Джеймі тяжко дихав. Він підняв єдину добру руку до дверей. Вона була вкрита холодним потом. Його серце шалено билося від хвилювання. Це була третя спроба постукати у двері. Він ніколи не був боягузом. Хіба що це стосувалося її. Роки тому він боявся глянути їй у вічі, коли покидав Вічнозим. Тепер він знов боявся повстати перед нею.

Джеймі невпевнено постукав і за мить її приглушений голос дозволив йому на вхід. Він поволі зачинив за собою двері. Вона була тут. Після стількох років, вона нарешті була тут… Це було неначе сон. Брієнна. Його Брієнна... Була нарешті тут.

Вона стояла у протилежному кутку кімнати і вдивлялася у дзеркало. Промені ранкового сонця ніжно освітлювали її постать і відбивалися у її світлому волоссі, яке делікатно закручувалося на кінцях. Воно було тепер значно довше від того, що він пам'ятав. Брієнна поволі провела у ньому рукою і у Джеймі з'явилося палке бажання зробити те саме. Однак він не був в змозі зрушити з місця. Він слідкував за відбиттям її дивовижних очей у дзеркалі. Він міг би вдивлятися у них цілу вічність. Його Брієнна.

-Брієнно…—його голос був незначно гучніший за шепіт, однак почувши його, вона стрепенулася й завмерла, а її очі розширилися від раптового усвідомлення.

-Брієнно…

Лише тоді, дуже поволі, вона обернулася. Їхні погляди схрестилися і раптом Джеймі не знав, що казати. Він невпевнено зробив крок у її напрямку. Брієнна відсахнулася, а його серце в мить розбилося на тисячу дрібних кусочків. Він роками чекав на цю зустріч. Скільки разів мріяв про це. У його уяві вона завжди опинялася у його обіймах. Лівою рукою Джеймі ніжно торкався її дорогого обличчя, а правою пригортав ближче до себе. Брієнна ніжно усміхалася, а він шептав їй на вухо, як сильно кохає її. Що більше не покине її і не дозволить нікому ще раз розлучити їх. Однак реальність виявилася набагато складнішою. Брієнна прошивала його поглядом так, немов би не вірила, що він справжній, що він тут.

-Брієнно—благально прохрипів він утретє. Не існувало інших слів. Лише вона і її ім'я. „Скажи щось, крикни на мене, розізлись, вдар мене. Що завгодно… Тільки не втікай від мене"—думав він, але жоден звук таки не вирвався крізь його стиснуте горло.

Здавалося вони вдивлялися у себе цілу вічність і з кожною наступною секундою тиша у кімнаті ставала тяжчою. Раптом Брієнна покинула своє місце і відчинила навстіж двері. Джеймі залила холодна хвиля розчарування й відчаю. Вона навіть слова до нього не вимовить… Однак замість того, щоб вказати йому вихід, Брієнна визирнула на коридор і переконавшись, що нікого немає, знов зачинила їх. Так само вона вчинила з бічними дверима, призначеними для слуг і терасою. Вона явно не хотіла мати ніяких свідків того, що мало зараз відбутися у її покоях і Джеймі не знав, радіти йому з цього приводу чи ні.

Врешті Брієнна знов опинилася навпроти нього. З виразу її обличчя не можна було нічого прочитати. Це була суцільна маска холодної байдужості.

-Навіщо ви тут, сер? Чого вам треба від мене?— в кінці озвалася вона, а в Джеймі побігли мурашки по спині.

-Я не міг не прийти. Ти пропала. Я роками шукав тебе… Коли отримав звістку, що ти тут…—нескладно заговорив він, невдало намагаючись приховати своє хвилювання.—Як я міг не прийти, Брієнно?

-Ви непотрібно клопоталися, сер—холодно відрізала Брієнна.

Джеймі зморщив брови. Побачити її знову було для нього всім, тільки не клопотом. Після отримання листа, Джеймі у поспіху видав останні розпорядження для малої ради, а сам кинувши усе, подався прямо до неї. Ніщо не важило для нього стільки, як знов побачити її і просити вибачення за всю кривду, яку він завдав її.

-Навіщо та формальність?—замість того сказав він.—Наскільки я собі пригадую, ми зайшли набагато далі, ніж це.

-Я не можу знати про що ви, сер.

