-Джеймі, думаєш ми повинні поїхати за ним?
Брієнна дивилася вдалину на вершника, який зменшувався з кожною секундою. Джеймі, який стояв поруч, голосно засміявся.
-Гадаю нам краще залишитися—сказав він і вказавши рукою на розкладені речі, додав:—Сідайте, моя леді, вже все готово. Віддаймо належне старанням нашого сина.
-Що ти маєш на увазі?
Джеймі широко усміхнувся.
-Хлопець аж зі шкури пнеться, щоб залишити нас у двох. Невже ти не помітила?
Брієнна зітхнула.
-Помітила—врешті признала вона, з певним полегшенням відзначаючи, що не тільки вона зауважила дивну поведінку Артура. З початку їй здавалося, що хитрі посмішки на обличчі сина, коли він думав, що ніхто його не бачить і напрочуд часті зустрічі з Джеймі, це просто збіг обставин. Однак після третього разу, коли вона несподівано натрапила на Джеймі у купелі (Джеймі наказав облаштувати лазні у Вечірному палаці на взірець тих у Гаренхолі), в ній почали родитися сумніви, які збільшувалися з кожним днем, а сьогоднішні дії Артура остаточно підтвердили всі її здогади.—Діяти тонко не Артурова міцна сторона. Я просто не була впевнена, чи ти сам захотів би…
Брієнна не закінчила думки, але несказані слова зависли між ними в повітрі, в мить стираючи посмішку з обличчя Джеймі.
-Ви неправі, моя леді. Це я ніколи не можу знати, чи моя присутність є бажаною.
-Джеймі, якби так не було, тоді чому я дозволила тобі залишитися?
Джеймі тільки знизав плечима, а Брієнна раптом відчула дивний укол в серці. Невже вона якимось чином змусила його думати, що він тут непроханий гість?
Вони розсілися на розкладеному рядні і мовчки взялися за смакування привезеної їжі. Все було приготоване з найбільшою старанністю, як для самого короля, яким Джеймі, незважаючи на всі офіційні рішення, й надалі був для значної частини мешканців Тарту. Він любив жартувати, що його величність зійшла з трону разом із ним. За кожним разом, коли до Джеймі вкотре зверталися "ваша величносте", Брієнна не могла надивуватися, яким чином один з найбільш зненавиджених людей у Семи Королівствах, зміг так діаметрально змінити думку людей і завоювати таку відданість.
Попиваючи солодкий сидр, Брієнна відчувала на собі його погляд. Стільки мішаних почуттів будила в ній його присутність. Як добре, що перед нею розстелився прекрасний краєвид. Так вона могла прикидатися, що милується неймовірно синіми водами оточуючими острів. Лиш так вона могла змусити себе не дивитися на нього.
Раптом Джеймі підвівся зі свого місця і присів поруч неї. Їхні передпліччя не торкалися, але вона безперечно відчувала тепло, яке било з його тіла.
-Що ти робиш?
-Вирішив помилуватися краєвидом—Джеймі невинно всміхнувся, а в його очах появилися грайливі вогники.
-З твого місця теж все було видно.
-Звідси видно краще—сказав він, значуще піднімаючи брову, а Брієнна відчула, як її обличчя запалало.
Вони сиділи якийсь час мовчки, але то вже не була та напружена тиша між ними. Це було так, як у Вічнозимі, коли вечорами вони сиділи перед вогнищем і Джеймі клав голову на її коліна, а Брієннині руки самі тягнулися, що вкласти його скуйовджене волосся і вигладити морщину, яка за весь день формувалася між його бровами. У тих моментах всі слова ставали зайві. Було лише тріскотіння полум'я, ніжний дотик і тихі, вдоволені зітхання Джеймі. І пришвидшене колотіння Брієнниного серця, яке мусило бути чутне по всій кімнаті.
Заглиблена у роздумах, Брієнна не відразу відчула, як щось схопило її долонь. Інстинктивно, вона різким рухом забрала її. Аж тоді Брієнна глянула на Джеймі. Його обличчя посіріло.
-Пробач—пробелькотів він, відсуваючись.—Я не хотів тебе збентежити…
"Це була його долонь на моїй"—зрозуміла Брієнна і опустила очі, засоромлена своєю реакцією.
