що мусить з нею змиритися. Він роками намагався. Безрезультатно.
Мала рада постійно тиснула на нього в справі шлюбу і наслідників. Звичайно кожен хотів збільшити свої впливи і пропхати на позицію королеви свою дочку, внучку, кузину чи іншу ріднячку. Джеймі роками вперто відмовляв їм всім і рішуче утинав всі розмови на ту тему.
Джеймі і незчувся, коли минув ще один рік. Багато чого помінялося у Вестеросі від початку його правління. Спершу він спромігся утримати хиткий мир, а потім поволі укріплював його, поступово здобуваючи прихильність лордів. Це не було легке завдання для Царевбивці і правдою було, що він мусив декілька разів вдатися до силових рішень, однак з часом люди почали переконуватися до нього. Звичайно це в головному був страх, про любов чи респект взагалі не йшлося. Але для Джеймі цього було достатньо так довго, поки не було війни. На більше він навіть не повинен сподіватися. Поволі він вводив також зміни до світських законів. Зрівнялися права чоловіків і жінок, жінкам дано можливість обирати свій шлях. Вони могли бути лицарями чи поступати в Цитадель, а спадкоємцями ставали первістки незалежно від статі. Звичайно зміни ті суперечили рокам традицій і викликали обурення деяких більш закостенілих лордів, але Джеймі на це не зважав. Потрібні були зміни і він готовий був їх ввести і за них відстояти.
Минув ще один рік. Вестерос вже майже звільнився від золотого загону. Це вони в значній частині дозволили Джеймі утриматися на троні. Ніхто не мав сили їм протистояти. Зміцнивши свою позицію, Джеймі почав їх частинами відсилати назад. Золотий загін зник, але борг надалі залишився. Ще багато років пройде поки корона сплатить всі гроші позичені в Залізному банку. Деякі з боргів були затягнуті ще за правління Роберта, більшість за правління Серсі. А тепер все спало на плечі Джеймі.
-Це був би для нас корисний союз—одного вечора сказав Джон. Західне сонце ніжно освітлювало терасу, на якій вони насолоджувалися келихом вина після довгого і виснажливого дня.
-Ми ту справу вже закрили—рішуче відрізав Джеймі. Він не збирався ще раз це обговорювати. Однак Джон здається мав іншу думку на ту тему. Іноді Джеймі шкодував, що призначив його своєю правицею.
-Ти не можеш вічно уникати цієї теми—продовжував Джон.—Йдеться про майбутнє Семи Королівств…
-Тільки не починай знову. Я вже чуть не загнувся під тією короною заради майбутнього. Те, що ти зараз хочеш від мене… Це занадто, Джоне. Навіть не проси.
-Нам потрібен цей шлюб і цей союз. Відіславши золотих, наша позиція послабилася. Не виключено, що тепер запекліші противники корони почнуть бунтувати. Пропаде все, що ми збудували протягом тих років.
Джеймі зітхнув. Він чудово розумів ситуацію. Але він не міг знайти у собі сили, щоб піти на це. Він не міг зрадити її ще раз.
-До того це забезпечило б наслідників і ми могли б уникнути наступного конфлікту за престол—далі доводив Джон. І коли ж це похмурого й гонорового воїна зробився меткий політик?
-Ми вже домовилися, що ти станеш моїм наслідником. Я застарий, щоб творити нових.
-Я не хочу трону. І ніколи не хотів—почав своє Джон, а Джеймі закотив очі. Ці слова він чув за кожним разом, як тільки появлялася тема Джонового законного місця на троні.—І ти знаєш, що мене не приймуть ні як байстрюка, ні як Таргарієна.
-Після Царевивці кожного вітатимуть з відкритими руками.
-Тебе вже не так називають серед простолюду. Хіба ти не чув?
Джеймі лише знизав плечима, намагаючись вдати байдужість. Звичайно до нього дійшли слухи. Можливо тепер лише його починали бачити так, як він завжди хотів. Однак це не приносило очікуваної радості. Не було нікого з ким він міг би її поділити. Не було її.
-Люди завжди нісенітниці говорять—Джеймі зробив ще один ковток вина.—І щоб ти не сказав, я не збираюся вступати у ніякі союзи. Більше навіть не згадуй про це.
Сноу зміряв його довгим поглядом.
-Справа у ній?—тихо запитав Джон, а Джеймі почав вдивлятися у на горизонт, за яким зникало сонце.—ЇЇ більше немає. Це велика втрата, але нам всім треба змиритися з тим. Ти не зрадиш її пам'яті виконуючи свій обов'язок.
Джеймі без слова покинув терасу.
Вони не говорили з Джоном протягом наступних двох тижнів.
Одного дня Джеймі отримав новину, що Подрик несподівано зник. На Тарті всі були переконані, що він подався у справах у столицю. Однак він ніколи не прибув у Королівський Причал. Принаймні так йому доповіли. У інших портах також його не бачили. Ніхто нічого не знав.
Джон не переставав діставати його, поки Джеймі не кинув йому роздратовано: „Я укладу шлюб навіть з тобою, якщо це утишить тебе. Роби, що треба і не говори більше зі мною про це".
Майже рік пізніше Джеймі стояв на терасі обернутий лицем в сторону Тарта, звідки він прибув якийсь час тому. Сонце поволі сходило понад обрій. Довкола було тихо. Джеймі любив так починати день. Він насолоджувався моментом, поки не почув кроків. За ним стояв мейстер з сувоєм пергаменту у простягнутій руці. Подякувавши Джеймі розгорнув лист і почав читати, а за мить він важко дихаючи стиснув нещасний клаптик пергаменту у руці і промовив тремтячим від емоцій голосом:
-Шикуйте корабель. Випливаємо негайно.