Донаступного заняття Азірафаель прочитав книжки, залишені вчителем. Він навіть проводив деякий час зафортепіано, намагаючись засвоїтите, щобуло описано вних. Долоня боліла, але захоплений хлопець незвертав нацеуваги. Його тягнуло дознань, він бажав отриматиїх. Ащенанаступне заняття Азірафаель привів головного королівського композитора, графа фон Тірхофа, який відбирав нових кандидатів нароль придворних музикантів. Цедавало їмможливість отримати гарне місце при дворі, але далеко невсім вдавалось потрапити хочаб напрослуховування дографа. Його голос при відборі був вирішальним, тож Азірафаель дуже хотів, щоб гість особисто оцінив роботи Кроулі.
—Добрий день, містере Кроулі. Знайомтеся, граф Еріх фон Тірхоф. Цемістер Кроулі,— представив їхАзірафаель, знадією глянувши навчителя. —Містер Кроулі, гадаю, визнаєте, хто такий граф. Ясподіваюся, випринесли свої ноти,— він зніяковіло посміхнувся. —Граф хотів подивитися їхіпослухати вашу гру.
Кроулі закам'янів, коли Азірафаель представив йому графа. Щеб він незнав його— ніхто інший, якфон Тірхоф, п'ять чишість років тому розбив його мрії стати музикантом вкоролівському оркестрі. Граф, здається, був затятим поборником чистоти походження івідхилив його прохання, ледь дізнавшись, щоуКроулі немає хочаб найжалюгіднішого високопоставленого родича або якогось копійчаного шляхетського наділу. Кроулі був сиротою інеміг похвалитися походженням. Можливо, зараз доля давала йому другий шанс.
—Містере Фелл, графе Тірхоф, доброго дня,— зусмішкою привітався він.
Авзагалі настрій музиканта стрімко псувався. Він захопився милим личком Азірафаеля ізабув, щотой єпредставником знаті зусіма супутніми цьому рисами характеру. Знову зайого спиною плели інтриги, айого долею гралися. Вкотре він переконувався, щоневарто зв'язуватися звищим світом ійого представниками. Але якщо вже так склалися обставини, він зіграє щось зісвого репертуару. Научня дивитися нехотілося, івін, різко розгорнувшись, сів зарояль іпочав грати.
Азірафаелю здавалося, щовін робить яккраще. Він хотів, щоб його вчитель немав нівчому потреби, щоб він зміг зробити собі ім'я завдяки своєму таланту, який був помітний зпершогож їхзаняття. Ійого вальс лише зміцнив уцьому переконання. Аристократ частково розумів, щодіє незовсім правильно, але його спонукали найчистіші йнайправедніші наміри. Отвже чого, агратися здолею вчителя, чиякось засмучувати його, Азірафаелю точно нехотілося. Але зпогляду Кроулі він зрозумів, щоприпустився помилки тазробив щось зайве йнеправильне. Обличчя запалало від сорому, але всі інші емоції вдалось втримати.
Поки Кроулі грав, Азірафаель часто кидав погляд награфа, намагаючись зрозуміти, щотой думає іякий вердикт винесе. Якби Тірхофу несподобалось, юнак скорішеб подумав, щоколись талановитого композитора торкнувся старечий маразм. Зяких щеб причин можнаб було вважати виразну музику його вчителя поганою, ате, щограють при дворі— набагато кращім? Молодий аристократ був упевнений, щобагато хто знинішніх придворних композиторів небули варті навіть мізинця Кроулі.
Граф уважно слухав мелодію, неперериваючи музиканта. Зазвичай, якщо йому щось неподобалося, він одразу зупиняв виступ глухим стуком своєї тростини обпідлогу, але цього разу все було інакше. Тірхоф, здавалося, навіть невпізнав Кроулі, або добре удавав, щоневпізнав. Щож, можливо, він побоювався лорда Фелла, який мав потужний вплив при дворі. Азірафаель був єдиним сином лорда ійого спадкоємцем, тож яккажуть, «чим бидитя нетішилося».