-Ні… ти не збентежив… я просто…
Відвикла від близькості. Всі ті роки прожиті на чужині, Брієнна сторонила від людей. Не довіряла нікому, крім Аламі і Артура.
-Пробач, Брієнно—ще раз почав Джеймі.—Я переступив межу. Це більше не повториться.
Він вже підводився, щоб повернутися на своє місце, коли до Брієнни повернувся голос.
-Ні—сказала вона, поклавши свою руку йому на передпліччя. Джеймі завмер. Його очі зупинилися на її очах, а на обличчі в рівній мірі видніло запитання, здивування і щось, що було подібне на надію. Брієнна, раптом свідома того, що її рука далі на ньому, швидко забрала її.
Джеймі невпевнено повернувся на своє місце біля неї, тим разом пильнуючись, щоб зберегти відстань. Знов настала тиша, але цього разу замість легкості і німого порозуміння у ній зависла якась дивна важкість і напруга.
-Ти не довіряєш мені більше—раптом відізвався Джеймі. У його голосі не було ні закидів, ні докору, ні навіть болю чи образи. Лише сухе й беземоційне визнання факту.
Брієнна покрутила головою. Вона не знала, що сказати, а також боялася, що як почне говорити, її голос зламається. Що вона зламається, якщо знов відкриється перед ним, а він відштовхне її і її любов, так як це зробив колись.
Брієнна вдихнула, намагаючись вирівняти дихання. Його погляд немов проштрикав її навскрізь, але вона не могла змусити себе зустріти його.
-Ми можемо повернутися вже, якщо забажаєш—сказав Джеймі. Він старався звучати якомога буденіше, однак Брієнна вловила нотку, від якої її серце розколювалося навпів. Джеймі здався. Він думав, що це вона вкотре відштовхнула його.
-Джеймі—сказала врешті Брієнна, підводячи погляд на нього.—Пробач за мою реакцію. Це було неочікувано і я… просто через стільки років не було нікого… так близько… Я боялася підпустити кого-небудь. І зараз…
Сталося саме те, чого вона так прагнула не допустити. Голос підвів її.
-Ти боїшся впустити мене?—закінчив за неї Джеймі.
Брієнна закивала головою.
-Мені здається, що одного дня я прокинуся і тебе вже тут не буде—прошепотіла вона, намагаючись спинити клубок, який зрадливо підступав до горла.
-Ти думаєш, що я піду від вас?—запитав Джеймі тихим голосом.
Брієнна знов кивнула.
-Ти раз вже це зробив. Без слова, серед ночі.
Тепер то був Джеймі, хто опустив голову. Для нього це теж мусило бути нелегко, але вони не могли довше втікати від тієї болючої теми. Брієнна розуміла, що якщо вони збираються жити разом, навіть якщо не зовсім разом, так як зараз, то їм колись прийдеться зіткнутися з минулим, яке кожен з них хотів би забути.
-В мене було безліч здогадів, чому ти вчинив так, як вчинив—заговорила Брієнна.—Мені здавалося, що я знаю відповідь. Однак я ніколи не запитала тебе чому. Чому, Джеймі? Ти наполягаєш, що все, що у нас було, було справжнім. Що твої почуття…—були справжніми і ти кохав мене.— Однак я не можу зрозуміти, Джеймі? Чому?
Почувши її слова Джеймі поблід ще більше. "Він не чекав, що я запитаю"—раптом дійшло до Брієнни.
-Яка різниця чому? Це нічого не міняє. Я покинув тебе і начхати мені було на твої сльози і благання.
Брієнна зітхнула. Вона говорила з людиною, яка вибрала життя з латкою ненависного, жорстокого клятвопорушника замість відповіді на це єдине запитання.
-Джеймі, ти роками був для всіх Царевбивцею і людиною без честі, бо убив свого короля. І для мене також ти був найгіршим із людей, поки не розповів мені чому ти це зробив. Почувши правду, я насправді побачила людину переді мною. Людину честі. Так що не говори мені зараз, що правда не має значення. Я знаю, що вона не поверне років, які ми втратили. Я знаю, що вона не зменшить болю, який я відчувала дивлячись, як ти зникаєш у темряві. Але я хочу знати, Джеймі. Чому?
