- Ти не спізнишся?
- Ні. Не хвилюйся, мамо.
- Ти впевнена?
- Так, - Усагі жувала оладку і запивала її смачним квітковим чаєм, - мене однокласник підвезе.
- Той привабливий хлопець? Чому ти ніколи не кличеш його до нас у гості?
- Мамо!
- А що? Я хочу знати, хто саме тобі подобається!
- Ми з ним просто друзі. Я кохаю Мамору!
- Так, так, звичайно, але пообіцяй, що покличеш його у ці вихідні.
- Не обіцяю, - Усагі висолопила язик і зірвалась з місця занадто стрімко, щоб мати встигла щось ще сказати.
Схопивши шкільну сумку, Усагі швидко взулась і вилетіла за двері. Її мати щось ще казала їй вслід, але всі думки Усагі були зосереджені на зустрічі з Сейєю. Вона була упевнена, що він, як завжди, чекає її за найближчим поворотом.
Усагі посміхнулася. Стоїть мабуть знову в здоровецьких темних окулярах і картузі, намагаючись уникнути зайвої уваги оточуючих. Стоїть біля своєї червоної спортивної автівки і чекає на Усагі.
Усагі насилу приховала посмішку. Вона пішла повільніше, зробила пару кроків за поворот і, нарешті, підвела погляд.
Ні Сейї, ні його красивої автівки там не те було. Сміттева урна, стовби і жодної душі.
Усагі засмутилася. Тепер їй доведеться бігти аж до самої школи, і вона все рівно не встигне вчасно до першого уроку. Але Усагі зірвалася, все ж не втрачаючи надії.
Можливо щось несподіване завадило Сейї її зустрінути зранку. Щось дуже важливе. А може він захворів! Чи сам так само, як і вона спізнюється на урок, чи кудись іще.
Усагі повинна була все рознюхати, як тільки з'явиться в школі. Мінако напевно все вже знає і скоріше за все, усі три брати Коу пропустили школу через щось важливе.
Трохи заспокоївшись, Усагі посміхнулася сама собі. Коли вона зустріне Сейю, то той ще пожалкує, що не попередив її про свою відсутність вранку.
Вона таки спізнилась і вчителька лише зітхнула. Усагі сковзнула на своє місце, соромливо опустивши очі.
Її погляд вихопив спочатку його черевики, потім усю фігуру хлопця. Усагі відчула холодні пальці на своєму серці. Сейя сидів на своєму місці позаду неї живий, наче здоровий, і робив вигляд, що не помічає її.
Усагі всілася за парту і почала діставати зошити. Треба було зосередитися на уроці, щоб не штовхнути цього негідника прямо зараз.
Усагі старанно переливала злість всередині з мрії помститися в бажання відлупцювати Сейю. Намагалася слухати вчительку. Нотувала у зошит майже все з дошки. Гризла ковпачок ручки.
Тільки б ті холодні пальці всередині більше не з'являлися.
Пролунав дзвінок.
Усагі відразу ж повернулася назад і грізно подивилась на Сейю.
- Якого біса?!
- М? - Сейя ліниво підвів погляд, зустрічаючись з її очима, та підняв брови.
- Ти не заїхав за мною сьогодні! Я через тебе спізнилась!
Сейя ще кілька секунд дивився їй у очі, а потім піднявся. Він знизав плечима, взяв свої речі і вже повернувшись до виходу, відповів:
- Я не обіцяв тобі нічого.
Усагі залишилася сидіти за партою. Крижані пальці стиснули нутрощі, заважаючи думати ясно.
- Сейя!
Він вже вийшов за двері класу. Усагі в мить підірвалася та, забув про свої речі, про все на світі, вилетіла до коридору.
Сейя прямував до сходів. Усагі наздогнала його та смикнула за рукав.
- Сейя! Що ти тільки що сказав?
Він зупинився. Його погляд майнув нею на зацікавлені обличчя оточуючих та повернувся на свій рукав.
- Поговорімо після занять, добре?
Усагі намагалася зазирнути йому в очі - не виходило. Але слова Сейї її заспокоїли.
- Добре.
Сейя акуратно посунув руку і її пальці випустили тканину шкільної форми. Він ледве помітно посміхнувся, та рушив до сходів.
Усагі попрямувала назад до порожнього класу, за речами.
"Бігає за ним вже півроку..."
"Наче хтось казав, що вона заручена з якимсь студентом..."
"Ій нічого не світить із Сейєю, не його рівня дурненька..."