—Ядумав, щомістер Фелл перебільшував, розповідаючи про ваш талант, містере Кроулі, але, здається, мене необдурили. Явражений. Є, звісно, кілька суперечливих моментів, але вони незначні,— граф м'яко посміхнувся, зберігаючи спокійний вираз обличчя. —Мені здається, містер Фелл має рацію, щовимаєте виступати при дворі. Знаєте, через тиждень упалаці буде бал. Яб хотів, щоб витам виступили.
Цебув простий план: якщо Кроулі провалиться при королівській сім'ї, його можна буде легко позбутися, щейзвалити провину налорда Фелла. Надто високий вплив той мав при дворі. Але якщо цьому музиканту вдасться справити враження, щож, так тому ібути. Тоді вже навпаки, можна буде сказати, щоцевін, Еріх фон Тірхоф, помітив такий діамант.
—Дякую вам зависоку оцінку, графе,— відповів Кроулі, встаючи з-за рояля ідивлячись наТірхофа. Він неочікував такої позитивної реакції насвою гру, якізапрошення набал. Але відступати було пізно, агідної причини для відмови незнайшлося. —Мені дуже приємно прийняти ваше запрошення набал, япостараюся непідвести. Атепер прошу мене вибачити,— Кроулі перевів погляд наАзірафаеля,— мені необхідно провести заняття змістером Феллом.
—Так, звісно. Несмію вас обох більше затримувати,— посміхнувся граф, покидаючи кімнату ізалишаючи Азірафаеля наодинці зучителем.
Здавалося, його учень відчував радість сильніше, ніж сам музикант, хоча йнепоказував цього. Якже сильно він хотів обійняти Кроулі, щасливо посміхнувшись йому, але щось усеж змусило його зупинитися. Читослова вчителя минулого разу, читовідчуття сорому зате, щопровернув усе цезайого спиною.
—Вітаю вас, містере Кроулі, ящиро радий завас. Явпевнений, щобал пройде нанайвищому рівні під вашу чудову музику,— усміхнено промовив Азірафаель, відводячи погляд накнижки, щолежали настолі, апотім наруки, міцно зчеплені взамок. Поранена долоня неприємно саднила під рукавичкою, але він намагався непомічати цього.
Кроулі лише всміхнувся, дивлячись нарадісного юнака. Яктой казав минулого разу, «якщо явважатиму себе володарем всього уцьому світі»? Щож, без сумнівів, тепер він вирішив, щомає владу керувати долею Кроулі. Музикант був гордим інетерпів подібного вторгнення вйого життя, атому йому було боляче від вчинку Азірафаеля. Але зіншого боку, читак некраще? Тепер йому буде простіше переносити свій раптовий потяг домолодого аристократа.
—Япрочитав книжки йтрохи потренувався, щоб засвоїти деякі моменти,— згордістю додав його учень.
Кроулі повернувся думками дозаняття. Фраза проте, щоюнак тренувався, змусила його суворо поглянути наАзірафаеля.
—Покажіть вашу руку, містере Фелл. Ні, рукавичку теж зніміть. Хіба вам неболяче було грати?
Аристократ одразуж пошкодував проте, щозробив, якіпроте, щопроговорився. Він зовсім нехотів говорити Кроулі про свої «геройства». Нерозумно було грати зпораненою рукою, але втрачати навички таотримані знання теж нехотілося. Чим довше він неграє, тим складніше потім усе згадувати. Нажаль, він небув музикантом, ійому було нетак легко грати нафортепіано, навіть через кілька тижнів занять. Практика необхідна, без неї нікуди, навіть зізнанням теорії.
Сором'язливо глянувши намістера Кроулі, Азірафаель стягнув чорну рукавичку іпов'язку зруки. Робив вінце, дивлячись упідлогу, подібно доприсоромленої дитини, яку карали зачергову витівку. Давно він невідчував цього, але йнетещоб хотів таких емоцій. Видихнувши, він показав вчителю розкриту долоню, глянувши найого обличчя інамагаючись знову незаглибитися увнутрішні переживання, щовирували вньому.