Мовчанка передовжувалася, але Брієнна не сміла більше нічого сказати.
-Я не планував їхати—врешті промовив Джеймі охриплим голосом.—Я зробив свій вибір. Я хотів залишитися з тобою. Тоді, після того, що сказала Санса, я пішов у богопраліс. Я давно змирився з тим, що ми з Серсі не те саме і ніколи не були. Але… мені потрібно було подумати і якось, навіть не знаю… приготуватися до того, що скоро її не стане. Це дивно, але раніше я не знав світу без Серсі… І у богопралісі, я натрапив на Брана…
Джеймі заплющив очі. Коли він знов розплющив їх, його погляд був далекий і затуманений. І Джеймі почав розказувати…
Він пам'ятав, як сніг скрипів в нього під ногами і як пекли ніс, і щоки. Він збирався вже йти, коли до того часу нерухома постать у візку промовила:
-Ти запитав, що буде після.
-А ти дозволив мені думати, що я не доживу до того після. Вибачаюсь, що не виправдав сподівань.
-Можливо скоро матимеш нагоду.
-Скоро знов матиму нагоду померти?—промовив Джеймі, а з його рота пішла біла пара.—То може мені проштрикнутися мечем прямо зараз?
-Ох, тільки не тут.
-Південь тоді?—здогадався Джеймі й гірко засміявся.—Всі чекають моменту, коли я кину все і повернутися до сестри, але це вже не моя війна. Я зробив свій вибір.
-А що ти вибереш, коли на кону опиняться життя тисячі невинних?
Джеймі вже раз вибирав. І не збирався робити цього вдруге.
-Це війна, жертв не уникнути—відрізав він жорстко, але його відповідь не викликала у Брана ніякої реакції.
-Колись ти пожертвував власною честю, аби до цього не допустити.
Джеймі закліпав. Він знав, що хлопець дивний і що має якісь незрозумілі йому сили. Та звідки малий Старк міг знати про те, що сталося на багато років перед його народженням?
-Що ти хочеш сказати? Що тепер я маю пожертвувати своїм щастям заради невинних?
-Вибір за тобою. Залишившись з тою, яку кохаєш, тисячі невинних згорять. Вогонь охопить країну. Покинувши Вічнозим і її, в тебе буде шанс не допустити до цього.
-Шанс? Ти хочеш вислати мене на самовбивче завдання, не знаючи навіть чи мені вдасться?
-Ми ніколи не знатимемо, якщо не спробуєш.
-А якщо я відмовлюся?
-Тоді ти марно пожертвував своєю честю заради життів невинних. Тоді ти пожертвував життям своєї дитини заради миті власного щастя.
-Всі мої діти вже мертві.
-Всі?—Бран значуще підняв брову і до Джеймі тоді дійшло, що вагітність Серсі мусила бути справжньою. Чи не вперше в житті сестра сказала йому правду, коли він так відчайдушно хотів від неї ще однієї брехні.
Він хотів проігнорувати те, що щойно почув… Однак дитина була невинна. Так як і багато інших дітей, які опинилися у перехресному вогні двох жадібних влади королев.
Джеймі виступив крок вперед.
-Що я маю зробити?
Джеймі закінчив свою розповідь охриплим голосом. Його обличчя було бліде, а єдина долонь незначно тремтіла. Брієнна хотіла щось зробити, якимось чином підтримати його, однак вона завмерла в місці, не здатна промовити ані слова.
-Я мусив спробувати, Брієнно—говорив далі Джеймі.—Якби я мав жити далі з тобою, знаючи що я свідомо послав свою дитину на смерть? ЇЇ, звичайно, ніколи не було, та я не міг тоді цього знати… Якби ти дивилася тоді на мене? Ти завжди спонукала мене до кращого. Як я мав бути лицарем і людиною честі, яку ти бачила, якщо я ніколи не турбувався про невинних? Якби я зміг дивитися тобі в очі?
По-тиху Брієнна мусила признати, що було багато правди у його словах. Вона не могла собі уявити, як вони створили б свою щасливу сім'ю, якби над ними висіла тінь іншої невинної дитини, яка мусила пожертвувати життям заради них.
-Якщо це так—поволі сказала Брієнна, намагаючись зібрати вируючі думки,— чому ти не сказав мені?