Це було неначе ляпас. Вона говорила до нього, як до когось чужого. Так, якби нічого ніколи не було між ними. Та хоч сер був безперечно кращим початком, ніж Царевбивця. Джеймі важко зітхнув. Він вже й забув, якою впертою Брієнна могла іноді бути.

-Якщо ви так наполягаєте на титулах, леді Брієнно, чи точніше сер Брієнно, тоді це буде ваша величність, а не сер—сказав Джеймі, не в змозі приховати в голосі іронічних нот. Якщо їй захотілося правильності і формальністі, то нехай.

-Ваша величність?—перепитала Брієнна тоном, якого завжди вживала, щоб погасити його особливо невдалі жарти. Вона не знала, здогадався Джеймі. Їй нічого не сказали, або ж вона сама не захотіла знати нічого про нього.

-У власній особі—підтвердив він.—Не чекала, що сам король Семи Королівств завітає до тебе?

-Сестра королева не робить з вас короля. Джон Сноу тепер на троні—з переконанням заявила Брієнна, а щось у виразі її обличчя нагадало Джеймі ту саму вперту, ідеалістичну і дещо наївну дівку, з якою колись довелось йому мандрувати крізь Вестерос.

-Не думав, що так легко переплутати старого каліку з похмурим північанином—не зміг стримати усмішки Джеймі.—Знаєш, так як і ти, всі воліли б бачити його на моєму місці. Я передусім. Але Джон впертіший мабуть і за тебе. Він не хоче трону і ніколи не хотів.

Мимоволі Джеймі розсміявся. Він стільки разів чув ті слова від Джона, що йому іноді здавалося, що це єдине, що понурий північанин може сказати.

-Я ледь переконав його, щоб мені правицю позичив. Моя далі до нічого—Джеймі підняв у гору свою тяжку золоту руку, яка тепер була вкрита чорною шкіряною рукавичкою. Він почав ховати її багато років тому. Джеймі більше не міг дивитися на цей огидний кусок металу, однак без нього, коли люди витріщалися на місце, де замість його правої долоні виднів обрубок, він почувався вразливим і нецілісним.

Брієнна тільки покрутила головою не вимовляючи ні слова.

-Якби я знав, що так важко буде переконати тебе, то корону прихопив би з собою—сказав Джеймі, але і це залишилося без відповіді. Брієнна з підозрою міряла його поглядом, мабуть шукаючи в його словах і виразі обличчя ознак жарту чи брехні.

У Джеймі тимчасом почало наростати роздратування. Він стільки років чекав, щоб побачити її… Щоб розказати… Однак з таким самим успіхом він міг говорити і до стіни.

-Ти дар мови втратила, Брієнно? Ну ж бо, вилай мене, чи поцілуй, чи обізви брехуном. Давай!

Однак і це розбилося неначе хвиля об тверду і непорушну скелю. Та Джеймі не збирався здаватися. Він не міг відпустити її так легко. Він не збирався знов втратити її.

-Брієнно, не тільки вмієш бути вперта. Я не піду звідси, поки ми не поговоримо.

-Тепер вам говорити захотілося ?—врешті озвалася Брієнна, немов прокинувшись зі свого оніміння.—Нам нема більше про що говорити. Ви вже все сказали. Ви ж ненависні, як і вона.

Джеймі відвів погляд. Вони знов опинилися у засніженому дворі Вічнозиму. Брієнна на морозі у тоненькому, чорному плащі. ЇЇ сльози і ридання. ЇЇ ще теплі руки на його обличчі. ЇЇ благання…

-Брієнно… це була помилка… все, що я сказав тоді… Я…—почав Джеймі, однак раптом йому забракло слів, щоб закінчити.

-Я знаю. Все було помилкою. Від самого початку.

-Ні, я не це мав на увазі… Ти не розумієш…

-Не розумію? Чого мені не розуміти?—різко перебила його Брієнна.—Що ви прийшли тоді до мене, п'яні від вина і перемоги? Що ви хотіли теплого тіла? Спробувати чогось нового? Відплатити сестрі за її зраду? Що розважившись, ви першої ж нагоди повернулися до кохання свого життя? Що ваша розвага коштувала життя невинних, мого батька? Чого мені не розуміти?