Кроулі потягнув руку зазап'ястя ближче, щоб розглянути уважніше. Він повільно провів пальцем порожевому шраму, щозалишився від осколка.
Пальці Кроулі знову викликали приємне тремтіння вусьому тілі. Якборотися зцим? Якперестати відчувати цетепло, щорозливається потілу вмомент, коли вчитель торкається його? Азірафаель ковтнув в'язку слину, яка, якібагато слів, щовін так бажав сказати, грудкою стала вгорлі. Будь він упевненішим...
Однозначно, варто булоб почекати щехочаб кілька днів, але якщо Азірафаелю так хочеться грати, цебуло можливо організувати. Відпустивши світлу долоню, Кроулі підняв погляд научня:
—Миможемо тренувати гру лівою рукою. Цього разу сидіти праворуч будуя, щоб грати партію правої руки.
Він розгорнув ноти тапоставив аркуші нарояль, кивком запропонувавши Азірафаелю сісти насусідній стілець. Заняття почалося.
Зітхнувши, юнак швидко сховав руку під рукавичку, подумавши, щозакілька днів можна буде знятиїї, азатиждень повернутися догри. Покірно сівши поруч, він поклав руку наклавіші йпочав грати, дивлячись тонаноти, тонасвою руку. Порівняно зтонкими пальцями Кроулі, щоневагомо танцювали поклавішах, ліва рука аристократа шкандибала, видаючи невпевнений звук. Помилок було вже менше. Лише холодність музиканта ятрила душу. Блакитні очі Азірафаеля потьмяніли від внутрішньої печалі, щоохоплювала його.
Через обраний формат гри вони сиділи так, щоїхпередпліччя стикалися. Музика повернула Кроулі його звичний душевний спокій. Він навіть трохи радів, споглядаючи результати свого учня. Але зним варто було нормально поговорити йпояснити, щонепотрібно намагатися самостійно втручатися вчужу долю. Коли вони дограли, Кроулі піднявся івзяв зрояля другу теку знотами, обернувшись доАзірафаеля.
—Містере Фелл, чинебуде надто великим нахабством попросити увас чаю? Яхотів бипоговорити звами про деякі речі, які нестосуються наших занять.
Понурий хлопець потягнувся, іспина відчутно хруснула, перестаючи нити. Треба всеж навчитися правильно сидіти, щоб вона непочинала боліти. Думки все щекрутилися навколо його вчинку. Чиправильно він зробив, давши Кроулі можливість проявити себе перед високими господами? Можливо, вчитель ніколи йнехотів бути придворним музикантом?
—Звичайно, містере Кроулі,— тихо кивнув Азірафаель, підійшовши додверей.
Цього разу Азірафаель нестав смикати зашнурок, почувши кроки потой бік дверей. Цебула одна зіслужниць. Посміхнувшись, аристократ передав їйпрохання про чай, який вона принесла буквально закілька хвилин разом ізневеликою тарілкою зрізними солодощами. Доних мав слабкість Азірафаель, який одразуж узяв одне зтістечок.
Кроулі всміхнувся, дивлячись надвері, щозачинилися заслужницею:
—Увас дивовижні слуги, містере Фелл. Приходять запершим покликом, ачасом ібез нього. Вивпевнені, щовас непідслуховують?
—Будинок великий. Батько вважає, щочим більший будинок, тим більше має бути слуг, цепоказник престижу. Добра половина просто байдикує помаєтку, щоб непотрапляти йому йАлістеру наочі, інакше їходразуж звільнять. Атак вони ходять, і, якщощо, починають вдавати, щовитирають пил або наводять лад наполицях. Тому так легко знайти когось уцьому домі, щоб дати роботу,— пояснив хлопець, кусаючи тістечко. Але навіть воно немогло підняти йому настрій.