-Ти сама признала, що ніколи не запитала.
-Я маю на увазі тоді. Чому ти не довірився мені? Якби ти мені сказав тоді те, що зараз, я думаю, що я зрозуміла б. Я не стала б тебе затримувати. І я знала б чому. Що це не було через те, що мене виявилося недостатньо після… неї.
Брієнна бачила, що її слова зачепили його. Однак вони мусили бути сказані. Джеймі зітхнув.
-Ми ще далі говорили з Браном після того. Він сказав, що тобі не можна покинути Вічнозиму, бо інакше…—Джеймі не закінчив, однак Брієнна зрозуміла, що він хотів сказати.—Я лише хотів твоєї безпеки. Якби я знав скільки болю це тобі завдасть, що ти поставиш під сумнів мої почуття до тебе… Я думав, що якщо скажу тобі правду, ти поїдеш за мною. Ти така вже є—рятуєш невинних і таких, як я. Якби через мене ти тоді загинула… Я б ніколи собі не пробачив. Тому я сам себе переконав, що без мене тобі буде краще. Що така чудова людина, як ти заслуговує на когось кращого, ніж покалічений Царевбивця. Без мене ти мала бути в безпеці, тільки це рахувалося. Ти і наш син, про якого я тоді й не здогадувався… Але все виявилося марним. Я і так не зміг вберегти вас від горя. Я роками жив думаючи, що став причиною твоєї смерті і кожного дня ненавидів себе за це. Я б краще помер, якби це могло врятувати вас від всього що ви пережили. Я б…
-Джеймі—Брієнна схопила його за руку і він обірвав що-небудь він збирався сказати.—Я ніколи не хотіла цього. Я б ніколи не допустила до цього. Коли ти виїжджав, я думала, що бачу тебе востаннє, що ти вибрав смерть з сестрою, замість життя.
-Брієнно, я б ніколи… Ти ж знала, що я кохаю тебе.
-Я знаю це тепер Джеймі. Тоді ти мені не сказав... Вперше я це почула від Брана. Бачиш, я також натрапила на нього у богопралісі—Брієнна незначно посміхнулася, побачивши здивований вираз на обличчі Джеймі.—Він намагався мені сказати, що ти любиш мене, але я була тоді засліплена горем і втратою. Я не захотіла його слухати.
-І дарма. Хоч раз у чомусь малий Старк був правий.
-Це не все—продовжувала Брієнна, заглиблюючись у спогади. Вона ніколи з ніким не поділилася тим, що збиралася сказати.—Бран ще сказав, що мені треба зникнути і врятувати його. Я тоді не зрозуміла тих слів і мені здавалося, що йдеться про тебе. Але тепер для мене очевидно, що йшлося про Артура. І ще він сказав… що я не змогла б тебе врятувати, якби ти залишився. Хоч як мене болів тоді твій від'їзд, я все-одно воліла б, щоб ти повернувся до сестри і вижив, ніж якби мав загинути залишившись зі мною. Я б не пережила, якби ти…—Брієнна не змогла знайти слів. Клубок знов підкотився їй до горла. Однак вона не хотіла більше плакати перед ним.
-Брієнно, якби я знав…—почав він, але вона не дала йому закінчити.
-Ти не міг, Джеймі. Я не хочу, щоб ти звинувачував себе... Однак мене цікавить одне питання… Чи Бран знав про все, що станеться? Про Тарт?
-Я не можу бути впевнений—Джеймі покрутив головою.—Він згадав, що якщо нічого не зробити, то вона прийде на північ. Мені вийшло зупинити це, але я провалився, якщо йдеться про Тарт. Пробач мені, Брієнно. Я намагався, але я знов підвів тебе.
-Джеймі, це не твоя провина. Я це вже казала, але повторюватиму ще раз, поки цього добре не затямиш. Ти не відповідаєш за вчинки сестри.
-Але я…
-Ти, Джеймі, відбудував все, що вона знищила—з переконанням говорила Брієнна. Провина і ненависть до самого себе, які вона бачила у його очах і чула в його голосі, розривала її серце.—Це ніколи не поверне тих, хто втратив тут життя, але ти зробив все, щоб життя тих, хто вижили було краще, ніж коли-небудь. Тарт тепер процвітає. І я дякую тобі за це.