"Нащо він узагалі її терпить?.."
Весь залишок шкільних уроків промайнув наче уві сні. Усагі відганяла дивні думки, та не хотіла згадувати той пронизучий холод, що оселився всередині та ніяк не хотів зникати.
Після останнього заняття вона стояла на широких сходах у центрального входу в школу, чекаючи на Сейю. Тонкі пальці відтягував тяжкий портфель, але це була дрібниця. Вона стояла вже півгодини.
Нарешті Сейя з'явився з дверей. Не сам. Брати Ятен і Тайкі, та якась красива дівчина. Усагі ніколи її не бачила до сьогодні.
- Привіт.
Брати зупинилися і привіталися з Усагі. А дівчина з цікавістю подивилась на незнайомку.
- Це твоя фанатка, Сейя?
- Це лише однокласниця, - Сейя посміхнувся добре знайомою посмішкою тій дівчині та повернувся до Усагі. - Відійдемо?
- Так.
Усагі йшла в пришкільний сквер з лавочками, наразі порожній. Сейя мовчки йшов за нею. Вона поставила свій тяжкущий портфель на одну з забитих сонячним світлом лавок та повернулася до нього.
- Що це все означає?
- Що саме?
Її пальці стиснулись у кулаки, але Усагі заховала руки в складках своєї шкільної юбки.
- Ти!
Сейя зморщився, наче почув щось неприємне.
- Усагі, я тобі нічого не винен.
- Так, але ми завжди проводили час разом! І я звикла, що нам це подобається. Ти завжди зайнятий, але знаходиш час на мене. Ми друзі, Сейя!
- Друзі? - Вперше за увесь день в його очах загорівся вогонь.
- Так, так поводять себе друзі!
- Усагі, ми ніколи не були друзями, - Його посмішка була чужою.
- Але ж стільки часу...
- В тебе був наречений і нічого не змінилося, так?
- Про що ти?
- Про Мамору! Твого майбутнього чоловіка!
Усагі відступила на крок. Вона не впізнавала Сейю і одночасно впізнавала його.
- Так, він мій наречений. - Тихо відповіла вона. В куточках її очей зібралась волога.
- Тоді, я не розумію, чого ти хочеш від мене?
- Я... Ми більше не друзі?
Сейя потер пальцями лоба.
- Так. Дружи тепер з нареченим, люба.
Він розвернувся і пішов.
Гарячі сльози бігли по блідим щокам Усагі. Всередині усе вкрилося кригою.
Чому так боляче? Чому так нестерпно боляче?
Вона звалилася на теплий асфальт біля лавочки, притуливши руки до грудей.
Щось дуже схоже вона колись вже відчувала. Настільки ж болюче. Ні, не настільки. Зараз ще болючіше.
Ридання вирвалися із середини. Усагі нічого не бачила перед собою.
Колись Мамору вирішив розірвати з нею через жахливі сни. Ось на що це схоже.
Усагі відчувала, що лишається не просто друга, а частини себе. Наче хтось видрав її серце холодними пальцями і лишив лише холод в душі.
Їй було байдуже на те, що це хтось побачить її розпач. Горе від втрати захопило її повністю.
- Усагі! Усагі, прокинься!
Усагі розмазала по щокам сльози, не дуже розуміючи, що в шкільному парку робить її мама, і відкрила очі.
- Усагі, донечка, тобі приснився поганий сон, - мама обняла її і стиснула в обіймах, остаточно повертаючи в реальність.
- Мамо?
Довкола була її звичайна спальня, а не шкільний сквер. Усагі обняла матір у відповідь та щасливо посміхнулася.
- Я так рада, що то був лише сон. Так рада, мамо!
- Добре, - Мама відпустила її та піднялася. - Тобі слід вдягнутись, та швидше. Внизу тебе чекає той привабливий юнак.
Мама зробила хитрий вигляд обличчя, а Усагі сховала голову під ковдру.
- Вставай, або я запрошу його прямо сюди.
- Ні-і-і!
Мама вийшла зі спальні Усагі.
- Не смій! Мамо, чуєш?!
Усагі швидко підвелася і почала натягувати одежу. Шкіру обличчя ще тягнуло від солі сліз, але холод вже відступив.
Коли вона вибігла і спустилася по сходам, то першим, що побачила - були його сяючі очі.
Всередині Усагі розпалювався вогонь, де кризі не було місця. І вона вже точно знала, що Сейя значить для неї набагато більше аніж друг.