Кроулі сів набанкетку, зігріваючись гарячим чаєм. Цей день його занадто вимотав. Він подивився научня, який сидів поруч івиглядав такимже сумним, якінапочатку їхнього заняття. Здавалося, щовін просто нерозумів, щозробив щось нетак, анепросто спробував погратися музикантом.
ІАзірафаель дійсно розумів, щощось нетак. Почуття сорому зжирало його зсередини щезминулого візиту. Спочатку незручний дотик дощоки, потім цянеприємна ситуація зграфом. Чому так легко знищити щось прекрасне? Одна помилка, івсе, цього більше немає.
—Виякось казали мені, щонехочете бути спадковим аристократом, ахочете займатися своїми мріями,— почав Кроулі, відпивши чаю. —Апотім, ось так раптово намагаєтеся засунути мене всамий натовп вищого світу, від якого тікаєте самі. Визнали, щоЕріх фон Тірхоф був тим, хто наполіг натому, щоб мене невзяли впридворний оркестр років п'ять тому, коли ящехотів грати при дворі? Дивно, яквін невпізнав мене цього разу.
Кроулі махнув рукою насвої ноти, щолежали втеці нароялі:
—Яприношу вам ноти тих мелодій, які неграю майже нікому, бовважаю ценадто особистим, авизмушуєте мене грати їхТірхофу. Авін, зісвого боку, запрошує мене грати їхнабалі перед купою народу. —Він стомлено зітхнув. —Якщо вихотіли їхвивчити, беріть, але більше так неробіть. Я, зрозуміло, зрідка пишу музику назамовлення, але добалу невстигну що-небудь придумати, тож доведеться гратите, щовмене вжеє.
—Прошу вибачення, містере Кроулі. Я... Мені здається, щовиволодієте талантом, якого немає майже нівкого змузикантів при дворі. Багато зних жахливі вгрі. Яж хотів зробити якнайкраще. Розумію, щоценечесно щодо вас. Лицемірство чистої води, але все, щояхотів,— цедати вам нові можливості. Пробачте мені, містере Кроулі.
Азірафаель зовсім зажурився, опустивши погляд настиснуті взамок руки. Сором зжирав його зсередини, заміщаючи всі інші емоції.
—Незасмучуйтеся так, Азірафаелю.
Кроулі піднявся зісвого місця таопустився наколіна перед юнаком, стиснувши його руки усвоїх.
—Досить вибачень. —Кроулі посміхнувся, перш ніж сказати наступну фразу, щоб показати, щовін жартує. —Але ненамагайтеся більше покращувати моє життя, ви, юний інтриган. Ясподіваюся, вибудете нацьому майбутньому балу, щоб мені небуло так самотньо серед вельмож іпихатих придворних?
Азірафаель уже встиг вирішити, щонабал він непіде, щоб немуляти містеру Кроулі очі. Йому здавалося, щовчитель страшенно сердитий нанього, тому, чим менше вони бачитимуться, тим краще для обох. Він підняв погляд наКроулі, який стиснув його руки. Щоки знову почервоніли, ахлопець занурився вкрасиві очі, щотак вабили.
—Добре, містере Кроулі,— ніби втрансі прошепотів аристократ, зніяковівши. —Івибачте.
Піддавшись уперед, Азірафаель прикрив очі танерішуче торкнувся губами губ музикантка.
Коли Кроулі відчув теплі губи юнака насвоїх, він намить застиг, немаючи сили опиратися відчуттю безмірного затишку інереальності того, щовідбувається. Він ледь відповів м'яким рухом своїх губ. Але, вкотре пригадавши, ким вінє, відсторонив юнака від себе, стиснувши його зап'ястя іпоклавши руку найого губи. Треба було уберегти йсебе, ійого від щеодного, такого бажаного, але такого необачного поцілунку.
—Припиніть,— прошепотів він, дивуючись хриплості свого голосу. —Янеможу допустити, щоб витак... щобя...