-Не дякуй. Ніколи. Не за це.
Він був так близько. Його зелені очі дивилися на неї поглядом, якого вона так боялася і так прагнула водночас.
І наступної миті Брієнна його цілувала. Вона навіть не вловила моменту, коли її губи опинилися на його. Вона не знала, що охопило її, але на той момент тільки він мав значення. Однак у своїй нестямі, Брієнна не відразу помітила, що Джеймі не відповідав на її поцілунок. Він сидів нерухомо, немов вирізьблена у мармурі статуя.
Все в Брієнні похололо. Вона знов осмішилася, подумавши, що після стількох років, незважаючи на всі запевнення про любов, він її далі хотів. Брієнна спробувала відсунутися, але її затримала його рука, яка неочікувано знайшло шлях до її волосся. І тепер це був Джеймі, який цілував її. Палко, пристрасно, відчайдушно. Так, як ще ніколи не цілував. Так немов вона була його повітрям.
Брієннині руки помандрували до його волосся, а Джеймі видав низький вдоволений звук. О боги, як же вона скучила за ним. Його права рука обхопила її пояс, присуваючи її ближче. Крізь тонку матерію їхньої літньої одежі, Брієнна відчувала тепло його тіла і це збуджувало у ній щось, що вона так сильно намагалася зачинити у найглибших закутках самої себе.
-Брієнно—видихнув Джеймі. Вони перервали поцілунок, намагаючись зловити подих. Його чоло було сперте на її.
-Джеймі…—прошепотіла вона у відповідь.
Він не дозволив їй більше нічого сказати, бо знов його губи були на її. Цього разу його поцілунок був повільніший, але настільки пристрасніший і глибший. Брієнна й незчулася, як вони, не перериваючи поцілунку, похилилися назад, лягаючи на розстеленій тканині. Брієннині руки водили вверх і вниз по його спині. Вона хотіла Джеймі ближче. Вона потребувала його ближче. Джеймі покинув її губи і взявся цілувати шию. Брієнна інстинктивно відкинула голову даючи йому кращий доступ. Його ліва рука помандрувала вниз до її невеликих грудей і раптом Брієнна видала з себе звук, якого без сумніву посоромилася б, якби не охопило її таке полум'я. Вона відчула, як губи Джеймі розтягуються у широкій посмішці.
-Скажи, що цього хочеш, Брієнно—сказав він низьким голосом.—Скажи, що хочеш мене так само, як я хочу тебе.
Вона кивнула головою. Їй важко було зосередитися на словах, коли його тіло так тісно притискалося до її тіла і вона з цілковитою упевненістю могла сказати, як сильно Джеймі її хотів.
-Скажи це, Брієнно—у його голосі звучала відчайдушність.—Я мушу почути від тебе. Я не зможу… Я не хочу йти далі, якщо ти завтра шкодуватимеш про це.
Брієнна обхопила долонями його обличчя. Його щетина приємно заколола її шкіру.
-Я ніколи не шкодуватиму про тебе. І за нас. Я хочу тебе, Джеймі.
Далі все діялось немов у сні. Його гарячі губи і його дотик. Його струнке і м'язисте тіло під її руками. Одна після одної вони поступово позбувалися одежі. Хоча вони опинилися назовні і у відкритому місці, це була остання річ, яка її хвилювала. У той момент Джеймі був єдиним, що мало значення. Ще ніколи вона не відчувала такої єдності з ніким. Коли він зайшов у неї немов весь світ спинився. Був тільки Джеймі. З нею і у ній. І слова, які він шептав їй на вухо.
Опісля вони лежали горілиць на розстеленому рядні, вдивляючись у блакитне небо над собою. Брієннина голова опинилася на грудях Джеймі і вона вслухалася, як б'ється його серце. Його права рука закінчена пустим зап'ястком пригортала її ближче, а ліву долонь він переплів з пальцями її долоні.
-Мені бракувало тебе, дівко—сказав Джеймі, а Брієнна уявила, як грайлива посмішка розтягується на його обличчі.
-Я не дівка—кинула вона свою звичну фразу, усміхаючись сама до себе.
Джеймі засміявся.
