— Мені одне цікаво, — роздумливо сказав Астаріон. — Якщо цей старий мотлох дійсно великий і могутній чарівник, чому він не міг собі їжу добути? Заполював кролика та двох пташок і сидів голодним.
— Ніби ти вмієш готувати, — буркотнув Ґейл, обурений тим, що ніхто в таборі не сприйняв його вчителя з повагою. — Ти хоча би знаєш, що таке "кухня", блакитнокровий?
— Добре вихований шляхтич, навіть герцог, завжди сам готує головну страву для шановного гостя. — Астаріон подивився на Вілла. — Так, Клинок Фронтиру?
— Тату не народився серед шляхти, а отримав титул за подвиги. І ходив на уроки до кухаря при палацу, щоб не зганбитися, вміючи готувати тільки яєчню з ковбасою. Але підсмажити на багатті видобуток він міг ще хлопчиськом.
Ґейл похмурився образливо. А Карлах пирхнула:
— Лайдачний тупий шахрай, люблячий пожерти нахаляву. Такому чарівнику я не довірю замагичить навіть старі чоботи.
І вона тицьнула пальцем у груди Тава.
— Ти казав, що це був його дідусь!
— Я не думав, що ти чула нашу розмову, — відповів Тав. — Не хотів тебе турбувати.
— Солдате, я стільки років полювала дияволів, що тепер чую, як летить метелик за кілометр від мене. І коли би я була впевнена, що цей шахрай не родина Ґейлу, він був би вже без голови. А з дідусем-поганусем все ж треба спочатку запитати Ґейла.
— Він не поганусь! — знову обурився Ґейл. — Це мій друг і вчитель, наймогутніший і наймудріший!
— Який тебе зрадив, — придрукувала Лей'зель. — Друг прийшов би не загибель твою вимагати, а порадити, як такий доли уникнути.
— І якщо для того треба звернути шию Містрі, — додав Тав, — друг не буде вагатися.
— Це дуже вірно, солдате, — посміхнулась задоволено Карлах.
— Так, — відрізала Лей'зель. — Справжня богиня повинна відрізняти корисних адептів від посередностей і цінувати їх. А для вибухів тем більш є забагато деякої швалі наче гоблінів. Якщо здихають за Абсолют, здохнуть і проти неї.
— Я тебе відразу сказала, Ґейле, — додала Карлах, — це не богиня, а гівно. Як бачиш, не я одна це розумію.
До досади Ґейлу, ніхто не збирався милуватися його самопожертвою. Тільки лаяли дурнем і вимагали послати Містру у такі місця, про які Ґейл не чув навіть у шинках на Караванному майдану у Глибоководді. Вілл і Тінесерда теж свої, не менш злосливі поради, додавали.
Тільки Астаріон, як не дивно, слухав розмову мовчки, навіть не став, як завжди, глузувати звичку Тава лізти до чужих справ.
А Тав лише дивився кудись у свої думки, ледве помітно їм посміхався.
"Коли я стану Абсолют, ця Містра сама вибухне. А після я її воскрешу, і вона вибухне ще раз. Ніхто не сміє чіпати тих, хто належить мені".
— Мій пундику, — прошепотів йому на вушко Астаріон. — Я вмию чути думки господаря краще інших. І твої так збуджують… Ти покажеш мені свою владу сьогодні вночі?
Серце Астаріона затремтіло. Тав міг і відмовити. Єдиний у світі, хто міг. Тав доси був не під коханьскими чарами Астаріона, та ще завжди мав багато тих, хто бажав зігріти йому ліжко заради дійсно солодких пестощів — Тав виявився найдуже гарним коханцем. І дивним чином це усе зачаровувало самого Астріона. А якщо ще додати мети Тава… Це все більш ставало пасткою для ельфа-вампіра.
Але здаватися Астаріон не планував. Ще невідомо, хто переможе!
І він ніжно, непомітне для інших поцілував вушко Тава. І замір, чекаючи на відповідь.