Ліва рука Джеймі мимовільно затиснулась в кулак. Вона не могла насправді так думати. Не могла.

-Ти ніколи не була розвагою—твердо сказав він.—Ніколи. Не розвагою. Не ти.

-Тепер вже не має значення, чим я була для вас. Розвагою чи знаряддям помсти сестрі—гірко промовила Брієнна.—Що це міняє? Чи це поверне мого батька? Поверне життя невинних людей?

-Я робив все, що міг, аби не допустити до цього. Я не думав, що вона наважиться на таке. Якби я знав, я б зупинив її раніше.

-Який жаль, що ви ніколи нічого не знали, коли це стосувалося її.

Джеймі хотів заперечити, але замовк не сказавши ні слова. Вона була права. Якби ж тільки він швидше прозрів. Якби ж він одразу побачив сестру такою, якою вона була від самого початку—ненависною… Якби тільки… Якби… Однак це нічого не міняло. Він був безсилий. Вся його влада і позиція були нічого не варті, якщо він не міг ні змінити минулого, ні забрати всього лиха, яке він накоїв.

-Для чого ви прийшли?—повторила ще раз Брієнна крижаним голосом.

Джеймі здригнувся. Як вона могла про таке питати? Хіба відповідь не була очевидною?

-Я нарешті там, де повинен бути. Поряд із тобою.

-Припиніть це. Навіщо ще знущатися? Навіщо зараз прикидатися, що я для вас що небуть значила? Ми обоє знаємо, що це неправда.

-Ти думаєш, що нічого не значила?—вражено перепитав Джеймі.—Після Річкорину, Гаренхолу, Клятвохранителя?.. Після того, як на бісову північ, у битву проти самої смерті, я подався сам, заради тебе? Невже це все було для тебе нічим?

Брієнна мовчала. ЇЇ погляд згас. Замість вдаваної байдужості Джеймі побачив всю кривду, яку вона так старалася приховати. Він хотів підійти до неї, пригорнути її, зробити що-небуть, аби тільки зменшити її біль. Однак Джеймі не зрушив зі свого місця. Він знав, що вона відштовхне його і від самої думки про це, він почувався неначе цілий світ валився йому на голову.

-Ти знехтував тим, що у нас було. Ти поїхав— тихо промовила Брієнна, уникаючи його погляду.—Ти зробив свій вибір. А я розплатилася за нього сповна.

-Я вибрав тебе! Я повинен був захистити тебе.

-Я сама можу за себе подбати—кам'яна маска знов повернулася на Брієннине обличчя.— Мені не потрібен був ваш захист. Так само як не потрібна зараз ваша брехня. Я знаю чому ви вчинили саме так. Я знала, що ви кохаєте її. Я довідалася про вашу з нею дитину і я розумію ваш вибір. Якби моя дитина була у небезпеці, я зробила б все, щоб рятувати її. Як і ви. Це був гоноровий вчинок.

Почувши це Джеймі не зміг втримати гіркого сміху, який вирвався з грудей.

-Тільки ти, Брієнно, могла б таке сказати про боягуза, який підло покинув тебе серед ночі. Я зганьбив тебе і поїхав. Навіть ти не дошукаєшся у тому гонору чи честі.

-Це тому ви тут? Ви думаєте, що у вас якийсь борг переді мною?—запитала Брієнна.—Якщо так, тоді не варто було приїжджати. Я знала на що пішла. Ви не давали мені ніяких обітниць. Ви не винні мені нічого. Це виключно моя провина, що я побачила у вашій милості до мене щось, чого ніколи не було.

Джеймі вхопився доброю рукою за волосся.

-Про яку бісову милість ти говориш? Я ніколи не був милий до нікого. Тим більше не до тебе.

-Мабуть і не були. Ще одна ілюзія. Та я тоді вірила, що ви добра людина.

-Ти тоді у це вірила? А потім раптом прозріла? Це ти хочеш сказати?—промовив Джеймі виступаючи вперед. Цього разу Брієнна не відступила. Ані не відвела погляду. Вона стояла з гордо піднесеною головою і непохитним виразом на обличчі.—Ти сама себе обманюєш, Брієнно. Насправді ти ніколи в мене не вірила. Ані в мою честь, якщо вона взагалі коли-небуть в мене була. Ти могла і мати якісь почуття, ти могла хотіти мене в своєму ліжку, але довіряти? Ти не довіряла мені ніколи.