-Здається ми переплюнули всі Артурові сподівання. Він зрадіє, коли довідається.
Незважаючи на все, що вони щойно зробили, Брієнна відчула, як тепло підходить до її обличчя.
-Джеймі, ти не скажеш йому про… про те, що сталося тут.
-Чому ні? Кожен повинен знати, коли його завдання закінчується успіхом.
-Джеймі, ти не посмієш!
-Ти думаєш він не знає, як проводять час на самоті закохані чоловіки зі своїми чарівними дівками?
-Я не знаю… Я не розказувала йому про… про...
-Кохання?—підказав Джеймі невинним тоном.—Чи порання?
-Джеймі!—Брієнна спробувала вивільнитися з його обіймів, але його руки ще сильніше пригорнули її до себе.
-Ти куди втікаєш, кохана?
Джеймі перевернув їх так, що тепер вона була під ним. Його рука тримала її зап'ястки над головою. Брієнна будь-якої миті могла вивільнитися, але вона просто дивилася на нього. Його очі сяяли і Джеймі усміхався так, як вона ще ніколи не бачила. „Так мусить виглядати щастя". Від цієї думки її серце наповнилось такою хвилею любові, що Брієнні здалось, що її просто розмиє під її напливом.
-Я не дозволю тобі більше втікати—Джеймі почав цілувати її шию.
-Не дозволиш?—видихнула Брієнна, стримуючись, щоб не застогнати. Це було нечувано, як легко, кількома поцілунками, він міг довести її до такого стану.
-Не дозволю… Не відпущу…—шепотів Джеймі біля її шиї.—Ти моя… моя дівка, моя Брієнна. І я знов тебе хочу.
Брієнна пригорнула його ближче до себе. І вони кохалися знов. Повільніше, глибше, пристрасніше.
-Джеймі, нам доведеться щось сказати…
Сонце хилилося до заходу і скоро мало смеркати. Джеймі і Брієнна покинули вже свою затишну місцину і з'їхали до моря. Вони неспішно гуляли узбережжям, а теплі хвилі приємно лоскотали їхні босі ноги.
За весь це час Джеймі не випускав її долоні зі своєї. У відповіді на її слова, він раптово зупинився і пригорнувши її близько до себе, палко поцілував. Після стількох років розлуки, здавалося, що вони не зможуть стриматися від цього на довше, ніж декілька хвилин.
-Джеймі...—тяжко дихаючи прошепотіла Брієнна, перериваючи поцілунок.—Треба подумати, що ми скажемо…
Втративши доступ до її губ, він взявся цілувати її шию.
-Скажемо… правду...—видихнув він поміж поцілунками.
Брієнна зібрала всю свою силу волі, щоб відступити від нього. Так сильно, як вона прагнула знов розплинутися у його обіймах, вона знала, що їм треба обговорити їхні відносини ще перед тим, як вони повернуться у Вечірній палац.
-Я зараз серйозно...
-І я серйозно. Я хочу, щоб всі знали правду. Що я люблю тебе і ти моя. А я твій і тільки твій—сказав Джеймі посміхаючись. Однак глянувши ще раз на неї, його обличчя враз спохмурніло.—Хіба що ти не хочеш.
-Ні, це не так—поспішила з запереченням Брієнна. Вона не хотіла, щоб Джеймі подумав, що вона хоче зробити з нього і їхніх відносин ще одну таємницю.—Просто все сталося так швидко…
-Ми втратили стільки років і я не хочу більше чекати.
Брієнна закивала головою. Вона ніколи не була вправною зі словами і зараз тяжко було знайти відповідні слова, які змогли б передати усе, що вона відчувала.
-Якщо в тебе сумніви...—почав Джеймі, але Брієнна не дала йому закінчити.
-Нема в мене сумнівів. Я люблю тебе, Джеймі.
-Тоді виходь за мене, Брієнно—з переконанням сказав він, ніжно торкаючись долонею її обличчя. Брієнна раптом забула, як дихати.—Виходь за мене і будь моєю. Я хочу прокидатися поруч з тобою і бачити твою посмішку. Я хочу бути тут для тебе і нашого сина. Я хочу любити тебе відкрито, так як ти на це заслуговуєш... Якщо приймеш мене.