Тукоротку мить Азірафаель відчував, щощастя огорнуло його своїм куполом, відсторонюючи від усього зовнішнього світу. Існували тільки вони, тільки цей момент. Час застиг, зупинився, щоб маленька секунда здавалася прекрасною вічністю. Він зрадів, коли Кроулі відповів найого поцілунок: значить почуття всеж взаємні. Але вчитель відсторонився, іюнак заінерцією знову потягнувся дочужих губ, поки його незупинили.
Кроулі піднявся зпідлоги, зжалем відпустивши руку учня.
—Нас могли побачити, прошу вас, будь ласка, Азірафаель, несмійте псувати своє життя,— його голос звучав сумно. —Якщо виневзмозі утримати себе вруках, язмушений буду відмовитися від наших занять, бомені теж коштує величезних труднощів зберігати контроль над собою.
Він схопив ноти тавідвернувся додверей. Піти він неміг, побоюючись знову незнайти вихід зособняка, апросити юнака його провести несмів.
—Янепсую собі життя... —знесилено прошепотів аристократ, відчуваючи дивний біль удуші йсерці.
Він відвів засмучені очі йпідійшов додверей, поруч ізякими стояв Кроулі.
—Марто! Проведи містера Кроулі, будь ласка. Допобачення, містере Кроулі.
Азірафаель пішов покоридору вінший бік ішвидко зник усвоїй кімнаті. Лігши наліжко, він згорнувся таобійняв подушку. Пощоках бігли сльози, але юнак непомічав цього. Довечері він неспустився, продовжуючи лежати тадивлячись водну точку.
Усвоїй крихітній квартирці Кроулі стомлено впав наліжко, щойно прийшов. Допізньої ночі він дивився устелю, ненамагаючись заснути. Азірафаель займав усі його думки. Кроулі нехотів робити йому боляче, але якби він відкрито відповів найого почуття, товсеб зрештою закінчилося гірше, ніж починалося. Аневідповідати напочуття було складно якдля самого музиканта, так ітому, щовін бачив, якйого холодність засмучує юного аристократа.
Зрештою, Кроулі підвівся івитягнув ізкомода хустинку, яку йому повернув Азірафаель. Він глибоко вдихнув запах парфумів аристократа, щолишився натканині, ісів напідлогу, вчепившись собі уволосся. Так він застав світанок, апотім поспішив начергове заняття зіншими учнями.
Коли після всіх занять Кроулі повернувся додому, він виявив лист, який зайого відсутності кинули вщілину під дверима. Розгорнувши конверт, він вчитався врядки йзнесилено застогнав. Він знав, щоцим усе закінчиться, ітепер щебільше картав себе зате, щовідповів напоцілунок. Улисті йшлося, щоАзірафаель захворів інезможе прийти назаняття. Сухі рядки свідчили проте, щописав цеабо сам лорд Фелл, абож Алістер. Про хворобу істан хлопця небуло жодного слова.
Дворецький, звісно, намагався дізнатися, щотрапилося зюним джентльменом, щоб повідомити бодай щось його батькові, але так нічого невийшло. Служниці мовчали, незнаючи, щосказати, асам хлопець невідчиняв двері. Лорд Фелл теж намагався щось зробити, але досить швидко кинув цюсправу. Він вважав, щоцечерговий прояв огидного юнацького характеру.
Кроулі дуже хотілося піти вмаєток Феллів із'ясувати, щотрапилося зАзірафаелем, але незважаючи наце, він заборонив собі навіть наближатися доїхдому.
І наступного ж дня він порушив цю заборону, удаючи, ніби найкоротша дорога до чергового його учня пролягала якраз тією вулицею, на якій жили Фелли. Він сповільнив крок, проходячи повз ворота маєтку. Намагаючись вигледіти у вікнах Азірафаеля, він підняв погляд, але жодна портьєра не поворухнулася, і він пішов далі. Він зробив все, що могло б від нього залежати. Ще варто було підготуватися до майбутнього балу, тож не треба було зволікати на інші проблеми.