Брієнна відкрила рот, щоб щось сказати, але Джеймі не дозволив їй дійти до слова.

-Відколи я зустрів тебе, ти розбудила в мені щось, що я думав давно вже погасло. Я знов хотів стати тим, ким завжди прагнув бути—лицарем, людиною честі. Я намагався, я провалявся і я намагався знов. Щоб здобути твій респект, щоб заслужити твою повагу і довіру. Але ж я був Царевбивцею і клятвопорушником, який порав власну сестру і плодив байстрюків з нею. Один шляхетний акт з далекого минулого не міг поміняти того. Ти знала мене краще, ніж будь-хто інший на цьому світі, але все-таки, попри все, що ми пройшли разом, ти завжди очікувала від мене найгіршого, чи не так, Брієнно?

ЇЇ обличчя поблідло, а губи стиснулися у вузьку лінію. Коли вона заговорила, її слова були гострі неначе валірійська криця.

-Отже після стількох років, ви прийшли сюди, у мій дім, який ледь став на ноги після того, що вчинила ваша люба сестра, щоб сказати мені, що я не так на вас дивилася?

Нестерпна вперта дівка. Вона нічого не розуміла.

-Я прийшов тут, тому що роками шукав тебе! Тому що кожну хвилину присвятив на те, щоб відбудувати все, що було дорогим для тебе. Кожного дня, надія що ти жива давала мені силу дихати, коли єдине чого я прагнув, це була швидка смерть. Я тут, тому що кохаю тебе і не можу стерпіти думки, щоб відпустити тебе знов!

Брієнна дивилася на нього так, неначе він сказав щось образливе. Лише тоді до Джеймі дійшло, що він вперше у житті вголос зізнався про свою любов до неї. Він багато років знав про свої почуття, любов до Брієнни стала невід'ємною частиною його самого, однак він ще ніколи не вимовив вголос тих слів.

Відповіддю на його зізнання була напружена тиша. Однак побачивши Брієннине обличчя, Джеймі віддав би все на світі, щоб забрати свої слова назад. Та перш, ніж він встиг що-небуть сказати, вона промовила тихим голосом:

-Колись я б віддала все на світі, щоб почути ті слова з уст коханого чоловіка. Як я тоді прагнула, щоб мої почуття, моя любов до вас були взаємними—говорила Брієнна, а кожне її слово обпікало його немов живий вогонь.— Знаєте, я кохала вас. Відчайдушно, цілою собою.

Серце Джеймі ледь не вискакувало з грудей. Він невпевнено глянув на Брієнну, намагаючись зрозуміти чи щойно сказані нею слова не були всього-на-всього витвором його уяви. Брієнна, його Брієнна, якраз признала свою любов до нього. Однак ані радість, ані полегшення не прийшло. ЇЇ очі прошивали його гострими лезами.

-Ти… ти також…

-Чи люблю вас? Я б хотіла ненавидіти вас, але ви й на це не заслуговуєте. Ви ніхто для мене, ваша величність. Кожного дня я шкодую, що взагалі знала вас. Якби ви не стали на моєму шляху, в мене далі був би батько, я б не провела років у вигнанні, я б не дивилася на руїну, яка залишилась з мого дому.

-Брієнно…—прошепотів Джеймі, намагаючись втримати рівний голос.—Дозволь мені…

-Мені не потрібні ні ваші вибачення, ні пояснення. Якби у вас була хоч краплина честі, у яку я колись вірила, ви б взагалі не посміли показатися мені на очі.

Джеймі відвів погляд. Він почувався як останній дурень, який роками жив спогадами про неї і надіями, що одного дня вони знов зустрінуться. Що вона вислухає його. Що можливо пробачить… Однак Брієнна не хотіла його бачити, вона не хотіла з ним говорити, вона не хотіла його знати. Тієї ж миті Джеймі прагнув лише одного, щоб Невідомець прийшов по нього тут і тепер.

-Ви сказали достатньо, міледі—врешті прохрипів він.— Я більше не стану турбувати вас своєю присутністю.

Джеймі й не помітив, як покинув її покої ані як в його руці появився меч. Якимсь чином він потрапив у внутрішній двір.

Пустий.

Холодний.

Мертвий.